Меморіалізація пам'яті про звільнення Києва від німецької окупації за доби незалежності (1991-2013)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут суспільства Київського університету ім. Бориса Грінченка

Меморіалізація пам'яті про звільнення Києва ВІД НІМЕЦЬКОЇ ОКУПАЦІЇ ЗА ДОБИ НЕЗАЛЕЖНОСТІ (1991-2013)

Махортих М. С.

аспірант кафедри історії України

Анотація

Розглядається процес меморіалізації пам'яті про звільнення Києва від німецької окупації за доби незалежності (1991-2013 рр.). За допомогою електронної бази даних “Пам'ятайте нас" та ряду енциклопедичних видань відтворюється процес витворення у Києві меморіального простору, покликаного увічнити події Другої світової війни, і визначається місце пам'яток, пов'язаних із звільненням міста у 1943 р. Автор простежує закономірності у процесі запровадження та характері нових пам'яток і пропонує інтерпретацію знайдених закономірностей у контексті загальних тенденцій, притаманних історичній пам'яті про війну за доби незалежності.

Ключові слова: історична пам'ять, доба незалежності, пам'ятники, меморіалізація, Друга світова війна, Київ.

Annotation

Makhortykh M. S., PhD student History of Ukraine Department Institute of Society Borys Grinchenko Kyiv University

Memorialization of memory about the liberation of Kyiv from German occupation during the independence period (1991-2013)

The article explores the process of memorialization of memory about the liberation of Kyiv from German occupation between 1991 and 2013. Based on electronic database “Remember us” and a number of encyclopedic sources the author investigates the establishment of memorial space for World-War-II commemoration in Kyiv and, in particular, monuments which are related to the liberation of city in 1943. The author determines regularities in the way these monuments were introduced and proposes the interpretation of uncovered patterns in the context of general tendencies of World-War-II commemoration in the independent Ukraine.

Keywords: historical memory, independence period, monuments, memorialization, Second World War, Kyiv.

Аннотация

Махортых Н. С., аспирант кафедры истории Украины, Институт общества Киевского университета им. Бориса Гринченка

Мемориализация памяти про освобождение Киева в период независимости (1991-2013)

Рассматривается процесс мемориализации памяти про освобождение Киева от немецкой оккупации в период независимости (1991-2013 гг.). С помощью электронной базы данных “Помните нас” и ряда энциклопедических изданий воспроизводится процесс создания в Киеве мемориального пространства, призванного увековечить события Второй мировой войны, и определяется место памятников, связанных с освобождением города в 1943 г. Автор прослеживает закономерности, связанные с утверждением и характером новых памятников, и предлагает интерпретацию обнаруженных закономерностей в контексте общих тенденций, присущих исторической памяти про войну в независимой Украине.

Ключевые слова: историческая память, период независимости, памятники, мемориализация, Вторая мировая война, Киев.

Виклад основного матеріалу

Одним із важливих наслідків проголошення державної незалежності України у 1991 році стала трансформація вітчизняного меморіального простору. Цей процес був пов'язаний із змінами у царині історичної пам'яті, і, зокрема, переоцінкою радянського дискурсу про минуле, важливою складовою якого була пам'ять про Другу світову війну. Велике ідеологічне та стратегічне значення звільнення Києва у 1943 році зумовило центральне місце цієї події у структурі історичної пам'яті про війну за радянського періоду, втіленням чого стала низка монументів, пам'ятників, пам'ятних знаків та інших елементів меморіального простору столиці України. Водночас, зміни, що відбулися у меморіальному просторі Києва за доби незалежності, справили значний вплив на історичну свідомість українського суспільства, що зумовлює актуальність вивчення того, як відбувалася меморіалізація пам'яті про звільнення міста після здобуття незалежності, і яку інтерпретацію цієї події пропонують київські пам'ятки.

Розв'язання проблеми меморіалізації пам'яті про Другу світову війну за доби незалежності було започатковане у роботах низки вітчизняних та зарубіжних дослідників. У працях вітчизняних дослідників розглядається широке коло проблем, починаючи загальними особливостями процесів трансформації історичної пам'яті в Україні після розпаду Радянського Союзу (наприклад, роботи А. Портнова [1] та В. Гриневича [2]), і закінчуючи конкретними наслідками цих процесів для вітчизняного меморіального простору (як приклад можна навести роботи І. Симоненко [3; 4]). Окремої згадки заслуговують праці, пов'язані із проблемами меморіалізації пам'яті про Другу світову війну за доби незалежності, серед яких слід відзначити роботи Є. Сарапіної [5], в яких розглядається меморіальний аспект політики пам'яті, та праці Г. Денисенко [6; 7], присвячені меморіалізації окремих періодів Другої світової війни.

