Командно-адміністративна система УРСР в умовах перших п’ятирічок - вплив на обороноздатність

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КОМАНДНО-АДМІНІСТРАТИВНА СИСТЕМА УРСР В УМОВАХ ПЕРШИХ П'ЯТИРІЧОК - ВПЛИВ НА ОБОРОНОЗДАТНІСТЬ

Нікітенко К.В.

доктор історичних наук

Львівська національна академія мистецтв

(Україна, Львів)

Дослідження присвячене аналізу особливостей функціонування й ефективності роботи командно-адміністративної системи в УРСР. Проаналізовано вплив тоталітарних сталінських методів управління, які сформувалися в умовах передвоєнних п'ятирічок, на обороноздатність країни.

Ключові слова: командно-адміністративна система, п'ятирічки, обороноздатність, УРСР.

Nikitenko K.V., Doctor of Historical Sciences, Head of the Department of Management Arts, Lviv National Academy of Arts (Ukraine, Lviv)

The study focused on the analysis of the functioning and efficiency of the administrative-command system in the Ukraine republic. The influence of the totalitarian Stalinist control methods that have formed in the prewar five-year plans terms on defense potential country.

Keywords: command-administrative system, five-year plans, defense potential, Ukrainian SSR.

Исследование посвящено анализу особенностей функционирования и эффективности работы командно-административной системы в УССР. Проанализировано влияние тоталитарных сталинских методов управления, которые сформировались в условиях довоенных пятилеток, на обороноспособность страны.

Ключевые слова: командно-административная система, пятилетки, обороноспособность, УССР.

Масштабний соціальний експеримент - побудова принципово нового державного механізму-монстра - командно-адміністративної системи “по-сталінськи”, не призвів до запланованого зміцнення економічних основ обороноздатності СРСР. Відмова від нової економічної політики 1920-х рр. з її багатоукладністю, функціонуванням певних ринкових механізмів і певної свободи конкуренції, вибору, волі - натомість створення й утвердження у 1930-х рр. тоталітарно-бюрократичних механізмів управління економікою і суспільством - мало важкі, непоправні наслідки. Об'єктивний всебічний аналіз як здобутків так і прорахунків форм і методів роботи системи влади та управління може бути використаний на сучасному етапі при проведенні соціально-економічних трансформацій в Україні.

Дослідники С. Кульчицький, В. Литвин, О. Реєнт, І. Коляда та ін. [1] присвятили свої роботи аналізу соціально-політичної ситуації в Україні в умовах перших п'ятирічок. Втім, незважаючи на значну історіографічну базу питання фінансування оборонних заходів, впливу формування фінансово-банківської системи “по-сталінські”, з її суто радянським винаходом “плановим кредитом”, ефективність використання наданих ресурсів потребують більш детального вивчення.

Метою статті є дослідження впливу сформованої командно-адміністративної системи на обороноздатність країни в умовах довоєнних п'ятирічок.

Завданням є аналіз загальних тенденцій і характерних особливостей організації фінансування промислового комплексу республіки, ефективності використання грошових коштів.

Слід відзначити, що довоєнні п'ятирічки зробили свою справу - аграрна країна відійшла в минуле. Будівництво нових заводів (серед них Запоріжсталь, Азовсталь, Дніпробуд, Краммашбуд, Харківський тракторний завод та ін.) вивело Україну на рівень великих індустріальних країн Європи. Загалом за дві з половиною п'ятирічки було побудовано понад дві тисячі великих господарських об'єктів. Промислове виробництво в Україні напередодні війни зростало швидкими темпами. Якщо у 1937 р. випуск продукції важкої промисловості становив 16,2 млрд. крб. то у 1940 р. - 22,4 млрд. крб. За 1928-1940 рр. видобуток вугілля зріс у 4,7 разу, виплавка сталі - учетверо, машинобудування - в 20 разів [2, с. 382]. Як наслідок, Україна посіла друге місце у світі з виплавляння чавуну (після Німеччини), 4-те за видобутком вугілля, випередила Францію та Італію за виробництвом металу і машин тощо [3, с. 228].

Зрозуміло, що підвищення обороноздатності країни було однією з головних цілей індустріалізації. У країні будували нові авіаційні, танкові та інші об'єкти військово-промислового комплексу (ВПК). Загалом у 1938-1941 рр. військова промисловість розвивалася втричі швидше, ніж будь-яка інша. Конструкторське бюро під керівництвом М. Кошкіна розробило танк Т- 34, конструктор В. Петляков створив швидкісний пікіруючий бомбардувальник Пе-2, у 1939 р. з'явився літак-штурмовик Іл-2, здатний знищувати танки ворога тощо.

