Процеси самоорганізації сучасного українського соціуму: ідеї С.В. Петлюри

Нові форми саморозвитку української політичної нації. Аналіз актуальності ідей, проголошуваних С. Петлюрою у час боротьби за українську справу. Процес становлення національної самосвідомості, з одного боку, й самоорганізації політичної нації, з іншого.

Рубрика История и исторические личности
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 04.03.2019
Размер файла 25,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Процеси самоорганізації сучасного українського соціуму: ідеї С. В. Петлюри

Гоцуляк В.М.

З погляду суті самоорганізаційних процесів нові форми саморозвитку української політичної нації виступають результатом ускладнення політичних процесів в країні, перетворення політичної спільноти в активного учасника різних суспільних подій, в носія різних форм людської активності. Актуальність ідей, проголошуваних С. Петлюрою у час боротьби за українську справу обумовлюється тим, що вони виконують своєрідну інтеграційну роль у процесі становлення національної самосвідомості, з одного боку, й самоорганізації політичної нації, з іншого.

Ключові слова: самоорганізація, нація, політична спільнота, саморозвиток, політичний клас, консолідація, суспільство, соціальна сила, політичний простір.

Як відомо, самоорганізація передбачає здатність до саморозвитку, самоудосконалення тієї чи іншої спільноти, ефективність діяльності для реалізації національних цілей, які обрало для себе суспільство, здійснення узгодженої діяльності, спрямованої на концентрацію й інтеграцію зусиль індивідів задля реалізації спільної мети. Це загалом сприяє приросту додаткової енергії, що перевищує суму індивідуальних зусиль її учасників [1].

Актуальність ідей, проголошуваних С. Петлюрою у час боротьби за українську справу обумовлюється тим, що вони виконують своєрідну інтеграційну роль у процесі становлення національної самосвідомості, з одного боку, й самоорганізації політичної нації, з іншого.

Досить нагальними й ефективними механізми самоорганізації постають в періоди політичної конфронтації та соціальної нестабільності, в час, коли відсутнє як порозуміння між основними учасниками суспільно-політичних процесів, так і єдине, загальноприйняте бачення загальної перспективи розвитку. Такі риси, власне, притаманні сучасній українській ситуації.

З погляду суті самоорганізаційних процесів нові форми саморозвитку української політичної нації виступають результатом ускладнення політичних процесів в країні, перетворення політичної спільноти в активного учасника різних суспільних подій, в носія різних форм людської активності. Сучасна політична нація постає як самостійний суб'єкт політики не в останню чергу завдяки самоорганізаційним процесам, що відбуваються у тій чи іншій спільноті. Більше того, самоорганізація політичної нації може сприяти реалізації соціально-інтеграційних процесів у суспільстві, прискорювати рух до утвердження різних форм політичної, соціальної й культурної єдності, соціальної солідарності та консолідації у неоднозначні, кризові моменти історії. Одним із таких складних періодів української історії був час національно- визвольних змагань 1917-1921 років.

Слід зазначити, що здатність політичного класу самоорганізуватися свідчить про перспективу розвитку українського соціуму в цілому. Наслідком цих процесів стає розвиток держави і водночас повага до особистості, узгодження інтересів, гармонізація стосунків між людьми.

Суттєвим фактором і елементом соціальної й політичної самоорганізації в будь-якому суспільстві виступає еліта. Саме вона в першу чергу здатна формулювати цілі соціального, політичного й національного розвитку, а також докладати зусиль для їх ефективної реалізації. В такий спосіб забезпечується функціонування соціального організму.

У контексті вирішуваних проблем важливо підкреслити значущість постаті С. Петлюри, його впливу на формування і способи функціонування української політичної еліти, як у роки Української революції, так і сьогодні, коли Україна стала на шлях євроінтеграції.

Як відомо, еліта завжди відігравала значну роль у різного роду трансформаціях українського соціуму, визначала характер і спрямованість його розвитку. Еліта - це невід' ємна частина суспільства, умова його політичної та економічної незалежності. Це люди, близькі за походженням, що інтенсивно взаємодіють та мають спільні цінності, прихильності та цілі, групову свідомість та спільні устремління. Крім того, елітою стають освічені, культурні особистості, що виділяються з маси, протиставляють себе їй, досягають успіху у різних видах діяльності, і таким чином сприяють ефективній самоорганізації соціуму [2, с. 140].

