Кадрова політика уряду Російської імперії в Україні-Гетьманщині у 1730-1750-х роках

КАДРОВА ПОЛІТИКА УРЯДУ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ В УКРАЇНІ-ГЕТЬМАНЩИНІ У 1730-1750-х РОКАХ

С.А. Лапшин

Ключові слова: правління гетьманського уряду, інкорпорація, політична влада, державні посади.

Наступ російського уряду на автономні права України, як свідчить аналіз політичних та економічних відносин України з Російською імперією у XVIII ст., супроводжувався обмеженням прав українського народу, посиленням централізації, русифікації, використанням його людських та матеріальних ресурсів. Функціонування Правління гетьманського уряду (далі - ПГУ) у 1734-1750 рр. характеризувалося комплексом інкорпораційних за характером заходів, спрямованих на підпорядкування вищих державних органів Гетьманщини загальноімперським владним структурам, асиміляцію цих органів до державної влади Російської імперії.

Функціонування ПГУ та інкорпораційні заходи Російської імперії привертали увагу дослідників, зокрема М. Грушевського, І. Джиджори, О. Лазаревського, Л. Мельника, В. Смолія.

Проте системний аналіз питання призначення на державні посади у період функціонування ПГУ відсутній.

Ліквідовуючи у 1734 р. інститут гетьманства і запроваджуючи колегіальне управління Гетьманщиною за переважаючою участю російських представників, російський уряд великого значення надавав кадровій проблемі, що пояснюється необхідністю підтримки імперського курсу з боку державних службовців Гетьманщини. Тому впродовж досліджуваного періоду російський уряд контролював кадрову політику і активно в неї втручався.

Адміністративно-політичний характер функціонування ПГУ визначала «Інструкція Її Імператорської Величності, якою необхідно керуватися Правлінню Гетьманського уряду до майбутнього обрання гетьмана», видана 31 січня 1734 р. В питаннях кадрової політики інструкція рекомендує голові ПГУ О. Шаховському «.. .вивчати, хто з старшини та козаків до Нас та нашої політики лояльний і які посади вони можуть займати у випадку звільнення полковницьких та старшинських посад» [1, с. 369].

Окремо О. Шаховському доручалося контролювати, щоб кандидати на посади і великоросійські адміністратори-члени ПГУ, ГВС були достойними особами і переконували б українське населення у перевагах участі великоросіян в управлінні Гетьманщиною: «.щоб малоросійський народ великоросіянами був задоволений і звикав до їхнього правління» [1, с. 370].

В інструкції ґрунтовно визначено питання призначення на посади старшини. Так, вона вимагає проводити вибори на посади генеральної, полкової та сотенної старшини згідно з пунктом 3 «Рішучих статей»: «...обирати генеральну старшину, полковників, полкову старшину та сотників вільними голосами за давнім звичаєм серед знатних та вірних Імператриці осіб, від яких козакам і посполитим образ та розорення не було. На посади генеральної старшини і полковників обирати двох-трьох кандидатів і надсилати прохання про призначення до Її Імператорської Величності». Повноваження гетьмана призначати полкову старшину і сотників переходили до ПГУ: «.на вакантні посади полкової старшини та сотників обирати з загальної ради двох-трьох кандидатів з додаванням думки, хто з них гідний обійняти цю посаду» [1, с. 369370].

З початку XVIII ст. і впродовж досліджуваного історичного періоду уряд Російської імперії зберігав за собою право контролю за кадровою політикою Гетьманату та, більше того, активно в неї втручався. Так, в «Рішучих статтях» Д. Апостола закріплювалося положення, згідно з яким право призначення на посади генеральної старшини належало імператору. Українському регіментареві лише надавалося право представляти кандидатів для затвердження в Санкт- Петербурзі. Інструкція міністру-резиденту Ф. Наумову та «Рішучі статті» гетьмана Д. Апостола дозволяли обрання полковників та інших чинів «вільними голосами», але існували певні обмеження: «вільними голосами» обирали 2-3 кандидатів, які повинні були обов'язково характеризуватися вірністю імператриці [2, с. 306-307].

Після смерті Д. Апостола вирішальне слово при затвердженні представлених полковою старшиною кандидатур перейшло до Голови ПГУ. До того ж, у цей час поширилася практика прийняття рішень з кадрових проблем безпосередньо у вищих владних інстанціях імперії.

Пункт 5 «Інструкції ПГУ» відновив порядок, визначений Петром І в указі від 22 січня 1715 р., а саме двоступеневі вибори: спочатку «вільними голосами» обирали 2-3 кандидатів, з яких Голова ПГУ таємно обирав та рекомендував одного «заслуженого, знатного і вірного», й тільки православних; рекомендованого Головою ПГУ кандидата на посаду генеральної старшини й полковників затверджував імператор, а кандидатів на посади полкової старшини й на сотницькі уряди - одноосібно Голова ПГУ [1, с. 369-370].

