Ветеранські колонії Августа: у пошуках форм та альтернатив

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ветеранські колонії Августа: у пошуках форм та альтернатив

Зі встановленням одноосібного правління Октавіана Августа у Римській державі розпочинається якісно нова епоха соціально-політичного, економічного та культурно розвитку. Після перемоги у громадянських війнах молодий Цезар, врахувавши помилки своїх попередників, надзвичайно обережно поставився до питання оформлення своєї влади. Принципат фактично являв собою добре замасковану диктатуру, яка опиралась, головним чином, на військову силу [1, с. 507-508]. У цьому зв'язку загострення проблеми матеріального забезпечення армії, у разі сповільнення темпів її реорганізації, загрожувало самим підвалинам новоствореної державницької конструкції. Десятки тисяч солдат все рішучіше вимагали винагород, а обрання нового вектора свого політичного позиціонування, як правителя, що відновлює мир та порядок, не дозволяло Августу наслідувати приклад Сулли, а також методи часів тріумвірату.

Отже, найголовнішим завданням Августа стала нормалізації ситуації, що склалась на кінець громадянських війн. В першу чергу проводиться значне скорочення діючої армії, визначається оптимальна кількістю легіонів та регламентуються терміни проходження служби. Такі заходи відкривали можливість до більш раціонального використання ресурсів, а саме впровадження економічного планування з відповідним акумулюванням необхідних коштів. Таким чином, неминуче мав змінитись і характер ветеранської колонізації, оскільки проведені реформи дозволяли відмовитися від практики насильницьких конфіскацій, характерних для І ст. до н. е. Знімалась наболіла проблема масових демобілізацій. За результатами реформ, щорічно з кожного легіону мало звільнятись не більше 100300 осіб, тобто приблизно 2-7 тис. солдат з усіх легіонів [2, р. 457; 3, с. 65-67].

Варто зазначити, що в часи Пізньої Республіки тривалість служби легіонерів суттєво коливалась. Воїни могли служити безперервно, наприклад, 5-10 років, і по завершенню переможної війни звільнялись та ставали ветеранами, як наприклад, після війни Сулли з Мітрідатом, східних походів Помпея Великого (6662 рр. до н.е.) або Галльських війн Юлія Цезаря [4, р. 82-83]. Але були і випадки, коли служба тривала значно довше, до того ж звільнення не обіцяло особливих доходів, за відсутності громадянських війн. Винагороди за службу досить довго не були однаковими для всіх легіонерів і на практиці на пряму залежали від місця служби та щедрості певного конкретного полководця. Але ж саме потенційна винагорода за труднощі військового ремесла, при звільнені, була принциповим фактором, що обумовлював відданість солдат своїм імператорам [5]. Отримавши значний досвід в ході громадянських війн, Август просто не міг не враховувати цю обставину. Саме тому, реформи в армії розпочались із запровадження системи фіксованих нагород, що ставали доступними після проходження чітко встановлених термінів служби.

Визначаючи тривалість армійської служби, Август спирався, перш за все, на римські військові традиції. За часів Республіки нормою вважалось 16 кампаній, хоча ця цифра могла збільшитися до 20 у часи, коли державі загрожувала надзвичайна небезпека (Pol.VI.19). За цим принципом в 13 р. до н.е. було затверджено сталий термін служби, що мав складати повних 16 років та 4 роки у ветеранських когортах (Dio.54.25). Відомо, що вже у 5 р. н. е. цей термін було збільшено до 20 та 4 років відповідно, про що мова буде йти нижче.

Важливим фактором у забезпеченні лояльності ветеранів продовжує залишатись досить широкий комплекс наданих їм пільг та привілеїв, які поступово доповнювалися та розширювались. Із військових дипломів можна дізнатися, що ветерани разом з батьками, дружинами та дітьми були звільнені від сплати податків, військового постою та громадських робіт. Ветерани мали право бути зарахованими до будь- якої вибраної триби. Виконання магістратур, жрецьких та інших обов' язків, що, як правило, супроводжувалось значними фінансовими витратами, передбачалось лише за згодою ветерана (BGU 628 = FIRA 1. 56).

