Вплив стосунків сільського духовенства з вірянами на стан православної парафії у ХІХ столітті

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 262.14(477)

Вплив стосунків сільського духовенства з вірянами на стан православної парафії у ХІХ столітті

Кунецька О.О.

кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України, Уманський державний педагогічний університет ім. Павла Тичини

На основі архівних джерел, на прикладі Уманського повіту, ілюструються особистісні взаємини між православним духовенством та вірянами у ХІХ ст. та з 'ясовується вплив взаємин на стан соціально--духовного життя парафії, висвітлюються окремі фрагменти повсякденного життя парафії та з'ясовуються чинники, що впливають на формування авторитету духовенства у парафіяльному оточені. Застосування методів історизму, об'єктивності, системності, комплексності та плюралізму дозволило провести системний аналіз широкого кола різнобічних джерел, які у своєму взаємозв'язку дали змогу персоніфікувати окремих православних священиків Уманщини, визначити їх місце та роль у соціально--духовному житті регіону, а також у суспільно- політичному та соціально-економічному житті ХІХ ст. З 'ясовано, що головним гарантом поваги та довіри до персони духівника були неодмінні загальнолюдські цінності, зокрема добро та справедливість. Це той чинник, який сприяв підвищенню авторитету священнослужителя та дозволяв довгий час служити на одній парафії, створюючи священицьку династію. У таких парафіях зберігалися родинні традиції, духовно-моральні цінності, культурно- духовні надбання, мир та злагода. духовенство православний парафія соціальний

Ключові слова: стосунки, взаємини, православне духовенство, священик, парафія, віряни, Уманський повіт, судова справа.

Based on the archival sources and the example of Uman County, personal relations between the Orthodox clergy and religious people in the nineteenth century are shown. Impact of these relations on social and spiritual life of the parish is stated. Some aspects of the parish everyday life are highlighted and factors that influence the formation of the clergy's authority in the parish are elucidated. Application of such methods as historical method, objective method, consistency, complexity and pluralism enable to carry out a systematic analysis of a wide range of diverse sources which all together allowed to personalize some Uman Orthodox priests, to determine their role in the social and spiritual life of the region, and in political, social and economic life of the nineteenth century. It is stated that goodness and justice were the main guarantors of respect and trust to the person of a confessor. It was the factor that helped to increase the authority of clergymen and allow them to serve in the same parish for a long time, creating a priestly dynasty. In these parishes family traditions, spiritual and moral values, cultural and spiritual heritage, peace and harmony were kept.

Keywords: relationships, relations, the Orthodox clergy, priest, parish, religious people, Uman County, court case.

На основе архивных источников, на примере Уманского уезда, иллюстрируются личностные взаимоотношения между православным духовенством и верующими в ХІХ в. и выясняется влияние взаимоотношений на состояние социально--духовной приходской жизни, освещаются отдельные фрагменты повседневной жизни прихода и выясняются факторы, которые влияют на формирование авторитета духовенства в приходском окружении. Применение методов историзма, объективности, системности, комплексности и плюрализма, позволило провести системный анализ широкого круга разносторонних источников, которые в своей взаимосвязи дали возможность персонифицировать отдельных православных священников Уманщины, определить их место и роль в социально--духовной жизни региона, а также в общественно-политической и социально-экономической жизни ХІХ в. Выяснено, что главным гарантом уважения и доверия к персоне священника были непременные общечеловеческие ценности, в частности добро и справедливость. Это тот фактор, который способствовал повышению авторитета священнослужителя и позволял долгое время служить на одном приходе, создавая священническую династию. В таких приходах хранились семейные традиции, духовно-моральные ценности, культурно-духовные приобретение, мир и согласие.

Ключевые слова: отношения, взаимоотношения, православное духовенство, священник, приход, веряне, Уманский уезд, судебное дело.

Упродовж останніх десятиріч помітно зріс інтерес до релігії як до малоосвоєної ділянки духовної культури. Відбувається переосмислення ролі церкви та її служителів у житті суспільства. На противагу ще донедавна пануючим стереотипам про малозначимість православно-церковної традиції, про нехтування впливу на суспільно-політичне життя, нині утверджується думка про її важливість для збереження миру і злагоди в суспільстві, для формування суспільної маралі.