На оборону коштів не шкодували. Якщо у 1940 р. військові витрати становили 56,8 млрд. крб. (або 32,6% всього держбюджету), то на початку 1941 р. тільки за офіційними даними - 43,4% [4, с. 48]. За кількісними показниками Червона армія стала однією з перших у світі.

Зауважимо, що індустріалізація здійснювалася в умовах гострої нестачі коштів, браку кваліфікованих кадрів, устаткування, загальної економічної відсталості. Для зведення заводів-гігантів, розвику ВПК потрібні були значні фінансові інвестиції, тому радянська влада вдалася до глобальних соціальних перетворень-злочинів: колективізації (фактично знищення селянина-трудівника), використання примусової праці політичних в'язнів тощо. Сталіна цікавило тільки одне - показники. І вони мали зростати. Ціна - діло десяте.

Усе це призводило до постійної “штурмівщини”. Посилювало хаос і паніку. Плани в СРСР не були постійною величиною, їх нескінченно коригували, змінювали, переписували. Приміром, при реконструкції Дніпропетровського металургійного комбінату ім. Петровського (обсяг капітальних вкладень 18 млн. крб.) план будівництва впродовж року змінювався 13 разів, на Дніпровському комбінаті ім. Ф. Дзержинського (капіталовкладення на суму 14,6 млн. крб.) - “лише” 10 разів, але у підсумку останній варіант співпав із першим [5, с. 91]. Десять разів було проведено копітку, марудну, але зовсім нікому непотрібну роботу. Генеральний план будівництва Харківського тракторного заводу вже на травень 1930 р. змінювався сім разів [2, с. 382]. Продовжувати можна довго.

Навіть обережні спроби критики офіційного курсу негайно таврували як економічний сепаратизм і “волобуївщину”. Фахівці, думки яких не відповідали партійній доктрині, були відсторонені від керівництва. На зміну репресованим професіоналам прийшли некритичні виконавці. У країні запанувала надзвичайно спрощена модель економічних стосунків. Вважали, що чим більше грошей виділено на будівництво або виробництво, тим кращими та ефективнішими на ньому будуть виробничі процеси. Те, що гроші повинні працювати, нести в собі максимальний економічний ефект, а не просто накопичуватися на банківських рахунках, до уваги не брали. Й. Сталін, наголосив на ХУІ з'їзді ВКП(б) (червень-липень 1930 р.): “Люди, які базікають про необхідність зниження темпу розвитку нашої промисловості, є ворогами соціалізму, агентами наших класових ворогів” [6, с. 28].

Зниження фінансування, навіть в силу певних об'єктивних обставин, у цьому контексті однозначно могли трактувати як прояв “ворожої” діяльності. Брати на себе таку відповідальність банківське керівництво не бажало. Страх за своє життя став сильнішим за міркування економічної доцільності. Реальна ситуація в господарстві республіки регулярно впливала на коригування у складені плани, втім “знизити темп розвитку нашої промисловості” ніхто не наважувався, гроші у повному обсязі переводили на рахунки підприємств. Досить часто це не несло в собі жодного позитиву. Так, у 1929/1930 р. роботи, на які Промбанк, відповідно до отриманих кредитних планів, виділив кошти в повному річному обсязі, були виконані тільки на 70%, а за деякими галузями й значно менше: заводи з виробництва будівельних матеріалів використали всього 61% наданих коштів, підприємства скло-порцеляна об'єднання - 67% тощо [7, арк. 18]. Величезні суми осіли на банківських рахунках, тоді як їх так не вистачало господарству республіки для збалансованого розвитку, адже в країні простежувалася дуже значна структурна диспропорція - розвиток промисловості групи А значно випереджав групу Б.

Приміром, у місті Зінов'євську планували збільшити потужність електростанції, на це одразу авансом перерахували кошти у повному об' ємі. Втім, до монтажно-будівельних робіт на станції навіть не приступали - не було затвердженого проекту. У Ніжині та Ізюмі ситуація була аналогічною. Будівництво електростанції в Одесі, на яке були виділені значні суми, теж за рік навіть не розпочалося. На добудову Миколаївської електростанції також виділили кошти, однак: “крайній дефіцит мідного дроту, кабелів і стовпів”, а також “нестача кваліфікованої електротехнічної сили” і на цьому об'єкті перекреслили всі плани [7, арк. 18, 23, 23зв].