У період правління Октавіана в якості принципса мали місце три значні акції зі звільнення легіонерів. Перша почалася в 30 р. до н.е. і була пов'язана із розпуском легіонів, що брали участь в останній громадянській війні. Тоді ж почався новий набір до легіонів, служба в яких, згідно з встановленими правилами, продовжувалася 16 років. Відповідно, друга масова демобілізація припадала на 14 р. до н.е. Обидві демобілізації характеризувалися виведенням основної маси ветеранів у колонії. Як стверджується в “Res Gestae Divi Augusti”, у ветеранських колоніях було поселено близько 120 тис. осіб (RGDA.15-16). Було засновано 28 колоній, які, як особливо відмічав сам Август, за його правління були досить заможними. Принципсу довелося заплатити общинам Італії за землю, що відійшла до ветеранів, 600 млн. сестерціїв (RGDA.16). Варто відмітити, що, як і за Юлія Цезаря, нові міста не створювалися, а перезасновувалися, тобто отримували статус Августових колоній. Крім того, цей статус отримували також муніципії. Навряд чи можна відновити повний список міст Італії, в яких отримали земельні ділянки ветерани Августа. Переважно вони селились в північній та середній частині Італії, найбільша їх концентрація зафіксована в Цизальпійській Галлії [6, р. 319-323]. У період цієї колонізаційної кампанії в Італії отримали землю 4050 тис. осіб [7, р. 49-54]. У провінціях точну кількість поселенців встановити важко, зазвичай, дослідники зупиняються на максимумі в 75 тис. [7, р. 55].

Ветеранські колонії було засновано в таких провінціях, як Африка, Сицилія, Македонія, Дальня та Ближня Іспанія, Ахайя, Азія, Сирія, Нарбонська Галлія (RGDA.28). Зазначимо, що розселення ветеранів у провінціях за своїм характером та значенням було схоже з колонізаційними процесами, що проходили на Апеннінському півострові в часи розквіту Республіки. Як колонії римських громадян в Італії, які називалися античними авторами форпостами Риму, так і колонії ветеранів в провінціях відігравали ту ж роль опорних пунктів римської влади (App., B.C.I,7).

Ветеранські колонії часто являли собою нові поселення [8, p. 15-16]. Як повідомляє Август, за виділені для ветеранів землі він заплатив провінціалам 260 млн. сестерціїв (RGDA.16). У провінціях оселялися частіше легіонери, навербовані за кордонами Італії. Більшість із них складали нащадки італійських переселенців, однак серед солдат епохи громадянських війн зустрічалися і перегрини, що отримували римське громадянство вже на службі [9, р. 339-340].

Заснування колонії передбачало закріплення за нею певної земельної території, розподілення наділів між ветеранами та швидкий перехід до господарської практики. Землю колоністи отримували за рахунок територій, відібраних у підкорених народів, за правилом вилучення третьої частини орної землі переможеної общини (Арр., ВС,І,7). Але, якщо у період Республіки виведення колонії суттєво гальмувалось численними бюрократичними процедурами та регламентувалось спеціальними сенатськими комісіями, то в період Імперії цей процес значно пришвидшився, так як залежав лише від волі імператора [10, р. 17-21]. Та все ж між звільненням та забезпеченням ветерана земельною ділянкою міг пройти досить тривалий проміжок часу.

Спочатку майбутні поселенці збиралися у певні пункти чи сходилися до Риму, а вже звідти рухалися до місця призначення. Ця процедура проходила з притаманною римлянам організованістю під керівництвом старших офіцерів. Щоразу при заснуванні колонії ветеранів утворювалася громадянсько-землевласницька община.

Сам правовий статус колоній передбачав найпривілейованіше становище. На відміну від civitates stipendiariae та municipium, колонії не сплачували податків, управлялися за римським законом, мали магістратів та за потреби скликали народні збори.

Досить характерною для провінцій, на наш погляд, є ветеранська колонізація, що здійснювалася Августом у 25-7 рр. до н.е. на Піренейському півострові, де у першій половині його правління була зосереджена величезна група військ. Тут були створені три ветеранські колонії: Емерита, Цезараугуста та Аккі.

Характерно, що всі вони утворені шляхом поселення в одному місті воїнів із декількох легіонів. Підкреслимо, що розмір кожної окремої ділянки залежав від вислуги ветерана, його військового звання та якості землі [11, p. 148-149].

Як правило, дослідники відзначають досить схожу структуру внутрішньої побудови ветеранських колоній, яка виникла на основі планування військового табору і являло собою з'єднану з окремих insulae систему. За правління Августа склалася певна процедура, що передбачала визначення точки перетину двох головних лімітів поля - decumanus maximus і cardo maximus, за якими визначався напрямок всіх інших меж. Зазвичай, decumanus спрямовувалась із заходу на схід.

