Ніжинський юридичний ліцей князя Безбородька як осередок юридичної освіти і науки (1840-1875 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ніжинський юридичний ліцей князя Безбородька як осередок юридичної освіти і науки (1840-1875 рр.)

Торубара А.О.

аспірантка

Чернігівський національний педагогічний університет

ім. Т.Г. Шевченка (Україна)

Висвітлено правові засади функціонування Ніжинського юридичного ліцею князя Безбородько, особливості організації навчального процесу, комплектування науково-педагогічних кадрів, схарактеризовано провідних викладачів цього навчального закладу та їхній науковий доробок.

Torubara A.О., Chernihiv National Pedagogical University Shevchenko

The article considers the legal basics of Prince Bezborodko Law Lyceum activity, peculiarities of educational process organization, providing research and pedagogical personnel; it also characterizes institution's leading teachers and their scientific achievements.

Торубара А.А., Черниговский национальный педагогический университет им. Т.Г. Шевченко

Освещены правовые основы функционирования Нежинского юридического лицея князя Безбородко, особенности организации учебного процесса, комплектования научно-педагогических кадров охарактеризованы ведущие преподаватели этого учебного заведения и научные наработки.

Ніжинська вища школа, засновано з ініціативи відомих російських можновладців українського походження братів Безбородьків, значною мірою прислужилася розвитку вітчизняної освіти, науки і культури. 29 липня 1805 р. імператор Олександр І підписав указ про заснування в Ніжині Гімназії вищих наук, але втілити його в життя вдалося лише у вересні 1820 р., коли новостворений навчальний заклад гостинно відкрив свої двері для дворянської молоді Лівобережної України. Ніжинська вища школа зазнала неодноразових трансформацій, зумовлених як об'єктивними причинами, так і суб'єктивними факторами. Відтак, у 1832 р. Гімназію вищих наук було реорганізовано у Фізико-математичний ліцей, який не виправдав покладених на нього сподівань і, у свою чергу, в 1840 р. був перетворений в Юридичний ліцей. Цей навчальний заклад залишив помітний слід в історії, а його вихованці знайшли застосування своїм знанням у галузі судочинства, державного управління та місцевого самоврядування. Але діяльність Ніжинського юридичного ліцею досі не була об'єктом спеціального дослідження, відтак не визначено його місце в системі середніх і вищих навчальних закладів, не з'ясовано специфіку професорської корпорації та студентської спільноти, не схарактеризовано навчально-матеріальну базу.

Першу спробу висвітлення діяльності Юридичного ліцею здійснили автори колективних праць з історії Ніжинської вищої школи, які побачили світ у другій половині ХІХ ст. Характерна їх риса полягала в персоніфікованому підході до предмета дослідження, адже йшлося про створення життєписів директорів і провідних професорів цього навчального закладу [17]. Виняток становили студії І. Сребницького, який відтворив основні етапи розвитку Ніжинського ліцею кн. Безбородка [27; 28; 29].

На сучасному етапі діяльність Юридичного ліцею в контексті історії Ніжинської вищої школи досліджує Г. Самойленко [24]. Значний інтерес становлять документальні публікації російського науковця А. Єгорова з історії ліцеїв як своєрідного різновиду навчальних закладів [13; 14; 15].

Загалом аналіз наукової літератури засвідчив, що дослідники з'ясували тільки окремі аспекти історії Ніжинського юридичного ліцею і дали лише загальну характеристику діяльності цього навчального закладу.

Актуалізована джерельна база складається з документального комплексу, який можна розподілити на декілька груп. До першої з них належать нормативно-правові документи, які визначали правове поле діяльності вищих навчальних закладів Російської імперії і, зокрема, Ніжинського юридичного ліцею [25; 26]. Другу групу використаних джерел становлять діловодні матеріали [16; 18; 19; 20], які дозволяють скласти уявлення про організацію навчально-виховного процесу. До третьої групи можна віднести статистичні джерела, зокрема,списки викладачів та студентів Ніжинського юридичного ліцею [6; 7; 8]. Четверту групу складають наративні джерела, передусім описи щорічних урочистих актів, а також спогади сучасників [1; 10; 11; 12]. Опрацьовані джерела дозволяють висвітлити практично всі аспекти діяльності Ніжинського юридичного ліцею в контексті розвитку вищої школи на терені Лівобережної України в ХІХ ст.

