Українсько-московський конфлікт 1658-1659 рр.: спроба аналізу внутрішньої та зовнішньої складової у статті Пантелеймона Куліша "Виговщина"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інституту історичної освіти, Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова

Кафедра історії та археології слов'ян

УКРАЇНСЬКО-МОСКОВСЬКИЙ КОНФЛІКТ 1658-1659 РР.: СПРОБА АНАЛІЗУ ВНУТРІШНЬОЇ ТА ЗОВНІШНЬОЇ СКЛАДОВОЇ У СТАТТІ ПАНТЕЛЕЙМОНА КУЛІША "ВИГОВЩИНА"

Маковей Є.О.

аспірант

Україна, Київ

Анотація

Проаналізована стаття П. Куліша "Виговщина", у якій український мислитель розглянув ситуацію в Гетьманщині після смерті Б. Хмельницького та проаналізував сутність внутрішнього політичного та соціального конфлікту, який не дав змоги гетьману І. Виговському скористатися перемогою під Конотопом над московським військом. Описані П. Кулішем подій та причинно-наслідкові зв'язки дуже подібні до сьогоденної ситуації в Україні.

Ключові слова: Гетьманщина, І. Виговський, анти гетьманське повстання 1658р., Гадяцькаугода, українсько-московська війна, російське вторгнення.

Makovey E.О. Ukrainian-Moscow conflict of 1658-1659 years.: attempt to analyze the internal and the external component of the article PanteleimonKulish "Vygovschina"

Analyzed article P. Kulish "Vygovschina" in which Ukrainian thinker considered the situation in Hetman after the death of B. Khmelnitsky and analyzed the nature of the internal political and social conflict, which is not allowed hetman I. Vyhovsky seize victory Konotop over Moscow army. Described P. Kulish events and causal relationships are very similar to the current situation in Ukraine.

Keywords: Hetman, I. Vygovskyy, antigetmanskoe uprising in 1658, Gadyach contract, Ukrainian-Muscovite War, the Russian invasion.

Маковей Е.О. Украинско-московский конфликт 1658-1659 гг.: попытка анализа внутренней и внешней составляющей в статье Пантелеймона Кулиша "Выговщина"

Проанализирована статья П. Кулиша "Выговщина ", в которой украинский мыслитель рассмотрел ситуацию в Гетманщине после смерти Б. Хмельницкого и проанализировал сущность внутреннего политического и социального конфликта, который не позволил гетману И. Выговскому воспользоваться победой под Конотопом над московским войском. Описанные П. Кулишом события и причинно-следственные связи очень подобные сегодняшней ситуации в Украине.

Ключевые слова: Гетманщина, И. Выговский, антигетманское восстания 1658 г., Гадячский договор, украинско-московская война, российское вторжение.

Основною причиною загострення російсько-українських відносин у 2014 році є кардинальне вирішення нашою державою своєї зовнішньополітичної орієнтації. Прозахідний та проєвропейський зовнішньополітичний вектор України означає для Російської Федерації втрату важливої зони геополітичного впливу та, зважаючи на імперські плани Кремля, можливого територіального придбання. Протягом 1991-2014 рр. Українська держава для Росії була хоч і незалежною, але завжди контрольованою через "газову голку", суміжні галузі промисловості, історичні та міжособистісні зв'язки, значну частину проросійськи налаштованих громадян України. Пояснювати сьогоденну політику російського президента лише його хворобливою психікою, маніакальним бажанням крові та жертв, відірваністю від реальності мабуть не варто. Скоріше за все ситуацію з таким міжнародним напруженням, яке не відомо у що може вилитися, можна було спрогнозувати як із позицій давніх історичних ретроспектив, так і з російської політики протягом останніх 15 років.

Події в Україні осені 2013 - зими 2014 р., скинення корумпованої та злочинної влади колишнього президента В. Януковича, стало передвісником краху російської політики щодо поступового васального підпорядкування нашої держави. Якою б довгою і тернистою не була інтеграція України до ЄС, не кажучи вже про вступ у НАТО, але вона повністю нівелює проробленні десятиліттями політичні та економічні зусилля РФ не тільки щодо нашої держави, але й загальній стратегії самопосилення Росії, зміцнення її регіонального та світового лідерства. Заволодіння українською газотранспортною трубою зробило б Росію повним монополістом у сфері газопостачання, дозволило б диктувати умови всій Європі. Нинішня путінська політика спрямована на рятування цих зусиль, витраченого часу та ресурсів. Зрощених російською інформаційною політикою та прямим військовим вишколом проросійських сепаратистів, російських найманців та озброєння можна розглядати як інструменти для виправлення форс-мажорної ситуації, блокування будь-якого руху України у прозахідному напрямку. Що може зупинити Росію та В. Путіна? Питання складне. Відповідь на нього слід шукати і Україні, і Європі. Разом із цим актуальним вивченням історичного досвіду українсько-російських відносин, аналізу їх трактування вітчизняними істориками та мислителями, до когорти яких беззаперечно належить і Пантелеймон Олександрович Куліш.

