Початок відбудови хімічної промисловості України у 1943-1945 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Початок відбудови хімічної промисловості України у 1943-1945 рр.

Вєтров І.Г.

кандидат історичних наук, професор

Інститут історичної освіти,

Національний педагогічний університет

ім. М.П. Драгоманова (Україна, Київ)

У статті розглядається початкова фаза відродження однієї з найважливіших галузей важкої індустрії республіки -- хімічної промисловості. Розкриваються підходи союзного та республіканського керівництва до відбудовної стратегії, використання обмежених фінансових, матеріальних і людських ресурсів та форми і методи її реалізації на місцях.

Vetrov I.G., Ph.D., Professor, Institute of History Education, the National Pedagogical University. M.P. Dragomanov (Kyiv, Ukraine)

The beginning of the restoration of chemical industry of Ukraine in 1943-1945

The article deals with the initial phase of the restoration of one of the most important branches of heavy industry of the republic -- the chemical industry. It discloses the approaches of USSR and Ukrainian leaders in rebuilding strategies, using limited financial, material and human resources and the forms and methods of its implementation on the ground.

Ветров И.Г., кандидат исторических наук, профессор, Институт исторического образования, Национальный педагогический университет им. М.П. Драгоманова. (Украина, Киев)

Начало восстановления химической промышленности Украины в 1943-1945 гг.

В статье рассматривается начальная фаза возрождения одной из важнейших отраслей тяжёлой индустрии республики -- химической промышленности. Раскрываются подходы союзного и республиканского руководства к восстановительной стратегии, использования ограниченных финансовых, материальных и людских ресурсов, а также формы и методы её реализации на местах.

Як і всі інші галузі важкої індустрії, об'єкти хімічної промисловості УРСР в ході бойових дій та окупації зазнали величезних збитків. Основне обладнання в другій половині 1941 - на початку 1942 р. радянське керівництво зуміло евакуювати в глибинні райони країни, а в ході евакуації та відступу Вермахту і його союзників вибухами та пожежами була зруйнована більша частина промислових будівель (цехів, складів, котелень, підстанцій), а також транспортних комунікацій, електромереж, систем водо- і теплопостачання тощо.

Керівникам усіх рівнів - від центрального і республіканського до місцевого належало розв'язати комплекс складних економічних завдань та підкріпити їх ефективними соціальними заходами, без яких організація ритмічних відновлювальних робіт та налагодження виробництва були б неможливими.

Особливістю управління економічними процесами в умовах триваючої війни стало те, що основні директивні документи поряд з ЦК ВКП(б) та РНК СРСР продукував надзвичайний орган - Державний комітет оборони (ДКО) на чолі з Й. Сталіним. Виконавчі органи готували відповідні проекти постанов, які затверджувалися ДКО, ЦК партії та союзним урядом. У свою чергу ЦК КП(б)У та РНК УРСР також видавали постанови на розвиток рішень центральних органів. У такий спосіб формувалася нормативно-правова база відбудовних робіт, до яких долучалися практично всі відомства, громадські організації та місцеве населення.

Зміст відбудовної економічної стратегії визначався обставинами триваючої війни і вкрай обмеженими фінансовими, матеріальними і трудовими ресурсами. Він у стислому вигляді зводився до кількох пунктів: 1) безумовний пріоритет об'єктів військово-промислового комплексу (ВПП), які працювали для фронту; б) першочергове налагодження виробництва на підприємствах, які зазнали незначних ушкоджень; в) максимальне використання місцевих, внутрішніх ресурсів; г) примусове працевикористання у формі оргнаборів на роботи для відбудови Донбасу та інших промислових регіонів республіки.

16 жовтня 1943 р. ДКО ухвалив постанову № 4592 “Про відновлення хімічних підприємств у Донбасі”, що містила такі пункти:

10. Зобов'язати Комітет з обліку та розподілу робочої сили при РНК СРСР “(т. Шверника), ЦК КП(б)У (т. Коротченка) і РНК УРСР (т. Корнійця) мобілізувати на відбудову та експлуатацію заводів наркомхімпрому в Донбасі у листопаді - грудні 1943 року і кількості 12 700 осіб, визначених розпорядженням ДКО від 9.Х - 1943 р. № 4299.

