Особливості позиції українських православних церков у протестному русі (2013-2014 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рівненський державний гуманітарний університет

Особливості позиції українських православних церков у протестному русі (2013-2014 рр.)

Ліннік Ю. В. аспірант

Анотація

Розглянуто особливості позиції українських православних церков у протестному русі в 2013-2014 рр. в Україні. Стаття є пробою дослідження релігійного чинника під час протестного руху. Велика увага приділяється круглим столам, в яких розглядалися питання місця і ролі православної церкви на Майдані, як вона буде діяти за умови побудови оновленного суспільства, заснованого на християнських цінностях. Основним завданням статті є аналіз позицій православних церков під час подій на Майдані у 2013-2014 рр. Головними методами дослідження статті стали спостереження за перебігом протестного руху, аналіз ЗМІ, електронних ресурсів щодо теми дослідження. Вивчення позиції православних церков дозволяє говорити про те, що вони закликали опозицію і владу сісти за стіл переговорів. Взяття православної церкви на себе роль третьої сторони в зустрічі влади з опозицією, ще раз доводить, що вона всіма методами намагалася, щоб суб'єкти конфлікту, досягли компромісу, і як наслідок -- припинення протистояння і зупинка кризи в Україні. Об'єднання українських православних церков має стати справою найближчого майбутнього, сприятиме подальшій консолідації української релігійної спільноти та гармонізації суспільно-політичної ситуації. Діалог між православними церквами, спрямований на об'єднання в єдину помісну православну церкву, повинен відбутися без втручання політичних сил на основі канонічних правил. Перед українськими православними церквами та релігійними громадами сьогодні стоїть складне завдання -- по-новому інтегруватися в оновлене суспільне середовище, що забезпечить їм підтримку своїх вірних, повагу -- інших, розуміння з боку представників громадянського суспільства як в Україні, так і за її межами.

Ключові слова: церква, православ'я, держава, Майдан, протестнийрух.

Annotation

LinnikYu. V., postgraduate, Rivne State Humanitarian University (Ukraine, Rivne)

Features opinions of Ukrainian orthodox churches in protest movement (2013-2014 years)

This article is devoted to the peculiarities of the position of the Ukrainian Orthodox Church of the protest movement in 2013-2014 years in Ukraine. The article is attempt study of the religious factor in the protest movement. Much attention is paid to the round table, which dealt with issues of place and role of the Orthodox Church in the Maidan, it will act provided construction update society based on Christian values. The main task the article is to analyze the position of the Orthodox Church during the events on the Maidan in 2013-2014 years. The main methods of research articles were monitoring the course of the protest movement, mass -- media analysis, digital resources for the research topic. Study positions Orthodox churches can talk about what it called the opposition and government to the negotiating table. Taking the Orthodox Church on the role of third sides in meeting the authorities and opposition once again proves that it is by all means tried to subjects conflict reached a compromise, and as a result -- stopping confrontation and stop the crisis in Ukraine. Association of Ukrainian Orthodox Churches has undoubtedly become a thing of the near future, will contribute to further consolidation of Ukrainian religious community and harmonization of socio-political situation. Dialogue between the Orthodox churches, aimed to unite into a single Orthodox Church should take place without the intervention of political forces based on canonical rules. The Ukrainian Orthodox churches and religious communities today is a difficult task -- to -- integrate into a new updated social environment that will provide them with the support of their faithful, respect -- others, understanding of the civil society in Ukraine and abroad.

Keywords: church, orthodox, state, Maidan, protest movement.

Линник Ю. В., аспирант, Ровенський государственный гуманитарный университет

Особенности позиции украинских православных церквей в протестном движении (2013-2014 гг.)

