Інститут Уповноважених СРСР при уряді УСРР

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ УПОВНОВАЖЕНИХ СРСР ПРИ УРЯДІ УСРР

Сокирська В.В.

кандидат історичних наук, доцент

Уманський державний педагогічний університет

ім. Павла Тичини (Україна, Умань)

Досліджується проблема формування взаємовідносин між РСФРР і УСРР у 1920-х рр. на інституційному рівні. Проаналізовано процес політико-правового оформлення інституту Уповноважених СРСР при уряді УСРР, діяльність якого впливала на стан і рівень взаємовідносин між РСФРР і УСРР. Доведено, що інститут Уповноважених СРСР при уряді УСРР був ланкою, що зв'язувала республіку з союзним центром у здійсненні політики об'єднаних наркоматів і виконавцем завдань, що диктувалися офіційною Москвою. Об'єднані наркомати здійснювали керівництво певною галуззю на всій території СРСР, тому Уповноважені народних комісаріатів СРСР при уряді УСРР безпосередньо підпорядковувалися загальносоюзній РНК та звітували перед вищими органами відповідних республік.

Ключові слова: уповноважені, Рада Народних Комісарів, Українська Соціалістична Радянська Республіка, СРСР, російсько-українські відносини.

Sokyrska V.V., candidate of Historical Sciences, professor of the department of World History Paulo Tuchyna Uman State Pedagogical University (Ukraine, Uman)

The main problem of the research is the problem of forming relations between the RSFSR and the USSR in the 1920s at the institutional level. The process of political and legal registration of the Representative of the USSR to SSR government whose activities affect the condition and level of relations between the RSFSR and the Ukrainian SSR is analised. It is proved that the Ombudsman's office under the government of the Ukrainian SSR of the USSR was a link, linking federal republic with the center in implementing the policy of unified Commissariats and performer of tasks dictated by official Moscow. United Commissariat also led to some industry throughout the USSR as competent People's Commissars of the USSR to SSR directly subordinate to the government-union RNA and reported to higher authorities of the republics.

Keywords: authorized, the Council of People's Commissars, Ukrainian Soviet Socialist Republic, USSR, the Russian-Ukrainian relations.

Сокирская В.В., кандидат исторических наук, доцент кафедры всеобщей истории, Уманский государственный педагогический университет им. Павла Тычины (Украина, Умань)

Институт уполномоченных СССР при правительстве УССР

Исследуется проблема формирования взаимоотношений между РСФСР и УССР в 1920-х гг. на институциональном уровне. Проанализирован процесс политико-правового оформления института Уполномоченных СССР при правительстве УССР, деятельность которого влияла на состояние и уровень взаимоотношений между РСФСР и УССР. Доказано, что институт Уполномоченных СССР при правительстве УССР был звеном, связывающим республику с союзным центром в осуществлении политики объединенных наркоматов и исполнителем задач, диктовавшихся официальной Москвой. Объединенные наркоматы осуществляли руководство определенной отраслью на всей территории СССР, поэтому Уполномоченные народных комиссариатов СССР при правительстве УССР непосредственно подчинялись общесоюзному СНК и отчитывались перед высшими органами соответствующих республик.

Ключевые слова: уполномоченные, Совет Народных Комиссаров, Украинская Социалистическая Советская Республика, СССР, российско-украинские отношения.

Ситуація, в якій опинилися сьогодні російсько-українські відносини спонукає ще раз звернутися до досвіду формування цих відносин після розпаду Російської імперії. Повчальний приклад 20-х рр. минулого століття вимагає від сьогоднішньої політичної еліти незалежної України не повторити помилок мало не столітньої давнини, коли в України склалися передумови для побудови незалежної країни. Щоб відповісти на питання чому так сталося і чи могло бути інакше, слід звернутися до подій початку окресленого вище періоду, коли, власне, й вирішувалося чи вдасться керівництву УСРР, яке навіть не намагалося вибороти незалежність, зберегти хоча б дещицю самостійності у взаємостосунках з центральним керівництвом.

У цьому зв'язку актуальним є дослідження процесу формування інституту Уповноважених СРСР при уряді УСРР, діяльність яких впливала на стан і рівень взаємовідносин між РСФРР і УСРР. Відсутність в історіографії досліджень цієї проблеми спонукає до глибокого вивчення окресленої проблеми.

