Реорганізація повітових інститутів управління селянами в Російській імперії (1861-1917 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 94(470)«1861/1917»

Реорганізація повітових інститутів управління селянами в Російській імперії (1861-1917 рр.)

Алла Ващенко

Анотація

повітовий селянський з'їзд земський

Стаття виконана в рамках держбюджетної теми №4-2012 «Російська імперія у ХІХ - на початку ХХ ст.: механізми взаємодії влади та суспільства (Регіональний аспект)», яка розробляється кафедрою всесвітньої історії Чернігівського національного педагогічного університету імені Т.ГШевченка.

У статті здійснено аналіз процесу реорганізації інституцій повітового рівня, юрисдикція котрих поширювалась на селянський стан. Розкривається структура та принципи діяльності повітових з'їздів мирових посередників, повітових у селянських справах присутствій та повітових з'їздів земських начальників. Вказано на особливості формування складу цих установ, а також визначено їхню юрисдикцію та межі повноважень. Паралельно окреслено структуру та основні повноваження установ як вищого, так і нижчого рівня, котрі були складовими системи управління селянами на місцевому рівні.

Ключові слова: повіт, Російська імперія, місцеве самоврядування, селянська нерухомість, повітові з'їзди.

Аннотация

В статье проанализирован процесс реорганизации институций уездного уровня, юрисдикция которых распространялась на крестьянское сословие. Раскрывается структура и принципы деятельности уездных съездов мировых посредников, уездных по крестьянским делам присутствий, уездных съездов земских начальников. Указаны особенности формирования состава этих учреждений, определена их юрисдикция и пределы полномочий. Параллельно очерчены структура и основные полномочия учреждений как высшего, так и низшего уровня, которые были составляющими системы управления крестьянами на местном уровне.

Ключевые слова: уезд, Российская империя, местное самоуправление, крестьянская недвижимость, уездные съезды.

Annotation

The article presents analysis of uyezd institutionsreorganization process. Their jurisdiction extended on peasant estate. The author illustrates structure and principles of activity of conciliators' uyezd congresses, uyezd boards for peasant affairs and land captains' uyezd congresses. Peculiarities of their content forming as well as jurisdiction and credentials limits are defined. At the same time the author outlines structure and basic credentials of institutions of both higher and lower levels that were components of system of governing over peasants on local level.

Key words: Russian empire, uyezd, peasant estate, local government, conciliators ' uyezd congresses, uyezd boards for peasant affairs, land captains' uyezd congresses.

Повіт у другій половині ХІХ ст. остаточно перетворюється на найнижчу одиницю, у котрій зосереджуються основні адміністративні, відомчі, судові, поліцейські, станові установи та самоврядні інституції. Структура управління при цьому суттєво ускладнюється. Поряд із цим, стратегія реформування місцевого управління включала створення у межах повіту більш дрібних одиниць для адміністрування, судочинства, поліцейської та військової справи - дільниць, котрі об'єднували кілька волостей, поліцейських станів, військових призовних дільниць. Волость же перетворилась на одиницю станового селянського самоврядування.

У студії ставимо за мету проаналізувати процес реорганізації інституцій повітового рівня, юрисдикція котрих поширювалась на селянський стан. Серед головних завдань - розкриття структури та принципів діяльності таких владних інститутів, особливості формування корпусу чиновників цих установ, а також юрисдикція та межі повноважень. Разом із тим, зважаючи на той факт, що реорганізація структури управління повіту відбувалась у контексті комплексних перетворень інституцій як вищого, так і нижчого рівня, ми побіжно вказали на особливості функціонування структур губернських (губернське у селянських справах присутствіє та губернське присутствіє) та дільничних (мирових посередників та земських начальників). Це дозволило сформувати цілісну картину повітового управління.

