Роль Василя Ґренджі-Донського у формуванні духовного світу закарпатців у 20-30-х рр. ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 070 (09)

Роль Василя Ґренджі-Донського у формуванні духовного світу закарпатців у 20-30-х рр. ХХ ст.

О.В. Барчан,

канд. філол. наук

У статті досліджується роль відомого закарпатського журналіста Василя Ґренджі-Донського у формуванні духовного світу закарпатців у 20--30-х рр. ХХ ст. Розглядаються, зокрема, актуалізовані у його публіцистиці питання української мови та літератури, театру, живопису, а також проаналізовані у цьому контексті етнографічні публікації,.

Ключові слова: публіцистика, духовний світ, культура, інформаційний простір, національна свідомість, театр, етнографія.

донський публіцистика журналіст

In the present article the author has conteplated the role of the outstanding Transcarpathian journalist Vasyl Grendzha-Donskij in shaping the spiritual world Transcarpathians in the early 20th century (1920s-30s). The issues that pertain to the Ukrainian language and literature, highlighted in his publicistic works and contributing to the development of the theater and art have also been analised by the author on the basis of ethnographic publications.

Keywords: journalism, spiritual world, culture, information space, national consciousness, theater, ethnography.

В статье исследуется роль известного закарпатского журналиста Василия Гренджи-Донского в формировании духовного мира закарпатцев в 20-30-х гг. ХХ в. Рассматриваются, в частности, актуализированные в его публицистике вопросы украинского языка и литературы, театра, живописи, а также проанализированы в этом контексте этнографические публикации.

Ключевые слова: публицистика, духовный мир, культура, информационное пространство, национальное сознание, театр, этнография.

Вступ. Василь Ґренджа-Донський відіграв визначну роль у формуванні духовного світу закарпатських русинів-українців у 20-30 рр. ХХ ст. Журналіст, письменник, основоположник української літературної мови на Підкарпатській Русі, перший українськомовний поет, В. Ґренджа-Донський цілеспрямовано й різнобічно збагачував духовний світ закарпатців, поширюючи через пресу основні націєтворчі ідеї, примножував здобутки української літератури, українського театру та малярства, збирав і популяризував місцевий фольклор, був непримиренним борцем за українську мову тощо. Така багатогранна діяльність висвітлювалась на сторінках тогочасних місцевих часописів, які він редагував або у них співпрацював: «Наша земля»(1927-1928), «Нова Свобода» (1939), «Урядовий вісник» (1938-1939), «Русин» (1920-1923), «Руська нива» (1923), «Пчілка» (1926-1927), «Українське слово» (1932-1938), «Підкарпатське пчолярство» (1923-1926). Наслідком активної діяльності В. Ґренджі-Дон- ського стало створення першої на Закарпатті Спілки письменників і журналістів (1935 р.). У час боротьби за державність він очолив пре-сову референтуру Українського Національного Об'єднання - єдиної партії українців Закарпаття того періоду.

Дослідники творчості В. Ґренджі-Донсько- го, розглядаючи його біографію, художній набуток, акцентували увагу на різних сферах діяльності громадського діяча. Це О. Мишанич [1], М. Мольнар [2], М. Вегеш, Л. Горват [3], В. Барчан [4], В. Рекіта [5], З. Ґренджа-Дон- ська [6] тощо. Публіцистична творчість, журналістська, редакторська практика частково стали предметом аналізу в працях А. Пестре- менка [7], М. Вайди-Копанського [8], П. Лісового [9], Н. Ференц [10], В. Ільницького [11] та ін. Однак більш глибоке, системне осмислення питання ролі В. Ґренджі-Донського у формуванні духовного світу закарпатців у 20-30-х рр. ХХ ст. залишається актуальним, особливо з огляду на сучасні суспільно-політичні події в Україні і роль та функціональність національного інформаційного простору в питаннях національної безпеки, національно-духовного розвитку, існування держави як такої. Саме тому, використовуючи перш за все системний, історико-порівняльний, описово-аналітичний, проблемно-хронологічний методи дослідження, важливо детально дослідити цей аспект публіцистичної діяльності В. Ґренджі-Донського, який майже століття тому наочно продемонстрував незаперечний факт впливу інформаційного простору в його змістовому та формальному вияві на свідомість як окремої людини, так і суспільства, формування особистісної, громадянської, ідейно-політичної, державницької, національної позиції, світоглядних вимірів та духовних аксіологічних домінант.

