Браковані олівці від Укрмузтресту та дрова за 300 кілометрів: матеріальні труднощі повоєнних педінститутів УРСР

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Полтавський національний педуніверситет імені В. Г. Короленка

Браковані олівці від Укрмузтресту та дрова за 300 кілометрів: матеріальні труднощі повоєнних педінститутів УРСР

Лук'яненко О. В.

кандидат історичних наук, старший викладач кафедри культурології

Проілюстровано рівень матеріально-технічного забезпечення педінститутів УРСР повоєнного періоду (1945-1952 рр.). Застосування методу контент-аналізу педагогічної преси дозволило з'ясувати ступінь задоволення освітянами умов роботи та проживання; відслідкувати співвідношення скарг на повоєнний побут та захоплення радянською відбудовчою ходою. Метод реконструкції повсякдення дозволив відтворити атмосферу життя у холодних студентських гуртожитках та на парах із наявним реманентом - чорнилами, олівцями та бракованими перами. На основі методу включеного спостереження зроблена оцінка ставлення освітян до системи державного забезпечення літературою, обладнання майстерень, сприяння відбудові вишів. У ході дослідження виявлено розбіжності у директивах Міносвіти та їхнім утіленням у життя місцевими функціонерами. Характерним явищем для повоєнної України були факти низької якості товарів ужитку, справжнє виживання освітян в умовах карткової системи та неймовірно високий рівень оптимізму студенті та викладачів.

Ключові слова: педагогічний інститут, матеріальна база, студенти, викладачі, повсякдення, повоєнна Україна.

повоєнний педінститут державний

Після того, як хвиля Великої війни покотилася із зруйнованої України назад до Європи, почалося поступове налагоджування повсякдення країни, пошматованої мілітарними діями. На часі постало й відновлення вищої педагогічної школи УРСР. Із 1943 р. освітяни приступили до підготовки гідної професійної зміни. Проте, оголосити про відкриття навчальних закладів було набагато простіше, ніж одразу забезпечити їм належний рівень роботи. Війна ще тривала, а промисловість країни ще не стала на демілітаризовану колію.

За два роки по Перемозі, 8 лютого 1947 р., Колегія Міносвіти була змушена констатувати надто низький рівень матеріально-технічного забезпечення студентів педвузів [1]. А від цього залежало й утілення у життя усіх планів урядовців по реформуванню вищої освіти учителів. Так, у педагогічній пресі другої половини 1940-х тривали дискусії з приводу необхідності посилення самостійної роботи молоді. Та вони виглядали пустопорожніми балачками через матеріальну кризу вишів. Головним чином, ця ідея страждала, бо всі без виключення педінститути не могли самотужки розв'язати проблему забезпечення приладдям навчальних лабораторій. І якщо просте обладнання студенти з викладачами виробляли на місцях, то складні прилади лише снилися майбутнім учителям. Трест наочних приладів Міносвіти зовсім не постачав їх. Не дивно, що у такому режимові заклики Міносвіти по переформату- ванню освіти на посилення самостійної роботи молоді, знаходили викривлене втілення у життя. Здебільшого викладачі обмежувалися згадкою про те, як працювати з книгою на початку лекційного курсу [2].

Та й тут народжувалася нова проблема: видавництва майже не видавали підручників для педвиші; не було й достатньої кількості навчальних програм. Наприклад, у Ніжині 1945 р. не було програм з педагогіки, старослов'янської мови та з західної літератури; а в Умані були відсутні програми з нової історії, географії й історії СРСР [2]. Колегія Міносвіти прикро констатувала, що у 18 педінститутах на 31 учительському інституті 1947 р. були відсутні не лише посібники, а й програми з історії української мови [12]. Проблему дещо знімали постійні консультації та організації тематичних гуртків. Проте, якщо в Уманському педінституті це було гарною традицією, в інших вишах не прагнули навіть до такої панацеї від наслідків матеріальної кризи [2].

Для підготовки методично озброєних учителів бракувало й стабільних підручників середніх шкіл у вишах. Якщо окремі бібліотеки і мали шкільні книги, то вони або ж уже не використовувалися взагалі, або ж “ходили” уже лише в окремих навчальних закладах [4]. Так, особливо сутужно з книжками було у Черкаському педінституті навіть за 7 років по війні. У 1952 р. молодь не мала доступу е лише до книжок з курсу середньої школи; бракувало навіть підручників з педагогіки. На кількасот студент їх було лише кілька десятків! Та й ті не відповідали тогочасним вимогам. За браку профільної літератури порятунку шукали у педагогічній пресі. Та матеріальна скрута змушувала освітян Черкас жалітися, що тисячний колектив вишу у них була змога виписувати лише 1 прим. журналу “Радянська школа” та 2 прим. журналу “Советская педагогика”, не то що мріяти, аби студенти одержували повний комплект програм і підручників середньої школи, вступивши до вузу [13].