24 квітня 1840 р. був виданий указ імператора Миколи І про реорганізацію Фізико-математичного ліцею кн. Безбородька “в видах улучшения настоящего состояния Лицея и доставления оному больших средств к успешному образованию юношества, приготовляющегося в гражданскую службу”. Того ж таки дня був затверджений статут Юридичного ліцею, згідно з яким він мав готувати фахівців у галузі практичної юриспруденції. Склад кафедр свідчить про те, що цей заклад мав виключно практично-спеціальний характер. Так, за винятком енциклопедії законознавства, в Ліцеї не викладалось жодної науково-теоретичної дисципліни з царини права. Навчання, по суті, зводилось до засвоєння студентами Зводу законів, у відповідності з яким було створено чотири фахові кафедри:енциклопедії законознавства та державного права (І, ІІ, ІІІ та ІХ томи Зводу законів); законів про фінанси та статути казенного управління (IV-VIII томи Зводу законів); законів громадянських, загальних, прикордонних та державного благоустрою (X, XI, XII томи Зводу законів); законів поліцейських та кримінальних із судоустроєм (XIII, XIV, XV томи Зводу законів).

Крім того, для викладання загальноосвітніх предметів були створені 3 кафедри: російської історії та статистики; теорії поезії та російської словесності; богослів'я. У Ліцеї також викладалися французька та німецька мови.

Загалом, навчальна програма Ліцею передбачала вивчення таких предметів: догматичне і моральне богослів'я; церковне право; енциклопедія законознавства; державне право; закони казенного управління і повинностей; цивільне право; закони державного благоустрою; поліцейські закони; кримінальне право; загальна та російська статистика; російська історія; російська словесність; французька і німецька мови [15, с. 57].

Крім того, при Ліцеї була створена гімназія “как приуготовительное к поступлению в Лицей заведение”. Вона знаходилась у приміщенні Ліцею, підпорядковувалась його дирекції та утримувалась за державний кошт “в размере 5828 рублей в год” [27, с. 15]. Основне завдання гімназії полягало в підготовці учнів до вступу в Ліцей та “доставлении способов приличного воспитания”.

Повний курс навчання в Ліцеї становив 3 роки й поділявся на 6 семестрів. Студент переводився з курсу на курс, якщо середній бал був вищим трьох, а двійки допускались по одному з додаткових предметів [3, арк. 10 зв].

Для випуску з чином ХІІ класу необхідно було одержати з основних предметів середній бал 4 і з кожного предмету окремо не менше 3, а з додаткових - середній бал з кожного предмету не менше 3. Для випуску з чином XIV класу існували такі ж вимоги, як при переводі з курсу на курс [3, арк. 11]. У разі вступу на військову службу випускники Ліцею прирівнювались до випускників університетів. Студенти, які закінчили “с успехом” курс в Ліцеї, приймались без екзаменів на 1 курс університетів, а на старші курси - після складання відповідних екзаменів.

Студенти Юридичного ліцею походили здебільшого з Чернігівської, Полтавської та сусідніх губерній, закінчили гімназії або, у деяких випадках, духовні семінарії. За свідченням сучасника, в Ліцеї “веяло хорошим, здоровым духом... Хороший, тесный кружок товарищей, отсутствие педантизма и стеснений со стороны преподавателей... - все это чрезвычайно благотворно действовало на лицейскую молодежь и вносило в среду ее ту цельность и гармонию, которая так редко встречается между новейшей учащеюся молодежью. При этих благоприятных условиях внутренней жизни Лицея, между лицеистами сильно была развита страсть к занятиям литературой, и эти занятия увлекли многих впоследствии на литературное и ученое поприще” [22, с. 350]. Молодь виховувалась у дусі поваги до корпоративних цінностей. У документах і спогадах сучасників немає жодної згадки про бешкети або конфлікти між студентами і викладачами. Щоправда, згодом ситуація зміниласявнаслідок закриття у 1863 р. Ліцейського пансіону й відмови від форменого одягу.

