Уніфікація свідомості сільських дітей засобами впливу ідеологічної та освітньо-виховної систем СРСР, УСРР у 1920-х - на початку 1930-х рр.

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Уніфікація свідомості сільських дітей засобами впливу ідеологічної та освітньо-виховної систем СРСР, УСРР у 1920-х - на початку 1930-х рр.

Маркова С. В.

кандидат історичних наук, доцент, доцент кафедри теорії та методик соціально-гуманітарних дисциплін

Аналізуються основні політико-ідеологічні та освітньо-виховні впливи на формування “нових дітей”, зокрема сільських, у контексті розширення соціальної бази радянської влади на селі та створення нової освітньо-виховної парадигми, спрямованої на уніфікацію свідомості дітей. У дослідженні були використані проблемно-хронологічний, історико-порівняльний, історико- психологічний та інші методи. Протягом 1920-х - на початку 1930-хрр. відбувалися пошуки змісту комуністичної ідеології, визначались її функції в суспільстві, методи впливу на дітей. Владі, зокрема через брак коштів довелося відмовилася від ідеї вилучення сільських дітей з родин, масової організації “дитячих помешкань”, дитячих містечок. Освітньо-виховна схема включала такі основні компоненти: школа - дитячий дім, дитяче містечко; соціалістичне виховання - дитячий комуністичний рух. На початку 1930-х рр. школа, референтні групи, дитяча література та інші структурні елементи освітньо- виховної системи УСРР мали тотальний вплив на дітей, нівелюючи базові цінності попереднього (дореволюційного) життєвого досвіду селян.

Ключові слова: “нова дитина”, ідеологія, освітньо-виховна система, референтні групи.

виховний дитячий радянський школа

Подальша модернізація освітньої системи України потребує чіткого структурування підсистем, зокрема шкільної освіти та позашкільної роботи, зміни старих норм та правил, врахування нових викликів громадянського суспільства. Всебічний аналіз радянського історичного досвіду, а саме, становлення освітньо-виховної системи, появи нових поведінкових маркерів, об'єднуючих наративів, масових референтних груп (комсомольці, піонери, жовтенята) дозволяє деталізувати латентні впливи на свідомість дітей нової ідеології та з' ясувати пролонговані наслідки цих процесів.

Метою даного дослідження є аналіз основних полі- тико-ідеологічних та освітньо-виховних впливів на формування “нових дітей”, зокрема сільських, у контексті розширення соціальної бази радянської влади на селі та створення нової освітньо-виховної парадигми. У своєму дослідженні ми послуговувалися проблемно- хронологічним, історико-порівняльним, історико- психологічним та іншими методами. Застосування історико-психологічного методу дозволило викласти події 1920-х - початку 1930-х рр. крізь призму аналізу характерних змін поведінки дітей та особливостей сприйняття нових норм та цінностей.

Комплексно розглядають соціокультурні аспекти радянської політики 1920-х - початку 1930-х рр., нормативний зміст ідеології, форми та методи впливів на людей відомі українські вчені С. Кульчицький, В. Марочко, Я. Мандрик, Г. Почепцов, О. Сапицька,O. Стасюк та ін.; західні - Й. Баберовські, Л. Віола,P. Конквест, С.Коткін, Ш. Фіцпатрік та ін.; російські -

Ахієзер, О. Зінов'єв, П. Романов, О. Ярська-Смірнова та ін.

Ідея створення “нової людини” особливо активно культивувалася владою серед молоді та дітей, які складали головний ресурс системи та розглядалися партійно-урядовими структурами як джерело поповнення робітничого класу, колгоспного селянства, радянської інтелігенції тощо. У СРСР період дитинства визначали від народження до 18 років [1, с. 428]. У 1920-х рр. педологи пропонували обмежити верхню межу дитинства 14 роками, зокрема через те, що цей вік вважали нижньою межею “молоді”, згідно зі статутами молодіжних організацій. У статистико-демографічних звітах дітей, як соціально-демографічну групу, поділяли на три вікові підгрупи: 0-4 років; 5-9; 1014. В УСРР у 1924 р. чисельність трьох вікових груп була: 0-4 р. - 3,7 млн. осіб; 5-9 - 3,0 млн.; 10-14 р. - 3,8 млн.; разом - 10,5 млн. осіб (загальна чисельність населення УСРР була 27,1 млн. осіб) [35, с. ЬХ].

