Соціальна структура польської громади м. Львова за даними перепису 1931 р.

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка вул. Університетська, 1, Львів, 79000

Соціальна структура польської громади м. Львова за даними перепису 1931 р.

Олег Дудяк

Кафедра давньої історії України та архівознавства

e-mail:odudiak@yahoo. com

Анотація

У статті на підставі даних перепису 1931 р. та інших статистичних матеріалів проаналізовано соціальну структуру польської громади м. Львова у 30-х роках XX ст. Розкрито кількісні параметри окремих соціальних груп, їх зайнятість. Соціальна структура польської громади Львова порівняна з соціальними структурами ще двох найчисленніших громад міста українців та євреїв, виділено спільні та відмінні риси у їх соціальному розвитку.

Ключові слова: перепис, соціальна структура, польське міщанство, Львів.

Annotatіon

THE SOCIAL STRUCTURE OF THE POLISH COMMUNITY OF LVIV ON THE BASIS OF THE DATA OF CENSUS 1931

Oleh DUDYAK

L 'viv Ivan Franko National University 1, Universystet'ska Str., Lviv, 79000 The Ancient Ukrainian History and Archival Studies Department e-mail:odudiak@yahoo. com

The author of this article, on the basis of the data of 1931 and other statistical data, analyzes the social structure of the Polish community of Lviv in 30-s of the XXth century. The quantitative parameters of certain social groups and their employment are researched. The social structure of the Polish community of Lviv is compared with the social structure of two other big communities: Ukrainians and Jews. The differences and similarities in their social development are highlighted by the author.

Key words: census, social structure, Polish community, Lviv.

Аннотация

СОЦИАЛЬНАЯ СТРУКТУРА ПОЛЬСКОЙ ОБЩИНЫ г.ЛЬВОВА ЗА ДАННЫМИ ПЕРЕПИСИ 1931 г.

Олег ДУДЯК

Львовский национальный университет имени Ивана Франко ул. Университетская, 1, Львов, 79000 Кафедра давней истории Украины и архивоведения e-mail:odudiak@yahoo. com

В статье на базе переписи 1931 г. И других статистических материалов анализируется социальная структура польской общины г. Львова в 30-х годах XX в. Показано количественные параметры отдельных социальных групп, их занятость. Сравнено социальную структуру польской общины Львова с социальными структурами еще двоих наиболее численных общин города украинской и еврейской, выделено общие и отличные черты в ихнем социальном развитии.

Ключевые слова: перепись, социальная структура, польская община, Львов.

Львів займає виняткове становище серед міст східноєвропейського регіону з огляду на культурну традицію, в якій тісно переплелися європейські та східні елементи. Їх носіями були представники різних народів, які впродовж попередніх століть оселялись у місті. Притягальна сила Львова пояснюється, зокрема, його розташуванням на важливих торгових шляхах. За визначенням польського дослідника І.Дрекслєра, через місто здавна пролягали дві важливі комунікаційні артерії: перша поєднувала балтійський та причорноморський регіони, друга, континентальна, проходила зі сходу та розгалужувалася у напрямі Перемишля й Луцька та далі в сусідні землі.

Корінними жителями міста були українці, які щільно заселили території навколо Високого замку, побудованого князями Данилом та Левом. Вони проживали над р. Полтавою ще до спорудження князівської резиденції. Про це свідчить розташування пам'яток сакральної архітектури. За підрахунками українського мистецтвознавця В.Александровича, з 15 православних церков Львова XVI-XVII ст. 13 розташовані на Підзамчі та сусідніх теренах, тобто на первісному посаді, населення якого було в основній масі українським.