Ніжинський юридичний ліцей мав належну навчально-матеріальну базу. Він успадкував велику бібліотеку, якою за додаткову платню завідував один з професорів [35, арк. 23зв]. У тематичному відношенні книгозбірня була напрочуд розмаїтою, що зумовлювалось неодноразовими перетвореннями Ліцею. Переважали книги з богослів'я, філософії, правознавства, загальної та російської історії, статистики, математики, природничих наук, медицини, мовознавства, словесності. Щороку бібліотечний фонд поповнювався на 80-110 найменувань книг, які закуповували у вітчизняних та зарубіжних видавців. Згодом, у 1857 р. було створено окрему студентську бібліотеку [33, арк. 29].

У Ліцеї існували також предметні кабінети. У фізичному кабінеті у 1842 р. знаходилось близько 110 приладів, а також моделі парової винокурні, жниварки та 2 плуги [33, арк. 30-30зв]. У мінералогічному кабінеті у 1840 р. налічувалось 700 мінералів [4, арк. 21]. Ще близько 2000 мінералів у 1862 р. передав попечитель Ліцею Г. Кушельов-Безбородько [36, арк. 2]. У зоологічному кабінеті в 1841 р. було представлено понад 1000 екземплярів комах, птахів, ссавців [4, арк. 21]. У 1850 р. граф Г. Кушельов-Безбородько подарував Ліцею колекцію, що складалась з 200 зображень тварин [5, арк. 24-25].

Першу згадку про колекцію з 66 монет та медалей у мюнц-кабінеті Ніжинського фізико-математичного ліцею містить звіт міністра народної освіти графа С. Уварова за 1837 р. [23, с. 7]. Після створення Юридичного ліцею колекція постійно поповнювалась з різних джерел: бронзову медаль подарував Ліцею обер-прокурор Святішого Синоду граф М. Протасов, срібну медаль - надвірний радник П. Клобуков. До 25-річчя навчального закладу почесний попечитель граф О. Кушельов-Безбородькоу 1845 р. подарував Ліцею свою нумізматичну колекцію, яка складалась з понад 440 монет та медалей. У 1872 р. його син граф Г. Кушельов-Безбородько передав Ліцею ще кількасот медалей та монет разом зі спеціальними меблями, відтак, у травні 1874 р. у мюнц-кабінеті нараховувалось вже 1139 експонатів.

Важливу роль у навчально-виховному відігравала картинна галерея, яку в 1845 р. з нагоди 25-річчя Ніжинської вищої школи подарував почесний попечитель граф О. Кушельов-Безбородько. Вона складалася з 175 творів живопису вітчизняних і зарубіжних художників XVI-ХІХст., кількість яких фактично не змінилась до переформатування навчального закладу у Історико-філологічний інститут.

23 січня 1851 р. Міністерство народної освіти затвердило “Інструкцію директору Ліцею князя Безбородька”, що регламентувала його діяльність. Директор очолював Раду Ліцею, до якої входили також інспекторий викладачі. До її компетенції належали організація навчально-виховного процесу; розподіл академічного навантаження; розгляд методики викладання, запропонованої викладачами; проведення іспитів та урочистих актів [25, с. 1259].

До 10 студентів на трьох курсах Ліцею перебували на повному пансіоні, решта навчались власним коштом, сплачуючи 14 р. 29 коп. сріб. за право на навчання. Право користуватись навчально-матеріальною базою ліцею було поширено і на учнів гімназії, кращі з яких вступали до Ліцею на пільгових засадах.

