Два погляди на один об'єкт дослідження: тилова повсякденність жінок козацького Запорожжя в працях Йосипа Роллє та Дмитра Яворницького

The article presents main features of everyday life of Ukrainian Zaporizhia Cossack women in the rear, highlighted by historians J. Rolle and D. Yavornytskyi. The author substantiates the appearance of a new trend in Ukrainian historiography - the history of Zaporizhia Cossack women.

Реконструкція науково-творчої спадщини вітчизняних істориків другої половини ХІХ - початку ХХ ст. в контексті історії жіночої повсякденності воєнної епохи¹ і досі перебуває серед недостатньо досліджених сегментів української історіографії.

Завданням статті є дослідження проблеми тилової повсякденності жінок козацького Запорожжя, її постановки й розв'язання у науково-творчому доробку істориків Йосипа Йосиповича (Юзефа Антонія) Роллє та Дмитра Івановича Яворницького та вплив їх бачення на подальший розвиток української історіографії. Об'єктом нашого дослідження стали науково-творчі доробки Й. Роллє і Д. Яворницького. Предметом статті є вивчення способу розв'язання істориками Йосипом Роллє та Дмитром Яворницьким, проблеми присутності/неприсутності сценаріїв тилової повсякденності жінок в культурному просторі козацького Запорожжя - історико-географічної області на Півдні України, яка стала місцем розташування запорозького козацтва.

Серед проблем наукової спадщини Йосипа Роллє (1830-1894) та Дмитра Яворницького (18551940), видається, проблема тилової повсякденності ординарних жінок козацького Запорожжя є найменш дослідженою. Окремі аспекти цієї проблеми обговорювались в ході роботи ряду міжнародних та Всеукраїнських наукових конференцій, що відбувались у мм.. Дніпропетровську [1, с. 114-115], Запоріжжі [2, с. 1], Рівному [3, с. 143-147] та кількох наукових публікаціх автора цієї розвідки у вітчизняних та зарубіжних виданнях [4, с. 264-267]. Проте історіографія питання вивчення способу розв'язання Й. Роллє та Д. Яворницьким проблеми неприсутності/присутності тилової повсякденності жінок в культурному просторі козацького Запорожжя не пройшла всіх послідовних етапів від фактологічних досліджень, систематизації матеріалу, виявлення ключових проблем до встановлення зв'язку між особистою позицією історика стосовно неприсутності/присутності “жіночого” в культурному просторі Запорожжя і загальним ходом історіографічного процесу в Україні кінця ХІХ - початку ХХІ ст.

Викладене вище свідчить про те, що наукове дослідження та всебічне глибоке висвітлення проблематики пов' язаної з способом розв' язання істориками Й. Роллє та Д. Яворницьким проблеми неприсутності/присутності тилової повсякденності ординарних жінок в культурному просторі козацького Запорожжя має як теоретичне, так і практично-пізнавальне значення. Тим більше, що ця тема містить ряд дискусійних питань які потребують кардинального переосмислення. Застосування сучасних базових понять, одним з яких є “жіноча повсякденність воєнної епохи” розглядається автором як правомірне і необхідне для наукових праць ХІХ - початку ХХІ ст., тематично пов'язаних з історією жінок козацького Запорожжя. Інтерпретація поняття “воєнна повсякденність жінок”², як категорії історіографічного аналізу доби модернізму і постмодернізму [5, с. 154], надає можливість розширити коло джерел, залучаючи до реконструкції фемінологічної складової праці істориків, що створювалися на межі історії з етнографією, антропологією, соціологією, правом та публіцистикою.

