Культурна ідентичність особи у метричних книгах Київської та Переяславсько-Бориспільської єпархій XVIII століття

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Культурна ідентичність особи у метричних книгах Київської та Переяславсько-Бориспільської єпархій XVIII століття

В.А. Дмитренко

Проблема визначення культурної ідентичності людини минулого є непростою та багатогранною. Чим глибше дослідник занурюється у минулі віки, тим складніше розв'язати її надто коли мова йде про «німу більшість історії», яка не лишила по собі свідчень, котрі б пролили світло на це питання. Проте, ранньомодерний період української історії позначився появою ряду облікових документів, що містять свідчення про пересічну особу того часу. Серед них особливе місце посідають метричні книги.

Метричні книги - це церковні акти реєстраційно-облікового характеру. Перша спроба запровадження подібної документації у православній церкві на території України була здійснена на церковному соборі у Києві в 1646 році з ініціативи митрополита Петра Могили [10, с.1524]. Саме тоді від парафіяльних священиків почали вимагати вести метричні записи. Їхні зразки було подано у «Требнику», що побачив світ у тому ж році. Остаточне ж запровадження метричних книг у практику повсякденного церковного життя на території Гетьманщини слід віднести до XVIII століття.

Ідентифікація особи у них здійснювалася через фіксацію певних подій, що відбувалися у її житті, зокрема, хрещення (народження), вінчання (одруження), відспівування (смерть). Отож можна розглядати ці документи як певну збірку повідомлень про православну людину XVIII століття, що фіксували основні віхи її життя. Оскільки людина ран- ньомодерного суспільства була невіддільною від церкви, то саме інформацію з церковних джерел можна вважати репрезентативною для відображення культурної ідентичності особи. єпархія ідентичність минуле

У нашому дослідженні ми проаналізуємо антропонімічну й географічну атрибуції особи, її шлюбно-сімейний та соціальний статус, які найбільш ґрунтовно, на нашу думку, дозволяють визначити культурну ідентичність людини того часу.

Запис антропонімічних даних передбачає фіксацію прізвища, імені та по-батькові людини. У офіційному зразку це означалося терміном «именовать». Однак, на практиці цей набір був далеко неповним і мав розбіжності навіть по окремих частинах книг.

Так у частині «Про народжених» при фіксації батьків зустрічаємо записи імені та прізвища батька і матері. Наприклад: «Народися младенець от родителей законновенчаних отец Карпо Лазовенко матері Домняші звания козачого» [17, арк.39]. Стосовно останньої, то в ряді випадків її ім'я могло зовсім не згадуватися. Можна натрапити на непоодинокі записи на зразок: «У козака Ивана родися сын Степан» [14, арк.21]. Численними є також варіанти вказівки лише імені батька та матері новонародженого. Зокрема, у книзі Троїцької церкви містечка Миргород: «Крестися младенець Павло от родителей Петра и Ефросинии» [12, арк.26].

Два останні варіанти запису, зазвичай, поширені у метричних книгах першої половини XVIII століття. Ймовірно, що у даному випадку ми маємо справу з біблійною традицією, котра відображала реалії патріархального суспільства, в якому саме постать батька була визначальною. Запис лише імені матері спостерігаємо у випадках народження позашлюбних дітей, коли батько був невідомий або ж відмовлявся визнати своє батьківство. Типовий приклад: «Народися младенець у девицы Ксенки беззаконно нею прижытый» [4, арк.16].

Загалом вказівка по батькові при фіксації батьків новонародженого, зустрічається вкрай рідко. Такі винятки робилися, передовсім, для осіб, котрі посідали певний щабель у суспільній ієрархії. Прикладом цього може слугувати запис у книзі церкви Різдва Христового села Лук'янівка Баришівської протопопії: «У иерея Кирила Федоровича Клименка и жени его Агафьи Андреевни родился сын Иван» [3, арк.2]. При зазначенні хрещених батьків також вказувалися переважно їхні прізвища та імена. Скажімо: «Народися у Василя и Анастасии Зубенко сын Иван восприемником ему был Иван Мазутый» [6, арк.4].

