Діяльність уродженця України Маршала Родіона Малиновського в роки Другої світової війни

Д.Г. Новак, І.М. Романюк

Автори спробували висвітлити військову діяльність Маршала Радянського Союзу Родіона Малиновського під час Другої світової війни, його участь в бойових діях, роль в перемозі та внесок в розвиток військового мистецтва.

Ключові слова: командуючий, генерал, армія, фронт, військова операція, війська.

Новак Д.Г., Романюк И.М. ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ УРОЖЕНЦА УКРАИНЫ МАРШАЛА РОДИОНА МАЛИНОВСКОГО В ГОДЫ ВТОРОЙ МИРОВОЙ ВОЙНЫ

Подолянин Родіон Якович Малиновський відіграв значну роль в перемозі над нацизмом у Другій світовій війні та зробив великий внесок в розвиток військового мистецтва перебуваючи на посаді командуючого армією та фронтом. Його діяльність мало висвітлена в сучасній українській і зарубіжній науковій літературі.

Вивченням діяльності маршала Р. Малиновського в роки Другої світової війни займалися дослідник В. Голубович [1], військові історики М. Захаров [2], С. Іванов [3], краєзнавці В. Барабан, В. Очеретний [4] та ін. В їхніх працях подаються біографічні відомості про маршала; основна увага приділяється саме періоду війни. Також для більш повного розкриття теми автор використав мемуари радянських воєначальників, які воювали разом з Малиновським: І. Баграмяна [5], К. Москаленка [6], О. Василевського [7], Г. Жукова [8], В. Чуйкова [9].

Метою даної статті є дослідження військової діяльності маршала Родіона Яковича Малиновськокого та визначення його ролі у переможних битвах Другої світової війни з Німеччиною та Японією. Автори також мали на меті розкрити участь Малиновського в бойових діях та основних операціях війни, показати його внесок у розвиток військового мистецтва.

До початку війни Р.Я. Малиновський зробив блискучу кар'єру в Червоній Армії і мав за плечима досвід участі в Першій світовій війні, громадянських війнах в Росії та Іспанії та 25 років служби на командних, штабних та викладацьких посадах в армії.

5 травня 1940 р. Р. Малиновському в числі перших у Червоній Армії присвоюють звання генерал-майора, а в березні 1941 р. його призначають командиром щойно сформованого 48-го стрілецького корпусу Одеського військового округу [2, с. 232]. Він одразу зайнявся бойовою підготовкою з'єднання. В результаті в перші дні війни корпус показав себе одним з найкращих з'єднань Південного фронту.

За тиждень до початку війни 48-й стрілецький корпус за наказом штабу округа був висунутий ближче до державного кордону в місто Бєльці. Тут, на березі ріки Прут, і зустрів генерал-майор Р. Малиновський початок війни.

1 липня 1941 р. частини 11-ї німецької армії генерал-полковника Є. Шоберта форсували Прут. Протягом липня 1941 р. корпус Малиновського наполегливо б'ється на території Молдови і намагається стримувати переважаючі сили противника. На початку серпня 1941 р. 1-ша танкова група Е. фон Клейста оточила і розбила 6-ту і 12-ту армії в районі Умані, після чого почала рух на південь, вздовж Південного Бугу, заходячи в тил Південному фронту. І корпус, ведучи важкі оборонні бої, починає відходити до Дністра, потім на Котовськ, Миколаїв, Херсон. У районі Миколаєва склалася критична ситуація: німцям вдалося оточити корпус. Проте завдяки рішучості Малиновського корпус з боями, маневруючи, виходить з оточення [1, с. 49-50]. 16 серпня 1941 р. радянські війська залишили Миколаїв.

У серпні розгорнулися бої під Дніпропетровськом. Міст через Дніпро радянські сапери підірвали невдало, і німці по ньому прорвалися на східний берег. 25 серпня 1941 р. фашисти оволоділи містом. На Лівобережжі розгорілися жорстокі бої. У ці дні Родіона Яковича призначають командуючим 6-ю армією [1, с. 53]. Три тижні армія відбивала жорстокі атаки противника. Втративши надію прорвати її оборону, гітлерівці перенесли свої удари на інші ділянки фронту.

