Внесок українського жіноцтва Канади у розвиток рідномовного шкільництва (50-80-ті роки ХХ століття)

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 37(71:161.2)“1950/1980”

Львівський національний університет ім. Івана Франка

Внесок українського жіноцтва Канади у розвиток рідномовного шкільництва (50--80--ті рр. ХХ ст.)

Шолота Х. В.

Історія українського жіночого руху Канади спочатку вже була об'єктом зацікавлень дослідників діаспори, насамперед Н. Когуської, І. Павликовської І. Книш, Ф. Свиріпи, в роботі яких частково висвітлено діяльність канадських жінок-українок щодо розвитку рідномовного шкільництва [1; 16]. Дослідження життєпису українського жіноцтва Канади, як предмета наукового студіювання вітчизняних дослідників, виокремилося тільки на переломі 1980-1990-х рр. Окремі напрямки діяльності українських жіночих організацій Канади висвітлили Г. Ардан, Л. Матфин та Я. Лапко [2]. До вивчення різних сторін культурно- освітньої діяльності канадських українців (становлення українсько-англійського двомовного шкільництва, організація системи рідних шкіл, вищих українознавчих студій у Канаді тощо) звернулася вітчизняні вчені І. Руснак, Л. Божук, Ю. Заячук [3; 13]. Роль відомих жінок-педагогів А. Горохович та І. Петрів у розбудові українського виховного середовища у Канаді розкрита у наукових працях українських дослідників О. Палійчук та І. Стражнікової [4; 7]. Разом з тим, наявні праці українських і канадських вчених далеко не вичерпують усіх аспектів досліджуваної проблеми.

Метою цієї статті є дослідження внеску українського жіноцтва Канади у розвиток рідномовного шкільництва.

Українська діаспора в Канаді створила розгалужену систему національної освіти й виховання українців, яка повинна була забезпечувати високий рівень самосвідомості молодого покоління емігрантів, його активну участь у житті української громади та боротьбі за демократію і державну незалежність України. У творенні всіх цих складових елементів національної освіти і виховання молодих українців Країни кленового листка вагомою була і є роль українського жіноцтва.

В 50-х рр. ХХ ст. громадські організації і об'єднання українців за кордоном, у тому числі та жіночі, розпочали активну роботу зі створення Української виховної системи (далі - УВС). Наприклад, Об'єднання українських педагогів Канади (далі - ОУПК), що виникло у 1949 р. у Торонто, провело кілька педагогічних конференцій, основним лейтмотивом яких було становище та перспективи української молоді, доля української школи, культури та майбутнє української національної спільноти [5, с. 238].

У 1959 р. на четвертій педагогічній конференції в Торонто було обрано спеціальну комісію для виготовлення проекту виховної системи. Перші результати її роботи були представлені делегатам п' ятої педагогічної конференції в 1961 р. У 1964-1967 рр. Комісія з підготовки УВС провела 5 конференцій, під час яких відбувалася розробка й апробація складових елементів системи [5, с. 239].

10-11 грудня 1966 р. Комісія з підготовки УВС і виховна референтура Світової федерації українських жіночих організацій (далі - СФУЖО) провели сесію щодо виховних дій українських жіночих організацій. Учасники сесії вирішили створити координаційну комісію виховних дій жіночих організацій, яка мала розробити зміст виховної праці жіноцтва у світі, прослідкувати її характер, намітити форми взаємодії жіночої виховної праці з іншими виховними чинниками [6, с. 13]. Секретарем комісії тривалий час працювала Ц. Паліїв - відома громадська діячка, Голова крайової пластової старшини у Канаді, секретар Світової координаційної виховно-освітньої Ради (далі - СКВОР), Голова головної управи ОУПК [5, с. 116].

У творенні й реалізації Української виховної системи в діаспорі вагома роль належала Антоніні Горохович. У 1949 р. вона переїхала до Канади (у Торонто), де освітня діяльність педагога досягла найбільшого розквіту. А. Горохович самовіддано включилася у розбудову національно-культурного життя канадських українців, зокрема, рідномовного шкільництва, з метою виховання справжніх патріотів [7, с. 1].