В якості теоретичної конструкції, вважаємо за доцільне використати мережеву модель історичної науки, яка означає “інтеграцію розрізнених елементів (ідей, теорій, біографій, наукових інституцій, академічних шкіл, наукових співтовариств, наукових династій...) в безшовну мережу взаємозв'язаних елементів, між якими постійно циркулює інформація” [6, с. 56]. Мережева модель як метод дозволила, по-перше, об'єднати навколо поняття “історія тилової повсякденності жінок козацького Запорожжя” широкий спектр питань; по-друге, аналізувати джерела з огляду на соціокультурні процеси, події у світі та українське національне відродження [7, с. 204-219]; по-третє, розглядати “Історію жінок козацького Запорожжя”³ крізь призму інституалізаційних структур - університетів, наукових товариств, Академії наук, часописів [8]; по-четверте, враховувати антропологічну складову - оточення учених-істориків, міжособистісні контакти, родинні зв'язки, стосунки “учитель-учні” [9, с. 5].

Заявлена у заголовку нашої статті проблематика обумовлює не лише вибір предмета дослідження, - вивчення способу розв'язання істориками Йосипом Роллє та Дмитром Яворницьким проблеми неприсутності/присутності в культурному просторі козацького Запорожжя типологізованих сценаріїв тилової повсякденності ординарних жінок, але й визначає його хронологічні рамки, які охоплюють період з другої середини ХІХ ст. - по 2012 рік.

Нижня хронологічна межа пов'язана з початком активної роботи Й. Роллє (старшого за віком та досвідом краєзнавчої роботи) як історика-краєзнавця, етнографа, етнолога, архівіста (накопичення джерельного матеріалу; в 1855 році Й. Роллє на запрошення друга його батька, подільського маршалка Яна Сулятицького, прибув до містечка Яришів, що поблизу повітового центру Могилева-Подільського і став працювати приватним лікарем у його володіннях. Не маючи змоги для адекватного спілкування з інтелігенцією, яка в Яришеві складалася з фельдшера, священника і адміністраторів маєтку та, щоб наповнити глибшим змістом своє життя, він, зі слів С. Баженової, “за власною ініціативою взявся за упорядкування фамільного архіву Сулятицьких” [10, с. 132]. Й. Роллє дуже зацікавили документи, що в оригінальній формі свідчили про різні події з життя тутешньої шляхти XVII - першої половини ХІХ ст., і він "почав виписувати у свої зошити маловідомі факти з історії та культури краю" [10, с. 133]) та перехід до наукового осмислення зібраних матеріалів - початок 80-х років ХІХ ст., коли з'явилась праця дослідника "Niewiasty kresowe" "Наречені кресів, історичні оповіді" (1883) [11, с. 132]).

В межах аналізу виокремлено дві базові проблеми: методологічну і концептуальну. Методологічна полягає в неусталеності понятійно-категоріального апарату та тих утрудненнях, з якими пов' язане надто пряме перенесення пояснювальних схем предметних методологій, запропонованих різними пам'ятоорієнтованими секторами суміжних з історичною фемінологією дисциплін [12, с. 162]. Концептуальна пов'язана із спробою сепарувати зміни парадигмальних підходів щодо ідентифікації та осмислення істориками Й. Роллє та Д. Яворницьким історичних подій і явищ які відбулись в українських землях в ХVI - ХVIП ст., виявити відповідну зміну акцентів щодо минулого жінок Степової України в умовах трансформацій українського суспільства 1883 - 2012 років.

За великим рахунком, в текстах Йосипа Роллє та Дмитра Яворницького будемо шукати авторське бачення "картини світу" (побутова свідомість, форми соціальної реакції, стереотипи поведінки та мислення) "маленьких людей" [13, с. 182-186] які мешкали на Запорожжі. Відтак, матимемо перед собою домінуючу суспільну сітку вартостей, що була характерною для цих особистостей і в світлі якої повинна постати непринадність/принадність становища жінок, що мешкали в межах козацького Запорожжя, побаченого крізь призму чоловічих (Роллє-Яворницьківських) уявлень про "благо".