Рассмотрены особенности позиции украинских православных церквей в протестном движении в 2013-2014 гг. в Украине. Статья является попыткой исследования религиозного фактора во время протестного движения. Большое внимание уделяется круглым столам, в которых рассматривались вопросы места и роли православной церкви на Майдане, как она будет действовать в условиях построения обновленного общества, основанного на христианских ценностях. Основной задачей статьи является анализ позиций православных церквей во время событий на майдане в 2013-2014 гг. Главными методами исследования статьи стали наблюдения за ходом протестного движения, анализ СМИ, электронных ресурсов по теме исследования. Изучение позиции православных церквей позволяет говорить о том, что они призвали оппозицию и власть сесть за стол переговоров. Взятие православной церкви на себя роль третьей стороны во встрече власти с оппозицией, еще раз доказывает, что она всеми методами пыталась, чтобы субъекты конфликта, достигли компромисса, и как следствие -- прекращение противостояния и остановка кризиса в Украине. Объединение украинских православных церквей должно стать делом ближайшего будущего, будет способствовать дальнейшей консолидации украинского религиозного сообщества и гармонизации общественно-политической ситуации. Диалог между православными церквями, направленный на объединение в единую поместную православную церковь, должен произойти без вмешательства политических сил на основе канонических правил. Перед украинскими православными церквями и религиозными общинами сегодня стоит сложная задача -- по-новому интегрироваться в обновленную общественную среду, что обеспечит им поддержку своих верных, уважение -- других понимание со стороны представителей гражданского общества, как в Украине, так и за ее пределами.

Ключевые слова: церковь, православие, государство, Майдан, протестное движение.

Виклад основного матеріалу

Події, які відбувалися в Україні в 2013-2014 рр., поставили перед суспільством багато принципових питань, а саме як рухатися далі, яке місце і роль православних церков в очищенні суспільства, які зміни всередині українських православних церков можуть призвести події на Майдані.

Основним стрижневим питанням протестного руху, було відкладення владою підписання документу про асоціацію з ЄС (Європейський Союз). Щоб закріпити своє бачення майбутнього України в об'єднанній Європі, голови православних церков і релігійних організацій України заявили у спеціальному зверненні до українського народу про схвалення підписання документу про асоціацію з ЄС. Аргументували вони тим свою позицію, що майбутнє України обумовлене історичним корінням - бути незалежною державою серед вільних європейських народів.

На тлі недовіри до Президента, Кабінету Міністрів, Парламенту, суддів, міліції за даними соціологічних опитувань різних установ з'ясувалося, що найвищою підтримкою користуються церкви. Так, зокрема, за дослідженнями КМІС (Київського міжнародного інституту соціології) рівень довіри до православних церков становить 68%, який свідчить, що суспільство покладає на неї великі сподівання і завдання вирішення конфлікту. Вона залишається єдиним інститутом для українців, який має позитивний образ. Однією з причин довіри до православних церков серед суспільства є очікування від них захисту від влади і допомоги. Громадяни вважають, що священнослужителі повинні захищати їх у випадку прийняття владою рішень, які будуть обмежувати їхні права. Церква може сприяти становленню миру в Україні.

Під час протестного руху православні церкви закликали до мирного врегулювання конфлікту і до діалогу як ефективного інструменту досягнення компромісу. Актуальність дослідження статті полягає в оцінці місця і ролі православних церков в напрямку вирішення протистояння на Майдані і аналізі її позицій під час протестного руху.

Дослідження позиції православних церков під час протестного руху займалися релігієзнавці, філософи, богослови. Філософи і релігієзнавці [2; 4; 6; 8; 9; 10] брали участь в круглих столах, конференціях на яких досліджували шляхи виходу з конфлікту, аналізували події на Майдані. Не менш важливе значення у вивченні проблематики статті необхідно відвести богословам [1; 5], які висловлювали безпосередню позицію православної церкви. Все ж, узагальнюючі роботи із досліджуваної проблеми відсутні.

Дослідження особливостей позицій православних церков під час протестного руху не проводилося в силу як об'єктивних і суб'єктивних причин.

