Інверсивність політичних настроїв селянства Української Радянської Соціалістичної Республіки та аграрна політика більшовиків у 1920-х роках

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 94 (477) «1921/1929»

ІНВЕРСИВНІСТЬ ПОЛІТИЧНИХ НАСТРОЇВ СЕЛЯНСТВА УСРР ТА АГРАРНА ПОЛІТИКА БІЛЬШОВИКІВ У 1920-Х РР.

Г.М. Георгізов

Проблеми сучасного українського села, що перебуває у складених умовах входження національної економіки у світове співтовариство та ВТО, вимагає переосмислення досвіду минулих епох, однією з неодно значних сторінок яких був неп. Саме у період непу українське селянс тво довело радянському керівництву свою спроможність відстоювати власні, суспільно-політичні та економічні погляди, що були подолані лише репресивними методами -- головною ідеологією яких стала ко лективізація. Ряд невдалих експериментів радянського керівництва у сфері економічного життя, аграрних відносин, освітній галузі, україні зації партійного апарату призвели до інверсивності (латин. inversio -- перевертання, перестановка) масової психології, менталітету українсь кого селянства у двадцятих роках.

Мета дослідження полягає у виявленні та розкритті чинників, що вплинули на інверсивність політичних настроїв українського селянства в період нової економічної політики.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

визначити теоретичні принципи дослідження інверсивності полі тичних настроїв;

проаналізувати основні чинники, що зумовили виникнення та поширення серед селянства України нових політичних настроїв;

дослідити економічний спротив селянства більшовицькій владі та його вплив на характерні елементи політичної свідомості непівської доби;

охарактеризувати вплив інверсивності політичних настроїв на со ціальну свідомість селянства в умовах політичної та господарської кризи початку 1920-х років;

розкрити механізм впливу непу на процес налагодження господа рчого та політичного діалогу радянської влади з українським селянст вом.

Стаття виконана згідно наукової проблематики кафедри історії та етнології Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницько го в межах держбюджетної програми, а також щільно пов'язана з те мою наукових досліджень Науково-дослідного інституту селянства Черкаського національного університету «Історичні форми ментально сті, суспільно-економічної та громадсько-політичної самоорганізації українського селянства» (номер державної реєстрації 0102U006796).

Життя та діяльність українського селянства в період непу знайшли своє відображення у творчому доробку вчених, починаючи з 20-х ро ків. Не дивно, що про сільське господарство багато пишуть радянські спеціалісти сільськогосподарської галузі та економісти, радянські уря довці -- не залишаючись осторонь народних проблем, вони намага ються об'єктивно висвітлювати всі напрями розвитку селянського со ціуму, яке в ті часи було можливе лише за домінування в історичній науці формаційного та класового підходу.

До числа найбільш ґрунтовних робіт того часу, присвячених селу, слід віднести дослідження М. Б. Гуревича [1], в якому значна увага приділялась висвітленню таких складних і важливих проблем, як еко номічна диференціація та соціально-класова стратифікація на селі. Особливе місце в історіографії 20-х років належить М. І. Кубаніну, який здійснив спробу проаналізувати характер і причини селянського руху в роки громадянської війни [2]. В роботах В. В. Якиманського [3] та О. С. Осліковської [4] започатковується вивчення таких питань як наслідки ліквідації поміщицького землеволодіння, вилучення земель них лишків та перерозподіл земельного фонду, аграрні перетворення після Жовтневої революції 1917 року.

Серед наукових праць, що виходять у продовж 1950-1970-х рр., і в яких спеціально досліджується аграрна політика радянської влади на Україні у відбудовчий період, потрібно, насамперед, виділити ґрунто вну монографію Б. М. Мигаля [5], в якій проаналізовано питання, пов'язані з передачею селянам земельних фондів, землеустроєм. Серед чисельних питань, які розглядались в публікаціях І. Х. Ганжі [6], П. М. Денисовця [7], Р. Д Ляха [8], М. Д. Березовчука [9], В. А. Сидо рова [10], чільне місце займав порівняльний аналіз розвитку сільського господарства в умовах капіталізму, коли відбувалося зростання числа заможних господарств та пролетаризація основної маси селянства.

Під новим кутом зору, з другої половини 1980-х років, почав розг лядатися весь комплекс питань, пов'язаних з життям країни в 20-х ро ках. В цілому історична наука другої половини 1980-х -- початку 90-х років оцінювала аграрні відносини в радянському селі в 20-х рр. прин ципово по іншому. Одним з тих, хто спеціально вивчав формування непівського способу життя в доколгоспному селі України в кінці 20-х -- 30-х рр., був В. І. Марочко [11]. Важливий крок у перед у дослі дженні питань, пов'язаних з формуванням радянського образу життя в українському селі 20-х років, було зроблено С. Р. Ляхом [12]. Однією з цікавих робіт першої половини 90-х років є ґрунтовна монографія В. Ф. Верстюка, присвячена махновщині [13], в якій вперше було все бічно висвітлено одну з політичних течій у повстанському русі Украї ни в роки громадянської війни.