11. Зобов'язати РНК УРСР (т. Корнійця) і ЦК КП(б)У (т. Коротченка):

а) повернути у листопаді - грудні 1943 р. на відновлювані заводи Донбасу наркомхімпрому кваліфікованих робітників, ІТП, службовців (хімічних спеціальностей), які раніше працювали на вказаних заводах, з підприємств союзно-республіканської промисловості, радгоспів та МТС, заборонивши їх направлення на інші роботи;

б) заборонити заселення житлового фонду, що належав відновлюваним заводам Наркомхімпрому та звільнити його в місячний термін від організацій та осіб, не пов'язаних з цими заводами.

31. Державний Комітет Оборони доручає ЦК КП(б)У (т. Коротченку) та РНК УРСР (т. Корнійцю), секретарям Сталінського та Ворошиловградського обкомів партії (Дрожжину і Гайовому), головам Сталінського й Ворошиловградського облвиконкомів (Орєшку та Решетняку) надавати всебічну підтримку у справі відновлення у найбільш стислі терміни всіх заводів наркомхімпрому, вказаних у цій постанові” [1, арк. 5].

У постанові ДКО № 4592 від 16 листопада детально розписувався графік відбудови та введення в дію об'єктів Наркомхімпрому.

Однак далеко не скрізь виконання рішень партійно-радянських органів відбувалося у відведені терміни.

Так, 13 грудня 1943 р. керівництво Сталінської області повідомляло М. Хрущова про повільні темпи відбудовних робіт на Смолянинівському й Горлівському азотних заводах, однак про причини такого становища нічого сказано не було [2, арк. 42].

У звітній доповіді парторганізації Слов'янського новосодового заводу зазначалося, що відбудовні роботи проводить трест “Словіхімпромбуд”. Відновлення підприємства відбувалося незадовільно. З капіталовкладень на суму 56 млн. крб. до 1 грудня 1944 р. було освоєно 11 млн. 213 тис. крб. Терміни виконання робіт заводоуправління й трест, як правило, зривали. Розпочата відбудована котельного і тимчасового парокотельного цехів, аварійного водогону.

Поряд з відсутністю матеріальних фондів, на що посилався управляючий трестом М. Улицький, негаразди вбачалися в неналежній організації праці. Погано використовувалися внутрішні ресурси.

Директор заводу І. Гавриленко не приділяв належної уваги відбудовним роботам, часто перебував у нетрезвому стані.

До середини грудня 1944 р. так і не було розпочато спорудження водогону Маяки - Слов'янськ, водозабір, естакада пічного відділення.

Наприкінці лютого 1944 р. від заступника секретаря Сталінського обкому КП(б)У з хімічної промисловості Климента до ЦК КП(б)У надійшла довідка про хід виконання постанови ДКО від 16 листопада 1943 р. № 4592. У ній подавалась картина розгортання відбудовних робіт на кожному об'єкті галузі. На Костянтинівському хімзаводі ім.. Сталіна, згідно з постановою, до лютого 1944 планувалося відновити цех з виробництва соляної кислоти потужністю 5000 т на рік та цех сірнистого натрію (3500 т на рік), до квітня - цех контактної сірчаної кислоти (17 000 т на рік).

Відбудовні роботи господарським способом вели трудові колективи самого заводу та Костянтинівського будівельного управління НКХП. Завдяки злагодженим зусиллям всіх організацій всі об'єкти були введені в дію достроково.

Основною сировиною - сірчаним колчеданом завод був забезпечений на 3 місяці.

На Слов'янському старо-содовому заводі “Червоний хімік” у лютому 1944 р. мали відновити виробництво кальцинованої соди в обсязі 15000 т на рік. До середини місяця всі будівельно-монтажні роботи були завершені й здійснювалися апробування механізмів, вузлів і апаратури. Пуск підприємства затримувався через брак електроенергії. За потреби 700 квт на об'єкт подавали тільки 100 квт.