Характерною ознакою педагогічного доробку А. Горохович є практична спрямованість і методична обґрунтованість. Його ключовою ідеєю стало обґрунтування УВС у діаспорі. Педагог визначила УВС як упорядковану громадську діяльність усієї спільноти, спрямовану на створення молодому поколінню “сурогату” (образу) України. Її рушійною силою А. Горохович вважала батьків - членів церковних громад, громадських культурно-освітніх, політичних, мистецьких і професійних організацій. Складовими УВС вона назвала всі українські виховні середовища: сім'ю, заклади українознавчої освіти (дошкільні установи, рідні школи, літні оселі, курси українознавства), виховні молодіжні та громадські організації, церкву [7, с. 7].

У 1967 р. під час проведення Світового конгресу вільних українців (далі - СКВУ) відбулася Світова виховно-освітня сесія. Участь у ній взяли понад 300 делегатів - представників організацій української діаспори країн Заходу. Її метою був розгляд низки аспектів праці Комісії УВС, серед іншого, визначення узгодженого виховного ідеалу й остаточне оформлення освітньо-виховної системи зарубіжних українців [8, с. 261].

Результатом роботи Світової виховно-освітньої сесії стало схвалення “Української виховної системи” та “Виховного ідеалу зарубіжного українця”, а також створення Світової координаційної виховно-освітньої Ради. В рішенні форуму вказувалося, що СКВОР повинна бути “своєрідним міністерством для справ освіти й виховання з цілою мережею краєвих і локальних Рад, а “Напрямні УВС” мали б стати дороговказом у її праці” [5, с. 239].

У повоєнні роки завдяки зусиллям української діаспори Канади система рідномовного шкільництва доповнилася дошкіллям. Саме дошкільні установи є першим чинником національного виховання дітей, засобом пізнання складного довкілля, підготовчим етапом до шкільного життя в рідномовному середовищі. “Дитячі садки стали потребою нашого життя”, - вказувалося в доповіді референта дошкілля С. Магус на з'їзді Союзу українок Канади (далі - СУК) у липні 1967 р. У прийнятій на форумі резолюції підкреслювалося, що жіночі організації повинні взяти на себе ініціативу організації дошкільних навчальних закладів і опікуватися їх фінансуванням [9, с. 22].

Вагомим імпульсом для розвитку дошкільного виховання стала проведена 15-16 травня 1965 р. у Торонто сесія, організована Комісією української виховної системи в діаспорі (до її складу входили Об'єднання українських педагогів Канади і Шкільна рада українського конгресового комітету Америки) та виховною реферантурою СФУЖО. Всього в сесії взяло участь 19 делегатів та 50 гостей, здебільшого молодих матерів [10, с. 13].

З метою координації діяльності зарубіжних українських дошкільних установ, підготовки для них освітньо-виховних програм і підручників, а також перевірки можливості використання в педагогічній практиці дитячої літератури громадські організації українців на Сесії дошкільного виховання заснували Світову Раду Дошкілля (далі - СРД). До 1971 р. керівний центр СРД перебував у Торонто, його очолювала Ц. Паліїв [5, с. 116].

Заслуговує належної уваги підтримка експериментальної спроби Світової Ради Дошкілля проводити Українські дошкільні дні, які виявилися не лише добрим координаційним чинником, але і вагомими для піднесення рівня діяльності світличок та об'єднання педагогів, а також для залучення батьків і громади, принаймні деякої її частини, до вирішення проблем українського дошкілля. У Канаді у 1974 р. працювали такі світлички: СУК - 3, Організації українок Канади (далі - ОУК) - 7, Організація жінок Ліги визволення України (далі - ОЖ ЛВУ) - 3, Ліґа Українських Католицьких Жінок Канади (далі - ЛУКЖК) - 14, Пласту - 1. Усього діяло 28 світличок, де українську освіту й національне виховання отримували 550 дітей дошкільного віку [11, с. 4-5].