Компетенція звільняти з посади генеральної старшини й полковників належала російському уряду за донесенням Голови ПГУ. Полкову старшину й сотників міг звільняти одноосібно Голова ПГУ.

У зв'язку з побоюваннями уряду Російської імперії можливих невдоволень та навіть протидій його діяльності було видано наказ генерал-лейтенанту князю О. Шаховському щодо призначення на посади лояльних до Російської імперії чиновників: «Малоросійських старшин, які були призначені при гетьмані Д. Апостолі, і не прийняли присягу, наказуємо Вам розглянути і визначити, хто призначений по заслугах і по достоїнству, тих до присяги привести, а тих, хто не достойний - відсторонити від займаних посад» [3, с. 388].

Справи щодо претендентів із додаванням думки Голови ПГУ відсилалися до Канцелярії малоросійських справ Сенату, яка патентом за підписом Її Імператорської Величності та відбитком державної печатки призначала службовця на посаду.

Наведемо кілька прикладів розгляду справ про призначення.

14 січня 1738 р. Голова ПГУ князь І. Борятинський отримав наказ Кабінету міністрів про те, що бунчуковий товариш Яків Якубович надіслав до Петербургу прохання про призначення його на місце старого Мануйловича на посаду генерального осавула. Я. Якубович додав до чолобитної атестат-рекомендацію від фельдмаршала Лассі. Кабінет міністрів наказав Голові ПГУ розглянути, чи придатний Я. Якубович на посаду генерального осавула і направити рекомендації до Петербургу [4, с. 67-69]. 8 серпня 1740 р. «правитель» Гетьманщини І. Шипов писав, що «на місце генерального підскарбія Андрія Марковича надано кілька кандидатів, а генеральні, полкові та сотенні старшини обрали кандидатів: Київського полковника Танського та бунчукового товариша Якова Маркова (Марковича), сотника Прилуцького полку Григорія Стороженка». Голова ПГУ І. Шипов рекомендував призначити на посаду генерального підскарбія Якова Марковича, аргументуючи це тим, що сотник Г. Стороженко недостатньо досвідчений, а полковник Танський старий та володіє маєтностями [4, с. 367].

Призначення радників та асесорів до Вищих органів управління Гетьманщиною - ПГУ, ГВС, КМЗ та інших державних установ України-Гетьманщини - здійснювала Канцелярія малоросійських справ Сенату, а формування штату службовців було прерогативою Голови та членів ПГУ: «Службовці канцелярії (канцеляристи, підканцеляристи, копіїсти, архіваріус та ін.) повинні обиратися в колегії і від неї отримувати патенти на посаду» [5, с. 268].

У зв'язку зі зміною в системі призначення змінилася і процедура вступу на посаду. Замість присутності народних мас і урочистих поїздок до Петербургу генеральні чини запрошувалися до ПГУ для оголошення імперської грамоти і принесення присяги [6, с. 65]. Такий спосіб обрання створив певний компроміс між «малоросійськими правами» та «великоросійським державним правом».

Забезпечити підтримку центральної влади на місцях та відсторонити від влади «неугодных» полковників був покликаний наказ, виданий в 1737 р. «правителю» Гетьманщини князю І.Барятинському про відставку старих, хворих, недостойних старшин і призначення на їх місце [7, с. 169]. В результаті таких дій з 1737 р. посада полковника втратила характер «доживотней» (пожиттєвої - С.Л.) і цілком залежала від лояльності полковника або претендента на посаду до Російської імперії.

В грудні 1738 р. в Кабінеті міністрів було розглянуто донесення генерала О. Рум'янцева про те, що деякі старшини через хвороби та старість не можуть більше служити, а наказами визначено обрання здійснювати вільними голосами і представляти кандидатів. У зв'язку з війною обирати не було можливості, тому призначення малоросійських старшин і полковників на вакантні посади доручили особисто генералу О. Рум'янцеву [4, с. 505]. Генерал Рум'янцев визнавав, що порушує норму обрання кандидатів на вищі уряди, але обґрунтовував необхідність цього «військовим станом».