Складними у тлумаченні є записи прізвищ жінок восприємниць. У багатьох випадках тут важко дати однозначну відповідь, що саме записано: прізвище, прізвисько чи по батькові. Прикладами таких записів можуть бути: Марія Тимофіївна, Ірина Захарашна, Марія Карасиха та інші. Ймовірно, записувалися різні варіанти, що підтверджує тезу про неусталеність цих категорій серед жінок у досліджуваний період. Разом з цим, коли «восприемница» була незаміжня, практикувався поряд з її ім'ям запис прізвища та імені її батька, як-от: «:.. .восприемницею была Агрипина дочка козака Якова Тосмача» [4, арк.5].

Для другої частини «Про одружених» також характерна фіксація прізвища й імені наречених. Проте, на відміну від першої частини, доволі частими були тут записи по- батькові як нареченого, так і нареченої. Типовим можна вважати такий варіант: «.посполитого Титаренка Федора отрок Стефан с дочкой козака Ивана Тетерева девицей Марией...» [16, арк.4]. Зустрічаються також випадки запису прізвища та імені батька навіть у випадку, коли його вже не було серед живих на момент вінчання. Приміром: «Умершего козака Якима Голуба сын Евфимий.» [3, арк.53]. З іншого боку, в таких же випадках непоодинокими є записи прізвища та імені матері нареченої. Хоча б: «.дочь Ульяна вдови козачки Марии...» [12, арк.64]. У свідків вінчання (поручителів) також записувались переважно прізвища та імена. Зокрема: «Староста Антон Горбенко свидетель был венчания» [15, арк.42]. Таку поширеність вживання по батькові у цій частині можна пояснити тим фактом, що при укладанні шлюбу важливим було встановлення відсутності родинних зв'язків молодят, тому й запис у цій частині був більш детальним.

У третій частині «Про померлих» у випадку смерті дорослої людини зазначається переважно її прізвище та ім'я, скажімо: «Преставилась раба Божия Агафья Карасиха» [2, арк.127]. Непоодинокими є записи виключно імені померлого, як-от: «Преставился раб Божий Афанасий.» [13, арк.87]. Особливо поширені такі зразки у метричних книгах першої половини XVIII століття. Цей факт може свідчити на користь суто релігійного сприйняття даних записів. Адже не будемо забувати, що при хрещенні людині дається саме ім'я, яке і є його християнською «візитною карткою».

У випадку смерті жінки, що була одружена, як правило, вказувалося ім'я та прізвище чоловіка померлої або ж когось з її близьких родичів. Типовий запис у цьому випадку виглядає так: «У жителя войтовского Степана Кузя жена Ирина померла» [17, арк.145]. Коли ж, очевидно, родичів по чоловічій лінії не було, то зустрічаємо прив'язування особи, так би мовити по «жіночій ліній». У цьому випадку запис міг набувати такої форми: «Жительки Плоского посполитой Марии Кравчихи мать Уляна померла» [2, арк.51].

У разі смерті дитини, окрім її імені, вказувалось також прізвище та ім'я батька, рідше - матері. Для прикладу: «.преставилась младенец Пелагея дочь Федора Атаманченка.» [13, арк.29]. Характерною є деталь, що в разі смерті дорослих, але неодружених юнака чи дівчини також йшов запис прізвища та ім'я батька. Скажімо: «У Петра Филоненка сын Матфей умре.», а у графі, де записувався вік померлого, зазначалося, що йому було двадцять років [7, арк.53].

Таким чином, підсумовуючи вищенаведене, можемо констатувати, що основною ан- тропонімічною характеристикою особи у досліджуваних документах виступало її ім'я та прізвище. Характеристика людини терміном по-батькові не була поширеною, але поступово стала такою на кінець XVIII століття. У той же час, варто зауважити, що іменування людини, очевидно, перебувало у тісній залежності з її соціальним статусом, віком, статтю чи сімейним станом. Така залежність знаходила своє безпосереднє відображення у метричних записах. Варто також наголосити на доволі розмитій межі між прізвищем, прізвиськом та по батькові у тогочасному соціумі. Приклади метричних записів засвідчують, що дані категорії культурної ідентифікації особи тільки переживали період свого становлення.