Радянська історіографія у дослідженні питання відносин між незалежними республіками, що постали на руїнах бувшої імперії, виглядає надто заполітизованою [1; 2; 3]. Вона старанно обходить численні негативні явища, особливо ті питання, що торкалися проблем процесу формування відносин між республіками, діяльності органів влади, які намагалися впливати на ці відносини.

На початку 90-х рр. ХХ ст. з'явилася значна кількість досліджень з історії України, в яких особливий інтерес проявлявся і до подій 1920-х років [4]. Аналізуючи більшовицьку політику стосовно радянських республік загалом і України зокрема, українські історики стверджували, що після 1 червня 1919 р. уряд кожної неросійської республіки втратив понад половину своєї ефективної влади і незалежності [5; 6; 7].

Процес формування взаємовідносин між РСФРР і УСРР та представництва Української СРР в радянських органах РСФРР, за виключенням поодиноких розвідок науковців [8; 9; 10; 11], в історіографії належним чином не досліджений.

За Конституцією 1919 р. УСРР мала всі ознаки незалежної держави [12]. Фактично, однак, вона залишалася частиною колишньої імперії, відродженої більшовиками у дивній формі конгломерату самостійних держав. Не згадувана в радянських конституціях компартійна диктатура перетворювала цей конгломерат в єдину країну з суворо централізованим управлінням.

Існування національної державності, навіть у вигляді радянської республіки, не відповідало прагненням більшовиків до світового панування. Саме тому ще в період громадянської війни отримали розвиток нерівноправні воєнно-політичні союзи між РРФСР та іншими радянськими республіками. Вони стали перехідними формами до відтворення у новій якості колишньої Російської імперії.

У грудні 1920 р. представники Росії і України уклали “Союзний робітничо-селянський договір між Російською Соціалістичною Федеративною Радянською Республікою і Українською Соціалістичною Радянською Республікою”. У преамбулі угоди підкреслено незалежність і суверенність обох республік, а також усвідомлення необхідності об'єднати свої сили для оборони і в інтересах господарського будівництва [13, ст. 13]. У преамбулі договору підкреслювалися незалежність і суверенність обох держав.

Проте зміст угоди суперечив деклараціям преамбули. Уряди РСФРР і УСРР оголошували об'єднаними сім наркоматів: військових і морських справ, Вищої Ради народного господарства, зовнішньої торгівлі, фінансів, праці, шляхів, а також пошти і телеграфу. З аналізу тексту союзного договору між РСФРР і УСРР випливає висновок, що його основним завданням було регулювання відносин між цими республіками. У першу чергу договір був спрямований на врегулювання проблем в економічних стосунках, оскільки в ньому чільне місце займали питання об'єднаних (економічних) наркоматів.

Аналогічні договори було також укладено між Російською Федерацією та іншими республіками. Так виникла договірна федерація радянських держав. Проголошене об'єднання наркоматів вносило мало нового в ситуацію, яка існувала з літа 1919 p., коли більшовики утворили “воєнно-політичний союз” республік [14, ст. 264]. Злиття наркоматів під час громадянської війни пояснювалося необхідністю зосередити максимум сил і ресурсів на відсіч ворогу. Небажання послабити централізацію державного управління в мирних умовах свідчило про те, що керівники партії на ділі ігнорували суверенітет формально незалежних радянських республік.

Перетворення органів державного управління Російської Федерації на федеральні означало “автономізацію” незалежних республік, тобто їх фактичне включення в кордони Росії на правах автономних. Апаратні працівники російських центральних органів у практичній роботі не зважали на юридичний статус України як незалежної держави.

За угодою від 28 грудня 1920 р. та згідно постанови РНК УСРР “Про Уповноважених РСФРР при Раднаркомі УСРР” від 25 січня 1921 р., об'єднані наркомати входили до складу Раднаркому РСФРР і мали в уряді УСРР своїх уповноважених [15, с. 18].

Уповноважені народних комісаріатів РСФРР при РНК УСРР призначалися народними комісаріатами РСФРР для керівництва у всеукраїнському масштабі самостійними галузями господарства, об'єднаними на підставі угоди, входили до складу РНК УСРР на правах народних комісарів. Виходячи з того, що “внутрішнє” законодавство України розроблялося тоді майже виключно на підставі російського і керувалося “трафаретами” РСФРР, Уповноважені у своїй діяльності виконували декрети і постанови центральних органів влади РСФРР і УСРР, тобто мали подвійну підлеглість.