Метою даної статі є вивчення рецепції Пантелеймона Куліша на українсько-московський конфлікт 1658-1659 рр. Саме П. Куліш перший із дослідників звернувся до аналізу внутрішньої та зовнішньополітичної складової складних подій та процесів після смерті Б. Хмельницького [4]. Його історичні напрацювання стали предметом наукового розгляду у роботах вітчизняних дослідників П. Гончарука [1; 2], Л. Грінберга [3], Є. Нахліка [5; 6], Л. Похилої [8], М. Скринника [9], О. Яся [11; 12]. Разом із цим питання україно-російських відносин періоду гетьманства Івана Виговського не стали предметом окремої історичної студії. Отож, враховуючи суспільно- політичну значущість таких розробок, наукову актуальність спробуємо детально розібрати погляди П. Куліша на події, їх причини та наслідки, що мали місце в нашій історії протягом кінця 1650-х рр.

Сутність імперських устремлінь Росії не змінні з XVIII-ХІХ ст. Їх вклав ще у ХІХ ст. російський громадський і політичний діяч, публіцист та філософ ХІХ - поч. ХХ ст. Петро Струве. У своїй праці "Великая Россия", виданій напередодні Першої світової війни він писав: "Для создания Великой России есть только один путь: направить все силы на ту область, которая действительно доступна реальному влиянию русской культуры. Эта область - весь бассейн Черного моря, т.е. все европейские и азиатские страны, "выходящие" к Черному морю. Здесь для нашего неоспоримого хозяйственного и экономического господства есть настоящий базис: люди, каменный уголь и железо. На этом реальном базисе - и только на нем - неустанною культурною работой, которая во всех направлениях должна быть поддержана государством, может быть создана экономически мощная Великая России [10, с. 12]".

Стаття "Виговщина" була опублікована Пантелеймоном Олександровичем у 11/12 номері журналу "Основа" (1861 р.). Окремим накладом текст історико-аналітичної оповіді було надруковано 1908 р. у Петербурзі [4]. До написання цієї статі П. Куліш уже мав значний досвід історіописання та роботи з джерелами у польських архівах. Під час роботи над історичною студією про часи І. Виговського український мислитель також мав зважати на цензурний режим в Російській імперії, норми якого не дозволяли критикувати політику царів навіть далекого минулого, кидати тінь на братні відносини між народами імперії Романових [7, с. 3350].

Оповідь у праці "Виговщина" П. Куліш розпочинає зі смерті Богдана Хмельницького та констатації того факту, що його син Юрій Хмельницький через недосвідченість у державних справах та юний вік не міг "тримати гетьманську булаву". Український історик- мислитель зазначає, що з самого сходження на гетьманство Іван Виговський: "Не мислив... Москві голдувати; мислив він Річ Посполиту Польську козаками підперти і Вкраїну на рівному праві з усіма воєводствами поставити [4, с. 2]". Про пропольську орієнтацію І. Виговського, за версією П. Куліша, московського царя попереджав полтавський полковник Мартин Пушкар. Він наголошував на прямій військовій загрозі Москві від польсько-козацького війська. Та попри ці тривожні повідомлення гетьман все ж отримав від царських резидентів гетьманські клейноди та царську грамоту (тобі ж визнання повноправним гетьманом) [4, с. 3].

Не обійшов у своїй статті Пантелеймон Куліш і соціальні відносини у Гетьманщині, які на його думку стали фактором політичної нестабільності та були використані у подальшому московськими силами для насадження своєї влади. Так, за П. Кулішем у Гетьманщині існували серйозні протиріччя між низовим, запорозьким, козацтвом та козацтвом городовим. Останнє було заможним, не було обтяжене важкою військовою службою, не бралося до тяжкої роботи. Низовці та черні заздрили такому становищу і намагалися шукати підтримки свого становища у зовнішній силі, переважно в Москві [4, с. 3-4].

