Грецька національна меншина в Україні в 20-30-х роках ХХ століття

Keywords: Greek minority repression, national policy, immigration.

Грецька національна меншина одна з тих, що найдовше проживала на території України - ще з часів заснування міст-колоній в Північному Причорномор'ї. В даній роботі розглядатиметься період 20-30-х рр. ХХ ст., як найбільш суперечливий в історії національного розвитку народів, що проживали на території України. На даний момент немає жодної узагальненої праці, що б охоплювала період радянської історії греків на цих землях. Велике значення і доробок фактичного для подальших досліджень залишили автори, що писали безпосередньо в 30-ті рр. С. Ялі в праці “Греки УСРР” (1931) подає загальні теоретичні дані про їх чисельність, розселення та умови проживання. Голобородько Ірина в праці “Национальность: Грек. Виновен!” всебічно розкрила репресії і депортації грецького населення в 20-50-х рр. на території Одеси. Тему репресій греків продовжує М. Шитюк (“Масові репресії проти населення Півдня України в 20-50-і роки ХХ ст.”). С. Козорог розкриває тему адміністративного життя грецьких громадян, а саме створення національних районів і політику “коренізації”.

Згідно з переписом населення в 1926 р. в Україні проживало 104 666 чоловік грецької національності, що становило 0,36% від населення республіки [8, с. 62,79]. Історично вони були зосереджені переважно в південному регіоні, де були виділені три національні грецькі райони: Сартанський, Мангушський і Великоянісольський, які мали право адміністративно-територіальної автономії. Сільське грецьке населення складало 89,7% від загальної кількості греків [9,арк.2].

В 1922 р. перед урядом УСРР постало питання про врегулювання взаємовідносин між багаточисельними етнічними групами, що проживали на її території. Радянська влада мала на меті завоювати собі підтримку серед етнічних груп, тому й розпочала політику коренізації, спрямовану передусім на задоволення національних інтересів. З другої половини 20-х років розпочинається перебудова життя суспільства на нових соціалістичних рейках. Результати коренізації - національні школи, періодична преса, книги, розвиток національної культури, театри тощо. Згодом були закриті кордони УРСР і зв'язок греків з історичною батьківщиною припинився. Реорганізація у 1932 р. Мангушського і Сартанського районів і приєднання їх до Маріупольської міськради була першим кроком до повної ліквідації грецької національної автономії. Грецьке населення традиційно займалося сільським господарством та торгівлею. Ці чинники й стали визначальними в ставленні радянської влади до них. Серед грецького селянства було багато заможних, так званих кулацьких господарств - щодо них застосовувалась політика зрівняння. А реконструкція сільського господарства передбачала реорганізацію індивідуальних господарств в колгоспи. Загалом починаючи з 1919 р. грецьке населення піддавалось комуністичному терору. Проведена в селах колективізація викликала значні зміни у соціальній структурі. Політика “витіснення й обмеження капіталістичних елементів” вже наприкінці 20-х років привела до зменшення питомої ваги заможних селян. Колективізація, що мала чітко сформульовану доктрину “ліквідації куркуля, як класу” докорінно змінила структуру грецького селянства й набула форми національної трагедії. Протягом 1931 р. було розкуркулено й виселено не менше 1/10 частини населення. Протягом 1931-1932 років у с. Нова Каракуба секретар партосередку розкуркулив самих лише бідняцьких і середняцьких господарств 46 [1, с. 162]. В результаті, з урахуванням розкуркуленого й виселеного за межі України селянства, втрати трудових ресурсів у грецьких селах склали від 10 до 20% їхньої людності.

5 січня 1930 р. ЦК ВКП(б) прийняв постанову “Про темпи колективізації й заходи допомоги держави колгоспному будівництву”, згідно з якою суцільна колективізація в Україні мала бути здійснена восени 1931 р. - навесні 1932 р. На початку 1930 р. в грецьких селах України розпочався перший етап суцільної колективізації. До березня 1930 р. у низці сільрад вона досягла 80%.

Колективізація здійснювалася примусово, під силовим тиском, що стало причиною соціально-економічної кризи. Після оприлюднення 2 березня 1930 р. статті Й. В. Сталіна “Запаморочення від успіхів” розвал грецьких колгоспів пішов так само швидко, як перед тим відбувалось їх утворення. Уже 18 березня в тому ж Ур- зуфі вийшли з комуни 218 господарств. В результаті в артілі залишилось 121 господарство - 21,2%, що було на 8% менше, ніж у 1929 р. Перший етап колективізації, що закінчився провалом, показав, що грецьке село не було готове до “соціалістичної перебудови сільського господарства”. Проте відступ був тимчасовим і розпочалась нова хвиля колективізації в жовтні 1930 р. По окремих районах рівень колективізації селянських господарств був таким: Старокаранський - 25,3%, Мангуський - 30,4%, Сартанський - 37,2%, Великоянісольський - 37,2% [1, с. 152].