За свою роботу, а також за діяльність підвідомчих їм установ Уповноважені наркоматів РСФРР були відповідальними перед відповідними наркоматами РСФРР і перед органами центральної радянської влади УСРР, до яких, згідно ст. 7 Конституції УСРР 1919 р., відносилися Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет та Рада Народних Комісарів УСРР [12].

Права і обов'язки Уповноважених наркоматів РСФРР при РНК УСРР і сама організація відомчих установ визначалися нормативними актами РСФРР, оскільки ці акти були підтверджені ВУЦВК або РНК УСРР. Відповідно до положення, Уповноважений входив до РНК УСРР на правах народного комісара. При ньому формувалося Управління, яке, виходячи із статусу Уповноваженого як наркома, діяло як центральний орган виконавчої влади. В Управлінні Уповноваженого відповідного Наркомату РСФРР при РНК УСРР утворювалася колегія, яка складалася з Уповноваженого, його заступника, члена колегії. Вони призначалися Наркоматом РСФРР за згодою РНК УСРР і затверджувалися ВУЦВК. Декрети і постанови по таких комісаріатах вступали в силу з моменту їх публікації у “Вістях ВУЦВК”. Таким чином, можна зробити висновок, що Уповноважені стали “майже наркомами” УСРР і вже не можна було сказати, що вони виконують лише волю центра.

Відповідно до положення, Уповноважений входив до РНК УСРР на правах народного комісара. При ньому формувалося Управління, яке, виходячи із статусу Уповноваженого як наркома, діяло як центральний орган виконавчої влади. В Управлінні Уповноваженого НКЗТ РСФРР при РНК УСРР утворювалася колегія, яка складалася з Уповноваженого, його заступника, члена колегії. Вони призначалися НКЗТ РСФРР за згодою РНК УСРР і затверджувалися ВУЦВК.

Не змігши упродовж грудня 1922 - червня 1923 рр. відстояти власні інтереси в союзному будівництві і конституційному процесі, УСРР і надалі не змогла належним чином протистояти повній централізації влади.

Центральним Виконавчим Комітетом Союзу Радянських Соціалістичних Республік був сформований виконавчий і розпорядчий орган - Рада Народних Комісарів. Для безпосереднього керівництва окремими галузями державного управління, що входили до кола відання РНК СРСР, створювалося десять народних комісаріатів [16, ст. 257].

З утворенням СРСР виникла необхідність внести зміни до системи органів галузевого управління всіх союзних республік, у тому числі і УСРР. Наркомати Союзу РСР поділялися на дві групи: загальносоюзні (злиті) - єдині для всього Союзу і об'єднані (директивні), органами яких у союзних республіках були однойменні наркомати [16, ст. 257].

До загальносоюзних належали наркомати: закордонних справ, військових і морських справ, зовнішньої торгівлі, шляхів сполучення, пошт і телеграфів [17, ст. 2]. Загальносоюзні народні комісаріати керували дорученою їм галуззю державного управління на всій території СРСР. Відповідні народні комісаріати в союзних республіках припинили свою діяльність. Замість них створювалися Управління уповноваженого відповідного загальносоюзного наркомату при уряді республіки. При РНК кожної союзної республіки було п'ять уповноважених.

Другу групу наркоматів становили: Вища рада народного господарства, наркомати продовольства, праці, фінансів, робітничо-селянська інспекція (РСІ) [16, ст. 257]. Відповідно до статті 68 постанови уряду СРСР, ці об'єднані народні комісаріати підпорядковувалися ЦВК і РНК союзної республіки, виконували директиви відповідних народних комісаріатів СРСР [17, ст. 2].

Республіканськими залишались наркомати земельних справ, охорони здоров'я, соціального забезпечення, освіти, внутрішніх справ, юстиції.