Українська еліта (як, до речі, і еліта загалом) продукує елітарну свідомість, яка не обов'язково сприймається і засвоюється масами. Під елітарною свідомістю розуміється, передусім, певна інтерпретація суб'єкта культурної та соціальної діяльності, що виражається в певній установці на провідну роль в історичному розвитку “обраних”, тобто нечисленних груп людей, які свідомо виділяють і протиставляють себе “масі”. Проте українська еліта спрямовувала свої зусилля на задоволення потреб і одвічних прагнень народних мас. Хоча в багатьох випадках бажаного узгодження дій та інтересів в українській історії початку XX ст. не спостерігалось.

Oднiєю з найсуттєвіших ознак діяльності української еліти в XX ст. стало прагнення до самостійності й незалежності України. Як показала історія, незалежність глибоко позитивно впливає на розвиток національної еліти, сприяє набуттю нею національних форм та змісту.

Виходячи із специфіки сучасних українських реалій, можна стверджувати, що еліта була і залишається невід'ємною частиною українського суспільства, а її активність і вияв політичних позицій виступають умовою політичної й економічної незалежності держави, здійснення процесів самоорганізації українського соціуму.

За наявності національної еліти, її відчутного впливу на основну масу населення у певних історичних обставинах суспільство спроможне трансформуватися під впливом передових ідей й рухатися до здійснення соціально - культурної й національної єдності. У кризові історичні епохи народ запозичує від духовної, інтелектуальної, політичної еліти нові форми поведінки та способи вирішення соціальних проблем, а в епохи стабільності активно співпрацює з нею. Крім того, на еліту покладається функція підтримки стосунків і зв'язків співробітництва з іншими елітами, що запобігає усуненню конфліктів, ідеологічному протистоянню. На думку українських дослідників, войовничий

антиелітаризм, який пропагувався у певні часи, сприяє не в останню чергу деградації народів. При цьому еліта не повинна розглядати масу лише як ресурс для свого існування, функціонування і розквіту. За таких умов еліта перетворюється на панівну, а це зрештою веде до дестабілізації політичної та культурної ситуації в суспільстві, а то й до суспільної кризи.

На думку багатьох дослідників української історії та українського життя, еліта виступає важливим чинником зв'язку народу з його майбутнім і є основним трансформативним чинником суспільства [2, с. 141]. Це було помітно в часи Київської Русі, в період культурно- національного відродження XVI-XVII ст., в час, коли українське суспільство переживало період Руїни, а також в XIX-XX ст., коли Україна здійснювала кроки до утвердження своєї незалежності та національної держави [3, с. 203].

В історії України національні еліти змінювались, але роль її в утвердженні національної єдності, розвитку національної спільноти ніколи не применшувалася. Варто звернути увагу на те, що суттєву роль у розвитку української спільноти в різні часи відігравала аристократична еліта - представники князівських родів, великі українські магнати з яскраво вираженою національною свідомістю. Проте з XVI-XVII ст. ця еліта полонізувалась, згодом русифікувалась. Не завжди в національних інтересах діяла і військова еліта. Наприкінці XIX - на початку XX ст. в Україні формується національно-свідома еліта з числа інтелігенції, представників української церкви і свідомих людей. Саме ця еліта стояла біля витоків української самостійності та державності і саме до такої когорти людей, на нашу думку, належав Симон Петлюра.

На чолі передової національно свідомої частини українства С.Петлюра прагнув (і значною мірою це йому вдалося) перетворити народ з пасивної спільноти на активну, здатну до політичного утвердження, спроможну відстоювати національні інтереси й цінності. Таким чином, вирішувалось одвічно значуще й важливе для нації завдання - підняти етнічну спільноту до рівня політично свідомого національного існування. Така мета реалізовувалась на ґрунті всіх національних, патріотичних сил, відстоювання громадянських прав, пошуків способу вираження національних інтересів, а також основних ідеологічних установок, що визначають перспективу розвитку нації та держави.

