Участь пострадянських республік у миротворчих операціях ООН та НАТО

У лютому 1994 р. Україна задекларувала свою згоду брати участь у Системі резервних угод ООН (механізм, коли визначені військові підрозділи знаходяться в бойовій готовності на своїй території). У серпні 1997 р. між Секретаріатом ООН та Україною був підписаний Меморандум про виділення конкретних ресурсів за Системою резервних домовленостей, до яких зараховано аеромобільно-десантний батальйон, транспортну авіаційну ескадрилью, групу військових спостерігачів, штабних офіцерів та військової поліції.

Відповідно до даних Білої книги 2011 р. (оборонний огляд ЗСУ), миротворча співпраця України з НАТО відбувалась у рамках програми "Партнерство заради миру" (ПЗМ). Аналогічну співпрацю налагодили й пострадянські республіки, які приєднались до означеної програми 1994 р. (див. табл. 1) [18]. Це були чотири міжнародні операції: у Косово в складі KFOR (колективні сили оперативного реагування НАТО); завершення тренувальної місії НАТО в Іраку; антитерористична операція в Середземному морі "Активні зусилля"; участь у міжнародних силах сприяння безпеці в Афганістані.

У рамках окремих угод та за мандатом ООН миротворча діяльність України проходила в зоні безпеки Придністровського регіону Республіки Молдова як участь у спільних миротворчих силах; у місії ООН у Ліберії; місії ООН зі стабілізації в Демократичній Республіці Конго; місії ООН у Судані; антипіратській операції ЄС "Аталанта" [19].

Після терористичних атак 11 вересня 2001 р. у США НАТО переорієнтувалось на стратегію колективної оборони, ставши "військовим інструментом", яким найчастіше користується Рада Безпеки ООН. Основне завдання ООН розширити зони стабільності за участю НАТО та країн-партнерів, учасників програми Партнерство Заради Миру (ПЗМ). Слід зазначити, що згідно з рамковим документом ПЗМ (параграф 8), будь-який з активних учасників програми має право звернутись із відповідним проханням до Брюсселя, якщо його територіальній цілісності, політичній незалежності чи безпеці існує загроза. Україна скористалась із такого права, коли Державна Дума Росії 1996 р. поставила під сумнів приналежність Україні м. Севастополь.

Після завершення "холодної війни" 1991 р. НАТО оголосило нову Стратегічну концепцію, яка передбачала розширення партнерства, діалогу й співпраці. Із цією метою в грудні 1991 р. було створено Раду євроатлантичної співпраці (РЄАС) як форум для діалогу між НАТО і новими партнерами з питань безпеки. 1994 р. започатковано роботу практичної програми військової співпраці між Альянсом і країнами-партнерами, учасниками ПЗМ. Із цією метою в штаб-квартирі НАТО в Європі відкриті представництва країн-партнерів і розпочато роботу Групи з координації підготовки й навчання. Усі 15 нових країн колишніх республік СРСР приєднались до цієї програми. Стратегічна концепція НАТО 1999 р. включає в себе положення про запобігання конфліктам і врегулювання криз. Воєнна концепція НАТО 2002 р. скерована проти міжнародного тероризму й на створення Сил реагування. Стратегія НАТО 2010 р. проголошує організацію основним форумом для консультацій і прийняття рішень країнами-членами з питань безпеки. Організація Північноатлантичного договору налаштована продовжувати практичну співпрацю з ООН при врегулюванні криз.

Перші миротворчі спеціальні військові підрозділи були надані пострадянськими республіками 1996 р. у Боснії і Герцеговині (найбільший контингент виділила Росія), а 1999 р. у Косово. Тоді Росія не визнала правомірності застосування авіаційно-ракетного удару по об'єктах Косово та проти режиму Мілошевича за межами резолюції ООН. Росія впливає на прийняття міжнародних рішень у РБ ООН, маючи право вето, як постійний член Ради безпеки. Росія є країною-партнером НАТО. Їхня співпраця базується на Акті про взаємні відносини, співпрацю і безпеку 1999 р., Договорі про співпрацю Росія-НАТО 1997 р., а також на договорах у рамках програми НАТО "ПЗМ", Федерального закону РФ від 23.06.1995 р. № 93-РФ "Про порядок надання військового і цивільного персоналу для участі в діяльності з підтримки або відновлення міжнародного миру й безпеки" [20]. Діяльність Росія НАТО відображається в опублікованих документах, наприклад, у Декларації керівників держав та урядів Російської Федерації й держав-членів НАТО "Взаємовідносини Росії і НАТО: нова якість" від 28 травня 2002 р., які публікуються в довідниках Альянсу.