Характеризуючи парафіяльне духовенство як суспільний стан, хотілось би розглядати не лише персону ієрея, а й те середовище у якому жив та виконував свою місію духовний наставник.

Значна кількість архівних матеріалів дозволяє стверджувати, що досвід і традиції кількох поколінь православних священицьких родин ставали основою для формування світогляду та громадської позиції священнослужителів. Багато пересічних їєреєв уславили себе у суспільно-політичному житті ХІХ ст. та здобули певну симпатію, повагу вірян. Але чи були всі священики взірцевими виконавцями свої місії? Як міжродинні стосунки духовників впливали на діяльність пастора? Якими були взаємини між духівництвом та вірянами, і чи впливали вони на соціально-духовне життя парафії? На ці питання спробуємо окреслити відповіді.

Тож мета даного дослідження полягає у тому, щоб на основі комплексного аналізу доступної опублікованої літератури та архівних матеріалів, охарактеризувати стосунки між православними священиками та вірянами, а також прослідкувати їх вплив на соціально-духовне життя парафії у ХІХ ст.

З історії православного духовенства написано чимало праць, але даній проблемі не надавалася значна перевага. Окремих її аспектів торкалися у своїх працях такі науковці, як Б.О. Опря [5], С.О. Гладкий [1], А.Л. Зінченко [3], Г.В. Степаненко [7], Ю.В. Хитровська [22] та ін. На регіональному рівні - Т.В. Кузнець [4], О.В. Скус [6]. Проблема потребує подальшого дослідження.

Вивчення біографічних даних історичних постатей дозволяє стверджувати, що нерідко поштовхом до здійснення ними того чи того серйозного життєвого кроку ставали родинні впливи, традиції тощо. У ХІХ ст. життя у шлюбі вважалося природною моделлю поведінки, яку схвалювало суспільство. Досліджуючи такий соціальний стан як духовенство, варто зазначити, що саме воно було єдиною суспільною верствою, для якої шлюб був важливим елементом. Сімейні стосунки у духовних родинах завжди перебували під пильним оком парафіян. Священик та матушка мусили докладати максимум зусиль, щоб їхнє сімейне життя стало прикладом для віруючих. Адже важко було розраховувати на любов та повагу парафіян до себе, коли у власній сім'ї розлад [5, с. 458].

Так як священнослужителі були під пильним наглядом прихожан, то будь-які підозрілі дії викликали миттєву реакцію останніх. Яскравим прикладом того є судова тяганина, яка мала місце в Уманському повіті у 1807 р. коли священнослужитель Велигурський приховав рекрута Гуманюка, який втік зі служби [2, арк. 52]. Інший випадок стався у 1848 р., коли селяни села Косенівки звинуватили священика Федора Атаназевича у викраденні церковних грошей та інших цінних речей. Поведінку священика розглядав повітовий суд. Зрозуміло, що скомпрометувавши себе, ієрей втратив певну повагу до себе [13, арк. 165]. Власна поведінка духовної особи іноді зумовлювала виключення з духовного сану, як сталося, наприклад, із сином дячка Ольшанського [11, арк. 36]. А траплялися і такі випадки, коли священики були втягнуті у житейські інтриги, як, наприклад, священик Ботвинівки Карницький звинувачувався в інтимних стосунках із селянкою Леонтієвою і справа дійшла до судового розслідування [8, арк. 64]. Звичайно такі факти впливали на авторитет пастора і вимагали певної “реабілітації" в очах вірян.

Для того, щоб мати авторитет у вірян, священик зобов'язаний був триматися “золотої" середини. А для цього потрібно було володіти такими якостями, як ласка, доброзичливість, увага, справедливість (однакове ставлення до багатого й бідного, малого і старого), сумлінність та, насамперед, мудрість [23, с. 442-443]. Аби довести свою прихильність до прихожан, пасторам часто доводилося ставати їхніми захисниками від поміщиків. Наприклад, священик села Харківки Іоанн Караванський у 1833 році звернувся до Уманського повітового суду зі скаргою на економа поміщика Котовича за примусову роботу селян у святковий день - день коронування царя [9, арк. 17, 19]. Або ще, священик с. Заячківки звернувся до Уманського повітового суду зі скаргою про те, що поміщиця Гуляницька карає своїх кріпаків за їх перебування в церкві замість виконання встановлених робіт [10, арк. 43]. Звичайно, в останньому випадку мало місце зіткнення інтересів польської поміщиці і православного священика РПЦ, але, без сумніву, таке заступництво підносило авторитет священика в очах вірян.

