Ярославський період життя та діяльності І.Я. Гурлянда

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ярославський період життя та діяльності І.Я. Гурлянда

У статті проаналізовано ранній період життя та діяльності відомого російського державного та громадського діяча кінця XIX - початку XX століття І.Я Гурлянда. Аналізується еволюція політичних поглядів І.Я. Гурлянда та процес формування його як впливового політика.

Ключові слова: імперія, самодержавство, монархізм, абсолютизм, реформи. гурлянд політичний громадський діяч

В статье анализируется ранний период жизни и деятельности известного российского государственного и общественного деятеля конца ХІХ - начала ХХ века И.Я Гурлянда. Анализируются эволюция политических взглядов И.Я. Гурлянда и процесс формирования его как влиятельного политика.

Ключевые слова: империя, самодержавие, монархизм, абсолютизм, реформы.

Keywords: empire, monarchy, monarchism, absolutism, reform.

Як свідчить світовий досвід, історія - це не тільки боротьба класів, але в більшості своїй також зіткнення окремих особистостей. Діяльність цих особистостей, кожна з яких формувалася в конкретних суспільних та культурних умовах, мала певний вплив на історичний процес. Найбільше цей вплив проявлявся в буремні часи. Саме такими виявилися для Російської імперії кінець XIX - початок XX століття, коли країна балансувала на межі між реформою і революцією, коли стикалися найрізноманітніші уявлення про подальший політичний, соціальний і економічний розвиток.

Саме в той час на політичній арені Російської імперії виключне положення займали такі публічні діячі як С.Ю. Вітте, Б.В. Штюрмер, В.К. Плеве, П.А. Столипін та багато інших. Проте особливе місце в цей кризовий для імперії час відводилося абсолютно не публічним, але надзвичайно впливовим особам, однією з яких і був Ілля Якович Гурлянд.

І.Я. Гурлянд - особистість непересічна і «таємнича» в історії Російської імперії. Людина, що відігравала неабияку роль у вищих офіційних сферах держави та особливо поза їхніми лаштунками і в свій час мала чи не найбільший вплив на міністра внутрішніх справ Б.В. Штюрмера та визначного реформатора П.А. Столипіна. Зрозуміло, що політична та суспільна діяльність І.Я. Гурлянда була багатогранною і в той же час багато в чому тіньовою.

Аналіз життя та діяльності цієї непересічної персоналії до нашого часу мав виключно поверховий характер, оскільки дослідники відносили його до осіб другого ешелону. Короткі відомості про І.Я. Гурлянда можна почерпнути лише із загальної літератури, що характеризує політичну ситуацію в Російській імперії на початку XX століття [4]. Майже всі відомості про І.Я. Гурлянда побудовані на основі чуток та суб'єктивних оцінках його сучасників, тому пропонована розвідка являється науково актуальною, оскільки постала необхідність перегляду стереотипів, що сформувалися в історіографії цього питання.

Ілля Якович Гурлянд народився 1868 р. в місті Бердичеві Київської губернії. Його батько був равином Полтавської губернії, а пізніше працював нотаріусом в Харкові. Після закінчення Харківської гімназії І.Я. Гурлянд вступив до Ярославського Демідовського юридичного ліцею, який закінчив у 1891 році із золотою медаллю за роботу «Римський юрист Гай та його твори» [11, с.1]. Таку яскраву особистість не могли не помітити, тому як одного з найкращих випускників його запросили на викладацьку посаду.

В 90-х роках XIX століття І.Я. Гурлянд активно займався науковою роботою. В цей час одна за одною виходять ряд його праць з історії права. Серед найвідоміших варто назвати: «Идея патроната как идея внутреннего управления»(1898 р.), «Новгородськие ямские книги»(1900 р.), «Акты города Романова - Борисоглебска. 1627 - 1690 гг.» та інші [13, с.39].

Майже 10 років (з 1894 по 1904 рр.) Ілля Якович працював в Демідовському ліцеї, викладаючи торгове та адміністративне право. В 1900 році в Київському університеті захистив дисертацію на ступінь магістра («Ямская гоньба в Московском государстве до конца XVII столетия»), а в 1902 році в Петербурзькому університеті - на ступінь доктора поліцейського права («Наказ Великого государя тайных дел») [8, с.117]. За такий короткий термін він не лише здобуває професорське звання, але й стає активним членом Російського Археологічного Співтовариства та бере учать в роботі Ярославської губернської вченої архівної комісії.

