Перекладацька діяльність "ожидовілих"у XV-XVI століттях та її вплив на розвиток наукової думки в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Перекладацька діяльність "ожидовілих"у XV-XVI століттях та її вплив на розвиток наукової думки в Україні

Розглядається перекладацька діяльність раціонально спрямованої філософсько-релігійної течії ожидовілих аналізується її вплив на розвиток української науки і культури.

Першим філософсько-релігійним рухом в Україні стала творчість так званих “ожидовілих”, що з'явились на західноукраїнських землях у другій половині XV ст. і розповсюдили свою діяльність далі на північ аж до Москви. На сьогодні ми не можемо з упевненістю сказати звідки цей рух прийшов в Україну і яку мету переслідував.

Діяльність “ожидовілих” викликає великий науковий інтерес, оскільки вона практично не вивчена. Як правило, у більшості праць ця течія згадується у великих фундаментальних роботах лише мимоходом, для повноти картини і дає лише певне розуміння того, що цей рух в історії української культури мав місце. У цьому контексті потрібно згадати роботу видатного українського славіста, історика філософії Д. Чижевського “Нариси з історії філософії на Україні” [19] і працю відомого українського філолога та історика української церкви І. Огієнка “Українська культура” [9]. У контексті вивчення діяльності “ожидовілих” вагомого значення набуває ґрунтовне дослідження російських вчених Н. Казакової та Я. Лур'є “Антифеодальні єретичні рухи на Русі XIV - у першій половині Х^ст.” [5]. У праці потрібно звернути особливу увагу на додатки, де у повному обсязі подаються послання ігумена Йосифа Волоцького проти діяльності “ожидовілих”. Окрім зазначених праць особливої уваги заслуговує стаття Д. Ліхачова “Движение “жидовствующих” 70-90-х годов XV в.” [7], праця А Клібанова “Реформаторское движение в России в XIV - первой половине XVI в.” [6], і дослідження видатного російського історика давньої слов'янської літератури М. Сперанського “Історія давньої російської літератури” [17]. Окрім зазначених творів, певний фактичний матеріал ми можемо запозичити і у таких загальних працях як, Історія української філософії В. Горського і К. Кислюка [3] та Історія філософської думки в Україні І. Огородника та В. Огородника [10].

Як ми бачимо, аналітичного матеріалу по вказаній темі не багато, тому наше дослідження набуває вагомого значення для осягнення витоків української науки, освіти і культури загалом.

“Ожидовілі” розгорнули свою діяльність водночас з представниками європейського Ренесансу і були, якщо брати до уваги філософську ідеологічну платформу, з ними тісно пов'язані. Тут ми не можемо говорити про певну інтелектуальну співпрацю, оскільки свідчень останньої нами жодним чином не виявлено. Мається на увазі лише ідея, яку “ожидовілі” перейняли від європейських філософів епохи Ренесансу. Деякі дореволюційні вчені висунули припущення, що філософсько-релігійна концепція “ожидовілих” виникла значно раніше за європейську філософіюепохи Відродження і вказують хронологічні рамки середини XII - першої половини XIII ст. [5, с. 432]. Але, слідуючи архівним матеріалам, ми змушені відкинути цю теорію, оскільки у документах “ожидовілі” вперше згадуються у другій половині XV ст. Саме у той час в Україні і в Литві вони поступово починають розгортати свою діяльність, зокрема, перекладацьку.

На жаль, тенденцію аналізувати і детально розбирати лише офіційно визнану літературу розпочали ще дореволюційні вчені (І. Порфир'єв, С. Шевирєв, О. Галахов і частково О. Пипін) і продовжили дослідники XX ст. [6, с. 39]. А літературу, що віками заборонялася і визнавалась як єретична вчені чомусь продовжують уникати незважаючи на те, що вона і була більш прогресивною і раціонально спрямованою. Такі праці визнавалися єретичними через те, що дивилися на світ і сприймали його не через призму релігійних догм, а, здебільшого, через раціональне мислення.

Саме такою й була літературна спадщина “ожидовілих”. Через своє постійне переслідування їх продуктивність була не високою, але вкрай важливою для розвитку української науки і культури. На жаль до наших днів дійшло не багато творів цієї цікавої і виняткової вченої хвилі.

