У другій половині ХІХ - початку ХХ ст. відбувався інтенсивний приріст наукових знань в галузі природничих наук. Природничі знання користувалися популярністю не лише в середовищі науковців, але й серед загалу. Створення наукових товариств при університетах стало однією з особливих форм організації науково-дослідної діяльності того часу та отримало широке розповсюдження в Російській імперії, в тому числі і в Україні. В історії української науки почесне місце займають науковці Київського, Харківського та Новоросійського університетів. Вони складали значний інтелектуальний прошарок української еліти в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. Їхні дослідження в галузі природничих наук стали важливою складовою українського науково - освітнього простору.

Вагомими працями із зазначеної тематики можна назвати роботи Д.І. Багалея [2; 3], Б.П. Зайцева, В.І. Кадєєва [7], в яких аналізуються важливі дослідницькі проблеми, які виконувались з ініціативи членів природничих товариств Харківського університету. Своєрідними історико-педагогічними дослідженнями, що базувались на великому фактичному матеріалі, стали звіти про стан та діяльність навчальних закладів. В них надавалась велика кількість фактів, що докладно характеризували наукову діяльність членів товариств [8; 9; 13].

Ю.В. Павленко, С.П. Руда, Ю.О. Храмов досліджували розвиток природничої сфери в Україні не тільки в історичному, культурному та освітньому контекстах, а й надавали фактичні матеріали про науково-дослідну роботу науковців [11]. Роль природничо-наукових товариств Російської імперії у розбудові наукових досягнень була проаналізована В.С. Савчуком [12], В.А. Волковим [6].

Незважаючи на увагу сучасних учених щодо окремих питань, пов'язаних з науковою діяльністю представників природничих товариств України, малодослідженими залишаються результати їх біологічних, зоологічних, хімічних та географічних досліджень (другої половини ХІХ - початку ХХ ст.).

Метою цього дослідження є: проведення історико - науково аналізу наукової діяльності представників Київського, Харківського та Новоросійського природознавчих товариств, з' ясування їх внеску у розвиток природничих наук та освіти в Україні та оцінка їх наукової діяльності у вітчизняному та світовому контексті.

Успіхи світового природознавства в другій половині ХІХ ст. стимулювали розвиток наук в Російській імперії: підвищувався інтерес до природознавства і техніки, зростало прагнення вчених і викладачів до взаємного спілкування з метою розвитку і поширення наукових знань. Вчені-природознавці чітко усвідомлювали той факт, що умови в державних навчальних закладах не могли задовольнити потреб для наукової творчості. Саме тому вони прагнули вести самостійні наукові дослідження поза рамками офіційної науки. І найбільш плідною і реальною була можливість працювати у наукових товариствах, які частково фінансувалися державою, а частково існували на членські внески. Як показало життя, ця форма організації науки отримала поширення в Росії, і товариствам дослідників природи при російських університетах, які з'явилися в кінці 60-х років внаслідок промислового перевороту та об'єктивних потреб економічного і культурного розвитку країни, судилося відіграти особливу роль в житті царської Росії, що проявлялося в розвитку фундаментальних і прикладних досліджень у всіх найважливіших галузях природознавства, підготовці наукових кадрів і спеціалістів широкого профілю, розробці найважливіших народногосподарських проблем. Ці структури стали своєрідними науковими центрами.

Важливим нормативним документом, що сприяв організації наукових товариств, став університетський статут 1863 р., у якому визнавалось за особливу заслугу створення наукових товариств [1, с.376].

природниче товариство вчений природознавець

Історичну місію у розвитку науки в Російській імперії, в історії становлення наукових товариств виконав І Всеросійський з'їзд природознавців, який відбувся в 1867 р. На ньому були прийняті наступні рішення: про скликання періодичних загальноросійських з'їздів дослідників природи і лікарів; про організацію при університетах різних міст Росії товариств природознавців. Офіційний дозвіл на заснування товариств природодослідників було одержано у 1868 року за підписом Олександра ІІ. На потреби кожному університетському товариству була призначена казенна дотація в сумі 2500 крб. [1, с.377378]. З цього моменту можна говорити про університетську лінію громадського природоохоронного руху в Україні, який в 60-ті рр. став “золотим” періодом вітчизняного природознавства [2, с.18].

Університети перетворилися на центри єднання науки із суспільством. Природничо-наукові товариства універсального характеру, діяльність яких мала великий вплив на науковий і культурно-просвітницький процеси в царській Росії, почали створюватись у 1869 р. вони являли собою науково-дослідні структури при Харківському, Київському, Новоросійському університетах.

Учені Київського товариства природодослідників уже в перші роки свого існування розпочали роботу з вивчення природних умов України. Велике значення в світовій науці мають відкриття біологів, їх ґрунтовне вивчення окремих груп рослин і тварин, з дослідження флори України та інших регіонів колишньої Росії. Ці дослідження важливі не лише для загальної характеристики природних умов країни чи для розв'язання загальнобіологічних проблем, вони становлять основу для розв'язання деяких господарських питань.