Перший етап докорінної перебудови місцевого управління припадає на початок 1860-х рр. Характер перетворень цілком відповідає моделі ліберального реформування із імперською специфікою та підпорядковується завданню реалізації Селянської реформи. Зокрема, Положення про губернські та повітові у селянських справах установи від 19 лютого 1861 р. започаткувало створення низки нових інституцій: на рівні губернії - губернське у селянських справах присутствіє; на рівні повіту - повітові з'їзди мирових посередників; на рівні дільниці - інститут мирових посередників [5].

Новостворені структури фактично мали становий характер і були складовою законодавства про звільнення селян. Важливою фігурою цієї системи став мировий посередник (представник місцевих спадкових дворян-землевласників), на якого покладалась важлива місія врегулювання усіх питань, що виникали у поземельних відносинах між поміщиками та тимчасово зобов'язаними селянами чи дворовими людьми, у першу чергу, це укладання уставних грамот. Іншим важливим завданням став контроль за новоствореним селянським самоврядуванням як сільським, так і волосним, а також частина питань, котрі стосувались життєдіяльності сільських товариств. На час перехідного періоду мировий посередник перетворювався на безпосереднього начальника для селян і захисника їхніх інтересів. Таке коло обов'язків передбачало поєднання у цьому інститутові судових, адміністративних та частково поліцейських функції [5, ст. 1 - 2 ]. При цьому мирові посередники не підпорядковувались ні становим (дворянська корпорація), ні адміністративним (губернатор та губернське правління) органам. Як призначення, так і звільнення та дисциплінарна відповідальність цих посадовців перебували у відомстві Сенату (хоча у питанні підбору кандидатів на посаду вирішальною була роль дворянської корпорації та губернатора). Також для наближення влади до селян та ефективного виконання посередниками повноважень прийнято рішення про поділ повіту на мирові дільниці, котрі об'єднували кілька волостей. Кількість та територія дільниць у повіті визначалась повітовими дворянськими зборами й затверджувалась губернатором. Межі дільниць обумовлювались числом тимчасово зобов'язаних селян.

Специфіка статусу та повноважень інституту мирових посередників позначилась і на наступній інстанції системи управління селянським станом, якою став повітовий з'їзд мирових посередників. З'їзди створювались у кожному повіті, або об'єднували під своєю владою кілька повітів (за рішенням губернського присутствія та губернатора). Це був колегіальний орган, до складу якого входили всі мирові посередники повіту, повітовий предводитель дворянства у статусі голови з'їзду та член від уряду (призначався один на декілька з'їздів). Повітові з'їзди також виключались з-під контролю та впливу губернатора і губернського правління та безпосередньо підпорядковувались Сенату. Відтак новостворені інституції займали особливе місце у системі місцевих адміністративних установ.

Юрисдикція мирових з'їздів поширювалась на питання, пов'язані із селянським станом, і включала скарги селян та їхніх товариств на волосні сходи та посадових осіб волосного правління з питань поземельних відносин (у рамках обов'язкових поземельних відносин), головно вони стосувались складання уставних грамот [5, ст. 105 - 106]. Також з'їзди перетворились на апеляційну інстанцію для неостаточних рішень мирових посередників.

Розпорядчі повноваження з'їздів передбачали допомогу мировим посередникам щодо складання уставних грамот. Також з'їзди вирішували питання, пов'язані із виконанням селянами зобов'язань перед поміщиками, здійснювали розгляд більш складних суперечностей між поміщиками та селянами у контексті реформи тощо [5, ст. 107]. При цьому мирові з'їзди не розглядали справи без скарги сторін, подання мирового посередника чи вимоги губернського присутствія або губернатора [Там само,ст. 110 - 111].

