Зміни соціальної структури населення Поділля під впливом формування радянської ідентичності у роки НЕПу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміни соціальної структури населення Поділля під впливом формування радянської ідентичності у роки НЕПу

А.О. Сидоренко

Анотації

У статті досліджується питання зміни соціальної структури населення Поділля під впливом формування радянської ідентичності у роки НЕПу (1921-1928 рр.), а саме збільшення робітничого класу як соціальної бази підтримки свого режиму.

Ключові слова: Поділля, НЕП, більшовики, радянська влада, робітники, пільги, "непмани".

Сидоренко А.О. ИЗМЕНЕНИЯ СОЦИАЛЬНОЙ СТРУКТУРЫ НАСЕЛЕНИЯ ПОДОЛЬЯ ПОД ВЛИЯНИЕМ ФОРМИРОВАНИЯ СОВЕТСКОЙ ИДЕНТИЧНОСТИ В ГОДЫ НЭПа

В статье исследуется вопрос изменения социальной структуры населения Подолья под влиянием формирования советской идентичности в годы НЭПа (192 -1928 гг.), а именно увеличение рабочего класса как социальной базы поддержки своего режима.

Ключевые слова: Подолье, НЭП, большевики, советская власть, рабочие, льготы, "нэпманы".

Sydorenko A.O. CHANGES IN THE SOCIAL STRUCTURE OF THE POPULATION OF PODIL- LIA UNDER THE INFLUENCE OF THE FORMATION OF SOVIET IDENTITY DURING THE NEP PERIOD

The article examines the issue of changing the social structure of the population of Podillia under the influence of the formation of the Soviet identity during the NEP period (1921-1928), namely an increase in the working-class as the social base for supporting its regime.

Keywords: Podillia, NEP, the Bolsheviks, Soviet authorities, workers, facilities, "Nepmen".

Потреба отримання достовірної інформації про хід та наслідки соціально-економічних і громадсько-політичних перетворень 1920-х рр. в Україні визначає підвищену увагу до особливостей розвитку різних її регіонів. Однак аналіз існуючого наукового доробку із зазначеної проблематики свідчить, що в історичній літературі місцевий матеріал залучається переважно з ілюстративною метою, а регіональні особливості розчиняються в загальноісторичному контексті. Водночас на Поділлі існували досить відмінні від інших частин України специфічні риси впровадження, становлення й розвитку нової економічної політики. Таким чином, актуальність теми зумовлена необхідністю аналізу та узагальнення регіональних особливостей як сукупності складових, які відтворюють цілісну картину впливу НЕПу на формування соціального складу населення в загальнодержавному масштабі.

Використані у дослідженні джерела становлять матеріали фондів Державного архіву Вінницької області (ДАВО). Їх вивчення дало можливість розкрити суть політики більшовиків у роки НЕПу, динаміку формування соціального складу населення Поділля, здобутки і прорахунки влади під час впровадження різних заходів нової економічної політики. Документи справ цих фондів містять, окрім офіційної думки, цінну, часто непересічну, позалаштункову інформацію. Праці С.Л. Трухманової [1], Д.С. Гриня [3], С.В. Кульчицького [5], Г.В. Єфіменка [8] містять фактичний матеріал статистичних даних та основні документи, як вплинули на формування соціального складу населення Поділля у роки НЕПу. Адже впровадження нової економічної політики сприяло пожвавленню розвитку усіх галузей народного господарства України, відкрило нові перспективи та суттєво змінило соціальну структуру її населення.

Тому розгляд змін кількості та складу мешканців Поділля дозволяє простежити наслідки втручання більшовицької влади у процеси соціального розвитку, а саме розшарування населення на вигідні для неї соціальні групи.

У 1923 р. у Вінниці вже існувало 46 диференційованих груп та прошарків населення, які розрізнялися за основними видами занять. Однією з найбільших соціальних груп міста були державні службовці. За даними міського перепису 1923 р., їх у Вінниці нараховувалося 5 161 чол., серед яких службовців міської адміністрації та органів суду було 561 чол., обліково- контролюючого персоналу - 857 чол., культурно-освітнього - 507 чол., медичного - 466 чол. тощо. Зазначимо, що до державних службовців у 1923 р. відносились і працівники зв'язку, які іменувались тоді "працівниками народного зв'язку" [1, с. 75].