Аби якомога точніше реконструювати стиль мислення дослідників у напрямку виявлення і осмислення елементів досвіду участі жінок у реаліях, що супроводжували війни та збройні локальні конфлікти - розквартируванні військ, реквізиціях, військових заготовках, військово-санітарній діяльності, забезпеченні повсякденних потреб життєдіяльності як окремих воїнів (індивідів) так і військових (воєнізованих) угрупувань в цілому, застосуємо, перевірений часом, порівняльно-історичний метод [14, с. 36-46]. Будемо порівнювати, виявлені в процесі аналізу феміноорієнтованих доробків істориків, Роллє-Яворницьківські "бачення" тилової повсякденності жінок козацького Запорожжя з відображеннями повсякденного життя мешканців Дніпровського Низу, зафіксованими у наративах сучасників та історичній пам'яті ординарних людей, мешканців цього регіону. Такий метод роботи із створеними дослідниками "відображеннями" тилової повсякденності жінок козацького Запорожжя, а ще її часова направленість від 1883 року, відколи Йосип Роллє опублікував працю "Niewiasty kresowe", і відколи, на формування наукових інтересів, а отже і на стиль мислення Дмитра Яворницького, як молодшого за віком, могли впливати праці Д-ра Антонія І (Й. Роллє), дасть змогу сформувати уявлення про стратегії формування "творчих лабораторій" Д. І. Яворницького та Й.Й. Роллє.

Шукаючи "відображення"/відсутність "відображень" тилової повсякденності жінок козацького Запорожжя у наукових доробках Й. Роллє та Д. Яворницького будемо збирати, критично відтворювати і ретельно аналізувати щонайменші свідчення про буденні структури життя людей тієї епохи, їх своєрідний ментальний і психологічний склад та про особливий досвід участі жінок у реаліях, що супроводжували війни та збройні локальні конфлікти, що відбувалися в означену епоху в "українних" пограничних землях Речі Посполитої та Московської держави.

На початку 1883 року, в Варшаві, побачила світ книга його історичних оповідань "Niewiasty kresowe" - "Наречені кресів". Її автор з художньою майстерністю створив 6 біографічних нарисів, які змальовували типи жінок шляхетського середовища Волині ХУІ - ХУІІІ ст.; один нарис відноситься до кінця ХУІ ст., два - до першої і два до другої половини ХУІІ ст. Працюючи з документами з приватних архівів та бібліотечних установ Поділля й Волині Й. Роллє звернув увагу на той факт, що, виявлені ним письмові джерела віддзеркалюють різноманітні сценарії воєнної повсякденності "українних" (кресових) жінок ХУІ - ХУІІІ ст.. Згрупувавши джерельний матеріал, він, крізь призму власного бачення, до певної міри об'єктивно, змалював існуючі в українському суспільстві ХУІ - ХУІІ ст. особливості соціальних відносин та культурних процесів. Особливо цінним для нашої теми є сюжет про активну участь жінок шляхетного стану в обмінах та викупах полонеників, які, протягом багатьох років, проводилися у Запорозьких степах під Переволочною [15, с. 273]. Розповідаючи про досвід участі шляхетних жінок ранньомодерної України в розшуках, обмінах та викупах полонеників (включаючи приїзд на Запорожжя і переговори із старшинами Запорозької Січі) історик із загального масиву запорозької звичаєвості вперше виокремив елементи досвіду перебування шляхетних⁴ жінок в межах Запорозьких Вольностей та козацької Січі. Підкреслюючи об'єктивність у зображенні автором історичної епохи Володимир Антонович писав: "З нарисів Д-ра Антонія бачимо, що найбільш енергійні жінки не тільки засвоювали побутові риси свого суспільства, але старались і в зовнішніх їх формах, і прийомах не поступатись чоловікам; вони ведуть безкінечні тяжби,... уміють вельми спритно користуватись юридичною казуїстикою; вони вчиняють позови або відбиваються від них збройною силою, організовують наїзди, витримують облоги, утримують за власний кошт збройні загони і на чолі їх дають битви. "[16, с. 874].

