Лист П. Врангеля А. Денікіну як вагоме джерело дослідження антиденікінського селянського повстанського руху та інших питань української революції 1917-1921 років

Причини наростання в Україні антиденікінського селянського повстанського руху 1919 року. Короткий огляд листа П. Врангеля А. Денікіну. Неможливість співпраці з денікінською армією українських військових та політичних сил у боротьбі проти більшовиків.

Рубрика История и исторические личности
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 04.03.2019
Размер файла 31,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 947.084.3(093)“1920”.947(477)(093)“1920”

Національна академія внутрішніх справ

ЯК ВАГОМЕ ДЖЕРЕЛО ДОСЛІДЖЕННЯ АНТИДЕНІКІНСЬКОГО СЕЛЯНСЬКОГО ПОВСТАНСЬКОГО РУХУ ТА ІНШИХ ПИТАНЬ

Щербатюк В. М.

Сьогодні в історичній науці характерним є підвищений інтерес до раніше замовчуваних тем. Одна з таких - це події Української революції 1917-1921 рр. та селянський повстанський рух за її доби, зокрема 1919 р. Домінуючі в науці узагальнюючі праці з цієї теми потребують деталізації. Тому досить актуальним і цілком закономірним явищем є вивчення даної проблеми на регіональному рівні. Такі дослідження дають розуміння специфіки повстанства, зокрема, на Правобережжі, Лівобережжі, Півдні України та в Криму. В окремих працях автори намагаються більш детальніше вивчити повстанський рух на цих територіях - на місцевому рівні, що надає можливість деталізувати особливості розвитку повстанства, дослідити обласні відмінності в типології повстань тощо. В цілому це сприяє більш чіткому розумінню повстанського руху в контексті регіонально викладу та в загальноукраїнському вимірі. До таких праць в сучасній вітчизняній історіографії селянського повстанського руху належать дослідження Ю. Котляра [1], П. Стегнія [2], Ю. Федоровського [3], П. Ісакова [4], А. Лисенка [5], О. Нестерова [6], А. Ішина [7], С. Богана [8], Я. Мотенка [9], Д. Красносілецького [10] та ін. Інші дослідження безпосередньо розкривають окремі повстання в тому чи іншому регіоні України, з'ясовують їх специфіку, висвітлюють вплив на розвиток повстанства 1917-1920-х років в цілому, показують набування селянами досвіду повстансько- партизанської боротьби [11-14].

Безсумнівним в історіографії селянського повстанського руху є твердження, що найбільш повну і максимально наближену до істини картину в дослідженні повстанства в тому чи іншому регіоні дають документи архівів. Значні матеріали черпаємо з фондів Державного архіву м. Севастополь, зокрема й щодо його розвитку в Криму. Це справи таких фондів: Севастопольське міське відділення Всесоюзного товариства політичних каторжан і засланих поселенців (Ф. Р-209), управляння радянської робітничо- селянської міліції (Ф. Р-229), виконавчий комітет Севастопольського відділення Всеросійського союзу моряків та річників торгового флоту (Ф. Р-238), Севастопольська [повітова] тюрма карального [обласного] відділу юстиції Кримського революційного комітету (Ф. Р-243), колекція документів про революційні події у м. Севастополь в 1905-1920рр. (Ф. Р-391), Севастопольський революційний комітет (Ф. Р-422), Караньський сільський революційний комітет (Ф. Р-423), Любимівський сільський революційний комітет (Ф. Р-424), Балаклавський районний революційний комітет (Ф. Р-427), об' єднаний фонд органів воєнного управління м. Севастополь (Ф. Р-523), управління Севастопольської радянської робітничо-селянської міліції Центрального адміністративного управляння Кримської АРСР (Ф. Р-527), Севастопольський комітет лівих соціал- революціонерів (Ф. Р-577) та ін.

З перелічених фондів привертає увагу Ф. Р-391, а точнішезнайдена нами його справа № 24 опису першого - “Лист Врангеля генералу Денікіну”, датована 1920 р. [15]. Певною мірою цей документ допомагає дослідженню наростання в Україні селянського антиденікінського повстанського руху. Невдоволення селян денікінським режимом на території окупованій Добровольчою армією вилилось влітку 1919 р. у масовий селянський повстанський рух. До цього призводили не лише повернення поміщиків, реставрація дореволюційних порядків, великодержавна політика та затвердження білогвардійським урядом закону про збір урожаю влітку 1919 р. [16], а й брутальна поведінка денікінців щодо місцевого населення. П. Врангель у листі до А. Денікіна так характеризував підпорядковані йому війська: “армія, вихована на свавіллі, грабунках і п'янстві...” [15, арк. 2зв]. Тому погроми і грабежі денікінської армії на теренах України були досить поширені. Про це заявляли колишні лідери УНР ще 1922 р. Щоправда до цих ганебних справ вони зачисляли і вояків армії П. Врангеля [17].