Наслідками колективізації стала економічна криза на селі - поголів'я худоби в 1930 р. знизилось до рівня післявоєнних 1922-1923 років [2, с. 31]. Недовиробництво сільськогосподарської продукції в 1930 р. вже взимку 1930 - навесні 1931 р. поставило грецьке населення перед серйозними труднощами. У ряді грецьких селищ населення голодувало. 26 травня 1931 р. засідання членів правління сільськогосподарської артілі ім. 238-го стрілецького порту в с. Чермалик ухвалило: “Беручи до уваги, що значна частина членів голодує..., висунути пропозицію... про відпуск продовольства на 800 чоловік, що складає 85% складу артілі” [1, с. 156]. Навесні 1932 р. населення, вичерпавши свої продовольчі запаси, знову голодувало. Створені “з-під палиці” колгоспи лише номінально були “показовими соціалістичними господарствами”. Влітку 1932 р. стан грецьких колгоспів потрапив у коло прискіпливої уваги Донецького обласного відділу ДПУ УРСР, що констатував погрозливе становище “...у галузі виконання планів збиральної та хлібозаготівельної кампанії” [1, с. 159].

Восени 1932 р. село було вже не в змозі виконати план хлібозаготівлі. Ухвалення 7 серпня 1932 р. постанови ЦВК і РНК СРСР “Про охорону майна державних підприємств.” (“закон про п'ять колосків”) і 18 листопада 1931 р. постанови ЦК КП(б)У “Про заходи по підсиленню хлібозаготівель” опосередковано констатували товарну неспроможність сільського господарства та легалізували вилучення індивідуальних продовольчих запасів у селян. грецький меншина колективізація

За впливом на подальше соціально-економічне життя народів України колективізація посідає центральне місце в низці суспільно-політичних кампаній початку 30-х років. На долю етнічних меншин вона справила епохальний вплив, різко змінивши спосіб економічного та суспільного життя селянських етнічних груп. За найскромнішими підрахунками втрати грецького населення внаслідок “ліквідації куркуля як класу” становили від10 до 20% населення. Значну частину становили селяни, які переселялися до міст. Зміна співвідношення між міським і сільським населенням стала найважливішим демографічним наслідком колективізації в грецьких селах.

У другій половині 30-х років масового характеру набули репресії проти населення радянської держави. В досліджуваний період органами НКВС було прийнято ряд нормативних документів, спрямованих їх посилення. Так, наказом наркому внутрішніх справ Єжова за № 233 передбачалося проведення широкомасштабної операції “по розгрому шпигунсько-диверсійних контингентів”, що складалися з греків, латишів та інших народів.

Цілеспрямоване переслідування греків розпочалось з 10 грудня 1937 р., коли нарком внутрішніх справ СРСР М. Єжов підписав директиву № 50215, у якій обґрунтував необхідність застосування каральних заходів проти представників грецької національності, які нібито створили цілу мережу націоналістичних, шпигунсько-диверсійних і шкідницьких організацій і мали на меті знищити радянський лад. Після чого місцеві органи НКВС отримали від наркому внутрішніх справ УРСР І. Леплевського ліміт на арешт 5000 греків. Розпочалась широкомасштабна операція, в результаті якої на півдні України було репресовано 665 чоловік, жителів грецької національності, з них засуджено до розстрілу 203 чоловік [7, с. 337]. Іван Джуха називає приблизне число постраждалих під час “грецької операції” - 7,69,4 тис. чол. [3, с. 121].

Про те, що репресії були спрямовані саме проти греків, яскраво свідчить те, що найбільша кількість засуджених звинувачувалась в участі у грецьких шпигунських, контрреволюційних, диверсійно-повстанських організаціях, в антирадянській агітації і пропаганді. У директиві говорилось, що органами НКВС розкрита сітка шпигунсько-терористичних, антирадянських і капіталістичних організаціях греків, які ставили своєю метою створення буржуазно-фашистської держави в районах, де переважало грецьке населення.

Таким чином, на грецьке населення України, зосереджене переважно у південному регіоні, впливали ті ж самі соціально-економічні процеси, що й на все населення УРСР. Вони зазнали впливу політики націоналізації, колективізації, репресій та голодомору 30-х рр.

Список використаних джерел