Результати й обговорення. Духовний світ закарпатців у 20-30 рр. ХХ ст. формувався у надзвичайно складних суспільно-історичних умовах. Політика Будапешта з другої половини ХІХ ст. до закінчення Першої світової війни була спрямована на повну і беззастережну асиміляцію закарпатських українців. Після смерті О. Духновича вони не мали національного лідера, духовного наставника, були економічно і соціально знедоленими, по суті позбавленими інтелігенції. Окрім того, наслідком мадяризації як урядової політики стало зникнення цілих сфер українського духовного життя, що негативно позначалося на духовному, культурному рівні народу. Не було українського театру, музики, образотворчого мистецтва, науки. Публіцист чітко визначив головний чинник, що перешкоджав духовно-культурному розви-тку закарпатських українців, і вбачав його у цілеспрямованій і брутальній мадяризації, а в подальшому й чехізації.

Та, незважаючи на такі драматичні й трагічні умови буття, народ не вмирав, він був. Без сумніву, мають рацію ті дослідники історії преси, котрі живучість українців як нації розглядають не як біологічну, а радше як духовну категорію [12, с. 72]. У цьому є сенс. Буття, життєдіяльність народу -- це не просто біологічний процес примітивного відтворення, коли на рівні індивіда досить інстинктивного потягу до життя. Цей процес є функціонуванням народу як складного організму, на який впливають чинники моральні, духовні, інтелектуальні, коли народ свідомо чи підсвідомо зберігає свої традиції, реалізує свій духовний потенціал.

В. Ґренджа-Донський, осмислюючи глибинні джерела буття свого народу, пріоритетною вважав духовний його складник. Про такі засади його світомислення свідчить велика розвідка про українську культуру на Закарпатті на початку ХХ ст. і в роки міжвоєння (він виголосив її як доповідь 1968 р. в Пряшеві). Констатуючи гіркі реалії тогочасної культури, освіти за умов, коли «були експлуататори і була сіра етнографічна маса -- і більше нічого...», коли «була ще якась духновичівська традиція, тут-там у біль-ших селах була і школа, були букварі, писані нашою азбукою, були патріоти дяко-вчителі <...> неграмотність була значна» [13, с. 393], Ґренджа-Донський наголошує на життєдайності духовного потенціалу поневоленого народу. Оприявлення цього потенціалу він бачить у фольклорі, в різноманітних етнографічних матеріалах, що становлять скарбницю духовної культури народу, в якого, як зазначає, не було літератури, театру, середнього шкільництва, своєї інтелігенції.

Публіцист наголошує на своєрідній формі збереження народом власної культури: «Замість літератури неписьменний народ творив і втримував свою словесність. В цій словесності була його література. Сам народ видумував і викомбіновував свої пісні, свої приказки, свої казки, оповідання, свою мудрість і життєвий досвід батьки передавали своїм синам, онукам, матері свої донькам. Без плянів і кошторисів неписьменні архітекти звичайною сокирою побудували нам дерев'яні церковці -- шедеври нашої національної архітектури, вирізьбили чудові іконостаси «царські ворота», портали, ворота, входи, різьбили меблі, посуд; жінки чудово викомбіновували розкішні вишивки з таким мистецьким смаком, що чужинці й до сьогодні їх подивляють» [13, с. 394]. Таке розуміння письменником культури свого народу -- то не лише думка й оцінка В. Ґренджі-Донського- патріота. Воно корелюється з поглядами багатьох дослідників питань культури й цивілізації.