Протягом 1840-1855 рр. посаду директора Ліцею та гімназії обіймав Х. Екеблад. Після його відставки близько 2 років директором був М. Могилянський - згодом помічник попечителя Київського навчального округу, попечитель Одеського навчального округу і член ради Міністерства народної освіти. Упродовж наступних 10 років (1856-1866 рр.) посаду директора займав Є. Стеблін-Камінський, згодом Віленський губернатор. У 1866-1869 рр. директором Ліцею був Є. Гудима, а у 1870-1875 рр. М. Чалий. Директор головував на засіданнях Ради, займався господарською діяльністю, здійснював представницькі функції. З-поміж директорів Ліцею особливо виділявся Є. Стеблін-Камінський [30, с. 88-89], завдяки якому Ліцей став важливим осередком розвитку освіти й культури в регіоні.

Професорів обирала Рада Ліцею з осіб, які мали ступінь магістра. Статут у такий спосіб окреслював їхні обов'язки: “1) в полном, правильном и благонамереном преподавании свого предмета; 2) в точном и достоверном сведении о ходе и успехах в ученом мире наук, им (професором) преподаваемых, 3) в неупустительных заседаниях в совете” (§45). Навчальне навантаження професора становило не менше 8 годин на тиждень [35, арк. 22зв].

Незважаючи на категоричну вимогу Статуту, далеко не всі професори Ліцею мали науковий ступінь магістра. У цьому сенсі Ніжинський ліцей не становив жодного винятку - натоді далеко не всі викладацькі посади в університетах були зайняті особами, що мали наукові ступені. Втім, загальний рівень викладачів Ліцею був достатньо високим, а деякі з них залишили помітний слід в історії вітчизняної освіти, науки і культури.

Так, філолог М. Туловпротягом 1840-1853 рр. викладав у Ліцеї теорію поезії та історію російської словесності. Значною популярністю користувався його підручник “Руководство к познанию родов, видов и форм поэзии” (К., 1853) [9, с. 306].

У 1845-1850 р. у Юридичному ліцеївикладав М. Бунге, згодом відомий учений і державний діяч. Яскраву характеристику ніжинського періоду його життя і діяльності залишив його сучасник: “Н. Бунге весьма расширил теоретическую часть своего предмета любимой им политической экономией и сумел скоро сделать сухой прежде предмет одним из самых любимых студентами... Молодой, страстно любящий науку и просвещение, Н. Бунге принес в Нежин начала европеизма и интереса к явлениям западноевропейской жизни и науки. Он приглашал своих учеников отдохнуть за чайным столом, где обыкновенно поднимались оживленные разговоры, которых учитель превращался в самого близкого старшого товарища, умевшего поднимать своих младших слушателей до уровня собственых понятий и стремлений, без малейшего давления авторитетностью своих познаний и положення” [2, с. 75-76].

Протягом 1853-1868 рр. у Ліцеї викладав історик І. Лашнюков. “Как преподаватель, Лашнюков, - відзначив його біограф, - должен занять место в ряду лучших деятелей своего времени по огромному воспитательному влиянию, которое имел на молодежь. В лицее Лашнюков занимал первостепенную роль. Лашнюков не был краснобаем, но он одарен был силою пробуждать к мысли даже опустившиеся и ленивые умы.” [31, с. 411]. Помітне місце у тогочасній історіографії посіла його книга “Пособие к изучению русской истории методом критическим”.

Викладачам Ніжинського ліцею належить значний внесок у розвиток юридичної науки. Так, професор А. Циммерману 1845 р. захистив у Київському університеті св. Володимира магістерську дисертацію “О состоянии городских обывателей России до конца XVI столетия”, а його наступник професор М. Затиркевич у 1875 р. - магістерську дисертацію “О влиянии борьбі между народами и сословиями на образование строя Русского государства в домонгольский период”.

Професор кафедри цивільного права П. Даневський у 1857 р. видав у Петербурзі книгу “Об источниках местных законов некоторых губерний и областей России” [17, с. 121]. Наукова спільнота також схвально зустріла посмертно видану у 1870 р. у Києві працю професора кафедри цивільного права І. Пилянкевича “История философии права”.

