Принцип історизму у розвитку монархічної ідеології XVIII-XX ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Принцип історизму у розвитку монархічної ідеології XVIII-XX ст.

Гула Р. В.

доктор історичних наук, професор кафедри гуманітарних наук, Академія сухопутних військ ім. гетьмана П. Сагайдачного (Україна, Львів)

Проаналізовано основні течії у розвитку монархічної ідеології в російської історичної науці XVIII-XX ст. Розкрито змістовну сутність тріади: "православ'я-самодержавство-народність" у поглядах офіційної історіографії. Зазначено стагнаційний характер монархічної історичної науки у аналізі принципу історизму. Методологічною основою статті стали універсальні принципи історизму та об'єктивності.

Ключові слова: монархізм, історична наука, принцип історизму.

Проанализированы основные течения в развитии монархической идеологии в российской исторической науке XVIII-XX вв. Раскрыта содержательная сущность триады "православие--самодержавие--народность" во взглядах официальной историографии. Определен стагнационный характер монархической исторической науки в анализе принципа историзма. Методологической основой статьи стали универсальные принципы историзма и объективности.

Ключевые слова: монархизм, историческая наука, принцип историзма.

Highlight the main trends in the development of the principle of historicism in the monarchical ideology in the Russian historical science XVIII--XX centuries. Disclosed the basic principles of monarchical ideology. Analyzed substantive nature of the triad of "Orthodoxy, Autocracy, Nationality" in the views of the official historiography. Concrete historical writings show features interpretation of the principle of historicism in the monarchical ideology. Defined stagnation monarchical character of historical science in the analysis of the principle of historicism. Methodological basis of Article steel universal principles of historicism and objectivity.

Keywords: monarchism, historical science, the principle of historicism.

монархічний російський самодержавство історіографія

Важливою проблемою історії України початку ХХ ст. було формування і розвиток суспільно-політичних рухів в Україні. Одним з протидіючих чинників, з якими постійно доводилося мати справу всім партіям, рухам, гурткам, групам в Україні, була охоронна ідеологія царизму. Виявлення та аналіз розповсюдження ідеології монархізму заслуговує спеціального дослідження в сучасній історичній науці.

Метою статті автор вважає розкриття загальних особливостей розвитку принципу історизму охоронної ідеології царизму в XVIII-XX ст.ст.

Аналізі сторичних досліджень свідчить про досить глибоку розробку різних аспектів монархічної ідеології у роботах сучасних українських дослідників І. Омельянчука, В. Бабенко, І. Самарцева, А. Якуніної.

У суспільно-політичному житті Росії в цілому і на її околицях на початку ХХ ст. монархічна охоронна ідеологія займала домінуюче становище.

Метою охоронної ідеології царизму було, з одного боку, створення та розвиток поглядів, які стверджують у свідомості мас непорушність існування монархічних устоїв з допомогою всебічного використання політичних і релігійних інститутів, створення умов розвитку політичної, економічної та духовної основи монархічного ладу. А з іншого не допущення формування національної та соціальної самосвідомості українського народу, чому сприяли суспільно-політичний, соціалдемократичний, національно-демократичний рухи, українська та російська література.

Основними постулатами охоронної ідеології були: принципи історизму, що відображав тезу про самобутність історичного шляху розвитку Російської держави; принципи надкласовості, який базувався на ідеї народного початку самодержавної влади; принципи патерналізму єднання царя з народом, батьківська турбота монарха про народ; принципи месіанства (націоналізму) абсолютизація ролі російського народу, православ'я та самодержавної влади.

Система поглядів правлячого класу складалася протягом століть та знаходила своє відображення у філософії, історичній науці, суспільній думці, літературі, мистецтві.

Найповніше тези охоронної ідеології відбивалися в історичних творах офіційної історіографії, яка переважала у всіх навчальних закладах України (школи, гімназії, училища, духовні семінарії, університети).

Особливістю функціонування монархізму як ідеології є його відносно стійка тенденція до стагнації, з допомогою створення жорстко замкнутої, суворо обмеженої в розвитку системи ідей та поглядів. У принципі, ідеї, розроблені ідеологами монархізму ХУІ-ХІХ ст., мало відрізняються від ідей їх послідовників ХХ ст. Тобто концепція правих ідеологів ХХ ст. була також укладена в прокрустове ложе традиційних охоронних початків.

Підґрунтям ідеології був принцип "історичності", "ісконності", "народності" та вічне значення монархічних початків для Росії. В основі цієї історичної тези, як вказувалося вище, лежить ствердження самобутності Росії.

