Міське самоврядування: сьогодення через досвід минулого

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ужгородський національний університет

Національний архітектурно-історичний заповідник “Чернігів стародавній”

Міське самоврядування: сьогодення через досвід минулого

УДК 346.232

Жулканич Н. М. доктор історичних наук, професор кафедри історії України

Острянко А. М. кандидат історичних наук, доцент, генеральний директор

Урбанізація в Україні пройшла декілька етапів, в рамках яких, зважаючи на змінювані історичні умови, відбувалось зростання ролі міст в суспільно-політичному та економічному житті, зосередження промисловості та населення в містах, формування міського способу побутування тощо. При цьому неодмінно виникали питання згуртування міської громади для організації управління таким складним організмом як місто. Як показує досвід, пошуки ефективного балансу між державною владою та місцевим самоврядуванням найчастіше вирішувалися в комплексі з реформуванням державної системи в цілому. Відтак, звернення Ю. Нікітіна до проблем міського самоврядування у другій половні ХІХ ст. цілком відповідає і вимогам сьогодення, коли децентралізація влади є надзвичайно актуальною, так і логіці пошуку ефективного балансу між державною владою та місцевим самоврядуванням в історичній ретроспективі.

У передмові до монографії обґрунтовано актуальність теми дослідження в її дедуктивній постановці: від необхідності облаштування системи управління в країні (вертикаль влади) до побудови самоврядних структур дотичних до державного управління на місцях. Друга половина ХІХ ст. - період інтенсивного розвитку міст в Україні в усіх проявах: і кількості населення, і нарощення промислового виробництва, і конструювання міської влади з урахуванням цих змін. Потреба нині вивчати тогочасне міське самоврядування має достатньо суто історичних підстав, які повинні показати здатність місцевої громади до самоорганізації, вирішення проблем міського життя. Звичайно, ситуація початку ХХІ ст. в усіх аспектах розвитку міст має свої особливості у зв'язку зі зміною темпу життя, інфраструктури міської повсякденності, зростанням політичної культури городян тощо, проте чинники самоорганізації громади, цілі і завдання міських самоврядних інституцій залишились незмінними, що робить дослідження Ю. Нікітіна вчасним і потрібним широкому колу фахівців.

Історіографія проблеми представлена за проблемно-хронологічним принципом, що відповідає логіці розгортання урбаністичних розвідок та досліджень розвитку структур міського самоврядування на тлі змін методологічних парадигм історіописання. Сучасники міських реформ другої половини ХІХ ст., на думку автора, більше переймались вивченням законодавчих підстав самоврядування. Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. фахівці зосередились на аналізі законодавства реформ 1870 та 1892 рр., а також зробили спроби окреслити позитивні та негативні наслідки змін у міському самоврядуванні. Автор узагальнив коло проблем, які цікавили тогочасних дослідників, підкресливши недостатню увагу з їхнього боку до функціонування органів міського самоврядування по впорядкуванню міського життя.

Зміна методологічних орієнтирів у 20-х рр. ХХ ст. привела, на думку Ю. Нікітіна, до маргіналізації проблем самоврядування в історичних дослідженнях. Лише у 1960-70-х рр. відбулось повернення до історії міст та їхніх структур самоуправління. У 80-х рр. було розширено проблемне поле досліджень міського самоврядування: проаналізовано причини реформування муніципального законодавства, зміни в структурі населення міста, народження буржуазії, інтелігенції, міграції селян тощо.

Якісно новий етап у вивченні проблеми настав наприкінці ХХ ст. З розпадом Радянського Союзу актуалізувалося вивчення минулого міського самоврядування, яке набуло виразно регіонального спрямування. Відтак, на думку Ю. Нікітіна, склались підстави для вивчення традицій міського самоврядування українських міст, а вдосконалення методологічного інструментарію уможливило урізноманітнення проблематики цих студій. На думку автора, новому поколінню істориків вдалося здійснити неупереджений аналіз законодавчих підстав проведення міської реформи у другій половині ХІХ ст. в українських землях, а також розглянути її наслідки. В роботах дослідників дедалі виразніше проступала проблема співіснування / протистояння державної влади та самоврядних структур, гострота якої не знята й донині. Розширення джерельної бази досліджень дозволило вийти на аналіз урбаністичних процесів, по-новому представити розвиток міського комунального господарства, соціальної сфери міст та побуту городян.