Спираючись на засади історичного принципу, Ґренджа-Донський серед органічних складників культури у бутті народу виділяє його мову. На цей аспект світоглядних засад письменника й публіциста звертали увагу дослідники. Ми ж зазначимо, що у його праці «Матеріальна й духова культура селян волівської Верховини з кінцем ХІХ і початком ХХ сторіччя» (1971) чітко окреслено генезу комплексу культурних явищ, що становлять основу духовної культури народу. «Протягом багатьох віків, -- констатує В. Ґренджа-Донський, -- селянство навчилося боротися за своє існування саме, без якого-не- будь проводу, без інтелігенції, просто своїм інстинктом, щоб зберегти не тільки своє фізичне існування, але й свою мову, свою пісню, свої звичаї і всю свою традицію. Початки його високої, своєрідної культури походили ще з часів Київської Руси, куди Закарпаття належало аж до ХІІІ століття. Це історичний факт. Рідна культура й удержувала в ньому той потенціал величезної духовної сили, що дала можливість віками протистояти чужим впливам, живучи під ярмом чужих, ворожих народів. Його затискали чим дальше в гори, його денаціона-лізували. Народ боровся сам як міг і як знав. Його прадідівська мова, рідна, материнська пісня перед денаціоналізацією його захоронила» [13, с. 332].

Висновок В. Ґренджі-Донського суголосний із твердженнями сучасних мовознавців про значення мови в житті народу: «Національна мова матеріалізує думку і почуття на генетичній основі, вона є провідником духовного зв'язку в народі по історичній осі, вона -- саморух свідомості у часі та національному просторі» [14, с. 24]. Одним із ефективних методів цього «са-моруху» була популяризація української літератури, мистецтва, народної творчості, а отже, і пробудження національної свідомості, патріотизму, духовного відродження Закарпаття у 20--30-х рр. ХХ ст.

Це розумів і В. Ґренджа-Донський -- журналіст та громадський діяч. У 1927 р. він звернувся із закликом до закарпатських письменників і журналістів, котрі є свідомими українцями, об'єднатися і заснувати відповідне товариство, яке б стояло перш за все на захисті рідного слова. А сам, продовжуючи власну літературну творчість, активно пропагував свої ідеї в пресі. Його публікації, літературні твори, виступи по-рушують важливі соціальні проблеми, вони є публіцистичними за своїм пафосом, пройнятими національною ідеєю.

Усвідомлюючи роль слова і митця для без-державного, соціально й національно поневоленого народу, Ґренджа-Донський намагається піднести культ митця та його слова. При цьому переслідує ідею сприйняття народом митця як органічно свого, як виразника своїх споконвічних дум і сподівань, як власний голос, як свою віру. Такий задум автора простежується в публікаціях про О. Духновича, Т. Шевченка, І. Франка, О. Кобилянську і С. Черкасенка.

Приміром, у публікації про О. Духновича ак-центовано, що літературна спадщина цього бу- дителя закарпатських українців мала великий вплив на творчість багатьох письменників, на діяльність багатьох громадських діячів завдяки патріотичним і гуманістичним ідеям, завдяки вірі у свій народ. Не оминув цього впливу і В. Ґренджа-Донський. Він писав про О. Духно- вича як про «нашого будителя», «нашого підкарпатсько-руського славного поета», «духовного великана». Про О. Духновича публіцист пише не лише у своїх статтях, образ О. Духновича присутній і в його поезії. Він багато зробив для популяризації творів свого великого по-передника. Безперечно, В. Ґренджу-Донського приваблювали саме патріотичні настрої О. Дух- новича, його любов до народу, його прагнення підняти цей народ із дна злиднів і темряви до світла, йому імпонувала громадянська позиція і громадянська мужність О. Духновича.

Значну роботу здійснював В. Ґренджа-Донський щодо популяризації творчості та донесення до свідомості широкого загалу націєборчих ідей Т. Шевченка. Він наголошував на загальнонаціональному значенні Шевченка як геніального поета і незламного народного борця. У статті «Тарас Шевченко» автор пише: «Україна зродила велике серце, повне запалу для народного визволення, повне ненависти до тиранів і любови до найнижчих наймитів... Нас, підкарпатських українців, покривали чорні хмари й мало знали ми про Тараса Шевченка. Але пізнавши його, пізнавши його золоті слова, ми також відчули те, що він є наш.» [15].

