Засоби перетворення суспільства: порівняльна характеристика концепції М.П. Драгоманова та ідейних поглядів представників народницьких організацій у 70-80-х роках XIX століття

Сучасний суспільно-політичний розвиток України, формування та становлення громадянського суспільства потребують визнання пріоритетним шляху до Європи. З огляду на це драгоманівські засоби щодо впровадження ідей народності, соціалізму, демократії, федералізму якнайкраще розкриваються для розуміння у порівнянні з засобами перетворення тогочасного суспільства, запропонованих представниками народницьких організацій у 70-80-х рр. XIX ст. Ці питання залишаються актуальні і для сьогодення, особливо з точки зору пошуку вітчизняним політикумом парадигми утвердження української національної ідеї.

Об'єктом дослідження є суспільно-політична думка як в Україні так і в Європі в цілому у 70-80-х роках ХІХ ст.

Предметом дослідження є засоби перетворення суспільства у концепції М.П. Драгоманова та ідейних поглядах представників народницьких організацій у досліджуваний період.

В різний час цією проблематикою займалися В.Й. Борисенко [1;2;3], Л.Г. Іванова [5], Р.П. Іванченко [4;6;7], А.М. Катренко, Ю.В. Беззуб [13], А.М. Круглашов [14], С.І. Світленко [15], О.Ф. Скакун [16], Г.П. Щабельник [17]. Їх праці висвітлили різні аспекти діяльності мислителя. Проте на сьогоднішній день проблема засобів перетворення суспільства у порівняльній характеристиці концепції М.П. Драгоманова та ідейних поглядів представників народницьких організацій у 7080-х роках ХІХ ст. залишається малодослідженою, а тому потребує детального вивчення.

Михайло Петрович Драгоманов зіткнувся з ідеологією народництва в середовищі російських гуртків такого спрямування в еміграції у 70-80-х роках XIX ст. Він вважав, що зуміє переконати своїми науковими і логічними доказами оту палку революційну молодь - народників, в неправомірності їхніх шовіністичних поглядів, допоможе їм знайти правильну суспільну теорію. Щоб повалити старий самодержавний режим, потрібно, як вважав М.П. Драгоманов, з'єднати зусилля всіх народів Російської імперії. Він вважав націоналізм, національні почуття, культуру, мову, освіту могутнім демократичним чинником у визвольній боротьбі усіх народів за політичні свободи у своїх країнах, в тому числі за соціалістичне суспільство. Тим важливішим це питання було для багатонаціональної Російської імперії, де самодержавний уряд проводив насильницьке зросійщення "інородців", у тому числі й українців. А для того, щоб залучити всі народи до боротьби, потрібно, твердив він, вести роз'яснювальну працю всіма мовами народів Росії. І водночас у політичних програмах російських народників визнати для всіх народів законне право на самостійне політичне існування [7, с. 240]. Йому довелося зламати чимало списів усних і письмових у дискусіях з теоретиками цього руху, зокрема з анархічними та терористичними ідеями щодо засобів перетворення сучасного їм суспільства П. Лаврова, М. Бакуніна, П. Ткачова, Г. Плеханова та інших [7, с. 240].

"Багато з народолюбців у Росії подібно тим хвастунам московським, що кричать, - Що наша матушка Росея всьому свету голова - навіть думають, що мужики в Росії далеко швидше можуть вложити рядки, ніж заграницею та придумують якийсь російський соціалізм особий от "німецького" [14, с. 203]. Михайло Драгоманов стверджував, що зміст та принципи соціалізму набувають особливого національного окрасу для Російської імперії. "Давно вже так похвалюються російські народолюбці. Ще 20-ть років тому назад напр. Бакунін ждав великого соціалістичного бунту мужиків російських, а все-таки навіть великого соціалістичного руху хоч здалеку подібний до того котрий видно по городах у німців... хоч не переводяться бунти" [9, арк. 30]. М.П. Драгоманов. вбачав різницю в історичному розвитку українського з західними народами Європи. Вважав, що до селян не дійшло навіть соціаліське зерно. Вчений називав засоби народників скоріш помстою, а ніж боротьбою.

Суспільно-політичний діяч, М.П. Драгоманов погоджувався з положеннями концепції народників щодо необхідності термінових суспільних перетворень, але категорично засуджував використання насильницьких методів та форм для досягнення даної мети. "По Бакунину существующий політіческий порядок сначала должен быть отвергнут и весь разрушен, а как полное разрушение не совместимо с созиданием и потому должно быть исключительно абсолютно єдино", - то данное поколение должно разрушать всё существующее сплеча без разбора с единым соображением "скорее и больше.". "Для разрушения всем более пригодна революционная страсть" [8, арк. 5]. Натомість вчений відстоював еволюційність історичного поступу, а відповідно суспільні перетворення в державі мали відбуватися завдяки методичній просвітницькій діяльності. Через такі ідейні переконання М.П. Драгоманов співпрацює з народниками у руслі просвітницької діяльності, щоб пропагувати просвітницькі засоби суспільної трансформації в Україні.

