Давня Русь та норвезькі королі-місіонери

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Давня Русь та норвезькі королі-місіонери

«Тут, на Русі, - писав Г.С. Лебедєв, - зазвичай проходить якийсь ранній етап діяльності конунгів-вікінгів, королів-місіонерів. Тут вони знаходять своє духовне покликання; звідси починається пронизаний провіденційним устремлінням, мученицький зрештою похід на Північ, до ствердження державної єдності спадкової держави, осяяної християнською благодаттю. ОлавТрюггвассон, Олав Святий і Харальд Суворий, котрий закріплює їх звершення, проходять немовби посвяту при дворі великого князя київського і йдуть на Північ, супроводжувані напутнім словом Ярослава Мудрого - Яріцлейва скандинавських саг» [1]. Однак набагато раніше Є. А. Ридзевська висловила думку, що перший у цьому ряду норвезьких «королів-місіонерів» Олаф Трюггвассон представлений у сазі ченця Одда як учасник хрещення Русі і посередник між Руссю і Візантією з метою возвеличення [2]; причому це звеличення конунга, на думку Т.Н. Джаксон [3], цілком органічно доповнює його традиційний у середньовічній літературі образ хрестителя північної частини світу [4]. Я.Р. Хагланд [5], оминаючи питання про дійсну історичну роль Олафа Трюггвасона у хрещенні Русі, зосереджує свою увагу на можливих впливах східних церков на християнізацію Норвегії та доходить висновку, що загальними тенденціями середньовічної історіографії були прагнення не тільки применшити, але й повністю виключити згадки про можливі впливи Східної церкви під час раннього періоду християнізації Норвегії завдяки редагуванню літературних пам'яток, які могли ці впливи зафіксувати. Учений, зокрема, показав, що компілятор(и) розлогої «Саги про Олафа Трюггвасона» за рукописами OTm і Flat., прославляючи місіонерську діяльність Олафа Трюггвасона в «Пасмі про Рьогнвальда і Рауда», не надто прагнули згадувати території, підлеглі Східній церкві, унаслідок чого згадку Русі (Гарди/Гардаріки) було не просто вилучено - відповідні повідомлення були свідомо змінені так, щоб перенести місіонерську діяльність Олава в Англію і землі «Західного моря» (fyrirvestanhaf), які можна було надійно пов'язати з римською католицькою церквою, а отже, і приписати їй, а не східним православним церквам, подальше хрещення Норвегії.

Імовірно, Давню Русь (Гарди/Гардаріки скандинавів) неправомірно бачити ні як якийсь сакральний простір, здатний надати імпульсу правителям Півночі, навіть «випестувати» їх, ні як подобу «декорацій» для розповіді саги, -істина лежить десь посередині.

Згадана героїзація конунга як неодмінний компонент літературного стереотипу «знатний скандинав на Русі», згідно з переконливою аргументацією дослідників [6], передбачає художній вимисел як повний, так і той, що базується на реальних історичних подіях, відомих автору саги з того чи іншого джерела, - і передбачає, що як противники, так і друзі поступаються головному персонажу саги у визначальних, найважливіших якостях, а отже, їх недоліки відтіняють чесноти героя. При цьому, тим не менш, скандинавам уявлялося почесним перевершувати об'єктивно гідне оточення. Об'єктивність, імовірно, залежала і від поінформованості автора оповіді, і також від його очікуваної аудиторії: «Хоча у скальдів у звичаї все більше хвалити того правителя, перед обличчям якого вони стоять, ні один скальд не зважився б приписати йому такі діяння, про які усі, хто слухає, та й сам правитель, знають, що це явна брехня і небилиці. Це було б насмішкою, а не хвалою» [7, с. 9-10]. Подібна етика, зокрема, пояснює достовірність скальдичної поезії і стереотипність саг.