Науковий доробок професора кафедри кримінального права І. Максимовича складали грунтовні студії “Речь о развитии идеи преступления по смыслу памятников русского законодательства” (К., 1845) та “Об уголовных наказаних в России” (К., 1853) [30, с. 284].

Помітний слід у розвитку юриспруденції та політичної економії залишив професор кафедри казенного управління М. Бунге, який у 1847 р. захистив магістерську дисертацію “Исследование начал торгового законодательства Петра Великого”. Згодом він опублікував цілу низку наукових праць і навчальних посібників, зокрема “Об изменении юридических отношений в России вследствие предстоящего преобразования крепостного права” (1858), “Банковые законы и банковая политика” (1874), “Полицейское право. Государственное благоустройство” (1877) та ін.

Його наступник на кафедрі казенного управління В. Незабинтовський після захисту у 1852 р. магістерської роботи “О податной системе в Московском государстве со времени установления единодержавия до введения подушного оклада Петром Великим” видав книгу “Учение публицистов о межгосударственном владении” (К., 1863) [2, с. 475]. Вже після смерті вченого у 1884 р. побачила світ його праця “Очерк системы казенных доходов в России со времени императора Петра Великого до кончины императрицы Екатерины ІІ”. Високий авторитет В. Незабинтовського у колі науковців засвідчило видання у 1884 р. його “Собрания сочинений” за редакцією А. Романовича-Славатинського, здійснене згідно з рішенням Ученої ради Київського університету св. Володимира.

Однак наприкінці 1850-х рр. Ліцей почало лихоманити. У періодичній пресі час від часу з'являлись публікації про необхідність його реформування [24, с. 97]. У 1859 р. Рада Ліцею підготувала відповідний проект, але у ньому йшлося тільки про розширення кола предметів, що викладались за рахунок дисциплін, які вивчались на юридичних факультетах університетів, та внесення деяких змін до статуту. Цей проект передбачав виділення додаткових коштів для Ліцею і саме тому, напевне, не був утілений в життя.

У підготовленій Міністерством народної освіти у 1867 р. “Записке о необходимости преобразования лицеев Демидовского и князя Безбородко” йшлося про те, що внаслідок невизначеності статусу і недосконалих навчальних планів з них “не выходят ни хорошие камералисты, ни юристы”. Стверджувалось, що “в самом устройстве этих заведений таятся причины их упадка. Действительно, лицеи наши не имеют доселе никакого определенного, ни научного, ни практического значения; они занимают какое-то среднее место между университетами и гимназиями” [16].

Ця ж думка практично дослівно була викладена в “Обзоре деятельности ведомства Министерства народного просвещения за 1862-1864 гг.”: “Заведения эти [Демидовский в Ярославле и князя Безбородко в Нежине] занимают какое-то среднее место между университетами и гимназиями и не принадлежат вполне ни к разряду средних, ни к разряду высших учебных заведений. Естественным следствием этого является поверхностность образования, делающая лицеи в нынешнем их виде заведениями совершенно бесполезными” [14, с. 91].

Водночас було висловлено низку пропозицій з приводу реформування Ніжинського ліцею: перетворити його у факультет Київського університету Св. Володимира; створити на його базі реальне або агрономічне училище; ліквідувати Ліцей і використатиблагодійні пожертви князя Безбородька для утримання стипендіатів у інших навчальних закладах.

Усі, крім останнього, варіанти потребували значних коштів, одержати які, годі було і сподіватись. Відтак міністр народної освіти, О. Головнін схвалив проект реформування Ліцею, що був запропонований 7 грудня 1865 р. почесним попечителем цього закладу графом О. Кушельовим-Безбородьком. Він передбачав передачу усіх приміщень, бібліотеки та іншого майна Ліцею кн. Безбородька місцевій гімназії [30, с. 32].

Але новий міністр народної освіти Д. Толстой побачив у цьому проекті порушення волі засновника і призупинив чергове реформування Ліцею. Водночас він наголошував на “крайне бедственном”, “беотрадном”, “безысходном” становищі Ліцею.