На наше переконання, перш за все, потрібно проаналізувати і зрозуміти, чому така неординарна і не банальна філософсько-релігійна течія почала свою діяльність з Києва. У першій половині XV ст. Київське князівство поступово розпочинало своє політичне перезавантаження. Це дало значний поштовх для перетворення міста у великий господарсько-торговий центр, де великий вплив набули ремісничо-купецькі кола. Вони, як ніхто інший, потребували практичних знань, наукових уявлень про світ і людину. Ці верстви населення поступово почали відходити від богословсько-релігійних догм Києво-Печерського монастиря і етично-моральної духовної літератури, яка на той час визнавалася як необхідність і показник “правильного” життя і створили науковий гурток книжників. Про його існування та ідеологію ми можемо дізнатися з листів архієпископа Генадія та ігумена Києво-Печерського монастиря Йосифа Волоцького, що виразили себе як яскраві противники “ожидовілих” [10, с. 111].

З їх перекладацької спадщини нам відомі спроби перекласти усю Біблію слов'янською мовою користуючись єврейським оригіналом. Але релігійні переклади першоджерел не були для них першочерговим завданням, адже куди більшого значення київські книжники приділяли філософській науці і формуванню філософічного мислення. Вони збагатили наукову староукраїнську літературу перекладами з єврейської та арабської літератури, і, таким чином, вже у XIV-XV ст. через творчість “ожидовілих” українська наука і культура відчула впливи європейської наукової думки, яка з часом вилились у перше національне відродження [12, с. 25].

Важливим моментом у релігійній сфері діяльності “ожидовілих” було те, що вони заклали раціональну концепцію релігії, тобто прагнули критикувати релігійну науку з позиції розуму і водночас не відходили від нетлінних позицій Біблії. Такий раціоналізм, що подекуди, ставив знання вище, аніж богословсько-релігійну догму, не залишився непоміченим серед вищого духовенства і підлягав глибокій і всеосяжній критиці впритул до переслідувань і катувань. Противники цієї релігійно-філософської течії і дали їй назву “ожидовілі”, через неупинний переклад староєврейських першоджерел [10, с. 56].

Однією із найгрунтовніших праць “ожидовілих”, яка кардинально змінила вектор розвитку філософської науки в Україні, стала “Логіка Авіасафа”, що являє собою переклад частини твору арабського філософа XI- XII ст. Аль-Газалі - “Стремління філософів”. З цієї праці перекладений лише один розділ під назвою “Введення до філософії” і, за твердженням Д. Чижевського, переклад здійснювався не з арабської мови, а з давньоєврейської [21, с. 19]. Вченим вдалося встановити, що праця була перекладена в Києві у 1462 році. Зберігся лише один екземпляр цього твору за 1483 рік і його інколи ще називають “Київською логікою” [10, с. 86].

Невідривно від логіки потрібно згадати і працю “Промова Мойсея Єгиптянина”. Вона збереглася до нашого часу у шести примірниках під назвами “Московська пропедевтика”, або “Московський органон”. Вчені своїми дослідженнями довели, що “Московський органон” готувався до друку в Києві і був однією з частин праці “Логіка Авіасафа”, і лише трохи згодом видавався окремо від неї. Він складається зі вступу, словника з логіки єврейського вченого Мойсея Маймоніда (1135-1202), окремих розділів другої частини праці з метафізики Аль-Газалі “Настанови філософів” і невеликої післямови [8, с. 62].

Ці дві праці були спробою викласти основи логіки Аристотеля. У них описується аристотелівське розуміння речей, понять, суджень і їх класифікація, пояснюються деякі онтологічні проблеми. Досить детально розбирається атомістична гіпотеза, за якою тіло складається із неподільних частин-атомів.

Праці “Логіка Авіасафа” і “Промова Мойсея Єгиптянина” були першими творами в історії української наукової думки, що збуджували філософічність мислення. Відомий російський історик філософії І. Паславський стверджував: “Київські переклади логічних трактатів у другій половині XV ст. - унікальне явище для свого часу. Їх поява - це одна з перших спроб в європейській науковій практиці перевести праці з логіки на широкодоступну національну мову”. Зокрема, в Європі трактат Маймоніда був виданий лише на початку XVI ст. у Базелі (1527) і Венеції (1550) [8, с. 67].

Наступна праця, на яку потрібно звернути увагу і яка збереглася до наших днів, “Аристотелеві врата”, або “Тайная тайних”. Книга, перекладена з єврейської мови, у порівнянні з оригіналом значно спрощена і скорочена.

Вона побудована на морально-етичній концепції Аристотеля, де останній дає практичні поради Олександру Македонському щодо поведінки у сім'ї, у сфері державної політики і особистої гігієни. Зміст книги супроводжується цікавими і, на той час невідомими українській вченості, науковими даними з медицини і астрології. Український переклад праці, що здійснювався у Києві, широко розповсюдився по всій Україні, Білорусії, а трохи згодом і у Московії. У другій половині XV ст. праця увійшла до рукописного збірника Михайлівського Золотоверхого монастиря. Тут ще не має філософсько-релігійної глибини і всеосяжних повчальних роздумів, але текст вже поступово набирає форму філософічного міркування [5, с. 432].