Висвітлення напружених стосунків між П. Врангелем і А. Денікіним та серед вищого командного складу Добровольчої армії звертають увагу на протиріччя, які існували у білому русі, а згодом продовжились в еміграції. Деякі ситуаційні підходи та ідеологічні переконання А. Денікіна, окремі з яких згадує автор листа, дають нам підстави для підтвердження усталеної в історіографії думки щодо неможливості тогочасної співпраці з Добровольчою армією українських військових та політичних сил у війні кожної із сторін проти більшовиків, що водночас призвело до взаємної виснажливої боротьби Армії УНР та денікінців.

Водночас зміст документу певною мірою наближає до спростування тверджень радянських дослідників щодо успіху селянсько-повстанського руху в боротьбі з денікінськими військами завдяки виключній ролі більшовиків у селянсько-повстанському антиденікінському русі.

Документ котрий раз сприяє розумінню ряду помилок, що були допущені генералом А. Денікіним в ході наступу, розпочатого навесні 1919 р. та самої військової кампанії, які призвели до масового виступу населення України проти нового режиму на окупованій території та, зрештою, до виснаження Добровольчої армії і її краху. Публікація документу сприятиме широкому його використанню дослідниками.

Листа генерала барона П. Врангеля генералу А. Денікіну

Барон Врангель

18 февраля 1920 г.

г. Севастополь

Милостивый Государь, Антон Иванович.

Английский посол СЕЙМУР передал мне от имени Начальника Английской Миссии при вооруженных силах на Юге России, генерала ХОЛЬМАН, что Вы сделали ему, генералу ХОЛЬМАН, заявление о Вашем требовании оставления мною пределов России, при-чем Вы обусловили это заявление тем, что вокруг моего имени, объединяются все те, кто недоволен Вами.

Адмирал СЕЙМУР предложил мне использовать для отъезда за границу английское судно.

Ровно полтора года тому назад я прибыл в Добровольческую Армию и стал добровольно в Ваше подчинение, веря в то время, что Вы честный человек, ставящий благо Родины выше личного и готовый полодитьвсю жизнь за спасение Отечества.

Полтора года я сражался в рядах Вооруженных Сил Юга России, неизменно ведя мои войска к победе и не раз в самые тяжелые минуты спасая положение.

Моя армия освободила Серверный Кавказ. На совещании в Минеральных Водах 6 января 1919 года я предложил Вам перебросить ее на Царицынское направление, дабы подать помощь Адмиралу Колчаку, победоносно подходившему к Волге. Мое предложение было отвергнуто, и армия стала перебрасываться в Донецкий Бассейн, где до мая месяца вела борьбу под начальством генерала ЮЗЕФОВИЧА, заменившего меня во время моей болезни.

В апреле, едва поправившись, я принял армию и рапортом от 4 апреля за № 82 вновь указал о необходимости выбрать главным операционным направлением Царицынское, предупреждая, что противник сам перейдет в наступление от Царицына, причем создастся угроза нашей базе.

Мои предсказания пророчески сбылись, и к середине апреля противник перешел Маныч и, выйдя в тыл Добровольческой Армии, подошел на 12с верст к Батайску.

Перед грозной опасностью сюда спешно стали перебрасываться наши части, главным образом, конница, и Вы приняли над нами личное руководство. Противник был оттеснен за Маныч, все же наши попытки форсировать реку успеха не имели. 4 мая мне было предложено Вами объединить войска Манычской группы, и цже 8 мая я, разбив Х армию крачных под Великокняжеской, стал быстро продвигаться на север. 17-го июня я занял Царицын и стал продвигаться вверх по Волге; одновременно Добровольцы заняли Харьков.

Военное счастье улыбнулось Вам, росла слава Ваша, и с нею вместе стали расти в сердце Вашем честолюбивые мечты...

Совпавши с целым рядом наших побед, Ваш приказ о подчинении Вас Адмиралу Колчаку доказывал, кажется, противное. Будущая история покажет, поскольку этот Ваш шаг был доброволен.

Вы пишите, что подчиняетесь Адмиралу Колчаку, отдавая свою жизнь служению “горячо любимой Родине” и ставя превыше всего ея счастье...

Не жизнь приносите Вы в жертву Родине, а только власть. И неужели же подчинение другому лицу для блага Родины есть жертва для честного сына ея? - Ту жертву не в силах был уже принести возвестивший ее, упоенный новыми успехами честолюбец. И предоставленный самому себе Адмирал Колчакбыл раздавлен и начал отходить на Восток.

