Життя студентів та студентські земляцтва в Київському університеті Святого Володимира

Размещено на http://www.allbest.ru/

Життя студентів та студентські земляцтва в Київському університеті Святого Володимира

У другій половині ХІХ ст. в Російській імперії, і зокрема в Україні, відбувається поступове піднесення студентського руху. На початку 1890-х рр. в Київському університеті було засновано найбільшу кількість студентських гуртків і земляцтв. До Києва приїжджала навчатися в університеті молодь з усіх куточків Російської імперії.

Вивченням даної проблематики частково займалися такі дослідники, як І. Мошинський, М. Ковалевський, П. Тучапський, В. Садовський, Д. Дорошенко та ін. Завданням статті є висвітлення історії студентських об'єднань в Київському університеті наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. у зв'язку з відсутністю комплексних досліджень, які б давали повну картину формування, розвитку та впливу студентських організацій вказаного періоду на студентський рух.

У Києві, як і у будь якому великому місті, студентство об'єднувалося в земляцтва, в яких створювалися каси взаємодопомоги, спільні заняття і самоосвіта. Більшість земляцтв складалися з представників незаможних верств населення, оскільки діти багатих батьків не потребували товариської підтримки й трималися на відстані від своїх ровесників, які входили до студентських організацій [3, с. 273].

Першим практичним кроком до об'єднання різних гуртків стала організація загальностудентської їдальні на Нижньо-Володимирській вулиці, поряд з університетом, де можна було за 9 копійок отримати одне блюдо з значною кількістю хліба. Як правило, в таких їдальнях і відбувалося більшість зібрань членів різноманітних гуртків і земляцтв. Іншим центром об'єднання молоді стала відновлена у 1894 р. загальностудентська бібліотека, яка розташовувалася на розі Фундуклеївської і Нестеровської вулиць, згодом поряд з Маріїнсько-Благовещенською вулицею, навпроти церкви.

За прикладом студентів Московського університету київське університетське студентство об'єдналося в “Союз об'єднаних земляцтв і організацій” з центром, названим “Союзною радою” (конспіративна назва “Семен Семенович”). Першими керівниками “Союзу” були В. Крохмаль та В. Петров. Студентські об'єднання нараховували більше 1 тис. учасників і володіли значними грошовими ресурсами, трьома великими бібліотеками тощо [3, с. 271].

Найбільшою з організацій, які входили до “Союзу”, було “польське коло” або “польська корпорація”, яка нараховувала близько двадцяти п' яти гуртків чисельністю в декілька сотень членів. “Коло” володіло чудовою бібліотекою і значними фінансовими ресурсами. Польську студентську організацію очолювала виборна “рада”, яка складалася з 25 представників - “радних”. Попередницями “кола” були польська “Громада”, яка діяла в 1860-х рр., і “гміна соціалістів польських” (кін. 1870-х - 1881 р.) [3, с. 273-277].

Українське студентство наприкінці 1880-х рр. також створило свої національні організації та гуртки. Одними з найбільших гуртків були об'єднання “культурників”- українофілів і політиків-“драгоманівців”.

До “культурників” належав гурток “Хрестоматія”, який мав за мету укладання української хрестоматії і її опублікування або в Росії або в Галичині. Гурток перебував під покровительством “Київської Старої громади”. До нього входили Г. Житецький, Я. Забіла, М. Марковський, В. Самійленко, П. Тучапський та ін. Учасники гуртка часто збиралися, проводили дискусії і час від часу зачитували різноманітні повідомлення. П. Житецький постійно говорив студентам: “Якщо хочете працювати для українського народу, ставайте першорядними вченими й пишіть ваші праці по- українському. Тоді поневолі й чужі вивчатимуть українську мову, щоб знайомитися з вашими працями” [5, с. 278].

На початку ХХ ст. українська громада в університеті стала масовим об'єднанням української молоді. Провідну роль у ній в той час відігравали Й. Гермайзе та М. Зеров. Окрім того, виразними студентськими діячами до 1906 р. були М. Залізняк, який заснував перше українську організацію соціалістів-революціонерів, С. Пригара, який був ініціатором різних нелегальних видань, С. Устименко та інші.

Традиції старого українофільства мали величезний вплив на тодішню молодь. За спогадами М. Ковалевського, це було і добре, і погано. Добре тому, що під впливом культурницьких традицій Київської старої громади молоде покоління продовжувало ці традиції, не давало їм перерватися і шукало нових форм поглиблення української культури. З іншого боку, під впливом старого українського культурництва українська молодь звертала свою увагу переважно в напрямку історичних та філологічних студій. Студентська громада на початку ХХ ст. складалася переважно з студентів, які навчалися на історико-філологічному факультеті, меншою мірою з представників інших факультетів [2, с. 319-320].