На відміну від вітчизняної історіографії праці зарубіжних дослідників, пов'язані із увічненням Другої світової війни за доби незалежності, здебільшого зосереджені на питаннях, що мають відношення до державної політики пам'яті (В.Їльге [8], C. Родевальд [9], Ю. Карнишин [10], А. Міллер [11]). Лише у незначній кількості робіт безпосередньо розглядається питання трансформації українського меморіального простору за доби незалежності, проте більшість цих робіт зосереджена на меморіалізації пам'яті учасників національно-визвольного руху (Д. Лер та Н. Апонюк [12], Т. Амар [13]).

Незважаючи на особливе історичне, культурне та ідеологічне значення меморіального простору Києва, проблемам дослідження меморіалізації пам'яті про Другу світову війну на матеріалі київських пам'яток присвячено відносно небагато робіт. Серед них можна згадати праці Г. та О. Денисенко [14], та Г. Денисенко і В. Горбик [15], проте незважаючи на значний внесок авторів у вивчення меморіального простору столиці Україні ці роботи здебільшого залучають дані про вузьке коло знакових пам' яток радянської доби і не пропонують системного аналізу ролі київських пам'ятників у процесі увічнення пам' яті про Другу світову війну після здобуття державної незалежності.

Відповідно до цього, метою статті є визначення основних закономірностей меморіалізації пам'яті про Другу світову війну у контексті київського меморіального простору та висвітлення того, як за допомогою запровадження нових пам'яток відбувалося утвердження пам'яті про звільнення Києва за радянської доби. З цією метою нами було використано матеріали електронної бази даних “Пам'ятайте нас” [16], дані якої було перевірено та уточнено за допомогою ряду енциклопедичних видань [17; 18; 19].

Пам'ять про війну мала надзвичайне значення для витворення моделі спільної радянської ідентичності [2, с. 3], внаслідок чого за радянської доби на мапі Києва з'явилося більше сотні пам'ятників, меморіалів та пам'ятних знаків пов'язаних із Другою світовою війною. Як показало проведене нами дослідження [2, с. 4], основний акцент у процесі меморіалізації пам'яті про Другу світову війну за радянської доби було зроблено на увічнення партизанської та підпільної боротьби за доби окупації, а також особистостей чи події загально-радянського характеру, які не мали прив' язки до подій у Києві у період між 1941 та 1943 рр.

Хоча за радянського періоду (зокрема, другої половини 60-х - першої половини 80-х років) у Києві з'явилася низка пам'яток, що увічнювали звільнення міста від німецької окупації у 1943 році, більшість цих пам'ятників мали деперсоналізований характер, свідченням чого є тенденція до оминання імен учасників битви за Київ (виключенням з цього правила є пам'ятники, присвячені представникам вищого командування Червоної Армії). Ще однією характерною рисою меморіалізації пам'яті про звільнення Києва за радянської доби можна вважати вибірковий характер процесу увічнення, який здебільшого був зосереджений на Лютіжському плацдармі, звідки було взято місто, тоді як згадки про Букринський плацдарм, де точилися найбільш криваві бої, долучається до меморіального простору лише у другій половині 80-х років.

Поступовий перегляд вітчизняної історії і, зокрема, переоцінка ряду епізодів Другої світової війни, що починається із початком Перебудови, призвів до того, що темпи меморіалізації пам'яті про Другу світову війну у другій половині 80-х - першій половині 90-х років значно зменшилися порівняно із попередніми роками. Хоча у 1991-1992 роках у Києві з'явилося три нових пам'ятники, які були присвячені пам'яті про період окупації (меморіал спаленій Передмостовій слобідці, меморіальна дошка підпільщиці Т. Маркус та пам'ятник розстріляним у Бабиному Яру членам ОУН), у наступні роки процес меморіалізації пам'яті про війну у Києві майже зупиняється.

Лише із відкриттям у 1995 році меморіалу в'язням Дарницького концтабору цей процес поновлюється, хоча у значно менших масштабах порівняно із радянською добою. Цікавим є те, що майже усі пам'ятники, що з'являються у Києві між 1995 та 2000 роками, присвячені увічненню пам' яті про період окупації, проте, на відміну від радянської доби, основна увага приділяється не меморіалізації партизанської або підпільної боротьби, а збереженню пам'яті про жертв окупаційного режиму (прикладом таких пам'яток можна вважати меморіальний камінь на місці Дарницького концтабору та пам'ятник футболістам київського Динамо, відкриті у 1999 році). Ці зміни є проявом загальної тенденції до “гуманізації” пам'яті про війну [1, с. 30], яка поширюється у перші роки після здобуття незалежності, і характеризується зміщенням уваги з увічнення героїчної боротьби із окупантами на страждання звичайних людей у роки окупації. Відсутність сплесків меморіальної активності навколо річниць Перемоги та звільнення Києва також відрізняє процеси меморіалізації пам'яті про війну у 90-ті роки від радянської доби.