Відповідно до Конституції СРСР 1923 р., центральні виконавчі комітети союзних республік утворюють свої виконавчі органи - ради народних комісарів, до складу яких, окрім власне народних комісарів відповідних відомств, входили уповноважені загальносоюзних народних комісаріатів [16, ст. 257]. За рішенням ЦВК СРСР, до складу РНК УРСР входило 5 уповноважених, т.зв. злитих, себто загальносоюзних народних комісаріатів СРСР з правом дорадчого або вирішального голосу (закордонних справ, військових і морських справ, зовнішньої торгівлі, шляхів сполучення, пошт і телеграфу). Замість цих комісаріатів в Україні створювалися управління уповноважених цих наркоматів при уряді УСРР. Їх правовий статус визначався “Загальним положенням про народні комісаріати СРСР”, затвердженим постановою третьої сесії ЦВК СРСР [18, ст. 1031].

Уповноважені Народного комісаріату Союзу РСР висувалися ним безпосередньо або за пропозицією ЦВК союзної республіки і затверджувалися РНК СРСР. По всіх висунутих кандидатурах ЦВК союзної республіки повинен був надавати обов'язковий відгук і мав право відведення кандидатури уповноваженого. Заступники уповноважених загальносоюзних комісаріатів затверджувалися в тому ж порядку, як і уповноважені. Статус участі уповноваженого в РНК союзної республіки визначався рішенням Центрального Виконавчого Комітету союзної республіки або його президії.

У документі визначалися функції уповноважених народних комісаріатів. Вони повинні були інформувати ЦВК, їх президії, РНК союзних республік про діяльність загальносоюзного наркомату, звітувати про свою діяльність як перед відповідним народним комісаріатом СРСР, так і перед РНК і ЦВК відповідних союзних республік.

Розпорядження загальносоюзних народних комісаріатів, як і постанови ЦВК, їх президій, РНК і економічних рад союзних республік були обов'язковими для безпосереднього виконання на всій території СРСР. Також загальним правилом ставало проведення їх через відповідних уповноважених при РНК союзних республік. Уповноважені загальносоюзних народних комісаріатів повинні були слідкувати, щоб розпорядження, що до них надходили, не суперечили загальносоюзному чи республіканському законодавству. У разі виявлення таких, вони повинні були негайно доповідати про це відповідному народному комісаріату СРСР і РНК союзної республіки [19, ст. 280].

Відповідні положення приймалися і на рівні союзних республік. Положенням визначався порядок призначення уповноважених народних комісаріатів та їх заступників, порядок звітності та статус в урядах союзних республік. Згідно з “Положенням про Раду Народних Комісарів Української Соціалістичної Радянської Республіки”, затвердженим третьою сесією ВУЦВК восьмого скликання 12 жовтня 1924 р., уповноважені народних комісаріатів СРСР входили до складу РНК УСРР з правом ухвального або дорадчого голосу [20, ст. 277]. Компетенцію уповноважених народних комісаріатів СРСР при урядах союзних республік визначали положення про відповідні наркомати.

Уповноважені народних комісаріатів СРСР при уряді УСРР затверджувалися та відкликалися постановами РНК СРСР за поданням відповідного наркомату СРСР та за попереднім погодженням з ВУЦВК. Стосовно всіх кандидатів ВУЦВК повинен був давати відгук і мав право на відведення кандидатури призначуваного уповноваженого. Порядок затвердження заступників уповноважених був таким же, як і уповноважених.

До сфери компетенції Ради Народних Комісарів УСРР належало наглядати за діяльністю уповноважених народних комісаріатів СРСР при уряді УСРР, погоджувати їх діяльність між собою, з народними комісаріатами та іншими відомствами Української СРР, а також керувати їх діяльністю в межах, передбачених загальносоюзним законодавством. Український Раднарком розглядав звіти про діяльність Уповноважених народних комісаріатів СРСР при РНК УСРР, вирішував розбіжності, що виникали між народними комісаріатами УСРР і уповноваженими наркоматів СРСР при уряді УСРР та між собою, розглядав протести і скарги на дії Уповноважених Союзу РСР при РНК УСРР [20, ст. 277].