Тщетно Кавказская Армия пыталась подать руку помощи его войскам: истомленная походом по безводной степи, обескровленная, слабо пополненная, она к тому же времени ослаблялась выделением все новых частей для переброски на фронт Добрармии, войска которой, почти не встречая сопротивления, шли к Москве.

В середине июля мне, наконец, удалось связаться с Уральцами и, с целью закрепления этой связи, я отдал приказ 2-й Кубанской Дивизии генерела ГОВОРУЩЕНКО переброситься в районе Камышина на левый берег Волги. Нижеприводимые две телеграммы, полагаю, достаточно ясно освещают вопрос о стремлении высшего командования подать помощь Сибирским Армиям ВЕРХОВНАГО ПРАВИТЕЛЯ:

“Для доклада Главкому прошу срочно сообщить, чем вызвана переброска отряда генерала Говорущенко на левый берег Волги? Переброска столь крупного отряда, в связи с необходимостью выделения Терской Дивизии и возвращения Донцам их первого корпуса, слишком ослабит части армии на главных операционных направлениях. ТАГАНРОГ 16 июля № 010276. РОМАНОСКИЙ.”

“Таганрог. Генерелу Романовскому. 010276. Переброска частей генерала Говорущенко на левый берег Волги имела целью скорейшее объединение с войсками Верховного Правителя и намечалась в связи с передачей в состав Кавармии I-го Донского Первого Корпуса и обещанным прибытием 2-й Пластунской Бригады, о начале переброски которой я был телеграфно уведомлен. Отход Уральцев на Восток и намечаемая передача Донцам Первого Корпуса, задержание в Добрармии 2-й Пластунской Бригады и приказание направить туда же Терцев, конечно, в корне меняют положение. При этих условиях не только перебросить что либо на левый берег Волги, в районе Камышина, не могу, но и от всякой активности в северной направлении вынужден отказаться. Боевой состав армии таков, что при указании - действовать одновременно на Астраханском направлении и Саратовском, последнее направление могу лиш наблюдать. Царицын. 16 июля 1919 года. Нр. 015549. ВРАНГЕЛЬ”.

Войска Адмирала Колчака, предательски оставлены нами былиразбиты. селянський повстанський військовий більшовик

Оренбуржцы положили оружие, и лишь горсть Уральцев в безводных степях продолжает оказывать врагу сопротивление. Покончив с Сибирскими войсками, противник стал сосредоточивать части к Саратову, имея целью - обрушиться на ослабленную кавказскую армию, отбросить ее к Югу и тем обеспечить коммуникацию своего Восточного фронта. Письмом от 29 июля я обратился к Вам, указывая на тяжелое положение моей армии и на неизбежность, благодаря ошибочной стратеги, поворота боевого счастья. Я получил ответ, что “ежели бы я следовал сонету моих помощников, то Вооруженные Силы Юга не достигли бы настоящего положения”.

Мои предсказания, увы, сбылись и на сей раз: кавказская армия под ударами второй, четвертой, десятой и одиннадцатой армии красных была отброшена к югу и, хотя с беспримерной доблестью разбила, опираясь на укрепленную Царицинскую позицию, все четыре неприятельских армий, но сама потеряла окончательно возможность начать новую наступательную операцию. Отбросив к югу мою армию, противник стал спешно сосредоточивать свои силы для прикрытия Москвы и, перейдя в наступление против армии генерала Маевского, растянувшейся на огромном фронте, лишенной резерва и плохо организованной, легко заставил ее начать отход.

Еще в то время как добровольцы победно двигались к сердцу России, и слух Ваш уже улавливал трезвон Московских колоколов, в сердцах многих Ваших помощников закрадывалась тревога. Армия, воспитанная на произволе, грабежах и пьянстве, ведомая Начальниками, примером своим развращающими войсками, - такая армия не могла создать России... Не имея организованного тыла, не подготовив в тылу ни одной укрепленной полосы, ни одного узла сопротивления, и, отходя по местностям, где население научилось ее ненавидеть, Добровольческая армия, начав отступление, стала безудержно катится назад.

По мере того, как развивался успех противника, обнаруживалась несостоятельность нашей стратегии и политики.

Русское общество стало прозревать. Все громче и громче стали раздаваться голоса, требующие смены некоторых лиц Командного состава, предосудительное поведение которых стало достоянием общества, и назывались имена Начальников, имена которые среди общего падения нравов оставались незапятнанными.

Отравленный ядом честолюбия, вкусивши власти, окруженный бесчестными льстецами, Вы, уже не думали о спасении Отечества, а лишь о сохранности этой власти.