У зв'язку із проблемами під час затвердження проектів будівництва Костянтинівський скляний завод на Донеччині тільки у 1929/1930 р. недовиконав робіт на 118 тис. крб., які цілий рік пролежали на його банківських рахунках. Лисичанській завод зумів виконати робіт тільки на 1084 тис. крб. із виділених 2400 тис. крб.: “запізнення в отриманні робочих креслень, неповна реалізація фонду будівельних матеріалів”. Так, наприкінці року завод отримав тільки 22% потрібних будівельних матеріалів, 50% цементу тощо. Також важливою проблемою була нестача кваліфікованої робочої сили. За середньої потреби будівництва у 1500 людей, на 1 серпня 1930 р. працювало всього - 814 робітників, на 1 вересня того ж року - 738 тощо [7, арк. 20].

Проблеми з ефективністю використанням наданих коштів були характерними для промислового комплексу республіки. Наприклад, підприємства Союзкоксу за рік використали тільки 29% наданого фінансування. Завод в Алчевську при плановому завданні на 7950 тис. крб. - виконав будівельно-монтажних робіт лише на 3350 тис. крб. (42%); Кузнецький завод отримав за планом кредитів на 5000 тис. крб., а використав всього 1300 тис. крб. (26%); підприємства Макіївки отримали планового кредитування на суму 7500 тис. крб., а зуміли використати з них менше половини - 3500 тис. крб. (46,7%); Краматорський завод використав всього 400 тис. крб., з отриманих 1500 тис. крб. (26,7%); Запорізький завод - 800 тис. крб. з отриманих 3200 тис. крб. (25%), Харківський тракторний завод, отримавши коштів на 31897 тис. крб., зумів виконати робіт тільки на 18468 тис. крб. (57,9%) тощо. Антирекорд встановив Луганський завод гірничозаводського обладнання - виконав кредитний план тільки на 17,5% [7, арк. 24зв, 25зв].

Великою перемогою здалася робота підприємств хімічної промисловості, які виконали план на 88%. Втім, ці підприємства отримали 34227 тис. крб. на виконання робіт, а використали з них 30154 тис. крб., отже, мертвим вантажем на банківських рахунках осіло “всього” - 4073 тис. крб. [7, арк. 26зв].

У республіці не виконали плани закупівлі імпортного обладнання, на що було виділено 21,2 млн. крб., проте, вдалося придбати необхідного устаткування всього на 1,5 млн. крб. (7,1%), вітчизняного обладнання з виділених 6,7 млн. крб. було закуплено на 1 млн. крб. (14,9%), проектні роботи виконані тільки на 44,8% тощо [7, арк. 24зв]. Небезпечна і шкідлива кредитна гігантоманія виснажувала економіку країни, загрожувала знеціненням радянської валюти. За 1930 р. кредитні вкладення лише Державного банку в господарство країни зросли майже вдвічі, що навіть за свідомо завищеними планами-директивами ніяк не могло бути забезпечене відповідним збільшенням об'ємів виробництва промислової продукції. Роздрібний товарообіг збільшився за цей же період лише на 27% тощо [8, с. 94]. В країні панував автоматизм розрахунків “під план”.

Отже, головною проблемою стали не технічні труднощі на будівництвах, уникнути яких під час виробничих процесів неможливо, а значне перефінансування промислового будівництва, неефективність використання коштів.

Фактично в країні панував диктат плану. Показники, внесені у плани, розглядали як непорушний економічний закон, властивий соціалістичному способу виробництва, а реальні об'єктивні результати - навпаки, вважали умовними категоріями. На ХУІІ з'їзді ВКП(б) Й. Сталін підкреслив: “Посилання на так звані об'єктивні умови не має виправдання. Після того, як правильність політичної лінії партії підтверджена досвідом ряду років, а готовність робітників і селян підтримати цю лінію не викликає більше сумнівів, - роль так званих об'єктивних умов звелася до мінімуму, тоді як роль наших організацій та їх керівників стала вирішальною, виключною” [9, с. 33].

Як наслідок, замість запланованих Й. Сталіним темпів зростання промислового виробництва - 37,7% на рік, починаючи з другого року п'ятирічки, насправді навіть за офіційними завищеними даними (не був врахований фактор інфляції, а також проведене повторне обчислення валової продукції) приріст склав всього 15,7% [3, с. 202].