Інтелігенція як соціальна сила стала суттєвим чинником процесів політичної самоорганізації українського суспільства в період творення національної держави 1917-1921 років. Українська інтелігенція являла собою силу, яка породжувала нові ідеї і виступала джерелом не тільки інтелектуальної, культурницької, але й політичної активності. Особливістю української інтелігенції стало те, що вона з ідеологічних переконань присвятила себе національній справі, покращанню культурного, соціального, політичного становища українського народу. Українська інтелігенція в XIX - на початку XX ст., як і російська, сприймала життя з точки зору певних ідей та ідеологій, а не конкретних суспільних справ, як це було поширено на Заході. !деологія української та російської інтелігенції домагалася виражати інтереси усіх верств народу [2, с. 146]. Особливо вагомою діяльність інтелігенції стала для українського суспільства, яке “втратило” свою аристократичну еліту у результаті асиміляції чи то польською, чи то великоросійською імперською культурою. Українська інтелігенція пройшла доволі неоднозначний й складний шлях розвитку від груп і спільнот вчених-інтелектуалів, що займалися збиранням старовини, історичних документів, фольклору до перетворення її в носія національно орієнтованих вимог, національної ідентичності. Саме українська інтелігенція стала головною силою національного відродження. Значною мірою її активність та політична діяльність призвели до встановлення української державності 1917-1921 рр.

Особиста енергія й високі моральні, духовні якості особистості виступають у цьому контексті тим моментом, що консолідує будь-яке людське об'єднання, концентрує зусилля національно свідомих людей навколо досягнення високих цілей. Яскравими особистісними рисами і великими консолідуючими можливостями у роки національно-визвольних змагань 1917-1918 років володів С.Петлюра. Його енергія й сила духу, на нашу думку, стали суттєвим фактором самоорганізації української спільноти в умовах становлення української держави.

Перед сучасним українським суспільством як одна з найнагальніших постає проблема, яку добре усвідомив і розумів у свій час С. Петлюра - потреба єднання, єднання національного і політичного. Єднання всіх патріотичних сил навколо найбільш значущої ідеї - ідеї України. Особливістю сучасного політичного життя є роз'єднаність політичних сил, які начебто мають спільну мету, цінності, орієнтуються на

загальновизначені політичні ідеали. Одним із найприкріших наслідків цього стає маніпулювання свідомістю людей, штучне інспірування тих політичних процесів, що ведуть до протиставлення різних частин України, до реалізації різного роду мегаполітпроектів, метою яких є захоплення і закріплення за певними силами політичної влади. Це безпосереднім чином стосується політики, спрямованої на запровадження системи двопартійності в Україні. Результатом цього буде розподіл влади між двома командами політичних гравців і здійснення політики, вигідної найбільшим олігархічним угрупованням. Слід зазначити, що в суспільствах, де “працює” зріле громадянське суспільство, де сформований середній клас і функціонують ідеологічні політичні партії, така ситуація взагалі виключається. Проте в нинішніх українських реаліях спроба штучного запровадження двопартійності виглядає вже навіть не проблемою, а трагедією. Про це свідчать ті процеси, які переживає наш соціум і політикум, та й виклики часу, на які потрібно давати відповідь українському суспільству.

По-перше, українська спільнота мусить пройти (і завершити) етап національно-демократичного відродження, який давно вже пройдений країнами Західної і Центральної Європи. Без національної свідомості, національної пам'яті, національної гідності, і, звісно, національної ідентичності неможливий поступальний рух української нації. Інакше населення країни назавжди залишиться лише населенням, що проживає на певній території, і не більше.

Першочерговим є також завдання виховання тієї політичної сили, яка виступає ефективним “менеджером” у процесі національно-демократичного відродження.

Актуальним також є запит сучасного суспільства на ту соціальну силу, яка є гарантом ефективності соціальних і політичних перетворень, незворотності демократичних змін в Україні. Йдеться про середній клас, ту чисельну соціальну групу, що складається із самодостатніх людей - правників, лікарів, вчителів, науковців, дрібних та середніх підприємців. Саме вони є виразниками наших національних інтересів. Процес становлення і зміцнення середнього класу в Україні сповільнений, а, можливо, і штучно стримуваний. Загальновідомо, що значна частина освітян чи медиків перебуває на межі бідності. Тому еволюціонування українського середнього класу сьогодні без перебільшення можна назвати національною потребою.