Об'єктом дослідження зоологів Київського товариства була наземна фауна Росії й України, проводилися дослідження фауни прісноводних водойм, також Чорного, Азовського і Середземного морів. Основу досліджень гідро фауни річок закладено В.К. Совинським. У 1870 р. О.С. Рогович провів ботанічні й геологічні дослідження берегів Дніпра від Києва до Херсона за дорученням товариства. Широкі флористичні дослідження здійснив Й.К. Пачоський, який у 1887 р. став членом Київського товариства дослідників природи. Молодий учений подарував товариству гербарій, що складався з 2000 зразків рослин місцевої флори, а 19 березня того ж року, за вагомий вклад у розвиток природничої галузі, Й.К. Пачоський був обраний почесним членом Новоросійського товариства природознавців [3, с.98].

Науковець обстежив нижню течію Дунаю та Дону, Донську область, Архангельську губернію, Полісся, Херсонську, Полтавську і Подільську губернії. В кругозорі його досліджень були бессарабські ділянки широко-стовбурного лісу, флора південно-західної Росії, лісів Східної Європи. Результати експедицій учений висвітлював в “записках Новоросійського товариства природознавців” [4, с.134]. висновки цих робіт стали основою нового підходу до вивчення рослинного покриву: він виділив два об'єкти досліджень для ботаніків - вид та інформацію, підкресливши, що вивчення умов існування, розвитку та поширення рослинних асоціацій має важливе значення [1, с.382].

Важливе значення для розвитку зоологічної науки в Київському університеті мала наукова діяльність видатного зоолога-фауніста Я.Я. Вальца. Науковець тривалий час був президентом Київського товариства природознавців, досліджував питання морфології квіткових рослин і підготував докторську дисертацію, яку захистив у 1865 році. Протягом усього творчого життя Я. Вальц працював переважно над вивченням спорових рослин, історії їх онтогенетичного розвитку. За В.А. Волковим Я.Я. Вальц був найкращим фахівцем у цій галузі по всій Російській імперії [5, с.103]. науковець досліджував папороті, вивчав окремі питання біології квіткових рослин, морфології, систематики, садівництва тощо.

Варто згадати постать видатного зоолога К.Ф. Кеслера, якого вважають основоположником вітчизняної фауністики. Протягом своєї багаторічної діяльності у Київському товаристві природознавців він виконав ряд ґрунтовних робіт, присвячених фауні хребетних та безхребетних, іхтіології тощо. Підсумком багаторічних досліджень ученого стало видання 6-ти томів монографії “Природнича історія губерній Київського навчального округів" [6, с.145]. Учений брав активну участь у популяризації наукових знань, часто виступав з доповідями та звітами про проведену роботу. В 1862 та 1862 роках були проведені з'їзди викладачів природничих наук за ініціативи К.Ф. Каслера [7, с.57]. На них обговорювались наукові проблеми природознавства та аспекти розвитку наукових досліджень.

У 1860 р. вийшла монографія вченого “Подорож із зоологічною метою до північного берега Чорного моря і у Крим у 1858 році”, в якій він широко використовуючи особисто зібраний матеріал, зробив детальний опис риб, а також наземної фауни хребетних. Дослідження К. Каслера були новими та оригінальними не тільки серед вітчизняних науковців, але й за кордоном, та принесли йому широку популярність. За видатні наукові та педагогічні досягнення на ниві служіння університету св. Володимира К. Кеслера було обрано почесним членом Київського університету у 1863 р. [8, с.98].

Важливе значення для розвитку наукових досліджень у природничій сфері мала наукова діяльність професора Київського університету М.П. Авенаріуса. Вчений виступив ініціатором створення при Київському університеті товариства дослідників природи і був активним його членом. М.А. Авенаріус зробив вагомий внесок у наукове вивчення клімату Києва, методику метеорологічних спостережень та їх обробку. Він створив київську школу метеорологів, з якої вийшли відомі вчені, які вивчали погодні процеси і клімат України [7, с.100].

Видатний ботанік - систематик, знавець української флори І.Ф. Шмальгаузен був не тільки членом природничого товариства, а й очолив університетський ботанічний сад з 1879 р. У 1886 р. науковець опублікував монографію “Флора Південно-Західної Росії, а саме губерній: Київської, Волинської, Подільської, Полтавської, Чернігівської і суміжних губерній”. Праця в двох томах “Флора Середньої і Південної Росії, Криму і Північного Кавказу" вийшла вже після смерті автора у 1895-1897 рр. У роботі описано 2714 видів квіткових і вищих спорових рослин з дихотомічними рослинами, в якій автор критично переглянув гербарії інших дослідників та виклав власні флористичні матеріали [9, с.210].