“Драгоманівців” у той час очолювали К. Арабажин, М. Лаппо-Данилевський, А. Синявський та ін. До гуртка входили також Є. Деген, С. Деген, П. Тучапський, Марщинський, Б. Кістяківський та ін. Драгоманівці займалися переважно самоосвітою, пропагандою ідей М. Драгоманова серед українського студентства та поширенням нелегальної літератури. За спогадами П. Тучапського, драгоманівці являли собою “політичних діячів”, які збиралися таємно й читали заборонені драгоманівські видання. Драгоманівці вивчали стан справ у Галичині, оскільки і сам М. Драгоманов зважав на велику роль цього регіону в піднесенні національно-визвольного руху. Влітку 1889 р. окремих “драгоманівців” заарештували жандарми. Однак об' єднання не припинило свого існування і наприкінці лютого 1890 р. організувало святкування роковин смерті і народження Т. Шевченка з врочистою доповіддю, прочитаннями рефератів, декламуваннями віршів та співами. Подібні святкування проводилися і в наступні роки [5, с. 278-279].

Значна частина студентства під впливом загальнореволюційного піднесення радикалізувалася і стала брати участь у різноманітних політичних мітингах і страйках. Університетське студентство взяло участь у виступах 18-19 березня 1897 р. (після самоспалення курсистки Вєтрової у Петропавлівській фортеці), організації і проведені 2-го загальностудентського з'їзду в Києві в літом 1897 р., мітингів 1899-1900 рр., які призвели до тимчасового закриття університету з лютого 1899 р. до 1900 р. Виступи закінчилися арештом у грудні 1900 р. 183 студентів і відправки їх у солдати. Подібні студентські акції відбувалися і в березні 1903 р, а особливо протягом 1905-1906 рр. У зв'язку з революційними подіями з осені 1905 р. до березня 1906 р. заняття в університеті не проводилися.

З утворенням різноманітних політичних партій в університеті засновуються студентські групи, які на них орієнтувалися і поширювали їхні програмні вимоги. Однією з найперших таких політичних університетських груп стало об' єднання студентів- прихильників Революційної української партії (згодом Української соціал-демократичної робітничої партії). Однак із розгортанням революційних подій 19051907 рр. засновується і багато інших гуртків. Зокрема серед молоді з'явилася підтримка соціалістів- революціонерів (на чолі із М. Залізняком і М. Корчинським), російських соціал-демократичної та конституційно-демократичної партій, єврейських та польських організацій. На противагу студентам-політикам відбуваються спроби створення в університеті позапартійної студентської української Громади під виглядом історичного гуртка. У цій акції, за спогадами В. Садовського та Д. Дорошенка та архівними матеріалами, брали активну участь студенти Поливанів, Шуба, Перехрестів, Я. Міхура, П. Скрипчинський [4, с. 351; 1, с. 354], С. Єфремов, В. Савичев, Т. Мальований, О. Рогозинський, В. Доманицький, В. Шемет, В. Базилевич, Колеушко, Левицький, Мінченко [6, арк. 138].

Революційні події 1905-1907 рр. внесли окремі елементи свободи у студентське життя. Так, в університеті протягом 1906-1907 рр. створюються чисельні студентські організації, які користуються майже повною свободою дій. Колишні нелегальні гуртки теж виходять з підпілля і відкрито проводять свої засідання в стінах навчального закладу. Особливо активізувалися групи студентів прихильників соціал- демократів та соціалістів-революціонерів, які висувають своїх представників до органів студентського представництва. Серед найактивніших варто назвати прізвища Д. Дорошенка, Б. Козубського, М. Ковальського, М. Левицького, С. Веселовського [4, с. 349]. Наприкінці 1906 р. університетські студентські організації створили Раду студентських представників, яка складалася з делегатів окремих груп, обраних на основі загального, пропорційного виборчого права. До Ради увійшли соціал-демократи (у складі яких були і представники від українців-студентів), соціалісти- революціонери, конституційні демократи, соціалісти, делегати польських та єврейських груп. Серед українців участь у роботі Ради брали В. Садовський, М. Залізняк, І. Попов, Б. Козубський [4, с. 350]. Однак ліберальне ставлення до студентських організацій тривало недовго. В 1907-1908 рр. Радою зацікавилася жандармерія і на початку 1908 р. більшість її членів було заарештовано і звинувачено на підставі статті 124 карного кодексу (участь у недозволених владою товариств), частина студентів, які брали активну участь у студентському житті, виключена з університету. Заборона проведення зборів студентських груп, контроль над тими, хто приходив до університету, призвели до затихання студентського життя. Настрої серед студентства зазнавали щодалі все більших змін. Відхід від громадського життя й інтересів набирав чимраз виразніших форм. Протягом 1908-1909 навчальних років не відбулося жодних організованих студентських заходів. Українська студентська Громада існувала нелегально і значної діяльності не проявляла. Так само припинилося існування студентських груп російських партій соціал-демократів та соціалістів- революціонерів. Жевріла робота лише у гуртку українських соціал-демократів.