Метою проведення дослідження є аналіз особливостей позиції українських православних церквов у протестному русі в 2013-2014 рр.

Згідно з поставленою метою статті були сформовані завдання дослідження:

- розкрити місце і роль православних церков в протестному русі (2013-2014 рр.);

- охарактеризувати роботу круглих столів, проведенних з метою визначення майбутнього церкви після Майдану і пошук шляхів вирішення суспільно-політичних проблем;

- визначити довіру до церкви як соціального інституту.

Історія українського православ'я насичена подіями, які зумовили його стан і мають вплив на майбутнє. Нові суспільно-політичні реалії, які постали після здобуття Україною незалежності, породжують для церкви нові комплекси завдань, зокрема формування концепції державно-церковних відносин, пошук шляхів ліквідації міжправославного розколу.

Визначальну роль в становленні історії українського православ'я зіграв Харківський собор, на якому було обрано предстоятеля УПЦ МП (Українська православна церква Московського патріархату), ним став Володимир (Сабодан). Обрання голови церкви відбувалися в складних умовах під політичним і інформаційним тиском. У відповідь на обрання Володимира (Сабодана), в червні 1992 року частина УПЦ з Філаретом (Денисенко) об'єдналися з УАПЦ (Українська автокефальна православна церква) і утворили УПЦ КП (Українська православна церква Київського патріархату) [3,c. 15].

На сьогодні українське православ'я представлене трьома церквами: УПЦ МП, УПЦ КП, УАПЦ, які співіснують і прямо чи опосередковано конкурують за приходи, церковне майно і прихильність віруючих в Україні.

В даний час православні церкви Київського і Московського патріархатів близькі до об'єднання. На нашу думку, це пов'язано з тим, що в кожній з них сформувалося нове покоління епископів, об'єднаних потребою часу утворити УППЦ (Українську помісну православну церкву), котрі не брали участі у конфліктах 90-х років ХХ ст. Майбутнє формування УППЦ можливе у випадку домовленостей між УПЦ МП і УПЦ КП про об'єднання церков і визнання автокефалії збоку Матері - Церкви РПЦ (Російська православна церква) та помісних православних церков.

Незадоволення соціально-економічною політикою, суспільно-політичним ладом, корупція всіх гілок влади вилилося в протестних рух в 2013-2014 рр. Його каталізатором стало призупинення Кабінетом Міністрів процесу підготовки укладання угоди про асоціацію між Україною і ЄС, аргументуючи інтересами національної безпеки України.

Ще до початку протестного руху на Майдані духовні лідери православних конфесій заявили про підтримку державного курсу на європейську інтеграцію. Недивлячись на те, що митрополит Володимир (Сабодан) підписався під євроінтеграційним зверненням, бувши у складі Всеукраїнської Ради Церков на чолі з патріархами УПЦ КП і УГКЦ (Українська греко-католицька церква) Філаретом (Денисенко) і Святославом (Шевчуком) у Брюселі, засоби масової інформації УПЦ МП (Українська православна церква московського патріархату) ці факти майже не розголошували [7,c. 14].

Ще складніша ситуація склалася у відношеннях УПЦ МП з РПЦ, в свою чергу остання, висловила свою позицію щодо протестного руху в Україні через півтора місяця після його початку. Так, на початку січня 2014 року Патріарх Московський Кіріл заявив, що люди повинні молитися за мир, а не стояти на барикадах. Тобто, духовний пастир РПЦ Кіріл категорично виступав проти подій на Майдані, а відтак і проти вступу України до ЄС. Знаковим є те, що у своєму виступі він не згадав ні УПЦ МП, ні її предстоятеля Володимира (Сабодана). Відтак достатньо не прості відносини складалися між УПЦ МП з РПЦ. Причина загострення відносин в протистоянні УПЦ МП - РПЦ лежить у відстоюванні митрополитом Володимиром (Сабоданом) автокефалії УПЦ і бачення майбутнього українського народу в ЄС. У той час, як Кіріл виступав і виступає не лише одним з авторів ідеї “Русского міра”, але й активним пропагандистом його ідей на теренах України [9, с. 33].