Активна наукова та викладацька робота не заважала І.Я. Гурлянду займатися й політичною діяльністю. Варто зазначити, що ще з 1896 року він входить до найближчого оточення Ярославського губернатора Б.В. Штюрмера. Відомі діячі того часу, зокрема В.К. Плеве (міністр внутрішніх справ 1902 - 1904 рр.), дещо критично оцінювали такий зв'язок губернатора з І.Я.Гуляндом, зазначаючи, що «Гурлянд - это перо, да кажется и - голова Б.В. Штюрмера» [11, с.4]. Такі саркастичні зауваження були не поодинокими в оточенні ярославських чиновників і звісно мали під собою підґрунтя. Не можна точно сказати, за яких причин відбулося зближення цих двох непересічних осіб, адже таких підстав було багато: син Б.В. Штюрмера навчався в тому ж Демідовському ліцеї, де викладав І.Я. Гурлянд; сам губернатор цікавився історією та археологією, крім того, як і І.Я. Гурлянд, був великим поціновувачем театру. Отож, можна припустити, що головною причиною такого зближення було розуміння того, що вони необхідні один одному: І.Я. Гірлянд мав «оформити» думки Б.В. Штюрмера в правовому полі, а останній допомагав йому робити кар'єру.

Молодий, талановитий і амбіційний професор І.Я. Гурлянд дійсно мав неабиякий зиск від такого покровителя: йому допомагали в політичній діяльності, знайомили з потрібними людьми і давали право членства у багатьох контролюючих органах і комісіях. В свою чергу, Б.В. Штюрмер користувався талантом і освіченістю свого підопічного, адже І.Я. Гурлянд був головним редактором і автором виступів, промов і проектів Ярославського губернатора, які своїм новаторством були відмічені навіть самим імператором Олександром III. Завдяки І.Я. Гурлянду і його новаторським думкам, викладеним у записках і доповідях, які декларував Б.В. Штюрмер, останнього вважали видатним адміністратором, який знайомий з практикою державотворення інших європейських країн.

Саме за рекомендації Б.В. Штюрмера І.Я. Гурлянд працював у губернському департаменті загальних справ, співпрацював з С.Е. Крижановським по внесенню змін до положення про вибори до Державної Думи (третьої), а пізніше вже сам напрацьовував зміни по виборам до четвертої Державної Думи. Також І.Я. Гурлянд паралельно працював над різноманітними законодавчими і історичними матеріалами, які згодом представлялися міністром внутрішніх справ у Державній Думі [6].

Звісно, такий стрімко наростаючий вплив І.Я. Гурлянда на голову Ради міністрів викликав невдоволення і серед його оточення і у вищих бюрократичних колах. Адже, зростання впливу одного «фаворита» означало відлучення інших, а цього пробачити І.Я. Гурлянду не могли. Одними з найбільших конкурентів І.Я. Гурлянда були І.Ф. Манасевич-Мануйлов (що називав себе особистим секретарем Б.В. Штюрмера, але офіційно цієї посади не займав) і завідувач домашніми справами - граф Борх [5, с.26]. Тож, можна зробити висновок, що вже пізніше, вийшовши на політичну арену Російської імперії поруч з видатними реформаторами (С.Ю. Вітте і П.А. Столипіним), І.Я. Гурлянд вже мав не аби який досвід як в законодавчій діяльності так і в закулісних інтригах.

Вже з 1899 року політична кар'єра молодого викладача права пішла вгору. Того ж року І.Я. Гурлянд виконує обов'язки секретаря по земських і міських справах при Ярославському губернському представництві, 1901 р. призначається на посаду радника у справах міського управління Ярославської губернії, а в 1902 р. стає членом Російського телеграфного агентства у м. Ярославль. За особистим розпорядженням Б.В. Штюрмера та В.К. Плеве І.Я. Гурлянд стає членом Комісії по удосконаленню вищих навчальних закладів при Міністерстві народної освіти [15]. Педагогічна діяльність І.Я. Гурлянда закінчилася 1904 р., коли за особистою рекомендацією Б.В. Штюрмера, його призначають на посаду чиновника з особливих доручень при Міністерстві внутрішніх справ Російської імперії. Головним напрямком його діяльності при відомстві стає робота, пов'язана з розробкою, обговоренням і проведенням Столипінських реформ 1906 - 1911 років.

За своїми політичними переконаннями І.Я. Гурлянд був відвертим монархістом, що проявлялося в повній підтримці самодержавної влади [9]. Ще в 90-х роках, прийнявши православ'я, він активно критикував прибічників єврейського рівноправ'я. Підтримував думку про те, що вирішення єврейського питання має йти шляхом повного приєднання євреїв до традиційних підвалин російської державності та самодержавного ладу. Якщо спочатку І.Я. Гурлянд визнавав право за євреями на свободу віросповідання та особливості національної культури, то після революційних подій 1905 - 1907 рр., в яких євреї брали активну участь, схвалив репресивні методи влади і особисто П.А. Столипіна.