Втім, історіографічний огляд дав обґрунтовані підстави автору стверджувати про недостатність, а подекуди фрагментарність вивчення окремих важливих аспектів функціонування міського самоврядування на Лівобережжі, без яких не можливе коректне розуміння його місця й ролі в урбаністичних процесах.

Джерельну базу роботи складає комплекс писемних джерел, в основі якого лежать документальні джерела, статистичні матеріали та періодика. Доповнюють відомості документів мемуари державних та громадських діячів, а також представників самоврядних інституцій. Таким чином, актуалізована й опрацьована джерельна база є цілком репрезентативною для вирішення завдань дослідження.

Структура дослідження відповідає поставленим завданням. У розділах книги послідовно характеризується кількість, соціальна, конфесійна структура міського населення та його зайнятість. Окрему увагу приділено ґенезі міського самоврядування на українських землях від часів занепаду Гетьманщини до кінця ХІХ ст. Простежено процес введення в дію Положень 1870 та 1892 рр., а також формування органів міського самоврядування на основі оновленого законодавства. У останніх двох розділах монографії схарактеризовано зміни, які відбулися у господарській і фінансовій діяльності муніципальних структуру, а також зрушення у соціальній сфері життя міст.

Аналіз динаміки чисельності міського населення та факторів, які не неї впливали, дозволив автору виявити особливості змін кількісних показників міського населення у Харківській, Чернігівській та Полтавській губерніях. На це впливали розвиток промисловості, транспорту та торгівлі, які визначали “обличчя” міст та стали рушійною силою їхнього процвітання. Не останню роль в цьому відіграли міграційні процеси, які у пореформений період привели в рух велику масу селян у пошуках кращого життя, часті епідемії та кон'юнктурні коливання ціни на промислові та сільськогосподарські товари. Численні фактори впливу зумовили нерівномірність змін у кількості населення в містах - найбільш інтенсивно розвиватись центри промисловості та торгівлі, зокрема Кременчук, Суми, Ніжин, натомість дрібні міста й містечка подекуди показали від'ємну динаміку змін кількості мешканців.

Наведені автором відомості про соціальний, національний та конфесійний склад населення губерній та зміни в ньому, що відбулися у другій половині ХІХ ст., засвідчили історичну зумовленість розселення етнічних груп на території України, а також в містах зокрема. Багато в чому історичними умовами розвитку зумовлено структуру занятості міського населення, яка урізноманітнилась завдяки розвитку промислового виробництва, занепаду кустарництва, переходом промислів на промислову основу, розвитком традиційних та нових галузей виробництва, піднесенням торговельних відносин. Зрештою, і сільське господарство не втратило своєї актуальності для міщан. При цьому Ю. Нікітін зауважив, що в Полтавській губернії як і на Чернігівщині основна маса підприємств знаходилася в повітах, а не в містах (особливо цукрові та горілчані). Водночас, там, де міщани становили більшість населення, селяни складали другу за чисельністю групу населення і навпаки.

У третьому розділі проаналізовано існуючі підходи до проблем міського самоврядування. Автор доводить, що Жалувана грамота на права і вигоди міст Російської імперії започаткувала відхід українських міст від традицій Магдебурзького права (там де воно було) в бік їхньої трансформації у самоврядні общини нового зразка, а всі подальші зрушення у розвитку міст, неодмінно відображались на складі міських представницьких органів. Аналіз суспільного та наукового дискурсу навколо складання проекту реформ, його прийняття та реалізації засвідчив усвідомлення його авторами перезрілості проблеми реформування міського самоврядування. Водночас, на думку Ю. Нікітіна, це не забезпечило якісної підготовки засадничих документів і в 1870 і 1892 рр. губернія урбанізація україна

Проведені реформи створили умови для розвитку міського самоврядування однак на дуже контраверсійній основі, обмеживши участь городян у формуванні самоврядних структур, а також поставивши в залежність співпрацю громадських управлінь і місцевих адміністрацій від поглядів губернаторів на роль і місце самоврядних інституцій в системі державного управління. Такою ж неоднозначною була співпраця міських громадських управлінь та земств. Спільно піклуючись про розвиток медицини та освіти і досягнувши у цій роботі значних успіхів, міські думи і земства сперечалися про обсяги податків, які сплачували городяни на користь земств, та про відсутність контролю за їх використанням думами.