На початку жовтня 1941 р. армія втратила зв'язок з лівофланговим сусідом і була змушена відступати [5, с. 339-340]. Відступ завершився 28 жовтня 1941 р.; армія зайняла оборону по річці Сіверський Донець. 16 листопада 1941 р. Родіону Яковичу було присвоєно звання генерал-лейтенанта [5, с. 386]. В цей час 6-та армія обороняла Ворошиловград. 24 грудня 1941 р. генерал-лейтенанта Малиновського призначають командуючим військами Південного фронту [6, с. 149], до складу якого на той час входили 57-ма армія генерал-лейтенанта К. Подласа, 9-та армія генерал-майора Ф. Харитонова, 37-ма армія генерал-майора А. Лопатіна, 12-та армія генерал-майора К. Коротєєва, 18-та армія генерал-майора В. Колпакчі, 56-та армія генерал-лейтенанта Ф. Ремезова.

В січні 1942 р. підлеглі йому 57-ма і 9-та армії спільно з військами Південно-Західного фронту почали наступ в районі Барвінкове, Лозова і захопили на правому березі Сіверського Донця великий плацдарм. Противник зазнав значних втрат. До того ж радянські війська, скувавши значні сили ворога в цьому районі, позбавили німецьке командування свободи маневру з'єднаннями південного крила радянсько-німецького фронту [1, с. 78].

12 травня 1942 р. правофлангові 9-та, 57-ма і 37-ма армії Південного фронту спільно з арміями Південно-Західного фронту перейшли в наступ на Харків і прорвали оборону противника. Але 17 травня німецьке командування, зосередивши на флангах радянської ударної групи крупні танкові угрупування, завдало флангових ударів, внаслідок чого три радянські армії: 13- та, 6-та і 57-ма опинилися в оточенні та були розбиті. Причинами цієї поразки стали недооцінка сил противника та заборона Сталіна припинити наступ на Харків, коли виникла явна загроза з флангів [7, с. 206-207]. 28 червня 1942 р. німці перейшли в широкомасштабний наступ. Під запеклим натиском противника війська Малиновського були змушені відступати; 17 липня 1942 р. впав Ворошиловград. Фронт відкотився до річки Дон. 28 липня 1942 р. армії Південного фронту були передані Північно-Кавказькому фронту.

В серпні 1942 р. Малиновського призначають командуючим 66-ю армією Сталінградського фронту, яка вступила в бій 5 вересня 1942 р. в районі північніше Сталінграда. Протягом вересня-жовтня 1942 р. 66-та армія разом з 1-ю гвардійською (генерал-майор К. Москаленко) та 24-ю (генерал-майор Д. Козлов) арміями контратакувала лівий фланг 6-ї німецької армії, яка штурмувала Сталінград, і надавала підтримку військам, обложеним у місті. В жовтні 1942 р. Р.Я. Малиновського призначають заступником командуючого Воронезьким фронтом, який вів бої на берегах Дону [3, с. 71].

В кінці листопада 1942 р., коли німці вже були оточені в районі Сталінграда, генерала Малиновського призначають командуючим 2-ю гвардійською армією, яка формувалася в районі м. Камишин. Для деблокування армії Ф. Паулюса німецьке командування створило групу армій «Дон» на чолі з генерал-фельдмаршалом Е. фон Манштейном. 12 грудня 1942 р. це угруповання, намагаючись деблокувати оточені під Сталінградом німецькі війська ударом з району м. Котельниково, перейшло у наступ, і 13 грудня частини 4-ї танкової армії, форсувавши притоку Дону Єсауловський Аксай, захопили хут. Верхньокумський. До оточених під Сталінградом військ їм залишалося пройти 40-45 км. Тоді назустріч ударному угрупованню противника вирушила 2-га гвардійська армія під командуванням Р. Малиновського. Подолавши 250-280 км бездоріжжя, 18 грудня 1942 р. з'єднання армії з ходу вступили в бій на річці Мишкова і припинили подальше просування німців. 24 грудня у взаємодії з частинами 5-ї ударної (генерал-лейтенант В. Цвєтаєв) і 51 -ї (генерал-майор М. Труфанов) армій вони зламали опір ворога, наступного дня підійшли до річки Єсауловський Аксай, а 29 грудня визволили м. Котельниково. Важливу роль у цій операції відіграло вміння Малиновського правильно оцінити оперативну обстановку, підготувати війська до бойових дій, з ходу вступити у бій. Армія, розвиваючи наступ, 7 січня 1943 р. звільнила Новочеркаськ і підійшла до Ростова [7, с. 274-277].

