Структура і внутрішня организація новоствореного османського війська "Асакір-і мансуре-і мухаммедіє" в 1826-1834 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Структура і внутрішня организація новоствореного османського війська "Асакір-і мансуре-і мухаммедіє" в 1826-1834 рр.

Султан Махмуд II тривай час чекав на слушний момент, щоб ліквідувати яничарський корпус та приступити до творення нової армії (детальніше див. [6]). В середині 1826 р. урядом були вжиті заходи для забезпечення проведення чергової спроби військової реформи. Зусилля Порти, спрямовані на модернізацію армії, привернули увагу цілої низки істориків, і в першу чергу слід відзначити монографію радянської дослідниці Г. Клейман [6], в якій зібраний значний матеріал про боєздатність та основні напрямки реформування армії Османської імперії. Важливий внесок в опрацювання даної проблеми було зроблено істориком-сходознавцем М. Боджолян [1], у роботі якого цілий розділ присвячений реформам 20-х років ХІХ ст. Цінну інформацію про створення та функціонування нової армії “Асакір-і мансуре-і Мухаммедіє” можна почерпнути в працях турецького дослідника А. Озджана [13] та упорядників синтетичної праці “История Османского государства...” [5].

В українській історіографії одним з перших до вивчення обставин формування та функціонування збройних сил Османської імперії звернувся І. Срібняк [10]. Дослідницька робота в цьому напрямку була продовжена виданням окремої брошури, в якій було систематизовано спільні напрацювання згадуваного дослідника та автора цієї статті [3]. Проте загальний стан вивчення даної теми дозволяє стверджувати про перспективи її подальшого вивчення, оскільки вона є недостатньо дослідженою у вітчизняній історіографії.

Актуальність даного дослідження полягає у потребі комплексного розкриття структурно-організаційних трансформацій, що відбулись в організації османської армії у 1826-1834 рр.

Метою статті є аналіз процесу заснування та структури й внутрішньої організації новоствореного війська Османської імперії за європейським зразком - “Асакір-і мансуре-і Мухаммедіє” у визначений хронологічний період.

17 червня 1826 р. був оголошений хатт (указ) про ліквідацію яничарського корпусу, який сповіщав і про створення нового регулярного піхотного війська під назвою “Асакір-і мансуре-і Мухаммедіє” (“Непереможне військо Мухаммада”). Того ж дня був виданий і “Закон про Непереможне військо” (“Асакір-і мансуре-і кануннамесі”), який, на думку сучасників, був скопійований у французької армії. Основні положення цього закону лягли в основу нового військового статуту - аскері кануннаме (текст цього статуту у перекладі на російську мову див. [7, арк. 119]). Проте ні сам Махмуд II, ані його наближені не мали достатніх знань та досвіду і сліпо копіювали військовий устрій європейців, не вивчивши його достатньою мірою і стверджуючи на непідготовленому ґрунті.

Першим головнокомандувачем (сераскером) цього війська був призначений колишній начальник яничарського корпусу Ага Хюсейн-паша [6, с. 31-34], який на той час обіймав пост мухафиза (коменданта) фортів на європейському березі Босфору та був керівником санджаків Коджаелі і Хюдавендігяр. Резиденцією Хюсейн-паші був визначений Ескі сарай (Старий палац). Другим вищим офіцером після сераскера був назир (інспектор або генеральний інтендант) асакір-і мансурі, на цю посаду був призначений колишній інструктор ешкінджі (детальніше про військо ешкінджі див. [4]) - Саїб- ефенді. Він був відповідальним за внутрішнє управління військ, озброєння, одяг та платню. У всіх провінційних містах, де формувалися частини нової армії, були свої назири. Також у розпорядженні головнокомандувача був особливий генерал, який повинен був виконувати накази сераскера, спостерігати за формуванням військ, їх пересуванням, тощо.

Набір та підготовка офіцерських кадрів для нової армії виявилися найбільш складною проблемою, що виникла на початковому етапі військової реформи [12, с. 21]. Перед османським урядом постало чимало питань (де знайти навчених і досвідчених людей, де закупити відповідну зброю, як знайти кошти, необхідні для фінансування всіх цих заходів, тощо), які необхідно було як найшвидше вирішити.