В. Ґренджа-Донський акцентує увагу на суспільно-політичному аспекті творчості Т. Шевченка, на її значенні у національному становленні, у національній самоідентифікації, порівнював твори Шевченка із «бойовими гаслами гноблених мас у боротьбі за своє національне і соціальне визволення» [13, с. 244], а це було особливо актуальним для закарпатських українців. «Боротьба», «соборність», «завдання інтелігенції», «національні права» -- ось основні концепти публіцистичної аргументації В. Ґренджі-Дон- ського в інтерпретації творчості Т. Шевченка. У статті «250» В. Ґренджа-Донський писав, що Шевченко своїм вогненним пером більше зробив для української справи, як сто генералів. [16]. Як публіцист Ґренджа-Донський підкреслював фундаментальність цієї постаті для формування націєтворчих цінностей усіх українців.

У двадцяту річницю смерті Івана Франка на сто-рінках «Українського слова» (1936. -- Ч. 19) В. Ґрен- джа-Донський видрукував невелику за обсягом статтю «Двадцята річниця смерти другого генія нашого народу -- Івана Франка». Публіцист оцінює творчість І. Франка не в системі естетичних координат, а в системі найвищих морально-духовних вартостей нації. Він пише: «Гнаний, переслідуваний Франко ціле життя трудився для свого народу, був Мойсеєм, духовим провідником. Його великий дух, його велике крилате слово рознеслося по цілій українській землі і тільки його генієві можна завдячувати, що Галицька Україна, хоч фізично зруйнована, духово стоїть високо й повна віри у сили свого народу бореться за своє існування» [17].

Низку публікацій В. Ґренджа-Донський присвячує іншим національним письменникам. У статті з нагоди сорокарічного ювілею Ольги Ко- билянської (Наша земля. -- 1927. -- Ч. 10) констатує той факт, що письменниця своєю невтомною працею за дуже важких обставин довела живучість частини нашого народу на Буковині, зробила великий внесок у розвиток української культури та літератури. Автору імпонували і погляди відомого українського поета С. Черка- сенка на необхідність будівництва незалежної української держави, на літературу і культуру, на виховання молоді. В. Ґренджа-Донський написав три статті про С. Черкасенка: «Спиридон Феодосійович Черкасенко. З приводу 50 років з дня народження» (Пчілка. -- 1926), «Спиридон Феодосійович Черкасенко» (Наша земля. -- 1927. -- Ч. 1) і «Спиридон Черкасенко -- 60-річ- ний» (Українське слово. -- 1936. -- 24 груд.). Автор вважав С. Черкасенка письменником європейської слави, що забезпечив собі місце серед незабутніх, серед тих, хто прискорив процес національного відродження закарпатських українців.

В. Ґренджа-Донський бачив письменників духовними провідниками, національними лідерами, цінував громадянську поезію, вважав літературу й публіцистику народною трибуною, а служіння народові -- найвищим моральним обов'язком.

Однією з важливих складових частин духовної культури народу Ґренджа-Донський вважав театр. Саме цьому виду мистецтва як надзвичайно дієвому фактору формування ак- сіологічних орієнтирів у свідомості, поведінці особистості присвячено низку праць. В одних він репрезентує читачам знайомство із видатними діячами українського театру -- Миколою Са- довським і Миколою Аркасом, які працювали в Ужгороді, в інших розгортає міркування про розвиток українського театру на Закарпатті, а також подає рецензії на вистави, що йшли на сценах місцевих театрів.

Дослідник театру й творчості В. Ґренджі- Донського Й. Баглай зазначає: «.близько сорока спеціальних статей і рецензій, а також безліч розсипаних по різних томах його творів яскравих характеристик конкретних вистав Руського театру Товариства «Просвіта», Русь-кого театру Миколи Садовського, Українського національного державного театру «Нова сцена» в Хусті, а також характеристик багатьох артистів, режисерів, диригентів, композиторів, театральних художників складають неоціненний скарб для вивчення історії українського професійного театру на Закарпатті у 20--30-ті роки» [18, с. 26].

Він працював референтом театральної комісії у «Просвіті» (1927), секретарем «Дружества Руський театр» в Ужгороді (1933), секретарем «Дружества Нова Сцена» в Хусті (1938).