Помітні успіхи пострадянської історіографії у вивченні соціально - економічних процесів в українському селі непівської доби. Дослі дження С. В. Кульчицького виявились цікавою узагальнюючою спро бою вивчення “воєнно-комуністичної" системи в Україні [14]. Причи ни переходу від політики воєнного комунізму до непу аналізуються в монографії О. І. Ганжі [15]. Зокрема, автор в своєму дослідженні дохо дить висновку про те, що відмова від політики воєнного комунізму і перехід до непу був ознакою того, що в економічних взаєминах держа ви і селянства головним чинником стає податок.

Не менш вагомий внесок було зроблено і закордонним дослідником А. Граціозі, який полемізуючи з положеннями класичної історіографії, розглядає поняття тоталітаризму стосовно режимів, що виникли в Європі між двома світовими війнами, відмічає своєрідні риси селянської історії в Україні, простежує корені загальних проблем, що стояли пе ред більшовицьким режимом після першої світової війни, детально аналізує причини та наслідки непу [16].

В цілому, здобутки вітчизняної та закордонної історіографії дають можливість виявити взаємозв'язки політичних настроїв, що були пов'язані з аграрною політикою більшовиків, натуралізацією селянсь кого господарства та тими подіями, що в решті решт призвели до полі тичних трансформацій ленінської доктрини і нової економічної полі тики радянської влади і вилились у колективізацію.

Одним з головних напрямів аграрної політики більшовиків напере додні та в період запровадження нової економічної політики в україн ському селі було і питання про розподіл між державою та виробника ми прав на розпорядження результатів господарської діяльності, що, головним чином, було пов'язано з держаною заготівлею хліба за твер дими цінами та примусовою розкладкою. Більшовицьке керівництво вирішення цього питання, в першу чергу, пов'язувало з процесом оде- ржавлення засобів виробництва в галузі економіки, домінуючими еле ментами якого стають націоналізація землі, великих і середніх, а піз ніше і дрібних підприємств. Оскільки на перше місце в державній еко номіці висувається комуністична доктрина починає ліквідовуватись приватна власність, обмежуватися товарно-грошові відносини, які бі льшовики намагаються замінити прямим продуктообміном.

Вирішення аграрного питання в Україні ЦК РКП(б) та ЦК КП(б)У бачило лише у встановленні на селі державної диктатури комуністів, що набуло особливо гострого значення у світлі того соціального про цесу, який А. Граціозі охарактеризував як «селянський національно - соціалістичний визвольний рух» [16, с. 25]. Одним із суттєвих проявів державної диктатури стає введення продрозкладки, яка позбавляла селянство права розпоряджатися результатами своєї праці і поява, пов'язаних з нею, продовольчих органів УСРР.

Базуючись на тих самих засадах, що і в радянській Росії, продово льчі органи УСРР, створювалися для примусового вилучення хліба. У відповідності до постанови ВУЦВК від 15 квітня 1919 р., в Україні різко зростає кількість експропріаторів хлібних лишків, загони яких поповнюються представниками губернських та повітових воєнно - продовольчих бюро. На середину 1919 р. в селах України діяв 71 про довольчий загін, контингент якого коливався від 55 до 71 тисячі чоло вік. Основне завдання яке стояло перед продовольчими загонами, по лягало в організації комітетів бідноти та у боротьбі з селянами які не хотіли виконувати продрозкладку і зі зброєю виступами проти влади.

Через розгортання збройної боротьби та економічний опір селянства планам більшовиків, продрозкладка у 1919 р. по Україні була виконана лише на 14 %. Село перетворилось у самостійну, замкнену в собі фео дального типу державу, ворожу новому більшовицькому режиму і го тову боротися з ним не тільки за землю, але і за продуктовий еквіва лент своєї праці.

Поширення процесу вилучення продовольства та майна по розкла дці у переважної більшості селян, змушувало їх всіма можливими за собами опиратися експропріаціям. Спираючись на селянський повс танський рух, селяни все частіше виступають проти продзагонів, тому в період 1919-1920 рр. звичними стають відомості про зриви розклад ки. Радянські органи влади зазначали, що селянський опір мав серйоз ний характер на ґрунті виконання розкладки. Таку ситуацію спостері гаємо у всіх регіонах України, що відомо з документів тих років де зазначалось -- «селяни дуже активно виступають проти розкладки» [17, с. 30].

