Християнський дуалізм як визначальний фактор повсякденної історії Візантійської імперії: становище жінки та соціальні ідеали

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський міжнародний університет

Християнський дуалізм як визначальний фактор повсякденної історії Візантійської імперії: СТАНОВИЩЕ ЖІНКИ ТА СОЦІАЛЬНІ ІДЕАЛИ

Лукашенко А. І. кандидат історичних наук,

доцент кафедри країнознавства

та міжнародного туризму

Анотація

повсякденний жінка візантійський християнський

Здійснено аналіз становища жінки в повсякденному житті Візантійської імперії з огляду на трактування візантійською церквою ідеології християнського дуалізму. Встановлено особливості відображення синтетизму античної та християнської світоглядних парадигм на повсякденному житті жіноцтва. Проаналізовано соціальні ідеали та поведінку, що відхиляється від норми згідно із тлумаченням християнського дуалізму та застосуванням античного досвіду. Виявлено унікальність християнської повсякденності візантійської ойкумени, якій непритаманна різка дуалізація та демонізація повсякденного життя. Встановлено відмінність у становищі жінки на ранніх етапах існування Візантійської імперії та пізніх. Проаналізовано еволюцію формування соціальних ідеалів в суспільстві. При підготовці статті було використано наступні методи: історико-хронологічний, ретроспективний, метод аналізу та синтезу, описовий.

Ключові слова: Візантійська імперія, Церква, християнство, християнський дуалізм, жінка, соціальна група, соціальна поведінка, ідеал.

Annotation

Lukashenko A.I., Ph.D. in History, Associate Professor of Geography andInternational Tourism Kyiv International University (Ukraine, Kiev), a.lukashenko@list.ru

Christian dualism as a determinant of the daily history of the Byzantine Empire, the position of women and social ideals (IV-XV century)

The analysis of the status of women in the everyday life of the Byzantine Empire Byzantine church interpretation given ideology of Christian dualism. The peculiarities sintetizma display antique and Christian worldview paradigms on daily lives of women. Analyzed the social ideals and behavior, deviant on interpretation and application of the Christian dualism of ancient experience. Discovered the uniqueness of the Christian Byzantine oecumene everyday life, which is not inherent in sharp dualization and demonization of everyday life. A distinction is made in the position of women in the early stages of the Byzantine Empire and later. The evolution of the formation of social ideals in society. In preparing the article following methods were used: historical chronological retrospective method of analysis and synthesis, descriptive.

Keywords: Byzantine Empire, the Church, Christianity, Christian dualism, women, social group, social behavior, ideal.

Аннотация

Лукашенко А. И., кандидат исторических наук, доцент кафедры страноведения и международного туризма, Киевский международный университет

Христианский дуализм как определяющий фактор повседневной истории Византийской империи: положение женщины и социальные идеалы (IV -- ср. XV в.)

Осуществлен анализ положения женщины в повседневной жизни Византийской империи учитывая трактовку византийской церковью идеологии христианского дуализма. Установлены особенности отображения синтетизма античной и христианской мировоззренческих парадигм на повседневной жизни женщин. Проанализированы социальные идеалы и поведение, отклоняющееся от нормы по толкованием христианского дуализма и применением античного опыта. Обнаружено уникальность христианской повседневности византийской ойкумены, которой не присущая резкая дуализация и демонизация повседневной жизни. Установлено различие в положении женщины на ранних этапах существования Византийской империи и поздних. Проанализирована эволюция формирования социальных идеалов в обществе. При подготовке статьи были использованы следующие методы: историко-хронологический, ретроспективный, метод анализа и синтеза, описательный.

Ключевые слова: Византийская империя, Церковь, христианство, христианский дуализм, женщина, социальная группа, социальное поведение, идеал.