За “Загальним положенням про народні комісаріати СРСР”, затвердженому постановою третьої сесії ЦВК СРСР першого скликання 12 листопада 1923 р., визначалося загальне правило, за яким розпорядження загальносоюзних наркоматів, що були обов'язковими для виконання на території Союзу РСР, проводяться через відповідних уповноважених при урядах союзних республік [21, ст. 448]. У разі, якщо Уповноважений отримував розпорядження, що суперечило законові, він був зобов'язаний зробити подання відповідному народному комісару і доповісти про отримане розпорядження Раднаркомові УСРР. Постанови ВУЦВК, його Президії, РНК УСРР в межах їхньої компетенції і такі, що не суперечили загальносоюзному законодавству, мали обов'язків характер для виконання уповноваженими відповідних народних комісаріатів СРСР при РНК УСРР. Уповноважені також мали право видавати накази та розпорядження.

При уповноваженому відповідного комісаріату створювалося управління уповноваженого СРСР при уряді УСРР. Посади в управлінні уповноваженого поділялися на три категорії: 1) керівні та політико-функціональні посади (уповноважені, їх заступники та помічники, агенти, перші секретарі, референти); 2) адміністративно-функціональні посади (2-і секретарі, кореспонденти, завгосп, рахівник); 3) технічні, канцелярські та обслуговуючі посади (діловоди, друкарки, телефоністки, кур'єри, шофери тощо). Співробітники до управління уповноваженого при республіканській РНК приймалися виключно з відома та затвердження відповідного союзного наркомату.

Щодо добору та розстановки кадрів, то тут з відомих причин на перший план висувалася їх лояльність щодо радянського режиму, належність до правлячої партії. Керівники підрозділів центрального апарату належали до партійної номенклатури, як правило, входили до когорти “професійних революціонерів” та “визнаних” борців за встановлення радянської влади в Україні.

Для затвердження кандидата на посаду, управління уповноваженого зобов'язане було надіслати до союзного наркомату анкети, фотокартки, відгук з останнього місця роботи, та дві рекомендації членів РКП(б) (для безпартійних), або копію документа, що підтверджував висунення кандидата парторганом (для партійних), а в разі відсутності такого - також дві партійні рекомендації. Кандидати на посади другої і третьої категорій в термінових випадках тимчасово допускалися до виконання обов'язків під відповідальність уповноваженого та агентів, але остаточне затвердження на посаду залишалося за відповідним наркоматом СРСР. Звільнення співробітників з посад, віднесених до першої та другої категорії, відбувалося за рішенням уповноваженого за згодою наркомату СРСР, а для звільнення з посад третьої категорії згоди союзного наркомату не було потрібно.

Постановами ЦВК і РНК СРСР, ВУЦВК і РНК УСРР був затверджений список Уповноважених народних комісарів СРСР при РНК УСРР та їх заступників. Уповноваженим Народного комісаріату закордонних справ став О. Г. Шліхтер, заступником - Л. І. Величко, військове командування в республіці очолював М. В. Фрунзе, його заступником був Р. П. Ейдеман, Уповноваженим з питань зовнішньої торгівлі був призначений С. Г. Брон, заступником - Й. М. Салтанов, Уповноваженим Народного комісаріату шляхів сполучення став Ю. В. Рудий, заступником - І. О. Александров, Уповноваженим Наркомпоштелю - К. М. Синьков, заступником - О. К. Ігнатьєв [22, арк. 27].

Отже, інститут Уповноважених СРСР при уряді УСРР був ланкою, що зв'язувала республіку з союзним центром у здійсненні політики об'єднаних наркоматів і виконавцем завдань, що диктувалися офіційною Москвою. Об'єднані наркомати здійснювали керівництво певною галуззю на всій території СРСР, тому Уповноважені народних комісаріатів СРСР при уряді УСРР безпосередньо підпорядковувалися загальносоюзній РНК та звітували перед вищими органами відповідних республік.

уповноважений уряд загальносоюзний влада

Список використаних джерел

1. Чугаев Д. А. Коммунистическая партия - организатор советского многонационального государства (1917-1924 гг.) - М.: Государственное издательство политической литературы, 1954. - 120 с.

2. История национально-государственного строительства в СССР. 1917-1978. В 2-х т. Т.1. - 3-е изд, допол. и перераб. - М.: Мысль, 1979. - 424 с.

3. Якубовская С. И. Строительство Союзного Советского социалистического государства в 1922-1925 гг. - М.: Издательство Академии Наук СССР, 1960. - 402 с.