Отже, як руські князі (передусім Ярослав-Яріцлейв, з ім'ям якого пов'язана значна кількість сюжетів ісландських королівських і родових саг [8, с. 79]), незважаючи на очікуване спотворення їх образів усною традицією й авторами саг, так і Русь у цілому, були добре знайомі скандинавським джерелам і оцінені ними досить високо. Уявляється доречним згадати, що, проводячи паралелі між біблійними і саговими текстами, у сюжеті Оддапро втечу Олафа з матір'ю «на схід у Гарди» дослідники бачать біблійну розповідь про перебування Йосифа в Єгипті (що підтверджується і самим автором саги^); а отже, Русь посідає місце Єгипту, а дядько по матері юного Олафа Сігурд, який викупив його з полону в Ейстланді й тоді перебував на службі в руського князя - місце «царедворця Фараонового» Єгиптянина Потіфара. Явне перебільшення тієї пошани, яку Сігурд мав від князя, вписується в зазначену стереотипну формулу возвеличення норвезького вождя і служить підтвердженням безсумнівної «престижності» служби в правителів Гардаріки.

Для порівняння мені хотілося б навести такий фрагмент з «Кола земного», LXIV [7]:

Через деякий час конунг (Олав Трюггвасон - В.П.) прокинувся і запитав, де гість і велів покликати його. Але гостя ніде не знайшли. На наступний ранок конунг велить покликати кухаря й того, хто готував напої, і запитує їх, чи не приходив до них якийсь незнайомець. Ті кажуть, коли вони збиралися куховарити, підійшов якийсь чоловік і сказав, що дуже погане м'ясо варять вони до конунгового столу. Потім він дав їм два великих і жирних шматка яловичини, і вони зварили їх ра-

«Сага про Олафа Трюггвасона Одда Сноррасона ченця» (Saga Olafs Tryggvasonarav Oddr Snorrasonmunkr).

^T «Але Бог, який не хоче, аби приховувалися честь і слава його друзів, як не має світло ховатися у темряві, зробив тоді великою славу цього молодого чоловіка і звільнив його з цієї неволі, як у колишні часи звільнив він Йосипа» [3].

- Напевно, це була не людина, - сказав він, - це був, напевно, Одін, у якого язичники довго вірили. Але Одіну не вдасться перехитрити мене.

Поза сумнівом, сам Одін, «всеотець» і «батько ратей», культ якого важко переоцінити для народів Півночі, є більш ніж показовим у ролі антагоніста Олафа. Розглянемо даний пасаж детальніше.

Адам Бременський під 1080 р. пише: «Дехто казав, що він (Олаф - В.П.) був християнином, інші - що він відступився від віри, але всі сходяться на тому, що він був дуже вправний у провіщеннях, пророкував долю і вірив у ворожіння за птахами. Тому він і отримав своє прізвисько Кракабен (Вороняча Кістка). Також розповідають, що він займався чаклунством і тримав при собі чаклунів, за допомогою яких завоював країну» [9]. За часів Трюггвасона, як можна дійти висновку із «Саги про Одда Стрілу», боротьба з поклонінням язичницьким богам співіснувала з язичницьким світоглядом, який включав магію, чаклунство, знахарство тощо до низки повсякденних явищ [6]; зіставивши свідоцтва Сноррі і Адама, візьму на себе сміливість допустити, що Олаф - як історична особистість, котру складно відокремити від персонажа літератури і легенд - не стільки витісняв язичницьку віру вірою в Христа, скільки, якщо можна так висловитися, під заступництвом і з благословення останнього^ намагався замінити у свідомості норвежців фігуру Одіна власною, багато в чому уподібнюючись «богу воронів» [11, с. 38] і «вовкові битви» [11, с. 9]. ГвінДжонс у своїй «Легендарній історії Олафа Трюггвасона» охрестив конунга не ким іншим, як «годувальником воронів і вовків» [12, р. 7] - важко не побачити в цій поетичній характеристиці алюзію на супутників Одіна воронів Хугіна і Муніна та вовків Гері і Фрекі. Отже, християнська евгемеризація певною мірою врівноважувалася сакралізацією, навіть міфологізацією історичних особистостей, як ми бачимо на прикладі Олафа Трюггвасона і пізніше - Олафа Харальдссона. Таке «язичницьке» християнство, адаптоване до місцевих вірувань (а місцями і таке, що злилося з ними), поступово заступало культи давніх богів.