Щоб пожвавити економічне життя міста, галицько-волинські князі запрошували сюди купців та ремісників з інших країв. Так у Львові з'явилися німецькі, вірменські, єврейські, польські, грецькі та інші поселенці. У XIV-XV ст. найчисленнішою і найпотужнішою економічно іноземною громадою серед львівських міщан була німецька, яка принесла у місто магдебурзьке право. Всі міщани-католики, незалежно від національної приналежності, об'єдналися навколо цієї громади. Проте вже у XV ст. все більшої ваги у цій громаді набувають поляки, колонізаційний потік яких у місто посилюється, натомість, німецький спадає. Дослідники пояснюють це зубожінням заможних львівських купців, здебільшого німців, після захоплення турками чорноморських портів Кафи, Кілії та деяких інших, де були їхні купецькі склади і через які йшла транзитна торгівля з країнами Сходу. За підтримки львівського архиєпископа Бернарда (Вільчека), польське населення міста поступово відтіснило німців на другий план у католицькій громаді, до цього призвела культурна асиміляція німецьких міщан зростаючою польською спільнотою. На думку польського дослідника В.Лозінського, на швидкій полонізації німців позначилося і те, що поляки стали “державною” нацією. Посівши ключові позиції в економічному житті міста, поляки здобули панівне становище у католицькій громаді. Відтоді католики всіх націй німці, італійці, шотландці та інші, прибувши у місто, підпадали під полонізаційний вплив. На базі католицької громади, яка, завдяки магдебурзькому праву, займала панівне становище у Львові, сформувалася спільнота “польська нація”. “Нації” ранньомодерних міст не тотожні модерним націям XIXXX ст., але розглядаються як їх генетичні попередники. Тогочасні міські “нації” це етноконфесійні спільноти, які були об'єктами правових відносин, мали королівські привілеї, створені ними інституції та структури, що керували громадами, мали повну соціальну структуру, проживали у визначених районах міста. Ці ознаки відрізняли “нації” від етнічних груп, які населяли місто.

Подібні процеси відбувались і в інших етноконфесійних громадах Львова. Так, українські міщани, об'єднані навколо православної церкви, творили “українську (руську) націю”, яку поповнювали не лише українці, а й поселенці православного віросповідання: греки, болгари, волохи та інші. Вірмени, зосереджені навколо своєї церкви, творили “вірменську націю”, а євреї “єврейську”.

Після першого поділу Польщі і включення галицьких земель до складу Австрійської імперії польська громада міста не лише не втратила свого впливу, а й навіть зміцнила його. В умовах відносно толерантної політичної системи Габсбурзької монархії Львів, поряд із Краковом, став центром польського суспільно-політичного, наукового та культурного життя. Саме у цей період серед польського міщанства утвердилося переконання, що Львів не лише столиця австрійської провінції, що це насамперед польське місто, яке має бути вогнищем національного духу для всіх польських земель.

Після розпаду Австро-Угорської імперії і проголошення в листопаді 1918 р. ЗУНРу польські міщани виступили проти української влади, розпочавши українсько-польську війну 1918-1919 рр., яка завершилася входженням галицьких земель до складу відновленої Польської держави.

Попри втрату “столичного” статусу австрійських часів та виїзд багатьох активних земляків у Варшаву та інші міста, польське населення Львова надалі зберігало значний вплив на економічні та суспільно-політичні процеси у II Речі Посполитій. Варто зазначити, що неодноразовий прем'єр-міністр польських урядів К.Бартель та президент Польщі у 1926-1939 рр. І.Мосцицький були львів'янами.

Питання соціального становища окремих груп польського міщанства Львова в міжвоєнний період неодноразово порушувалось і в українській, і в польській історіографіях, проте у жодній з наявних праць його соціальна структура не розглядалась у комплексі.

Базовим джерелом для дослідження соціально-економічних процесів у II Речі Посполитої є матеріали державного перепису населення 1931 р. Порівняно з переписом 1921 р., завдяки досконалішим методологічним засадам, цей перепис дав значно більше соціально-економічної інформації про досліджувану спільноту. Його дані й покладено в основу цієї розвідки.

У міжвоєнній польській статистиці дані про фах та соціальний статус населення наводились у комбінації з його конфесійною, а не національною приналежністю. Це стосується і матеріалів перепису 1931 р. Правда, з огляду на реальну ситуацію в Галичині у міжвоєнний період, її мешканців римо-католицької конфесії здебільшого відносили до поляків, греко-католицької до українців, іудеї до євреїв.

Перепис 1931 р. зафіксував стосунок облікованого населення до засобів виробництва, характер виконуваної ним праці (розумова, фізична), а також ставлення власників засобів виробництва до використовуваної найманої робочої сили та рангування підприємств у рубриці “Гірництво, промисловість”, відповідно до їх величини. На жаль, перепис міста Львова, на відміну від перепису воєводств, не диференціював землевласників за величиною їхніх володінь, що утруднює аналіз цієї соціальної групи за її майновим станом.

Згідно зі згаданими соціальними параметрами, обліковане населення у матеріалах перепису ділилося на чотири соціальні групи: 1) власники засобів виробництва (за термінологією польських статистиків самостійні), 2) розумові працівники (інтелігенція), 3) робітники та 4) особи з невизначеним суспільним статусом.