Останній із названих наприкінці 1938 р. отримує статус Національного театру Карпатської України.

Численні публікації В. Ґренджі-Донського є цікавим джерелом для вивчення історії українського театру на Закарпатті. У статті «Український театр» (Українське слово. -- 1932. -- 15 квіт.) письменник прирівнював театр до церкви, вважав його «справді святинею нашої рідної культури... трибуною нашого рідного слова, який сповняє святу свою місію» [19]. Особливої ваги надавав Гренджа-Донський впливові театру на молодь, яка під його впливом у майбутньому буде «розношувати пламенні світила для тих, що блукають темнотою» [19].

Порівнюючи театр із Церквою, автор вбачає у ньому Храм мистецтва і розуміє театр як святиню нашої культури, як трибуну нашого слова. Таким чином, В. Ґренджа-Донський у першу чергу сприймав театр не лише як самодостатній вид мистецтва, а й як сферу життєдіяльності, що підпорядкована національним інтересам народу, як засіб виховання, як трибуну рідного слова, духовного пробудника. Ось чому він апе-лює до громадськості, ось чому він звинувачує її у байдужості, через яку той «вогник» (театр) ледве блимає.

Своє розуміння суспільних функцій театру у справі духовного відродження В. Ґренджа-Дон- ський висловлював у багатьох публікаціях. Він високо оцінював тих людей, які жертовно служили не просто сцені, а насамперед народові. Це і Микола Садовський, і Микола Аркас, які долучилися до становлення українського театру на Закарпатті. У своїх численних рецензіях на твори українських, російських, європейських драматургів («Ювілейна вистава д-ра Кирчева», «``Фавст'' в Ужгороді», «Театр -- ``Забавки''», «Театр -- ``Діти Агасфера''», «Театр -- ``Квадратура кола''», «Нова п'єса ``Місяць і зоря''», «Театр -- ``Барон Кіммель''», «Театр -- ``Флірт і кохання''», «Театр -- ``Паяци''», «Театр -- ``За-порожець за Дунаєм''» та багато інших) В. Ґрен- джа-Донський аналізував усі найважливіші компоненти театрального дійства: режисуру, сценографію, музичне і світлове оформлення вистави, рівень акторської майстерності, навіть реакцію глядачів як показник майстерності всіх учасників постановки. Окрім того, він порушував одвічні для театру проблеми «побу- товізму», побутової тематики, народного репертуару, потреби у поширенні високого європейського мистецтва.

Роль В. Ґренджі-Донського у театральному житті краю визначається і його драматургічною творчістю. Це можна сприймати і як необхідність, і як покликання, як реалізацію його концепції театру, розуміння ним специфіки театрального мистецтва, адже його п'єси сповнені громадянського звучання, публіцистичної гостроти, а сам театр був для митця трибуною української культури й українського слова. Уже 1925 р. Ґренджа-Донський написав першу п'єсу для дітей «Сиротина». Згодом з'явилися драми «На зеленій Гуцульщині», «Останній бій», «Сотня Мочаренка», «Як сади зацвітуть» та інші.

Таким чином, В. Ґренджа-Донський вбачав у театрі трибуну рідної культури і слова, засіб духовного виховання народу; він добре розумів природу театрального мистецтва і його специфіку, про що свідчить його драматургія; у своїх п'єсах він порушував складні соціальні проблеми, але це не позначалось на художньому рівні написаних творів; його театральні рецензії створені згідно з хрестоматійними вимогами до жанру, вони фахові, сповнені публіцистичного звучання.

В. Ґренджа-Донський майже не писав про інші види мистецтва, проте властивий йому дар художника дає про себе знати у професійній характеристиці малярських полотен відомих ху- дожників-краян, чиї картини були представлені на одній із виставок живопису в Ужгороді. У звіті про неї, вміщеному в «Українському слові» від 15 січня 1933 р., він звернув увагу на роботу відомого художника Бокшая «Весілля на селі». На його думку, ця картина «своєю красою і гармонією кольору та мистецькою досконалістю зробила сенсацію». Ґренджа-Донський сприймає Бокшая в контексті тенденцій європейського малярства і виділяє у його творах яскраві ознаки імпресіоністичного стилю: «жива багата природа, що грає цвітами весни, чи кольором золотого жовтня». Самого автора вважає «досконалим майстром імпресіонізму» [20].