Такою ж національною потребою є наявність політичної сили, що очолить процес національно- демократичного розвитку. Однак варто визнати, що на сьогоднішній день справжніх партій, базованих на ідеологічних основах, за винятком комуністів з їх антидержавною, антинаціональною програмою та політикою, немає. На жаль, партії в Україні творилися під окрему особу чи під ситуацію. Це дуже нетривкі й неприродні конфігурації. З-поміж політичних сил, зареєстрованих українським Мін'юстом, на сьогодні більшість не бере участі у виборчих компаніях, внаслідок чого вони стали атавізмами минулого. З цього “набору” політичних сил і напрямків можна виділити лише один істинно український проект в минулому - це Народний Рух України. Народний Рух, по суті, зруйнували в епоху кучмізму. Сьогодні надзвичайно актуальною залишається потреба об'єднання всіх національно-патріотичних сил в єдину партію, що втілює не лише національну перспективу і сповідує захист національних інтересів, а й має виразну історичну ретроспективу. Ідея національної єдності й соборності, національно-демократичного розвитку, яку сповідував і реалізовував серед багатьох інших провідників української нації Симон Петлюра, не втрачає своєї значущості і в сучасних українських політичних реаліях. нація політична спільнота петлюра

Не слід випускати з уваги й того, що Україна є суб'єктом глобалізованого світу. Глобалізацію можна характеризувати як процес світової взаємодії, як становлення взаємопов'язаного світу, в якому люди і народи не відділені непрохідними кордонами. Водночас глобалізація супроводжується прагненням по-новому структурувати світ, вона торкається основ національного буття, способів розвитку національної культури та історії. В умовах глобалізації особистість та її життя часто нівелюються на фоні тотального панування детермінант економічного і політичного порядку, інститутів влади і бюрократії. Досить помітною в сучасному світі стає також прогресуюча втрата персональної і національної ідентичності. Давати адекватні відповіді на виклики глобалізованого світу можна лише при одній умові - бути єдиними заради себе і заради України.

Утверджування і зміцнення української нації є важким процесом, що супроводжується великими труднощами. На відміну від багатьох європейських народів Україна досить тривалий час мала яскраво виражений феномен бездержавної нації, серед багатьох симптомів якого - перервність в часопросторі національної еліти та її невміння знаходити національний консенсус. Саме ця обставина зумовлює те, що особливу роль у націєтворенні, національно- демократичних процесах виконують сили та особистості, які усвідомлюють свою історичну місію і відповідальність. Так було в часи національно- визвольних змагань 1917-1921 років, так спостерігається і зараз.

Тому від національної демократії та позиціонування основних демократичних політичних сил залежить дуже багато того, що становить національний інтерес. Це, передусім, національно-демократичне відродження, потужний середній клас, незворотність європейського вибору України, ефективний міжнародний менеджмент, протидія двопартійній провокації. А найбільш ефективним моментом вкрай позитивного сценарію для України може стати об'єднання національно- демократичних сил.

Будь-яке сповільнення процесу національної консолідації призводить до руйнування цілісності політичного, культурного та національного простору України.

Для того щоб і надалі не зашкодити українській справі, українські партії національно-демократичного спрямування мусять усвідомити необхідність єднання в одну партію. Сьогодні національно-демократичні сили стоять перед вибором: або нічого не робити і скотитися у рейтингу довіри виборців до нуля, або ж об'єднавшись, відновити довіру громадян України. Цей рішучий крок національної демократії є дуже вчасним і доречним. Він означає готовність до рішучих дій української спільноти до захисту національних інтересів. Результатом цього буде реалізація євроатлантичних прагнень України, рівноправний розвиток України у клубі європейських народів.

Таким чином, непростий історичний шлях українського народу, державний поступ української нації свідчить про необхідність єднання. I порозуміння. I надзвичайно позитивними аргументами на користь становлення єдиної національно-демократичної партії в Україні може бути фактор нашої історії. У січні 1919 р., коли трагічну долю української держави вже можна було передбачити, відбулося єднання УНР і ЗУНР - відомий Акт Злуки. Симон Петлюра та Є.Петрушевич не питали один одного, чому не порозумілися Грушевський, Петлюра чи Винниченко, в чому суть їх політичного непорозуміння. Вони не брали до уваги прорахунки кожного чи кожної політичної сили. Вони єдналися. Бо без цього не було б України. Без єдиної і сильної української демократії неможливо поєднати зусилля українців, національно свідомих людей в їх рухові до сильної української держави. Лише національна єдність може дати прийнятний для української нації результат.