Розгортання селянського повстанського руху протягом 1920 р. штовхало більшовиків на пошук більш оптимальних шляхів виконання плану продрозкладки. Тому, задля стимуляції найбідніших верств села, 10 % зібраного за розкладкою в південних губерніях та 25 % в усіх інших повинні були залишатися на місцях [17, с. 31]. Принципово цей захід ситуацію на селі не покращив, оскільки самі більшовики визна вали, що в регіонах розпорядження центру виконуються погано.

В цілому, незважаючи ні на стимулювання бідняка, ні на «осеред- нячення», ні на репресії з боку каральних органів, виконання продроз- кладки в 1920 р. було зірвано. З одного боку, зрив збору продрозклад- ки пояснювався тим, що апарат радянської влади на місцях ще не був остаточно сформований і не міг достатньо ефективно контролювати українське село. З іншого боку, селяни продовжували активно проти діяти політиці більшовицької влади всіма доступними їм засобами. Перш за все, це виявлялося в постійному скороченні посівних площ -- якщо більшовики перешкоджали легалізації ринку і забирали надлиш ки селянської праці майже безкоштовно, селяни приходили до очевид ного висновку, що сіяти потрібно лише для власних потреб.

Провал продрозкладки в Україні змусив ЦК КП(б)У до пошуків ком промісу з українським селом, але опинившись заручниками аграрного законодавства та аграрної політики РКП(б), ці пошуки весь час приво дили його до конфронтації з селянами. Стихійно реагуючи на ствер дження в Україні тоталітарної системи, селянство намагалося діяти різ ними засобами, серед яких особливого поширення набули різноманітні форми економічного спротиву. Селянин, який відстоював своє право бути господарем, реагував на силовий тиск державної системи найбільш природнім чином -- скороченням власного виробництва. Так, самі бі льшовики констатували скорочення посівних площ на 1920 р. у порів нянні з 1916 на 17,3 %, з 19,4 млн. десятин до 15, 9 [18, с. 35]. Основним аргументом, такої форми економічного спротиву, стало заборона держа вою права селян на вільне розпорядження продукцією.

Більшовицька влада, ліквідовуючи поміщицькі, монастирські та церковні землі і передаючи їх селянам, фактично не створила умови, за яких відбувалося б збільшення селянського землекористування. Об'єктивність умов, за яких ЦК РКП(б) та КП(б)У намагалися націо налізувати землю, вказує на ту обставину, що земельний голод у біль шості губерніях України загострював боротьбу за землю між різними категоріями селян. Хоча перерозподіл земель вже відбувся (з поміщи цьких, монастирських та церковних володінь на 1920 р. лише незначна частка не пішла в додаткове наділення селян -- на них було створено радгоспи та державний запасний земельний фонд), однак право на зе млю в період з 1919 по 1921 рр. визначалося фактичним розміром се лянського господарства, що призводило до відсутності розгорнутої, господарської, економічної боротьби за землю. В. Качинський, вказу ючи на особливості ситуації, що створилася на селі на 1921 рік, підк реслював: «В обставинах продрозкладки, відсутності ринку і торгового обороту селянство скоротило посіви, перебудувавшись на натурально - споживчий тип» [18, с. 36].

Інверсія політичних настроїв в українському селі відбувалася під впливом цілої палітри факторів, як ідеологічного, так і соціального характеру. Найбільшої поляризації вона набула у таких адміністратив но-ідеологічних організаціях, як Комітети незаможних селян. Однією з головних ознак політичної нестабільності українських селян, на наш погляд, є кількісні показники членів КНС у колгоспах. З 1,4 млн членів КНС протягом 1921-1922 рр. до колективних господарств вступили лише 70 тис. членів. Про ідеологічне неблагополучия в самих КНС свідчать і постійні чистки. Не останню роль в цьому процесі повинні були відігравати сільські ради -- ось, що про них говориться в доку ментах тієї доби: «В області керівництва КНС місцями була проведена робота з політичної підготовки їх до перевиборів в ради, з якою ж ме тою на місцях проводились часткові чистки складу КНС» [19, с. 9]. В подальшому, курс на зменшення домінанти заможного українського селянства в Радах та КНС було виконано: «З 1 вересня 1921 р. по кві тень 1922 р. проводилась перша чистка КНС в результаті якої було виключено 365 тис. членів, а в другій половині 1922 р., під час другої чистки -- ще 112 тис. членів» [20, с. 59].