Зважаючи на специфіку діяльності цих установ, законодавці досить детально прописали процедуру засідань та прийняття рішень з'їздами. Зокрема наголошувалося на необхідності швидкого вирішення питань, окрім випадків, які передбачали додаткове вивчення обставин. При цьому з'їзди могли залучати для експертної оцінки як одного із своїх членів, так і чинів поліції. Рішення виносились більшістю присутніх, що відповідало принципу колегіальності, а за умови рівності голосів - перевагу мав голос повітового предводителя дворянства як головуючого на цьому зібранні (якщо немає більшості - питання переноситься до губернського у селянських справа присутствія). Присутність на засіданнях зацікавлених сторін дозволялась, а у окремих випадках з'їзд зобов'язував сторони бути присутніми. Постанови з'їздів виконувались або мировим посередником, або ж місцевою поліцією [5, ст. 111 - 114].

Більшість питань, що входили до компетенції з'їздів, вирішувались ними остаточно, але найбільш складні, передавались на розгляд губернського у селянських справах присутствія, котре одночасно було й апеляційною інстанцією для рішень як мирових посередників, так і з'їздів. При цьому з'їзди часто самі визначали, які питання передавати до губернського присутствія. Серед них були, зокрема, й справи про перенесення селянських садиб чи обмін угідь (ці питання потребували консенсусу, якого інколи важко було досягти у рамках з'їзду).

Реалізація селянської реформи спонукала урядовців до поширення повноважень мирових посередників і, відповідно, й повітових мирових з'їздів на удільних, палацових та казенних селян (1863 та 1866 рр.). Однак це не змінило характер та принципи їхньої діяльності. Водночас після введення 1864 р. мирової юстиції з'їзди позбулися розгляду скарг на постанови мирових посередників із більшості судових справ. Запровадження земських установ цього ж року також відкоригувало повноваження посередників та з'їздів щодо господарства та благоустрою селян.

Завершувало систему створених Положенням 1861 р. установ губернське у селянських справах присутствіє. Воно формувалось із низки чиновників та представників станових структур губернського рівня і працювало під головуванням губернатора. Членами присутствія були: губернський предводитель дворянства, управляючий палатою держаного майна (чи управляючий удільною конторою), губернський прокурор, два представники місцевого дворянства (землевласники), призначувані міністром внутрішніх справ шляхом рекомендації начальника губернії та двоє місцевих дворян-поміщиків, обраних повітовими та губернськими дворянськими зборами. При цьому представники від дворян отримували жалування у розмірі 2 тис. руб. за рахунок земських повинностей. Для розгляду справ, пов'язаних із викупом селянами польових угідь за допомоги уряду, запрошувався голова казенної палати та, за потреби - неодмінний член від міністерства фінансів [5, ст. 23 - 125].

Коло повноважень губернського присутствія окреслювалось відповідно до діяльності мирових посередників та їхніх з'їздів, скарги на рішення яких воно розглядало. Також до його компетенції входили питання щодо добровільних угод між поміщиками і селянами (про зменшення селянських наділів), а також низка розпорядчих справ, що стосувались суто селянських питань. Передовсім присутствіє контролювало процес впровадження Селянської реформи й набуття селянами земельної власності та нерухомості. Серед важливих завдань, котрі вирішували ці установи були: затвердження проектів утворення волостей; визначення у межах губернії та розмежування територій, на яких застосовувались певні норми селянських наділів; можливість прийняти рішення щодо збільшення чи зменшення повинностей відносно усталених розмірів; затвердження частини уставних грамот; врегулювання питань між поміщиками та їхніми дворовими людьми; інші питання, пов'язані із врегулюванням поземельних відносин. Також вони розглядали справи, передані із повітових мирових з'їздів [5, ст. 129].

Присутствіє могло скасувати попередні рішення посередників чи з'їздів і передати їх на повторний розгляд до цих же інстанцій. У справах розпорядчого характеру губернське присутствіє або підтверджувало рішення нижчих інстанцій, або ж скасовувало їх і приймало нове рішення самостійно. Принцип прийняття рішень був такий же, як і у з'їздах - більшістю голосів [5, ст. 130 - 131].