17-го октября генерал Романовский телеграммой запросил меня, - какие я силы мог бы я выделить из состава кавказской армии на помощь Добровольческой. Телеграммой от 18 октября за № 03533 я ответил, что при малочисленности конных дивизий, переброской одной-двух дивизий, остающиеся части кавказской армии, ввиду их малочисленности, я предложил свести в отдельный корпус во главе Ген. Покровского.

Стратегическое решение напрашивалось само собой: объединение сосредоточенных уже в районе Купянска 4-го Донского и 3-го Конного Корпусов, Тверской и Отдельной Донской Дивизии, вновь перебрасываемых 3-х с половиной кубанских Дивизий, и использование для управления конной массой Штаба Кубанской Армии. На этом решении настаивали все три Командующих Армиями и ген. Маевский. Но в желании старших Начальников и армии и Общества видеть меня во главе войск, действующих на главнейшем направлении - Вы уже увидели для себя новую опасность.

Еще по занятию Царицына, когда я и, бывший в то время Начальник Штаба моей армии, генерал Юзефович предложил сосредоточить в районе Харькова крупные массы конницы, объединив их под моим начальством, Вы высказали на совещании, достойное Вас, предложение, что мы стремимся первыми войти в Москву. Теперь падение обаяния Вашего имени Вы видели не в ваших ошибках, а в непостоянстве толпы, нашедшей себе нового кумира.

Из состава Кавказской армии были взяты только две дивизии и, хотя в последствии сама обстановка вынудила перебросить три с половиной, дивизии, но время было упущено безвозвратно, и вводимые в бой по частям войскам терпели поочередно поражения. Еще 11 ноября Вы, в ответ на мои повторные настояния, писали мне, что “после детального обсуждения” отказываетесь от предложенной мною перегруппировки, а через 10 дней, 22, корда уже выяснилась потеря Харькова и неизбежный отход в Донецкий Бассейн, Вы телеграммой вызвали меня для нового назначения принятия Добровольческой Армии с подчинением мне конвой группы.

Об оказании серьезного сопротивления противнику думать уже не приходилось. Единственно, что еще можно было сделать, - это попытаться вывести ее на соединение сДонской и прикрыть Ростовское направление. - Я это сделал после тягчайшего 350 верстного флангового марша.

По мере того, как армия приближалась к Ростову и Новочеркасску, тревога и неудовольствие росли. Общество и армия отлично учитывали причины поражения, и упреки Высшему Командованию раздавались все громе и громе .

Мы видели, как таяло Ваше обаяние, и выскальзывала из Ваших рук. Цепляясь за нее в полнейшем ослеплении, Вы стали искать кругом крамолу и мятеж.

9-го декабря я подал Вам рапорт с подробным указанием на причины постигши нас неудач и с указаниями на необходимость принятия спешно ряда мер для улучшения нашего положения. Я указал на необходимость немедленно начать эвакуацию Ростова и Новочеркасска, принять срочные меры по укреплению плацдарма на правом берегу Дона. Ничего сделано не было, но зато, в ответ на рапорт мой, последовала Ваша телеграмма всем командующим армиями с указанным на то, что “некоторые из начальников позволяют себе делать мне заявления в недопустимой форме”, требуя беспрекословного повиновения.

В середине декабря, имея необходимость выяснить целый ряд вопросов (мобилизация населения, конная мобилизация взанятой моей армией Таганрогском округе, разворачивание некоторых Кубанских частей и т.д.), с генералами Сидориным и Покровским, я просил их прибыть в Ростов для свидания со мною. Телеграммой об этом мною им было сообщение, копия же сего была препровождена Генералу Романовсокму для сведения. На следующий день я получил Вашу циркулярную телеграмму всем командующим армиями; в ней указывалось на “недопустимости” моей телеграммы с запрещением Командующим выезда из пределов армии.

По-видимому этими мерами Вы собирались пресечь возможность чудившегося Вам заговора Ваших ближайших помощников.

20-го декабря Добрармия была расформирована, и я получил от Вас задачу отправится на Кавказ для формирования Кубанской и Терской конницы. По приезде в Екатеринодар, я узнал, что несколькими днями раньше прибыл на Кубань генерал Шкуро, получивший от Вас ту же задачу. Хотя в последствии Вы это и пытались отрицать, намекая, что генерал Шкуро действовал самозвано, между тем в печати генерал Шкуро совершенно определенно объявил о данном Вами ему поручении и объявления его вашим Штабом не опровергались. При генерале Шкуро состоял Генерального Штаба полковник Гонтарев, командированный в его распоряжение генералом Вязьмитиновым; при нем же состояли (неизвстно для меня кем командированные) два агента контрразведовательного отделения, братья Карташевы. Последние вели агитацию специально против меня среди казаков, распространяя о моих намерениях произвести переворот, опираясь на “монархистов” и желания принять “Германскую ориентацию”... В конце декабря генерал Шкуро был назначен командующим Кубанской Армии, а я, оставшись не у дел, прибыл в Новороссийск.