Аналізуючи дані про склад переобраних у 1922 р. виконкомів, мо жна зробити висновок, що більшовики намагалися схилити ситуацію на свою користь за допомогою збільшення частки комуністів у системі виконавчої вертикалі, починаючи з волвиконкомів і кінчаючи губви- конкомами, що забезпечувало більш щільний контроль як за селянсь кими радами, так і за КНС. У документах 1920-х рр. є такі дані: у воло сних виконкомах налічувалось робітників -- 12,2 %, селян -- 80 %, службовців -- 7,8 %, з котрих, 50,5 % були комуністи і, відповідно, 49,5 % безпартійні ; в повітвиконкомах робітників -- 56 %, селян -- 29 %, службовців -- 25 %, серед них комуністів вже було -- 85 % і 15 % -- безпартійні ; в губвиконкомах робітники мали -- 45,9 %, селяни -- 12,8 %, службовці -- 41,3 %, серед яких в лавах ВКП(б) було 95 %, а безпартійних всього 5 % [19, с. 8]. Перебування великої частки кому ністів в структурі виконавчої влади, було покликано необхідністю ма ти дійсні політичні важелі у непівському селі, вкрай деполітизованому і непринадному до реалізації більшовицького ідеалу -- колгоспу.

У тому ж 1922 р до села, на той чи інший термін, були відряджені 700 тис. робітників, що мали активізувати ідеологічну та політичну боротьбу селян проти куркульства. Власне кажучи, вони були потрібні і для того, щоб підготувати підґрунтя для перетворення українського селянина на свідомого послідовника пролетарської масової культури. Масова пролетарська культура на селі повинна була ґрунтуватися на повазі до проголошених комуністами марксистсько-ленінських догм, а не духовно-релігійних традицій дореволюційного періоду. «Маючи свою власність і надію її збільшити, -- писав Н. Н. Бухарін, -- селя нин, має всім відому повагу і довіру до більш великих власників, і від повідно -- буржуа. Тому він не навчиться ненавидіти багатіїв тією ненавистю, що її мають робітники» [21, с. 15].

Захопивши ради і забезпечивши в них перевагу, організації КНС проводили свою диктатуру на селі, не допускаючи участі в радах більш заможної верстви населення і перетворюючись фактично на ор гани влади на селі. Але така ситуація проіснувала всього рік. Забезпе чивши перевагу прокомуністично-налаштованому селянству та орга нам влади на селі, КНС починають втрачати своє виключне значення. Селяни починають виходити з КНС, зосереджуючись на господарстві. В зв'язку з тим, що перехід до непу, в деяких регіонах, спричинив за непад роботи КНС і масовий вихід бідноти з організацій, РКП(б) на початку 1922 р. знову активізує політагітацію серед бідноти: «Замість адміністративної роботи, яку переважно до цього часу проводила КНС, основним завданням їх подальшої роботи стає кооперування та колективізація бідняцьких господарств, посилення землевпровадження та налагодження господарської допомоги бідноті» [20, с. 58].

Якщо на початку непу КНС були дійсно політичною, економічною і культурною опорою партії більшовиків на селі, однією з головних складових радянського впливу, то на в подальшому роль КНС падає, що підтверджують, наприклад, дані взяті з доповіді голови Подільсь кого губвиконкому за травень 1923 р.: «Жодна радянська компанія не проходить без участі КНС, не один захід на селі не проводиться в жит тя без їх сприяння, ... з сьогоднішньої роботи серед КНС слід відмітити кампанію по втягуванню незаможного селянства в податкову роботу, боротьбу з самогонкою, конкурс на кращого голову сільради» [22, с. 16]. Іншу точку зору, на проблеми КНС, що спостерігались і в пода льшому, можна знайти в огляді Інформаційного відділу ЦК КП(б)У, де навпаки відзначалось: «На зборах КНС біднота ухвалює проведення самообкладання, а на загальних зборах -- проти, мотивуючи тим, що мов, весною прийдеться йти до куркуля за допомогою і останній від мовить» [23, с. 4]. Не стояли осторонь проблеми і керівники КП(б). В. І. Ленін зазначав з приводу проблем КНС, що середняк на селі пере творився на центральну фігуру радянського господарського піднесен ня [24, с. 26.].

Одним з основних політичних конкурентів КНС на селі стали сіль ські збори, які були досить організованими та політично- спроможними, і тому радвлада особливо активно повинна була боро тися з цим проявом селянського незалежності. Ситуація навколо сіль ських зборів була дуже гострою, що видно з доповіді Чернігівського губкому за 1923 р.: «Прояви самодіяльності селянства поряд з досить слабкою активністю виконавчих органів радвлади на селі, справді мо же призвести до дійсно не бажаних наслідків, коли сходи, вирвавши ініціативу з рук сільрад, стають неофіційною, але узаконенною «де факто» місцевою владою» [25, с. 245].

Але, привести в рух, в основному деполітизоване село - завдання не з простих. Ні ДПУ, ні КНС так і не змогли виправити більшість іс нуючих проблем. «Більшість членів КНС не знає своїх завдань (15 -- 20 % бідноти і відповідно 5 -- 10 % всіх селян), -- акцентувалося на засіданні Бюро Чернігівського губкому КПУ від 20 листопада 1924 р., -- до цього часу в період господарського будівництва і тому розгорну ти широку роботу з популяризації завдань КНС не можуть» [26, с. 242]. Головним недоліком безуспішної діяльності КНС стають не виправлені перегини і методи роботи в період розкуркулювання відомі з часів громадянської війни, звідси -- замкненість, що збереглася до середини 1920-х рр., а також схильність лідерів КНС до командирсь ких методів, що впливало на їх політичний авторитет, і перетворення, в якусь не потрібну на селі, не природну надбудову.