Для подальшої активізації дошкільного виховання й організаційного зміцнення українського дошкілля Комітет українців Канади (далі - КУК) у травні 1977 р. створив Раду українського дошкілля, яку очолила І. Байєр. У травні-червні цього ж року голова Ради вивчала стан дошкільного виховання в західних провінціях Канади, на педагогічних семінарах і конференціях у Вінніпегу, Ріджайні, Саскатуні, Едмонтоні та Ванкувері виголосила доповідь “Організація праці в садочку”. Під час дискусії обговорено основні проблеми дошкільного виховання, особливу увагу звернули на необхідність розробки методики навчання української мови англомовних дітей дошкільного віку [12, с. 250].

50-60-ті рр. ХХ ст., як стверджує відомий вітчизняний дослідник українського шкільництва Канади І. Руснак, були для української громади періодом напруженої боротьби за становлення і розвиток рідної школи як сепаратної (приватної) системи освіти в умовах скасування двомовного навчання в державних закладах цієї країни [13, с. 24].

Високу активність у розвитку рідномовного шкільництва у цей період проявляли Українське національне об'єднання (далі - УНО) та ОУК. Вони створювали шкільні ради, комітети, які забезпечували організацію та діяльність “Рідних шкіл”. Відомими організаторами україномовних курсів і “Рідних шкіл” в Канаді були: А. Глещук-Павличенко, С. Савчук (довголітня голова ОУК, а в 1972-1977 рр. голова СФУЖО), Є. Ситник, О. Заяць, Ю. Яворська, М. Ґуляй, С. Бубнюк, О. Грицишин, Я. Зорич (директор курсів українознавства), Л. Шанта (письменниця) та інші.

Завдяки цілеспрямованій діяльності громадських організацій, в тому числі і жіночих, відновлюється вивчення українознавчих дисциплін у державних освітніх закладах. Українцям Саскачевану починаючи з 1952-1953 н.р. вдалося впровадити викладання української мови в державні середні школи. Щороку її вивчали 800-1000 учнів [14, с. 14].

У 1961 р. уряд Манітоби офіційно надав право українцям запровадити українську мову як предмет навчання у державній школі. На наполегливі вимоги української громади у вересні 1967 р. сенат Манітобського університету після довгих дебатів надав українській мові матрикуляційних прав нарівні з іншими мовами, які вивчали як вибіркові предмети. Наступного року запроваджено вивчення української мови в 10 середніх школах. Через рік кількість класів, де вивчалась українська мова, збільшилась з 17 до 100, чисельність учнів зросла із 395 до 1625 [15, с. 209].

З 1971 р. за дослідженням І. Руснака в українському шкільництві Канади розпочинається етап еволюції в умовах багатокультурності, відновлення двомовного навчання в системі державної освіти (вивчення в середній школі української мови як навчальної дисципліни, викладання українською мовою окремих шкільних предметів протягом половини робочого дня). Важлива місія в цьому належала “Рідній школі”, яка повинна реалізувати триєдину мету: навчити учнів вільно розмовляти українською мовою, читати, писати й розуміти прочитане, познайомити з українською культурою, звичаями і традиціями, дати необхідні знання з історії та географії України, виховати в них любов до українського народу й України [13, с. 24-25]. жіноцтво освіта виховання координаційний

На пропозицію української громади й уряду Альберти у 1974 р. міністерство освіти схвалило введення Української двомовної програми в 1-3 класах. Це дало змогу педагогам державних шкіл за бажанням учнів проводити протягом половини шкільного дня навчання українською мовою. У 1976 р. дане рішення поширилося на 4-6, у 1980 р. - на 7-9 і в 1983 р. - на 10-12 класи. У грудні 1988 р. кабінет міністрів провінції прийняв новий документ “Політика мовної освіти для Альберти”, в якому вперше в канадській історії офіційно проголошено вивчення другої мови через частинне мовне заглиблення або так звану серцеву мовну програму [14, с. 19-20].