Наступною соціальною групою, що вирізнялася серед жителів міста своєю зростаючою чисельністю та ідеологічною увагою з боку влади, були представники робітничого класу. За допомогою комуністичної ідеології пролетаріат у цих умовах отримує нове соціальне обличчя - політично свідомого, згуртованого навколо партії класу. Потрібно підкреслити, що у зв'язку з швидким розвитком різних галузей промисловості міста зростає і його чисельність. Якщо на 1923 р. робітників різного профілю нараховувалось 3 670 чол., то на початок 1930-х рр. Вінниця виявляє тенденцію стати осередком робітництва, якого налічувалося вже 15 000 чол. [1, с. 79].

Зростання чисельності робітників на Поділлі було також результатом політики влади, що намагалася таким чином збільшити соціальну базу підтримки свого режиму. У доповіді на УІІІ Подільській губернській партійній конференції у липні 1922 р. вказувалося, що Подільська організація КП(б)У є організацією немісцевого походження [2, арк. 54]. Переважна частина її сформувалася за рахунок демобілізованих червоноармійців тих військових частин, що приходили "будувати радянську владу". Таким чином, подільська комуністична організація має більш ніж 50% робітників у своєму складі, хоча повинна була б бути селянською [2, арк. 54].

Враховуючи, що на підтримку селянства більшовики не могли розраховувати, їм лишалося зміцнювати місцевий пролетаріат. Ще з початку 20-х рр. постановою Ради праці та оборони РРФСР від 28 лютого 1921 р. "Про поліпшення постачання робітників" їм гарантувалися пільги.

Це відбувалося якраз тоді, коли на півдні України панував голод 1921-1923 рр., а регіони України забезпечували голодуючих Поволжя. Х з'їзд РКП(б) (8-16 березня 1921 р.) дав настанову на припинення декласування робітничого класу. На засіданні пленуму Подільського губкому КП(б)У відзначалося, що незважаючи на нечисленність та декласованість пролетаріату Поділля, він має бути збережений та повинен стати підпорою партії [2, арк. 9]. економічний політичний соціальний

Була підвищена зарплата робітникам, скасована зрівнялівка, встановлена залежність між продуктивністю праці та її оплатою. Натуральне преміювання поступово переводилося в суто грошове. Соціальний статус категорії робітників підвищується.

У січні 1921 р. РНК РРФСР видає декрет про скасування плати робітників та службовців за житло, користування водопроводом, каналізацією, газом, електроенергією та лазнями, про соціальне забезпечення. Навесні 1921 р. приймається постанова Ради праці та оборони ("РПО") про забезпечення робітників взуттям, одягом, милом, іншими предметами широкого вжитку [3, с. 10]. В той же час влада вилучає у населення вироби з дорогоцінних металів, спустошує церкви і монастирі. Триває великий перерозподіл цінностей.

Декретом РНК РРФСР "Про заходи поліпшення житлових умов трудящих та про заходи боротьби із руйнуванням житла" навесні 1921 р. було констатовано критичний стан житлових будівель та катастрофічну нестачу міських помешкань [4, арк. 12]. На Поділлі, як у прикордонному регіоні, де була зосереджена велика маса військ, це становище загострювалось потребою надання житлової площі демобілізованим червоноармійцям. Вирішенням цих питань займалися відділи житлового господарства. Протягом 1920-х рр. перевагою при наданні житла у Вінниці користувалися робітники, члени профспілок та військовослужбовці [4, арк. 36].

Також передбачалася допомога на випадок пологів дружин робітників і службовців, що не мали самостійного заробітку [5, с. 112]. Спочатку - одноразова на речі догляду за новонародженими в розмірі місячної основної допомоги, передбаченої для тимчасової втрати працездатності, а потім - щомісячна впродовж 9 місяців у половинному розмірі допомоги при тимчасовій втраті останньої. Для утриманців робітників та службовців встановлювалися й соціальні гарантії у разі смерті годувальника. Пенсія для них мала надаватися в розмірі найменшої тарифної ставки даної місцевості на одну особу і на кожну іншу особу - у розмірі половинної відповідної ставки, але не більше двократної на всю родину. Допомога на випадок смерті годувальника передбачалася й у разі відсутності голови родини з нез'ясованої причини.