Проте, чи відповідав і наскільки відповідав "побачений" Й. Роллє під час студій над архівними документами і осмислений В. Антоновичем, сюжет про участь шляхетних жінок в розшуках, обмінах та викупах полонеників, реаліям повсякденного життя жінок ранньомодерної України ? Відповідь на це запитання знаходимо як в писаних, так і в численних усних джерелах ХУІ - ХУІІІ століття. "Побачені" В. Антоновичем в книзі Д-ра Антонія І і осмислені в рецензії⁵ сценарії воєнної (тилової і фронтової) повсякденності шляхетних жінок України ХУІ - ХУІІІ ст. покликали до появи на сторінках "Киевской старины" серію матеріалів, які прямо або опосередковано висвітлювали історію тилової повсякденності жінок як козацького Запорожжя так і ранньомодерної України в цілому⁶. Майже слідом за рецензією, в червні 1883 року, під заголовком "Украинские женщины", на сторінках "Киевской старины" світ побачили, перекладені на російську мову, історичні оповідання Д-ра Антонія І із згаданої вище книги "Niewiasty kresowe" [15, с. 268-309].

За кілька років, (в 1894 р.) часопис надрукував ще одну феміноорієнтовану роботу Й. Роллє "Женщины при Чигиринском дворе" [17]. На сторінках цієї праці поміж сценаріями повсякденного життя елітних жінок України другої половини XVH ст. проглядали і окремі типологізовані сценарії воєнної повсякденності жінок козацького Запорожжя. Дослідник, звернув увагу на ту обставину, що під час воєнних дій "жінкам часто доводилося шукати сховища в козацьких обозах і поділяти з козаками всі труднощі й тривоги мандрівного життя" [17, с. 148]. Зі слів історика, під Берестечком, поляки знайшли в шанцях багато жінок з дітьми. Крім того, майже в кожному загоні були свої куховарки, що водночас були і маркітанками, але не мали від цього заняття ніякого зиску. У великих загонах, наголошує Й. Роллє, було по кілька ворожок, котрих називали то відьмами, то чародійками, часто вони відплачували життям за надто сміливі, але невдалі передбачення [17, с. 148]. Названі істориком жінки, в більшості випадків, були дружинами, сестрами, коханими, коханками і полонянками запорожців. Й. Роллє одним з перших наголосив на тому, що козаки, часто "виявляли схильність до одруження" [17, с. 148]. Серед козацьких дружин були "не лише місцеві за походженням, а й шляхетні польки, єврейки, молдаванки, вірменки і навіть, іноді, татарки" [17, с. 148]. Випадки одруження запорожців із захопленими в полон жінками, за влучним спостереженням історика, були скоріше нормою козацького життєустрою, аніж його аномалією. Таким чином одружувались не лише рядові козаки, а й козацька старшина - зауважує Й. Роллє. При захопленні містечка Тульчина на Брацлавщині, загони Кривоноса захопили багато гарних жінок та дівчат, як польок так і єврейок. Одному з козацьких очільників Антону, якого дослідник називає полковником, "настільки сподобалася княгиня Софія Четвертинська, Чурилівна родом, що вбивши чоловіка її, він поспішив одружитися з удовою.... Так само після захоплення Немирова козаки взяли собі за дружин багато вродливих єврейок" [17, с. 148].