2003 року НАТО розпочало семирічну місію в Афганістані, приділивши посилену увагу військово-політичному становищу на Кавказі та в Середній Азії. До цієї місії були залучені всі країни члени і партнери Північноатлантичної організації.

Україна входить у першу десятку країн-контрибутирів ООН. Зокрема, 56-й окремий вертолітний загін ЗС України із січня 2004 р. виконує завдання в складі місії ООН у Ліберії. Його чисельність 275 військових, озброєння 8 гелікоптерів Мі-8 та 3 гелікоптери Мі-24. Із 26 листопада 2010 р. група 56-го загону таку ж місію виконує в Кот-Д'Івуарі, чисельністю 60 військових, озброєння 5 гелікоптерів. Для проведення місії прийнято Резолюцію Ради Безпеки оОн № 1609 та № 1865.

НАТО співпрацює з ООН у боротьбі проти викликів ХХІ ст., як це передбачено в Декларації про співпрацю між секретаріатами ООН і НАТО, підписаній 23 вересня 2008 р. у Нью-Йорку. Слід зазначити, що Росія та Китай виступила проти такої співпраці й легітимності цього документа. Така співпраця пояснюється відсутністю військових підрозділів в ООН. Як приклад реалізації Декларації ООН-НАТО можна навести ініціативу військово-політичного керівництва Литви. У листопаді 2009 р. у штаб-квартирі НАТО підписаний тристоронній лист намірів між Україною, Польщею та Литвою про створення спільної бригади чисельністю 4,5 тис. військових для участі в миротворчих операціях ООН. 2007 р. на основі міждержавної угоди між трьома прибалтійськими республіками було створено Балтійський батальйон чисельністю 1 100 військових, який входить до складу Сил швидкого реагування НАТО.

У період 2002-2004 рр. литовські військові YPT (Сили спецоперацій Литви) виконували місію в Афганістані при проведенні операції НАТО "Незламна сила". Операція з підтримання безпеки в Афганістані силами ISAF проводиться із серпня 2003 р. згідно з резолюціями РБ ООН № 1386, 1413, 1444 та 1510. Ця операція Альянсу вперше вийшла за межі євроатлантичної території. Литва очолювала міжнародну групу Північноатлантичного альянсу з відновлення провінції Гор в Афганістані. 2011 р. із литовського державного бюджету на цю місію було виділено 60 млн лат (17,4 млн євро).

Свою участь у міжнародних миротворчих операціях НАТО естонські військові розпочали 1995 р. з місії в Хорватії, куди було направлено 32 особи. У складі датського військового контингенту естонські військовики 1996 р. розпочали роботу в Боснії та Герцеговині, як сили SFOR (сили стабілізації НАТО). У названих югославських республіках як складова частина Балтійського батальйону в період із серпня до лютого 2002 р. військові завдання виконувала естонська розвідувальна рота в складі 98 осіб. У Косово естонська військова поліція в складі KFOR (колективні сили оперативного реагування НАТО) розпочала свою місію 1999 р. Входження естонських військових до датського контингенту стало ознакою високої інтеграції та сумісності між військовими відомствами цих двох країн Балтійського регіону.

За межами Європи естонські військові розпочали свою місію 2002 р. на території Афганістану в рамках операції проти тероризму "Непорушна сила". У березні 2003 р. до Афганістану було направлено команду для знешкодження вибухових пристроїв (EOD), роту мотопіхоти Estcoy-3, підрозділ саперів EOD-10, групу підтримки логістики nSe в рамках операції НАТО IsaF (International Security Assistance Force in Afghanistan міжнародні сили підтримки безпеки).

Парламент Естонії встановив максимальну кількість миротворців до 150 осіб, які можуть одночасно перебувати за межами республіки. 2006 р. їх кількість у країнах Середньої Азії становила 120 військових. Серед військовослужбовців, які несуть службу за кордоном, проходить постійна планова однорічна ротація. В Ірані побували підрозділи із забезпечення роботи аеропошти (11 осіб) та легкий піхотний підрозділ у складі 32 осіб. Пройшли виконання завдань місії підрозділи естонської армії Espla-7, Espla-9, Espla-13. Інтеграція Сил оборони Естонії до стандартів НАТО дозволила їй брати участь у міжнародних миротворчих операціях, що дає військовий досвід для національних сил швидкого реагування.