До створення “нової дитини” в СРСР, УСРР долучилися як політики, так і науковців. Ключовою темою психоневрологічних, психотехнічних, педагогічних та педологічних з'їздів 1920-х - на початку 1930-х рр. було створення “нових людей”. Дане завдання також мали розв'язувати психологія, нейрофізіологія, рефлексологія, психотехніка, педологія, педагогіка, психоневропатологія, соціальна психологія, порівняльна психологія, марксистська гносеологія та методологія. Завданням на майбутнє визначалося створення єдиної науки про поведінку людини - поведінкознавства (із трьома напрямками:

психологічним, рефлексологічним, фізіологічним). У 1927 р. на І Всесоюзній педологічній нараді та І Всеросійському з' їзді педологів активно обговорювали вплив оточення на організм, який росте. Професор

Штефко доводив, що вплив оточення на організм починається з впливу його на зародкові клітини батьків [19, с. 233]. У другій половини 1920-х рр. теорію гармонійного виховання дітей визнали “шкідництвом на педагогічному фронті” та “ідеалом буржуазії” [44, с. 41] (лише у голодному 1932 р. на сторінках педагогічних журналів знову заговорили про виховання покоління всебічно розвинених членів соціалістичного суспільства з метою остаточного встановлення комунізму [2, с. 1]). “Вільне виховання” (самоорганізація на основі конкретних, життєвих потреб) ототожнювалося з анархізмом. Домінуюче положення поступово зайняла теорія “свідомої дисципліни”, внаслідок застосування якої мали з'явитися діти з рисами пролетаріату: витривалі, наполегливі, рішучі тощо [30, с. 180-181]. Кінцевою метою виховання вважалося прищеплення дитині комуністичної ідеології, матеріалістичного світогляду, виховання свідомого, активного будівника соціалізму [17, с. 110].

У першій половині 1920-х рр. в СРСР, УСРР набула поширення ідея повного відриву дітей від сім'ї за допомогою розгалуженої системи дитячих будинків (там мали знаходитися не лише діти-сироти, безпритульні, але й діти матерів-одиначок, діти батьків, зайнятих на великих будовах, сільські діти). Сільських дітей влада ідентифікувала як “диких селянських дітей” та намагалися забрати від родини, щоб перетворити їх на “дітей колективу” [27, с. 18-19]. Протягом першої половини 1920-х рр. сільських дітей (починаючи з 3-5 років) партійно-урядові структури пропонували виховувати окремо від батьків у “дитячих помешканнях”. Зустрічатися з батьками діти мали лише в клубі й на загальних зборах. У суспільстві культивувалася думка, що селянська сім' я через недостатню культурність не зуміє прищепити дитині основних навичок класового виховання. Винятком була робітнича сім'я [40, c. 33].

Станом на 1 січня 1923 р. в УСРР працювало 1511 дитячих будинків, 33 дитячі трудові колонії, 14 дитячих трудових комун, 9 дитячих містечок. На кінець 1923 р. кількість дитячих будинків досягла 1928 закладів із контингентом 114 тис. дітей. У 1924 р. Народний комісаріат освіти (Наркомос) змушений був визнати, що його плани суспільного виховання дітей і розвитку у мережі дитячих будинків необгрунтовані. На реалізацію ідеї “детдомизации” (рос. термін) у держави не вистачило коштів [36, с. 233]. До кінця року мережа дитячих будинків була скорочена до 1056 закладів, а кількість вихованців у них зменшилася до 82 тисяч [31, с. 110-111]. У 1925/26 р. дітей у будинках (дитячих інтернатних установах) було 57756 осіб, у 1927/28 р. їхня кількість зменшилася до 41600 осіб, у 1928/29 р. - до 38879 осіб [41, арк. 57].