Проблему електропостачання могло вирішити завершення монтажу силового трансформатора потужністю 7500 квт на підстанції № 3 (роботи на ній вели спеціалісти “Доенерго”) і трансформатора 560 на заводській підстанції (роботи здійснювали самі заводчани).

Слов'янський завод “Червоний металіст” спеціалізувався на виробництві запасних частин і малогабаритного обладнання для об'єктів хімічної галузі. До кінця зими тут стали до ладу механічний цех з 4 працюючими горнами з двозмінним графіком роботи, ливарний з вагранкою продуктивністю 2 т на добу, модельний цех. Завод розпочав виконувати замовлення підприємств Наркохімпрому, що відновлювались у Донбасі.

На Сталінському азотному заводі підлягали відбудові всі цехи та потужності, що існували до евакуації 1941-1942 рр.

До середини лютого 1944 р. господарським способом вдалося відновити цехи хімреактивів, вапняно-випалювальну піч, паросиловий цех, електрогосподарство, яке забезпечувало роботу основних цехів. Однак пуску виробничих ліній перешкоджала відсутність палива, сировини і тари.

У відповідності з постановою ДКО, до травня 1944 р. на Горлівському азотно-туковому заводі передбачалося ввести в дію цехи синтетичного аміаку потужністю 36000 т на рік, слабкої азотної кислоти (72000 т на рік), міцної азотної кислоти (40000 т на рік), у червні - цех баштової сірчаної кислоти (25000 т на рік). Всі будівельно-монтажні роботи виконував колектив ОБМЧ № 63 Наркомбуду як генеральний підрядник. Однак велись вони вкрай повільно. Для виконання встановлених ДКО планів з 1 грудня 1943 р. на об'єктах підприємства мали працювати 2770 будівельників та монтажників. Фактично ж до 1 січня 1944 р. тут було задіяно лише 377 осіб, 1 лютого - 500 і 15 лютого - 1327, у тому числі робітників субпідрядних організацій - 923 осіб, будівельників - 275. Таким чином, відродження заводу гальмували насамперед низькі темпи будівельних робіт.

Для виконання визначеного комплексу робіт необхідно було залучення 2000 будівельників та 1500 монтажників.

Крім того, незадовільно здійснювалися ремонт і комплектування обладнання. До середини лютого завод не розмістив замовлення на виготовлення устаткування, аміачно-повітряних вентиляторів, хвостових вентиляторів, 2 газодувок тощо.

Бракувало великої кількості двигунів та насосів: 44 кислотностійких, 51 чавунний, 200 двигунів різної потужності, 800 електроприладів, 30 км кабеля.

Складною виявилась проблема робітничих кадрів для об'єктів галузі.

Ситуацію з робочою силою на окремих підприємствах ілюструє наступна таблиця [1, арк. 510]:

відбудова хімічна промисловість післявоєнний

У результаті зусиль партійних і радянських органів на Сталінський азотний завод вдалося повернути 12 кваліфікованих робітників, Костянтинівський хімзавод - 20, Словянський “Червоний хімік” - 18.

Про важливість заходів, спрямованих на відродження потенціалу галузі, свідчить те, що нарком хімічної промисловості СРСР Первухін персонально вирішував усі питання на місці, перебуваючи у Сталінській області.

У документі “Готовність основних цехів Горлівського азотно-тукового заводу станом на 1.VI. 1944 р.” наводиться таблиця, що ілюструє хід відбудовних робіт на заводі.

Для відновлення всього заводського комплексу, згідно з постановою ДКО необхідно було 40 млн. крб. Річним титульним списком передбачалися асигнування 20 млн. крб., у тому числі по роботах Наркомбуду - 15 млн. крб. і по роботах госпспособом (будівельно-монтажні роботи) - 2 млн крб.

Всього за 5 місяців 1944 р. було освоєно 16 млн. крб. капіталовкладень у т.ч. 7,8 млн. крб. - Наркомбудом [2, арк. 42]. Стан виконання плану заводами Наркомхімпрому у вересні 1944 р. ілюструє наступна таблиця.