1996 р. взвод латвійської армії увійшов до складу миротворчого батальйону Данії, що контролював територію Боснії та Герцеговини відповідно до рішення РБ ООН. Латвійські контрактники брали участь в антитерористичних операціях НАТО (Афганістан, Ірак).

У прибалтійських республіках Литві, Латвії та Естонії, які є членами ООН і Організації Вашингтонського договору, згоду на участь у закордонних операціях дає парламент, який може впливати на участь військових у проведенні операції й заслуховує результати такої участі. Три республіки беруть часткову участь в операції "Грузія" (спостереження).

Після президентських виборів у Білорусії в грудні 2011 р. НАТО припинили співпрацю з білоруською армією та її залучення до миротворчих операцій.

1998 р. грузинські військові брали участь у 83 заходах Альянсу. 2001 р. уперше за свою історію грузинська армія на своїй території брала участь у міжнародних навчаннях у рамках програми "Партнерство заради миру". З 2009 р. грузинські військові знаходяться в Афганістані в складі Міжнародних сил підтримання безпеки (ISAF). Одна рота чисельністю 175 військовиків розміщена в Кабулі в зоні відповідальності Франції, а батальйон чисельністю 747 осіб дислокований у провінції Гільменд у зоні відповідальності США.

Збройні сили Республіки Казахстан (РК) брали участь у врегулюванні кризи в Киргизстані. Військові сапери ЗС Казахстану працювали в Іраку, Афганістані. Республіка Казахстан надає фінансову допомогу Киргизстану, Афганістану, Таджикистану Батальйон країн Центральної Азії "Центразбат" використовується в складі військ ООН для проведення миротворчих операцій. До складу аеромобільних військ ЗС Казахстану ввійшов спеціальний миротворчий батальйон "Казбат".

1995 р. Республіка Узбекистан почала брати активну участь у миротворчих навчаннях НАТО. Відповідно до програми ПЗМ військові Узбекистану проходять підготовку в США, Німеччині, Італії, Норвегії, Туреччині. ФРН використовує аеродром "Кокайди" для забезпечення миротворчого контингенту в Афганістані [24]. Для цієї операції були надані також аеродроми "Ханабад" і "Тузель", які використовували для гуманітарних, пошуково-рятувальних та розвідувальних цілей.

Народна Рада Туркменистану 25 грудня 1995 р. проголосила нейтральний статус своєї держави. Генеральна Асамблея ООН закликала країни світу підтримати нейтралітет Туркменистану Із цього питання прийнята спеціальна резолюція Генеральної Асамблеї ООН.

Республіка Туркменистан, як і Таджикистан та Казахстан, відкрили свій повітряний простір для польотів авіації США і міжнародної коаліції при проведенні операції "Непорушна сила", метою якої була підтримка Північноатлантичного альянсу в Афганістані та нейтралізація терористичних таборів. 2002 р. між США та Таджикистаном підписана Угода про використання повітряного простору республіки літаками військово-транспортної авіації США для дозаправки в цивільному аеропорту Ашгабата. За цією угодою бюджет Таджикистану щорічно додатково отримував від 8 до 12 млн $. Американські військові активно проводили перемовини з

метою використання військового аеродрому в трьох можливих територіях Туркменістану: Небіт-ага, Ак-Тепе і Мари-2. Остаточно вибрали Мари-2, оскільки цей аеродром може приймати одночасно два і більше авіаполки стратегічної авіації (понад 50 літаків). 2005 р. згадана військова авіабаза була повністю реконструйована будівельними компаніями з ОАЕ (Об'єднані Арабські Емірати), а комісія МО США підтвердила придатність об'єкта для використання військовою авіацією [25]. Президент республіки погодився на створення на території республіки навчальних баз для "голубих касок" (війська ООН), розміщення складів і тилових баз для потреб НАТО, погодив транзит вантажів залізницею до Афганістану в обхід Росії за маршрутом Туреччина Грузія Азербайджан Каспійське море (пором) Туркменистан (Кушка) Афганістан.