Антигетьманське повстання М. Пушкаря та Я. Барабаша історик розцінив як трагедію - братовбивство. Для запорожців формальним приводом для виступу проти гетьманської влади стала відсутність їхніх представників на козацькій раді у Корсуні. Тобі ж думка низовців не була врахована, центральна влада нею знехтувала [4, с. 4] (У наші часи ситуація повторилася майже один до одного - проросійські медія розтиражували тезу, що київська влада "не слышит Донбасс").

П. Куліш поміж рядків своєї статті прописав, що організація повстання М. Пушкаря - це московська інтрига та прагнення декого із старшин, які втратили колишній вплив з приходом нового гетьмана, взяти реванш. Конфлікт у Гетьманщині 1658 р. не був проявом громадянського протистояння, а лише інтригою та обманом скомпонованим декількома колись впливовими заколотниками: "Пушкар бо, сподіваючись на себе од Виговського великої помсти, військову чернь до себе скликає, волоцюг, дейнек, винників, броварників, пастухів й наймитів людських на козаків значних заохочує й, назвавши їх усіх дейнеками, величезний з них полк утворює [4, с. 5]". Навіть після розгрому повстанців, на переконання П. Куліша, суспільство гетьманської України було розколоте на "виговців" і "пушкарівців" [4, с. 5].

За переконанням П. Куліша крок гетьмана І. Виговського на пошук союзних відносин з Польщею був цілком логічним. Необхідно було вгамувати повстанські настрою черні, убезпечитися від московського політичного наступу та втілити пропольські настрої козацької старшини. Остання здобувши значні соціально-економічні і політичні права не проти була стати у рівні з польською шляхтою, разом із нею впливати на державну політику і тим самим закріпити своє привілейоване становище.

Автор статті "Виговщина", зважаючи на цензурні умови, не міг писати прямо про недоречності московської політики щодо Гетьманщини, позиціонувати І. Виговського у вигідному світлі чи демонструвати свої прозахідні позиції. Все це мало передаватися читачеві опосередковано.

"Стривожилась Москва, й зараз двинула князя Ромодановського з військом - Виговського діло на Вкраїні псувати" - так описав П. Куліш реакцію Московської держави на Гадяцьку угоду 1658 р., яка переривала відносини з царем і де-юре відновлювала могутню Річ Посполиту з рівними литовськими, польськими та українськими началами [4, с. 6-7]. По підписанню угоди у Гадячі І. Виговський не чекаючи прямої московської агресії, розпустив по домівках козацькі полки та почав вирішувати поточні економічні справи. У цей час Москва вже почала культивувати серед простого люду настрої соціального та релігійного невдоволення, лякати його загрозами католицькому гніті, нової шляхетській експансії, польськими жовнірами. Гетьман Виговський та його сили одразу ж були названі "недоляшками" [4, с. 7].

Продемонстрував Пантелеймон Олександрович у своєму нарисі і жорстокість московських військ і їх тактику - нищення усього на своєму шляху, тотальне розграбування [4, с. 8]. Досить тонко охарактеризував П. Куліш військово-політичну тиранію московського війська Ромодановського у таких рядках: "Побили б самого Ромодана козацькі полковники хутко, та знав Ромодан, як їх посеред рідного їх краю притиснути: він усю чернь, усі злидні, увесь голодний й завзятий люд проти люду значного і багатого підняв, та, ще й слобідських козаків, що ще за Хмельницького з України посходили й вже ніби на чужу землю на неї поглядували, і тих він до спільної роботи закликав, і ті помагали жорстоким й злиденним дейнекам села й хутори шарпати і внівець обертати [4, с. 9]".

На думку П. Куліш царський воєвода розумів, що він не зможе своїми військовими зусиллями здолати всю Україну, за яку могла стати й Річ Посполита, а тому виношував план відірвати Лівобережну України і звести там окреме гетьманство. На ідею створення нового державного утворення могла пристати значна частина козацької старшини, що опинилася в опозиції до І. Виговського.

Пантелеймон Куліш у своїй статті не вдається до детального висвітлення військових кампаній, обмежуючись лише окремими згадками про відновлення гетьманської влади в колись занятими московськими силами населених пунктах. Значно більша увага приділена інформаційній політиці гетьмана, який своїми чисельними універсалами намагається роз'яснити цілі своєї зовнішньої політики та небезпеки які криються у московському пануванні. гетьман хмельницький московський