У контексті викладеного вище Гарди «конунгаВаль - дамара» (князя Володимира) і весь Східний шлях, Ауст - рвег, в умах сучасників авторів саг про Олафа Трюггва - сона радше посіли місце їх міфічного Утгарда - «прихистку… сил відживаючого язичництва» [13], потрапити в який можливо, рухаючись на схід [11; 14, с. 680], - аніж бачилися їм місцем духовної ініціації. Утім, Олаф

^Котрий, як відомо, в скальдичній поезії уподібнювався земним володарям і в якомусь сенсі виступав їх «сеньйором» навіть більше, аніж небесним патроном; див., приміром, поетичне уподібнення Христа Харальду Суворому у кенінгу «вартовий, охоронець Греції і Гардів» (Girkjavord okGarda) поховальної драпи АрнораТордарсона [10].

Окрім процитованого опису зустрічі Олафа з Одіном див. у Сноррі «Сагу про Інглінгів», II: «Країна в Азії на схід від Танаквісля зветься Країною Асів, або Житлом Асів, а столиця країни називалася Асгард. Правителем там був той, хто звався Одіном. <…> Одін був великий воїн, і багато мандрував, і заволодів багатьма державами. Він був настільки удачливий в битвах, що брав гору в кожній битві, і тому люди вірили, що перемога завжди повинна бути за ним. Посилаючи своїх людей в битву або з іншими дорученнями, він зазвичай спершу покладав руки на голову і давав їм благословення. Люди вірили, що тоді успіх їм забезпечений. Коли його люди опинялися у скруті на морі чи на суші, вони закликали його, і вважалося, що це їм допомагало» [7].

I Вороняча Кістка, як і його «попередник» Одін, прийшов на північ з новою вірою зі сходу, що, з другого боку, опосередковано прирівнює до оселі богів-асів Асгарду то Міклагард-Константинополь, то Русь - Гардаріки.

Олаф Святий фольклору, з його рудою бородою, захистом людей від троллів тощо, постав наступником бога Тора. Але для нас цікаво інше, а саме пов'язані сюжетно з Руссю прижиттєві та посмертні дива конунга, а також присвячений йому в Новгороді храм, літописна «варязька церква». Дане питання, на мій погляд, найповніше було розглянуто Є. А. Мельниковою [8, с. 125-132] і Т.Н. Джаксон [3]. Спираючись на їх дослідження, можна так визначити роль Русі в сакралізації Олафа Харальдссона.

По-перше, прижиттєві дива Святого Олафа, локалізовані на Русі, як і інші їм подібні дива зцілення «побутового» характеру, утворюють загальний так званий народний пласт оповідей про святого. Руські ж посмертні дива є двома з тих чотирьох, що відбулися за межами Скандинавії, і, ставлячи в центр подій церкву св. Олафа в Новгороді, «не лише демонструють чудотворну силу святого, але… поміщають в епіцентр сюжету церкву та її священнослужителів як посередників між святим і її шанувальниками» [8, с. 129].

По-друге, «храмовий» характер зазначених новел свідчив про поширеність шанування норвезького святого аж до далекого, з точки зору скандинавів Новгорода, що, на думку Є. А. Мельникової, і спонукало єпископа Ейнстейна включити їх у складений ним «канонічний» звід [8, с. 129].

По-третє, популярності культу в середовищі новгородців і скандинавського контингенту на Русі активно сприяв під час свого перебування там зведений брат Олафа Харальд Хардрада (Суворий Правитель). Якщо точне датування зведення присвяченого Святому Олафу храму в Новгороді все ще викликає суперечки в наукових колах [3], то відсутність симпатій Ярослава до противників Олафа і припинення ним торговельних відносин з Норвегією, а також гоніння на норвежців після приходу до влади Свейна Альвівусона можна вважати доведеним. Подібна політика Ярослава Володимировича, очевидно, активізувала спогади про Олафа Харальд - ссона, тим самим зміцнивши позиції його родичів (брата Харальда, сина Магнуса), прихильників і шанувальників.

Важливим також видається висновок Мельникової про те, що церква св. Олафа для скандинавів, які постійно проживають у Новгороді чи відвідують його, окрім свого культурного і конфесійного значення служила меті упорядкування торговельних зв'язків Новгорода з країнами Балтійського регіону.