У період 1994-2004 рр. 500 військових МО Киргизької Республіки взяли участь у заходах НАТО, це миротворча діяльність, мовна підготовка, боротьба з тероризмом і наркотрафіками, нейтралізація військових конфліктів. При підготовці й проведенні військової операції на території Афганістану 2001 р. Киргизія надала Антитерористичній коаліції аеродром "Манас" (авіабаза імені Ганси), де були дислоковані військові літакизаправники КС-135, транспортні літаки С-130 "Геркулес", військова ескадрилья винищувачів та бомбардувальників , близько 1700 військовослужбовців із 12 країн-членів НАТО. Ця база використовується військовими Альянсу до сьогодні.

НАТО проводить міжнародні миротворчі місії згідно з офіційними зверненнями уряду та керівників країн, Статутом ООН та Договором Північноатлантичної організації.

23 березня 10 червня 1999 р. на Балканах, у Сербії, проведена повітряна операція ОВСП НАТО з метою схилити керівництво Сербії і Чорногорії відмовитись від політики насильства над албанським населенням Косово. Ракетно-бомбовий удар проводився по стратегічно важливих адміністративних та військових об'єктах, а також військових частинах збройних сил Сербії і Чорногорії. Операція проводилась після чотирирічної громадянської війни в Хорватії та трьох років кровопролиття в Косові. Ця операція може кваліфікуватися як гуманітарна інтервенція, під якою розуміють застосування збройної сили однією державою або групою держав проти іншої держави з метою захисту прав людини [26].

З 11 червня 1999 р. у Косово розпочалась миротворча операція НАТО "Спільний вартовий", відповідно до резолюції ООН № 1199. На територію краю введено військовий контингент KFOR чисельністю 46 тис. з метою розведення албанських бойовиків Армії визволення Косова та сербських сил безпеки. Перед операцією була проведена 70-денна повітряна операція ОВПС Альянсу проти колишньої Югославії.

З 26 серпня 2001 р. до 31 березня 2003 р. на території Македонії здійснювались миротворчі операції НАТО "Суттєві жнива" (серпень вересень 2001 р.), "Янтарний лис" (забезпечення безпеки спостерігачів від ООН та ОБСЄ) та "Союзницька гармонія" (25 серпня 25 вересня 2001 р.). Метою операцій було припинення ескалації між урядом та албанськими бойовиками. Операції проводились на прохання керівництва держави. За ситуацією в країні спостерігали представники ООН та ОБСЄ. З 2003 р. у Скоп'є відкрито координаційну штаб-квартиру НАТО, де працює 120 цивільних та військових співробітників.

З жовтня 2001 р. в акваторії Середземного моря та територіальних водах країн Середземного регіону проводиться антитерористична операція НАТО "Активні зусилля". Основна мета ескорт торговельних і пасажирських суден, перевірка підозрілих кораблів та вантажів. В операції, окрім шести афро-азіатських держав, брали участь Росія та Україна (корвет "Тернопіль").

26 лютого 3 травня 2003 р. на території Туреччини проводилась операція "Стримуюча демонстрація". З проханням до НАТО звернувся уряд Туреччини відповідно до Вашингтонського договору про військову допомогу. Ситуація була пов'язана з активізацією турецьких курдів та їхніх сепаратистських планів, можливим вторгненням Іраку та застосуванням зброї масового ураження. Із Нідерландів були передислоковані дві батареї зенітно-ракетних комплексів "Патріот", повітряний простір моніторили літаки Е3-А повітряно-інформаційної системи "Авакс", у найвищий ступінь готовності були приведені підрозділи радіохімічного захисту.

З 30 липня 2004 р. розпочалась навчальна місія НАТО в Іраку з надання допомоги в розбудові націо нальних збройних сил і сил безпеки (резолюція РБ оОн № 1546). В операції задіяний український миротворчий контингент.

У грудні 2004 р. у Боснії та Герцеговині розгорнуто поліційну місію Євросоюзу EFOR, під умовною назвою "Алтей" на заміну контингенту стабілізаційних сил НАТО SFOR, які проводили миротворчу операцію з грудня 1996 р. до грудня 2004 р. згідно з резолюцією РБ ООН № 1088. 1992-1995 рр. Альянс забезпечував виконання ембарго та санкцій ООН на польоти над Боснією та Герцеговиною. У цей час НАТО надавало підтримку Силам захисту ООН (UNPROFOR). У серпні вересні 1995 р. ОВПС НАТО завдали ряд високоточних ударів по визначених позиціях сербів. Так почалась повітряна операція Альянсу "Деліберет форс", метою якої було припинення вогню.