Критичні зауваження до своїх опонентів з числа представників опозиційних до режиму партій (есерів, кадетів), І.Я. Гурлянд активно висвітлював в літературному жанрі. Його твори ( особливо памфлети), які були опубліковані під псевдонімом Н.П. Васильєв, давали жорстку оцінку програмам партій та окремим особистостям [13, с.37]. Сам І.Я. Гурлянд вважав непотрібним і не можливим адаптацію західноєвропейських цінностей в реалії російського життя. Спираючись на історичний досвід та традиції самодержавної влади, він все ж, не заперечував ідеї освіченого абсолютизму. Як і інші представники монархічного кола, І.Я. Гурлянд відкидав можливість революційних шляхів змін, підкреслюючи вкрай негативні наслідки для розвитку Росії проведення таких стрімких перетворень. Основу ж оновлення політичної системи він вбачав в освіченій інтелігенції та адміністрації.

Росія кінця XIX - початку XX століття виділялася глибиною і масштабністю політичних викликів. В основі їх лежала крайня суперечливість пореформеного соціально-економічного та політичного розвитку країни, складне переплетення передових форм промислового розвитку з численними пережитками феодальної епохи. Саме в цей час на політичній арені з'являлися люди, які не просто хотіли, але і знали як вивести країну з кризи. Сучасні політологи припускають, що найбільший вплив на державну політику мають не публічні лідери, а особи, що стоять в тіні перших осіб. Можна припустити, що і Російська імперія не була в цьому випадку виключенням. А значить дослідження життя та діяльності таких «сірих кардиналів», як І.Я. Гурлянд, ніколи не втратить своєї актуальності.

Джерела та література

1. Аврех А.Я. Царизм накануне свержения / А.Я. Аврех. - М. : Наука, 1989. - 251 с.

2. Аврех А.Я. П.А. Столыпин и судьбы реформ в России / А.Я. Аврех. -- М.: Политиздат, 1991. -- 286 с.

3. Боханов А.Н. Сумерки монархии / А. Н. Боханов. - М. : Воскресение, 1993. - 288 с.

4. Геллер М.Я. История Российской империи. Т.2. / М.Я Геллер. - М.: МИК, 1997. - 320 с.

5. Глобачев К.И. Правда о русской революции: Воспоминания бывшего начальника Петроградского охранного отделения / Под ред. З.И. Перегудовой; сост.: З.И. Перегудова, Дж. Дейли, В.Г. Маринич. - М.: РОССПЭН, 2009. - 519 с.

6. Гурко В.И. Черты и силуэты прошлого: Правительство и общественность в царствование Николая II в изображении современника./ В.И. Гурко. - М.: Новое литературное обозрение, 2000. - 810 с.

7. Данилов Ю.Н. На пути к крушению: Очерки из последнего периода русской монархии / Ю.Н. Данилов. - М. : Воениздат, 1992. - 287 с.

8. Крыжановский С.Е. Записки русского консерватора / С.Е. Крыжавновский // Вопросы истории. - 1997. - № 4. - С. 107 - 126.

9. Кожинов В. «Чорносотенцы» и революция (загадочные страницы истории) / В. Кожинов. - М., 1998. - 252 с.

10. Коковцев В.Н. Из моего пришлого: Воспоминания 1911 - 1919 / В.Н. Коковцев. - М. : Современник, 1991. - 590 с.

11. Російський державний історичний архів. - Ф. 1629. (фонд І.Я. Гурлянда). - Оп. 1 - Спр. 1.

- Арк. 4.

12. Милюков П.Н. Воспоминания (1859 - 1917) Т.2 / под ред. М.М. Карповича и Б.И. Элькина.

- Нью - Йорк : Издательство имени Чехова, 1955. - 397 с.

13. Чукарев А.Г. Профессор И.Я.Гурлянд: история взлета и падения /А.Г.Чукарев, С.А.Егоров // Ярославская старина. - Ярославль: Гос.архив Ярославск. обл., 1997. - Вып.4. - С.33 - 41.

14. Шидловский С.И. Воспоминания / С.И. Шидловский. - Берлин: Отто Кирхнер и К°, 1923. Т.2. - 214 с.

15. Щеголев П.Е. Падение царского режима. Стенографические отчеты допрсов и показаний, данных в 1917 г. в Чрезвычайной Следственной Комиссии Временного Правительства / П.Е. Щеголев. - Петроград: Государственное издательство, 1924. - Т.1. - 465 с.

Размещено на Allbest.ru