Виклад основного матеріалу

Візантійська імперія була і залишається унікальною сторінкою в книзі історії цивілізації людства. Імперія римлян трансформувалася увібравши в себе античну спадщину та християнські цінності. Візантійцям вдалося створити могутню і багату державу, з якою не могли зрівнятися ні західноєвропейські держави, ні тогочасна Русь. Своєю унікальністю Візантія і вабить до себе дослідників і саме тому тема особливостей Візантійської цивілізації завжди є актуальною. Так, повсякденність в усі часи стояла перед дилемою зіткнення різних ідеологій, тенденцій розвитку що, на жаль, в більшості випадків призводило до неминучих конфліктів і нещадних наслідків. Візантія виступає прикладом того, як можна цього запобігти. Не останню роль і заслугу в такій гармонії відіграє християнство, а саме особливості його інтерпретації константинопольськими патріархами. Так, інтерпретація християнського дуалістичного начала відобразилася на всіх сферах повсякденного життя, що дозволило синтезувати два начала - добро і зло, Демонічне та Божественне, античне та християнське.

Мета статті полягає у з'ясуванні особливостей становища жінки та еволюції соціальних ідеалів з огляду на тонкощі інтерпретації християнського дуалізму константинопольськими патріархами.

Візантійська проблематика з огляду на її популярність досліджена досить ґрунтовно. Повсякденний побут, традиції, звичаї, розваги, соціальний уклад та придворний церемоніал відомі сучасникам завдяки опублікованим працям видатних істориків, серед яких ми можемо назвати прізвища таких істориків:Ф. Успенський [1], З. В. Удальцова, Г. Г. Литаврин [2], Н. Скабаланович [3], Д. Т. Райс [4], Ю. Кулаковський[5], С. С. Аверинцев [6] та когорта інших. Проте дослідниками не розглядалася повсякденна історія через призму пануючої релігійної ідеології. Наше дослідження і є такою спробою.

Специфіка становища жінки, як уже було зазначено, в Візантійській імперії полягала у синтезі римських язичницьких традицій та християнських. В суспільстві, складається таке враження, були окремі пласти - носії різних систем цінностей. Так, наприклад проституція у Візантійській імперії не засуджувалася, але викликала відразу у носіїв християнського світогляду. Особливо яскраво це спостерігалося на ранньому етапі існування Візантійської імперії. На Заході Європи жінка взагалі опинилася у скрутному, другорядному становищі. У Візантії ж жінка мала більше прав, могла займатися навіть державними справами, хоча й визнавалася для цього не зовсім здатною. Для ілюстрації зазначеного синтезованого і специфічного становища жінки та сімейного життя наводимо цитати із Таємної історії Прокопія Кесарійського. Так, на прикладі Юстініана і його дружини, поведінка якої відхилялася від християнських норм та враховуючи коментарі самого П. Кесарійського, можна зробити висновки, щодо повсякденного життя.

Основна увага в першій частині Таємної історії приділена викриттю невірності дружини Велізарія Антоніни і нездатності Велізарія позбутися її впливу. Прокопій розповідає, що тісна дружба між Антоніною і Василиною виникла після того, як Антоніна погубила Іоанна Каппадокійського. Після цього Антоніна мала необмежений вплив на чоловіка, а останній нічого не міг вдіяти у зв'язку з її нескінченними зрадами. Також автором описується руйнівний вплив сімейних конфліктів у сім'ї Велізарія на військові успіхи візантійської армії в ході війни з Персією. Так ми дізнаємося іншу версію подій, пов'язаних з походом 541 року, взяттям фортеці Сісавранон і подальшим відступом. В “Історії війн” П. Кесарійського цей відступ був пов'язаний з хворобами у війську і начебто відбувся з ініціативи солдатів. За версією “Таємної історії” Велізарій рушив військо назад, дізнавшись, що його дружина знаходиться в дорозі до нього.

Глава IX “Таємної історії” містить опис походження імператриці і порнографічні подробиці її поведінки в якості гетери. У цій же главі міститься розповідь про те, яким чином Юстиніан зміг поєднуватися шлюбом з Феодорою. Так, для цього довелося дочекатися смерті імператриці Луппікіни, після чого був скасований закон імператора Костянтина I, що забороняє людині, яка досягла сенаторського звання, одружитися на блудниці. Саме одруження, за П. Кесарійським, відбулося з порушенням стародавніх звичаїв за три дні до Великодня [7].