Cardo maximus найчастіше проходила у напрямку з півночі на південь. Після того, як був обраний напрямок головних ліній, паралельно їм розбивалися інші ліміти так, щоб усе поле виявилося розбитим на ділянки по 200 югерів. Ліміти викладалися каменем, слугували сільськими дорогами та знаходилися у користуванні всієї колонії. Кадастр (forma) вирізався на мідній дошці у двох екземплярах.

Один знаходився в архіві самої колонії, інший - в імператорському архіві. Ветерани утворювали групи із трьох осіб і тягнули жереб із вказівкою номера центурії, в якій передбачалось отримати земельний наділ. Далі створювався земельний опис колонії, де було вказано, скільки виділено кожному ветерану землі, в якій центурії і які кордони кожної ділянки, щоб між ветеранами не виникало суперечок та конфліктів [12, p. 77-78].

Важливо, що перша з ветеранських колоній на Піренеях - Емерита, площа якої складала 120 га, за величиною наділів значно перевищує інші, утворені після 14 р. до н.е., тобто після проведення двох цензів у 29 і 18 рр. до н.е. Як відомо, проведення цензу завжди супроводжувалося упорядкуванням та обліком наявних земельних ресурсів. Після двох цензів імператору все важче було знаходити землю для організації значних ветеранських поселень [13, p. 135-136].

Швидше за все, саме зростаючі труднощі з організацією ветеранських колоній змусили Августа провести нову реформу. В 13 р. до н.е. було продовжено строки служби в легіонах. Солдати після 16 років звичайної служби повинні були ще 4 роки проводити в особливому ветеранському підрозділі (Dio. LIV.25). У 14 р. до н.е. в Італії, а після 7 р. до н.е. у провінціях припиняється утворення ветеранських колоній. Найбільш поширеною формою винагороди за службу стає земельний наділ, що виділяється в італійському або провінційному муніципії (RGDA.3). На це Август витратив 400 млн. сестерціїв зі своїх власних коштів (RGDA.16). Важко встановити, скільки осіб отримали ветеранське забезпечення таким чином. Із “Res Gestae Divi Augusti” можна зрозуміти, що разом із тими, що отримали пізніше ветеранські винагороди у формі грошових виплат, їх було 180 тис. осіб (RGDA.3;15).

Близько 5 р. до н.е., коли прийшов час чергової масової демобілізації і, відповідно, чергового набору, Август знову збільшує терміни служби. Після 20 років активної служби воїни повинні були ще 5 років залишатися у ветеранських когортах (Dio.LV.23; Suet.Div.Aug.49). Основною формою ветеранського забезпечення стала грошова винагорода в сумі 12 тис. сестерціїв [14, р. 87-89]. Припускаємо, що видача грошового пенсіону відставним легіонерам почалася в 7 р. до н.е., хоча розміри його невідомі [15, р. 152-153]. Грошовий варіант подобався солдатам, бо давав більшу свободу у сфері організації цивільного життя, ніж земельна ділянка. Для виплати винагороди ветеранам було створено спеціальну скарбницю, яка повинна була поповнюватися за рахунок нових податків: одновідсоткового - від продажів і п'ятивідсоткового - від спадщини (Dio. LV.23.1).

Однак, перехід на грошову форму винагороди ветеранів виявився непосильним випробуванням для держави. Август навіть був вимушений чотири рази надавати військовій скарбниці спеціальну допомогу [15, р. 153-154]. Третя Августова демобілізація розтягнулася більш, ніж на десять років, і була завершена лише після його смерті. Затримки зі звільненням ветеранів викликали хвилювання у військах на Рейні та в Іллірії. Перейти на забезпечення ветеранів виключно у грошовій формі виявилось непосильним завданням. В останні роки правління Августа відновлюється практика роздачі земельних ділянок з організацією ветеранських колоній.

Список використаних джерел

матеріальний забезпеченість армія август

1. Машкин H.A. Принципат Августа. Происхождение и социальная сущность / H.A. Машкин. - М.; Л. ОГИЗ, 1949. - 674 с.

2. MacMullen R. How Big was the Roman Imperial Army? / R.MacMullen // Klio. - 1980. - Bd.62. - P. 451-460.

3. Парфенов В.Н. К оценке военных реформы Августа / В.Н. Парфенов // АМА. - 1990. - Вып.7. - С. 65-76.

4. Smith R.E. The Lex Plotia Agraria and Pompey's Spanish Veterans / R.E. Smith // The Classical Quarterly, New Series. - 1957.

- Vol. 7. - No. 1/2. - P. 82-85.

5. Smith R.E. Service in the post-Marian Roman army / R.E. Smith. - Manchester : Publ. Fac. of Arts of the Univ. of Manchester. IX, 1958. - 159 p.