З 2 серпня до 29 вересня 2004 р. Північноатлантичний альянс на прохання уряду Греції брав участь у забезпеченні безпеки під час проведення Олімпійських ігор у Греції. До операції в режимі постійного патрулювання були задіяні літаки системи "Авакс", берегова охорона та катери, спецпідрозділи.

З вересня 2005 р. здійснюється гуманітарна місія НАТО в Судані (провінція Дарфур, Африка) з припинення насильства. Про операцію поінформовано Генерального секретаря ООН. Україна також брала участь у цій операції, надавши допомогу в здійсненні авіаційних перевезень.

Гуманітарна місія НАТО в Пакистані проводилась із 8 жовтня до 1 лютого 2006 р. відповідно до звернення ООН. Допомога надавалась у штаті Кашмір, населення якого постраждало внаслідок землетрусу. В операції були задіяні військово-транспортні літаки С-17 та С-130, які забезпечували повітряний міст з авіабазами ФРН та Туреччини [27].

Висновки

Участь нових країн, що виникли на основі радянських республік, у міжнародних миротворчих операціях ООН та НАТО чітко регламентована їхнім внутрішнім законодавством, яке відповідає Статуту ООН, програмі Альянсу "Партнерство заради миру" та міжнародному праву з питань підтримки миру та безпеки. Північноатлантичний альянс після терористичних атак 11 вересня 2001 р. переорієнтувався з колективної оборони на колективну безпеку Усе частіше запроваджуються поліційні функції у рамках миротворчих місій (за останнє десятиліття чисельність поліцейських у складі місій ООН збільшилась більш ніж у 10 раз), надання технічної допомоги у повоєнний період, подолання техногенних катастроф. Більшість миротворчих операцій не завершені, конфлікти знаходяться в латентній фазі.

Положення про участь національних військових підрозділів та цивільних контингентів пострадянських республік недостатньо чітко відображені в політичних документах (стратегіях, доктринах, концепціях). Міжнародні миротворчі операції ООН проводяться на основі конкретного мандата й відрізняються від міжнародних операцій з надання військової допомоги з правом бойового залучення. Слід зазначити, що національне законодавство більшості пострадянських республік не розповсюджується на процедури скеровування військових підрозділів для виконання завдань у нейтральних відкритих водах і повітряному просторі, що потребує додаткового юридичного врегулювання (операція "Активні зусилля" в Середземному морі з колективної оборони від тероризму, військово-морська операція ЄС "Аталанта" для боротьби з піратством біля узбережжя Сомалі, морська операція "Чорноморська гармонія" Туреччини в Чорному морі з метою протидії тероризму й асиметричним загрозам). Міжнародна миротворча діяльність зміцнює авторитет держав-контрибуторів у сфері підтримки миру, дає змогу військовослужбовцям набути професійний досвід у складі багатонаціональних сил, налагодити двосторонні економічні взаємовідносини з іншими країнами. Активізація миротворчої діяльності НАТО після розпаду СРСР та розпуску Організації Варшавського договору переконує у важливості колективної безпеки проти глобальних загроз.

Література

1. Касьянов Г.В. Україна 1991-2007: нариси новітньої історії / Г.В. Касьянов. К.: Наш час, 2008. С. 5.

2. Папікян Арташес. Збройні Сили України ХХ століття: [монографія] / Папікян Арташес. [вид. 2-е, доп.]. Львів: ALP, 2002. 320 с.

3. Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами: Закон України // Вісник ВРУ. Офіц. вид. К.: Парлам. вид-во, 2003. 366 с.

4. Перепилица Г.Н. Военно-политический конфликт. Проблемы теории и социальной практики / Г.Н. Перепилица ; Нац. ин-т. страт, исслед. К., 1996. Рус. Деп. В ГНТБ Украины 12.10 1996 г., № 2410 Ук 96. С. 12.

5. Булгов О.Е. Роль ООН в обеспечении международной безопасности росле окончания "холодной войни": дис. ... канд. юрид. наук:12.00.01 / Булгов Олег Евгенович. К., 1999. - 161 с.

6. Тишков С.А. Деятельность многокомпонентных миротворческих миссий ООН: современная парадигма, императивы совершенствования: автореф. дисс. на соискание уч. степени канд. полит, наук: спец. 23.00.04. "Политические проблемы международных отношений, глобального и регионального развития" / С.А. Тишков. М., 2011. 16 с.