Певний науковий інтерес викликають зв'язки М.П. Драгоманова з А. Желябовим - одним з керівних діячів "Народної волі". Як відомо М.П. Драгоманов та А.І. Желябов були знайомі особисто. Перша випадкова зустріч відбулася в Києві у 1873 р. на одній із квартир, де народники-пропагандисти навчалися ремеслу напередодні масового "ходіння в народ". В друге вони зустрілися в Одесі у 1875 р. і бачилися кілька разів, зокрема на зборах напівлегального комітету, який збирав пожертвування і відправляв волонтерів на допомогу повстанню в Герцеговині проти Туреччини [4, с. 46].

12 травня 1880 р., Желябов звернувся до Драгоманова з листом. В якому народоволець приділяв важливу роль зв'язкам різних течій визвольного руху в попередні роки і в цьому плані досить оптимістично оцінював розвиток взаємодій між революційними народниками і громадівцями Одеси. "Повільно, але невпинно, - згадував він, зливалися там в одне русло дві революційні течії загальноросійська і українська; не федерація, а єдність була недалеко.". Однак далі Желябов зазначав, що "раптом все пішло прахом" і вбачав причину цього в спокусі "старих" громадівців "вигодою легального становища" [1, с. 47].

Народоволець виявляв неабиякий інтерес до особистого ставлення М.П. Драгоманова до програми "Народної волі", до боротьби російських революціонерів проти царизму, до встановлення безпосередніх відносин, а можливо, і співробітництва з "Народною волею". Він розраховував на те, що М.П. Драгоманов буде сприяти формуванню позитивної громадської оцінки в Європі щодо діяльності "Народної волі". Також народоволець вважав за необхідне висловити свої погляди з приводу економічних і політичних завдань боротьби, а також з національного питання. Він прохав Михайла Петровича стати охоронцем архіву "Народної волі".

На відміну від А. Желябова М. Драгоманов робить висновок, що між революційними народниками та громадівцями можлива тільки "федерація", тобто лише взаємна допомога, а не злиття, переважно для самозахисту від загального ворога і для боротьби з ним." [16, с. 78].

Вчений мав чітку позицію щодо відносин з "Народною волею" і взагалі революційним підпіллям. Він зразу ж довів посланцю А. Желябова, що погоджується бути об'єктивним, вільним істориком і критиком як дій царського уряду, так і різних груп революціонерів в Росії.

"Народовці здибались з рутено-москвофілами, і побачили, що народовці скрізь лежать перешкодою до праці, дійсно корисної для народу" [9, арк. 11]. З цієї цитати вченого стають зрозумілими його погляди саме на революційні засоби боротьби. М.П. Драгоманов наголошує на тому, що вони не лише не допоможуть поступальному розвитку суспільно-політичної свідомості українства, а й стануть вагомим гальмом на шляху просвітництва, яке на його думку і призведе до "федерації". Дієвість своїх методів М.П. Драгоманов доводить з точки зору історичного розвитку України, наступним чином: "Народная русская школа создавалась в Киеве, Львове, Остроге, Вильно, Новгороде, Пскове - т. е. в свободных, вече ето народоправствах муниципалях. В себорных народоправствах школы нетребило московское начальство еще в XV-XVI веке, розвивались и распространялись в селах до конца XVII века, их развития не остановила даже лапа московського начальства" [12, арк. 2]. Вчений підкреслює зверхність та дієвість просвітницької діяльності в порівнянні з революційними формами та методами боротьби, які в свою чергу не принесуть нічого, крім краху. ".что один великий просветитель, Петр Іввел в Малороссию цензуру Св. Сено- да, что другая великая просветительница Екатерина ІІ земрейша в малоросских употребление учебников местном, а не великорусской печати" "Со времен учреждений российского Мн. Народного просвещения школы в Малороссии и слобоцкий Украине совсем почити исчезли (даже в 1860 по всей черн. Губ. было только 65т сельских школ, тогда как в 1769 году в одном черк. Козацком полку их было более 150, т.е. почити в каждом селе)" [12, арк. 3]. Досягнення державності, можливе лише, через розвиток національної культури, що призведе до розвитку самосвідомості та окремішності українського народу - це стане можливим тільки за рахунок розвитку освіти та поширення її у широкі маси населення.

Отже, вчений вбачав лише єдиний шлях перетворення українського суспільства. На його думку це мав бути шлях культурного, освітнього зростання. Натомість чільні діячі народницьких організацій відстоювали методи революційного перетворення. Спроби вченого переконати народовольців у неправильності обраних ними засобів сприяли тому, що значна частина української молоді та російської інтелігенції почала замислюватись над проблемами федерації в Росії, ідеями боротьби за демократизацію суспільства.

Очевидно, що окремі думки М.П. Драгоманова у нових історичних умовах сприймаються критично, але система наукового мислення вченого була вільна від будь-якої політичної кон'юнктури, тому й нині здатна дивувати нас тривкістю і нескінченістю її основних положень.

Список використаних джерел