2 лютого 1943 р. Р. Малиновського призначають командуючим військами Південного фронту [8, с. 146]. Війська фронту завдяки його військовій майстерності здійснили низку успішних операцій: зокрема, форсували Дон і в ході жорстоких боїв 14 лютого 1943 р. визволили Ростов. Того ж дня війська фронту вийшли до річки Міус, де зупинились. 22 березня 1943 р. генерал-полковника Р. Малиновського призначили командуючим військами Південно-Західного фронту, який до серпня 1943 р. вів бої місцевого значення. 13 серпня 1943 р. його війська, форсувавши Сіверський Донець, розгорнули наступ проти німецького угруповання в Донбасі. Цьому районові Гітлер надавав великого оборонного значення. Стрімкий наступ не вдався, але він відтягнув на себе частину німецьких з'єднань з-під Курська. Однак після визволення Харкова військами Степового фронту німецьке командування 1 вересня почало відводити донбаське угруповання на рубіж р. Молочної для прикриття підступів до нижньої течії Дніпра й до Криму. Армії Південно-Західного фронту завдавали противникові нищівних ударів і, визволивши 22 вересня увесь Донбас, вийшли на лінію Новомосковськ - річка Молочна. Ця перемога стала важливим етапом у подальшому розгортанні наступу Червоної Армії.

23 вересня війська під командуванням Р. Малиновського досягли Дніпра й силами 6-ї та 12-ї армій під командуванням І. Шльоміна та О. Данилова створили в районі Вовничі плацдарм 7 км завглибшки і 6 км завширшки. Переправившись 4-5 жовтня на лівий берег, дивізії 12-ї армії взяли участь у визволенні Запоріжжя.

Здолавши запеклий опір німців, війська фронту 10 жовтня підійшли до внутрішньої лінії оборони, але прорвати її з ходу не вдалося. В ніч на 13 жовтня на спостережному пункті неподалік с. Богданівки відбулося розширене засідання військової ради з участю командуючих родами військ фронту, арміями, командирів механізованого й танкового корпусів. Генерал Р. Малиновський, який і раніше вдавався до сміливих імпровізацій, і цього разу всупереч усталеним канонам воєнного мистецтва запропонував штурмувати запорізький плацдарм і місто вночі.

13 жовтня о 22-й годині розгорнувся наступ на 30-кілометровому фронті. Головного удару завдавала 8-ма гвардійська армія генерал-лейтенанта В. Чуйкова у взаємодії з 1-м гвардійським механізованим корпусом генерал-лейтенанта І. Руссіянова і 23-м танковим корпусом генерал-лейтенанта Ю. Пушкіна, що рухалися від Любимівки - Бекарівки в напрямку Мокрої - Запоріжжя. З північного сходу наступала 12-та армія генерал-лейтенанта О.І. Данилова, а з південного сходу -- 3-тя гвардійська армія генерал-лейтенанта Д.Д. Лелюшенка. Це угруповання підгримувала 17-та повітряна армія генерал-лейтенанта авіації В.О. Судця. Раптовість удару ошелешила противника, чим скористалися війська фронту. Вони прорвали оборону й змусили ворога відступити, а 14 жовтня оволоділи м. Запоріжжям [9, с. 394].

Внаслідок Запорізької операції склалися сприятливі умови для наступу військ Південного фронту у фланг і тил мелітопольського угруповання гітлерівців, виходу до пониззя Дніпра та ізоляції противника з суші в Криму.

Упродовж війни військова майстерність Р. Малиновського дедалі зростала. Одним з перших воєначальників він на практиці довів, зокрема під час штурму Запоріжжя, що нічні бої можна успішно проводити не лише дрібними підрозділами, а й силами армій і навіть цілого фронту.