При розробці другого п'ятирічного плану були враховані деякі помилки попередньої п'ятирічки. Цей план був більш збалансованим. В ньому були заплановані досить помірні середньорічні темпи зростання промислової продукції - 13-14%. Втім, визначальні принципи нелогічної неефективності господарських процесів, не тільки не були переглянуті, але й стали на довготривалий період характерною ознакою роботи. Радянська економіка повністю ігнорувала ринкові механізми і принципи. Кредитні “плани-директиви” рік за роком розхитували економіку країни. Підприємства продовжували неефективно використовувати надані кошти.

Приміром, підприємства Київської області у 1934 р. використали в роботі всього 55% виділених їм коштів, на Донеччині показник був іще гіршим - всього 43%, а на Вінничині майже 60% грошей весь рік пролежали на банківських рахунках. Вкрай низькі результати використання виділених коштів продемонструвала низка республіканських трестів, приміром, Одеський цукровий трест всього - 55% тощо [10, арк. 44, 46]. Абсолютно утопічне переконання, що для успішного будівництва слід тільки виділити якомога більше коштів, за умов повного ігнорування всього складного комплексу причин і наслідків, призводило до вилучення величезних сум із виробничих процесів. На нашу думку, Ф. Дзержинський дав ідеально точне визначення підпорядкування економіки плану в радянському суспільстві: “Вся суть нашого планового господарства... полягає у правильній лінії” [11, с. 156]. “Правильну лінію” вважали важливішою за всі об'єктивні економічні закони.

Як наслідок, планове перефінансування призводило до масштабного нецільового використання коштів. Можна зрозуміти директорів підприємств, які, маючи на рахунках значні кошти, прагнули хоч якось вкласти їх у справу. Досить часто сировину, матеріали та обладнання закуповували “про всяк випадок”. Приміром, на будівництвах Донецького регіону в 1937 р. закуплено “про запас” зайвого обладнання майже на 9 млн крб, а також непотрібних матеріалів ще на 2,6 млн. крб. Подібна практика призводила до затоварювання підприємств, склади були перевантажені непотрібними запасами, що створювало додаткові ускладнення, зайві й неможливі за умов вільної роботи ринкових регуляторів (якби підприємство могло б розпоряджатися банківськими кредитами на комерційних засадах, то й гроші б витрачали тільки на корисне). Наприклад, завод “Азовскло” (Донеччина) цілий рік намагався придбати шахтну лебідку, проте за результатами ревізії з'ясувалося, що на складах заводу зберігаються 2 лебідки, про які керівництво уже й забуло. Всього у 1937 р. на 100 найбільших будівництвах Донбасу мертвим вантажем осіло 36,4 млн. крб. запасів, які роками не використовували [12, с. 4].

Зауважимо, що деякі радянські директори на підприємствах розуміли першопричину цієї абсурдної ситуації, тому намагалися протистояти плановій диктатурі. Так, у 1935 р. Г. Гвахарія (директор Макіївського металургійного заводу) заявив, що керувати адміністративними методами “більше неможливо” й наполягав на запровадженні “повного госпрозрахунку” [13, с. 79]. Втім, ніякого практичного позитивного впливу на розвиток господарства країни ці заклики не мали. Г. Гвахарію заарештували, у вересні 1937 р. цього керівника розстріляли як “троцькіста” і “ворога народу” [14, с. 321].

Цілком у дусі часу та офіційної партійної лінії у всіх проблемах, пов'язаних із використанням наданих коштів, накопиченні непотрібних запасів тощо ревізори звинувачували “троцькістсько-бухаринських шкідників”, які навмисно і свідомо закуповували для будівництв непотрібне. Працівники Донецької обласної контори Промбанку у 1938 р. за результатами перевірок зробили доповідь на нараді будівельників при обласному обкомі КП(б)У закликаючи покінчити зі “шкідництвом” [12, с. 4]. Така позиція тільки консервувала та поглиблювала проблему, проте, визначальні принципи роботи планової системи не підлягали критиці.