Слід пам'ятати ще один фактор - особистісний. Особистість виступає важливим чинником політичної самоорганізації. Також зростає роль особистості у складні і неоднозначні періоди розвитку, часи соціальних і політичних потрясінь. Саме особистість зі своєю енергією, переконаннями, силою волі може компенсувати неготовність основної маси громадян до значних перетворень. Тому на чолі національно- демократичних сил мусить стояти яскрава особистість, що концентрує навколо себе всі передові свідомі сили і очолює рух і рухатися до високої мети.

Закономірним результатом реалізації процесів політичної самоорганізації суспільства мусить бути реалізація в українському політичному просторі української національної ідеї. Національна ідея виростає із самої української дійсності. Відомо, що поняття національної ідеї містить в собі певне розуміння національних завдань і певну стратегію їх досягнення.

Завдяки провідним українським національним силам національна ідея мусить бути модернізована, пристосована до нових умов українського буття в сучасному глобалізованому світі. Модернізована національна ідея - це нова ідея, новий суспільний орієнтир української нації. У цій ідеї мають знайти своє узагальнене вираження корінні проблеми буття української спільноти. Нація у цьому випадку покликана виступати головним суб'єктом

державотворчих процесів, процесів політичної самоорганізації, кінцевою метою яких є розвиток українського суспільства і свобода кожного члена української спільноти.

Список використаних джерел

1. Пригожин И., Стенгерс И. Порядок из хаоса. Новый диалог человека с природой. - М. : Прогресс, 1986; Хакен Г. Синергетика: Иерархия неустойчивостей в самоорганизующихся системах. - М. : Мир, 1985; Князева Е.Н., Курдюмов С.П. Законы эволюции и самоорганизации сложных систем. - М. : Наука, 1994; Бевзенко Л.Д. Социальная самоорганизация. Синергетическая парадигма: возможности социальных интерпретаций. - К. : Ин-т социологии НАН Украины, 2002.

2. Український соціум / За ред В.С. Крисаченка. - К. : Знання України, 2005.

3. Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця ХУЛІ ст. - К. : Генеза, 1997.

4. Габермас Ю. Структурні перетворення у сфері відкритості: дослідження категорії громадянське суспільство / пер. з нім. А.Онишка. - Львів : Літопис, 2000.

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

  • С. Петлюра як символ збройної боротьби України за власну державність. Загальна характеристика політичної діяльності Петлюри, його історичне значення. Аналіз політичної діяльності та роль Володимира Винниченка в процесі українського державотворення.

    реферат [36,6 K], добавлен 03.01.2011

  • Формування світогляду А. Бандери. Аналіз громадсько-політичної діяльності видатного представника української суспільно-політичної думки і національно-визвольної боротьби. Ідейний та практичний внесок священика у розвиток українського національного руху.

    дипломная работа [7,1 M], добавлен 01.03.2014

  • Поняття націоналізму та умови його розвитку на українських землях. Елементи і основна ідея українського націоналізму. Ідеї націоналізму та самостійності у творах Миколі Міхновського. Місце Дмитра Донцова в історії української політичної думки ХХ ст.

    реферат [36,8 K], добавлен 12.10.2010

  • Аналіз історичних умов та ідейних витоків українського націоналізму в Наддніпрянській Україні. Характеристика етапів виникнення націоналістичних ідей: академічного, культурницького, політичного. Формування національної ідеї в середовищі інтелігенції.

    статья [21,6 K], добавлен 27.08.2017

  • Тенденції консолідації української нації у складі Російської імперії. Розвиток українського національного руху наприкінці XIX ст. Роки революцій, розвиток командно-адміністративної системи України в складі СРСР. Українська еміграція. Сталінські репресії.

    шпаргалка [77,5 K], добавлен 12.12.2010

  • Біографія і історичний портрет українського політичного і суспільного діяча М. Міхновського. Обґрунтування ідеї самостійності України, рух Братерства Тарасівців. Склад національної ідеї, передумови створення і діяльності Української Народної Партії.