Впродовж другої половини ХІХ ст. окреслились джерела фінансування діяльності міського самоврядування, основу якого становили надходження від оподаткування нерухомого майна, державних та громадських установ, від продажу торговельних та промислових свідоцтв тощо. Натомість, пріоритетом витратної частини міського бюджету було забезпечення обов'язкових загальнодержавних потреб: утримання державних адміністрацій, поліції, в'язниць, військової повинності, сплати майнового податку державі і земствам, що, на думку автора, в багатьох містах завадило реалізації програм з розвитку комунального господарства та соціально-культурної сфери, унеможливлювало реалізацію ініціатив місцевих громад. Саме потреби міщан спонукали до створення Вільних пожежних товариств в ситуації, коли державні структури виявилися неспроможними організувати ефективну систему пожежогасіння в містах. Просвітницька діяльність громадських активістів виявилась досить ефективною у вирішенні цієї проблеми. Завдяки зусиллям громадських управлінь у містах зазначених губерній було започатковано контроль за санітарним станом будинків, проводилися асенізаційні роботи, заходи по забезпеченню населення питною водою, нагляд за виробництвом та реалізацією продуктів харчування, освітлення та озеленення міст, налагодження роботи міського транспорту.

Ю. Нікітін вважає, що стараннями самоврядних інституцій було створено мережу лікувальних закладів (лікарні, амбулаторії, прийомні покої, аптеки), діяльність яких базувалася на принципах загальної доступності, ефективності та максимальної безкоштовності. Також активно громадські управління намагалися вдосконалити навчально-виховний процес, навчально-методичне забезпечення і кадровий склад освітніх установ, що сприяло зменшенню кількості неписьменних серед міського населення. Посильною була діяльність громадських управлінь у формуванні бібліотечної мережі - вони брали на себе організаційні функції, а книжковий фонд формувався коштом меценатів, що дозволило зрушити справу з мертвої точки. У містах Харківської, Полтавської та Чернігівської губерній, де функціонували музеї, самоврядні інституції ініціювали проведення на їхній базі тематичних лекцій та екскурсій, закликали керівництво місцевих навчальних закладів використовувати музейні фонди у навчально-виховному процесі.

В цілому, монографія Ю. Нікітіна є вагомими внеском у вітчизняну історіографію. У ній розкрито широке коло проблем української історії другої половини ХІХ ст., всебічно характеризовано розвиток міст і міського самоврядування великого історичного регіону. Порушені у монографії проблеми знайшли оригінальне авторське тлумачення, а дискусійний статус декотрих з них спонукає до подальших роздумів. Відтак, монографія Ю. Нікітіна “Пореформені міста Полтавської, Харківської та Чернігівської губерній у другій половині ХІХ ст.: історичний аспект самоврядування” є завершеним оригінальним дослідженням актуальної наукової проблеми, яке знайде свого уважного й вдячного читача.

Примітки

1. Рецензія на монографію: Нікітін Ю. О. Пореформені міста Полтавської, Харківської та Чернігівської губерній у другій половині ХЇХ ст.: історичний аспект самоврядування: [Монографія] /Ю. О. Нікітін. -- Вінниця: ТОВ “Нілан- ЛТД", 2014. - 252 с.

2. Zhulkanich N. M., doctor of historical sciences, professor of department of history of Ukraine of the Uzhgorodskogo national university; Ostryanko А. М., candidate of historical sciences, associate professor, director general, National architectonically historical preserve “Tchernihiv is ancient” City self-government: segodennya through experience of the pas. Review on a monograph: Nikitin Yu. О. the Poreformeni cities of the Poltava, Kharkiv and Tchernihiv provinces in the second half of 0²0 st.: historical aspect of self-government: [Monograph] / Yu.o. Nikitin. it is Vinnytsya: LTD. “NILAN-LTD”, 2014. - 252 s.

3. Жулканич Н. М., доктор исторических наук, профессор кафедры истории Украины Ужгородского национального университета; Острянко А. М., кандидат исторических наук, доцент, генеральный директор, Национальный архитектурно-исторический заповедник “Чернигов древний ” Городское самоуправление: сегодня через опыт прошлого. Рецензия на монографию: Никитин Ю. О. Пореформенные города Полтавской, Харьковской и Черниговской губерний во второй половине ХІХ ст.: исторический аспект самоуправления: [Монография] / Ю. О. Никитин. -- Винница: ООО “Нилан-ЛТД”, 2014. -- 252 с.

Размещено на Allbest.ru