У листопаді 1944 р. номенклатура продукції об'єктів галузі помітно збільшилась. Про це свідчать дані, наведені в табл. [3, арк. 7]:

Внаслідок неподачі вагонів Північно-Донецькою залізницею з Донецького заводу в листопаді 1944 р. відвантажили тільки 4569 т соди 8000 т за планом. Це спричинило збільшення запасів соди на підприємстві до 7000 т. Сталінський завод “Червоний Хімік” у листопаді мав простої через відключення електроенергії та відсутність палива.

На Костянтинвському хімзаводі цехи хлористого берію та сірнистого натрію простоювали через відсутність технологічного палива.

Цех дінітрофенолу Рубіжанського хімкомбінату не виконав план внаслідок дефіциту сировини [3, арк. 8].

Перший звіт про виконання виробничих планів об'єктами НКХП республіки виявлений в архівних документах, датований квітнем 1944 р. У ньому перелічена продукція Костянтинівського хімічного, Сталінського азотного і Слов'янського содового (“Червоний хімік”) заводів: соляна кислота, олеум, сірнистий натрій, дубильні речовини, хлористий цинк, хлористий барій, кристалічна й каустична сода, тисмочевина, хімреактиви, вапно та інше всього - на суму 554,8 тис. руб.

У І півріччі 1944 р. Костянтинівський завод випустив продукції на 1 млн. крб 748 тис. руб, (172%).

Виконання плану випуску продукції об'єктами хімпрому за 1944 р. ілюструє табл. [3, арк. 27-28]:

15 листопада 1944 р. на ім'я Д. Коротченка надійшла довідка про хід відбудови потужностей хімічної промисловості республіки:

Картина налагодження виробничих процесів на окремих підприємствах галузі зафіксована в наступній таблиці [1, арк. 43-44].

Заст. зав. відділу хімічної промисловості ЦК КП (У) М. Дубінін підготував у листопаді 1944 р. для секретаря ЦК Д. Коротченка довідку про хід відновлення підприємств хімічної промисловості, в якій, зокрема, зазначалося, що на той час існували постанови ДКО по всіх підприємствах Наркомхімпрому, розташованих на території УРСР, окрім Калушського калійного комбінату Станіславської області й Стебниківського калійного комбінату Дрогобицької області.

Відновленням усіх цих об'єктів, за винятком Горлівського азотно-тукового заводу, здійснював Наркомхімпром СРСР, якому союзний уряд дозволив створити з цією метою спеціальне будівельне управління. Монтажні роботи вели контори 6-го монтажного тресту Наркомхімпрому. Відбудова Горлівського азотно-тукового заводу покладалась на ОБМЧ № 64 Наркомхімпрому СРСР.

По Лисичанському азотному заводу терміни введення в дію постановою ДКО не встановлювалися, тому роботи з відбудови підприємства не велись. Не існувало такого терміну і для Вінницького суперфосфатного заводу.

Внаслідок некомплектності та відсутності обладнання й закупорювальних матеріалів зривалися терміни виведення на заплановані показники потужностей Слов'янського ново содового заводу.

Для доведення у листопаді 1944 р. потужності Слов'янського содового заводу “Червоний хімік” з 33 тис. т до 50 тис. т продукції необхідно було змонтувати додатково ще одну карбонізаційну систему й відновити одну сушильню. Однак підприємство не мало необхідних для монтажу чавунних труб і 15 царг для сушильні.

Відбудовні роботи на Донецькому содовому й Дніпродзержинському азотно-туковому заводах, незважаючи на деякий дефіцит матеріалів та деревини, велись у плановому режимі.

Через відсутність належної кількості робочих кадрів у ОБМЧ № 63 перша черга Горлівського азотнотукового заводу була відновлена і введена в експлуатацію в неповному обсязі.

Постанова ДКО від 16 листопада 1943 р. по Костянтинівському хімзаводу була виконана достроково. Завершено відновлення баштового цеху, який після отримання азотної кислоти міг вступити в дію [1, арк. 75].