Дітей, як і дорослих, поляризували відповідно до соціального походження. У пресі точилися суперечки, чи варто приймати до школи дітей, батьки яких були позбавлені виборчих прав. Було дозволено виключати учнів, які приховали свій соціальний стан [47, с. 19]. Про розшарування серед дітей свідчили назви-клички: “пан Гапон” (син поміщика), “граф”, “цар” та ін. Педологічні дослідження підтвердили, що навіть групи товаришування дітей відбивали нову соціальну реальність. Наприклад, групи товаришування дітей робітників і селян зустрічалися рідко [39, с. 104-105]. Окремі діти робітників, особливо партійних, досить зверхньо ставилися до сільських дітей, образливо називаючи їх “клопами невмиваними” [11, с. 5]. Формування класової спрямованості поведінки дітей визначалося основним постулатом марксистсько-комуністичної педагогіки [41, с. 286].

На школу партійно-урядові структури покладали “місію виховання абсолютно нових людей” [47, с. 7]. У постанові VH конференції КП(б)У (1923 р.) вказувалося, що “потрібно тверде й безпосереднє керівництво партії роботою Наркомосу з тим, щоб радянська освіта була насичена комуністичним змістом” [14, с. 340]. Школа також мала поєднувати у собі шкільне навчання з продуктивною працею та громадською роботою. Поступово вибудовувалася нова система організації навчального процесу в УСРР. Постановою РНК “Про шкільну мережу загального навчання” від 1924 р. запроваджувалася семирічна трудова школа з двох концентрів: першого початкового (чотирьохрічка) і другого (трьохрічка). Для обслуговування малозаселених місцевостей організовувалися рухомі школи [12, с. 1415]. Державні трудові школи охоплювали навчанням дітей віком від 8 до 15 років, професійні школи - від 15 до 17 років. Функціонували окремі типи сільськогосподарських освітніх закладів. У 1922 р. систему с/г освіти було доповнено учбовим закладом - інтегральною сільськогосподарською школою. У 1927 р. було організовано школи сільськогосподарського учнівства [45, с. 6]. У системі професійної освіти діяли профшколи технічної освіти, ремісничі школи, школи фабрично заводського учнівства, школи для дітей кустарів та безробітних, курси підготовки до вишів, самоокупні профшколи та ін. [12, с. 35-36]. Постановою РНК УСРР “Про розподіл відрахувань промислових підприємств на потреби вищої професійно-технічної освіти” у 1925 р. запроваджувався окремий збір із промислових підприємств [5, с. 17]. Якщо у РСФРР станом на 1927 р. відбулося злиття трудових шкіл та профшкіл, то в УСРР школи функціонували розрізнено. Введення всезагального обов'язкового навчання стало можливим тільки у 1930х рр. Кількість шкіл в УСРР в 1930 р. коливалась в межах 21 тис., в них навчалося майже 5 млн. дітей [42, арк. 4]. У 1930 р. дітей у віці від 12 до 15 років у селі проживало приблизно 85%, не відвідували школу приблизно 30% українських дітей [29, с. 34]. У голодному 1933/34 н.р. в УСРР до 8 класу було прийнято лише 22 тис. школярів [10, с. 14-15]. Відповідно до Постанови РНК Союзу РСР і ЦК ВКП(б) про структуру початкової і середньої школи СРСР у 1934 р. було встановлені загальні для всього СРСР типи загальноосвітньої школи: початкова школа, неповна середня школа, середня школа [33, с. 3]. Термін “клас” замість “група”, “гурток”, “громада” (вживання останнього терміну було найчастіше розповсюджене на Київщині та Вінниччині) було остаточно встановлено у 1934 р. [13, с. 10].

У школах діти віком 8-12 років мали активно “проробляти” ухвали з'їздів партії, влаштовувати “політ бої” [34, с. 8-9]; створювати бригади “бук сирників” для надання допомоги невстигаючим учням [4, с. 37] (Прим. авт. На зразок аналогічних бригад, які займалися хлібозаготівлями у селах). Міські учні мали “збирати брухт, пляшки, підвищувати продуктивність праці на виробництві, ліквідовувати неписьменність та ін.”, сільські - “втягувати сусідів та батьків до колгоспу, знімати дзвони з церков, облаштовувати інтернати, підвищувати продуктивність праці у сільському господарстві та ін.” [21, с. 55] При цьому домашня робота вважалася такою, що шкодить здоров'ю учня [15, с. 17].

