Основні етапи впровадження міграційної політики після Другої світової війни у Франції

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 325(94(44)087)

Основні етапи впровадження міграційної політики після Другої світової війни у Франції

Сльота І.С.

аспірантка кафедри регіональних систем та європейської інтеграції, Дипломатична академія України при МЗС України

Зміни в геополітичному просторі, спонукають світ до кардинальних суспі-льних змін у різноманітних аспектах і сферах. Вдала урядова міграційна політика є однією зі складових успіху держави на міжнародній арені. В свою чергу, невдала політика провокує проблеми економічного, соціального та культурного характеру, а також несе загрозу для національної безпеки крани. Дана стаття присвячена висвітленню міграційної політики Франції в післявоєнний період, а саме досліджено трансформації в період після Другої світової війни. Проаналі-зовано зміни на законодавчому рівні в хронологічному порядку та проведено аналіз запроваджених законів, декретів та циркулярів. Друга світова війна внесла свої корективи в політику уряду. Пом'якшення політики через бажання уряду швидше відновити свій колишній потенціал та подальша невимогливість влади сприяли напливу іммігрантів з бідних малорозвинених країн. Як наслідок, структура населення республіки змінювалась, а проблеми ставали дедалі більш разючими.

Ключові слова: геополітика, міграційна політика, імміграція, післявоєнний період, Франція.

міграційний політика війна

Transformations in geopolitics provoke changes in other spheres. Successful government policy is one of the components of successful state position on the international arena. On the other hand, bad policy provokes economic, social and cultural problems and can be a reason of national security menace. This article is devoted to migration policy of France during the post-war period, particularly after the Second World War. Law changes are analyzed in chronological order, the same as analysis of law, decrees and circulars is made. The Second World War had its strong influence on the government migration policy. Political softness because of strong desire of government makers to restore former state power rapidly and the next government insistence, all these favored new flows of immigrants from poor countries. As a result, the population content transformed a lot, and the problems became more and more serious.

Keywords: geopolitics, migration policy, immigration, post-war period, France.

Трансформации в геополитике влекут за собой кардинальные изменения в различных сферах. Удачная миграционная политика -- одна из составляющих успеха любой страны на международной арене. В свою очередь, неудачная политика влечёт за собой возникновение проблем экономического, социального и культурного характера, а также несёт угрозу национальной безопасности. Данная статья посвящена миграционной политике Франции в послевоенный период. Проанализировано изменения на законодательном уровне в хронологическом порядке и проведён анализ разработанных законов, декретов и циркуляров. Вторая мировая война внесла свои коррективы в политику, проводимую правительством. Значительное смягчение требований ввиду желания правите-льства как можно быстрее реанимировать свой бывший потенциал и дальнейшая непредвзятость властей по отношению к качеству принимаемых иммигрантов только способствовали увеличению потока иммигрантов из бедных стран. Как последствие, структура населения республики значительно изменилась, а проблем становилось всё больше.

Ключевые слова: геополитика, миграционная политика, иммиграция, пос-левоенный период, Франция.

Міграція - це двосторонній процес, який відбувається за участю декількох сторін на різних умовах,в різний час та за різноманітних обставин.

Метою статті є дослідити основні етапи міграційної політики Франції, які відбулися на законодавчому рівні, проаналізувати як ці зміни відобразились на суспільстві та які проблеми виникли.

Актуальність теми дослідження не підлягає сумніву, адже проблема міграції відома кожній країні континенту.

В епоху глобалізації та швидкоплинного науково- технічного прогресу, міграційні потоки стали одним з факторів, що впливають на творення сучасної державної публічної політики. Однією з прерогатив для гарного позиціонування країни на міжнародній арені є успішна міграційна політика. Чому саме міграційна? В першу чергу це обумовлено впливом іммігрантів на економічну та соціальну складову. Вдала політика інтеграції новоприбулих іноземців до суспільства, стане в нагоді при розбудові будь-якої сфери. Водночас, позитивне вирішення проблем, пов'язаних з адаптацією іммігрантів допомагає уникнути загрози в зазіханні на національну безпеку держави.

Основними завданнями після Другої світової війни було відновити попередні темпи промислового вироб-ництва та розвинути існуючу інфраструктуру. Саме то-му, потреба в новій робочій силі ставала дедалі гострі-шою.

