Зміни в національній політиці радянської України в 30-ті рр. ХХ ст. на прикладі німецької та польської нацменшин

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 94(477)

Зміни в національній політиці радянської України в 30-ті рр. ХХ ст. на прикладі німецької та польської нацменшин

Придибайло О.М.

аспірантка кафедри історії та археології слов'янських народів, Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова

Національна політика Радянської держави в 30-ті рр. ХХ ст. мала ряд ха-рактерних рис -- передусім це посилення репресій та згортання політики задо-волення національних інтересів. Наразі національне питання є не менш гострим та актуальним як для світової спільноти, так і для нашої країни зокрема. Для його розкриття в згаданий період було використано описовий, аналітичний та узагальнюючий методи, за допомогою яких визначено, що в 30-ті рр. ХХ ст. розпочалась антинаціональна кампанія, де поряд із звинуваченнями в українсь-кому “націоналізмі” мали місце заяви про “фашистів” і “шпигунів” з середовища національних меншин. Поштовхом до змін у національній політиці щодо нацменшин стали зовнішньополітичні та внутрішні чинники, такі як передвоєнна загроза на міжнародній арені, провали у здійсненні колективізації, вину за яких поклали на “шкідників”, “класово-ворожих елементів”, “націоналістів”, “шпигунів” тощо. Репресивні акції мали під собою відповідну законодавчу базу та включали такі заходи як звільнення з роботи, ліквідацію навчальних закладів, національних театрів та видавництв, переселення та ув 'язнення.

Ключові слова: національні меншини, репресії, національна політика, пере-селення. національний меншина колективізація

The national policy of the Soviet state in the 30-ies of XX century have a number of characteristics -- especially this increased repression and curtailment policy meet national interests. Currently, the national question is no less acute and urgent for both the international community and our country in particular. The impetus for change in national policy on minorities were foreign and internal factors such as prewar threat in the international arena, the failures in the implementation of collectivization, which put the blame on “saboteurs”, “class--hostile elements”, “nationalists” and so on. Repressive actions were under an appropriate legal framework and included activities such as dismissal, elimination of educational institutions, national theaters and publishing houses, relocation and imprisonment.

Keywords: minorities, repression, national policy for resettlement.

Национальная политика Советского государства в 30-е гг. ХХ ст. имела ряд характерных черт -- прежде всего это усиление репрессий и свертывание политики удовлетворения национальных интересов. Сейчас национальный вопрос не менее актуален как для мирового сообщества, так и для нашей страны в частности. Толчком к изменениям в национальной политике в 30-е гг. стали внешнеполитические и внутренние факторы, такие как предвоенная угроза на международной арене, провалы в осуществлении коллективизации, вину за которые положили на “вредителей”, “классово--враждебных элементов”, “националистов”, “шпионов” и других. Репрессивные акции имели под собой такие меры как увольнение с работы, ликвидацию учебных заведений, национальных театров и издательств, переселения и заключения в тюрьмы и табора.

Ключевые слова: национальные меньшинства, репрессии, национальная политика, переселение.

В 30-ті рр. ХХ ст. на міжнародній арені спостерігалось погіршення відносин СРСР з Німеччиною та Польщею, а їх населення розглядалось як потенційна база “фашистської" діяльності в країні. Така ситуація позначилась на національній політиці Радянської держави в зазначений період, що й зараз залишається важливою та актуальною проблемою сучасної української історії.

Одним із заходів боротьби з “антирадянськими” елементами стала чистка навчальних закладів - звільнення з роботи, арешти й закриття. Для цього 19 квітня 1934 р. Оргбюро ЦК КП(б)У прийняло рішення “Про виконання постанови листопадового Пленуму ЦК і ЦК КП(б)У та Політбюро ЦК КП(б)У від 13 грудня 1933 р. “Про кадри шкіл нацменшостей”, в якому зазначалося, що “обласні партійні комітети, особливо Київський та Вінницький... не зрозуміли того, яке місце в планах контрреволюційної роботи ворога на Україні займає ставка на виховання в польських та німецьких школах молодого покоління в антирадянському дусі, а звідси і організоване розставлення ворогом своїх кадрів - вчителями, завідуючими школами, студентами педінститутів та педтехнікумів, викладачами педагогічних учбових закладів” [7, с. 125]. “Перекручування” національної політики в навчальних закладах нібито сприяло підривній діяльності серед населення.