    научная работа [24,6 K], добавлен 25.05.2013

  • Вплив європейської суспільно-політичної і економічної думок на українських інтелектуалів кінця XIX ст. Розгляд економічних і соціальних ідей українського націоналізму. Економічна платформа, розроблена ідеологами ОУН, формування і втілення її положень.

    статья [17,0 K], добавлен 29.08.2013

  • Соціально-економічний розвиток в Україні кінця XIX - початку XX ст. Скасування кріпацтва. Реформи 60-70-х років XIX ст. Розвиток промисловості. Сільське господарство. Становлення і консолідація української нації. Переселенські рухи українців.

    курсовая работа [45,9 K], добавлен 18.01.2007

  • Вплив зростання самосвідомості української нації на розвиток культури. Перебудова шкільних програм. Запровадження системи позашкільної освіти дорослих та жіночіх училищ. Розширення мережі вищих навчальних закладів. Успіхи природознавчих і суспільних наук.

    реферат [29,5 K], добавлен 17.03.2010

  • Звинувачення Петлюри у злочинах різних отаманів. Судовий процес над Самуїлом Шварцбардом, який скоїв вбивство голови Директорії і Головного Отамана військ Української Народної Республіки Симона Петлюри. Розслідування єврейських погромів в Україні.

    реферат [42,6 K], добавлен 01.11.2012

  • Зародження наукових засад української національної біографії. Бібліографознавці та формування історичної бібліографії в радянській Україні. Історико-бібліографічні дослідження української еміграції. Функції науково-дослідної комісії бібліотекознавства.

    курсовая работа [49,6 K], добавлен 06.01.2011

  • Процеси національного відродження та просвітництва українських народних мас. Суспільно-історичні умови політичного режиму та незрілість інтелігенції як соціальної сили. Зусилля української інтелектуально-політичної еліти, діяльність товариств "Просвіта".

    контрольная работа [43,5 K], добавлен 24.09.2010

  • Відродження культури українського народу. Динаміка духовного розвитку нації. Розвиток української літератури, драматургії у 20-ті роки. Масштаби роботи в галузі суспільних наук. Підготовка спеціалістів у вищих та середніх спеціальних навчальних закладах.

    реферат [29,7 K], добавлен 03.11.2010

  • Біографічні відомості про Вільгельма Габсбурга - активного борця за права українського народу у складі Австро-Угорської імперії. Дитинство та юність ерцгерцога, виховання в батьківському домі. Становлення політичної та військової кар’єри Габсбурга.

    реферат [24,9 K], добавлен 19.10.2014

  • Процес становлення української діаспори в місті Лос-Анджелес США у 1920-2016 рр. Історичні причини об’єднання та функціонування української громади навколо української православної церкви св. Володимира м. Лос-Анджелес та Українського культурного центру.

    статья [26,4 K], добавлен 11.09.2017

  • Подорож сторінками одного з найславетніших періодів в історії України – Козацькою ерою. Перебування України під імперською владою. Боротьба української нації за своє самовизначення у XX столітті. Огляд основних подій після здобуття незалежності.

    практическая работа [78,4 K], добавлен 29.11.2015

  • Аналіз дипломатичної роботи одного із провідних громадсько-політичних діячів Галичини. Державотворчі заходи періоду революції - у складі Української Національної Ради, у відомствах закордонних справ Західноукраїнської й Української Народних Республік.

    статья [41,9 K], добавлен 18.08.2017

  • Оцінка історичних поглядів М. Максимовича крізь призму української національної ідеї. Особливості правління варягів на Русі. Формування ранньодержавних слов’янських спільнот. Аналіз "Повісті минулих літ". Прийняття християнства київськими князями.

    статья [23,8 K], добавлен 14.08.2017

  • Голодомор 1932-1933 років як трагедія українського народу XX століття. Ставлення до подій тих часів всесвітніх організацій ООН та ЮНЕСКО, оцінка ними терористичних актів радянської влади проти української нації. Ціна хлібозаготівельної політики Сталіна.

    доклад [17,7 K], добавлен 13.08.2009

  • Короткий нарис життя, політичної та соціальної діяльності гетьмана Петра Конашевича Сагайдачного. Годи вчення та особистісного становлення майбутнього гетьмана, витоки його ідей та переконань. Умови, що Сагайдачний висунув перед поляками, їх результати.

    реферат [24,2 K], добавлен 09.11.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.