Проголошення незалежності африканськими країна-ми (починаючи з 1960-х рр.), війна в Алжирі (19541962 рр.) ось лише деякі фактори, які сприяли збільшенню міграційних потоків в напрямку до європейського континенту. Внутрішня ситуація в Алжирі після за-кінчення війни була напруженою. Відношення до євро-пейських громадян було негативним, багато алжирців змушені були іммігрувати до Франції. Трансформації в суспільстві з точки зору ментальності є гарним прикла-дом для демонстрації їхнього впливу на подальшу внут-рішню та зовнішню політику уряду.

В 1945 році (2 жовтня 1945 р.) було прийнято основ-ний закон про міграцію. Цей закон регламентував в'їзд та перебування на території Франції іноземних громадян. Зміни на законодавчому рівні вбачались в запроваджені трьох типів карт: терміном дії на рік, на три роки та на 10 років. Також іммігранти отримували можливість просити надання їм статусу національності.

Починаючи з 1956 р. по 1972 р. великий вплив на процес імміграції має деколонізація. Закінчення Другої світової війни сприяло бажанню колоній отримати не-залежність від метрополій та нарешті проголосити себе окремими державами. Деколонізація Індії (1947 р. - проголошено незалежність), країн Африки (починаючи з 1960 р.) та Азії спричинила збільшення потоку імміг-рантів африканського, індійського та відповідно азійсь-кого походження у напрямку до старої Європи. Процес деколонізації змінив не тільки карту світу, спровокува-вши створення нових незалежних держав на географіч-ному просторі, але й вплинув на показник населення Франції. Проголошення незалежності у Французькій Індії в 1954 р., Індокитаї в 1945 р. та Камбоджі з Лаосом в 1953 р. дало поштовх для зростання міграційних потоків у напрямку до європейського континенту. Одночасно зі збільшенням імміграційних потоків з колишніх колоній, кількість іммігрантів з Італії та Іспанії теж вражає.

В 1970 -х рр. було проголошено курс на політику “возз'єднання сімей”. Дана політика надавала іммігра-нтам можливість об'єднуватись з членами своїх сімей, найближчими родичами. Необхідною умовою для отримання французького громадянства була натуралі-зація.

В 1972 р. було підписано циркуляри Марселяна- Фонтане, відповідно до яких втрата робочого місця роз-цінювалась як втрата дозволу на проживання. Це спро-вокувало масові страйки мігрантів в найбільших містах Франції. В 1973 р. було прийнято ще один закон, спря-мований на регулювання трудових відносин - циркуляр Горса. Цей документ дозволив легалізувати всіх нелега-льних іммігрантів, які прибули до 1 червня 1973 р.

Нафтова криза 1973 року спричинила загострення економічної кризи, яка в свою чергу привела до збіль-шення рівня безробіття. Імміграційна політика теж пе-ребуває в кризі: уряд вирішує припинити імміграцію та закрити кордони. Кінець “славного тридцятиліття” та економічний занепад змусили уряд переглянути існуючу політику в сфері міграції. В 1974 р. було обрано нового президента республіки - В. Ж. д'Естана. Реформування міграційної політики новообраний президент починає з бажання закрити кордони та повністю обмежити будь-які нові хвилі імміграції, в тому числі шляхом запровадження більш жорсткого контролю існуючої досі системи в'їзду. Серед нововведень потрібно також відзначити пропаганду заохочення добровільного повернення іммігрантів до країн походження. В жовтні 1974 р. Рада міністрів розпочала роботу над циклом законопроектів, спрямованих на вирішення проблем житлових, професіональних та культурних проблем мігрантів. В 1975 р. іммігранти отримали дозвіл бути обраними до профспілок. В 1976 р. уряд проголошує курс на політику “возз'єднання сімей”. З 1977 р. почав діяти закон Столеру, відповідно до норм якого кожен іммігрант, який добровільно повертався додому отримував премію в розмірі 10 тис. франків. Починаючи з 1978 р. було запроваджено та відпрацьовано дію механізму примусового повернення частини нелегальних іммігрантів (переважно трудових).

В 1980-х рр. міграційна політика зазнала значних змін на урядовому рівні. На початку 1980 р. було при-йнято закон Бонне, який регламентував відносини іммі-грантів та держави. Жорсткішими ставали умови за яких можливо було отримати громадянство. В грудні

1980 р. державний секретар з трудових питань і імміг-рантів Л. Столеру під час своєї поїздки до Сенегалу, підписує угоду щодо організації повернення іммігрантів на батьківщину до Сенегалу - робітників.