Мирові установи на рівні дільниці та повіту з самого початку планувались як тимчасові, адже їхні повноваження головно стосувались реалізації положень реформи 19 лютого 1861 р. Практична діяльність мирових посередників та повітових з'їздів сприяла вирішенню цілої низки проблем. Однак на 1863 р. процес укладання уставних грамот практично завершився і мирові установи зосереджуються на адміністративних та фіскальних (стягнення податків та платежів) справах. Запровадження 1864 р. земства та мирової юстиції суттєво звузило сферу діяльності установ, поставлених для управління селянським станом, і в урядових колах все частіше піднімається питання щодо реорганізації низової ланки місцевого управління. На практиці ж із другої половини 1860-х рр. уряд вдається до скорочення числа посередників та з'їздів шляхом об'єднання дільниць і повітів.

Зрештою 27 червня 1874 р. було прийнято Положення про зміни в устрої місцевих у селянських справах установ, за яким посади мирових посередників та їхні з'їзди ліквідовувались у тих губерніях, де були земства та мирові суди. Основні повноваження скасованих інститутів передавались ряду суб'єктів: повітовим у селянських справах присутствіям, неодмінним членам, котрі діяли у рамках цих присутствій, мировим суддям, поліції та нотаріальним установам [7, ст. 1].

Відтак нове положення ліквідувало дільниці і перенесло основну вагу управління селянським станом на рівень повіту.

За новим законодавством у кожному повіті утворювалось повітове у селянських справах присутствіє, котре також було колегіальним органом. Однак його склад був принципово іншим, зважаючи на ряд суттєвих змін у сфері місцевого управління та самоврядування. Зокрема до повітового присутствія входили повітовий предводитель дворянства (голова), неодмінний член (представник від уряду), повітовий справник, голова повітової земської управи, почесний мировий суддя (за визначенням міністерства юстиції). Відтак до вирішення питань управління селянським станом було залучено представників від уряду, дворянської корпорації, всестанового самоврядування, мирового суду, а також очільника місцевої повітової поліції. Усі означені особи у межах своєї основної компетенції вирішували низку питань, котрі стосувались життєдіяльності селян та діяльності селянського самоврядування, а у рамках повітового присутствія мали колегіально вирішувати проблеми сільських товариств та контролювати селянське самоврядування.

Зважаючи на той факт, що усі члени присутствія мали власне, чітко окреслено коло обов'язків поза селянським присутствієм, важливу роль у роботі цієї установи відігравав неодмінний член, котрий здебільшого призначався у кожний повіт. Як і мировий посередник, неодмінний член був представником місцевої дворянської корпорації. Загалом, критерії щодо кандидатів у неодмінні члени було перенесено із Положення про губернські та повітові у селянських справах установи щодо мирових посередників [5, ст. 7 - 10]. Ними могли стати місцеві спадкові дворяни-поміщики із земельним цензом не менше 500 дес. (можна у різних губерніях, також враховувалась земля дружини чи батьків); за умови відсутності необхідної кількості кандидатів земельний ценз зменшувався до 150 дес.; для дворян із вищою освітою земельний ценз також знижувався до 150 дес., а для кандидатів із особистим дворянством ценз подвоювався). Процедура призначення неодмінних членів передбачала, що перший призов формувався шляхом залучення до цього процесу дворянської корпорації (повітовий предводитель та повітові збори дворян формували списки кандидатів на посаду), проте після створення повітових у селянських справах присутствій ця функція переходила до них. Затвердження кандидатів на посаді здійснював міністр внутрішніх справ. Каденція неодмінних членів - 3 роки [7, ст. 5 - 6].

Неодмінний член користувався перевагами службовця, що перебував на державній службі, отримував жалування із фондів губернських земських зборів (1500 руб. на рік і додатково - 500 руб. на виконання службових доручень, переважно це поїздки в межах повіту) [Там само, ст. 9].