У більшості випадків сільське духовенство було близьким до народу своєю сумлінною службою, чим заслуговувало повагу прихожан, знаходило захист та підтримку з боку селян. Так, віряни с. Ладижинки у 1863 р. засвідчили належність Олексія Федоровича Сорочинського до священицького стану, який виконував обов'язки дячка в їхній церкві, так як його дід, Леонтій Сорочинський, був священиком у Подільській губернії і онук продовжив родинну традицію. Тому у свідоцтві було вказано, що належність дячка до священицького стану дає можливість звільнити його від кріпацької залежності. Це свідоцтво було підписане прихожанами тамтешнього храму (сім підписів) та двома священиками: села (не вдалося причитати - Авт.) Стефаном Рижановським та с. Текуча Романом Саббатовським [19, арк. 2]. Траплялися випадки конфліктів між священиками (зокрема, щодо перебування на одному приході), коли віряни не хотіли визнавати одного священика, а бажали іншого. Парафіяни трималися тієї чи тієї сторони, виходячи залежно від їхнього ставлення до священика, а воно залежало від поведінки самого священика [15, арк. 2].

Панотці, які стояли близько до свого народу, зберігали давні традиції та звичаї [21, с. 480]. Найкращим часом для налагодження взаємин між священиками та селянами були храмові свята, весілля, поминки та ін. Найурочистіше свято у приході було храмове. У цей день у храмі до літургії були залучені священики із сусідніх приходів, дяки та дячки, які проводили найурочистішу службу за весь рік [21, с. 481]. Такі велелюдні дійства давали можливість селянам порівняти свого духовного наставника з іншими, побачити його у спілкуванні з іншими особами духовного стану, оцінити його як гостинного господаря тощо.

На початку ХІХ ст. стосунки між священиками та прихожанами мали різний характер: малозабезпечене духовенство було ближчим до народу, спостерігалася простота, безпосередність та невимушеність у їхніх взаєминах. Злиденність життя спонукала священика та його сім'ю до спільної праці із селянством, наприклад на землі. Священики, які вирізнялися працелюбністю або ж отримували допомогу від своїх батьків, чи керували великими парафіями ставали заможними і не потребували додаткової робочої сили (парафіян), а відтак поступово віддалялися від народу. Їхні взаємини були суто формальними. Таких священиків прихожани або боялися, тому що вони були наближені до поміщиків, або ж ненавиділи. Ці стосунки і призводили до різноманітних непорозумінь, розв'язати які можна було лише в судовому порядку. Своє невдоволення селяни проявляли у вигляді нападів на церковне, або на особисте священицьке майно. Наприклад, у ніч з 21 на 22 грудня 1859 р. у селі Легедзине асесор Олексій Олексійович Крамаренко (він же Крамарчук) зламав церковні двері з метою крадіжки церковних грошей [17, арк. 43; 16, арк. 21]. У 1862 р. на будинок священика с. Вільшанки Хмільовського було здійснено напад, результатом чого стала крадіжка грошей [18, арк. 16]. Іноді сутички між священиком та вірянами закінчувалися фатально. Як наприклад, священик села Верхнячки Радолицький ненавмисно вбив селянина Степана Заправанчука, караючи його за негідну поведінку [14, арк. 1; 12, арк. 76].

Але суперечки між селянами та священиком не завжди вирішувалися на користь останнього. Ось, наприклад, священик с. Псяровки Андрій Каковський 22 вересня 1867 р. подав прохання мировому посереднику 2-ї дільниці про розгляд справи, в якій звинувачував селян названого села в заподіянні йому збитків. Причиною було те, що через невчасне повернення селянами Ігнатом Соколом, Фомою Горбатюком, Карпом Брижином та Омеляном Серицою (Сирицою) священику найманих волів було завдано збитків на суму 205 руб. За вироком суду священику не вдалося повернути власні кошти [20, арк. 34, 64-65].