В травні 1981 р. президентом Республіки стає Фран-суа Міттеран. Наприкінці травня міністр внутрішніх справ Г. Деффер видає інструкції префектам, визначаючи умови експатріації іноземців [1]. Даним положення заборонено виселяти іноземців, народжених у Франції і тих, хто іммігрував у віці до 10 років. В серпні 1981 р. міністр закордонних справ Франції К. Чейссон під час свого візиту до країн північної Африки анонсує проект закону щодо внесення змін до виборчого права іммігра-нтів. Даний законопроект передбачає участь іноземців у муніципальних виборах (пізніше дану ініціативу неод-норазово експлуатуватиме Ф. Олланд у своїй передви-борчій президентській кампанії 2012 року). В жовтні 1981 р. було прийнято новий закон, що надавав іноземцям більш широкі права й свободи. Так, наприклад, ек-спатріація стала можливою лише за умови, що іммігра-нта було засуджено як мінімум на рік або за умови по-зитивного судового рішення (раніше достатньо було адміністративного протоколу). Крім того, пом'якшувались вимоги по відношення до підлітків та осіб, які мали особистісні або сімейні зв'язки з грома-дянами Франції - їх репатріація ставала можливою лише у разі доведення їхньої публічної загрози по відношенню до держави. В листопаді 1981 р. було прийнято циркуляр, який відміняв виплату премії іммігрантам або членам їх родин в результаті їхнього добровільного по-вернення на батьківщину (Закон Столеру - Loi Stoleru). Восени 1982 р. державний секретаріат видає комюніке, анонсуючи успішну інтеграцію нелегальних іммігрантів: було оголошено про видачу більш ніж 100 тис. дозволів на проживання та роботу. Уряд ініціював прийняття ряду документів, спрямованих на регулювання нелегальної та легальної імміграції. Серед головних цілей було: введення систематичного контролю за нелегальними іммігрантами, застосування заходів боротьби проти їхніх роботодавців, обмеження кількості сезонних працівників. Разом з тим, було розроблено перші пропозиції щодо полегшення умов отримання “робочої картки” та створення відповідних умов для культурної, професійної та економічної інтеграції. В квітні 1984 року Кабінет Міністрів виступає за створення документу, який би об'єднував в собі функції “робочої картки та картки на проживання”. Так, в липні 1984 р. уряд розпочав реформування у сфері надання документів. Було ініційовано розробку “дозволу на проживання та працю” (зокрема, картки, дійсної протягом 10 років з моменту отримання особою документу). В жовтні 1984 р. Рада міністрів видає комюніке про запровадження заходів задля покращення політики в сфері збору даних та обробки документів іммігруючих. Одночасно з запровадженням урядом змін на законодавчому рівні, Міністерство соціальних справ та національної солідарності продовжує вживати заходи, спрямовані на боротьбу проти расизму на офіційному рівні. Модерні-зації розробок та удосконалення існуючих зв'язків, за-твердження нових умов по співпраці повітряної та на-земної поліцій, створення загальної бази централізації даних. Ще одним заходом було створення Ж. Шираком, тодішнім прем'єр-міністром - Комісії з питань націо-нальності. Головним завданням даного органу було проведення реформи в інституті надання громадянства. В 1985 р. міністр освіти звертає увагу на потребу в інте-грації більш ніж мільйона дітей іммігрантів і наголошує на необхідності заохочення вивчення державної мови. В 1986 р. було прийнято закон Паскуа (Loi Pasqua), спря-мований на регулювання умов для в'їзду та проживання на території республіки. В січні 1988 р. Ж. Ширак та М. Лонг, який обіймав посаду віце-президента уряду та був головою Комісії з питань національності презентували звіт під назвою: “Бути французом: сьогодні і завтра”. Даний документ вмішав в собі серію пропозицій в сфері надання громадянства молодими особами віком від 18 до 21 року, які були народжені від батьків іноземців та проживали на території Франції протягом останніх п' яти років свого життя.

В травні 1988 р. Ф. Міттерана було переобрано пре-зидентом Франції. Того ж року, декретом № 88-24 було перейменовано Національний офіс імміграції (ONI) на Офіс міжнародних міграцій (OMI). В серпні 1989 р. Пар-ламентська Асамблея Франції приймає закон Джокса (Loi Joxe) [2]. Прерогативою даного закону є роз'яснення умов, необхідних для в' їзду та проживання на території Франції. В грудні 1989 р. Декретом № 89-912 створено Вищу раду з питань інтеграції. Головною метою ство-рення даного органу було подальше надання (у разі пот-реби) прем'єр-міністру або міжміністерському комітету з інтеграції консультацій з питань інтеграції.