Як свідчить характеристика публіцистом полотен закарпатських авторів, Ґренджа-Дон- ський добре орієнтувався у стилях сучасного йому європейського мистецтва, в специфіці вираження їх домінант у живописних полотнах. Тому цілком справедливо вбачає у творчості іншого художника-краянина -- Ерделі -- експресіоністичну стильову домінанту: «Глядач очаровано стоїть перед могутніми лініями гі- гантичної творчої сили цього нового напряму в малярстві, експресіонізму. Його не всі розуміють, признаюся, і я не є прихильником цього напряму мистецтва, але треба вглибитися в душу мистця. Кожна його картина -- це не копіювання природи, але щось власне, індивідуальне, повне фантазії» [20].

Як бачимо, В. Ґренджа-Донський як майстер художнього слова, який і сам брався до малярства, визнавав природне право кожного митця на своє, індивідуальне світосприймання, бачення і відтворення світу і, відповідно до свого внутрішнього світоустрою, віддавав перевагу імпресіонізму (як правило, настроєвому, примхливому, мінливому, витонченому, тонкому) перед експресіонізмом (схильному до перебільшення, емоційно насиченому, яскравому). Щоправда, беручи до уваги публіцистичний темперамент В. Ґренджі-Донського, можна було б припустити, що він ближчий все-таки до експресіонізму.

У звіті про виставку поруч з витонченою професійною характеристикою малярських робіт звучить і громадянський публіцистично загострений голос автора. Зокрема, В. Ґренджа- Донський підкреслює, що мистецтво переживає велику матеріальну кризу через фінансову неспроможність інтелігенції, з одного боку, та мистецьку глухоту і міщанську та громадянську байдужість матеріально забезпечених громадян, з другого: «А наші пани, як от п. губернатор й інші, що мають репрезентаційні доходи, -- наголошує Ґренджа, -- не уважали потрібним не то щоб купити бодай одну картину, але навіть відвідати виставу» [20].

Така прямолінійність і чітка адресність ви-словлювань В. Ґренджі-Донського є показовими для його публіцистичної манери -- навіть у розмові про мистецтво підкреслити соціальний і моральний аспекти явища.

Діяльність В. Ґренджа-Донського пов'язана також із вивченням культури і побуту закарпатських українців, їхніх звичаїв, обрядів. Він збирав твори народного мистецтва, записував зразки фольклорної творчості, друкував їх. «Етнографічний» період творчості В. Ґренджі- Донського був пов'язаний із його співпрацею у журналах «Наша земля», «Пчілка» та «Українське слово». На сторінках цих видань він вміщував записані й опрацьовані казки («Три царські доньки», «Тридцять братів», «Жаба», «Два брати» «Золоте потя», «Цар і його сини»), тут з'явилися «Коломийки й пісні», «Пісня про козака і дівчину», «Пісня з війни», приповідки, описи обрядів, християнських свят («Поливальний понеділок на Гуцульщині» тощо). Особливої уваги заслуговують публікації, які прямо чи опосередковано пов'язані із народознавчою проблематикою: нарис «По Підкарпатті» (Наша земля. -- 1927. -- Ч. 8), стаття «Нечуваний голод на Волівщині» (Українське слово. -- 1934. -- Ч. 29), нарис «Нужда, голод, темнота, розпука і... чехізація». (Наша земля. -- 1928. -- Ч. 7), замітка «Успіхи колядок на ``Карпатську Січ''» (Нова Свобода. -- 1939. -- Ч. 6). Саме в них публіцист уважно, дотримуючись наукових принципів, детально фіксував основні складники того, що входило у предмет етнографії, порушуючи водночас важливі для розвитку духовної культури соціальні проблеми.

Важливість цього аспекту діяльності Ґрен- джі-Донського підкреслював відомий дослідник О. Мишанич, вважаючи, що зібрані й видрукувані ним у періодиці та окремими виданнями фольклорно-етнографіні записи, верховинські казки, переклади словацькою мовою (Підкарпатські народні твори. -- Прага, 1937; Братислава, 1943) «є помітним внеском у публікацію усної народної словесності Закарпаття» [21, с. 69].