Значною перешкодою на шляху відбудови об' єктів хімічної індустрії була неритмічна реалізація фондів. Для прикладу, станом на 1 грудня 1944 р. ситуація з реалізацією фондів ІІІ і ІУ кварталів 1944 р. на найбільш дефіцитні матеріали, надані згідно з постановою Наркомхімпрому в рамках його фондів для відбудови Дніпродзержинського азотно-тукового заводу, була такою [1, арк. 90]:

27 листопада 1944 р. до ЦК КП(б)У надійшла довідка про хід виконання постанови РНК УРСР і ЦК КП(б)У № ПБ-44/456-оп., у якій зазначалося, що згідно з постановою “Про відбудову Дніпродзержинського азотного заводу Наркомхімпрому” до 15 листопада 1944 р. було виконано значний обсяг робіт.

Відновлення цехів синтетичного аміаку, слабкої азотної кислоти, міцної азотної кислоти й аміачної селітри здійснювалось відповідно до графіка, затвердженого постановою ДКО № 6267. План відбудовних робіт при цьому у вересні був виконаний на 128%, жовтні - 130%. Після завершення відновлювальних операцій на киснево-наповнювальній станції її продуктивність довели до 700 балонів на добу, що становило 70% потужності. Для виробництва кисню в запланованих обсягах необхідно було встановити ще один кисневий компресор, якого завод не мав.

Для подачі Дніпродзержинському азотному заводу 6500 м³ коксового газу на годину, починаючи з лютого 1945 р., Дніпродзержинський коксохімічний завод ще в грудні 1944 р. мав задіяти другу коксову батарею, однак в силу різних причин мало місце значне відставання від графіка.

Внаслідок того, що “Дніпроенерго”, порушуючи постанову, замість 2300 квт електроенергії подав упродовж серпня - листопада 1944 р. Дніпродзержинському азотному заводу значно менше, зменшивши її обсяги до 250 квт, зупинилася киснево- наповнювальна станція.

Не виконував приписи постанови й Дніпропетровський облвиконком: замість 1000 мобілізованих, передбачених документом, на азотний завод прибуло тільки 734 особи.

А от Дніпродзержинський цементний завод виконував свої зобов'язання акуратно, щомісячно подаючи замовнику 200 т цементу [1, арк. 63-64].

Значними труднощами супроводжувалась відбудова одеського суперфосфатного заводу. Внаслідок відсутності фондів у НКХП в ІУ кв. 1944 р. завод не отримав відчутної підтримки матеріалами, обладнанням і робочою силою. Згідно з наказом № 40 від 28 листопада 1945 р. завод одержав матеріали на березень - квітень 1945 р. ліс, скло і деяке устаткування [1, арк. 66].

Поряд з суто виробничими проблемами керівництву підприємств Наркомату хімічної промисловості доводилося вирішувати цілу низку питань соціально-побутового облаштування працівників, їхнього харчування, приведення до порядку території, що прилягали до об'єктів, підготовки кваліфікованих тощо. Найскладнішою була житлова проблема. Внаслідок величезних масштабів руйнування житлового фонду чимало робітничих родин мешкали в землянках і в малопристосованих приміщеннях. Значна частина житлових будівель використовувалась не за призначенням чи була зайнята іншими організаціями.

Для прикладу частину житлового фонду Новосодового і Горлівського азотно-тукового заводу займали військові шпиталі, на території “Червоного хіміка” і Сталінського азотного заводів дислокувалися військові частини.

На Слов'янському ново-содовому заводі на 1944 р. було асигновано 330 тис. крб. на житлове будівництво (освоєно 220 тис. крб.). Однак для новоприбулих робітників житла бракувало. “Словхімпромбуд”, на який покладалося житлове будівництво, посилаючись на відсутність цегли, цементу й лісоматеріалів, відновлювальних робіт не починав [1, арк. 148].

На Краснощокінському рудоуправлінні “Головнеруди” до 1 вересня відновлено 1400 м² житлових площ, “Донбасводтрест” - 102 м² [1, арк. 166].