Знаходимо опис у П. Кесарійського Феодори, а саме її морального обличчя: “Феодора, будучи поки незрілою, не могла ще сходитися з чоловіками і мати з ними зносини як жінка, але вона вдавалася хіті і на чоловічий лад з негідниками, одержимими диявольськими пристрастями, хоча б і з рабами, які, супроводжуючи своїх панів в театр, знайшовши хвилинку, між справою віддавалися цьому мерзенному заняттю. У такому блуді вона жила досить довго, віддаючи тіло протиприродному гріху. Але як тільки вона підросла і дозріла, вона прилаштувалася при сцені і відразу ж стала гетерою. Бо вона не була ні флейтисткою, ні арфісткою, вона навіть не навчилася танців, лише продавала свою юну красу, служачи своєму ремеслу всіма частинами свого тіла. Потім вона приєдналася до мімів, виконуючи усіляку роботу по театру і беручи участь з ними в фантазіях, підігруючи їм у їх потішних блазнюваннях. Була вона надзвичайно витончена і дотепна. Через це всі були від неї у захваті” [7]. З цієї цитати очевидним стає факт синкретизму християнської моралі автора П. Кесарійського, який засуджує поведінку Феодори як гріховну, диявольську та повсякденних реалій розпустного життя, яке було відгомоном античного минулого.

Про прихильників божественної благочестивості і засудження похітливості знаходимо в наступній цитаті: “Ті ж, хто вступав з нею в близькість, вже самим цим явно показували, що зносини у них відбуваються не за законами природи. Тому коли кому-небудь з благопристойних людей траплялося зустріти її на ринку, вони відверталися і поспіхом віддалялися від неї, щоб не торкнутися одягу цієї жінки і таким чином не забруднити себе цією нечистю. Для тих, хто бачив її, особливо вранці, це вважалося поганою прикметою” [7].

А далі ми знаходимо цитату, яка чітко відображає дуалістичність християнського світогляду автора: “У кожному місті вдавалася вона до ремесла, назвати яке, я думаю, людина не зможе, не позбувшися милості Божої, немов Диявол не хотів допустити, щоб існувало місто, яке не випробувало розбещеності Феодори” [7]. Як нам відомо, Феодора стала дружиною Юстініана. Нас цікавить оцінка П. Кесарійського такого вчинку імператора: “А він не вважав негідним зійтися з жінкою, заплямовану, крім інших гріхів ще й багатьма дітовбивствами, бо вона з власного почину здійснювала викидні. Я думаю, що, говорячи про вдачу цієї людини, немає чого згадувати що-небудь ще”[7].

Цікаво, що зіпсованість Феодори повпливала на моральне здоров'я тогочасного жіноцтва. Наведена нижче цитата слугує цьому підтвердженням: “У ті часи моральність майже всіх жінок виявилася зіпсованою. Бо вони з повною свободою грішили по відношенню до своїх чоловіків, оскільки це не загрожувало їм будь-якою небезпекою і не завдавало шкоди, так як навіть ті з них, які були викриті в перелюбстві, залишалися безкарними, бо вони негайно зверталися до Василини, домагаючись повного повороту справ, подавали зустрічний позов і викликали своїх чоловіків до суду попри те, що ніякої провини з боку тих не було. Тому надалі більшість, зазнаючи від дружин безбожні образи, аби уникнути бичування, вважали за краще мовчати, надаючи дружинам повну свободу, щоб самим не уславитися викритими” [7]. Відгомоном античності було мужеложество, з яким Юстініан почав боротися, не зважаючи на те, що був одружений на гетері: “Він заборонив законом мужеложество, піддаючи дізнанню випадки, що мали місце не після видання закону, але стосуються тих осіб, які були помічені в цьому гріху задовго до нього. Обвинувачення в цьому здійснювалося неналежним чином, оскільки вирок виносився навіть без обвинувачувального, і слово однієї людини або хлопчика, а траплялося, і раба, змушеного проти його волі давати свідчення проти свого пана, виявлялося достатнім доказом. Після цього винних позбавляли їх сороміцьких членів і так водили по місту” [7].