Інтерес В. Ґренджі-Донського до етнографічної діяльності як способу осягнення джерел духовного буття свого народу зумовлений пануючими на той час у краї суспільно-політичними умовами, а також властивими суспільному розвитку процесами, що викристалізувалися наприкінці ХУІІІ -- на початку ХІХ ст. Як зазначено в навчальному посібнику «Етнографія України», «на Україні активізація етнографічного вивчення наприкінці XVIII -- початку ХІХ ст. великою мірою пов'язана з посиленням національно-визвольної боротьби і процесом зростаючого національно-культурного відродження слов'янських народів, з протидією агресивній централізаторській та асиміляторській політиці іноземних поневолювачів щодо українського народу» [22, с. 16].

Таким чином, зацікавлення Ґренджі-Дон- ського народознавством, вивченням побуту, звичаїв, народної мови було зумовлене не лише патріотизмом, не просто потребою довести самобутність підкарпатських русинів-українців, а й конкретними історичними умовами -- посиленням боротьби за соціальні права та національне самоствердження. У процесі пошуків національної ідентичності бажання краще пізнати свій народ як етнос лише зміцнювалося. В. Ґренджа-Донський зберігав інтерес до етнографії упродовж усього життя, а на початку 70 -х рр. підготував великий за обсягом істори- ко-етнографічний нарис «Матеріальна й духова культура селян волівської Верховини з кінцем ХІХ і початком ХХ століття» [13]. В уривку «Свято Різдва на Закарпатті», що видрукуваний на сторінках щоденника «Америка», у ч. 207 за 1984 р., він звертає увагу на значення народної творчості, мови, звичаїв як свідчення високого потенціалу духовної культури, як засобу в боротьбі з денаціоналізацією, з асиміляцією у середовищі чужих народів.

Надзвичайно велике значення у справі культурно-духовного піднесення закарпатців відводив В. Ґренджа-Донський інтелігенції, про що йдеться в його публікації «Завдання нашої інтелігенції» (1938). «Нинішня наша інтелігенція, -- писав він, -- мусить направити хиби ві-ків, мусить з тієї сірої маси нещасного «русина» зробити свідомий народ, щоб він знав, хто він такий, щоб став дійсним паном і господарем на своїй землі... Як цей тягар здолає наша українська інтелігенція, то буде найбільшим добродієм нашого українського населення з цього боку Карпат. А історія золотими буквами напише славне ім'я керманичів, що доведуть нарід до національної свідомості, культури й господарського відродження» [23, с. 205--207].

Висновки. У підсумку зазначимо, що творча та громадська діяльність Василя Гренджі-Дон- ського у 20--30-ті рр. XX ст. мала чітке спрямування на духовну царину народного буття. Він успішно використовував засоби масової інформації, зокрема часописи, для заповнення інформаційного простору ідейно й аксіологічно спрямованою інформацією, здатною ефективно впливати на індивідуальну та суспільну свідомість і пробуджувати національну, громадянську самосвідомість, формувати патріотичні й державницькі почуття. Важливо, що, стверджуючи життєдайну силу культури, збережену у фольклорно-етнографічних набутках, Ґрен- джа підносив її потуги у справі творення рідної мови, літератури, театру, долучаючись до цього процесу безпосередньо. Він відновлював історичну пам'ять русинів-українців, вказуючи на спільноукраїнські корені їхньої культури та її органічність у національному духовному просторі.

Литература

1. Мишанич О. На переломі: Літературознавчі статті та дослідження / Олекса Мишанич. - К. : Вид- во Соломії Павличко «Основи», 2002. - 437 с.

2. Мольнар М. Доля співця полонин: Причинок до творчої біографії В. Ґренджі-Донського / М. Мольнар // Зустрічі культур: З чехословацько-українських взаємин. - Братислава : Словацьке педагог. вид-во, відділ укр. літератури в Пряшеві, 1980. - С. 388-447.