Поряд із закриттям навчальних закладів, театрів, на-ціональних видавництв та інших навчальних та культурно-освітніх установ проводилася реорганізація національних адміністративно-територіальних одиниць. 9 грудня 1934 р. Політбюро ЦК КП(б)У прийняло постанову “Про німецькі райони”, в якій ставилось завдання “продивитися всі німецькі райони для визначення необхідних заходів... у кожному районі та сільраді,.. ретельно продивитися склад керівних кадрів названих районів, а також намітити заходи в галузі школи”. 17 серпня 1935 р. Політбюро ЦК КП(б)У прийняло постанову “Про Мархлевськнй та Пулинський райони”, найбільші національні осередки на території тогочасної України, на підставі якої ці адміністративно- територіальні одиниці у Київській області були розформовані через їхню “економічну слабкість” [7, с. 131].

Стосовно звільнення з роботи як одного з способів чистки серед національних меншин варто зазначити, що в 30-х рр. громадяни німецької та польської національностей, а також представники інших національних груп були звільнені з великих оборонних підприємств України. Основне місце серед кандидатів на звільнення займали німці, поляки, румуни та ін.

Для прикладу розглянемо стан справ на Київському Червонопрапорному заводі в ці роки. У доповідній записці Київського обкому КП(б)У “Про перевірку парт- документів та про стан кадрів на Київському Червоноп- рапорному заводі” (27 жовтня 1935 р.) зазначалось: ”... Назаводі працює біля 300 чоловік, які не повинні бути допущені на завод. Серед них особливу увагу привертають такі особи: Щербан І. Г. Бригадир зборочного цеху. За національністю румун. Має зв'язок з родичами, що знаходяться на службі в румунській армії. Проводив антирадянську агітацію. ... Семенов А. Д. Головний інженер заводу. Колишній полковник царської армії. ... Гроссе І. К. Ст(арший) інженер дослідницької лабораторії. За національністю німець. Син кол(ишнього) власника чавунно-ливарного заводу в Черкасах. Виключений з комсомолу, як чуждий елемент. Має братів - одного в Відні, іншого в Варшаві, з яким підтримує зв'язки. ... Крашкевич Г. А. Ст(арший) інженер- економіст. Вихідець із Польщі. Син диякона. ... Брат Крашкевича в Америці (м. Балтимора) - настоятель уніатської церкви. Крашкевич з ним зв'язаний. ... Клібаутський П. X. Технік по підготовці інструктивних відомостей по військовій продукції. В анкетах пише, що він українець, а в дійсності - німець. Плутає автобіографію” [7, с. 125]. Отож достатньою причиною для звільнення, як показує практика, була етнічна приналежність.

Всього за даними ЦК КП(б)У з оборонних підприємств України було звільнено понад 1000 поляків, підо-зрюваних у шпигунстві, “політемігрантів” та інших “ворогів” [6, арк. 289].

Національні “чистки” та перевірки проводилися по всій Україні, але особливо ретельно - у прикордонній смузі та районах компактного проживання національних меншин. Про особливу “пильність” йшлося у виступі на червневому (1933 р.) Пленумі ЦК КП(б)У Д. Мануїльського, який, схвалюючи “сувору лінію” при проведенні чисток, заявив: “... По Київській області треба врахувати і ту обставину, що ми маємо тут національні райони, де треба дуже серйозно та ретельно проводити чистку, по-друге, що ми маємо прикордонну смугу, та, по-третє, з. д. (залізничну) лінію вкрай засмічену, незадовільно працюючу. Тут також повинна бути дуже ретельна чистка”. Про послідовність “чисток” у національних районах говорив і П. Постишев на січневому (1936 р.) Пленумі ЦККП(б)У: “... Ми звертали особливу увагу партійних організацій на райони прикордонної смуги. В результаті перевірки партійних документів в цих районах виключено з партії 1583 чоловіка), що складає 15,4% від усієї кількості комуністів”. При цьому в числі районів Київської області, що “особливо виділяються”, партійний лідер назвав також і “колишній

Мархлевський район, нині ліквідований, який... перевіряли раза три, там виключено 46,6% всього складу партійної організації” [1, с. 153].