У цій праці Аристотель виступає, як символ вченості і філософічності знання і, звичайно, йому не належать подібні рекомендації. Вони були підібрані під його філософську концепцію з інших джерел. Зокрема, в працю увійшла невелика частина другої книги трактату з медицини персидського лікаря X ст. Ібн-Сіни (Авіцена) “Наука про побудову тіла і його форму, а також про речовину, що в них переважає та інші дані, що отримані із Фізіогноміки”, частина трактату Маймоніда “Про отруту”, який став культовим твором з цієї проблематики для європейських лікарів XIV- XV ст., переклад праць Маймоніда “Про статеве життя” і “Правила санітарії” [1, с. 161].

Твір “Аристотелеві врата” - перша енциклопедична книги в історії української науки і культури, оскільки тут зустрічається багато даних з фізики, космології, географії, математики, астрономії і вперше в історії української писемності наводяться думки арабських та давньогрецьких вчених, таких як Ібн-Сіна (Авіцена), Ибн Рушд (Авероес), Аристотель, Гіппократ, Гален та багато інших видатних мислителів [10, с. 77].

“Аристотелеві врата” викликали великий скепсис і знищувальну критику з боку духовенства, оскільки у праці гостро піднімалися питання етично-моральної проблематики. Зокрема, проблема добра и зла пов' язувалась із діяльністю людини. Висувалося твердження, що людина створена для добрих справ, але як вона їх робить залежить повністю від неї. Зло здійснюється людиною, а не якоюсь небесною силою. Як і добро, воно залежить від обставин, людських стосунків. У центрі твору стоїть розум і мудрість, акцентується увага на тому, що потрібно надавати матеріальну підтримку інтелектуальній діяльності [10, с. 78].

Серед перекладацької діяльності “ожидовілих” вагоме місце посідають праці “Шестикрил” (єврейська книга у якій дається декілька способів гадання з допомогою фаз місяця, вона широко відома у Європі і перекладена на старослов'янську мову у другій половині XV ст. Її безпосереднім автором був іспанський єврей XIV ст. Імануїл бар Іаков. Праця має таку назву через те, що ділиться на шість “крил” або глав), “Космографія”, “Мартолой” (одна із найпопулярніших західноєвропейських книг того часу), “Альманах” (західноєвропейський календар із астрологічними передбаченнями), “Звіздар дванадцяти зірок”, “Лунник” або “Від жидівських книг” (гадальна книга, де розкриваються правила гадання, їх способи і можливості), які ґрунтувалися на аристотелівсько- птолемеївському вченні про Всесвіт [4, с. 128]. Ці твори склали основу вчення “ожидовілих”, які відкидали церковну ієрархію, вимагали “здешевіння” церкви, виступали проти будівництва церков і монастирів, скептично відносились до Святого Письма (але не відкидали його повністю), зневажали чернецтво, яке, на їх думку, не тримається за божественне коріння, а є плодом фантазії простої людини, а деякими з “ожидивілих” навіть відкидалася віра в Ісуса Христа, оскільки той був земною людиною.

Такі погляди відповідали інтересам і настроям заможних прошарків міського населення і вони з радістю приєднувалися до культу розуму і, відповідно, до філософсько-релігійної течії “ожидивілих”. Цікаво те, що одними з перших підтримали цю наукову ейфорію представники духовенства, що добре знали праці Аристотеля, Гіпократа та іншу античну літературу. Але у середньовічному Києві, а тим більше у Московії “ожидовілі” від початку своєї діяльності носили ярлик єретичного нашестя. І придушення цього, єдиного на той час серед східних слов'ян, мозкового центру було лише питанням часу. Спочатку, взимку 1491 року, на них наклали клеймо, як “воїни Диявола”, а у 1565 році їх остаточно знищили і майже усі книги спалили [6, с. 321].

Усі вище зазначені твори, за справедливим твердженням М. Сперанського, потрібно розділяти за своїм походженням і мовою написання: усі праці перекладені або із західноєвропейських оригіналів (“Мартолой”, “Звіздар дванадцяти зірок”, “Альманах”, “Космографія”) або з єврейських джерел (“Шестикрил”, “Лунник”, “Логіка”, “Аристотелеві врата”, “Махазор”); за мовою написання твори не були написані московським діалектом, а наповнені західноукраїнським суржиком [18, с. 342]. З цього напрошується висновок, що переклади цих книг здійснювалися не в Москві, як вважали деякі дореволюційні вчені, а надходили до неї з Києва і Литви. Підтримує версію київського походження “ожидовілих” видатний російський вчений В. Татищев. Він стверджував, що “ця єресь почалася в Новгороді з оточення князя Михайла Олельковича київського, серед якого був “жидовин по імені Схарина”” [17, с. 343].