Еще 25-го декабря я подал Вам рапорт, указывая на неизбежность развала на Кубани и на необходимость удержания Новороссии и Крыма, куда можно было бы перенести борьбу. Доходившие из этих мест тревожные слухи, в связи с пребыванием моим в столь тяжелые для Родины время “не у дел”, не могли не волновать общества. О необходимости использовать мои силы Вам указывалось неоднократно и старыми военноначальниками, и государственными людьми, и общественными деятелями. Указывалось, что при самостоятельности Новороссийского и Крымского театров разделения командования в этих областях необходимо. Подобная точка зрения поддерживалась и Английским Командованием. Лишь через три недели, когда потеря Новороссии стала почти очевидной, Вы согласились на назначение меня Помощником генерала Шиллинга по военной части, а 28-го января, в день моего отъезда из Новороссийска, я уже получил телеграмму генерала Романовского, что ввиду оставления Новороссии должность помощника Главноначальстующегозаменена не будет.

В Новороссийске Вашим Штабом за мной велась самая недостойная слежка; в официальных донесениях Новороссийских органов контрразведывательных отделений Вашего Штаба акуратно сообщалось, кто и когда меня посетил, а генерал-квартимейстер Вашего Штаба позволял себе громогласно, в присутствии посторонних офицеров, говорить о каком-то “внутреннем фронте в Новороссийске, во главе с генералом Врангелем”. Усиленно распространяемые Вашим Штабом слухи о намерении моем “произвести переворот” достигли и заграницы: в Новороссийске меня посетил, прибывший из Англии г. Мак-Киндер, сообщивший мне, что им получена депеша от его Правительства, запрашивающая о справедливости слухов о произведенном мною “перевороте”. При этом г. Мак-Киндер высказывал предположение, что исходом к этому слуху могли послужить, ставши широким достоянием, Ваши со мною неприязненные отношения. Он меня просил с полной откровенностью высказываться по затронутому им вопросу. Я ответил ему, что не могу допустить мысли о каком бы то ни было выступлении против “Начальника, в добровольное подчинение которому встал сам”, уполномочив его в то же время передать его Правительству, что достаточной порукой сказанного является мое слово и вся прежняя моя боевая служба.

В раппорте от 31-го декабря за № 85 я подробно изложил Вам весь разговор, имевший место между Мак-Киндером и мною, предоставив в Ваши руки документы, в достаточной мере, казалось бы, долженствовавшие рассеять Ваши сомнения.

- Вы даже не ответили мне...

Не имея возможности принести посильной помощи в защите родины, потеряв веру в вождя, добровольное подчинение которому вначале борьбы я стал, потеряв и всякое к нему уважение, я подал в отставку и выехал в Крым “на покой”. Мой приезд в Севастополь совпал с выступлением капитана Орлова. Выступление это - глупое и вредное, но выбросившее лозунг “борьбу с разрухой в тылу и укрепление фронта” - вызвало бурю страстей: исстрадавшиеся от безвластия, изверившиеся в выкинутые властью лозунги, возмущенные преступными действиями ее Представителей, Армия и Общество увидели в выступлении Орлова возможность изменить существующий порядок. Во мне увидели человека, способного дать то, чего жаждали все. Капитан Орлов заявил, что подчинится лишь мне. Прибывши в Крым после падения Одессы, генерал Шиллинг, учитывая положение, сам просил Вас о назначении меня на его место. Командующий Флотом и Помощник Ваш генерал Лукомский поддерживали его ходатайство. Целый ряд общественных групп, представители духовенства, представители народов Крыма, просили Вас о том же. На этом же настаивали представители и Союзников.

- Все было тщетно...

Цепляясь за ускользавшую из Ваших рук власть, Вы успели уже стать на пагубный путь компромиссов и, уступая “самостийникам”, решили непреклонно бороться с Вашими ближайшими помощниками, “затеявшими, - как Вам казалось, - Государственный переворот”.

8-го февраля Вы отдали приказ, осуждающий выступление капитана Орлова, “руководимое лицами, затеявшими подлую политическую игру”, и предложили генералу Шиллингу “арестовать виновных, не взирая на их высокий чин и положение”.

Одновременно приказом были уволены в отставку я, генерал Лукомский и Адмирал Ненюков.