Положення від 10 грудня 1921 р. "Про соціальне забезпечення робітників і службовців на випадок тимчасової і постійної утрати працездатності і членів їх сімей на випадок смерті годувальника" передбачало шість видів державної допомоги для найманих працівників: при тимчасовій утраті працездатності, на випадок материнства або інвалідності, втрати членами родин годувальника, смерті (на поховання), а також медичну. Перший вид допомоги - на випадок тимчасової непрацездатності - передбачався на строк до 25 тижнів (6 місяців та 1 тижня) у розмірі повного заробітку. Тобто порівняно із січнем 1921 р. термін допомоги подовжувався в 1,5 рази, але розмір її залишався незмінним [5, с. 113].

Зважаючи на обмеженість житлофонду, було встановлено нормоване житлове забезпечення городян. Згідно з "Житловим кодексом УСРР" 1923 р., норма житлоплощі, якою мали забезпечуватися городяни, не могла перевищувати 13,65 кв. м на особу, не враховуючи допоміжних приміщень - ванних та туалетних кімнат, кухонь, коридорів і комор. Залежно від місцевих умов, міським та селищним радам дозволялося зменшувати площу до 9,1 кв. м на особу. Такі норми отримали назву "голодних" [5, с. 121]. Формально це правило не поширювалося на робітників і службовців, котрим дозволяли займати "надлишки" житлоплощі у розмірі до половини житлової норми - щоправда, виключно за умови, якщо вона не становила собою окрему кімнату.

У 1928 р. у зв'язку із загостренням житлової кризи розмір "надлишків" для категорії "трудящих" було обмежено наполовину - до 25% відповідної норми (в абсолютних цифрах їх гранична межа становила 9,1 кв. м). У дійсності пільги "для трудящих" виявилися нездійсненними. Для більшості робітників недосяжною мрією залишалися навіть мізерні норми житлоплощі. За переписом 1926 р., вони були забезпечені житлом гірше, ніж інші категорії населення, - лише на третину від встановленої норми, тобто на кожного робітника припадало у середньому по 4,9 кв. м житлової площі [5, с. 122].

Продовжується практика створення комунальних квартир, виселення підприємців, купців, старої інтелігенції, заможних міщан, представників тих соціальних верств населення, що вважалися ворожими існуючій владі. Президія Вінницької міської ради вирішує здійснювати подальшу пролетаризацію правлінь житлових кооперативів, а також, зважаючи на житлову кризу, провести кампанію з ущільнення та виселення нетрудового населення. Наступ на "соціально ворожі" групи триває у різних напрямах. Так, у звіті Вінницької міськради у 1928 р. було відзначено, що кількість приватних торгових підприємств зменшилася до 505. За недотримання цін притягнено до карної відповідальності 10 приватних підприємців [4, арк. 21].

Заходи уряду для відбудови промисловості, її концентрації, реорганізації управління нею та переведення державної промисловості на госпрозрахунок вилилися у серію оргнаборів робітників на біржах праці та безпосередньо на підприємствах. В першу чергу враховувалися спеціальність, кваліфікація робітника, наявність трудового стажу роботи. Тут ставали у пригоді колишні робітники, що поверталися із сіл, збільшуючи населення міст.

Характерною ознакою того часу була наявність і зростання групи населення міста, яку в народі називали "непманами" [2, арк. 35]. У звітах міського перепису вони зазначаються як хазяї, класифікуючись при цьому на хазяїв-одиночок, тих, що працюють з членами своєї сім'ї чи найманими робітниками, тощо. У початковий період НЕПу таких людей у Вінниці офіційно було 688 чол. [6, арк. 12].

Цікавим є і те, що, поряд із певною свободою торгівлі та підприємництва, НЕП реанімував до життя таку групу населення міста, як прислуга. Представників цієї професії у Вінниці нараховувалось 799 чол., з яких 185 вважались особистою прислугою [7, арк. 204].