Період між 2001 та 2004 роками характеризується не лише зростанням темпів відкриття нових пам'яток, але й поверненням до радянської моделі меморіалізації пам'яті про війну, яка характеризується переважанням пам'яток, що увічнюють особистості чи події загальнорадянського характеру, які не мають прив'язки до подій у Києві у період між 1941 та 1943 рр. Прикладом таких пам'яток є пам'ятники військовим льотчикам та загиблим воїнами, відкриті у 2001 році, а також меморіальна дошка А. І. Покришкіну, відкрита у 2003 році. Ще однією рисою, яка поєднує процеси меморіалізації цього періоду та ті, що відбувалися за радянської доби, є неперсонофікований характер пам'яток, які оминають імен загиблих або яких-небудь персоналізованих згадок. Остання тенденція проявляється не лише у загальнорадянських пам'ятках, що з'являються у Києві між 2001 та 2004 роками, але й тих, що пов'язані з пам'яттю про окупацію (пам'ятний знак дітям, розстріляним у Бабиному Яру) та звільнення міста (пам' ятний знак воїнами-визволителям).

Після революції 2004 року процес меморіалізації пам'яті про війну знову сповільнюється, а основна увага зміщується на увічнення пам'яті про жертв окупації, прикладом чого є меморіали остарбайтерам та жертвам Холокосту відкриті у 2005 та 2009 роках. Причиною таких змін можна вважати те, що під час президентства Віктора Ющенка основний акцент історичної політики робиться на питання примирення та єдності української нації [1, с. 79]. У випадку із увічненням Другої світової війни ця тенденція знаходить прояв у меморіалізації пам'яті про спільні страждання тих, хто мешкав на окупованій території України. Загалом, для періоду між 2004 та 2010 роками притаманне переймання західного досвіду меморіалізації пам'яті про війну, що знаходить прояв у підвищеній увазі до пам'яті жертв війни та активізації увічнення Холокосту.

Після президентських виборів 2010 року у Києві спостерігається різке зростання пам'яток, що увічнюють пам'ять про Другу світову війну. Основні тенденції процесу меморіалізації у наступні роки нагадують початок 2000-х років; зокрема, йдеться про переважання пам'яток, що присвячені загальнорадянським подіям чи постатям (прикладом цього є пам'ятник І. М. Кожедубу, меморіальні дошки Т. П. Хандозі, І. А. Герасімову, А. І. Покришкіну). Чимало пам'яток також мають неперсоналізований характер, свідченням чого є пам' ятний знак захисникам Вітчизни та меморіал загиблим вірменам, відкриті у 2010 році, та пам' ятник матері-удові, відкритий у 2012 році.

Пам'ятники, пов'язані із подіями, що відбувалися під час війни у Києві, складають меншість серед нових пам'яток, які з'являються між 2010 та 2014 роками. Цікавим є те, що тема жертв окупаційного режиму, яка домінувала за часів попередньої президентської адміністрації, майже відсутня у процесі меморіалізації. Замість неї основна увага зосереджується на пам'яті про оборону міста, з увічненням якої пов'язані меморіальні дошки студентам та працівникам інституту Фізкультури та морякам Пінської флотилії. Єдиним пам'ятником, присвяченим визволенню міста, стає меморіальна дошка В. С. Петрову, яка з'являється у 2012 році.

На основі вищезазначеного можна зробити висновок про відсутність системного підходу до меморіалізації пам'яті про звільнення Києва від німецької окупації за доби незалежності. Подібно до радянського періоду, коли особиста позиція партійної верхівки визначала темпи та характер процесів меморіалізації пам'яті про Другу світову війну, визначальним фактором у сфері увічнення пам'яті про війну у незалежній Україні залишається позиція політичних еліт. Незважаючи на відмінності між підходами до меморіалізації пам'яті про війну (досить умовно ці підходи можна класифікувати як “про-європейський” та “про-радянський”), які особливо яскраво проявилися у період між 2004 та 2013 роками, усі вони багато у чому наслідують риси радянської моделі увічнення Другої світової війни, зокрема, деперсоналізований характер більшості пам'яток та вибірковий підхід до увічнення, який залежить від персональних уподобань поточних керманичів.