4. Даниленко В. М., Касьянов Г. В., Кульчицький С. В. Сталінізм на Україні: 20-30-ті роки. - К.: Либідь, 1991. - 344 с.

5. Костюк Григорій. Сталінізм в Україні (Генеза і наслідки). Дослідження і спостереження сучасника. - Київ: Видавництво “Смолоскип”, 1995.

6. Марценюк Л. М. Українська радянська державність в контексті реалізації більшовицької моделі централізованої держави. 1918-1929 рр. (Історичні аспекти проблеми): Автореф. дис.... канд. іст. наук: спеціальність 07.00.01 - історія України. - Київ, 1998. - 20 с.

7. Марценюк Л. М. Політичний статус України в контексті реалізації стратегічного курсу РКП(б) (1918-20-ті роки). - К., 1997. - 32 с.

8. Крохоткин А. М. Постоянные Представительства - органы связи Советов Министров союзных республик с Советом Министров СССР // Советское государство и право. - 1962. - № 11. - Ноябрь. - С. 89-97.

9. Муксинов И. Ш. Совет министров союзной республики. - М.: Юридическая литература, 1969. - 208 с.

10. Чехович В. А. Постійне Представництво Ради Міністрів Української РСР при Раді Міністрів Союзу РСР: історія і сучасність // Правова держава. - К.: Наукова думка, 1992. - Вип.1. - С. 127-131.

11. Єфіменко В. Створення Повноважного представництва УСРР в РСФРР // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвідомчий збірник наукових праць. - К.: Інститут історії України НАН України, 2010. - № 19. - С. 16-33.

12. Конституція Української Соціалістичної Радянської Республіки (березень 1919 р.) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.history.univ.kiev.ua/ukrbooks/pyzyk.html

13. Собрание узаконений и распоряжений рабочекрестьянского правительства РСФСР, издаваемое Народным комиссариатом юстиции. - 1921. - 3 января. - № 1. - Ст. 13.

14. Собрание узаконений и распоряжений рабоче-крестьянского правительства РСФСР. - 1919. - 6 июня. - № 21. - Ст. 264.

15. Збір законів та розпоряджень робітничо-селянського уряду України. - 1921. - № 1. - 1-29 січня. - С. 18-19.

16. Собрание узаконений и распоряжений рабоче-крестьянского правительства РСФСР, издаваемое Народным комиссариатом юстиции. - 1924. - 11 апреля. - № 27. - Ст. 257.

17. Собрание постановлений и распоряжений рабочекрестьянского правительства СССР. - 1923. - № 1. - Ст. 2.

18. Собрание узаконений и распоряжений рабоче-крестьянского правительства РСФСР. - 1923. - № 106. - Ст. 1031.

19. Собрание узаконений и распоряжений рабоче-крестьянского правительства СССР. - 1923. - № 21. - Ст. 280.

20. Збірник узаконень та розпоряджень робітничо-селянського уряду України: 4-е видання (офіційне) Народного Комісаріату Юстиції. - Харків: Друкарня УВО ім. М. Фрунзе, 1924. - Ч.2. - № 45. - Ст. 277 - (Видання Народного комісаріату юстиції).

21. Сборник законов и распоряжений рабоче-крестьянского правительства СРСР. - 1926. - № 6. - Ст. 448.

22. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України. - Ф.3. - Оп. 1. - Спр. 174. - 455 арк.

References

1. Chugaev D.A. Kommunisticheskaja partija - organizator sovetskogo mnogonacional'nogo gosudarstva (1917-1924 gg.) - M.: Gosudarstvennoe izdatel'stvo politicheskoj literatury, 1954. - 120 s.

2. Istorija nacional'no-gosudarstvennogo stroitel'stva v SSSR. 1978. V 2-h t. T.1. - 3-e izd, dopol. i pererab. - M.: Mysl', 1979. - 424 s.

3. Jakubovskaja S.I. Stroitel'stvo Sojuznogo Sovetskogo socialisticheskogo gosudarstva v 1922-1925 gg. - M.: Izdatel'stvo Akademii Nauk SSSR, 1960. - 402 s.

4. Danylenko V.M., Kas'janov G.V., Kul'chyc'kyj S.V. Stalinizm na Ukrai'ni: 20-30-ti roky. - K.: Lybid', 1991. - 344 s.

5. Kostjuk Grygorij. Stalinizm v Ukrai'ni (Geneza i naslidky). Doslidzhennja i sposterezhennja suchasnyka. - Kyi'v: Vydavnyctvo “Smoloskyp”, 1995.