Особливу увагу у школах приділяли поширенню дитячого безвірницького руху. Гаслом “безвірницького руху” стало: “Релігія - гальмо п'ятирічки” [41, арк. 293]. При школах мали обов'язково функціонувати гуртки “Юних войовничих безвірників” (ЮВБ) та шкільні осередки “Спілки войовничих безвірників” (СВБ). Кількість дітей, охоплених цим рухом, становила в УСРР на 1 січні 1932 р. приблизно 700 тис. (приблизно 14% від загального числа школярів) [46, с. 80-81]. Нова радянська школа найбільше обурювала селян своїм принизливим ставленням до сім'ї та забороною вивчення закону Божого.

Зменшити вплив батьків на дітей дозволяла позашкільна робота. Відповідно до першого п'ятирічного плану мережу установ позашкільної роботи розділили на масову мережу районного, округового та центрального порядку. Масова мережа утворювалася в селищах, виселках, при заводах, фабриках, невеликих радгоспах, колгоспах, при робітничих клубах, сільбудах, хатах-читальнях, червоних кутках та ін. Масова мережа функціонувала за окремим планом та під доглядом Окрради позашкільної освіти [40, с. 212]. Для роботи з дітьми функціонували дитячі клуби, бібліотеки, масові літні майданчики, піонерколонії, майданчики фізкультури, профамбулаторії. Створювалось окреме радіомовлення для дітей, державні драматичні театри, екскурсійні станції для обслуговування дитячих екскурсій та дитячого туризму, музеї та виставки участі дітей в соцбудівництві та дитячої творчості, дитячі технічні та сільськогосподарські станції, біостанції з позашкільним відділом, колектори дитячої книжки та ін. У 1930 р. в УСРР для дітей видавалися 2 газети та понад 10 журналів. Для дітей віком від 14 років видавалися “Комсомолець України”, “Біднота”, “Юнге-гвардія” (газета єврейською мовою), “Юнг-штурм” (газета німецькою мовою), “Молода гвардія”, “Молодняк” та ін. [43, арк. 26-29]. У зв'язку з тим, що кіно вважалося одним із наймогутніших засобів виховання дітей, відповідно до першого п'ятирічного плану в УСРР мали кінофікувати майже 3000 шкіл. Було розпочато активну роботу зі створення дитячих кінотеатрів. Основна педагогічна робота у дитячому кінотеатрі мала проводитися, починаючи з фойє, де виставлялися плакати. В окремих кімнатах розгорталася культосвітня робота, влаштовували читання та тихі ігри; секція “ізо” виготовляла плакати, ілюстративний матеріал для розмов [40, с. 127-128]. У кіно з'явилися фільми, у яких діти самотужки перемагали дорослих- ворогів, наприклад, фільм “Василь та Месник” [25, с. 181].

Вчителям приходилося працювати з великим перевантаженням, лише учбова робота займала 9 годин. Також вони мали брати участь у партійних або комсомольських зібраннях [6, с. 47-48], змаганнях у бригадах, допомагати піонерам [29, с. 53], входити до складу виборчкомів, проводити лекції з дітьми та батьками. Вчителів, які відмовлялися від громадської роботи, висміювали у газетах, розглядали на засіданнях місткомів та ін. [47, с. 20]. Із вчителів міських шкіл утворювали бригади, “що тижнями сиділи на селі, допомагаючи біднякам та середнякам колективізуватися” (у Харкові у 1930 р. четверта частина вчительства шкіл була у селах) [40, с. 57].