Найбільш повно принцип самобутності російського історичного процесу розкрив російський історик М. М. Карамзін. Він знаходився під великим впливом ідей французького просвітництва ХУІІІ ст.й одночасно різко негативно сприйняв Велику Французьку революцію та її ідеї. Вчений протистояв реформаторським напрямкам початку ХІХ ст. Будучи знайомим з програмою помірних реформ, запропонованою М. М. Сперанським, Карамзін виступав по суті проти неї, виражаючи позицію консервативного дворянства, викладену в "Заметке о древней и новой России". Позиція базується на формулі історика, що "наше правління є батьківське, патріархальне" [1, с. 120].

У цій "Записке о древней и новой России" Карамзін згадував про те, що "теперішнє буває засобами минулого" [1, с. 122]. Використовуючи історичні приклади, він доводить, що основою могутності Росії є самодержавство. "Самодержавство заснувало та воскресило Росію, зі зміною державного устрою вона загинула і повинна загинути, складена з частин таких багатьох і різноманітних, з котрих будь-яка має свої особливі громадянські користі" [1, с. 123].

Стверджуючи, що будь-яка новизна в державному порядку є "зло, до якого потрібно звертатися тільки в разі необхідності" [1, с. 124], Карамзін виступав проти ліберальних реформ. Державна мудрість, вважав він, "повинна бути більш охоронною, ніж творчою" [1, с. 120].

Прибічник самодержавства, М. М. Карамзін разом з тим відстоював дворянські права і привілеї, насамперед права і привілеї родової знаті, аристократії, закладені правлячим класом. В "Записке" говорилося: "Самодержавство це палладіум Росії, цілісність його необхідна для її щастя: з чого не випливає, щоб государ, єдине джерело влади, мав право знищити дворянство, таке ж давнє, як і Росія" [1, с. 120-121]. При цьому Карамзін посилається на слова Монтеск'є: "Без монарха немає дворянства, без дворянства немає монарха" [1, с. 120].

Розвиваючи цю тезу стосовно Росії, Карамзін формулює свою позицію: "Дворянство і духовенство, Сенат і Синод, як сховище законів, над всіма Государ, єдиний законодавець, єдине джерело влади, ось основа Російської монархії" [1, с. 119-120].

Таким чином, абсолютизуючи самодержавство як силу, що сприяє історичному розвитку Росії, підкреслюючи його непорушність, М. М. Карамзін уперше сформулював тріаду охоронної ідеології як самодержавство, православ'я і самобутність, яка трансформувалася згодом в "самодержавство, православ'я, народність", яка була відображена у циркулярі 1847 р. міністром освіти графом с. с. Уваровим.

Для свого часу М. М. Карамзін висунув класичну формулу державної ідеології, правильно відобразив її основні компоненти.

Офіційна охоронна ідеологія пізніше вважала М. М. Карамзіна прапором монархізму, а його "Историю государства Российского" сприймала, зі слів П. А. В'яземського, як книжку "єдину в Росії, щиро державну і народну, і монархічну" [Цит. по: 2, с. 73].

Однак ряд монархічних істориків, зокрема М. Г. Устрялов, у 30-ті рр. ХІХ ст., визнавши принципи самодержавства, історично обґрунтовані

М. М. Карамзіним, відмічали його тенденційність в тому, що він "веде не нитку подій, які поступово виявлялися в нашій Вітчизні, а ряд великих князів і царів" [Цит. по: 2, с. 75].

Продовжувачем справи М. М. Карамзіна в історичному обґрунтуванні самодержавства зі своїх історичних поглядів став с. М. Соловйов. Інтерес представляють його підходи до історичних подій Росії, що відображають, на думку історика, роль самодержавної влади.

Критично ставлячись до багатьох сторін реального політичного життя в Росії в 60-70-х рр. ХІХ ст., Соловйов не тільки залишався монархістом, але й залишав за монархом право "самодержавної ініціативи". Розглядаючи самодержавство як головну рушійну силу в історичному розвитку Росії, високо оцінюючи державну централізацію, Соловйов рішуче засуджував усі антиурядові виступи як в минулому, так і в теперішньому часі. В "Истории Россиис древнейшихвремен" він розглядав "смуту" ХУІІ ст. як руйнуючу реакцію антидержавних сил і елементів на процес зміцнення централізованої держави [3].

Розвиток ідеї історичного призначення самодержавства ми знаходимо в одному з великих історичних творів Д. І. Іловайського "История Росии" [4], написаному в дусі охоронної ідеології М. М. Карамзіна.