6. Marcenjuk L.M. Ukrai'ns'ka radjans'ka derzhavnist' v konteksti realizacii' bil'shovyc'koi' modeli centralizovanoi' derzhavy. 1929 rr. (Istorychni aspekty problemy): Avtoref. dys.... kand. ist. nauk: special'nist' 07.00.01 - istorija Ukrai'ny. - Kyi'v, 1998. - 20 s.

7. Marcenjuk L.M. Politychnyj status Ukrai'ny v konteksti realizacii' strategichnogo kursu RKP(b) (1918-20-ti roky). - K., 1997. - 32 s.

8. Krohotkin A.M. Postojannye Predstavitel'stva - organy svjazi Sovetov Ministrov sojuznyh respublik s Sovetom Ministrov SSSR // Sovetskoe gosudarstvo i pravo. - 1962. - № 11. - Nojabr'. - S. 8997.

9. Muksinov I.Sh. Sovet ministrov sojuznoj respubliki. - M.: Juridicheskaja literatura, 1969. - 208 s.

10. Chehovych V.A. Postijne Predstavnyctvo Rady Ministriv Ukrai'ns'koi' RSR pry Radi Ministriv Sojuzu RSR: istorija i suchasnist' // Pravova derzhava. - K.: Naukova dumka, 1992. - Vyp.1. - S. 127-131.

11. Jefimenko V. Stvorennja Povnovazhnogo predstavnyctva USRR v RSFRR // Problemy istorii' Ukrai'ny: fakty, sudzhennja, poshuky: Mizhvidomchyj zbirnyk naukovyh prac'. - K.: Instytut istorii' Ukrai'ny NAN Ukrai'ny, 2010. - № 19. - S. 16-33.

12. Konstytucija Ukrai'ns'koi' Socialistychnoi' Radjans'koi' Respubliky (berezen' 1919 r.) [Elektronnyj resurs]. - Rezhym dostupu: http://www.history.univ.kiev.ua/ukrbooks/pyzyk.html

13. Sobranie uzakonenij i rasporjazhenij raboche-krest'janskogo pravitel'stva RSFSR, izdavaemoe Narodnym komissariatom justicii. - 1921. - 3 janvarja. - № 1. - St. 13.

14. Sobranie uzakonenij i rasporjazhenij raboche-krest'janskogo pravitel'stva RSFSR. - 1919. - 6 ijunja. - № 21. - St. 264.

15. Zbir zakoniv ta rozporjadzhen' robitnycho-seljans'kogo urjadu Ukrai'ny. - 1921. - № 1. - 1-29 sichnja. - S. 18-19.

16. Sobranie uzakonenij i rasporjazhenij raboche-krest'janskogo pravitel'stva RSFSR, izdavaemoe Narodnym komissariatom justicii. - 1924. - 11 aprelja. - № 27. - St. 257.

17. Sobranie postanovlenij i rasporjazhenij raboche- krest'janskogo pravitel'stva SSSR. - 1923. - № 1. - St. 2.

18. Sobranie uzakonenij i rasporjazhenij raboche-krest'janskogo pravitel'stva RSFSR. - 1923. - № 106. - St. 1031.

19. Sobranie uzakonenij i rasporjazhenij raboche-krest'janskogo pravitel'stva SSSR. - 1923. - № 21. - St. 280.

20. Zbirnyk uzakonen' ta rozporjadzhen' robitnycho-seljans'kogo urjadu Ukrai'ny: 4-e vydannja (oficijne) Narodnogo Komisariatu Justycii'. - Harkiv: Drukarnja UVO im. M.Frunze, 1924. - Ch.2. - № 45. - St. 277. - (Vydannja Narodnogo komisariatu justycii').

21. Sbornik zakonov i rasporjazhenij raboche-krest'janskogo pravitel'stva SRSR. - 1926. - № 6. - St. 448.

22. Central'nyj derzhavnyj arhiv vyshhyh organiv vlady i upravlinnja Ukrai'ny. - F. 3. - Op. 1. - Spr. 174. - 455 ark.

Размещено на Allbest.ru