Положення від 1874 р. досить детально окреслювало їхню компетенцію, при цьому більшість повноважень перейшло безпосередньо від мирових посередників. Передовсім це: питання щодо розверстання чи обмін угідь та про перенесення селянських садиб; селянські позови щодо нерухомості, придбаної раніше на ім'я поміщика; питання щодо викупних операцій та усіх справ, що стосувались уставних грамот (у тому числі й повинностей), а також відносин тимчасово зобов'язаних селян із поміщиками; про передачу до казни дрібнопомісних маєтків; справи щодо поземельного устрою селян. Також неодмінний член мав передати до губернського присутствія усі угоди між поміщиком і селянином, котрі стосувались добровільної згоди другого на зменшення свого наділу [7, ст. 19, ст. 25 прим.]. Процедура прийняття рішень неодмінними членами, їх оскарження тощо також була запозичена із практики мирових посередників.

Ми наголошували, що за реформою 1874 р. повітове присутствіє перетворилось на важливий адміністративний орган, котрий отримав функцію управління селянським станом. Зокрема, присутствіям передавались усі справи з'їздів мирових посередників, а також ряд обов'язків мирових посередників щодо органів селянського самоврядування та організації життя сільських товариств: затвердження на посаді волосних старшин та приведення їх до присяги; накладення покарань чи притягнення до суду посадових осіб селянського самоврядування (сільських та волосних) та звільнення волосних і сільських писарів; розгляд скарг про порушення під час виборів до селянського самоврядування та призначення нових; затвердження постанов мирських зборів про об'єднання сільських товариств; розгляд скарг на посадових осіб селянського самоврядування як від окремих осіб, так і від громадських чи державних установ; розгляд скарг щодо постанов сходів, пов'язаних із майном малолітніх; справи щодо видалення із товариств «вредных членов» та чимало інших повноважень мирових посередників [7, ст. 11]. Поза цим, повітове присутствіє мало видавати інструкції для посадових осіб селянського самоврядування із роз'ясненням їхніх прав та обов'язків й могло проводити ревізію селянських установ та усі помічені порушення виносити на розгляд присутствія. Також присутствіє мало усувати явні порушення з боку волосного суду, при цьому присутствіє повинно брати справу до розгляду навіть без звернення потерпілої сторони.

Механізм надходження справ до присутствія - як через неодмінних членів чи безпосередньо від сторін конфлікту, а також скарги могли подаватись членам присутствія під час їхніх роз'їздів по повіту [7, ст. 12]. Процедура прийняття рішень повітовими присутствіями, оголошення їх та подання скарг на ці рішення повністю була перенесена із практики повітового з'їзду мирових посередників. Виконання постанов і розпоряджень покладалось на одного із членів присутствія чи на місцеву поліцію.

Законодавство 1874 р. розширило також і повноваження повітового справника у фіскальній сфері, зокрема на нього покладалось: забезпечення своєчасного і у повному обсязі надходження викупних платежів та інших селянських податків; стягнення на прохання поміщиків оброків та додаткових викупних платежів; затвердження на посаді та звільнення лісових і польових сторожів; дозвіл на ув'язнення осіб, котрих товариство видаляло із свого середовища і які намагались утекти. Оскаржувати рішення справника із перерахованих питань можна було у губернському присутствії [7, ст. 21].

Також повітовий справник мав вплив на посадових осіб селянського самоврядування: міг накладати стягнення за несумлінне виконання обов'язків у сфері оподаткування та звертатись до губернатора із проханням тимчасово усунути їх від посади. Для остаточного звільнення губернатор звертався до повітового присутствія, котре формувало подання по цій справі до губернського присутствія.

Зважаючи на існування мирової юстиції, усі спірні питання між поміщикам та селянами, котрі позбулися статусу тимчасовозобов'язаних, передавались судовим установам відповідно до характеру справи та розміру позову.