21 травня 1945 р. до ЦК КП(б)У надійшла інформація Одеського обкому партії, в якій наводилися дані про участь мешканців міста, в тому числі й працівників хімічних підприємств у роботах з упорядкування території, відновленні об'єктів соціальної сфери. По області в них було задіяно 77 350 осіб, у тому числі 67 тис. в Одесі.

Всього відпрацьовано у 1944 р. 317,580 людино-днів, у т.ч. 214 800 - в Одесі, й в 1945 р. - 210 100 людино-днів (197 900 - в Одесі).

На відбудові житлово-комунального господарства відпрацьовано 86535 людино-днів, (79 500 - у місті), на благоустрої - 430 475 людино-днів, (333 200 - у Одесі).

На 1945 р. було взяте зобов'язання відпрацювати 534 500 людино-днів. у т.ч. - 450 тис. в Одесі. Було заготовлено, вивезено і надійшло 65 м³ лісу, в т.ч. у 1944 - 30 м³. Працювати у 1945 р. - 57 робітників. І 103 коня, у т.ч. від Одеси - 86 підвід [4, арк. 39].

Оскільки хімічне виробництво пов'язане зі шкідливими технологіями, особливої уваги потребували дотримання правил технології і безпеки та охорона здоров'я працівників.

Органи Наркомату охорони здоров'я організували медичне обслуговування трудящих та їх родин на багатьох підприємствах галузі. Так, Дніпродзержинському азотному заводі діяла амбулаторія, а також стаціонар на 35 ліжок [1, арк. 6364].

Медичні пункти, профілакторії, лабораторії, аптечні кіоски створювались на інших об'єктах Наркомхімпрому. Та все ж у 1943 - 1945 р. цих закладів ще не вистачало.

Гостро бракувало харчових продуктів, промислових товарів, одягу та взуття. Повільно відновлювали роботу заклади побутового обслуговування: лазні, перукарні, пральні.

Однак, незважаючи на всі труднощі, працівники галузі докладали всіх сил, аби прискорити пуск виробничих потужностей і дати країні таку необхідну продукцію. Значного поширення набули змагальні форми організації праці. Рух стахановців, ударників, раціоналізаторів та винахідників. Уявлення про ці процеси, а також зростання продуктивності праці, підготовку та рух кадрів на підприємствах НКХП дають дані, наведені в табл. [1, арк. 101].

Підсумовуючи виклад, необхідно наголосити, що економічна стратегія радянського керівництва на початковому етапі відбудовної епопеї виходила з умов воєнної дійсності. За суцільного дефіциту на матеріальні ресурси, брак робочої сили (особливо кваліфікованої), катастрофічні руйнування виробничих площ та соціальної інфраструктури розраховувати на комплексне відродження всієї галузі у стислі терміни не доводилося. У зв'язку з цим було обрано курс на відбудову підприємств, що мали пріоритетне значення, і зазнали менших збитків від евакуації та бойових дій. Концентрованим асигнуваннями, централізованим постачанням матеріальних засобів, залученням (незрідка - примусовим) робочої сили вдалося підняти з руїн основні об'єкти галузі і ввести їх в експлуатацію вже у 1944-1945 рр. При цьому система управління економічними процесами продемонструвала як свої слабкі, так і сильні сторони.

Список використаних джерел

1. Центральний державний архів громадських об'єднань України. - Ф. 1. - Оп. 23. - Спр. 1077. - Арк. 5.

2. Там само. - Спр. 631. - Арк. 42.

3. Там само. - Спр. 1076. - Арк. 7.

4. Там само. - Оп. 76. - Спр. 38. - Арк. 39.

References

1. Tsentral'nyy derzhavnyy arkhiv hromads'kykh ob"yednan' Ukrayiny. - F. 1. - Op. 23. - Spr. 1077. - Ark. 5.

2. Tam samo. - Spr. 631. - Ark. 42.

3. Tam samo. - Spr. 1076. - Ark. 7.

4. Tam samo. - Op. 76. - Spr. 38. - Ark. 39.

Размещено на Allbest.ru