Оба приказа появились в Крыму одновременно 16го февраля, а за два дня до этого в местной печати появилась телеграмма моя капитану Орлову, в которой я убеждал его, “как старый офицер, отдавший Родине 20 лет жизни ради блага ея”, подчиниться требованиям Начальства.

“Затеявшего подлую политическую игру” не было надобности разгадывать: его имя громко называлось всем.

Теперь Вы предлагаете мне покинуть Россию.

Предложение это Вы передали через англичан. Переданное таким образом подобное предложение может быть истолковано, как сделанное по их инициативе, в связи с “Германской ориентацией”, сведения о которых так усердно распространялись Вашими агентами. В последнем смысле и истолковался Ваш приказ Вашим Штабом о назначении меня в Крым, против чего будто бы англичане протестовали.

Со временем увольнения меня в отставку я считаю свободным себя от всяких обязательств в отношении Вас, и предложение Вашедля себя совершенно необязательным. Средств заставить меня выполнить его у Вас нет. Тем не менее я решаюсь оставить Россию, заглушив горе в сердце своем.

Столь доблестно начатая Вами и столь недостойно проигранная борьба подходит к концу. В нее вовлечены сотни и тысячи лучших сынов России, неповинных в Ваших ошибках. Спасение их и их семейств зависит от помощи Союзников, обещавших эту помощь Вам.

Кончайте же начатое Вами дело и, если мое пребывание на Родине может хоть сколько-нибудьпомешать Вам защитить и спасти тех, кто Вам доверялся, я, ни минуты не колеблясь, оставлю РОССИЮ.

Список використаних джерел

1. Котляр Ю. В. Повстансько-партизанський рух українських селян у 19І9 - на початку 1920 рр. (на матеріалах Півдня України) : дис. ... канд. іст. наук : 07.00.01 / Ю. В. Котляр ; Одеський національний ун-т ім. І. І. Мечникова. - Одеса, 1997. - 176 с.

2. СтегнійП. А. Селянські повстання в Правобережній частині УСРР у 1921-1923 рр. (на матеріалах петлюрівського руху) : дис. ... канд. іст. наук : 07.00.01 / П. А. Стегній ; Кременчуцький держ. політехнічний ін-т.- Кременчук, 2000. - 230 арк.

3. ФедоровськийЮ. Р. Повстанський рух в Донбасі та Махно: Дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / Ю. Р. Федоровський; Донецький держ. ун-т. - Донецьк, 2000. - 180 с.

4. Ісаков П. М. Селянський повстанський антикомуністичний рух на Лівобережній Україні (березень 1919 - листопад 1921 рр.) : дис. ... канд. іст. наук : 07.00.01 / П. М. Ісаков; НАН України. Інститут історії України. - К., 2001. - 250 арк.

5. Лисенко А. А. Отаманські формування на Лівобережній Україні в другій половині 1918-1919 рр. : дис. ... канд. іст. наук :

6. 01 / Лисенко А. А. ; Переяслав-Хмельницький держ. пед. ін-т ім. Г. С. Сковороди - Переяслав-Хмельницький, 2001. - 233 с.

7. Нестеров О. В. Селянський повстанський рух на Правобережній Україні (1919 р.) : дис. ... канд. іст. наук : 07.00.01 / О. В. Нестеров; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. - К., 2001. - 188 арк.

8. Боган С. М. Повстанський рух в Одеській губернії у 19201923 роках: Дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / С. М. Боган; Одеський національний ун-т ім. І. І. Мечникова. - О., 2003. - 220 арк.

9. МотенкоЯ. В. Селянський рух в Харківській губернії (19171921 рр.) : дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01 / Я. В. Мотенко; Харківський національний ун-т ім. В. Н. Каразіна. - Х., 2005.

10. КрасносілецькийД. П. Антибільшовицький рух селян в правобережній частині УСРР у 1920-1924 роках : дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01 / Д. П. Красносілецький; Кам'янець-Подільський держ. ун-т. - Кам'янець-Подільський, 2007. - 244 с.

11. Ревегук В. Я. Протибільшовицькі селянські повстання на Полтавщині в 1920-1923 рр. / В. Я. Ревегук // Полтавська петлюріана: Матеріали Третіх петлюрівських читань у Полтаві 5 листопада 1994 року. - Полтава, 1996. - С. 156-171.

12. ЗахарченкоП. Звенигородсько-таращанське повстання на Київщині у 1918 році: погляд із сьогодення / П. Захарченко // Історія України. - 1998. - № 7, 8. - Лютий.

13. ЩербатюкВ. Звенигородське збройне повстання / В.Щербатюк // Воєнна історія. - 2002. - № 2. - С. 43-53.