Однією з найбільш значущих у модернізації країни була роль інтелігенції. У 1920-ті рр. влада пильно стежила за настроями інтелігенції і робила все, щоб формувати їх у потрібному для "комуністичного будівництва" руслі [8, с. 110]. Варто наголосити на недовірливому ставленні інтелігенції до більшовицької влади у перші роки її існування. Більшовики відповідали тим же. Проте ціла низка чинників змушувала більшовиків іти на співпрацю у 1920-х рр. Зокрема, вчительство допомагало більшовикам завойовувати довіру селянства. На відміну від міст, де спостерігалась велика скупченість населення та існувало чимало засобів для успішної агітації і пропаганди, становище на селі не було сприятливим для комуністичного впливу. У більшовицького керівництва не вистачало ні фінансових, ні кадрових можливостей для проведення тут такого роду кампаній. На селі всі знали одне одного, і агітація з боку незнайомих людей чи малоавторитетних селян-бідняків не могла бути дієвою. Лише до думки знайомої, поважної і освіченої людини селяни могли прислухатися. Вчителі в цих умовах були тією силою, що могла стати (і стала) своєрідним агентом впливу нової влади.

Та з приходом радянської влади межа між селянином, робітником та інтелігентом ставала все більш розмитою, адже в селах школам виділяли землю, яку вчителі змушені були обробляти власними силами за рахунок годин, відведених для навчання, чи у особистий вільний час, часто доглядали за худобою.

Таким чином, політика НЕПу вплинула на збільшення населення Поділля, особливо робітничого класу. Зміни соціального складу населення відповідали загальним тенденціям політики держави щодо українців. Крім того, відбудова промисловості та відновлення товарно- виробничих відносин сприяли ще більшому розшаруванню суспільства, появі нових та зникненню старих категорій. На тлі цих процесів у соціальній структурі населення зростає чисельність службовців та робітників - як результат політики влади, що таким чином намагалась збільшити соціальну базу підтримки свого режиму.

Джерела та література

1. Трухманова С.Л. Вплив зайнятості міського населення Поділля на тип кожного міста 20-х - початку 30-х рр. ХХ ст. / С.Л. Трухманова // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського. Вип. ІІІ. Серія: Історія: Збірник наукових праць / За заг. ред. проф. П.С. Григорчука. - Вінниця, 2001. - С. 75-82.

2. Держархів Вінницької області. - Ф.П. 1. - Оп. 1-а. - Спр. 23. - Арк. 54 / Протокол заседаний VIII Подольской губернской партийной конференции.

3. Гринь Д.С. Соціально-демографічні процеси в містах України 1920-1930-ті рр. : автореф. дис. ... канд. іст. наук. : спец. 07.00.01 "Історія України" / Дмитро Костянтинович Гринь. - К., 2000. - 18 с.

4. Держархів Вінницької області. - Ф.Р. 151. - Оп. 1. - Спр. 3. - Арк. 36 / Отчет Исполнительного комитета Винницкого городского Совета народных депутатов об политтическом и экономическом состая- нии города.

5. Нариси повсякденного життя радянської України в добу непу (1921-1928 рр.) : Колективна монографія / Відп. ред. С.В. Кульчицький: В 2 ч. - Ч. 2. - К. : Інститут історії України НАН України, 2010. - 382 с.

6. Держархів Вінницької області. - Ф.П. 1. - Оп. 1. - Спр. 57. - Арк. 12 / Отчет ревизионной комиссии Подольского губернского комитета КП(б)У об отношении населения края к НЭПу.

7. Держархів Вінницької області. - Ф.П. 29. - Оп. 1. - Спр. 293. - Арк. 204 / Отчет Винницкого окружного комитета КП(б)У об материальном состоянии населения города.

8. Єфіменко Г.В. Громадська робота як чинник повсякденного життя вчителя / Г. Єфіменко // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвід. зб. наук. пр. Вип. 15 / Відп. ред. С.В. Кульчицький. - К. : Ін-т історії України НАН України, 2006. - С. 108-131.

Размещено на Allbest.ru