Зрештою7 травня 1874 р. Д. Толстой направив до Державної Ради пропозицію щодо перетворення Ліцею князя Безбородька в Історико-філологічний інститут.

13 вересня 1874 р. Державна Рада розглянула це питання. У рішенні, зокрема, зазначалось: “Осуществление этой мысли может, без сомнения, принести благотворные результаты, удовлетворив до некоторой степени и притом с наивозможно меньшим обременением Государственного казначейства, постоянно ощущаемой у нас повсеместно потребности в хорошо подготовленных учителях” [19, с. 1]. Водночас Д. Толстой заявив, що план перетворення Ліцею готувався за активної участі безпосереднього спадкоємця заповідувачів - попечителя Ліцею графа О. Мусіна-Пушкіна.

20 листопада 1874 р. Державною Радою було ухвалено постанову “О преобразовании Лицея князя Безбородко в городе Нежине в Историкофилологический институт князя Безбородко” [14, с. 107].

1 січня 1875 р. останній директор Ліцею М. Чалий вийшов у відставку. Натомість на посаду директора Історико-філологічного інституту був призначений ординарний професор, доктор слов'янсько-руської філології М. Лавровський, який і завершив реорганізацію Ліцею в Інститут.

Загалом Юридичний ліцей відіграв помітну роль у розвитку освіти й підготовці фахівців-працівників. З його стін вийшли 34 випуски - 838 осіб, близько половини яких узяли безпосередню участь у запровадженні в життя судової реформи 1864 р. Серед вихованців Ліцею було чимало відомих діячів освіти, науки і культури: поет, перекладач і видавець М. Гербель, поет, байкар і публіцист Л. Глібов, поет, публіцист і громадський діяч Ф. Богушевич, історик і педагог І. Лашнюков,історик і культуролог В. Горленко та ін.

Правонаступником і спадкоємцем Юридичного ліцею став Ніжинський історико-філологічний інститут князя Безбородька, який відіграв важливу роль у розвитку вітчизняної освіти, науки і культури.

ніжинський юридичний ліцей

Список використаних джерел

1. Акт Лицея князя Безбородко и Нежинской гимназии, состоявшийся 1849 года июня 22 дня. - К., 1849. - 222 с.

2. Биографический словарь профессоров и преподавателей Императорского Университета св. Владимира (1834-1884) / Сост. под ред.: В. С. Иконников. - Киев: Тип. Ун-та Св. Владимира, 1884. - 860 с.

3. Відділ забезпечення збереженості документів Державного архіву Чернігівської області в м. Ніжині. - Ф.1353. - Оп. 1. - Спр. 238. - 13 арк.

4. Там само. - Спр. 339. - 22 арк.

5. Там само. - Спр. 419. - 57 арк.

6. Гербель Н. Список должностным лицам Лицея князя Безбородко, состоящим ныне на лицо / Н. Гербель // Лицей князя Безбородко. - СПб., 1859. - Отд.2. - С. 146-147.

7. Гербель Н. Список студентов, окончивших курс в Лицее князя Безбородко со времени преобразования его из математического до настоящего времени / Н. Гербель // Лицей князя Безбородко. - СПб., 1859. - Отд.2. - С. 155-162.

8. Гербель Н. Список студентов, окончивших курс в Лицее князя Безбородко со времени преобразования его из математического факультета в юридический до настоящего времени / Н. Гербель// Гимназия высших наук и Лицей князя Безбородко. - СПб., 1881. - Отд.2. - С. СХЬУІ-СЬХХХУІ.

9. Гербель Н. М. А. Тулов / Н. Гербель // Гимназия высших наук и Лицей князя Безбородко. - СПб., 1881. - Отд.2. - С. 305311.

10. Годичный торжественный акт в Лицее князя Безбородка и Нежинской гимназии, бывший 4 сентября 1860. - К., 1860. - 30 с.

11. Годичный торжественный акт в Лицее князя Безбородко и Нежинской гимназии, бывший 4 сентября 1868. - К., 1868. - 28 с.