Радянськими ідеологами для кращої роботи було відокремлено із загальної суспільної маси специфічні референтні групи (комсомольці, піонери, жовтенята) із закріпленими статусами в системі ієрархії влади та соціально-рольовими образами, закріпленими в громадській свідомості. Суспільне, у представників вищезгаданих референтних груп, мало домінувати над особистим у всіх сферах життя. Дітей вчили бути готовим до самопожертви в ім'я інтересів свого класу та здійснення “Жовтневої революції в освіті”. Підвалинами дитячого руху визначали соціальне спільне життя, громадську роботу, прагнення до класового ідеалу, активність у боротьбі за цей ідеал, прагнення до знання [24, с. 88]. Уніфікації сприяв однаковий одяг [38, с. 106]. Напередодні ХІІІ з'їзду комуністичної партії дітям влаштували так звані “ленінські христини”, дитячі організації в СРСР отримали назву “Комуністичні дитячі групи імені В. І. Леніна” (комуністичний дитячий рух до цього часу носив назву “Спартака”). В. Ленін, як “конкретна фігура сучасності”, мав викликати безмежну любов та поклоніння” [20, с. 122]. Проте вже у 1925-1926 рр. діти почали активно залишати піонерську організацію, зокрема через її надмірну заполітизованість. У серпні 1926 р. у Харкові на Всеукраїнській нараді у справах комуністичного дитячого руху обговорювали питання “масових виходів із піонерської організації та захоплення піонерами лише зовнішньою атрибутикою й відсутністю політичного ідеалу” [18, с. 34-35].

Масова піонерізація спровокувала прогнози педологів про відмирання школи разом із відмиранням держави [26, с. 48] та заяви науковців, що “дітей уже перетворено”, “вони живуть новою революційною дійсністю, особливо у містах” [8, с. 22]. Окремі педагоги почали пропонувати не нейтралізовувати агресивну енергію у дітей, бо вона в нових умовах є цінною культурною силою, яку можна використовувати, щоб формувати оточення [40, с. 28]. Як приклад можна навести створені з піонерів групи “легкої кавалерії” по боротьбі за дисципліну [47, с. 20], які своєю безкомпромісністю, жорстокістю інколи шокували навіть дорослих людей. Влада озброїла дітей агресивними гаслами, на зразок: “Ми ростемо вам на загибель!” [37, с. 5].

Сільських піонерів намагалися виховувати як свідомих колективістів, які розуміють завдання та шляхи соціалістичної перебудови сільського господарства. Перед піонерськими загонами, створеними на селі, ставили завдання “просувати в маси (дітей і дорослих) новий статут сільськогосподарської артілі; допомагати скликати виробничі наради колгоспів; поширювати рух ударників; допомагати боротись проти симулянтів, ледарів, прогульників; боротися проти алкоголізму; організовувати бригади ліквідаторів неписьменності зі старших піонерів; боротись проти пошестей та виявів антисемітизму, шовінізму; вести антирелігійну роботу; боротися за безперервну працю в колгоспах; брати участь в організації ясел, дитячих садків; допомагати бездоглядним дітям” [29, с. 73-75]. Влітку школярі, об'єднані у піонерську організацію, мали брати участь у боротьбі за соціалістичний врожай (у весняному засіві, в боротьбі зі шкідниками, брати шефство над молодняком, збирати колоски, охороняти врожай та ін.) [16, с. 21]. Піонери були зобов'язані організовувати демонстрації, куточки займу, заключати договори з батьками, щоб кожна сім'я піонера придбала облігації займу [28, с. 41-42]. Піонери повинні були відмовляти батьків писати заяви про вихід із колгоспів, не давати паперу на заяви. Інколи піонери власноручно змінювали тексти заяв. Частина батьків категорично висловлювалися проти шкіл, де вчать дітей на комуністів, та вимагали розпустити піонерзагони, які негативно впливали на дітей [29, с. 29].

Після революції понад десять років точилися суперечки щодо втягування дошкільнят у політичні події та політичне життя. Пропонувалося відкинути твердження традиційної педагогіки про антисоціальні “особливості” дітей дошкільного віку. За основу було взято базову тезу марксистсько-ленінської педагогіки про те, що дитина є продукт оточення. Піонери відвідували дітей один - два рази на тиждень та ставали частиною внутрішнього оточення дітей. Як наслідок, в дитячих садках, будинках для дітей від 4-х років вже можна було побачити Куточок Леніна, “Могилу Леніна”, безліч малюнків про Леніна. Перше слово, що читали та писали діти, мало бути не “ау”, не “мама”, а - “Ленін”, “1 травня”, “Жовтень”. Діти грались у “дитячий виконком”, в “юних ленінців”, “мітингували”, ходили на “демонстрації”, співали Інтернаціонал. У 1924 р. при групах ЮЛ створювались групи “жовтенят” із дітей віком від 8 до 11 років. Гаслами “жовтенят” були: “Ми - зміна ЮЛ”, “Ми жовтенята - весняні квіти”, “Ми жовтенята - зміна всім” та ін. [7, с. 29].