Також уряд пішов по шляху передання спеціалізованим установам чи інститутам низки повноважень ліквідованих мирових посередників та повітових з'їздів, зокрема нотаріусам (чи в окремих випадках мировим суддям) передано право засвідчувати: домовленості селян щодо поміщиків; усі домовленості, надані тимчасово зобов'язаними селянами для захисту їхніх інтересів чи вирішення їхніх справ; добровільність та правильність усіх угод між поміщиками та селянами; угоди між землевласниками та іноземцями; угоди про найм на сільські роботи чи на службу [7, ст. 25].

Відповідно до змін на рівні повіту та суттєвої реорганізації судової системи і введення земського самоврядування, суттєво відкориговано склад губернського у селянських справах присутствія. Його як і раніше очолював губернатор, було збережено членство губернського предводителя дворянства та управляючого державним майном. Разом із тим було ліквідовано посади представників від дворянського стану. Натомість до складу губернського присутствія введено віце- губернатора, голову губернської земської управи, прокурора окружного суду чи його заступника (де нема окружного суду збережено участь губернського прокурора), обов'язковою визнано участь у складі присутствія управляючого казенною палатою та одного неодмінного члена. При розгляді справ, що стосувались того чи іншого повіту, запрошувались неодмінні члени із означених повітових присутствій. При цьому вони наділялись правом голосу [7, ст. 26].

Разом із тим, Положення 1874 р. не регламентувало окремо повноваження губернських присутствій, відтак вони збереглися із незначною кореляцією, відповідно до змін на рівні повіту.

Недоліки запровадженої 1874 р. системи управління селянами проявились одразу ж після її впровадження. Більшість сучасників наголошували на тому, що запропонована модель не працювала через суттєву віддаленість влади від сільських товариств. Фактично усі адміністративні питання, котрі мав мировий посередник, вирішував неодмінний член, при цьому він був один на повіт. Незважаючи на те, що викупні операції були фактично завершені, судовими повноваженнями неодмінний член не був обтяжений, функція контролю над селянським самоврядуванням була покладена на повітове присутствіє - однак цей посадовець був перевантажений справами, адже він був посередником між присутствієм та сільськими товариствами усього повіту. Фактично на усі проблеми, котрі виникали у межах компетенції присутствія, він мав подати свою думку, розібратися у суті справи, саме його позиція часто покладалась у основу рішення присутствія та й виконання частини рішень покладалось на нього. За таких обставин неодмінний член часто не міг ефективно виконувати свої обов'язки, адже кількість спірних питань зростала з року в рік. Це призводило до активних дискусій у суспільних та урядових колах щодо необхідності чергової реорганізації низової ланки управління селянами.

У результаті, у контексті суттєвого коригування усієї системи місцевого управління, суду та самоврядування на більш консервативних засадах, 12 липня 1889 р. прийнято Закон про земських дільничних начальників, котрий започаткував чергову судово-адміністративну реформу [6]. При цьому законодавці повернулись до ідеї ліквідації мирового суду та поєднання у інституті земських начальників адміністративних і судових повноважень. Також було поновлено більш дрібну адміністративну одиницю, у рамках якої новостворені начальники здійснювали свої повноваження - дільницю (об'єднувала кілька волостей). Водночас цей інститут мав становий характер, як за складом посадовців, так і за об'єктом управління, однак більш тісно ніж усі попередні був інтегрований до державної системи адміністративних органів та функціонував згідно чітких правил.

На рівні губернії та повіту також відбуваються зміни. Повітове у селянських справах присутствіє ліквідовано, натомість постав повітовий з'їзд земських начальників, котрий складався із двох присутствій: адміністративного та судового, що суттєво відрізняло його від повітового з'їзду мирових посередників. Адміністративне присутствіє складалось із повітового предводителя дворянства (голова), усіх земських начальників повіту, поліцейського справника та голови повітової земської управи. Також до участі у роботі запрошувався податний інспектор, коли розглядались справи, що стосувались його компетенції. Судове присутствіє, де також головував предводитель, складалось із повітового члена окружного суду, міських суддів, почесних мирових суддів та земських начальників (участь двох останніх визначалась спеціальною чергою). На судових засіданнях був присутнім також товариш прокурора окружного суду, а в місцевостях, де не було введено Судові статути - товариш губернського прокурора.