14. ЩербатюкВ. М. Медвинське антибільшовицьке повстання 1920 року / В. М. Щербатюк // Вісник Академії праці та соціальних відносин. - 2009. - № 4. - С. 163-168.

15. Державний архів м. Севастополь. - Ф. Р-391. - Оп. 1. - Спр. 24. - 5арк.

16. Рябуха Ю. В. Збройні Сили Півдня Росії на території України у 1919 р.: Автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.02 / Ю. В. Рябуха; Харківський національний ун-т ім. В. Н. Каразіна. Х., 2008. - 19 с.

17. Лист Симона Петлюри міністру єврейських справ про намір видати книгу щодо погромів з боку денікінців і врангелівців від 6 березня 1922 р. // Петлюра Симон. Статті, листи, документи. К. : ПП Сергійчук М. І., 2006. - Т. ІУ. - С. 540-541.

Анотація

З метою зосередження уваги на актуальності дослідження селянського повстанського руху 1917--1921 рр. та висвітлення причин наростання в Україні антиденікінського селянського повстанського руху 1919 р. у статті поданий короткий огляд листа П. Врангеля А. Денікіну. Водночас звернуто увагу на напружені стосунки між П. Врангелем і А. Денікіним та серед вищого командного складу Добровольчої армії, що засвідчило протиріччя у білому русі, які поглиблювали неможливість співпраці з денікінською армією українських військових та політичних сил у боротьбі проти більшовиків.

Ключові слова: селянський повстанський рух, антиденікінськийселянський повстанський рух, П. Врангель, А. Денікін, протиріччя, боротьба, лист, документи.

For the purpose of drawing attention to the current importance of the researches in the peasant insurrectionary movement of 1917--1921 and demonstration of the reasons for the development of the anti-Denikin peasant insurrectionary struggle in Ukraine in 1919,a short review of P.Vrangel's letter to A.Denikin has been given. Along with this the attention has been given to the tension in relations between P.Vrangel and A.Denikin, and among the higher commandment of the Voluntary Army witnessing the contradictions in the White Guardist movement which increased the impossibility of co-operation between the Ukrainian military and political forces and the Denikin's army during the struggle against Bolsheviks.

Keywords: Peasant Insurrectionary Movement, Ant-Denikin Peasant Insurrectionary Movement, P.Vrangel, A.Denikin, contradictions, struggle, a letter, documents.

С целью сосредоточения внимания на актуальности исследования крестьянского повстанческого движения 1917--1921 гг. и освещения причин нарастания в Украине антиденикинского крестьянского повстанческого движения в 1919 г. в статье подан короткий обзор письма П. ВрангеляА. Деникину. Одновременно привлечено внимание к напряженным отношениям между П. Врангелем и А. Деникиным и среди высшего командного состава Добровольческой армии, что свидетельствовало о противоречиях в белом движении, которые усугубляли невозможность сотрудничества с деникинской армией украинских военных и политических сил в борьбе против большевиков.

Ключевые слова: крестьянское повстанческое движение, антиденикинское крестьянское повстанческое движение, П. Врангель, А. Деникин, противоречия, борьба, письмо, документы.

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

  • Аналіз стану дослідження селянського повстанського руху на чолі з Н. Махном у сучасній українській історіографії. Вплив загальних тенденцій розвитку історичної науки на дослідження махновського та селянського повстанського рухів 1917-1921 рр. загалом.

    статья [53,5 K], добавлен 17.08.2017

  • Короткі відомості про життєвий шлях та діяльність Нестора Івановича Махно - командувача Революційної повстанської армії України та керівника селянського повстанського руху 1918–1921 років. Махновщина як один із символів світового анархістського руху.

    презентация [5,7 M], добавлен 28.02.2015

  • Загальні відомості щодо революції. Причини перемоги більшовиків у громадянській війні, встановлення польської влади на західноукраїнських землях, поразки української революції. Уроки української революції 1917–1921 рр., використання в подальшій історії.

    реферат [17,8 K], добавлен 16.12.2010

  • Встановлення радянської форми державності на Україні в 1919 році. "Воєнний комунізм" як модель державного регулювання економіки. Хвиля стихійного селянського руху проти продрозкладки та насильницького створення колгоспів. Основні причини переходу до непу.

    курсовая работа [41,5 K], добавлен 20.11.2013

  • Визначення основних передумов і аналіз об'єктивних причин жовтневої революції 1917 року. Характеристика політичних, військових і економічних обставин, що визначають неможливість переходу влади до буржуазії. Основа соціалістичного шляху розвитку Росії.