Щоб якомога точніше реконструювати стиль мислення Дмитра Яворницького в напрямку реконструкції сценаріїв тилової повсякденності жінок козацького Запорожжя, застосуємо набір тих же дослідницьких методів, що й при аналізі науково-творчого доробку Й. Роллє, насамперед порівняльно-історичний метод. В контексті нашого аналізу будемо мати на думці слушне зауваження сучасного дослідника О. Журби про те, що історіографічними сучасниками Д. Яворницького були не "трохи молодший за нього М. С. Грушевський, не трохи старший О.М. Лазаревський, не їхні численні учні та послідовники, а давно відійшовший у вічність М.О. Маркевич, харківські романтики 30-х - 40х рр.. І.І. Срезневський часів "Запорожской старины"" [18, с. 221] та М.І. Костомаров від якого Д. Яворницький і прийняв цю історіографічну традицію. В число історіографічних сучасників Д. Яворницького не потрапили, як бачимо, ані трохи старший за нього В. Антонович, ані О.М. Лазаревський, ні Ф.Г. Лебединцев - авторитетні історики - засновники, редактори та автори-упорядники журналу "Киевская старина" які в свій час відрецензували та відкоментували публікації Йосипа Роллє з яскраво вираженою воєнно-історично-фемінологічною компонентою.

Аналіз науково-творчої спадщини Дмитра Івановича Яворницького розпочнемо з неспростовно доведеного істориками факту з життя і діяльності науковця. Під впливом лекцій професора О.О. Потебні, М.Ф. Сумцова, історичних праць М.І. Костомарова студент історико-філологічного факультету Харківського університету Д. Яворницький від 1877 року "розпочав збирати фольклор і записав понад 1000 пісень та близько 500 прозових творів" [19, с. 105]. Після закінчення навчання, 1881 року, Д. Яворницький був залишений при університеті позаштатним стипендіатом по підготовці до професорського звання. Молодий учений відразу ж обирає "правильний напрямок роботи - звернення до першоджерел: архівних документів, фольклорних та етнографічних матеріалів, археологічних знахідок, вивчення матеріальної культури, топоніміки краю" [19, с. 106]. Будучи вихідцем із села, Д. Яворницький і сам був носієм традиційної культури, народного світогляду, що виявлялося в манері його письма, в поведінці та особистому характері, в спілкуванні з людьми. Фольклор він записував насамперед від дідів, які супроводжували його в численних поїздках, від лоцманів і рибалок [19, с. 112], а також, простих селян - літніх чоловіків і жінок мешканців Степової України.

В с. Котівці на Катеринославщині (нині Дніпропетровська обл.) (територія колишніх Запорозьких Вольностей) від С. Сатани Д. Яворницький записує переказ "Могила Настина" (в інших варіантах "Могила Насті") [20, с. 252]. В цьому переказі зафіксована інформація про "амазонство" - воєнну активність мешканки Запорожжя, відважної жінки-войовниці на ймення Настя.

Ця Настя, носила шаблю, шаровари, шапку і "держала у себе ватагу козаків, а ніхто того не знав, що вона дівка....(курсив мій - О.К.) Кілька років правила вона за козака. А як умерла, то тоді тільки й дізналися, що вона дівка" [20, с. 204]. Відвага, сила і хоробрість цієї жінки, очевидно, були настільки великими, а її дії, як ватажка, настільки вправними, що козаки навіть не здогадувались про те, що ними керує "отаманша". Архетип жінки-войовниці, в даному випадку, включає в себе, доволі розповсюджену в ранньомодерній Україні, традицію перевдягання жінок в чоловічий одяг, підмальовування вусів, гоління голови і т. ін. - візуальна репрезентація "амазонства"¹⁴ - "очоловічення", з набуттям традиційних зовнішніх ознак воїна, жінками-воячками.