30 січня 1944 р. війська Р. Малиновського перейшли в наступ з метою ліквідації нікопольсько-криворізького угруповання противника. 5 лютого в результаті обхідного маневру було звільнено місто Апостолове; це поставило німецькі війська під загрозу оточення. 8 лютого звільнено Нікополь, а 22 лютого війська 46-ї армії генерал-лейтенанта В. Глаголєва звільнили Кривий Ріг. Фронт вийшов на річку Інгулець. Взимку 1944 р. війська 3-го Українського (до 20 жовтня 1943 р. - Південно-3ахідний) і 4-го Українського фронтів, розгромивши в боях дивізії 6-ї німецької і 3-ї румунської армій, визволили від німців Нікопольський та Криворізький промислові райони. Таким чином, вони зірвали план гітлерівського командування налагодити сухопутний зв'язок з 17-ю армією в Криму [7, с. 384-385].

Навесні того ж року силами 3-го Українського фронту під командування Р. Малиновського було здійснено Березнегувато-Снігурівську операцію. З 6 по 16 березня війська цього фронту розгромили 7 піхотних, 2 гірськострілецькі й танкову дивізії ворога, визволили значну частину Правобережної України й оволоділи плацдармом на Південному Бузі, а 26 березня за сприяння сил Чорноморського флоту розгорнули Одеську наступальну операцію. Подолавши оборонні рубежі німців, вони 28 березня увійшли в Миколаїв, форсували Південний Буг, 31 березня визволили Очаків, 5 квітня - Роздільну, а вранці 10 квітня - Одесу. Два дні потому війська правого крила фронту оволоділи Тирасполем і форсували Дністер [7, с. 393395].

У травні 1944 р. генерал армії Р. Малиновський прийняв від Маршала Радянського Союзу І. Конєва 2-й Український фронт [4]. На той час він вже зарекомендував себе полководцем, що уміє точно визначати свої сили і задуми противника, з урахуванням бойових можливостей своїх військ безпомилково визначати напрям головного удару, тісно взаємодіяти з командуванням сусідніх фронтів і армій, діяти рішуче і обачливо.

Під час Яссько-Кишинівської наступальної операції, проведеної 20-29 серпня 1944 р., Р. Малиновський командував військами 2-го Українського фронту, які мали завдання разом з 3-м Українським фронтом (генерал армії Ф. Толбухін) розгромити німецьку групу армій «Південна Україна» (50 дивізій), зосереджених у районі Ясс, Кишинева й Бендер.

20 серпня почався наступ зустрічними ударами військ -- з півночі 2-го Українського і з півдня 3-го Українського фронтів. Прорвавши оборону, вони до 25 серпня завершили оточення головних сил противника й, розвиваючи наступ, 27 серпня оволоділи Фокшанами, а 29-го вийшли до Плоєшті. За короткий час у боях було розгромлено 22 німецькі і майже всі румунські дивізії. Внаслідок цієї операції, що закінчилася визволенням Молдови, Румунія оголосила війну Німеччині і докорінно змінилося воєнно-політичне становище на Балканах [10, с. 13].

У вересні 1944 р. Родіону Яковичу було присвоєно звання Маршала Радянського Союзу. Восени того ж року під час Дебреценської операції війська 2-го Українського фронту завдали відчутних ударів групі армій «Південь» і вибили німців з Трансільванії, а також допомогли 4му Українському фронтові у штурмі Карпат і визволенні Закарпаття. 2-й і 3-й Українські фронти під командуванням маршалів Р. Малиновського й Ф. Толбухіна провели 29 жовтня 194413 лютого 1945 р. Будапештську операцію, в ході якої оточили й ліквідували чисельне угруповання німців; 13 лютого було визволено Будапешт. Потім була Віденська операція (16 березня-15 квітня 1945 р.), в ході якої була прорвана німецька оборона на озері Балатон і 13 квітня був звільнений Відень. В ході Братиславсько-Брновської операції війська Малиновського 4 квітня звільнили Братиславу, а 26 квітня - Брно. Війська 2-го Українського фронту спільно з військами 3-го і 4-го Українських фронтів завершили визволення Угорщини, прогнали гітлерівців зі сходу Австрії і частини Чехословаччини й відкрили шлях для наступу в південні райони Німеччини [2, с 246-250].