Довів свою історичну оповідь П. Куліш до 28 липня 1659 р., коли сили І. Виговського завдали вирішальної поразки під Соснівкою московським військам. Конотопську битву автор "Виговщини" характеризує як тріумф козацької зброї та військової майстерності, але у той же час не називає реального співвідношення сил та втрат ворогуючих сторін. Разом із цим український мислитель був далеким від ідеалізації перемоги, яка не принесла внутрішнього спокою, а навпаки розмежувала народ по умовним політично і соціально орієнтованим групам: дейнеки, левенці, низовці. До основного прорахунку І. Виговського історик відносить те, що в умовах коли багато колись людних та заможних міст Лівобережжя (Зіньків, Гадяч, Ромен, Миргород, Лохвиця, Веприк, Ромен, Лютенка, Сорочинці, Ковалівка, Баранівка, Обухів, Багачка та ін.) у ході воєнних дій були перетворені на згарище, гетьман замість збалансованих економічних кроків та політики соціального примирення продовжив силою зброї наводити лад і тим самим множив розруху, яка не була на руку його гетьманській владі [4, с. 13].

Отже, в історичній статті "Виговщина" П. Куліш на фоні зміни зовнішньополітичного курсу Гетьманщини та військового вторгнення московських військ зміг розгледіти тонкі грані внутрішньополітичного та соціально-економічного конфлікту в середині козацької держави. Його пояснення мислитель бачив у тому, що людність Гетьманщини, яка змогла соціально та економічно адаптуватися у часи Б. Хмельницького не проти була повернутися до польських порядків, решта простих селян та міщан боялася можливого польського гніту та ще більших у зв'язку із цим злиднів, а тому прагнула мати хоча б гарантії православного віросповідання під московським началом. Запорожці не могли прийняти досить дружні відносини з Кримом, бо пам'ятали давні ворожі часи. На думку Пантелеймона Олександровича самі ці обставини стали причинами політичної поразки Івана Виговського. Ситуація 16581659 рр. дуже схожа на подій сьогодення. Історія україно-російських відносини має достатньо прикладів прямої російської військової агресії у відповідь на спроби України дистанціонуватися від протекціонізму Москви, однак український та світовий політикум чомусь завчасно не виробили рішучі кроки та алгоритми контрдій.

Список використаних джерел

1. Гончарук П.С. Історичні погляди П.О. Куліша // Вісник Київ. ун-ту "Слов'янський ун-т". Вип. 11. Історія. - К., 2001. - С. 211-218.

2. Гончарук П.С. Суспільно-політичні та історичні погляди П.О. Куліша. - К., 2006. - С. 49-56.

3. Грінберг Л.Ф. Історіософське світобачення П. Куліша (культурологічний аспект) : автореф. дис. ... канд. іст. наук: 17.00.01 / Л.Ф. Грінберг; Київ. нац. ун-т культури і мистецтв. - К., 2001. - 20 с. - укр.

4. Кулиш П. Выговщына [Виговщина]. - Санкт-Петербург: Типогр. Училища глухонемых, 1901 - 26 с.

5. Нахлік Є. Пантелеймон Куліш: Особистість, письменник, мислитель: наукова монографія: у 2 т. / НАН України. Львівське відділення Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка; Міжнародний фонд Пантелеймона Куліша. - Т. 1. - К. : Український письменник, 2007. - 463 с.

6. Нахлік Є. Пантелеймон Куліш: Особистість, письменник, мислитель: наукова монографія: у 2 т. / НАН України. Львівське

відділення Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка; Міжнародний фонд Пантелеймона Куліша. - Т. 2. - К. : Український письменник, 2007. - 462 с.

7. Полный свод законов Российской империи. Все 16 томов со всеми относящимися к ним Положениями и с дополнениями узаконенными по 1 ноября 1910 года. В 2-х книгах под ред. А.А. Добровольского // сост. А.А. Саатчиан. Книга 2 Т. ХУ. - С. 3349-3351.

8. Похила Л.С. Історичні погляди П. Куліша: дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01 / Одеський держ. ун-т ім. І.І. Мечникова. - О., 1998. - 190 с.

9. Скринник М. Пантелеймон Куліш як речник консервативної духовної традиції в Україні // Сучасність. - 2001.

10. Струве П. Великая Россия. Из размышлений о проблеме русского могущества // "Русская Мысль" - № I - 1908.

11. Ясь О. Історик і стиль. Визначні постаті українського історіописання у світлі культурних епох (початок ХІХ - 80-ті роки ХХ ст.) : у 2 ч. / відп. ред. В.А. Смолій. НАН України. Інститут історії України. - Ч. 1. - К. : Інститут історії України, 2014. - 587 с.

12. Ясь О. Історичні погляди Пантелеймона Куліша в світлі інтелектуальних метаморфоз 1870-1880-х років // Історіографічні дослідження в Україні. - Київ: Інститут історії України НАН України, 2007. - № 17. - С. 105.

Размещено на Allbest.ru