За новим військовим статутом в основному на службу приймалися особи віком від 15 до 30 років [5, с. 311]. Для солдатів були побудовані нові та відновлені старі казарми [6, с. 110-111]. Чисельність першого набору нової піхоти, що іменувалася орда, становила 12 тисяч осіб. Орда поділялася на вісім батальйонів - тертібів, в кожному з яких було по 1526 чоловік. Тертіб, в свою чергу, поділявся на сафи - по 100 чоловік. Тертібами командували бінбаши (тисячники, майори) [1, с. 86]. Тисячниками нової армії були призначені такі колишні інструктори ешкінджі, як Давуд-ага, Осман-ага, Ібрагім-ага. У кожному батальйоні було по два колагаси (заступники бінбаши, чин між майором і капітаном - секунд-майор), по одному топчубаши (начальнику корпусу артилеристів), арабаджибаши (командувачу гарматної обозної служби), джебеханеджібаши (начальнику корпусу арсенальщиків), мехтербаши (начальнику корпусу музикантів), лікарю, хірургу, а також імаму [5, с. 311]. Кожен тертіб поділявся на ліве і праве крило - сол-кол і саг-кол, - якими, відповідно керували командир лівого крила - ага-і есар і командир правого крила - ага-і емін. Сафами командували сотники - юзбаши. У новому військовому статуті були детально перераховані назви і функції нижчих чинів, а також допоміжні служби [7, арк. 2-19].

Солдатам нової армії щодня давали уроки Корану і релігійно-життєвих правил. Вони повинні були спільно здійснювати п'ять намазів, тому в кожний підрозділ призначали імамів. Віднині підвищення по службі залежало не від терміну служби, а від особистих досягнень солдатів та офіцерів. Навчання солдатів Непереможеного війська Мухаммада проводилися на території палацу Їлдиз (Стамбул). Іноді навіть сам султан в оточенні світських і духовних сановників, одягнений в нову військову форму, спостерігав за ходом навчання.

Для забезпечення видатків нової армії було створено спеціальну установу під назвою “скарбниця Мансурі”, були знайдені нові джерела доходів. Так що армія перестала бути тягарем для державної скарбниці [5, с. 311].

ВійськовослужбовцівАсакір-і мансуре-і Мухаммедіє одягли в нову форму, яка складалася з короткої куртки, вузьких штанів, черевиків (з 1828 р., до цього - постоли з козячої шкіри) і круглого високого головного убору з сукна - шобара, який носили бостанджи (охорона палацу), але у 1828 р. було вирішено замінити її фескою.

Досить складним завданням для османського уряду виявилося забезпечення армії зброєю. Уряд розраховував обійтися на перших порах тією зброєю, що збереглася в арсеналах з часу правління Селіма III. Але її виявилося недостатньо, і, крім того, вона була досить застарілих зразків. Тому постало питання про закупівлі зброї за кордоном. Зрештою зброю було отримано від європейських держав, але це були різнокаліберні рушниці застарілих зразків [6, с. 105].

Нова армія складалася з двох частин - асакір-і хасса (до складу якої входило два тертіба із восьми) та асакір-і мансуре (в її складі були інші шість тертібів). Основне ядро нової піхоти становили війська мансуре, які дислокувалися в районах Давут-паша і Ускюдар. Гарнізон Давут-паші відповідав за оборону фортець на європейському узбережжі Босфору, а гарнізон Ускюдара - на азіатському. Війська хасса розквартировувалися в Стамбулі та виконували роль султанської гвардії. Асакір-і мансуре комплектувалися шляхом набору рекрутів, до хасса приймали виключно представників привілейованого класу [1, с. 86-87]. Перший батальйон хасса складався з випускників придворної школи Ендерун, так званих ендерун-агалари [6, с. 103].

Для навчання солдатів нової армії були залучені викладачі з-за кордону. У якості військових інструкторів використовували єгипетських офіцерів,

турків, які пройшли школу у війську “низам--і джедід ” (детальніше про “низам-і джедід” див. [11, с. 566-597]) та ешкінджі, а також пьємонтських та сардинських офіцерів. Однак останніх було мало, а кваліфікація перших була низькою. Тому Махмуд II звернувся за допомогою до французьких та австрійських офіцерів- інструкторів. Разом з тим султан відрядив велику групу турецької молоді до Парижу для вивчення військової справи, інженерної спеціальності та медицини. Головним інструктором з озброєння і навчання військ був француз Гейяр, регулярну кавалерію опікали французи Бюра і Калоссо. Збройові майстри Руссієр і Ріва спостерігали за виготовленням рушниць, гармат і пороху.Пьємонтці інструктували турецьких артилеристів, а сардинець Боло сприяв розробці тактичних планів військових дій [8, арк. 81; 9, арк. 7274].