Занепокоєння влади ситуацією на селі знайшло і у постановах з'їздів. У резолюції ХІІ з'їзду РКП(б) про роботу на селі, що відбувся 23-31 травня 1924 р., зазначалося: «З'їзд констатує, що ряд законів, які охороняють інтереси бідніших верств села, не доходить до села через хиби радянського апарату і через порівняну відсталість бідняків села. Зважаючи на це, партійний з'їзд становить в обов'язок всім партійним і комсомольським організаціям на селі в своїй роботі і роботі радянсь ких органів, насамперед через комітети взаємодопомоги, добиватися проведення в життя визначених законом пільг біднішим верствам села (в галузі податкових пільг біднякові, пільгового відпуску лісу, розпо ділу насінної позики, кредиту, недопущення накладання податку на землю бідняків, фактично ними здану в оренду)» [27, с. 196].

На більш низькому рівні партапарату рішення ХІІ з'їзду реалізува лось наступним чином. В протоколі райпленуму Жулинського району Житомирської округи на Волині від 15 березня 1925 р. зазначалось: «Коли середняків негайно не буде втягнено до КНС, то праця КНС збільшиться у всіх галузях, для цього потрібно робити відкриті збори на яких яскраво роз'яснювати нову політику партії «обличчям до села» та дорогу середнякові в різні організації» [28, с. 12]. З рішень ХІІ з'їзду та з документів органів влади нижчого рівня, можна зробити висновок, що на середину 20-х років, радянське керівництво не мало в своєму розпорядженні повноцінних механізмів контролю над політичною си туацією на селі, що, в свою чергу, впливало на подальшу інверсію по літичних настроїв.

Важлива увага, в документах органів влади, приділена і Комітетам селянської взаємодопомоги. Пропагандистська діяльність КСВ була спрямована на протиставлення куркульському індивідуалізму та розрі зненості, соціальну згуртованість та міць бідняків, що організовува лись в КНС і КСВ. Партійні та державні органи зобов'язувалися нада вати всіляку підтримку у створенні та розгортанні роботи КСВ. «Вра ховуючи нові суспільно-політичні та економічні реалії, ХІІ з'їзд РКП(б) схвально відгукнувся на пропозицію про розширення масшта бів діяльності КСВ. Він визначив нові завдання, спрямовані на підви щення ініціативи селянської маси на місцях збільшення її матеріально го достатку» [29, с. 19.]. Новими напрямками та цілями в роботі комі тетів селянської взаємодопомоги стало:

- об'єднання малопотужних селянських господарств у кооперацію і вільний доступ до неї;

підтримка економічно слабких господарств через різноманітні можливості кооперації;

надання пільг вищезазначеним господарствам при користуванні послугами кооперації;

організація громадських форм праці, об'єднання малопотужних господарств у найпростіші колективні з різноманітною формою влас ності;

пропаганда серед широких селянських верств кооперації та її зна чення для них.

Процес втрачання виняткового положення КНС в українському селі розпочався разом зі стабілізацією ринкових відносин та покращенням побуту самих селян, які залишають КНС та тільки-но утворені колгоспи та радгоспи, і намагаються вести свої господарства одноосібно. Цей процес можна прослідкувати на прикладі взятому з обстеження сільсь ких об'єднань на Чернігівщині у 1923-1924 рр., де знаходимо дані, що виявляють форми участі селянства в адміністраціях і вказують на соціа льний склад сільрад: середняки -- 65 %, незаможники -- 24 % (з них лише 2,2 % в КНС), кулаки -- 6,7 %, кустарі і торговці -- 1,7 %, батраки 1,7 %, інтелігенція -- 0,4 %. Представників одноосібних господарств 99,95 %, колективних -- 0, 05 %... В перевиборах сільрад приймали участь -- 33,3 %, ігнорувало -- 66,7 %. З політичних міркувань було позбавлено виборчих прав до 10 % селян, серед них: куркулі, що корис тувалися найманою працею, бувші дідичі, «укривалі землі», дезертири, торговці, церковно-службовці та їх сім'ї [30, с. 223-232].