Все це негативно вплинуло на обороноздатність країни. Нарком внутрішніх справ УРСР М. Горлинський 29 вересня 1939 р. доповідав секретарю ЦК КП(б)У М. Хрущову про вкрай незадовільний стан мобілізаційної готовності заводів “Головсільмашу”, зокрема Харківського заводу “Серп и молот”. Планове виготовлення снарядів на заводі складало 4660 одиниць на добу, в реальності ж виходило лише до 2100. М. Горлинський досить об'єктивно оцінював проблему: в цехах “повністю” відсутня механізація, бракувало обладнання (приміром, у механічному цеху тільки 190 верстатів з 436 були пристосовані для виробництва зброї), складів формовочних матеріалів, цехи не були забезпечені формами, технічними засобами, навіть тарою тощо. А найгостріше бракувало кваліфікованих фахівців. Після вступу Радянського Союзу в Другу світову війну більшість робітників призвали до армії - некомплект становив 7675 осіб (54% штату). Люди працювали без вихідних, по дві-три зміни, але виконати планові завдання було нереально.

Однак, нарком внутрішніх справ зробив із наявної ситуації досить своєрідний висновок. Директор заводу Крутиков, головний інженер Шелест, начальник мобвідділу Макаревич були звинувачені у шкідництві, репресовані як “вороги народу”. Розстріл одразу всього керівництва обезголовив завод, значно погіршив ситуацію. Кількість виготовленої продукції все зменшувалася [15, с. 747-748].

Принциповою особливістю стало те, що, на відміну від інших країн світу, індустріалізація здійснювалася не для задоволення споживчих потреб населення, тобто не для людини, не заради поліпшення її життя. Навпаки, споживання промислової продукції населенням обмежувалося. Рівень життя падав. Держава стала не тільки власником усіх промислових об'єктів, а й головним споживачем виробленої ними продукції - насамперед зброї та засобів виробництва. Структурна диспропорція - одна з характерних ознак новоствореного промислового комплексу.

Таким чином, навіть там, де людям, звичайним рядовим виконавцям, трудівникам п'ятирічок вдавалося зробити неможливе - виконати і перевиконати плани надіндустріалізації, - командно-адміністративна система, яка характеризувалася надмірно роздутим чиновницьким апаратом, бюрократизацією, тотальною централізацією планування, фінансування та матеріально-технічного забезпечення, абсолютним ігноруванням ринкових законів, і, як наслідок, породжувала хронічний дефіцит, позбавляла підприємства та трудівників економічних стимулів і самостійності, перекреслювала результати самовідданої праці.

Наслідки вражають. Як свідчать документи на початок війни в армії була фактично відсутня матеріальна частина. У політичному повідомленні політвідділу 11-го механізованого корпусу військовій раді Західного фронту від 15 липня 1941 р. акцентовано: “Напад фашистської Німеччини захопив 11 механізований корпус незабезпеченим матеріально-технічним майном. Танків було: Т-26 - 242, вогнеметів 18, БТ-5 - 44, Т-34 - 24, КВ - 3. Танки Т-26 і БТ-5 належали головним чином до навчально-бойового парку, отримані на укомплектування з інших частин. До 10-15% танків у похід не було взято - вони перебували у ремонті. Артилерійські полки не були укомплектовані повністю гарматами, тракторами і автомашинами. Автомашинами корпус був забезпечений на 10-15%. Мотоциклетний полк - кулеметний батальйон, батальйон зв'язку, понтонні батальйони - взагалі не були забезпечені інженерним і спеціальним майном. Батальйон зв'язку корпусу з 19 рацій, які йому належало мати, мав одну 5-АК. Карт топографічний районів бойових дій зовсім не було...” [16, с. 17].

Одна рація з 19 потрібних не могла забезпечити зв'язок, навіть теоретично. Що вже й казати, якщо навіть командний пункт Південного фронту не мав жодного телефонного і телеграфного апарата, жодної радіостанції [17, с. 126-127].

Наслідки такої ситуації у воєнних умовах армія швидко відчула на собі. З бойового донесення штабу 5-ї армії Військовій Раді Південно-Західного фронту від 24 червня 1941 р.: “Слабке забезпечення частин транспортом, відсутність армійського транспорту привели до перебоїв із забезпеченням боєприпасами. Зброя і боєприпаси 135 стрілецької дивізії, що прибули із зимових квартир, лежать на станції Ківерці - возити нічим” [18, с. 132]. Солдати піднімалися в атаку неозброєними.