За даними перепису 1931 р., у Львові зареєстровано 312 231 мешканець, з них римо-католики налічували 157 490 осіб (50,4%), а міщани, які називали польську мову як рідну, становили 198 212 осіб (63,5%). З огляду на ненадійність переписної рубрики “Рідна мова” через масові фальсифікації урядовими чинниками та фіксацію соціального статусу опитаних осіб за віросповідною приналежністю, при визначені національної ідентичності опиратимемося на конфесійний критерій.

Поляки римо-католики як найчисленніша етноконфесійна спільнота міста Львова вирішальним чином впливали на його функціонування. У категоріях перепису 1931 р. їх соціальна структура відображена в таблиці 1. За її даними, дещо більше половини римо-католиків Львова становили самодіяльні особи. У соціальній структурі переважали наймані працівники (службовці та робітники близько 70% зайнятих поляків), тоді як власники засобів виробництва становили лише трохи більше 13% цієї спільноти.

Таблиця 1 Соціальна структура римо-католиків м. Львова в категоріях перепису 1931 р.

Детальнішого аналізу потребує категорія власників засобів виробництва, яка об'єднує різні соціальні групи. Зафіксовані у переписі 1931 р. критерії (використання найманої робочої сили та рангування підприємств відповідно до величини) дають змогу виділити у цій категорії буржуазію, дрібноміщанство, інтелігенцію вільних фахів та землевласників.

До буржуазії належали власники підприємств, фабрик, банків та інших прибуткових закладів та засобів у промисловості, торгівлі та інших сферах, які використовували найману робочу силу та присвоювали додаткову вартість. До буржуазії відносяться власники підприємств 1-7 категорій у промисловості та самостійні, котрі використовували найману працю в інших галузях. Через відсутність фіксації у матеріалах перепису 1931 р. рангування підприємницьких закладів у торгівлі та комунікації на окремі категорії неможливо детальніше розмежувати дрібноміщанство і буржуазію у цих галузях. Через це відсоток буржуазії, імовірно, є дещо завищеним за рахунок дрібноміщан, які у незначній кількості послуговувалися найманою працею.

За нашими підрахунками, до буржуазії можна віднести 812 самодіяльних осіб, або 1,02% від самодіяльного польського населення міста. Разом із сім'ями польська буржуазія налічувала 1 985 осіб, або 1,26% від усієї римо-католицької спільноти Львова.

Польська буржуазія була зосереджена здебільшого у двох сферах торгівлі (50,8%) та промисловості (37,3%), причому торговельний капітал переважав. Це пояснюється слабкою індустріалізацією західноукраїнського краю та міста Львова зокрема, а також віднесенням до торгової буржуазії частини дрібноміщанства, яке використовувало найману працю.

Рангування промислових підприємств за розміром дає змогу визначити економічну силу польської буржуазії. Зі 275 римо-католиків власників промислових підприємств лише троє осіб (1,1%) володіли закладами I III категорій, які вважалися великими підприємствами. Решті 272 особам (98,9%) належали середні та невеликі підприємства. Польські підприємці становили 45,3% всіх львівських власників фабрик здебільшого деревообробної, шкірообробної та поліграфічної промисловості. Вони брали активну участь в економічному та суспільно-політичному житті Львова та цілого регіону, а такі відомі львівські підприємці, як С.Бачевський, Т.Гефлінгер, Я.Рукер, були членами Торгово-промислової палати, неодноразовими депутатами міської ради.

Значно численнішу групу становили польські дрібноміщани малі товаровиробники, які вели своє господарство власними засобами виробництва. Джерелом їх доходу була головним чином власна праця. До дрібноміщан відносяться всі власники засобів виробництва поза сільським господарством, які не використовували найманої робочої сили, а також самостійні з рубрики “Промисловість і ремесло”, зайняті у “промислових закладах VIII та невідомої категорії”. Такі підприємства зачислялися до “дрібної промисловості та ремесла”, насправді ж це були найменші виробничі майстерні, що належали тим особам, які працювали в них.

За нашими підрахунками, польське дрібноміщанство у м. Львові налічувало 7 867 осіб, або 9,95% від усіх самодіяльних римо-католиків. Разом із сім'ями польське дрібноміщанство становило чималу групу 16 464 особи, або 10,4% всього польського міщанства. Представлена у таблиці 2 галузева структура зайнятості польського дрібноміщанства свідчить про те, що воно здебільшого було зайняте у ремеслі (67,6%) і менше третини його працювало у торгівлі. У комунікації та інших галузях львівські дрібноміщани латинського обряду були представлені незначною мірою навіть не 10% цієї соціальної групи.

Таблиця 2 Галузева структура зайнятості польських дрібноміщан у м. Львові за матеріалами перепису 1931 р.