Іншою проблемою для органів ВКП(б) стало завдання створення пе вної альтернативи радам селянських депутатів, оскільки з'явилась пара доксальна ситуація, коли в радах селянських депутатів найбільшу акти вність проявляли заможні селяни та, фактично, утримували їх під конт ролем. І така ситуація існувала майже до суцільної колективізації і була однією з причин, що її викликали. У постанові прийнятій на засіданні Бюро Чернігівського Губкому КПУ за 20 листопада 1924 р., було зроб лені такі висновки з даного питання: «За відсутності потрібного зв'язку з середняком і непрекріпленню його до КНС, загострені взаємовідносини з заможною частиною селян, відсталість, недостатній культурний та політичний розвиток як членів КНС, так і неорганізованої частини бід ноти, призводять до того, що на селі виявляється значна активність кур кульства, яке намагається навернути на свою сторону середняцький елемент та закріпити свій вплив серед селянства» [31, с. 243]. більшовицький селянство політичний економічний

Посилення інверсивності на селі пов'язувалося, в першу чергу, зі значною політизацією КНС та КСВ. Партійні осередки КП(б) активно включилися за втілення в життя постанов жовтневого пленуму 1924 р.

«При цьому увага зверталась, -- як про це говорилось в циркулярному листі ЦК КП(б)У від 30 вересня 1924 р.- на роботу КНС, зв'язок їх з органами Радянської влади» [32, 104]. Головна увага у КНС з 1924 р. концентрувалась на пропагандистській діяльності. Адже, незважаючи на збільшення кількості колективних господарств, на процес україні зації та вибіркове кредитування, колгоспів в УСРР було всього 4% від усіх господарств.

Якщо в сфері ідеологічній КНС служили засобом пропагування ко муністичних, радянських законів та сприяли інверсії політичних на строїв, то в економічній -- головна увага приділялась кооперуванню. Протягом 1923-1924 рр. загалом було завершено формування держав но-кооперативного сільськогосподарського руху. Так, саме ЦК КНС виступив ініціатором створення сільськогосподарського банку. За пос тановою ЦВК та РНК СРСР від 22 серпня 1924 р створилися значно ширші можливості для різноманітної виробничої діяльності в усіх сферах сільського господарства.

Схожі засоби спостерігаємо і в подальшому: в положеннях Про спеці альні капітали кооперування селянської бідноти (1928-1929 рр.), а також у постанові ВУЦВК і РНК УСРР Про фонди кредитування біднішого се лянства зазначено: «До виконання планів кооперування бідноти, а також при остаточному установленні контрольних чисел кооперування бідноти по кожному виду кооперації повинні брати участь організації КНС. На останніх цілковито лежить підбор окремих селянських господарств, а та кож контроль над тим, аби при використанні цих коштів не було перекру чень соціального напряму цих коштів» [ 33, с. 5].

Отже, вище наведені матеріали свідчать, що в напередодні запро вадження непу та протягом 1921-1927 рр. в УСРР відбувалася рестру ктуризація всього аграрного сектору економіки, що безпосередньо ви значила межі інверсивності політичних настроїв, і яка розпочалась з КНС та КСВ. Мета політичної діяльності радянських лідерів, в цей період, полягала в активізації політпроствітницької роботи на селі та збільшення результативності більшовицького впливу на селянство, що не могло не вплинути на інверсивність політичних поглядів селян. В постановах та резолюціях ХІІ -- ХІІІ з'їздів РКП(б) відчувались також імпульси майбутніх політико-економічних змін, що призвели до коле ктивізації. Політико-ідеологічна нестабільність селянства штовхала керівництво РКП(б) на подальшу його пролетаризацію, а відтак мобі лізувала сили до подальшої політичної та економічної атаки на замож них селян. Акцентуючись на тому, що самий акт розкуркулення не можна робити звичайними адміністративними заходами, а потрібна попередня пропаганда серед селянства, яка змусить їх самостійно, за безпосереднім керівництвом більшовиків, приймати участь у розкуркуленнях, а, отже, і змінюючи їх політичні настрої.

Список джерел та літератури

1. Гуревич М. Б. Питання сучасного селянського господарства України / ЦСУ УСРР / М. Б. Гуревич. -- Х., 1927. -- 132 с.

2. Кубанин Н. К истории кулацкой контрреволюции (махновщина) / Н. Куба- нин // На аграрном фронте. -- 1925. -- № 7-8. -- С. 123.

3. Якиманський В. Бюджети селян в 1923/1924 роках / В. Якиманський. -- Х. : ЦСУ УСРР, 1927. -- 62 с.

4. Осликовская О. 900 степных селянских хозяйств: (К вопросу о дифференци ации села) / О. Осликовская. -- Одеса : БИП, 1927. -- 46 с.

5. Мигаль Б. К. Здійснення аграрної політики на Україні у відбудовний період (1921-1925 рр.) / Б. К. Мигаль. -- Х. : Вища школа, 1974. -- 2о2 с.

6. Ганжа І. Х. Перші колективні господарства на Україні /1917-1920 рр. /

7. Х. Ганжа. -- К. : Ви-во АН УРСР, 1960. -- 152 с.