Записи у метричних книгах дозволяють також провести географічну атрибуцію особи, тобто встановити її місце проживання чи місце проведення певних церковних таїнств. В офіційних поясненнях зазначалося, що записи мали фіксувати належність особи до парафії [11, с.707]. Такі вимоги зумовлювалися необхідністю запобігти суперечкам між священиками, адже за здійснення тих чи інших треб панотець отримував винагороду. Крім того, вимога виконання обрядових дійств саме з членам своєї парафії мала стати гарантією їх законності. Особливої ваги у цьому сенсі географічна атрибуція набувала при здійсненні таїнства вінчання. Однак, знову ж можемо констатувати розмаїтість подібних записів у географічних та часових межах.

У метричних книгах першої половини XVIII століття запис переважно підтверджує належність особи до парафії, в якій проводився обряд. Наприклад: «Дана печать венечная Ивану Овчару и Евдокии Токаревой в приходе Спаском.» [13, арк.11]. Згодом формулювання запису змінюється. У ньому все частіше зустрічаються назви конкретних населених пунктів, хоча вказівка на належність особи до парафії зберігається. При цьому текст набуває переважно такої форми: «Венчано белоусовского козака Назара с дочкой белоусовско- го жителя Лаврентия Евфименией.» [8, арк.75].

У випадку, коли молоді належали до різних парафій чи проживали у різних населених пунктах, робився запис про місце проживання для кожного з них окремо. Зокрема: «звенчал церковним благословением жителя Чернух Павла Лукьянова с жителькой Нехре- стовки Горпиною» [15, арк.37]. Такий же порядок запису мав місце і у випадку, коли свідки шлюбу чи хрещені батьки дитини були жителями інших парафій. Так у книзі Покров- ської церкви села Плоске поряд з ім'ям хрещеного батька вказано «.. .житель Гоголева» [2, арк.7].

Варто відзначити, що, коли хрещений чи свідок (староста) були кадровими військовими, вказівкою їх місцезнаходження виступала назва військової частини. Як-от: «Восприемником был подпоручик Ахтырского гусарского полка.» [5, арк.12]. З поширенням кріпацтва в якості географічної атрибуції з'являються записи про належність особи тому чи іншому власнику. Прикладом цьому може служити метричний запис Покровської церкви села Білоусівка Золотоніського правління: «Графа Завадовского крестьянин Никита Дорошенко.» [8, арк.119].

Метричні книги є важливим джерелом інформації про шлюбно-сімейний статус особи. Найпоширенішими термінами для визначення родинних стосунків виступають «отец», «мать», «сын», «дочь», котрі фіксували спорідненість першого ступеня. Фіксація більш широкого кола родинних зв'язків, котрі позначалися б термінами дід, онук, племінниця, тітка та таке інше, у метричних записах не виявлено. Родинні взаємини між батьками та дітьми визначалися перш за все у патріархальних категоріях. Адже запис імені батька дитини присутній усюди, тоді як ім'я матері могло й не згадуватися. У цьому ж контексті слід розглядати практику вживання терміну дружина (жона) для позначення шлюбно- сімейного статусу жінки. Зокрема: «Умре обивателя Николая Переходы жена Ефросинья» [7, арк.55]. Він застосовується надзвичайно часто у той час як термін чоловік (муж) у подібних означеннях не вживається.

Розповсюджене було й підкреслення законного статусу подружжя, а, отже, й дитини: «От родителей законновенчанных.» [4, арк.2]. У випадку, коли дитина народжувалася поза шлюбом, метричні записи набували такого характеру: «Родися младенець от девицы Ксении беззаконно нею прижитый посполитого Ивана Миня дочкою.» [4, арк.7]. Аналогічні зразки таких записів засвідчують, що фіксація фактичного діда дитини у цьому випадку була загальноприйнятим явищем.