Одразу по війні освітяни та студенти не мали навіть “інструментів” для роботи. Учителям не вистачало олівців та ручок. Так, 1945 р. олівці для потреб освіти виготовляла Слов'янська фабрика. Однак, вона робила це з перебоями: не було то фарби на покриття олівців, то грифелів, то лісу. Того річ фабрика мала випустити для потреб УРСР 1 млн. освітянам. А дала лише 200 тисяч. Коли ж продукцію все ж доставляли освітянам, вона часто була дефектною. Та низьку якість олівців важко було відслідкувати. Підприємства як навмисне виготовляли олівці без маркування виробника. Наприклад, 1945 р. до Києва надійшло 30 тис. олівців без марки. Вони усі були не просто товсті та не покриті фарбою, а взагалі були не шкільного типу: грубі, мали квадратний грифель і були розраховані радше на теслярів. Так само скрутно було і з перами для письма. Горезвісна Слов'янська фабрика 1945 р., недовиконавши замовлення на олівці, випустила більше пер: замість 3 млн. 802 тисячі, дала 2 млн. Та кількість поступилася якості: пера також були неякісними, дряпали папір. Та й просте перо нічого не вартувало, для нього 1945 р. в УРСР важко було знайти ручки та чорнила з чорнильницями. До честі радянської промисловості, каламарів фабрики виготовили у достатній кількості, але вони просто залежувалися на складах. Так, Биківський завод Наркомату легкої промисловості 1945 р. тримав 300 тис. чорнильниць на складах, а з Червоноармійського заводу для освітян хоч і відвантажили 40 тис. порцелянових невиливайок, та уся партія була побитою [14].

За рік ситуація не покращилася. Уже згадувана Слов'янська фабрика Міністерства місцевої промисловості так само виробляла шкільні олівці з величезною затримкою. У 1946 р. вона повинна була видати 15 млн. приладів для письма, здала лише 3 млн. олівців. Та й після усіх нарікань якість залишилася тією ж. Розмір олівців був явно не учнівський, уполовину менший від нормального; грифель був твердий, швидко ламався та рвав папір. Хоча, питання якості олівців знімалося саме собою, коли ставало відомо хто керував їхнім виготовленням. Фабрикою опікувався Укрмуз- трест. Хоча, й здавалося б профільні Мінліспром та Укрлісопромспілка так само не дотягували за якістю у виготовленні ручок. Перше з 50 тисяч ручок 946 р. не дало жодної, а друга з 300 тис. ручок здала для шкіл та вишів лише 10 тис., та й ті виявилися непридатними - не пофарбованими та невідшліфованими [15].

Проблема поганого матеріального забезпечення у педінститутах полягала ще й у тому, що часто директиви урядовців так і залишалися лише “словами на папері” і не доходили до прямих виконавців. Так трапилось і з описаної вище постановою Колегії Міністерства освіти від 8.02.1947 р. про поліпшення матеріального становища студентів педінститутів. За 5 місяців, у серпні того ж року, начальник Управління робітничого і студентського постачання так само звітував Міністрові освіти П. Тичині про незадовільний стан забезпечення студентів педвузів. У країні так і не була розгорнута мережа їдалень та майстерень, не за призначенням використовувалися державні асигнування; незадовільною була й робота допоміжних господарств, що мали б поліпшити харчування студентів. У 1947 р. урядовці відзначали й незабезпеченість студентів промисловим крамом. Багато в чому це було загальнодержавним явищем в умовах талонної системи. Проте, на місцях розподіл талонів між студентів проводився безконтрольно. Відділи постачання в областях захопилися не розподілом, а торгівлею. Бідним в усіх значеннях цього словами студентам вони продали товари на суму у 900 тис. крб. Багато хто з молодих людей, опинившись у скруті, позбавлений можливості придбати собі найелементарніші речі та продукти, кидав освіту. У такій ситуації Міносвіти пропонувало провести децентралізовану заготівлю овочів, фруктів і продуктів харчування та пильніше зберігати продукти із допоміжних господарств вишів. Принаймні, успішні приклади Київського та Вінницького педінститутів спонукали до малювання позитивної перспективи [3].

Після війни у холод кидало не лише від неможливості працювати. У станіла вишів реально було морозно. Освітян 1948 р. продувало через поганий ремонт у Ворошиловградському педінституті [5]. Без палива того ж року працювали Умань та Ніжин. Інколи дрова для обігріву вишів доводилося везти через пів України. Так, Ніжинський педінститут забирав їх із с. Добрянське на Сумщині (майже за 350 км!), а Бердичівський учительський мав перевезти дрова за 145 км із Овруцького району. Не дивно, що виші довго не могли зігріти студентів, бо знайти транспорт для перевезення палива у повоєнній державі було не менш складно, ніж виклопотати самі дрова для інституту [4].

Через недосконалість системи забезпечення паливом студенти не могли зігрітися у зимові холоди. Інколи не допомагали і теплі ковдри, бо Укршкілпостач погано знав потреби гуртожитків педвузів. Так, навіть 1950 р. він нерівномірно постачав м' який інвентар. Наприклад, на 400 місць в гуртожитку Черкаського педінституту виділили 1 тис. 122 простирадла, 1 тис. 331 наволочку й лише 100 подушок та 284 ковдри [16].