Доповнив історичне обґрунтування непорушності самодержавних устоїв і видатний ідеолог монархізму Л. О. Тихомиров. Він пройшов складний шлях моральних пошуків від крайності революційного терору, народовольчого екстремізму до їх повного заперечення. Л. Тихомиров увійшов у історичну науку як найбільш ортодоксальний апологет необмеженої самодержавної влади. У своїй публіцистичній праці "Почему я перестал бать революционером" він, обґрунтовуючи історичні корені самодержавства, підкреслює, що "самодержавний лад, це такий результат російської історії..., який ні ким не може бути знищений" [5, с. 86].

Політичні погляди великого російського історика В. О. Ключевського на самодержавство можна охарактеризувати як непослідовні. У цілому розуміючи приреченість царизму, він визнає історичну роль монарха в розвитку суспільства. Ці ідеї знайшли своє відображення в "Похвальном слове" Олександру III в день його поховання, де Ключевський відмічав миротворчий характер зовнішньої і мудрість внутрішньої політики царя, яка сприяла політичній стабілізації і громадянському миру в Росії. В. Ключевський прямо підкреслював, що "самодержавство потрібне нам поки що стихійна сила, яка своєю стихійністю може стримати інші стихійні сили, ще гірші" [6, с. 83].

Зі зміною політичної ситуації в Росії, зростанням революційного, національно-визвольного руху в палітрі охоронної ідеології царизму з'являються і ліберальні відтінки. Вони не торкаються суті монархізму, який освітлюється крізь призму історії з охоронної позиції.

Вказані тенденції найяскравіше виявили себе в ювілейних виданнях, присвячених 200-річчю Полтавської перемоги, 100-літньому ювілею війни 1812 року, 300річчю дому Романових. Ці видання ставили своєю метою показати історичне значення для Росії династії Романових, представники якої перетворили її в могутню і сильну державу, велику державу [7].

Чималий вклад у розвиток цієї тези зробили історики та публіцисти дворянського напрямку російської історіографії в Україні. До них слід віднести перш за все вчених Д. І. Піхно, О. с. Вязітіна, М. Ф. Юзефовича, публіцистів "Киевлянина" В. Шульгіна, О. Волинця, О. Савенко, М. Тихомирова.

Основними принципами охоронної ідеології, загальними для Росії та України, безумовно, були ідеї "історичності", "споконвічності" монархічного державного ладу в Росії. Підкреслювалась думка про неминучість виникнення та процвітання, велику роль правлячої потужної світової держави.

Список використаних джерел

Карамзин Н. М. Записка о древней и новойРоссии в ееполитическом и гражданскомотношениях / Николай Михайлович Карамзин. СпБ. : Летописец, 1914. 133 с.

Циматули А. Право памяти / Александр Циматули // Звезда. 1988. № 4. C. 72-96.

Соловьев с. М. ИсторияРоссии с древнейшихвремен / Сергей Михайлович Соловьев. М. : ООО Изд-во ЭКСМО, 2011. 1024 с.

Иловайский Д. И. Краткие очерки русской истории / Дмитрий Иванович Иловайский. М. : Университетская тип., 1912. 388 с.

Тихомиров Л. А. Почему я перестал быть революционером / Лев Александрович Тихомиров. СПб. : Паровая скоропечатня И. А. Богельман, 1896. 96 с.

Ключевский В. О. Собраниесочинений : в 9-и т. / Владимир Осипович Ключевский. М. : Мысль, 1990. Т. 6. 312 с.

Платонов с. Ф. Вопрос М. Ф. Романова в русскойисторическойлитературе / Сергей Федорович Платонов. Спб. : Тип. М. Волковича, 1912. 18 с.

References

Karamzin N. M. Zapiska o drevnej i novoj Rossii v eio politicheskom i grazhdanskom otnoshenijah / Nikolaj Karamzin. -SPsb. : Letopisets, 1914. 133 s.

Cimatuli A. Pravopamijti / A. Cimatuli // Zvezda. 1988. № 4. S. 72-96.

Solov'jov S. M. Istoriij Rossii s drevnejshih vremen / Sergej Mihajlovich Solov'jov. M. : OOOIzd-voEKSMO, 2011. 1024 s.

Ilovajskij D. I. Kratkie ocherki russkoj istorii / Dmitrij Ivanovich Ilovajskij. M. : Universitetskaij tip., 1912. 388 s.

Tihomirov L. A. Pochemy ijperestal bujt' revoliycionerom / Lev Aleksandrovich Tihomirov. SPsb. : Parovaij skoropechatij I. A. Bohelman, 1896. 96 s.

Kljychevskij V. O. Sobranie sochinensjv 9-it. / Vladimir Osipovich Kljychevskij. M. : Musl', 1990. T. 6. 312 s.

Platonov S. F. Vopros M. F. Romanova v russkoj istoricheskoj literature / Sergej Fedorovich Platonov. SPsb. : Tip. M. Volkovicha, 1912. 18 s.

Размещено на Allbest.ru