При аналізі записів у частині другій варто звернути увагу на збереженість інформації про попередній родинний статус особи. Так, у більшості з них є вказівка на те, чий син наречений або чия донька наречена. Приміром: «жителя войтовецкого Титаренка Федорова син. з дочкою жителя войтовецкого Ивана Тетерева.» [17, арк.104]. Така інформація мала забезпечити тяглість родинної традиції та свідчити про законність здійсненого обряду.

У випадку запису повторного шлюбу обов'язково відзначався факт удівства через вживання термінів удівець, вдова. Для прикладу: «звенчал вдовца Харитона з вдовою Анастасиею» [12, арк.47]. Слід відзначити, що під час запису шлюбу жінки-вдови поширеними були випадки фіксації її належності до певного стану переважно у випадках, коли її новий чоловік належав до іншого. Приміром: «.венчал посполитого Прокопия Максимова с удовой козачкой Татьяной» [2, арк.60]. Така практика, очевидно, переслідувала мету зберегти певний соціальний статус, який міг надати ті чи інші привілеї для дітей жінки від першого шлюбу. Крім того, за жінкою навіть при повторному заміжжі зберігалися привілеї, пов'язані з її становим походженням.

У метричних книгах віднаходимо й масові приклади запису належності людини до того чи іншого соціального стану. Хоча варто відзначити, що у жодному нормативному акті, присвяченому їх веденню, такої вимоги не передбачалося. Очевидно, це було пов'язано з тим, що належність до певного стану була одним зі способів ідентифікації людини. До того ж метричні записи за певних обставин слугували посвідченням особи у стосунках, пов'язаних із державними органами чи судовою системою. Остання ж передбачала суттєві відмінності у правовому статусі особи відповідно до її походження. Цілком можливо, що запис у метричній книзі міг слугувати офіційним підтвердженням належності до того чи іншого соціального прошарку. А, отже, був своєрідною гарантією поширення привілеїв на ту чи іншу людину.

Записи, що засвідчують приналежність особи до певного соціальної верстви, віднаходимо у всіх трьох частинах метричних книг. Найпоширенішими були ті, що показували належність до основних станів тогочасного соціуму: козаків, посполитих, міщан, духовенства. Їх кількість дозволяє стверджувати, що це не було випадковістю. Показовим у цьому сенсі є факт засвідчення належності через метричний запис до певного стану, передовсім козацького, при вступі до шлюбу. Зокрема: «...посполитий Тимофей Данилов Зинченко с удовой козачкой Марьяной Стасовой.» [3, арк.59]. Як зазначалося вище, поширеними вони були переважно при повторному шлюбі, особливо заміжжі козачки-вдови з представником посполитого стану.

При розгляді питання про фіксацію станової приналежності цікавими видаються записи, що зустрічаються у метричних книгах сусідньої Білгородської єпархії на території Слобідської України. У них у першій та другій частинах зафіксований такий термін для позначення соціального статусу особи, як «малороссиянин» і «малороссиянка» [9, арк.1- 444]. Спираючись на дослідження, проведені Ю. Волошиним, можемо стверджувати, що такі записи відображали певну ідентичність особи засновану на географічно-правовій приналежності до територій, де діяло малоросійське законодавство [1, с.23-33]. Загальновідомо, що воно багато в чому базувалося на нормах Литовських статутів і найбільше толерувало козацтву, чітко окреслюючи його соціальні привілеї. Припустимо, що й термін «малороссиянин» по відношенню до досліджуваних нами єпархій, які складали основу території, на якій діяло малоросійське законодавство, ототожнювався з поняттям козак. У цьому випадку записи з Білгородської єпархії підкреслювали належність їх фігурантів до козацького стану з відповідним підтвердженням привілеїв.