Усі ці переклади характеризувалися науковим характером або, принаймні, “ожидовілі” намагалися наблизити свої переклади до європейської науковості. М. Сперанський зауважував: “... вони пробуджували думку, подобалися своїм раціоналізмом, йдучи таким чином назустріч потребі мислити людей, яких уже не задовольняли догми і авторитети, що проповідувались консервативною московською книжністю: недаремно першими прихильниками єресі були саме “попи”, тобто найбільш освічені люди того часу і придворне середовище Москви” [17, с. 369].

Видатний український філолог та історик української літератури С. Маслов у праці “Нарис історії української літератури” писав: “З кінця XV ст. в літературному житті України яскраво позначається вплив Заходу. Вплив цей в значній мірі обумовлений був просякненням на Україну західно-європейських раціоналістичних течій і, пізніше, поширенням релігійних ідей, взагалі - світогляду протестантських, соцініанських або кальвіністських угруповань. На ґрунті поширення в XV ст. своєрідної раціоналістичної течії, так званої “ересижидовствующих”, виникла різноманітна змістом література - філософська, наукова, дидактична, книга для ворожби і т. ін. (...). Поширення на Україні протестантських течій позначилося, з одного боку, спробами перекладу окремих книг Біблії, зокрема - євангелія, на народну мову, з другого, пожвавлення полеміки навколо деяких морально-догматичних релігійних питань” [8, с. 57]. Як ми бачимо, С. Маслов висловив припущення, що наукова діяльність “ожидовілих” заклала підґрунтя для розповсюдження і розвитку в Україні протестантських, соцініанських і навіть кальвіністських ідей.

Трохи згодом інший видатний український дослідник І. Огієнко поєднав розвиток філософії сициніан з “ожидовілими”, вважаючи, що останні відіграли роль підготовчого етапу для сициніанської релігійно-філософської концепції [9, с. 17].

Твори, які були перекладені “ожидовілими” в кінці XV ст., ще не відповідали тій глибині логіко- філософських та природничо-наукових знань, нагромадженій за епохи Ренесансу в Європі, але вони підтверджують істотне розширення світогляду київських вчених-перекладачів, що поступово почали змінювати спосіб мислення, який був усталений у культурі Київської Русі. Потрібно особливо підкреслити, що література перекладалася на широкодоступну національну мову і, таким чином, створювала ґрунт для секуляризації науки й філософії як незалежної від релігії сфери знань [3, с. 64].

Власне, релігійно-філософський рух “ожидовілих” заклав фундамент, який дав можливість з'явитися плеяді української інтелектуальної еліти, що не лише виявилася здатною опанувати передові, насамперед гуманістичні ідеї свого часу, а й зробили певний внесок у розвиток тогочасної західноєвропейської культури [3, с. 64].

Список використаних джерел

філософський релігійний переклад

1.Боцяновский В. Ф. Русские вольнодумцы XIV-XV веков / В. Боцяновский // Новое слово. - 1896. - № 12. - С. 153-173.

2.Вновь открытые полемические сочинения XVII века против еретиков. - СПб., 1907. - 177 с.

3.Горський В. Історія української філософії / В. Горський. - К. : “Либідь”, 2004. - 486 с.

4.Евсеев И. Е. Книга пророка Даниила в переводе жидовствующих по рукописи XVI века // Чтение в Императорском Обществе Истории и Древностей Российских при Московском Университете. - М., 1902. - Кн. ІІІ.- С.128-164.

5.Казакова Н., Лурье Я. Антифеодальные еретические движения на Руси XIV начала XVI / Н. Казакова, Я. Лурье. - М.- Л. : Издательство Академии наук СССР, 1955. - 544 с.

6.Клибанов А. Реформаторское движение в России в XIV - первой половине XVI в. / А. Клибанов. - М. : Изд-во АН СССР, 1960. - 411 с.

7.Лихачев Д. Движение “жидовствующих” 70-90-х годов XV в. / Д. Лихачев // История русской литературы: В 10 т. - М.; Л. : Изд-во АН СССР, 1945. - Т.2. - Ч.1. - С. 377-383.

Размещено на Allbest.ru