Отже, можна стверджувати, що основним оплотом православного духовенства ХІХ ст. була власна родина з властивою їй сталістю традицій виховання та віри. Головним гарантом поваги та довіри для духівника були неодмінні загальнолюдські цінності з найпростішими проявами добра, справедливості, порядності, сумлінності тощо. А найголовнішою чеснотою, якою мав володіти пастир, були мудрість. Мудрий священик, розумно і грамотно використовуючи власний досвід та отриманий від батьків, завжди знаходив рішення різним життєвим проблемам. І цим він забезпечував гарні стосунки з парафіянами, а також спокій і мир у парафії та й у соціально-духовному житті в цілому.

Але траплялось й таке, коли злиденність, жадібність чи невігластво окремого пастора брали вверх над мудрістю і здоровим глуздом. Такі випадки негативно відображувалися на соціально-духовному житті парафії та зводили нанівець взаємини між духовенством та паствою. Авторитет пастора слабшав, а у справу втручалася станова судова інстанція. Матеріали фонду Уманського повітового суду переконливо свідчать, що упродовж ХІХ ст. розглядалося чимало судових справ щодо вирішення питань взаємин між священиком та парафіянами. Судові процеси часом затягувались на роки. Така ситуація могла сприяти духовному зубожінню парафії, призвести до кризи духовного життя. Тому у досліджений час на священика лягала велика відповідальність: з метою утримання ладу і спокою в парафії дотримуватись духовних та житейських заповідей у стосунках з вірянами.

Список використаних джерел

1. Гладкий С.О. Культурницька діяльність парафіяльного духовенства православних єпархій України на початку ХХ ст. / С.О. Гладкий / Запорізьк. держ. ун-т. - Запоріжжя, 1997. - 49 с.

2. Державний архів Черкаської області (далі - ДАЧО). - Ф. 833. - Оп. 1. - Спр. 12. - 52 арк.

3. Зінченко А.Л. Церковне землеволодіння в політиці царизму на Правобережній Україні наприкінці ХУІІІ - першій половині ХІХ ст. / А.Л. Зінченко. - К., 1994. - 178 с.

4. Кузнець Т.В. Православне духовенство Уманщини ХІХ - початку ХХ століття: моногр. / Тетяна Володимирівна Кузнець. - К. : ВПЦ “Київ. ун-т”, 2006. - 607 с.

5. Опря Б.О. Дружини православних священиків та їх роль у сім'ї в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. (на матеріалах Правобережної України) / Б.О. Опря // Проблеми історії України ХІХ-ХХ ст.: зб. наук. пр. - 2009. - Вип. 16. - С. 458-464.

6. Скус О.В. Релігійна палітра Уманщини 1793-1917 років: моногр. / О.В. Скус. - Умань: Видавець “Сочінський”, 2009. - 266 с.

7. Степаненко Г.В. Освітня діяльність православного духовенства в Україні (XIX - початок XX ст.): автореф. дис. ... канд. іст. наук / Г.В. Степаненко. - К., 2002. - 23 с.

8. ДАЧО. - Ф. 833. - Оп. 1. - Спр. 97. - 102 арк.

9. Там само. - Спр. 110. - 24 арк.

10. Там само. - Спр. 111.- 43 арк.

11. Там само. - Спр. 143. - 36 арк.

12. Там само. - Спр. 229. - 76 арк.

13. Там само. - Спр. 487. - 208 арк.

14. Там само. - Спр. 490. - 94 арк.

15. Там само. - Спр. 600. - 122 арк.

16. Там само. - Спр. 725. - 31 арк.

17. Там само. - Спр. 727. - 87 арк.

18. Там само. - Спр. 770. - 120 арк.

19. Там само. - Спр. 778. - 14 арк.

20. Там само. - Спр. 960. - 83 арк.