Проте майже повне припинення роботи студентських українських організацій не варто ототожнювати із загальним занепадом студентського життя. Більшість студентів переключилася з небезпечної політичної діяльності на легальну культурницько-просвітницьку в україномовних газетах і журналах, київській “Просвіті”, Українському клубі [4, с. 352].

У листопаді 1910 р. у Києві відбулися бурхливі робітничо-студентські демонстрації у зв'язку зі смертю Л. Толстого. Серед 107 заарештованих демонстрантів виявилося і близько сотні студентів Київського імператорського університету святого Володимира.

Студенти Київського університету брали участь у всеросійському студентському страйку, що відбувся на початку 1911 р. у відповідь на реакційну політику царизму щодо вищої школи. А в лютому 1914 р. найактивніше студентство взяло участь у вшануванні сотої річниці від дня народження Т. Шевченка вуличною демонстрацією. Після цих подій активність університетського студентства зменшується аж до початку Першої світової війни. Під час бойових дій набувають поширення антивоєнні мітинги і демонстрації у яких активно брали участь представники студентського руху університету.

Таким чином, загальне суспільно-революційне піднесення 1880-х рр. в Російській імперії вплинуло і на життя Київського університету св. Володимира. Серед студентів утворювалися і діяли різноманітні політичні гуртки, а особливо земляцтва (нелегальний “Союз 22-х земляцтв і 2-х національних організацій (польської і української)”). Технічне забезпечення, гроші та особисті зв'язки суттєво допомагали студентським організаціям. Особливо посилилась роль “Союзу” протягом зростання студентського страйкового руху наприкінці 1890-х рр., а також на початку ХХ ст. Студенти відзначилися у відстоюванні своїх національно-політичних переконань та захистові своїх інтересів. На деякий час розгорнулася бурхлива дискусія щодо скасування утисків української мови і відкриття українознавчих кафедр. Університетське студентство стало одним із найактивніших елементів суспільно-політичного життя не тільки Києва, а й України. Яскравою подією стало відзначення 100-річного ювілею з дня народження Тараса Шевченка.

київський університет земляцтво студентський

Список використаних джерел

1. Дорошенко Д. Доповнення до споминів В. В. Садовського // Київський університет імені Тараса Шевченка. Сторінки історії і сьогодення. - К., 1994. - С. 354-356.

2. Ковалевський М. Із споминів // З іменем Святого Володимира. У 2-х кн. - Кн. 2 / упоряд. В. Короткий, В. Ульяновський. - К., 1994. - С. 319-320.

3. Мошинський І. (Юзеф Конарський) // З іменем Святого Володимира. У 2-х кн. - Кн. 2 / упоряд. В. Короткий, В. Ульяновський. - К., 1994. - С. 263-278.

4. Садовський В. Студентське життя у Києві в 1904-1909 роках // З іменем Святого Володимира. У 2-х кн. - Кн. 2 / упоряд. В. Короткий, В. Ульяновський. - К., 1994. - С. 345-353.

5. Тучапський П. Із пережитого // З іменем Святого Володимира. У 2-х кн. - Кн. 2 / упоряд. В. Короткий, В. Ульяновський. - К., 1994. - С. 278-289.

6. Центральний державний історичний архів України, м. Київ. - Ф.274. Київське головне жандармське управління. Секретна частина. 1829-1917. - Оп. 1. - Спр. 536. - Ч. 1. Переписка с Департаментом полиции, начальником Полтавского ГЖУ и другими учреждениями об украинских организациях “Громада”, “Старая Громада”, “Молодая Украина”, существовавших в Киеве, Чернигове, Львове и других городах. 21 февраля - 10 декабря 1900 г. - 155 арк.

Размещено на Allbest.ru