Ще однією характерною рисою меморіалізації пам'яті про Другу світову війну за доби незалежності можна вважати тенденцію до адаптації радянського дискурсу про війну до нових реалій та уникнення радикальних змін у меморіальному просторі столиці під егідою збереження єдності українського суспільства. У випадку із увічненням пам'яті про звільнення Києва це, з одного боку, призвело до збереження вже існуючих пам'яток, а з іншого - гальмування витворення нових пам'ятників, які могли б стати основою для утвердження у меморіальному просторі міста альтернативної інтерпретації події.

Список використаних джерел

1. Портнов А. Упражнения с историей по-украински. М.: ОГИ, 2010. 224 с.

2. Гриневич В. Міт війни та війна мітів / В. Гриневич // Критика. 2005. № 5. С. 2-8.

3. Симоненко І. Меморіальний простір України: кризовий стан та шляхи оздоровлення / І. Симоненко // Стратегічні пріоритети. 2008. № 4 (13). С. 53-63.

4. Симоненко І. Друга світова війна в історичній пам'яті українського народу / І. Симоненко // Стратегічні пріоритети. 2008. № 4. С. 44-54.

5. Сарапіна Є. Київські перехрестя політик пам'яті / Є. Сарапіна // Ідеологія і політика. 2013. № 1 (3). С. 5-13.

6. Денисенко Г. Увічнення партизанського руху в роки Великої Вітчизняної війни Радянського Союзу 1941-1945 pp. в пам'ятках / Г. Денисенко // Краєзнавство. 2011. № 4. C. 136142.

7. Денисенко Г. Культурна спадщина у формуванні історичної пам'яті: події 1941-1942 рр. в пам'ятках / Г. Денисенко // Краєзнавство. 2011. № 2. C.40-55.

8. Їльге В. Змагання жертв / В.Їльге // Критика. 2006. № 5. С. 14-16.

9. Rohdewald S. Post-Soviet Remembrance of the Holocaust and National Memories of the Second World War in Russia, Ukraine and Lithuania / S.Rohdewald // Forum for Modern Language Studies. 2008. № 44 (2). Р.173-184.

10. Карнишин Ю. На перекрестках науки и современной политики: Великая Отечественная война в исследованиях историков Украины / Ю. Карнишин // Известия высших учебных заведений. Поволжский регион. Гуманитарные науки. 2010. № 1 (13). С. 25-31.

11. Касьянов Г., Миллер А. Россия - Украина. Как пишется история. Диалоги. Лекции. Статьи. М.: РГГУ, 2011.

12. Lehr J., Aponiuk A. Memory, Myth, and Monuments: The Commemoration of a Contested Past in Western Ukraine / J.Lehr, A.Aponiuk // Memory Connection. 2011. № 1 (1). Р.211-228.

13. Amar T. Different but the Same or the Same but Different? Public Memory of the Second World War in Post-Soviet Lviv / T.Amar // Journal of Modern European History. 2011. 3 (9). P.373-396.

14. Денисенко Г., Денисенко О. Визволення Києва у пам'ятках історії та культури / Г. Денисенко, О. Денисенко // Краєзнавство. 2006. № 1 (4). C.76-78.

15. Горбик В., Денисенко Г. Воєнна історія України в пам'ятках / В. Горбик, Г. Денисенко. К.: Ін-т історії України НАН України, 2003. 177 с.

16. Помните нас [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://pomnite-nas.ru/

17. Звід пам'яток історії та культури України: Київ: Енциклопедичне видання. Кн.1, ч.1.: А-Л / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. К.: Голов. ред. Зводу пам' яток історії та культури, 1999. С. 1-584.

18. Звід пам'яток історії та культури України: Київ: Енциклопедичне видання. Кн.1, ч.2.: М-С / Редкол. тому: Відп. ред. П. Тронько та ін. К.: Голов. ред. Зводу пам'яток історії та культури, 2004. С. 585-1216.

19. Звід пам'яток історії та культури України: Київ: Енциклопедичне видання. Кн.1, ч.3.: С-Я / Редкол. тому: Відп. ред. П. Тронько та ін. К.: Голов. ред. Зводу пам' яток історії та культури, 2011. С. 1217-2197.

20. Махортих М. Меморіалізація пам'яті про звільнення Києва від німецької окупації за радянської доби (1943-1991) / М. Махортих // Гілея. 2014. Вип. 87 (подано до друку).

Размещено на Allbest.ru