Прикордонні округи були забезпечені радіостанціями: армійськими та аеродромними - на 2627%, корпусними та дивізіонними на 7%, полковими на 41%, батальйонними на 58%; апаратами: телеграфними - на 56%, телефонними на 50%; кабелем: телеграфним - на 20%, телефонним на 42% [19, с. 22]. Як свідчать ці цифри, бракувало зв'язківцям майже по всіх позиціях понад 50% устаткування. Функціонувало всього 7% корпусних і дивізійних радіостанцій. Не будемо навіть ставити риторичного запитання: що таке війна без зв'язку між підрозділами, що таке війна без керівництва?

Надзвичайно гострою була проблема забезпечення боєприпасами, насамперед для нових танків. На червень 1941 р. так і не було розпочато масового випуску 76-мм снарядів, що призвело до того, що ними було забезпечено лише 12% машин [20, с. 44]. 24 червня 1941 р. командир 5-ї армії генерал-лейтенант М. Потапов доповідав начальнику генерального штабу Г. Жукову: “Танків КВ великих є 30 штук. Усі вони без снарядів.” [21, с. 90-91].

Промовистий факт: до початку війни з Німеччиною з 29 механізованих корпусів повністю був укомплектований і готовий до ведення бойових дій лише один. Інші існували тільки на папері.

Таким чином, командно-адміністративна система, з її домінантою звітності, яка в свою основу поклала кількість, а не якість, звела нанівець всі досягнення передвоєнних п'ятирічок, перекреслила працю і справжні рекорди трудівників - саме ця система і допомогла зміцнити владу Й. Сталіна, але при цьому призвела до трагедії Червоної армії, максимально зіграла на руку ворогові. Бюрократизація і формалізм, вроджені вади командного керування призвели до абсолютної неготовності радянського господарського механізму до війни. Плани-директиви, невиконання яких трактували як державний злочин, незважаючи на об'єктивну соціально-політичну ситуацію, стали невід'ємною і визначальною складовою, яка обумовлювала принципову неефективність роботи системи центральної влади та управління.

командний адміністративний обороноздатність

Список використаних джерел

1. Кульчицький С. В. УСРР в добу нової економічної політики (1921-1928 рр.): Спроба побудови концептуальних засад реальної історії /_С. В. Кульчицький. - К.: Вид-во НАН України, 1995. - 203 с.; Його ж Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919-1928 рр.) / С. В. Кульчицький. - К.: Основи, 1996. - 396 с.; Його ж Україна між двома війнами (1921-1939 рр.) / С. В. Кульчицький. - К.: Альтернативи, 1999. - 336 с.; Литвин В. М. Україна: міжвоєнна доба (1921-1938 рр) / В. М. Литвин. - К.: Альтернативи, 2003. - 512 с.; Реєнт О. П. Україна між світовими війнами (1914-1939 рр.): Події. Люди. Документи. Нариси історії / О. П. Реєнт, І. А. Коляда. - К.: Школа, 2004. - 542 с. та ін.

2. Петровський В. В. Історія України: Неупереджений погляд: Факти. Міфи. Коментарі / В. В. Петровський, Л. О. Радченко, В. І. Семененко. - Харків: ВД “ШКОЛА”, 2007. - 592 с.

3. Кульчицький С. В. Україна між двома війнами (19211939 рр.) / С. В. Кульчицький. - К.: Альтернатива, 1999. - 336 с.

4. Хорьков А. Г. Накануне грозных событий / А. Г. Хорьков // Военно-исторический журнал. - 1988. - № 5. - С. 42-49.

5. Бут О. М. Проблеми управління промисловістю: історичний досвід і уроки. На матеріалах парторганізацій України. 19211941 рр. / О. М. Бут. - К.: Либідь, 1990. - 228 с.

6. ХУІ съезд ВКП(б). Стенографический отчет. - М., Л.: Московский рабочий, 1931. - 782 с.

7. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України. - Ф.30. Народний комісаріат фінансів УРСР. - Оп. 1. - Спр. 3136. Документи про роботу Всеукраїнської контори Промбанку СРСР (плани, звіт, дані). - 77 арк.

8. Денежное обращение и кредит СССР / [М. С. Атлас, З. В. Атлас, Л. Н. Зайцева и др.]; под рук. В. С. Геращенка. - М.: Финансы, 1970. - 424 с.

9. ХУІІ съезд Всесоюзной Коммунистической партии (б). Стенографический отчет. - М.: Партиздат, 1934. - 716 с.