В січні 1990 р. прем'єр-міністр Франції М. Рокар за-значив, що “ми не можемо приймати всіх бідних світу” [3]. В серпні 1991 р. було опубліковано Декрет № 91829, що ускладнював умови, необхідні іноземцям для в'їзду та проживання. Так, відповідно до вищезазначеного декрету, обов'язковою умовою для в'їзду іноземця на територію Франції було надання документу (серти-фікату), що підтверджував би наявність необхідних жи-тлових умов для майбутнього іммігранта. Загалом за час президентства Ф. Міттерана було запропоновано чима-ло законопроектів та прийнято не менше директив, спрямованих на посилення регулювання імміграційних процесів різного характеру. Проте, одним з головних бажань уряду залишається отримати можливість стабі-лізувати ситуацію в цілому. Якщо врегулювати легаль-ний потік іммігрантів здається, хоча важким, однак мо-жливим для виконання завданням, то ситуація з нелега-льною імміграцією завдає набагато більшого клопоту, а її вирішення досі залишається примарним. Мабуть, саме тому французький уряд зосереджується на вирішенні, здавалось би більш легкої проблеми. В 1992 р. Вища Рада Франції публікує звіт в якому звертає увагу на різ-ницю між культурними традиціями французьких грома-дян та тими нормами і догмами, що існують в країнах іммігрантів. В лютому 1992 року прийнято Закон № 92-190 відповідно до якого створювались спеціальні “тран-зитні зони”. Основною метою створення вищезазначених “зон” було розміщати іноземців, затриманих в результаті порушення ними законів. Максимальний строк можливого перебування іноземців складав максимум 30 днів. В червні 1992 р. Рада міністрів ініціює новий закон, що мав на меті доповнити попередній. Останній передбачав створення даних зон не тільки в аеропортах, як в попередньому випадку, а й в портах. Крім іншого, змінювались терміни. Строк утримання іноземців зме-ншувався до 20 днів. Пізніше дані норми неодноразово зазнавали змін.

В жовтні 1994 р. відповідно до Декрету № 94885 було створено Центральне управління по контролю за імміграцією та для боротьби з трудовими нелегалами (DICCILEC). Розпад Радянського союзу поклав початок третьої хвилі імміграції. 1990-ті рр. знаменувались від-криттям кордонів та збільшенням потоку іммігрантів з держав колишнього соцтабору. Багато радянських жи-телів не розуміли, що робити з отриманою свободою, як жити далі - жителі колишньої держави-гіганта розгу-бились. Одні робили вигляд, що нічого не сталося, інші - намагались вижити. Одні залишались на батьківщині, інші - віддали противагу імміграції, сподіваючись на кращу долю. Серед основних причин від'їзду передусім безумовно були економічні. Крах системи, відсутність стабільності в новостворених державах (Росія, Україна та інші країни пострадянського простору), безробіття, девальвація національних валют - всі ці чинники сприяли збільшенню потоку іммігрантів у напрямку до “старої Європи”. Так, в 1993 р. за директиви Ш. Паскуа (то-дішнього міністра внутрішніх справ) було прийнято закон, який не тільки забороняв іноземним студентам працювати, а й розширював права поліції щодо мігрантів [4].

В травні 1995 р. Ж. Ширак стає новим президентом Франції. Обрання нового президента спряло проголо-шенню змін існуючого курсу, так 11 травня 1998 р. було прийнято закон Ж.-П. Шевенмана. Даний закон заохо-чував міграцію висококваліфікованої робочої сили та студентства.

В жовтні 1999 р. в Тампері (Фінляндія), відбувся са- міт на якому Франція, Велика Британія та Німеччина проголосили про запровадження нового спільного про-екту, головною метою якого було замінити “нульову міграцію”, натомість дати можливість країнам співпра-цювати в сфері міграційної політики. В 2000-у році Єв-ропейська комісія презентує звіт, в якому піднімає про-блеми расизму та не толерантного поводження з інак-шими. Рада Європи пропонує Франції звернути увагу на існуючу проблему дискримінації та провести заходи для покращення становища нащадків іммігрантів. В лютому 2002 р. Комітет з питань юриспруденції та внутрішніх справ Європейського Союзу затверджує план, спрямо-ваний на боротьбу з нелегальною імміграцією та на до-тримання Конвенції з прав людини [5].

В травні 2002 р. Ж. Ширак повторно обирають пре-зидентом. Водночас, Рада ЄС проголошує боротьбу з нелегальною імміграцією пріоритетним завданням [6].