Зростає чисельність українських шкіл, яких на середину 70-х рр. у Канаді діяло 114, у них працювало 568 учителів (на 612 класів) і навчалося понад 7200 учнів. Однак усіма формами рідномовного навчання була охоплена лише третина молоді шкільного віку. Зважаючи на велике значення діяльності рідних шкіл у серпні 1979 р. на ювілейному з' їзді СУК підкреслювалося, що вони як виховно- громадські чинники забезпечують українське громадське життя як тепер, так і в майбутньому [16, с. 156].

Розвиток україномовного шкільництва був би неможливий без самовідданої праці багатьох жінок - громадських діячів, педагогів. Наприклад, Голова Едмонтонського відділення СУК А. Гвоздецька працювала над створенням програм двомовних шкіл і садочків, була головою ради українських шкіл Едмонтона. Також вона очолювала український інститут Св. Івана. В 1985 р. за багаторічну освітню діяльність була нагороджена грамотою мерії Едмонтона [17, с. 5].

“Другою мамою” називали діти І. Качор - вчительку українських шкіл у Вінніпегу. Спершу Іванна учителювала у “Рідній школі” УНО, у 1958-1967 рр. у читальні “Просвіти”, а в 1967-1981 pp. була учителькою різних класів “Рідної Школи” святих Володимира й Ольги, а потім, до 1988 р. - директором цієї школи [18, с. 4].

1972 р. у Торонто засновано українську експериментальну школу імені Ц. Паліїв. Педколектив школи очолює Т. Онищук. Цей навчальний заклад включає всі класи - від садочка до матурального (11-го) класу. Школа з одного боку зберігає традиційні методи навчання й виховання, а з другого - використовує нові методичні засоби, які потребують обставини життя й вимоги часу. Від інших навчальних закладів ця школа відрізняється тим, що всі батьки учнів відіграють велику роль у ній, оскільки педагогічний колектив в адміністративно-господарських і навчально-виховних питаннях тримає тісний контакт із батьками учнів [19, с. 8].

Українські жіночі організації всіляко сприяли згуртуванню вчителів рідномовних шкіл. У 1973 р. під егідою КУК та Комітету українок Канади проведено установчі збори об'єднання вчителів української мови шкіл Канади, де головою обрано Б. Білаша. Однією з активістів цієї організації була Ф. Пелех, яка віддала тридцять п'ять років праці в школах Едмонтона і є автором низки підручників для шкіл, а також почесним членом СУК [20, с. 21].

70-80-ті рр. стали періодом значного поширення вищих українознавчих студій у канадських університетах. Наприкінці 70-х рр. минулого століття українознавчі дисципліни викладалися у 14 університетах Канади. Курси з українознавства пропонували 18 канадських вищих учбових закладах. У 1976-1977 рр. канадські університети пропонували 159 таких курсів. З них 123 - на бакалаврському та 36 - на магістерському рівнях. Зокрема, викладали курси української мови і літератури, історії України, української цивілізації, географії, політології, фольклору, мистецтва, українсько-канадських студій, а також методики викладання української мови як другої [5, с. 118]. Серед викладачів українських студій в університетах було чимало вчених-українок. Наприклад, на славістичному відділі Оттавського університету викладацьку діяльність здійснювала І. Макарик-Заєць, на кафедрі славістики Оттавського університету - Ю. Войчишин, в Саскатунському університеті відома громадська діячка С. Стечишин [21, с. 246].

Усе нагальнішою ставала проблема браку єдиних програм, підручників, навчально-методичних посібників у діяльності рідномовного шкільництва. Тому КУК та інші громадські українські організації, щоб дати можливість випускникам рідних шкіл і курсів українознавства продовжити свою освіту, зосередили діяльність усіх освітянських інституцій на пошуку ефективних форм, методів і засобів навчання українознавчих дисциплін і вдосконалення на цій основі національного виховання дітей і молоді. Як засвідчив історичний досвід, імплементація такої політики в галузі шкільництва виправдала себе.