Варто відзначити, що священнослужителі УПЦ МП є громадянами України. Зважаючи на це, закиди противників церкви, що вони відстоюють інтереси іншої держави, не відповідають дійсності. Вони народилися і соціалізувалися в українському суспільстві і відстоюють інтереси церкви, і України. Хоча звинувачення деяких представників УПЦ МП в симпатіях до сусідньої держави не є безпідставними, як приклад відстоювання митрополитами Одеським і Ізмальїльським Агафангелом (Саввін) і Донецьким і Маріупольським Іларіоном (Шукало) концепції “Русского мира”, яка належить патріарху Кірілу.

Разом із тим не було єдності щодо входження України до сім'ї європейських народів і у середовищі духовенства УПЦ МП, що, звичайно, не могло не позначитися на поглядах вірян. Схід і Південь держави, частково Центр відверто демонстрували промосковські, проросійські позиції. Власне, на це існують як об'єктивні, так і суб' єктивні причини. Але самим важливим, на нашу думку є те, що духовенство УПЦ МП (його частина) не змогло (або ж не захотіло) донести до своїх прихожан думку, про те, що непідписання угоди про європейську асоціацію стало лише приводом для виникнення протестів. Насправді протести носили антикорупційний і антиолігархічний характер. Одним із найважливіших мотивів був мотив побудови держави вільної від проросійських, прокремлівських впливів.

Після відмови підписання угоди про асоціацію з ЄС становище УПЦ МП ще більше ускладнилося. З одного боку, відмовитися від підтримки євроінтеграції незручно, з іншої сторони переходити в опозицію - невигідно, зважаючи на внутрішні суперечності - неможливо. Найкраща позиція, на наш погляд, для УПЦ МП не ускладнювати стосунків, ні з Януковичем, ні з Кірілом, зменшувати свою присутність на Майдані. З цього приводу досить влучно висловився Георгій Коваленко, прес-секретар предстоятеля УПЦ МП, що присутність церкви зумовлена потребою підтримки і допомоги віруючим і здійснення церковних обрядів [1,с.4]. Достатньо туманна відповідь Георгія Коваленка на питання про позицію церкви під час протестного руху, може свідчити лише про одне, що УПЦ МП не хотіла демонструвати свою роль на Майдані, штучно її мінімізувала, посилаючись на потреби вірян. Якщо розбіжності у середовищі УПЦ МП будуть продовжуватися, то цілком можливим є перехід проукраїнської частини кліриків та вірних до УПЦ КП. Розвиток відносин в середині церкви, а також майбутнє українського православ' я буде залежати від виборів нового митрополита УПЦ МП. Серед кандидатів на митрополичу кафедру представлені як проукраїнсько так і проросійсько налаштовані сили.

УПЦ КП - канонічно не визнана православна церква, яка виникла в 1992 році в Києві, в результаті дії частини ієрархів УПЦ МП, які наполягали на наданні УПЦ повної самостійності від РПЦ. Її предстоятелем став Мстислав (Скрипник), після смерті якого - Володимир (Романюк), третім і нині діючим патріархом Київським і всієї Русі - України є Філарет (Денисенко).

УПЦ КП позитивно сприйняла Майдан. Вона завжди позиціонувала себе як патріотична чи українська церква, яка відповідала прагненням Майдану. УПЦ КП підтримували Л. Кравчук, Л. Кучма і В. Ющенко. За даними соціологічної групи “Рейтинг”, за грудень 2013 року, третина віруючих УПЦ КП є прихильниками опозиційних партій [6, с. 30].

Можна виділити дві події, які характеризують місце і роль церкви на Майдані. Першою є, те що після побиття мітингувальників 30 листопада, УПЦ КП сховала їх у Михайлівському Соборі. В свою чергу, Філарет, предстоятель УПЦ КП звернувся з проханням до США про допомогу в асоціації України з ЄС.