Досліджувати природу Півдня України, Криму, Бесарабії розпочало товариство природодослідників при Новоросійському університеті. З часу відкриття товариства (1869 р.) його учасники активно розвивали наукову діяльність по всій території України. Одним із основних завдань товариства було дослідження природи Південної Росії, зокрема Новоросійського краю (Бесарабії, Таврійської та Херсонської губерній). За ініціативою президента товариства Л.С. Ценковського у 1891 р. було споряджено експедицію для глибоководних досліджень Чорного моря, а саме Куяльницький і Хаджибейський лимани. Товариство природодослідників щороку асигнувало 600-800 крб. на наукові екскурсії [1, с.241].

Завдяки зусиллям Новоросійського товариства була відкрита перша в Європі Севастопольська біологічна станція, яка й існує до наших днів. Науковці-хіміки Новоросійського товариства дуже плідно працювали у питаннях фальсифікації харчових продуктів. У 1880 р. О.А. Веріго у власному помешканні відкрив першу в Російській імперії лабораторію для дослідження продуктів харчування. Науковці проводили аналіз зразків вин, чаю, кави, цукерок, молочних продуктів тощо. Київське товариство природознавців, взявши за зразок діяльність вище згаданої лабораторії, відкрили аналогічний науковий центр, в якому проводили експертизу харчових продуктів [1, с.277].

Плідно працювало Харківське товариство дослідників природи. Першим головою було обрано видатного фахівця в галузі зоології О.М. Черная [10, с.319]. Дослідження харківських природознавців сприяло вивченню природи, насамперед Харкова та Харківської губернії. За 37 років своєї діяльності товариство випустило 38 томів “Праць” за всіма галузями природознавства. Особливо плідною була наукова діяльність М.М. Бекетова. Його науковий доробок з термохімічних досліджень був відзначений Російською Академією наук премією Ломоносова [11, с.231].

М.М. Бекетов виховав багато послідовників своєї справи, і одним з них був І.П. Осипов. Його ім'я пов'язане з дослідженнями, що стосувалися вивчення будови органічних сполук. Результатом його плідної наукової діяльності стала магістерська дисертація під назвою “Матеріали з питання про ізомерію фумарової та малеїнової кислот”. Результати термохімічних досліджень викладені в докторській дисертації “Теплота горіння органічних сполук щодо явищ гомології, ізомерії і конституції" [12, с.123].

Професор В.Ф. Тимофєєв був одним з найактивніших членів Харківського товариства природодослідників. Обидві його дисертації були присвячені вивченню хімізму в невидимих розчинах.

Його дослідження дістали схвалення серед наукового загалу [12, с.189].

Важлива роль в діяльності Харківського університету належить видатному вченому І.Ф. Леваківському, який був одним із засновників товариства природознавців. Головну увагу він приділяв вивченню геології південної частини України. За його ініціативою було обладнано геологічний музей, написано перший підручник з геології російською мовою. У збірнику “Труды общества испытателей природы при Харьковском университете”

І.Ф. Леваківський друкував численні наукові праці про кристалічні породи Дніпра, чорноземи, води Росії тощо [13, с.149].

Автором понад 115 наукових праць, присвячених питанням анатомії та розвитку безхребетних був відомий біолог О.О. Ковалевський. Всі товариства природознавців при російських університетах вважали його своїм почесним членом. Ковалевський приймав участь у багатьох експедиціях, які допомагали у дослідженнях анатомії та порівняльної фізіології нижчих тварин, зробив суттєвий внесок до мікроскопічної анатомії, виявив спільність закономірностей розвитку хребетних та безхребетних тварин, заклав основу філогенетичного напряму в ембріології, що виник наприкінці ХІХ ст. [13, с.123].

Не можна залишити без уваги наукову спадщину видатного мікробіолога 1.1 Мечнікова, який був також почесним членом багатьох природничих наукових товариств. Для боротьби з інфекційними захворюваннями він організував в Одесі приватну лабораторію, першу російську бактеріологічну станцію (Бактеріологічний інститут. Завдяки науковій діяльності 1.1 Мечнікова у 1882 р. було винайдено явище фагоцитозу, розроблено фагоцитарну теорію імунітету. В галузі фізіології та медицини вчений у 1908 році отримав Нобелівську премію [13, с.170-171].

Таким чином, наукові товариства природознавців Харківського, Новоросійського, Одеського університетів зіграли в пореформену епоху значну роль у розвитку вітчизняної науки. Вони своєю діяльністю охоплювали майже всі напрями наукових знань, характерні для класичного університету. Членами природничих товариств була виконана значна кількість важливих досліджень, що становлять помітний внесок в загальний розвиток вітчизняної науки, у вивченні природних ресурсів. Товариства популяризували кращі досягнення науки і стали доброю науковою школою для молодих вчених, які цікавилися природознавством, об'єктивно сприяли підвищенню наукового рівня та професійної кваліфікації своїх співробітників.

Список використаних джерел