Отже, мені уявляється можливим констатувати наявність культурно-ідеологічного, духовного обміну між Давньою Руссю і Скандинавськими країнами (зокрема, Норвегією) і підкреслити його двосторонній характер. Що ж стосується ролі Русі в сакралізації обох Олафів, Трюггвассона і Харальдссона, то не слід заперечувати, що «в композиції «Хеймскрінгли» мотив перебування конунгів-місіонерів «на Сході в Гардах» фіксує поворотні моменти в долі Норвегії» [1]. Поза сумнівом, це питання вимагає від дослідників свого подальшого розгляду.

Список використаних джерел

сакралізація норвезький конунг скандинавський

1. Лебедев Г.С. Эпоха викингов в Северной Европе/ Г.С. Лебедев. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1985. - 287 с.

2. Рыдзевская Е.А. Легенда о князе Владимире в саге об Олафе Трюггвасоне / Е.А. Рыдзевская // Труды Отдела древнерусской литературы ИРЛИ РАН. - 1935. - Т. II: 8. - С. 5-20.

3. Джаксон Т.Н. Четыре норвежских конунга на Руси: из истории русско-норвежских политических отношений последней трети X - первой половины XI в. / Т.Н. Джаксон. - М.: Языки русской культуры, 2002. - 192 с. - (Studiahistorica. Series minor).

4. Fidjestol B. OlafrTryggvason the Missionary. A Literary Portrait from the Middle Ages / B. Fidjestol // Fidjestol B. Selected Papers / [ed. by Odd Einar Haugen and Else Mundal]. - Odense, 1997. - P. 201-227.

5. Хагланд Я.Р. Христианизация Норвегии и возможные влияния восточных церквей / Я.Р. Хагланд // Древнейшие государства Восточной Европы: 2002 г. Генеалогия как форма исторической памяти / [редкол.: Е.А. Мельникова (отв. ред.) и др.]. - М.: «Восточная литература» РАН, 2004. - C. 259-287.

6. Древняя Русь в свете зарубежных источников: учебное пособие для студентов вузов / [М.В. Бибиков, Г.В. Глазырина, Т.Н. Джаксон и др.; под ред. Е.А. Мельниковой]. - М.: Логос, 1999. - 608 с.

7. Стурлусон С. Круг Земной = Heimskringla / Снорри Стурлусон; [А.Я. Гуревич, Ю.К. Кузьменко, О.А. Смирницкая, М.И. Стеблин-Каменский]. - М.: Наука, 1980. - 687 с. - (Литературные памятники).

8. Мельникова Е.А. Балтийская политика Ярослава Мудрого / Е.А. Мельникова // Ярослав Мудрый и его эпоха. - М.: Индрик, 2008. - С. 38-134.

9. Джонс Гвин. Викинги. Потомки Одина и Тора / Гвин Джонс; [пер. с англ. З.Ю. Метлицкой]. - М.: ЗАО Центрполиг - раф, 2004. - 445 с.

10. Успенский Ф.Б. Заметки о топонимике в поэтическом мире скальдов. Кто был «страж Греции и Гардов» в глазах поэта XI в.? / Ф.Б. Успенский // Древнейшие государства Восточной Европы, 2009 год: Памяти И.С. Чичурова / [отв. ред. Т.Н. Джаксон]. - М.: Индрик, 2010. - С. 211-219.

11. Младшая Эдда. - М.: Ладомир, 1994. - 256 с.

12. Jones Gwyn. The Legendary history of Olaf Tryggvason / Gwyn Jones.-Glasgow: Jackson, 1968. - 38 р.

13. Хлевов А.А. Предвестники викингов. Северная Европа в I-VIII веках / А.А. Хлевов. - СПб.: Евразия, 2002. - 336 с. - (Пилигрим).

14. Беовульф. Старшая Эдда. Песнь о Нибелунгах / [пер. В. Тихомирова, А. Корсуна, Ю. Корнеева; примеч. О. Смирницкой, М. Стеблин-Каменского, А. Гуревич]. - М.: Художественная литература, 1975. - 751 с.: ил. - (Библиотека всемирной литературы; сер. 1; т. 9).

15. Святой Олав и тролли // Скандинавская баллада. - М.: Наука, 1978.

Размещено на Allbest.ru