7. Про засади внутрішньої і зовнішньої політики: Закон України // Відомості Верховної Ради (ВВР). 2010. № 40. С. 527.

8. Конституція України // Відомості Верховної Ради (ВВР). 1996. № 30. С. 141.

9. Про участь України в міжнародних миротворчих операціях: Закон України // Відомості Верховної Ради (ВВР). 1999. № 22-23. Ст 202.

10. Про порядок направлення підрозділів ЗСУ до інших країн: Закон України // Відомості Верховної Ради (ВВР). 2000. № 19. Ст. 144.

11. Про Порядок розгляду пропозицій щодо участі України в міжнародних миротворчих операціях: Указ Президента України [Електронний ресурс]. Режим доступу: http:// zakon4.rada.gov.ua/laws/show/153/2000.

12. Про участь батальйонів ЗСУ в Миротворчих силах ООН у зонах конфліктів на території колишньої Югославії: Постанова ВР України № 2538-ХІІ від 3 липня 1992 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР). 1992. № 38. Ст. 564.

13. Статут ООН [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_010.

14. Директива начальника ГШ ВС Украины. О подготовке украинских войск в составе вооруженных сил ООН и его замены. ДГШ-125, декабрь 1992 р. // Галузевий Державний архів Міністерства оборони України (далі ГДА МОУ). Ф. 3697 накази Міністра оборони України. Оп. 19835. Спр. 6. Арк. 178.

15. О формировании 240 отд. специального батальйона ООН: Наказ МОУ № 113 від 4. 07. 1992 р. // ГДА МОУ. Ф. 3697 накази Міністра оборони України 01.11.-26. 12.1992 р. Оп. 19071. Спр. 9. Арк. 117.

16. Литвин С.Х. Складові підготовки компонентів Воєнної організації України до врегулювання воєнних конфліктів / С.Х. Литвин, О.О. Луник // Збірник наукових праць Військового гуманітарного інституту Національної академії оборони України. 2002. № 6 (31). С. 14-21.

17. Луник О.О. Типологія та класифікація воєнних конфліктів, до врегулювання яких залучена Воєнна організація України / О.О. Луник // Збірник наукових праць Військового гуманітарного інституту Національної академії оборони України. 2002. № 5 (30). С. 36-48.

18. Егоров И.С. Вхождение постсоветских республик в НАТО и его влияние на безопасность Российской Федерации: дисс. ... канд. полит, наук: 23.00.02 / Егоров Игорь Степанович. М., 2011. 231 с.

19. Біла книга. 2011. Збройні Сили України. Міністерство оборони України. К., 2012. С. 55-65.

20. Петрович-Белкин О.К. Основные направления невоенной деятельности НАТО в 1991-2011 гг.: автореф. дисс. на соискание уч. степени канд. истор. наук: спец. 07.00.15 "История международных отношений и внешней политики" / О.К. Петрович-Белкин. М., 2011. 26 с.

21. Партнерство ради мира. Рамковый документ // Дипломатический вестник. 1994. № 13-14. С. 32-33.

22. Миротворческие операции ООН в 2002 году // Зарубежное военное обозрение. 2002. № 3. С. 15-16.

23. Львівські вояки 17-ий раз вирушили до Африки [Електронний ресурс] // Коментарі: Львівський портал. Режим доступу: http://portal.lviv.ua/news/2012/07/11/131828.html.

24. Nicolai von Ondarza. EU Military Deployment An Executive Prerogative? Decision-Making and Parliamentary Control on the Use of Force by the EU / Nicolai von Ondarza // The Brussels Journal of International Relation. March 2009. Vol. 61. № 4. Рp. 115-136.

25. Мары станет военно-воздушной базой НАТО // Мусульманский Узбекистан. 2009. 6 апреля.

26. Модин Н.В. Гуманитарная интервенция в современных международных отношениях: автореф. дисс. на соискание уч. степени канд. полит, наук: спец. 23.00.04 "Политические проблемы международных отношений, глобального и регионального развития" / Н.В. Модин. М., 2010. 22 с.

27. Операції НАТО. Національний центр з питань євроатлантичної інтеграції України. К.: Т-во "Знання" України, 2007. 24 с.

Размещено на Allbest.ru