Незважаючи на суворе покарання за обрання на посаду непрофесійної особи (найтяжче з яких - втрата маєтностей), вибори відбувалися із значними порушеннями чинного законодавства та державних традицій. Архівні матеріали свідчать про особливо численні зловживання при проведенні виборів на посади за часів перебування на посаді генерального писаря О. Безбородька. Користуючись повною довірою Голови ПГУ О. Рум'янцева, О. Безбородько, зловживаючи своєю посадою, за хабарі роздавав державні та військові посади. Так, Яготинський сотник Купчинський у своєму донесенні на О. Безбородка зазначав, що на посаду Новгородського сотника в 1738 р. О. Рум'янцеву рекомендували О. Пилатовича, але сотником було призначено Судієнко, який отримав посаду без виборів, лише тому, що витрачав на сотництво 1400 крб. та подарував О. Безбородку 4 кафри горілки [9, с. 207].

Іншим порушенням призначення на посаду було обрання сотником Прилуцького полку сина Ігната Галагана - 23-річного Григорія Галагана [10, с. 48].

Архівні документи Ніжинського полку свідчать, що в 1746 р. уряд Російської імперії призначив на посаду полковника хлопчика Семена Кочубея, якому до повноліття залишалося 2 роки, й протягом цих років полк був без керівника [11, с. 306].

Подібне порушення зафіксовано й у Переяславському полку. Так, козаки, не бажаючи бачити сотником Лизакевича, який віднімав землі, чинив побори в судах, і посилаючись на право «за військовим» зразком обирати вільними голосами сотників, просили призначити на цю посаду військового канцеляриста Івана Лебедя або бунчукового товариша Григорія Іваненка. ПГУ, у свою чергу, пропонувало 3 кандидатури: І. Котляревського, Івана Згурікова, І. Пирятинського. Проте за підтримки генерал-фельдмаршала фон Гессена, графа Рум'янцева, генерального прокурора князя М. Трубецького та генерал-лейтенанта Бахметьєва на цю посаду Сенатом був призначений Давид Афендик [12, с. 41-43].

Отже, протягом досліджуваного періоду російський уряд узяв під контроль кадрову політику України-Гетьманщини. Незважаючи на те, що посади полкової старшини і полковників формально вважалися виборними, насправді кандидати на них визначалися ПГУ та полковниками під контролем уряду Російської імперії.

Компетенція звільняти з посад генеральної старшини й полковників належала російському уряду за донесенням Голови ПГУ, а полкову старшину й сотників міг звільняти одноосібно Голова ПГУ. Незважаючи на те, що посади полкової старшини і полковників формально вважалися виборними, на практиці кандидати визначалися ПГУ. Призначаючи на ключові посади лояльних до російського уряду осіб та ігноруючи давнє право козаків «вільними голосами» обирати старшину та полковників, уряд Російської імперії встановив тотальний контроль над вищими державними органами Гетьманщини та керівництвом полків і сотень.

ліквідація гетьманство державний посада

Джерела та література

1. Сборник Императорского Русского исторического общества. - Т. 108. - «Высочайше утвержденная секретная инструкція, данная ген.-лейтенанту кн. А.И. Шаховскому, по управленію Малою Россіею». - 13 сентября 1734 г. - С. 369-371.

2. Лазаревський О. Описание старой Малороссии / О. Лазаревський // Киевская старина. - 1891. - Т. 2. - С. 306-307.

3. Полное собрание законов Российской империи - Т. ІХ. - № 6611 «Именный, данный генерал- лейтенанту князю Шаховскому «о даче в военное время Малороссийской генеральной старшине булавы и проч.». - 1734. - С. 388.

4. Сборник Императорского Русского исторического общества. - 1901. - Т. 111 «Бумаги Кабинета министров». - 526 с.

5. Сборник Императорского Русского исторического общества. - 1901. - Т. ХІІ «Бумаги Кабинета министров» - 607 с.

6. Грушевський М. Ілюстрована історія України. - Ч. 5. «Упадок козаччини і українське життя» / 17081786 / - К., 1918. - 524 с.

7. Слабченко М. Центральные учреждения Украины XVII-XVIII в. / М. Слабченко. - Одесса, 1918. - 96 с.

8. Російський державний архів давніх актів. - Ф. 177. - Оп. 1. - Спр. 109 «Отпуски указов к генералу князю Ивану Борятинскому, находящемуся в Глухове при правлении Малороссийских дел». - 1737. - 207 арк.

9. Лазаревский О. Описание Старой Малороссии. - Т. 1. Стародубський полк / О. Лазаревський. - К., 1888. - С. 207.

10. Лазаревский О. Описание Старой Малороссии. - Т. 3. Прилуцький полк / О. Лазаревський. - К., 1888. - С. 48.

11. Лазаревський О. Описание старой Малороссии / О. Лазаревський // Киевская старина. - 1891. - Т. 2. - С. 306-307.

Размещено на Allbest.ru