У жовтні 1924 р. на ІІІ педагогічному з'їзді було поставлено завдання створення дитячої книги про “реальний світ” [36, с. 232]. Масова політична книжка мала “навчити дітей розпізнавати класових ворогів пролетаріату та вести із ними боротьбу, організувати на боротьбу за міжнародний комуністичний рух, боротися проти куркулів та людей із “СВУ” [9, с. 94-95]. Головним героєм усіх книг мав бути дитячий колектив. Тематика книг для дітей мала висвітлювати життя дітей- героїв [3, с. 42]. У дитячих книгах було заборонено ідеалізувати куркульські хутори, співати дифірамби одноосібному господарству, ідеалізувати українське гетьманство, протягувати теорію “безбуржуазності української нації” [11, с. 6-7]. Основні емоції, що мала викликати дитяча література, це - співчуття до пригнобленого та пошана сміливому герою. У голодному 1933 р. книги друкувалися та розвозилися в УСРР потягами (5-6 вагонів одночасно) [43, арк. 40].

Під загрозою зникнення опинилися казки, зокрема побутові, що описували взаємовідносини в родині, відносини багатих та бідних. На І Всеросійській конференції у справах дитячої літератури (лютий 1931 р.) остаточно було визначено, що казці немає місця в дитячій радянській літературі. Дану позицію активно підтримувала Н. Крупська [25, с. 176]. У додатку до протоколу № 80 “Про застосування казки в педагогічному процесі” секретаріату ЦК ЛКСМУ зазначалося, що “проти казки потрібно розгорнути широку боротьбу через комсомол, вожатих, педагогів, через маси самих дітей” [41, арк. 283]. Серед українських казок найбільше критики дісталося казці про “Івасика- Телесика”, у якій “голос матері протиставляється цілій гамі чужих голосів, він закінчує останнім акордом цю казку, напоєну приватно-власницькою ідеологією дрібнобуржуазної родини, відгородженої від усіх “чужих”, себто ізольованої від суспільства” [32, с. 87-88]. У 1934 р. С. Маршак зазначав, що “клас, який йде до загибелі, вже не може розраховувати на казку у своєму житті” [23, с. 43].

Шкідливими буржуазно-педагогічними творами вважались також твори дитячих письменників, у яких писали лише про дітей. Діти мали орієнтуватися не на дітей, а на справжніх проводирів революції, на дорослих робітників-комуністів [25, с. 182]. Було розкритиковано, як вияв буржуазної педагогіки в літературі, поезії К.Чуковського; зокрема, “Муху-цокотуху” було звинувачено у пропагуванні міщанства, недотриманні правил шкільної санітарії, у тому, що корисний у природі павук у творі асоціюється із соціальним образом куркуля.

Було оголошено призив ударників у дитячу літературу, внаслідок чого з' явилися реально шкідливі для дитячої психіки твори. Наприклад, твір “Ховрашки” В. Поліщука: “І тоді (після вбивства ховрашка), виступила наверх до мене вся злість боротьби в природі, вся невтомна лютість її, коли на шлях одної живої тварі стає друга ... І нехай тіні докору, жалю й огиди до самого себе гнітять потім, - діло зроблене, природа з жорстоким обличчям святої, що не знає гріха, іде вперед, ведучи нитку еволюції живої матерії” [11, с. 22-23].

У 1930-ті рр. посилилась цензура дитячої літератури та шкільних підручників. Були вилучені всі підручники, написані в 1920-х рр. на основі концепції М. Грушевського та С. Єфремова, проведено їх уніфікацію на базі російських підручників [22, с. 8]. Класово ворожою націоналістичною контрабандою в дитячій літературі було названо цілу низку збірок та книжок, виданих у 1931-1933 рр., що були оформлені жовто-блакитними обкладинками [3, с. 36]. Було заборонено порівнювати життя міських “ніби панських” та сільських “злиденних” дітей [11, с. 5].