10. Центральний державний архів громадських об'єднань України. - Ф.1. Центральний комітет КПУ. Загальний відділ. - Оп.20. - Спр. 6564. Докладные записки, справки, телеграммы Уполномоченных КПК при ЦК ВКП(б) СНК УССР, обкомов и облисполкомов, государственных банков об открытии кредитов, финансовом обеспечении предприятий, учреждений, строительных объектов. В деле есть письмо Представителя КПЗУ в ЦК КП(б)У и СНК УССР с просьбой увеличить бюджет КПЗУ на 1935 г. - 64 арк.

11. Дзержинський Ф. Е. Становище промисловості СРСР. Доповідь на ІІІ Всесоюзному з'їзді Рад 15 травня 1925 р. / Ф. Е. Дзержинський // Вибрані твори: у 2 т. - К.: Держполітвидав УРСР, 1960. - Т.2. - С. 115-156.

12. Дубицкий. Запасы на всякий случай / Дубицкий // Финансовая газета. - 1938. - 6 вересня. - С. 4.

13. Дэвис Р. У. Нэп и современность / Р. У. Девис // Коммунист. - 1990. - № 8. - С. 76-79.

14. Гіроакі Куромія. Свобода і терор у Донбасі. Українсько- російське прикордоння, 1870- 1990-ті роки / Гіроакі Куромія. Пер. з англ. Г Кьорян, В. Агеєв; передм. Г. Немирі. - К.: Основи, 2002. 510 с.

15. Радянські органи державної безпеки у 1939 - червні 1941 р.: документи ГДА СБ України / Упоряд. Василь Даниленко, Сергій Кокін. - Вид. дім “Києво-Могилянська академія”, 2009. - 1311 с.

16. Первые дни войны в документах // Военно-исторический журнал. - 1989. - № 9. - С. 15-21.

17. Тюленев И. В. Через три войны / И. В. Тюленев. - М.: Воениздат, 1960. - 256 с.

18. Лето 1941. Украина: документы и материалы. Хроника событий / Колектив авт.-сост.: Замлинский В. А. (руководитель) и др. - К.: Украина, 1991. - 512 с.

19. Мальцев П. В. Кто виноват? (Некоторые вопросы организации и осуществления управления войсками Западного фронта накануне и в начальном периоде войны) / П. В. Мальцев // Военно-исторический журнал. - 1988. - № 10. - С. 21-28.

20. Перечнев. О некоторых проблемах подготовки страны и Вооруженных сил к отражению фашистской агрессии / Перечнев // Военно-исторический журнал. - 1988. - № 4. - С. 42-50.

21. Левітас Ф. Л. Друга світова війна: український вимір / Ф. Л. Левітас. - К.: Наш час, 2012. - 272 с.

References

1. Kul'chyc'kyj S.V. USRR v dobu novoi' ekonomichnoi' polityky (1921-1928 rr.): Sproba pobudovy konceptual'nyh zasad real'noi' istorii' / S.V. Kul'chyc'kyj. - K.: Vyd-vo NAN Ukrai'ny, 1995. - 203 s.; Jogo zh Komunizm v Ukrai'ni: pershe desjatyrichchja (1919-1928 rr.) / S.V. Kul'chyc'kyj. - K.: Osnovy, 1996. - 396 s.; Jogo zh Ukrai'na mizh dvoma vijnamy (1921-1939 rr.) / S.V. Kul'chyc'kyj. - K.: Al'ternatyvy, 1999. - 336 s.; Lytvyn V.M. Ukrai'na: mizhvojenna doba (1921-1938 rr) / V.M. Lytvyn. - K.: Al'ternatyvy, 2003. - 512 s.; Rejent O.P. Ukrai'na mizh svitovymy vijnamy (1914-1939 rr.): Podii'. Ljudy. Dokumenty. Narysy istorii' / O.P. Rejent, I.A. Koljada. - K.: Shkola, 2004. - 542 s. ta in.

2. Petrovs'kyj V.V. Istorija Ukrai'ny: Neuperedzhenyj pogljad: Fakty. Mify. Komentari / V.V. Petrovs'kyj, L.O. Radchenko, V.I. Semenenko. - Harkiv: VD “ShKOLA”, 2007. - 592 s.

3. Kul'chyc'kyj S.V. Ukrai'na mizh dvoma vijnamy (19211939 rr.) / S.V. Kul'chyc'kyj. - K.: Al'ternatyva, 1999. - 336 s.

4. Hor'kov A.G. Nakanune groznyh sobytij / A.G. Hor'kov // Voenno-istoricheskij zhurnal. - 1988. - № 5. - S. 42-49.

5. But O.M. Problemy upravlinnja promyslovistju: istorychnyj dosvid i uroky. Na materialah partorganizacij Ukrai'ny. 1921-1941 rr. / O.M. But. - K.: Lybid', 1990. - 228 s.