Філарет неодноразово висловлювався про те, що жорстокість “Беркута” була спрямована проти мирних громадян. В УПЦ МП таких формулювань уникали, кажучи про неприпустимість силових дій на Майдані. Мабуть, така позиція УПЦ МП відповідала позиції тодішньої влади [8, с. 13].

З самих перших днів протестного руху православні церкви були представлені на Майдані, проте їх роль не була чітко сформована. Священослужителі швидше за все виступали як громадяни України. 30 листопада після побиття студентів, УПЦ КП засудила силовий розгін Майдану. Саме з цього моменту постає оновлена церква на Майдані, яка визначилася з місцем і роллю - допомагати і підтримувати всіх, хто потребує цього, незалежно від віросповідання і соціального статусу. Протестувальники відвідували церковні намети і каплички будучи не лише вірянами.

Під час протестного руху було проведено низку круглих столів, присвячених пошуку шляхів виходу із ситуації, що склалася в державі і суспільстві, в яких брали участь представники православних церков і релігійних організацій.

Круглий стіл, який був скликаний 17 січня 2014 року, визначив що церква не може залишатися осторонь подій, які відбуваються на Майдані. Серед учасників круглого столу були присутні релігієзнавці, представники православних церков, священнослужителі і теологи. Предстоятелі православних церков неодноразово зверталися до учасників протестного руху з закликами, до діалогу і мирного вирішення конфлікту. На думку учасників круглого столу, внаслідок мирного подолання сторонами протиріч українське суспільство і церква постануть оновленими, і народиться нове покоління громадських і церковних діячів. В ході круглого столу активно обговорювався та викликав обурення факт заборони міністерством культури діяльності УГКЦ. Таку позицію міністерства культури спровокувало відправлення в УГКЦ служб під час проєвропейських та антиурядових демонстрацій, що кваліфікувалося як порушення закону про релігійні організації [5, c. 3].

Варто згадати, що це перший випадок в історії незалежної України, коли влада погрожує церкві делегалізацією. Під час СРСР церква формально була не заборонена, але майже формально не існувала, а духовенство підлягало репресіям. Факт, можливої заборони УКГЦ, об' єднав церкви в єдиному прагненні правити служби на Майдані. Підсумком круглого столу було вирішино продовжувати соціальне служіння церкви, навіть у разі можливого обмеження релігійної свободи та репресій з боку влади.

Духовенство православних церков наполягало на діалозі між владою, опозицією і протестувальниками шляхом накладення мораторію на силові дії, що забезпечило б право на свободу мирних зборів і висловлювання думок.

Православні церкви не просто закликали, а демонстрували єдність України на Майдані. Одним з прикладів слугує вихід ченців Десятинного монастиря з молитвою про мир в епіцентр протистояння, в якому вони стали між загонами міліції і протестуючими, і звернулися до всіх із закликом про примирення, і по християнська ставитися до своїх ближніх по різні сторони барикад. До них приєднувалися священники інших київських храмів і миряни.

Висновки. Останнім часом збільшується важливість та значення релігійного фактору. Це продемонстрували події на Майдані, які мали суспільно-церковний резонанс та надзвичайно інтенсифікували трансформаційні процеси в багатьох сферах українського суспільства. Сьогодні церква є не лише дзеркалом запаморочливих зрушень в житті і свідомості людей, але і одним із небагатьох консолідуючих факторів в рамках складної внутрішньо-суспільної взаємодії. Церква намагається вплинути на політику, соціальну сферу, юриспруденцію, співвідносячи їх з релігійними цінностями та установками, які водночас є загальнолюдськими. Події, які відбулися на Майдані змінили не лише політичне, а й релігійне життя країни.