21. Украинская деревня второй четверти нынешнего столетия (по воспоминаниям детства) // Киевская старина. - 1882. - Т.3 (сент.). - С. 457-486.

22. Хитровська Ю.В. Громадсько-політична позиція духовенства Правобережної України наприкінці ХУІІІ - середини ХІХ ст. (в контексті церковної політики самодержавства) : дис. . канд. іст. наук: спец. 09.00.11 “Релігієзнавство” / Ю.В. Хитровська. - К, 2001. - 215 с.

23. Эремичъ Ив. ЗамЪтка касательно обхожденія сельского священника съ прихожанами // Руководство для сельских пастырей. - К., 1860. - Т.3. - С. 441-446.

References

1. Gladkiy S.O. Kulturnitska d^aln^t parafiyalnogo duhovenstva pravoslavnih EparMy Ukrayinu na pochatku ХХ st. / S.O. Gladkiy / Zaporizk. derzh. un-t. - Zaporizhzhya, 1997. - 49 s.

2. Derzhavniy arhsv Cherkaskoyi oblasts (dali - DACHO). - F. 833. - Op. 1. - Spr. 12. - 52 ark.

3. Zinchenko A.L. Tserkovne zemlevolodinnya v polititsi tsarizmu na Pravoberezhniy Ukrayini naprikintsi ХУІІІ - pershiy polovini ХІХ st. / A.L. Zinchenko. - K., 1994. - 178 s.

4. Kuznets T.V. Pravoslavne duhovenstvo Umanschini ХІХ - pochatku ХХ stolittya: monogr. / Tetyana Volodimirivna Kuznets. - K. : VPTs “Kiyiv. un-t”, 2006. - 607 s.

5. Oprya B.O. Druzhini pravoslavnih svyaschenikiv ta yih rol u sim'yi v kintsi ХІХ - na pochatku ХХ st. (na materialah Pravoberezhnyi Ukrayini) / B.O. Oprya // Problemi istoriyi Ukryini ХІХ-ХХ st.: zb. nauk. pr. - 2009. - Vip. 16. - S. 458-464.

6. Skus O.V. Religiyna palitra Umanschini 1793-1917 rokiv: monogr. / O.V. Skus. - Uman: Vidavets “Sochinskiy”, 2009. - 266 s.

7. Stepanenko G.V. Osvitnya diyalnist pravoslavnogo duhovenstva v Ukpyini (XK - pochatok XX st.) : avtopef. dis. ... kand. ist. nauk / G.V. Stepanenko. - K., 2002. - 23 s.

8. DACHO. - F. 833. - Op. 1. - Spr. 97. - 102 ark.

9. Tam samo. - Spr. 110. - 24 ark.

10. Tam samo. - Spr. 111.- 43 ark.

11. Tam samo. - Spr. 143. - 36 ark.

12. Tam samo. - Spr. 229. - 76 ark.

13. Tam samo. - Spr. 487. - 208 ark.

14. Tam samo. - Spr. 490. - 94 ark.

15. Tam samo. - Spr. 600. - 122 ark.

16. Tam samo. - Spr. 725. - 31 ark.

17. Tam samo. - Spr. 727. - 87 ark.

18. Tam samo. - Spr. 770. - 120 ark.

19. Tam samo. - Spr. 778. - 14 ark.

20. Tam samo. - Spr. 960. - 83 ark.

21. Ukrainskaya derevnya vtoroy chetverti nyineshnego stoletiya (po vospominaniyam detstva) // Kievskaya starina. - 1882. - T. 3 (sent.). - S. 457-486.

22. Hitrovska Yu.V. Gromadsko-politichna pozitsiya duhovenstva Pravoberezhnyi Ukryini naprikintsi ХVIII - seredini ХІХ st. (v konteksti tserkovnoyi politiki samoderzhavstva): dis. . kand. ist. nauk: spets. 09.00.11 “Religieznavstvo” / Yu.V. Hitrovska. - K, 2001. - 215 s.

23. Eremich' N. Zametka kasatelno obhozhdeniya selskogo svyaschennika s' prihozhanami // Rukovodstvo dlya selskih pastyirey. - K., 1860. - T. 3. - S. 441-446.

Размещено на Allbest.ru