Задля навчання нової армії та підготовки для неї офіцерських кадрів було створено кілька нових шкіл. На початку 1827 р. було прийнято рішення про реконструкцію єдиною в той час школи з підготовки технічних кадрів - Мюхендісхане-і Беррі-ї Хумаюн (Сухопутного інженерного училища) [2, с. 39], кількість учнів була збільшена з 40 до 100 осіб. Після створення батальйонів асакір-і мансуре, через брак офіцерів, курсанти старших класів Мюхендісхане були призначені командирами рот у цих батальйонах. Ці офіцери відомі в історії під назвою мансуре мюхендіслері (військові інженери). В 1827 р. під керівництвом Мустафи Бехчет-ефенді [5, с. 316] була зроблена спроба відкрити новий медичний заклад у Стамбулі під назвою Тибхане-і Аміре (Султанське військово-медичне училище). В училищі готували лікарів (здебільшого хірургів) для потреб армії [2, с. 40]. Відразу за відкриттям Тибхане, 29 січня 1832 р. в саду Гюльхане, прилеглому до палацу Топкапи, було відкрито Джерраххане-і Аміре (Султанську школу хірургів) [2, с. 40].

Незважаючи на зовнішні та внутрішні труднощі після закінчення російсько-турецької війни 18281829 рр., султанський уряд продовжував політику реформ, піклуючись про створення регулярних військ за європейськими зразками.

Після війни чисельність армії зросла. Якщо до її початку чисельність новоствореної піхоти, так званої асакір-і мансуре становила приблизно 35 тисяч чоловік, то в роки війни вона різко збільшилася і склала понад 50 тис. чоловік [1, с. 100]. З трьох батальйонів утворили один полк, з двох полків - бригаду (пива). Для султана була створена добірна гвардія (падишах тюмені). Солдати і офіцери отримали для озброєння гвинтівки і багнети. Обов'язкова служба була розрахована на 12 років.

У 1832 р. було введено звання маршала (мушира), і ланцюжок звань, зверху вниз, представлявся в наступному вигляді: мушир (маршал), ферік (генерал- лейтенант, командир корпусу), мірліва (бригадний генерал),міралай(полковник),каймакам

(підполковник), бінбаши (майор), сагколагаси (секунд- майор), сол (другий) колагаси, юзбаши (капітан), мюлязим (лейтенант), бьолюк еміні (каптенармус), башчавуш, чавуш (старший унтер-офіцер, унтер- офіцер), онбаши (фельдфебель, старшина), нефер (рядовий) [13, с. 457-458].

У 1834 р. були створені резервні частини під назвою редіф, а назву армії змінили на Асакір-і Нізаміє (Регулярне військо).

Отже, в результаті військових реформ, здійснених в 1826-1834 рр. султаном Махмудом ІІ, було створено нове регулярне військо, що замінило яничарів. Незважаючи на перші успіхи таких реформ, комплектування нового війська і рекрутування солдатів виявилося досить нелегкою справою.

Попри всі старання Махмуда II, який упродовж восьми років постійно займався військовими перетвореннями, ця реформа не отримала закінченого вираження у розглянутий період. Її проведення та втілення у життя було пов'язане з великими труднощами.

Безперервні зміни сприяли лише збільшенню безладу. І все це відбувалося тому, що ні сам султан, ані його наближені не мали достатніх знань та досвіду і сліпо копіювали військовий устрій європейців, не вивчивши його достатньою мірою і стверджуючи на непідготовленому ґрунті.

Чимало організаційних питань залишалися недопрацьованими, сформовані на “скору руку” нові частини далеко не відповідали вимогам султана, а міжнародна ситуація, в якій опинилась османська держава, ставала все більш напруженою. Османській імперії потрібно було ще три десятиліття, перш ніж у ній була сформована порівняно сучасна армія.

Список використаних джерел

військо османський імперія махмуд

1. Боджолян М.Т. Реформы 20-30 гг. ХІХ века в Османской империи / М.Т. Боджолян, отв. ред. С.Ф. Орешкова. - Ер., 1984. - 155 с.

2. Дудар Р.В. Військові навчальні заклади в Османській імперії у період реформ (XVIII - перша половина XIX ст.) / Р.В. Дудар // Наукова дискусія: теорія, практика, інновації: матеріали IV Всеукраїнської з міжнародною участю науково- практичної заочної конференції, (Київ, 29-30 серпня 2014 р.) / Партнерство “Нова Освіта”. - К., 2014. - С. 37-42.