Заслуговує на особливу увага таке явище як фабрикування владою справ шпигунських, диверсійних та повстанських організацій, в які нібито входили українські, німецькі, польські, грецькі “націоналісти”. Більшість таких союзів та організацій, що проходили по лінії НКВС існували лише в уяві організаторів репресивних акцій. У 1930-1934 рр. Державне політичне управління “викрило” низку “контрреволюційних” організацій: “Спілку визволення України” (СВУ); “Український національний центр” та його структурний підрозділ “Українську військову організацію” (УВО); “Блок українських націоналістичних партій” (УКП, боротьбісти, есери, есдеки та ін.) Більшість таких справ була спрямована на боротьбу з німецьким та польським фашизмом.

Так, німецький “шпигунський” центр - “Національний Союз німців на Україні” був викритий 16 березня 1937 р., а 19-22 лютого цього року спецколегією Дніпропетровського облсуду було заслухано справу про “Національний союз”, що організував свою контрреволюційну діяльність в Хортицькому німецькому педагогічному технікумі [5, арк. 55].

Ще одним заходом репресивного тиску на представників національних спільнот стало переселення громадян в інші районі проживання, яке пояснювалося причинами економічного та військово-політичного характеру, зокрема впровадженням заходів для укріплення прикордонної смуги. Здійснювалися ці заходи в першу чергу у стратегічно важливих для обороноздатності країни регіонах.

Отож, характеризуючи зміни у державній політиці щодо національних меншин, варто звернути увагу на згортання роботи державного апарату по забезпеченню національних інтересів етнічних груп, що найбільш від-чутно проявилось у 1933-1937 рр. На Пленумі ЦК КП(б)У саме 1937 р. було застосовано термін “шкідництво націй”. Його автором став член ЦК КП(б)У О. Шліхтер, що застосував його щодо розвідки промислової нафти Українським відділом Союзнафти [7, с. 133].

Список використаних джерел

1. Бугай Н. Ф. Народы Украины в “Особой папке Сталина”. - М. : Наука, 2006. - 271 с.

2. Національні меншини в Україні, 1920-1930-ті роки: Істо- рико-картографічний атлас / упоряд. : М. І. Панчук та ін. - К. : Четверта хвиля, 1995. - 104 с.

3. Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Вінницька область. - Кн. 1. - Вінниця : ДП “Державна картографічна фабри-ка”, 2006. - 908 с.

4. Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Вінницька область. - Кн. 2. - Вінниця : ДП “Державна картографічна фабри-ка”, 2007. - 848 с.

5. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 6. - Спр. 509.

6. Там само. - Оп. 18. - Спр. 12.

7. Чирко Б. В. Національні меншини в Україні (20-30-ті роки ХХ ст.). - К., 1995. - 214 с.

References

1. Buhay N. F. Narody Ukrayny v “Osoboy papke Stalyna”. - M. : Nayka, 2006.

2. Natsional'ni menshyny v Ukrayini, 1920-1930-ti roky: Istoryko-kartohrafichnyy atlas / Uporyad. : M. I. Panchuk ta in. - K. : Chetverta khvylya, 1995. - 104 s.

3. Reabilitovani istoriyeyu: U dvadtsyaty semy tomakh.

Vinnyts'ka oblast'. - Kn. 1. - Vinnytsya : DP “Derzhavna kartohrafichna fabryka”, 2006. - 908 s.

4. Reabilitovani istoriyeyu: U dvadtsyaty semy tomakh.

Vinnyts'ka oblast'. - Kn. 2. - Vinnytsya : DP “Derzhavna kartohrafichna fabryka”, 2007. - 848 s.

5. TsDAGO Ukrayiny. - F. 1. - Op. 6. - Spr. 509.

6. Tam samo. - Op. 18. - Spr. 12.

7. Chyrko B. V. Natsional'ni menshyny v Ukrayini (20-30-ti roky XX st.). - K., 1995. - 214 s.

Размещено на Allbest.ru