У 1976 р. Канадський інститут українських студій (далі - КІУС) розпочав свою діяльність. Одним з найважливіших завдань цієї науково-дослідної установи є забезпечення методичним матеріалом українського двомовного й двокультурного навчання, що є частиною системи загальної освіти [15, с. 210]. У 1987 р. при КІУС був створений Методичний кабінет української мови (МКУМ). Саме в ньому під керівництвом професора Оленки Білаш була запроваджена новаторська для свого часу навчальна програма з комплексним методичним забезпеченням, яка отримала назву “Нова”. Ця програма - навчально- методичний комплекс для учнів 1-12 класів, що включає підручники, хрестоматії, учнівські зошити, аудіо-(відео) касети, посібники для розвитку писемної та усної мови, комп'ютерні вправи з граматики і мовні ігри, методичні поради й довідники для вчителів.

“Нова” була розроблена з передумовою, що учні спочатку повинні розвинути усне мовлення, перед тим як вони почнуть учитись читати та писати українською мовою (особливо якщо це не рідна мова для них). Усне мовлення дітей розвивається через багатство пісень, віршів, оповідань, а також через взаємодію з особами, які розмовляють цією мовою. Після того, як діти розвинуть усне мовлення та навчаться декодувати (встановлювати відповідність між символами - графемами та фонемами) рукописний кириличний шрифт, роль писемності стає більш важливою [22, с. 213].

Аналіз процесів, що відбуваються в українській спільноті Канади, дає підставу стверджувати, що система рідномовного шкільництва і надалі залишається визначальним чинником збереження етнічної самобутності канадських українців, запорукою їх майбутнього в Країні кленового листка.

Важливу роль у боротьбі за створення й розвиток системи українського шкільництва в Канаді відігравали етнічні організації і товариства українців, в тому числі жіночі об'єднання, осередки яких діяли в усіх місцях їх компактного проживання.

Діяльність українських жіночих організацій давала бажаний для відповідного моменту результат (організація двомовних шкіл, учительських семінарів, створення систем українського дошкілля і рідномовного навчання, впровадження навчання української мови та українознавчих дисциплін у державних початкових і середніх школах, університетах, заснування науково- дослідних і методичних центрів і т. ін.). Своєю працею українське жіноцтво Канади впливало на формування й розвиток національної свідомості й самосвідомості, патріотичної й громадської позиції, підвищення культурно-освітнього рівня української спільноти, зростання її ролі в канадському суспільстві.

Список використаних джерел

1. Ліга українських католицьких жінок Едмонтонської Єпархії: Початки і діяльність / [ред. І. Павликовська]. - Едмонтон: Заходами і коштами Єпархіальної управи ЛУКЖ, 1967. - 234 с.; На службі рідного народу: Ювілейний збірник Організації українок Канади ім. Ольги Басараб у 50-річчя від заснування (1956-1980) / [ред. І. Книш]. - Вінніпег, 1985. - 348 с.; Swyripa Frances. Wedded to the Cause: Ukrainian-Canadian Women and Ethnic Identity 1891-1991 / Frances Swyripa. - Toronto: University of Toronto Press, 1993. - 330 p.

2. Ч.1. - C.l0-14; Мафтин Л. В., Лапко Я. М. Українознавчий контекст діяльності Ліги українських католицьких жінок Канади (кінець ХХ - поч. ХХІ ст.) / Л. В. Мафтин, Я. М. Лапко // Збірник наукових праць Науково-дослідного інституту українознавства. - Т.У / [за заг. ред. П. П. Кононенка]; Міністерство освіти і науки України, Науково-дослідний інститут українознавства. - К. : Фоліант, 2005. - С. 107-419.

3. Стражнікова І. Життя і діяльність галицької вчительки Іванни Петрів (1892-1971 роки) / І. Стражнікова // Обрії. - 2004. - № 1. - С. 18-21.