Історик і збирач фольклору Д. Яворницький був добре знайомий і з творчим доробком свого приятеля, краєзнавця і етнографа, мешканця м. Олександрівська Катеринославської губернії Я. Новицького, якому надсилав на рецензування "усі свої праці" [19, с. 108]. В 1898 році Я.П. Новицький у м. Нікополі на Катеринославщині, від Д.С. Биковського, записав переказ " Як дівка Христя була кошовим" [20, с. 244]. В переказі фіксується про те, як жінка (дівка) стала очільником запорозького козацького підрозділу [20, с. 22]. Проте, закодовану в легендах, переказах та історичних піснях інформацію про присутність в культурному просторі Запорожжя сценаріїв тилової повсякденності жінок він відрефлексував частково. На сторінках своєї, найбільш значимої для української історіографії, праці "Історія запорізьких козаків" він відверто наголосив на повній відсутності жінок на Січі і, майже, повній, в межах Запорозьких Вольностей. Спершись, головно, на свідчення російського інженера Семена Мишецького, німецького вченого-мандрівника Христофора Манштейна [21, с. 115, 181] та історика Апполона Скальковського [22, с. 60, 74, 151, 210, 211.], дослідник стверджував, що "запорізьким козакам не дозволяється бути жонатими у місці їх проживання (Січі), а котрі вже жонаті, слід, щоб жінки їхні жили в поблизьких містах, куди їздять вони до них на час; але робити це треба так, щоб не знали старшини". Цього звичаю парубкування дотримувалися так суворо, що "з усіх кримінальних справ січових козаків, які дійшли до нашого часу, є лише одна, що розкриває гріх козака супроти сьомої заповіді" [21, с. 181]. Тут же, Д.І. Яворницький, пояснив читачам найбільш вірогідну, з його точки зору, причину описаного названими вище дослідниками, і прийнятого ним "на віру", "звичаю парубкування". Звичай парубкування запорозьких козаків, - пише історик, пояснюється насамперед їх військовим становищем. Постійно зайнятий війною запорожець, зі слів Д. Яворницького, не міг навіть думати про мирне родинне життя.

Стає очевидним, що Д. Яворницький свідомо ігнорує переважну більшість зафіксованої в фольклорних джерелах інформації про про воєнний активізм (амазонство) жінок козацького

Запорожжя, а натомість продукує ряд міфологем на кшталт: запорожці "вік звікували, дівки не видали", "жили як ченці" і таке інше. Щоб остаточно не перетворювати войовничих хлопців-запорожців на аскетичних монахів, Д. Яворницький в сюжет оповіді про аскетизм та “жононесприйняття” запорожців, вплітає ідею "так званого козацького побратимства” [21, с. 182]. Щоб полегшити труднощі своєї одинокої долі, - пише історик, щоб мати якщо “не супутниць, то супутників життя”, запорізькі козаки часто зверталися у себе до так званого побратимства. Потребуючи “з цього огляду один одного (курсив мій - О.К.), двоє козаків, цілком чужих для себе, вирішували "побрататися" між собою з метою піклуватися, визволяти й навіть жертвувати життям один за одного, якщо буде потрібно” [21, с. 182].

В іншому місці своєї “Історії...”, Д. Яворницький подає свідчення про те, що в офіційній відомості російського генерал-майора Петра Текелі (в 1775 році) всіх жителів Запорозької землі, “тобто козаків і посполитих, чоловіків і жінок (курсив мій - О.К.) було показано 59 637 душ”. Того ж року в маніфесті імператриці Катерини ІІ - пише історик, - стверджувалося, що до запорожців прийшло 50 000 нових родин і що після падіння Січі 6000 запорожців пішло за Дунай (з тих, що досі жили по віддалених зимівниках) [21, с. 124]. Що це, притаманна історіографічній долі Д. Яворницького суперечливість, чи бажання вкластися в загальне річище російського лібералізму? Жінки на Запорожжі ніби є, але “офіційно” вони “невидимі”.

Стає очевидним, що науково-творча діяльність Йосипа Роллє та Дмитра Яворницького носила подвійний, в національно-культурному відношенні, характер. З одного боку, вона була частиною українського національного руху в його культурницьких формах, а з другого - вкладалася в загальне річище польсько-російського лібералізму кінця ХІХ ст.. Польська самосвідомість Й. Роллє і українська самосвідомість Д. Яворницького, очевидно, не входили в пряму суперечність із "загальноросійською", існуючи на засадах подвійної, а то й потрійної, лояльності. Саме ця обставина, на наш погляд, і спричинила появу в історіографічних доробках цих дослідників двох діаметрально-протилежних образів жінок козацького Запорожжя.