8. Денисовець П. М. Колгоспне буівництво на Україні в 1921-1925 рр. / П.М. Денисовець. -- Х. : ВХУ,1969. -- 160 с.

9. Лях Р. Д. Розв'язання аграрного питання на Україні 1917-1923 рр. / Р.Д. Лях. -- К.; Донецьк : Вища школа, 1975. -- 116 с.

10. Березовчук М. Д. Перші соціалістичні перетворення на селі: Про організації сільської бідноти та їх роль у здійсненні перших соціалістичних перетво рень / М. Д. Березовчук. -- К. : Політвидав, 1976. -- 149 с.

11. Сидоров В. А. Классовая борьба в доколхозной деревне, 1921-1929 / В.А. Сидоров. -- М. : Мысль, 1978. -- 246 с.

12. Марочко В. І. Які форми кооперації існували на Україні в 20-ті роки / В.І. Марочко. -- К. : Наукова думка, 1989. -- 182 с.

13. Лях С. Р. Формирование элементов советского образа жизни в доколхозной деревне Украинской ССР /1921-1923 гг./ С. Р. Лях. -- К. : ИИАН УССР, 1981. -- 23 с.

14. Верстюк В. Ф. Махновщина: селянський повстанський рух на Україні (1918-1921) / В. Ф. Верстюк. -- К. : Наукова думка, 1991. -- 276 с.

15. Кульчицький С. В. Історичне місце радянського комунізму / С. В. Кульчи цкий // Сучасність. -- 1999. -- № 6. -- С. 79-91.

16. Ганжа О. І. Українське селянство в період становлення тоталітарного ре жиму (1917-1927 рр.) / О. І. Ганжа. -- К. : Наукова думка, 2000. -- 208 с.

17. Грациози А. Великая крестьянская война в СССР. Большевики и крестьяне. 1917 -- 1933 / А. Грациози. -- М. : РОССПЭН, 2001. -- 96 с.

18. Караваев О. Колхозное движение и кулачество / О. Караваев // На аграрном фронте. -- 1928. -- № 11. -- С. 66-74.

19. Качинский В. Борьба за землю // Сільське господарство. -- 1922. -- № 1 -- С. 6 -- 9.

20. ЦДАВО. -- Ф. 166. -- Оп. 3. -- Спр. 113. -- Стенограми засідань Всеукра їнської наради завідуючих губвідділами політосвіти України (7 -- 10 травня 1923 р.). -- 730 арк.

21. Кульчицкий С. В., Лях С. Р., Марочко В. И. Становление основ социалис тического уклада жизни крестьянства УССР / С. В. Кульчицкий. -- К. : На укова думка, 1988. -- 210 с.

22. Бухарин Н. И. О характере нашей революции и о возможности победонос ного социалистичекого строительства в СССР / Н. И. Бухарин // Большевик. -1926. -- № 19-20. -- С. 28-29.

23. ДАВО. -- Ф. Р. -- 925. -- Оп. -- 8. -- Сп. 46. -- Доклады центру о состоя нии Подольского губернского пограничного отряда войск ГПУ в Совнар ком УССР о деятельности Губисполкома, о политсостоянии Подольской губернии.(1.01. -25.11.1923 р.). -- 44 арк.

24. ЦДАГОУ. -- Ф. 1. -- Оп. 20. -- Спр. 2824. -- Обзоры № 9, 16, 17, 20, 23, 27, 28 Информационного ЦК КП(б)У о политическом настроении рабочих, крестьян и красноармейцев (23 февраля -- 25 октября 1928 г.). -- 104 арк.

25. Ульянов-Ленин В. И. Полное собрание починений / В. И. Ульянов-Ленин. М. : ИМЛ, 1982. -- Т. 31. -- 456 с.

26. ЦДАВО. -- Ф. 539. -- Оп. 2. -- Спр. 101. -- Документы об обследовании райисполкомов и сельсоветов в УССР (15 декабря 1923 -- 16 июня 1924 гг.). -- 254 арк.

27. ДАЧО. -- Ф. Р-503. -- Оп. 9. -- Спр. 4. -- Циркуляры и инструкции Нар- комзёма и Наркомфина: об убытках причинённых сельскому хозяйству блокадой иностранной интервенции, о политических настроениях населе ния, о развитии народного хозяйства, кооперативной торговли, о хлебоэкс- порте, о изъятии излишков земли, о расхождении цен на промышленные товары и продукты сельского хозяйства, о борьбе с излишествами и роско шью в учреждениях, и другим вопросам (1 ноября 1923 -- 13 июля 1925 гг.). -- 289 арк.

28. Комітети незаможних селян: Збірник документів (1929-1930). / під ред. Рибалки І. К. -- К. : Наук. дум., 1968. -- 423 с.