Православні церкви і їх віруючі активно приймали участь в тому що відбувалося на Майдані та активно висловлювали свої погляди. Аналіз позиції православних церков дозволяє говорити про те, що вони закликали опозицію і владу сісти за стіл переговорів. На Майдані, ми побачили оновлену церкву, яка не залежить від політики влади чи певних політиків, а її діяльність направлена виключно на задоволення віруючих, на захист їх інтересів, запобігання жертв в конфлікті. Підтримку в більшій або меншій мірі европейського курсу визначає її близькою до суспільства. Виступаючи, свящослужителі як громадяни України, а потім як представники православних церков, розуміли, що протестувальники вийшли на Майдан не лише з причини підтримки европейського курсу України і несхвалення позиції влади щодо цього питання, а за зміну суспільно-економічного і соціально-політичного ладу в державі.

Участь в круглих столах, давала можливість знайти шляхи виходу з нагальних проблем, які постали над державою. Православні церкви не словом, а ділом доказували, своє головне завдання - досягнення громадянського миру, і як наслідок, запобігання розколу в державі і втраті незалежності. Взяття православної церкви на себе роль третьої сторони в зустрічі влади з опозицією, ще раз доводить, що вона всіма методами намагалася, щоб суб'єкти конфлікту, досягли компромісу, і як наслідок - припинення протистояння і зупинка кризи в Україні.

Політична криза, яка охопила українське суспільство, надала церкві унікальну можливість всіх об' єднати та примирити, закликати до компромісу та знизити напругу у соціумі. Об'єднання українських православних церков, що безсумніву має стати справою найближчого майбутнього, сприятиме подальшій консолідації української релігійної спільноти та гармонізації суспільно-політичної ситуації. Діалог між православними церквами, спрямований на об' єднання в єдину помісну православну церкву, повинен відбутися без втручання політичних сил на основі канонічних правил.

Історики, філософи, релігієзнавці і політологи в майбутньому достойно оцінять події протестного руху в державі, а православна церква виконала свій головний обов'язок - захист і підтримка своїх вірних, і всіх тих, хто звертається до церкви за допомогою. Зрозуміло, що перед українськими православними церквами та релігійними громадами сьогодні стоїть складне завдання - по-новому інтегруватися в оновлене суспільне середовище, що забезпечить їм підтримку своїх вірних, повагу інших, розуміння з боку представників громадянського суспільства як в Україні, так і за її межами.

Список використаних джерел

1. Блаженніший святослав Шевчук Глава УГКЦ відповів Кирилу: Церква - з народом, приїджайте на Майдан / Шевчук Святослав // Католицький оглядач. 2014. № 1. C. 3-4.

2. Бондаренко В. Майдан глазами патриарха Кирилла / В. Бондаренко // Релігія в Україні. 2014. № 7. С. 15-17.

3. Быченко А. Церковь остается институтом наивысшего доверия / А. Быченко // РІСУ. 2014. № 20. C. 11-16.

4. Еленский В. Украинские церкви вовремя Евромайдана стали на сторону народа / В. Еленский // Послезавтра. 2013. № 51. С. 3-5.

5. Кирилл (Говорун) Богословие Майдана / Кирилл (Говорун) // Киевская Русь. 2013. № 12. С. 24-25.

6. Колодний А. Церква і Майдан: у Києві обгрунтували право християн на протестний рух / А. Колодний // РІСУ. 2014. С. 28-30.

7. Саган О. Заявленияиерархов УПЦ и РПЦ с критикой Майдана / О. Саган // Аналитик. 2014. № 5. С. 9-15.

8. Филипович Л. Народжена на Майдані громадянська церква в Україні / Л. Филипович // РІСУ. 2014. № 18. С. 6-13.

9. Чёрноморец Ю. Группа священников УПЦ (МП) поддержала Евромайдан и составила “Заповеди мирного сопротивления” / Ю. Чёрноморец // Релігія в Україні. 2013. № 50 - С. 32-33.

Размещено на Allbest.ru