3. Вегеш М. Громадсько-політична і культурно- освітня діяльність В. Ґренджі-Донського (1897-1974) / М. М. Вегеш, Л. В. Горват. - Ужгород : ТОВ «Колір Прінт», 2000. - 106 с.

4. Барчан В. Національна ідея на сторінках газети «Українське слово» / Валентина Барчан // Науковий збірник товариства «Просвіта» в Ужгороді. Річник IV (XVIII). Карпатська Україна: Національне відродження. Політичний розвиток. Персоналії : матер. міжна- род. конф., присвяченої 60-річчю Карпатської України 11-12 берез. 1999 р. - Ужгород : Два кольори, 2000. - С. 138-144.

5. Рекіта В. Історія Закарпаття у творчій спадщині Василя Ґренджі-Донського / В. І. Рекіта. - Ужгород : Ґражда, 2004. - 100 с.

6. Ґренджа-Донська З. «Ми є лишень короткі епізоди...»: Життя і творчість Василя Ґренджі-Донсько- го / Зірка Ґренджа-Донська. - Ужгород : Срібна земля, 1993. - 82 с.

7. Пестременко А. Публіцистична творчість Василя Ґренджі-Донського / Андрій Пестременко // Ду- кля. - 1972. - Ч. 2. - С. 50-54.

8. Вайда-Копанський М. Згадаймо журнал «Наша земля»/ Микола Вайда-Копанський // Календар «Нового шляху» на 1969 р. - Торонто, 1968. - С. 161-167.

9. Лісовий П. Закарпатський літературний журнал «Наша земля» / П. Лісовий // Радянське літературознавство. - 1975. - Ч. 7. - С. 74-78.

10. Ференц Н. Проблеми національної культури у пу-бліцистиці В. Ґренджі-Донського / Ференц Надія // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства : зб. наук. пр. - Ужгород : Ліра, 2000. - Вип. 3. - С. 329-336.

11. Ільницький В. Публіцистика Василя Ґренджі- Донського : [передмова] / Василь Ільницький // Ґрен- джа-Донський В. Я теж українець: Публіцистика. - Ужгород : Закарпаття, 2003. - С. 5-12.

12. Кость С. Західноукраїнська преса першої половини ХХ ст. у всеукраїнському контексті / Степан Кость. - Львів : ВЦ ЛНУ ім. Івана Франка, 2006. - 514 с.

13. Твори Василя Ґренджі-Донського / Карпатський Союз. - 1989. - Т. ІХ : Публіцистика. - 502 с.

14. Федик О. Слово. Дух. Нація / О. Федик. - Львів, 2000. - 208 с.

15. Ґренджа-Донський В. Тарас Шевченко / В. Ґренджа-Донський // Наша земля. - 1927. - 15 берез. - Ч. 2.

16. Ґренджа-Донський В. «250» / В. Ґренджа-Дон- ський // Українське Слово. - 1938. - 26 берез. - Ч. 16.

17. Ґренджа-Донський В. Двадцята річниця смерти другого ґенія нашого народу - Івана Франка //

B. Ґренджа-Донський // Українське Слово. - 1936. - 21 трав. - Ч. 19.

18. Баглай Й. Сорок років з театром / Йосип Баглай. - Ужгород : ТОВ «Колір Прінт», 1997. - 145 с.

19. Ґренджа-Донський В. Український театр // Українське Слово. - 1932. - 15 квіт. - Ч. 5.

20. Ґренджа-Донський В. Вистава підкарпатського малярського мистецтва / В. Ґренджа-Донський // Українське Слово. - 1933. - 15 січ. - Ч. 2.

21. Мишанич О. Оновлення літератури. Про літературний рух на Закарпатті 20-30-х рр. ХХ ст./ Олекса Мишанич // Карпатський край. - 1999. - Ч. 1-3. - С. 62-71.

22. Етнографія України : навч. посіб. / за ред.

C. А. Макарчука. - Львів : Світ, 1994. - 520 с.

23. Твори Василя Ґренджі-Донського / Карпатський Союз. - 1992. - Т. ХІІ : Додаткові твори, бібліографія. - 562 с.

Размещено на Allbest.ru