3. Дудар Р.В. Срібняк І.В. Збройні сили Османської імперії (ХІV-ХVШ ст.): історія розвитку, структура, бойові кондиції / Р.В. Дудар, І.В. Срібняк. - К., 2013. - 50 с.

4. Дудар Р.В. Формирование корпуса ешкинджи в составе вооруженных сил Османской империи / Р.В. Дудар // Клио. - СПб., 2014. - № 4. - С. 54-57.

5. История Османского государства, общества и цивилизации: в 2-х т. / Под ред. Э.Ихсаноглу. - М., 2006. - Т.1: История Османского государства и общества. - 602 с.

6. Клейнман Г.А. Армия и реформы. Османский опыт модернизации / Г.А. Клейнман. - М., 1989. - 158 с.

7. Российский государственный военно-исторический архив.

- Ф. 450. - Д.11.

8. Срібняк І.В. Військова організація турків-османів (Х^- ХУІ ст.) / І.В. Срібняк. - К., 2010. - 15 с.

9. Финкель К. История Османской империи: Видение Османа / К.Финкель / пер. с англ. К.Алексеев, Ю.Яблоков. - М., 2012. - 829 с.

10. Levy A. The Officer Corps in Sultan Mahmud II's New Army 1826 - 39 / A.Levy // International Journal of Middle East Studies. - London, 1971. - Vol.2. - № 1. - Р.21-39.

11. Ozcan A. Asakir-i Mansure-i Muhammediyye / A.Ozcan // Turkiye Diyanet Vakfi Islam Ansiklopedisi (D1A). - Istanbul, l986.Сіп III. - S. 457-458.

References

1. Bodzholian M.T. Reformy 20-30 gg. ХІХ veka v Osmanskoi imperii / М.Т. Bodzholian, otv. red. S.F. Oreshkova. - Er., 1984. - 155 s.

2. Dudar R.V. Viiskovi navchalni zaklady v Osmanskii imperii u period reform (XVIII - persha polovyna XIX st.) / R.V. Dudar // Naukova dyskusiia: teoriia, praktyka, innovatsii: materialy IV Vseukrainskoi z mizhnarodnoiu uchastiu naukovo-praktychnoi zaochnoi konferentsii, (Kyiv, 29-30 serpnia 2014 r.) / Partnerstvo “Nova Osvita”. - K., 2014. - S. 37-42.

3. Dudar R.V. Sribniak I.V. Zbroini syly Osmanskoi imperii (XIV-XVIII st.): istoriia rozvytku, struktura, boiovi kondytsii / R.V. Dudar, I.V. Sribniak. - K., 2013. - 50 s.

4. Dudar R.V. Formirovanie korpusa eshkindzhi v sostave vooruzhennyh sil Osmanskoi imperii / R.V. Dudar // Klio. - Spb., 2014. - № 4. - S. 54-57.

5. Istoriia Osmanskogo gosudarstva, obschestva i tsivilizatsii: v 2-h t. / Pod red. E.Ihsanoglu. - M., 2006. - T. 1: Istoriia Osmanskogo gosudarstva i obschestva. - 602 s.

6. Kleinman G.O. Armiia i reformy. Osmanskii opyt modernizatsii. - M., 1989. - 158 s.

7. Rossiiskii gosudarstvennyi voenno-istoricheskii arhiv. - F. 450.

- D.11.

8. Sribniak I.V. Viiskova organizatsiia turkiv-osmaniv (XIV- XVI st.) / I.V. Sribniak. - K., 2010. - 15 s.

9. Finkel K. Istoriia Osmanskoi imperii: Videniie Osmana / K.Finkel / per. s angl. K.Alieksieiev, Yu.Yablokov. - M. : AST: Astrel, 2012. - 829 s.

10. Levy A. The Officer Corps in Sultan Mahmud II's New Army 1826 - 39 / A.Levy // International Journal of Middle East Studies. - London, 1971. - Vol.2. - № 1. - Р.21-39.

11. Ozcan A. Asakir-i Mansure-i Muhammediyye / A.Ozcan // Turkiye Diyanet Vakfi Islam Ansiklopedisi (DIA). - Istanbul, 1986.Cilt III. - S. 457-458.

Размещено на Allbest.ru