Примітки

¹ Термін “Історія жіночої повсякденності воєнної епохи” використовується нами для характеристики напряму історичного знання, об'єктом дослідження якого виступає буденне життя, усі життєві реалії жінок в умовах воєн, революцій та збройних локальних конфліктів. Жіноча повсякденність воєнної епохи являє собою комплекс повсякденно-побутових реалій жінок в яких провідну (нормуючу і формуючу) роль відіграє “воєнний фактор”. До воєнної повсякденності автор відносить фронтову повсякденність - самі війни, революції та збройні локальні конфлікти і тилову повсякденність жінок - реалії, що їх супроводжували. Чим довше тривала війна, тим виразніших форм набували життєустрій та морально-психологічні установки традиційних і тимчасових соціальних когорт та жіночих особистостей. Див.: Кривоший О.П. Гендерні виклики фронтової повсякденності козацького Запорожжя у науковому доробку українських істориків (1946-1991 рр.) / О.П. Кривоший // Українознавчий альманах. К., 2013. - Вип. 11. - С. 140-141.

²Повсякденність жінок (жіноча повсякденність) козацького Запорожжя розуміється автором як воєнна повсякденність жінок (під воєнною повсякденністю розуміється весь комплекс повсякденно- побутових реалій людей в яких провідну роль відігравав “військовий фактор”). Див.: Кривоший О. Амазонки і “амазонство” в українській фольклорній традиції та історіографії другої половини ХІХ - першої третини

³Термін "Історія жінок козацького Запорожжя" використовується нами для характеристики напряму історичного знання, об'єктом дослідження якого виступають жінки в історії Запорожжя - історико- географічної області на Півдні України, їхнє правове становище, функціональні ролі, місце в суспільному житті та творенні національно-культурного простору.

⁴Шляхетні жінки - привілейовані, наділені привілеями жінки, належні до шляхетного стану. Привілей - особлива перевага, пільга яку закон надає окремим особам, групам людей або певному станові - класові (класам). Певна перевага кого-небудь, право на виняткове ставлення до себе порівняно з іншими. (Див.: Великий тлумачний словник сучасної української мови(з дод. і допов.) / Уклад і голов. ред.. В.Т. Бусел. - К.; Ірпінь: ВТК "Перун", 2005. - С. 1111). Антиподом шляхетної жінки є ординарна жінка. При цьому термін ординарна жінка розуміється автором як жінка, що нічим не відрізняється з поміж інших; звичайна, рядова. (Див.: Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред.. В.Т. Бусел. - К.; Ірпінь: ВТФ "Перун", 2004. - С. 679.)

¹⁰Йдеться про рецензію В. Антоновича на книгу Й. Роллє "Наречені кресів". Див.: Антонович В. (В.А.). Рец. на кн.: "D-r. Antonij I. Niewiasty kresowe. - Warszawa, 1883. Д-р Антоній І. - Женщины на окраинах. Варшава 1883 г." / В. Антонович // КС. - 1883. - №4. - С. 873-876.

¹¹Йдеться про публікації з чітко вираженою воєнно-історично-фемінологічною компонентою І. Пономарьова, В. Каллаша, О. Левицького Див.: Пономарев И. Запорожская песня / И. Пономарев // КС. - 1887. - Т. 18. - № 8. - С. 587-588; К-ш В. [Каллаш В.] Малорусская "паленица" (женщина-богатырь) / В. К-ш // КС. - 1887. - Т.19. - №9. - С. 196-197; Левицкий О. Обычные формы заключения браков в Южной Руси в XVI - XVII ст. / О. Левицкий // КС. - 1900. - №2 - С. 65 - 68; Його ж: Обычай помилования преступника избранного девушкой в мужья / О. Левицкий // КС. - 1905. - №1. - С. 89 - 97.

Посилання