Отож, після легітимації радянської влади в СРСР, УСРР перед партійно-урядовими структурами постало завдання нав'язати комуністичну ідеологію суспільству. Протягом 1920-х рр. відбувалися пошуки змісту ідеології, визначались її функції в суспільстві, методи впливу на дітей. Однак владі, зокрема через брак коштів, довелося відмовитися від ідеї вилучення дітей із родин та масової організації дитячих будинків, дитячих містечок. У 1920-х рр. було запроваджено таку освітньо-виховну схему: школа - дитячий дім, соціалістичне виховання - дитячий комуністичний рух. У другій половині 1920-х - на початку 1930-х рр. школа, референтні групи, дитяча література, преса, кіно та інші структурні елементи освітньо-виховної системи вже не могли функціонувати поза політикою, а діти були втягнуті у серйозні протиріччя з дорослими.

Список використаних джерел

Большая советская энциклопедия. (В 30 томах). Гл. ред. А. М. Прохоров. Изд. 3-е. - М. : Изд-во “Советская энциклопедия”, 1972. - Т. 8. - 592 с. с ил.

Бороться по-боевому // Вожатый. Руководящий журнал по теории и практике детского коммунистического движения. - 1932. - № 6, март. - С. 1-

Браун Р. Про план видання дитячої літератури на 1934 р. / Р. Браун // Комуністична освіта. - Х. : Державне вид-во “Радянська школа”, 1934. - № 6 (143), червень. - С. 34-43.

Брук М. Робота з відсталими учнями в політехнічній школі / М. Брук // Комуністична освіта. - Х. : Державне вид-во “Радянська школа”, 1934. - № 5 (142). - С. 26-42.

Бюлетень НКО. - Х., 1925. - Ч. 13 (18).

Вычегодский И. Отстающий участок / И. Вычегодский // Народный учитель. - 1932. - № 5-6, апрель. - С. 47-50.

Гендрихівська А. Жовтенята / А. Гендрихівська // Радянська освіта. За ред. О. Шумського. - Х. : Державне вид-во України, 1925. Ч. 4. Квітень 1925. - С. 26-30.

Гендрихівська А. Про працю юних піонерів із молодшими дітьми / А. Гендрихівська // Радянська освіта. За ред.О. Шумського. - Х. - Ч. 12, грудень 1926 р. - С. 1-33.

Горбенко Ю. Політична й технічна дитяча книжка / Ю. Горбенко // Шлях освіти. Теорія освіти, методологія, освітня практика, побут. - Х. : Державне вид-во України, 1930. - № 4 (84). - С. 89-95.

До нового навчального року // Комуністична освіта. - Х. : Державне вид-во “Радянська школа”, 1934. - № 5 (142). - С. 1417.

Затонський В. П. Завдання дитячої літератури на сучасному етапі соціалістичного будівництва / В. П. Затонський // Комуністична освіта. - Х. : Державне вид-во “Радянська школа”, 1934. - № 6 (143), червень. - С. 3-34.

Збірник чинного законодавства УСРР Про Народну освіту. - Х. : Юр. вид-во Наркомюсту УСРР, 1927. - 207 с.

Здійснити постанови РНК СРСР і ЦК ВКП(б) та Постанову ЦК КП(б)У про школу // Комуністична освіта. - Х. : Державне вид-во “Радянська школа”, 1934. - № 5 (142). - С. 9-13.

Історія педагогіки / Навч. посібн. для пед. ін-т. Української РСР ; М. С. Гриценко, Б. М. Митюров, М. О. Гри- гор'єв та ін. - К., 1973. - 448 с.

Колгоспниця України. - № 7. - 15 квітня 1932 р. - 32 с.

Куліченко В. Сільськогосподарські кабінети в школі / В.Куліченко // Комуністична освіта. - Х. : Державне вид-во “Радянська школа”, 1934. - № 5 (142). - С. 21-26.

Лакиза І. Реконструктивна доба й дитяча література / І. Лакиза // Шлях освіти. Теорія освіти, методологія, освітня практика, побут. - Х. : Державне вид-во України, 1930. - № 4 (84). - С. 110-116.

Ліхтерів М. Останні наради в справах комуністичного дитячого руху / М. Ліхтерів // Радянська освіта. За ред.Шумського. - Х. - Ч. 12, грудень 1926 р. - С. 34-42.

Размещено на Allbest.ru