6. ХУІ s#ezd VKP(b). Stenograficheskij otchet. - M., L.: Moskovskij rabochij, 1931. - 782 s.

7. Central'nyj derzhavnyj arhiv vyshhyh organiv vlady i upravlinnja Ukrai'ny. - F. 30. Narodnyj komisariat finansiv URSR. - Op. 1. - Spr. 3136. Dokumenty pro robotu Vseukrai'ns'koi' kontory Prombanku SRSR (plany, zvit, dani). - 77 ark.

8. Denezhnoe obrashhenie i kredit SSSR / [M.S. Atlas, Z.V. Atlas, L.N. Zajceva i dr.]; pod ruk. V.S. Gerashhenka. - M.: Finansy, 1970. 424 s.

9. ХУІІ s#ezd Vsesojuznoj Kommunisticheskoj partii (b). Stenograficheskij otchet. - M.: Partizdat, 1934. - 716 s.

10. Central'nyj derzhavnyj arhiv gromads'kyh ob'jednan' Ukrai'ny. - F. 1. Central'nyj komitet KPU. Zagal'nyj viddil. - Op. 20. Spr. 6564. Dokladnye zapiski, spravki, telegrammy Upolnomochennyh KPK pri CK VKP(b) SNK USSR, obkomov i oblispolkomov, gosudarstvennyh bankov ob otkrytii kreditov, finansovom obespechenii predprijatij, uchrezhdenij, stroitel'nyh ob#ektov. V dele est' pis'mo Predstavitelja KPZU v CK KP(b)U i SNK USSR s pros'boj uvelichit' bjudzhet KPZU na 1935 g. - 64 ark.

11. Dzerzhyns'kyj F.E. Stanovyshhe promyslovosti SRSR. Dopovid' na III Vsesojuznomu z'i'zdi Rad 15 travnja 1925 r. / F.E. Dzerzhyns'kyj // Vybrani tvory: u 2 t. - K.: Derzhpolitvydav URSR, 1960. - T.2. - S. 115-156.

12. Dubickij. Zapasy na vsjakij sluchaj / Dubickij // Finansovaja gazeta. - 1938. - 6 veresnja. - S. 4.

13. Djevis R.U. Njep i sovremennost' / R.U. Devis // Kommunist. - 1990. - № 8. - S. 76-79.

14. Giroaki Kuromija. Svoboda i teror u Donbasi. Ukrai'ns'ko- rosijs'ke prykordonnja, 1870-1990-ti roky / Giroaki Kuromija. Per. z angl. G.K'orjan, V.Agejev; peredm. G.Nemyri. - K.: Osnovy, 2002. - 510 s.

15. Radjans'ki organy derzhavnoi' bezpeky u 1939 - chervni 1941 r.: dokumenty GDA SB Ukrai'ny / Upoijad. Vasyl' Danylenko, Sergij Kokin. - Vyd. dim “Kyjevo-Mogyljans'ka akademija”, 2009. - 1311 s.

16. Pervye dni vojny v dokumentah // Voenno-istoricheskij zhurnal. - 1989. - № 9. - S. 15-21.

17. Tjulenev I.V. Cherez tri vojny / I.V. Tjulenev. - M.: Voenizdat, 1960. - 256 s.

18. Leto 1941. Ukraina: dokumenty i materialy. Hronika sobytij / Kolektiv avt.-sost.: Zamlinskij V.A. (rukovoditel') i dr. - K.: Ukraina, 1991. - 512 s.

19. Mal'cev P.V. Kto vinovat? (Nekotorye voprosy organizacii i osushhestvlenija upravlenija vojskami Zapadnogo fronta nakanune i v nachal'nom periode vojny) / P.V. Mal'cev // Voenno-istoricheskij zhurnal. - 1988. - № 10. - S. 21-28.

20. Perechnev. O nekotoryh problemah podgotovki strany i Vooruzhennyh sil k otrazheniju fashistskoj agressii / Perechnev // Voenno-istoricheskij zhurnal. - 1988. - № 4. - S. 42-50.

21. Levitas F.L. Druga svitova vijna: ukrai'ns'kyj vymir / F.L. Levitas. - K.: Nash chas, 2012. - 272 s.

Размещено на Allbest.ru