Потрібно визнати, що не залежно від того, який уряд керує Францією, головними завданнями міграційної політики були і залишаються наступні аспекти: управ-ління міграційними потоками, інтеграція іммігрантів та боротьба з нелегальною міграцією та питання.

Отже, після Другої світової війни ситуація у Франції та на європейському континенті була складною. Втрати були серйозними. Розбудова інфраструктури, розвиток індустріальної промисловість та інших галузей супроводжувались прогресуючою необхідністю в люд-ських ресурсах. Для періоду 1945-1970 характерним є потреба в робочій силі задля розбудови промисловості та удосконалення існуючої інфраструктури та створення Національного Офісу з імміграції (пізніше перемей- нованого в Організацію з міжнародного міграції). Тема міграції експлуатується багатьма політичними силами. Однак, на жаль, не завжди береться до уваги участь ім-мігрантів в житті суспільства та сплата податків в дер-жавну скарбницю. Незмінними залишаються причини та потреби іммігрантів. Це переважно економічні. З однієї сторони, іноземець хоче жити краще, ніж в країні- походження, а з іншого боку - Франція бажає знайти дешеву робочу силу.

Головними завданням для 1980-х рр. були боротьба з нелегальною міграцією, зменшення кількості сезонних робітників та, головне - максимальний контроль над імміграційними потоками. Одночасно з запровадженням політики обмежень, влада шукала вихід для обмеження проявів насилля та расизму, намагалась боротись з розповсюдженням не толерантного відношення до новоприбулих. 1990-і рр. мали на меті зберегти існуючу національну ідентичність та дозволяли дещо змінити саму ідеї цієї ідентичності, однак на законодавчому рівні найбільш важливим було подолати проблеми, пов'язані з нелегальними іммігрантами. Необхідність в натуралізації мігрантів та адаптації їхніх дітей, соціалізації новоприбулих та інтеграції вже проживаючих - це лише деякі пріоритетні напрямки для уряду.

Вироблення зрозумілого механізму регулювання є важливим елементом для проведення більш виваженого курсу міграційної політики і для полегшення умов для перетину кордону тими, в кому є потреба. Головними завданнями для ХХ-го століття було вирішити демогра-фічну проблему, відбудувати втрачені внаслідок Другої світової війни підприємства та відтворити колишні пози-ції. Економічна криза 1970-х рр. змусила уряд змінити курс та перейти від відкритої міграційної політики до обмеженої. Питання боротьби з нелегальною імміграці-єю, бажання гармонізувати існуючу політику та запрова-дити норми, використання яких були б посильним для всіх гравців й досі залишаються актуальними.

Список використаних джерел

1. Архів Парламентської асамблеї Франції. - Режим доступу : archives.assemblee-nationale.fr/

2. Закон щодо перебування іноземних громадян на територіїФранції. - Режим доступу : http://www.legifrance.gouv.fr/texteconsolide/MBFAA.html

3. Communique de presse de Rencontre des elus socialistes originaires du Magreb des 07 janvier, 1990.

4. Immigration: la nouvelle politique franfaise. - Режим доступу : http://parisiensdboutdumonde.fr/

5. Justice, affaires interieures et protection civile. - Bruxelles, le 28 fevrier 2002. - Режим доступу : http://www.consilium.europa.eu /uedocs/cms_data/docs/pressdata/fr/jha/69744.pdf

6. Immigration as priority task. - Режим доступу : http://europa.eu.int/comm/justice_home/news/immigration/index_fr.ht ml

References

1. Arkhiv Parlamentskoi asamblei Frantsii. - Rejym dostypy : archives.assemblee-nationale.fr/

2. Zakon schodo perebyvannya inozemnix gromadyan na teritoriiFrantsii. - Rejym dostypy : http://www.legifrance.gouv.fr/texteconsolide/MBFAA.html

3. Communique de presse de Rencontre des elus socialistes originaires du Magreb des 07 janvier, 1990.

4. Immigration: la nouvelle politique franfaise. - Rejym dostypy : http://parisiensdboutdumonde.fr/

5. Justice, affaires interieures et protection civile. - Bruxelles, le 28 fevrier 2002. - Rejym dostypy : http://www.consilium.europa.eu /uedocs/cms_data/docs/pressdata/fr/jha/69744.pdf

6. Immigration as priority task. - Rejym dostypy: http://europa.eu.int/comm/justice_home/news/immigration/index_fr.ht ml

Размещено на Allbest.ru