Однак, не слід думати, що післявоєнна вища педагогічна школа уповні була голою, босою та відкинутою на роки назад за своїм матеріально-технічним забезпеченням. Навпроти, окремі виші після війни розбудувалися, стали заможнішими та розвинутішими. Скажімо, Київський педінституту у 1941 р. мав 5 факультетів на 7 спеціальностей. Уже 1949 р. у його складі діяли 8 факультетів на 15 спеціальностей, серед яких з'явилися нові: іноземна мова, тифлопедагогіка, сурдопедагогіка тощо. У його стінах вчилися 2 тис. студентів - це на 80% більше, ніж до війни [6]. У столичному педінституті уже 1947 р. поновили свою діяльність їдальня, буфет, 4 гуртожитки на 850 осіб, а у кабінетах з'явилося нове устаткування та література [10]. У 1950 р. у КДПІ уперше було введене навчальне кіно на ІІ курсі усіх факультетів, а студенти почали опановувати методику та техніку використання кіно у спеціально обладнаному кабінеті педагогічної кінематографії з власною фільмотекою [11].

Покращувалося життя не лише у столиці, але й окремих провінційних педінститутах. Так, Ніжинський педагогічний розпочав роботу в листопаді 1943 р. із 643 студентами та лише 27 викладачами [8]. Уже 1945 р. колишній історико-філологічний факультет князя Безбородька відновив бібліотеку, у яку німецькі сапери заклали 12 мін з метою знищення; почав відновлювати Гоголівський музей, з якого німецькі окупанти зробили казарму, знищивши частину дорогих експонатів [7; 9]. Потужних обертів набула й комплектація Черкаського вишу. На провідний факультет - фізики і математики - завезли нове обладнання для лабораторій, придбали нові верстати для експериментів, студентів навчали фотографувати та монтувати радіоприймачі. А для відкритого 1950 р. факультету фізичного виховання і спорту обладнали власний спортивний зал. Хоча варто зробити ремарку: більшість змін відбувалися з докладанням сил викладачів та студентів педінститутів. Влада залишалася лише ініціатором, який після гарного личу продовжував встояти осторонь. І майже всі змальовані здобутки Черкаського вишу були плодами рук місцевих освітян, а відділ будівництва Міносвіти не допомагав навіть будівельними матеріалами: ні Київський обласний, ні Черкаський міський планові відділи не приклали зусиль до завершення повоєнної відбудови педінституту [16].

Радянське суспільство пройшло надприродні випробування у Другій світовій війні. Та не менший героїзм довелося продемонструвати людям у повоєнні роки. Підняти з колін зруйновану країну означало чи не наново розбудувати всю систему народного господарства. Колективи педінститутів на собі відчули усі негаразди повоєнного дефіциту, бракоробства та бюрократичної тяганини, коли почали відроджувати навчальні заклади. За вісім повоєнних літ вони так і не змогли уповні подолати усі матеріальні труднощі. Принаймні, їхнє повсякдення доби “відлиги” демонструє, що чи не до середини 1950-х рр. студенти та викладачі так і продовжували відбудовувати, мерзнути, не доїдати, брати хабарі, аби вижити, та боротися за настання доби комунізму.

Список використаних джерел

У Міністерстві освіти УРСР // Радянська освіта. -14 лютого 1947. - № 7. - С. 2.

Роботу педвузів - на вищий рівень // Радянська освіта. - 22 серпня 1946. - №

У Колегії Міністерства освіти УРСР // Радянська освіта. - 22 серпня 1947. - № 35. - С. 2.

У колегії Міністерства освіти УРСР // Радянська освіта. -30 липня 1948.№ 31.

У Міністерстві освіти УРСР // Радянська освіта. - 12 серпня 1949. - № 33.-

Чамата П. Підготовляти висококваліфікованих педагогів // Радянська освіта. - 25 січня 1949. - № 4. - С. 4.

Даденков М. З історії інституту // Радянська освіта. - 16 листопада 1945. - № 51. - С. 2.

Кузнєцов Д. Знаменний ювілей // Радянська освіта. - 16 листопада 1945. - № 51. - С. 2.

Мисник П. Імені М. В. Гоголя // Радянська освіта. - 16 листопада 1945. - № 51. - С. 2.

У педвузах УРСР // Радянська освіта. - 5 вересня 1947. - № 36. - С. 2.

Чайковська П. Студенти вивчають навчальне кіно // Радянська освіта. - 24 червня 1950. - № 25. - С. 4.

У Колегії Міністерства освіти УРСР // Радянська освіта. - 14 листопада 1947. - № 46. - С. 4.

Мойсеєнко М. Про викладання педагогіки // Радянська освіта. - 15 листопада 1952. - № 46. - С. 4.

Шуренко М. Є пера... та нема ручок // Радянська освіта. - 14 вересня 1945. - № 41. - С. 1.

Ільїна С. Де ж олівці і ручки? // Радянська освіта. - 25 липня 1946. - № 34. - С.

Кобиляцький І. Справа честі колективу інституту // Радянська освіта. - 1 липня 1950. - № 26. - С. 2.Размещено на Allbest.ru