День перемоги над Німеччиною Родіон Якович Малиновський зустрів у Відні. Але на сході ще залишалося вогнище агресії - Японія, і для його ліквідації створюється кілька нових фронтів, головну роль серед яких повинен був зіграти Забайкальський. Родіон Якович отримав призначення на посаду його командуючого.

У травні - липні 1945 р. було здійснено перегруповування військ - з Європи на Далекий Схід для участі в розгромі японської армії по єдиній Транссибірській залізничній магістралі були перекинуті три загальновійськові і одна танкова армії (39 дивізій і бригад). Такого крупного перегруповування військ в історії воєн ще не було.

Головною ударною силою японської армії була Квантунська армія. Вона мала 31 піхотну дивізію, 9 піхотних бригад, 2 танкові бригади і 2 авіаційні армії, тож була досить значною силою. До того ж її війська були добре навчені, підготовлені до бойових дій на даному театрі, достатньо забезпечені всім необхідним для ведення бойових дій [7, с. 543-545].

9 серпня 1945 р. радянські війська перейшли в наступ. Квантунська армія виявилася оточеною, а її оперативна оборону було прорвано [7, с. 559].

Сміливі повітряні десанти, підкріплені наземними танковими з'єднаннями, захопили міста Чаньчунь, Мукден, Порт-Артур. Через тиждень головнокомандувач Квантунської армії генерал Ямада опинився в полоні. 2 вересня 1945 р. Японія беззастережно капітулювала.

Високе полководницьке мистецтво, видатні заслуги Родіона Яковича Малиновського, проявлені під час розгрому Квантунської армії, були відзначені присвоєнням йому звання Героя Радянського Союзу [2, с. 252].

Р.Я. Малиновський став одним з видатних полководців Другої світової війни. Його військовий талант всебічно проявився в оборонних боях на Півдні України, у Сталінградській, Запорізькій, Яссько-Кишинівській, Будапештській та Хінгано-Мукденській битвах та інших операціях. Ним вперше був застосований прийом нічної наступальної операції крупним військовим об'єднанням, відточені прийоми взаємодії наступаючих сухопутних військ з тактичними повітряним та морським десантом.

маршал малиновський військовий

Джерела та література

1. Голубович В.С. Маршал Малиновский / В.С. Голубович. - К.: Политиздат Украины, 1988. - 224 с.

2. Захаров М.В. Маршал Советского Союза Родион Малиновский / М.В. Захаров // Полководцы и военачальники Великой Отечественной. - Вып. 1. - М.: Молодая гвардия, 1971. - С. 221-252.

3. Иванов С.П. Маршал Советского Союза Р.Я. Малиновский / С.П. Иванов // Военно-исторический журнал. - 1972. - № 11 - С. 70-73.

4. Барабан В., Очеретний В. Талант полководця / В. Барабан, В. Очеретний // Вінницька правда. - 1988. - 8 грудня. - С. 4.

5. Баграмян И.Х. Так начиналась война / И.Х. Баграмян. - К.: Политиздат Украины, 1988. - 448 с.

6. Москаленко К.С. На південно-західному напрямі: 1941-1943. Спогади командарма. В 2 кн. / К.С. Москаленко. - Кн. 1. - К.: Політвидав України, 1984 - 492 с.

7. Василевський О.М. Справа всього життя / О.М. Василевський. - К.: Політвидав України, 1989. - 590 с.

8. Жуков Г.К. Спогади і роздуми: У 2 т. / Г.К. Жуков. - Т. 2. - К.: Політвидав України, 1990. - 496 с.

9. Чуйков В.І. Від Сталінграда до Берліна / В.І. Чуйков. - К.: Політвидав України, 1982. - 702 с.

10. Печенкин А. А. Командующие фронтами 1944 года / А.А. Печенкин // Военно-исторический журнал. - 2005. - № 11. - С. 9-22.

Размещено на Allbest.ru