Водночас, слід відмітити, що записів, котрі б відображали приналежність особи до дворянського стану, нами, у досліджуваному регіоні, не виявлено. Цей факт, очевидно, може слугувати доказом того, що хоча у метричних книгах і мали записувати усіх новонароджених незалежно від стану, на практиці для привілейованих осіб робилися винятки. Можливо, метричні записи про них зберігалися у домових церквах, чи заносилися до гербових книг. А можливо, обряди хрещення чи вінчання дані особи здійснювали у стольних містах, де переважно мешкали.

У той же час, записи відображають наявність окремих груп у середині самих станів. Так, наприклад, зустрічаємо записи, що засвідчують належність особи до бунчукових та значкових товаришів. Скажімо: «Умершего значкового товарища сын.» [4, арк.23]. Як відомо, це були представники козацької старшини, котрі в розглядуваний час належали до соціальної еліти, хоча й не займали конкретних військово-адміністративних посад.

Знайшли своє відображення і факти економіко-правових стосунків, що мали місце у тодішньому соціумі. Зрозуміло, що різниця між окремими соціальними групами базувалася не лише на правових, а й на економічних засадах. І хоча, як зазначалося вище, запис таких розбіжностей не передбачався, проте, на практиці ми зустрічаємося з ними у метричних книгах. Відображенням тогочасних економічних реалій стали такі помітки: «подсу- седок», «дворовой человек», «работник». Кількісна наявність таких записів також дозволяє говорити про їх невипадковий характер.

Природно, що станова належність, як і економічні взаємини, не були сталими. Метричні записи також відображають зміни, що відбувалися у соціальній структурі суспільства. Так, поступово наприкінці століття вживання терміну посполитий скорочується і замість нього з'являється поняття селянин (крестьянин). От, наприклад, у метричній книзі села Плоске Бориспільської протопопії, що велася з 1772 року, такі зміни простежуються, починаючи з 1787 року [2, арк.36-47]. Як прикметникове означення до нього, котре слугувало б уточненню його статусу, зустрічаємо терміни «казенный». У випадках, коли селянин був кріпаком, це фіксувалося через запис прізвища особи, котрій він належав. Зокрема: «.того же графа Завадовского крестьянка» [8, арк.75-121] Разом з тим термін козак продовжує застосовуватись, на позначення соціального статусу і в метричних записах початку XIX століття.

Отже, підсумовуючи вищенаведене, можемо зазначити, що метричні книги зберігають цінні відомості, котрі дозволяють визначити ідентичність особи за антропонімічними, соціальними, шлюбно-сімейними, географічними та професійними ознаками. Однак, інформація в метричних записах, як і в інших облікових джерелах того часу, не є однорідною та усталеною. Проте, це дозволяє простежити зміни в ідентифікації людини впродовж століття. У той же час відкритим залишається питання про достовірність такої ідентичності. Адже на питання: чи відображають ці записи власне сприйняття себе людиною, чи показують усталені діловодські кліше того часу - не можна дати вичерпної відповіді.

Джерела та література

Волошин Ю. Населення міста Полтави другої половини XVIII ст.: проблема ідентичності / Юрій Волошин // Архівний збірник. Полтава 2008. - С.23-33.

Державний архів Полтавської області (далі ДАПО). - Ф. 706. - Оп. 4. - Спр. 4. - 149 арк.

ДАПО. - Ф. 706. - Оп. 4. - Спр. 5. - 105 арк.

ДАПО. - Ф. 1011. - Оп. 1. - Спр. 134. - 586 арк.

ДАПО. - Ф. 1011. - Оп. 1. - Спр. 157. - 66 арк.

ДАПО. - Ф. 1011. - Оп. 1. - Спр. 184. - 16 арк.

ДАПО. - Ф. 1011. - Оп. 1. - Спр. 196. - 60 арк.

ДАПО. - Ф. 1011. - Оп. 1. - Спр. 202. - 194 арк.

Державний архів Харківської області. - Ф. 40. - Оп. 105. - Спр. 516. - 444 арк.

Размещено на Allbest.ru