29. ДАЖО. -- Ф. Р-272. -- Оп. 1. -- Спр. 76. -- Житомирська Окружна Комі сія незаможних селян (січень -- грудень 1925 р.). -- 157 арк.

30. Олійник В. М. Самоврядні форми соціальної взаємодопомоги українського селянства в першій чверті ХХ ст. / В. М. Олійник. -- Сміла : Тясмин, 1998. 276 с.

31. ДАЧО. -- Ф. Р-665. -- Оп. 1. -- Спр. 44. -- Протоколы общих собраний членов товариществ и членов КНС о утверждении устава и работе селянс ких будынков. Список членов сельбудов (4 октября 1923 -- 8 января 1924 гг.). -- 306 арк.

32. ДАЧО. -- Ф. Р-69. -- Оп. 1. -- Спр. 1. -- Постановления, циркуляры СНК УССР Губокрисполкомам; переписка с сельсоветами, религиознымиобщи- нами о взыскании с населения налогов, ремонте церквей, по раскулачива нию, об охране архивов, и другим вопросам (31 июля 1923 -- 4 января 1925 гг.). -- 794 арк.

33. Історія селянства України в 2-х т. / під ред. Компанійця І. І. -- К. : Наукова думка, 1967.- Т. 2.- 316 с.

Анотація

Наукове дослідження змін політичних настроїв та свідомості у минулому має важливе значення для сьогодення, оскільки дозволяє ви явити загальні закономірності формування свідомості та політичних уподобань українців 1920-х рр. Так, в період непу ціллю більшовиків була активізація політпросвітницької роботи на селі і збільшення ре зультативності більшовицького впливу на селянство.

Мета дослідження полягає у виявленні та розкритті чинників, що вплинули на інверсивність політичних настроїв українського селянст ва в період нової економічної політики. Для досягнення поставлених мети та завдань дослідження ми використали наступні методи: ме тод природного ділення, що дозволяє систематизувати угрупування предметів або явищ, беручи до уваги усі їх ознаки; метод соціальної уніфікації, що аналізує вплив сучасних технологій на економічні сис теми (наприклад сільську); метод контент-аналізу, що дозволяє ви вчення документів і характеризується квантифікаційністю при обро бці тексту.

Отже, внаслідок в принципових змін в аграрній політиці в непівську добу українське село ознаменувалося змінами інверсивності політич них настроїв українського селянства, що мали специфічний зміст, оригінальну структуру.

Ключові слова: українське село, інверсивність, політичні настрої, період непу, більшовики, марксистсько-ленінська ідеологія, експропрі ації.

Научное исследование изменений политических настроений и соз нания в прошлом имеет важное значение для современности, посколь ку позволяет выявить общие закономерности формирования сознания и политических пристрастий украинцев 1920-х гг. Так, в период нэпа целью большевиков была активизация политпросветительской работы на селе и увеличения результативности большевистского влияния на крестьянство.

Цель данного исследования заключается в выявлении и раскрытии факторов, которые повлияли на инверсивность политических настрое ний украинского крестьянства в период новой экономической полити ки. Для достижения поставленных цели и заданий исследования мы использовали следующие методы: метод естественного деления, что позволяет систематизировать группы предметов или явлений, прини мая во внимание все их признаки; метод социальной унификации, ко торый анализирует влияние современных технологий на экономичес кие системы (например сельскую); метод контент-анализа, что позво ляет изучение документов и характеризуется квантификационизмом при обработке текста.

Таким образом, в результате у принципиальных изменений в агра рной политике большевиков в период нэпа украинское село ознамено валось изменениями инверсивности политических настроений украин ского крестьянства, которые имели специфическое содержание и ори гинальную структуру.

Ключевые слова: украинское село, инверсивность, политические настроения, период нэпа, большевики, марксистско-ленинская идеоло гия, экспроприации.

The scientific investigation of changes in political attitudes and consciousness in the past is important for the present, because it allows you to identify common patterns of formation of conscience and political preferences Ukrainian 1920s. Yes, in the NEP period goal was to intensify the Bolsheviks education work in rural areas and increase the effectiveness of Bolshevik influence on peasantry.

A research aim is to exposure and to open the factors that influenced inversion of political moods of the Ukrainian peasantry in the period of new economic policy. In order to achieve the put aim and tasks of research we used next methods: method of natural division, that allows to systematize the groupment of objects or phenomena, having regard to all their signs; method of social unitization that analyses influence of modern technologies on the economic systems (for example rural); method of analysis of content, that allows the study of documents and quantification is characterized at the text processing.

Thus, as a result of the fundamental changes in agrarian politics in the twentieth ХХ of century the Ukrainian village was marked the changes of inversion of political moods of the Ukrainian peasantry, that had specific maintenance, original structure.

Keywords: Ukrainian village, inversion, political moods, period of new economic policy, bolshevists, Marx and Lenin ideology, expropriations.

Размещено на Allbest.ru