4. Матеріали Другого Світового Конгресу Вільних Українців.

5. Торонто - Нью-Йорк - Лондон, 1986. - 470 с.

6. Сесія виховних дій у Торонто // Наше життя. - 1966. - № 10.

7. Палійчук О. М. Педагогічні ідеї та освітня діяльність Антоніни Горохович (1913-1997) : автореф. дис. ... канд. пед. наук : 13.00.01 - загальна педагогіка та історія / О. М. Палійчук. - Прикарп. нац. ун-т ім. В. Стефаника. - Івано-Франківськ, 2007. - 20 с.

8. Матеріали Першого Світового Конгресу Вільних Українців.

9. Вінніпег - Нью-Йорк - Лондон, 1969. - 465 с.

10. Відбувся з'їзд СУК // Промінь. - 1967. - № 11.

11. Сесія і рада дошкілля // Наше життя. - 1965. - № 9.

12. Долішна Марія. Можливості координації дії дошкілля у вільному світі / Марія Долішна // Українка в світі. - 1974. - Ч. 2 (42). - С. 3-5.

13. Руснак І. С., Романюк С. З. Українське шкільництво в Канаді / І. С. Руснак, С. З. Романюк. - Снятин: Прут-Принт, 2002. 352 с.

14. Руснак І. Розвиток українського шкільництва в Канаді (кінець ХІХ - ХХ століття): [монографія] / Іван Руснак. - Чернівці: Рута, 2000. - 363 с.

15. Руснак І. С. Розвиток українського шкільництва в Канаді (кінець ХіХ - ХХ століття): автореф. дис... докт. пед. наук: 13.00.01 - загальна педагогіка та історія / І. С. Руснак / Інститут історії АПН України. - К., 2000. - 39 с.

16. Божук Л. Шкільництво закордонних українців як спосіб ширення українськості / Піскун В. М., Ціпко А. В., Щербатюк О.В. та ін. Українство у світі: традиційність культури та спільнотні взаємини. Монографія. - К. : Українська Видавнича Спілка, 2004. - 240 с.

17. Когуська Н. Півстоліття на громадській ниві: нарис історії Союзу українок Канади. 1926-1976 / Н. Когуська. - Вінніпег: Видано заходами і коштом Союзу українок Канади, 1986. - 1034 с.

18. Відомий педагог А. Гвоздецька // Промінь. - 1986. - № 4.

19. “Мама” “Рідної Школи” у Вінніпегу // Свобода. - 1988. - № 149.

20. Експериментальна школа ім. Ц. Паліїв у Торонто // Свобода. - 1986. - № 235.

21. Звідомлення з праці Централі КУК за 1973 рік: Зібране й підготовлене д-ром С. Кальба. - Вінніпег, 1974. - 46 с.

22. Боровик М. Століття українського поселення в Канаді (1891-1991) / М. Боровик. - Монреаль - Оттава: Українська Могилянсько-Мазепинська Академія Наук, 1991. - 485 с.

23. Білаш О., Бедрій Р. Навчання читання в Канаді: потреби західної діаспори в навчальних ресурсах та роль України // Теорія і практика викладання української мови як іноземної: Зб. наук. праць / О. Білаш, Р. Бедрій. - Львів, 2007. - 2009. - Вип.4. - С. 212-225.

Анотація

Розкрито роль українського жіноцтва Канади у розвитку системи національної освіти й виховання українців у 50-80-х рр. ХХ ст.

Ключові слова: український жіночий рух, Канада, система національної освіти й виховання.

The role of Ukrainian Canadian women in Development of National Educational System of Ukrainians (50-80-ies ХХ cen) is depicted in this article.

Keywords: Ukrainian women movement, Canada, national educational system of Canada.

Раскрыто роль украинских женщин Канады в развитии системы национального образования и воспитания украинцев в 50-80-х гг. ХХ ст.

Ключевые слова: украинское женское движение, Канада, система национального образования и воспитания.

Размещено на Allbest.ru