6. Watkins T.H. Coloniae and Ius Italicum in the Early Empire / T.H. Watkins // The Classical Journal. - 1983. - Vol. 78. - N. 4. - P. 319-336.

7. Mann J. Legionary Recruitment and Veteran Settlement during the Principate / John Mann. - L. : Batsford Ltd, 1983. - 192 p.

8. Kromayer J. Die Militaercolonien Octavians und Caesars in Gallia Narbonensis / J. Kromayer // Hermes. - 1896. - Vol.31. - N.1.

- P. 1-18.

9. Fomi G. Estrazione etnica e sociale dei soldati delie legioni nei primi tre secoli dell' imperio / G.Fomi // ANRW. - 1974. - Bd. ELI. - R. 339-391.

10. Campbell J.B. The Emperor and the Roman Army: 31 BC - AD 235 / J.B. Campbell. - Oxford: Clarendon Press, 1984. - XDC, 468 p.

11. Watson G.R. Discharge and Resettlement in the Roman Army: The praemia militiae / G.R. Watson // Neue Beitrage zur Geschichte der Alten Welt -Bd. 2, 1965. - P. 147-162.

12. КолосовскаяЮ.К.Паннония в I-III веках

/ Ю.К. Колосовская. - М. : Наука, 1973. - 255 с.

13. Temin P. The Economy of the Early Roman Empire / P.Temin // The Journal of Economic Perspectives. - 2006. - Vol.20. - N.1. - P. 133-151.

14. Speidel M.A. Roman army pay scales / M.A. Speidel // JRS. - 1992. - Vol.82. - P. 87-105.

15. Sutherland C. H. V. Aerarium and Fiscus during the Early Empire / C. H. V. Sutherland // The American Journal of Philology. - 1945. - Vol. 66. - N. 2. - P. 151-170.

References

1. Mashkin H.A. Printsipat Avgusta. Proishozhdenie i sotsialnaya suschnost / H.A. Mashkin. - M.; L. OGIZ, 1949. - 674 s.

2. MacMullen R. How Big was the Roman Imperial Army? / R.MacMullen // Klio. - 1980. - Bd.62. - P. 451-460.

3. Parfenov V.N. K otsenke voennyih reformyi Avgusta / V.N. Parfenov // AMA. - 1990. - Vyip. 7. - S. 65-76.

4. Smith R.E. The Lex Plotia Agraria and Pompey's Spanish Veterans / R.E. Smith // The Classical Quarterly, New Series. - 1957. - Vol.7. - No.1/2. - P. 82-85.

5. Smith R.E. Service in the post-Marian Roman army / R.E. Smith. - Manchester: Publ. Fac. of Arts of the Univ. of Manchester. IX, 1958. - 159 p.

6. Watkins T.H. Coloniae and Ius Italicum in the Early Empire / T.H. Watkins // The Classical Journal. - 1983. - Vol.78. - N.4. - P.319-336.

7. Mann J. Legionary Recruitment and Veteran Settlement during the Principate / John Mann. - L.: Batsford Ltd, 1983. - 192 p.

8. Kromayer J. Die Militaercolonien Octavians und Caesars in Gallia Narbonensis / J.Kromayer // Hermes. - 1896. - Vol.31. - N.1. - P.1-18.

9. Fomi G. Estrazione etnica e sociale dei soldati delie legioni nei primi tre secoli dell' imperio / G.Fomi // ANRW. - 1974. - Bd. ELI. - R.339-391.

10. Campbell J.B. The Emperor and the Roman Army: 31 BC - AD 235 / J.B. Campbell. - Oxford: Clarendon Press, 1984. - XDC, 468 p.

11. Watson G.R. Discharge and Resettlement in the Roman Army: The praemia militiae / G.R. Watson // Neue Beitrage zur Geschichte der Alten Welt -Bd. 2, 1965. - P.147-162.

12. Kolosovskaya Yu.K. Pannoniya v I-III vekah / Yu.K. Kolosovskaya. - M. : Nauka, 1973. - 255 s.

13. Temin P. The Economy of the Early Roman Empire / P.Temin // The Journal of Economic Perspectives. - 2006. - Vol.20. - N.1. - P.133-151.

14. Speidel M.A. Roman army pay scales / M.A. Speidel // JRS. - 1992. - Vol.82. - P.87-105.

15. Sutherland C. H. V. Aerarium and Fiscus during the Early Empire / C. H. V. Sutherland // The American Journal of Philology. - 1945. - Vol. 66. - N. 2. - P. 151-170.

Размещено на Allbest.ru