    реферат [23,7 K], добавлен 17.12.2010

  • Колективізація сільського господарства. П’ятирічний план розвитку економіки 1929 року. "Ножиці цін". Наслідки "непоганого врожаю" 1930 року для селянського сектора України. Голод 1932-1933 років на Україні. Наслідки голодомору 1932-1933 років.

    реферат [38,9 K], добавлен 13.05.2007

  • Передумови та причини революції 1917 року на Херсонщині. Органи міського самоврядування в період революції. Завершення революції. Політична діяльність партій. Події 1917 року на Херсонщині в контексті національного і культурного відродження України.

    курсовая работа [74,2 K], добавлен 17.03.2015

  • 1917-1918 рр. - період української національно-демократичної революції. Українська Центральна Рада (УЦР) під керівництвом М.С. Грушевського. Напрямки політичної програми УЦР, її прорахунки. Політичний курс більшовиків, наслідки політики індустріалізації.

    презентация [6,4 M], добавлен 06.01.2014

  • Характеристика отаманщини як явища у період української визвольної революції 1917-1920 років. Обмеженість суверенітету УСРР на початку 20-х років ХХ ст. Діяльність Українського таємного університету у Львові. Ініціатори створення дивізії "СС - Галичина".

    контрольная работа [26,1 K], добавлен 13.06.2010

  • Розкриття причин утворення (необхідність тилового забезпечення УПА) та основних функцій "повстанських республік" як однієї із важливих форм повстанського запілля 1943-1945 років. Визначення впливу зміни військово-політичного характеру на їх діяльність.

    реферат [29,8 K], добавлен 12.06.2010

  • Біографія Н.І. Махно - українського політичного і військового діяча, лідера революційного анархізму, організатора і керівника повстанського руху в Україні під час громадянської війни. Політична діяльність Нестора Махно. Махновський рух та Майдан.

    презентация [1,2 M], добавлен 06.07.2017

  • Умови і причини жовтневої революції 1917 року. Лютнева революція 1917 року та можливі варіанти її розвитку. Соціалістична революція, її причини та головні наслідки, етапи розвитку та підсумки. Відношення російської інтелігенції до революційних подій.

    контрольная работа [41,6 K], добавлен 20.05.2011

  • Історія формування основних положень ідеології анархізму - ліквідації державного механізму та повної свободи особистості. Зародження та діяльність махновського руху. Декларація РПАУ(м) - втілення політичних ідей та зразків суспільного устрою Н. Махна.

    курсовая работа [59,3 K], добавлен 27.11.2010

  • Діяльність американських єврейських організацій в Україні під час голоду 1921-1922 років, напрямки їх діяльності. Взаємини товариств і влади та використання компартійними органами потенціалу міжнародної філантропії для реалізації власної політики.

    статья [25,4 K], добавлен 11.09.2017

  • Трансформація влади в Росії в 1917 році. Передумови Жовтневих подій. Альтернативи розвитку Росії після Лютневої революції 1917 року. Причини захоплення влади більшовиками. Жовтень 1917 року: проблеми і оцінки, історичне значення і світова революція.

    курсовая работа [103,7 K], добавлен 20.03.2008

  • Етапи революції 1905-1907 років в Росії. Кирило-Мефодіївське братство. Виступи проти влади в Австрійській та Російської імперії. Міська реформа 1870 року. Причини польського повстання 1863 м. Ставлення українських організацій до Першої світової війні.

    реферат [38,0 K], добавлен 21.12.2008

  • Історичний огляд та дослідження анархістського руху на йлого впливу на українських істориків. Вплив анархістських доктрин на М. Драгоманова. Вплив махновського руху на істориків запорозького козацтва Я. Новицького та Д. Яворницького.

    контрольная работа [25,5 K], добавлен 07.03.2007

  • Історичний огляд та дослідження анархістського руху на йлого впливу на українських істориків. Вплив анархістських доктрин на М. Драгоманова. Вплив махновського руху на істориків запорозького козацтва Новицького Я. та Яворницького Д.

    реферат [25,4 K], добавлен 15.03.2007

  • Аналіз основних причин зростання національного руху в Наддніпрянській Україні в кінці ХІХ – початку ХХ століття. Конфлікт всередині Революційної української партії та його наслідки. Національно-революційна течія під керівництвом М. Міхновського.

    курсовая работа [38,5 K], добавлен 19.09.2010

  • Історія зародження дисидентського руху в Україні. Діяльність Української робітничо-селянської спілки. Причини активізації опозиційного руху в 1960-1980 рр. Підписання Декларації про державний суверенітет та Акту проголошення незалежності України.

    контрольная работа [38,7 K], добавлен 31.10.2013

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.