12. Годичный торжественный акт в Лицее князя Безбородко и Нежинской гимназии, бывший 4 сентября 1869. - К., 1869. - 39 с.

13. Егоров А. Д. Демидовский юридический лицей; В 2 ч. / А. Д. Егоров. - Иваново, 1994. - Ч. 1-2. - 311 с.

14. Егоров А. Д. Лицей князя Безбородко / А. Д. Егоров. - Иваново, 1994. - 130с.

15. Егоров А. Д. Лицеи России: (Опыт ист. хронологии): в 5 кн. / А. Д. Егоров. - Иваново, 1994. - Кн.2. - 129 с.

16. Записка о необходимости преобразования лицеев Демидовского и Князя Безбородко. - СПб., 1867. - 1096, 66 с.

17. Лицей князя Безбородко и Гимназия высших наук. - СПб., 1881. - 666с.

18. О преобразовании лицея князя Безбородко в городе Нежине в Историко-филологический институт князя Безбородко // Журнал Министерства народного просвещения. - 1875. - Февраль. - С. 50-54.

19. О преобразовании Лицея князя Безбородко в городе Нежине. - СПб., 1874. - 10 с.

20. О преобразовании Лицея князя Безбородко в Нежине. - СПб., 1874. - 54с.

21. Обзор деятельности ведомства Министерства народного просвещения и подведомственных ему учреждений в 1862, 63 и 64 годах (с приложениями). - СПб., 1865. - 331, 382 с.

22. Полевой П. Н. В. Гербель / П. Полевой // Гимназия высших наук и Лицей князя Безбородко. - СПб., 1881. - Отд. 2. - С. 344-356.

23. Самойленко А. Г. Краткий очерк истории нумизматического собрания учреждений Нежинской высшей школы / А. Г. Самойленко, С. Ю. Зозуля, М. В. Потапенко // Описи нумизматического собрания учреждений Нежинской высшей школы середины XIX - первой трети ХХвв. -Нежин: НГУ им. Гоголя, 2013. - С. 7-9.

24. Самойленко Г. В. Юридичний ліцей (1840-1875) / Г. В. Самойленко // Ніжинська вища школа (1820-1995). - Ніжин, 2000. С. 93-118.

25. Сборник постановлений по Министерству народного просвещения. Царствование императора Николая І 1825-1855 гг. СПб., 1876. - Т.2. Отделение 2. - 1352; 12; 105; 48 с.

26. Сборник распоряжений по Министерству народного просвещения за 1871-1873 гг. - СПб., 1881. - Т.5. - 1322; 73; 32 с.

27. Сребницкий И. А. Очерк из истории лицея князя Безбородко (1832-1875). - Нежин, 1895. - 39 с.

28. Сребницкий И. А. Лицей князя Безбородко / И. А. Сребницкий // Гимназия высших наук и Лицей князя Безбородко. - СПб., 1881. - С. 110-132.

29. Сребницкий И. А. Очерки из истории Лицея князя Безбородко (1832-1875) / И. А. Сребницкий // Известия Историко-филологического института. - 1895. - Т. 15. - С. 3-39 (2 паг.).

30. Толбин В. Е. П. Стеблин-Каминский / В. Толбин // Лицей князя Безбородко. - СПб., 1859. - С. 88-89.

31. Троцина К. И. В. Лашнюков / К. Троцина // Гимназия высших наук и Лицей князя Безбородко. - СПб., 1881. - Отд. 2. - С. 408-413.

32. Троцина К. И. Максимович / К. Троцина // Гимназия высших наук и Лицей князя Безбородко. - СПб., 1881. - Отд. 2. - С. 283-284.

33. ЦДІАК України. - Ф.707. - Оп.9. - Спр. 1. - 683 арк.

34. Там само. - Оп.22. - Спр. 428. - 15 арк.

35. Там само. - Оп.22. - Спр. 581. - 114 арк.

36. Там само. - Оп.87. - Спр. 3790. - 26 арк.

Размещено на Allbest.ru