Як правило така кара стосувалася не всіх, а лише тих, хто володів великими грошима, або насолив імперському подружжю. Так, ми помічаємо подвійну мораль, при якій християнські чесноти використовувалися для переслідування, проте імператорська родина могла сміливо нехтувати християнською мораллю. Цікавим є ілюстрація смерті імператриці у Никифора, яка будучи напівбожественною особою навіть після смерті, особливо шанувалася, що пов'язано з симфонією духовної та політичної влади. Тому неповага до неї позбавляла життя і навіть прощення, що тяжко назвати милосердям: “Минуло небагато часу, і охоплена епілептичною хворобою дружина імператора Євдокія померла. Під час виносу її тіла, коли, як зазвичай, на це видовище зібралося багато народу, якась дівчина, що висунулася з верхнього поверху, необережно плюнула (це була служниця когось із городян). І плювок впав і зіпсував дорогоцінний одяг, яким було вкрите тіло імператриці. Розгнівані на це учасники ходи схопили служницю і засудили на спалення на вогнищі. І не з благочестивим похованням, а як то личить по варварському закону” [8].

Важливим питанням для візантійців було питання про співвідношення духовного і фізичного в людині. Християнство зруйнувало античний ідеал гармонійної особистості, в якому краса зовнішня, фізична, зливалася в єдине ціле з красою духовною. Воно відкрило дисгармонічність людини. Внутрішня краса може поєднуватися із зовнішнім неподобством - і навпаки. Ось чому християнські святі часто виявляються разюче відразливими зовні, і автори житій не скупляться на натуралістичні подробиці, описуючи тіла аскетів, свої сухі від посту або вкриті ранами. Але це неподобство, навмисна антиестетичність вигляду служили для того, щоб по контрасту виділити красу духовну, яка була особливою цінністю в очах середньовічної людини.

Плотське, земне взагалі часто асоціювалося в середні віки з гріховним, з тим, що відділяє людину від небесної благодаті. Однак це не означає, що християнство повністю відкидало все матеріальне, фізичне. Церква і в даному випадку намагалася згладити протиріччя, знайти зв'язок між протилежностями. Тіло було створено Богом за його ж образом і подобою, тому вважалося, що до нього не можна ставитися з погордою. Богослови часто цитували апостола Павла, який назвав плоть “храмом Духа Святого” і стверджував, що тіло не може перешкодити розвитку Божественного начала.

Також для дослідження цікавим є розгляд світоглядних цінностей візантійців з огляду на християнський дуалізм, тобто сприйняття і трактування демонічного, благочестивого. В цьому випадку актуальними є праці Михаїла Пселла. Так, в своєму трактаті “Про приречення смерті”, автор спростовує вчення про безумовне приречення Богом всіх подій в житті людини. Згідно з М. Пселлом людина має дану ж Богом свободу волі, що аж ніяк не фігурує на теренах Західної Європи. Хоча для Візантії така позиція була все ж таки відгомоном античної традиції.

Трактати з демонології автора являють собою синтез античного і християнського вчень про демонів. Крім того у М. Пселла є трактат: “Про богослов'я і вчення еллінів”, який присвячений пошуку точок дотику античності і християнства, що і відображає актуальні світоглядні запити того часу.

Цікавим для нашого дослідження є демонологічні праці М. Пселла. Перше, що привертає увагу і здається найоригінальнішим у діалозі “Про дії демонів” - це особлива класифікація демонів, поділених на шістьвидів за принципом проживання у світі. Вона викладається зі слів якогось ченця Марка, який був звернений з лжевчення евхітів, пов'язаного зі служінням демонічним силам, стараннями Фракса під час його подорожі по Херсонесу. По сюжету співрозмовники приходять до спірних висновків. Так, Фракс вважає, що деякі демони здатні до розмноження тваринним способом, а їх “матеріальні і пристрасні” тіла, хоча і робляться невидимими, але не можуть проходити через тверді предмети і схильні до переломів, оскільки містять матерію. Співрозмовники переконані, що демона можна виганяти з одержимих, лякаючи словами і погрожуючи, наприклад, мечем, оскільки ці демони бояться болю і вкрай нерозумні.

У Житії св. Авксентія Пселл не згадує тих різноманітних видів демонів, обмежуючи своє оповідання рамками християнської демонології. Однак у ньому є пасаж, зміст якого можна прийняти за відгомони вчення про матеріальність демонів: “є певний рід демонів цілком мандрівний біля землі і, так як падіння не було однаковим, то ті, що впали дуже низько, здаються вельми грубими, люблять матеріальні і тілесні речі, а також красу жінок, чіпляються за їх локони і поселяються в їх грудях, але не через те, що вони мають, як я вважаю, природний потяг до них, а оскільки самі, люблячі прикрашатися жінки, віддаються лукавим духам” [15, с.49].

Так, виганяючи демона, святий Авксентій, вимовляє такі слова: “Залиш людину - образ Божий; ти покинув назавжди чин, в якому розташовувався на початку часів і не маєш більше можливості повернутися туди, оскільки ти ангел, що володіє природою, відмовився від тіла, тоді як людина, обтяжена природними потребами тіла і залучена до життя, не втратила насіння добра і коли своє мислення звертає до належного, знову повертається до Бога і не забуває свого Творця” [16,с. 83]. Дане протиставлення подвійного складу людини - душі і тіла, прямо вказує на позицію Пселла, займану ним в Житії з проблеми тілесності і матеріальності. Визнання простоти природи, що складається з одного духовного начала, виключає можливість приписування занепалим духам матеріальної складової і також унеможливлює повне моральне падіння людини.

Так, можна зробити висновок, що у візантійській культурі і повсякденному житті домінує божественне начало, а демони і Диявол не мають такої влади над людьми, як наприклад на теренах Західної Європи. Становище жінки обумовлене античним минулим і християнською традицією. І за таких умов вдало поєднуються, хоча і критикуються жіноча хтивість, жіноча мудрість та здатність до державних справ та сімейне життя, в якому жінка часто займала домінуючу роль. Християнський дуалізм на теренах Візантії не поляризувався і не призвів до тортур, переслідувань, умертвіння тіла і так далі. Візантійці більше вірили в божественність і тому не сильно зважали на гріховність, що проявилось і на статусі жінки і на соціальних ідеалах.

Список використаних джерел

1. Успенский Ф. И. История Византийской империи. В 5-и т. / Ф. И. Успенский. М., 2001-2002. 624 с.

2. Удальцова З. В., Литаврин Г. Г. Древняя Русь и Византия / З. В. Удальцова, Г. Г. Литаврин. М., 1980. 34бс.; Удальцова З. В. Византийская культура / З. В. Удальцова. М., 1988. 288 с.; Удальцова З. В. Идейно-политическая борьба в ранней Византии / З. В. Удальцова. М., 1974. 352 с.

3. Скабаланович Н. А. Византийское государство и церковь в ХІ веке. В 2-х т. / Н. А. Скабаланович. СПб., 2004. 448 с.

4. Райс Д. Т. Византийцы. Наследники Рима / Д. Т. Райс. М., 2003. 204 с.

5. Кулаковский Ю. А. История Византии. В 3-х т. / Ю. А. Кулаковский. СПб., 2003492 с.

6. Аверинцев С. С. Другой Рим: избранные статьи / С. С. Аверинцев. СПб., 2005. 366 с.

7. ПрокопийКесарийский. Тайнаяистория / ПрокопийКесарийский//[Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/History/Prokop3/.

8. Никифор. Краткая история / Никифор // [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.vehi.net/istoriya/cerkov/nikifor/nikifor.html.

9. Безобразов П. В. Византийский писатель и государственный деятель Михаил Пселл / П. В. Безобразов.М., 1890. 252с.

Размещено на Allbest.ru