При вирішенні суто адміністративних чи суто судових справ, присутствія засідали окремо. Проте на розпорядчих засіданнях, при вирішенні загальних питань, котрі перейшли від з'їздів мирових посередників, з'їздів мирових суддів та повітових у селянських справах присуттвій, присутствія засідали разом і могли запрошувати інших посадовців повіту. [6, ст. 71 - 82].

Адміністративні повноваження повітових з'їздів були значно ширшими, ніж у попередніх проаналізованих повітових інституцій, що зумовлювалось ускладненням як суспільних, так і господарських відносин. Зокрема вони отримали загальний контроль за землевпорядною діяльністю. Також з'їзди здійснювали нагляд за діяльністю земських начальників, й були апеляційною інстанцією для частини їхніх рішень; вирішували питання службової відповідальності посадових осіб селянського самоврядування, вирішували низку справ, котрі стосувались життєдіяльності сільських товариств. Так само, як і повітові присутствія, вони розробляли інструкції для сільських та волосних правлінь та ревізували їхню діяльність.

Судове присутствіє повітового з'їзду земських начальників було апеляційною інстанцією для судових рішеннях земських начальників, міських суддів та волосних судів. Саме присутствіє також розглядало більш складні судові справи, передані їм земськими начальниками. При цьому слід наголосити на важливій ролі повітового члена окружного суду: готував справи до слухання, розробляв мотивацію підтвердження судових рішень земських начальників чи спростування їх, обґрунтовував постанови з'їздів із судових справ, а також забезпечував їх виконання [6, ст. 77].

Також повітові з'їзди затверджували справи, котрі стосувались об'єднання сільських товариств у одне; про зміну кордонів волостей; про переділ мирської землі; про перенесення волосних правлінь; про порядок збору чи зберігання мирських і земських сум [3, с. 40 - 42]. Постанови з'їзду з адміністративних справ приводились у дію земським начальником або посадовими особами сільського чи волосного правлінь.

Для більшості постанов волосних судів та земських начальників рішення повітового з'їзду були остаточними, апеляції на інші - до губернського присутствія, касаційні скарги - до Сенату.

У контексті судово-адміністративної реформи 1889 р. відбулися зміни і на рівні губернії, зокрема правонаступником губернського у селянських справах присутствія стало губернське присутствіє. Його склад суттєво не змінився: губернатор у статусі голови, віце-губернатор, губернський предводитель дворянства, прокурор окружного суду чи його заступник, а в місцевостях, де не були введені Судові статути - губернський прокурор. Також збільшено число представників від уряду: замість одного - два неодмінних члени. При розгляді переданих із повітового з'їзду судових справ на засідання запрошувались голова або член місцевого окружного суду, а при вирішенні адміністративних - управляючий казенною палатою та державним майном і голова губернської земської управи. Відтак голова губернської земської управи був виключений із постійного складу присутствія, так само як і управляючий казенною палатою та державним майном. Їхня участь залежала від характеру справ, що розглядались, проте вони мали статус членів присутствія, тобто право голосу. Це важливо, адже присутствіє було колегіальною установою [6, ст. 104 - 109].

Повноваження губернського присутствія також було суттєво розширено у зв'язку із більш об'ємними повноваження підпорядкованих їм інституцій (земських начальників та повітових з'їздів). Також вони розглядали і затверджували низку рішень волосних сходів, скарги на частину їхніх рішень, остаточно вирішували питання звільнення волосних старшин та сільських старост, а також інші питання, що стосувались селянського стану. У компетенції присутствій були й питання службової відповідальності земських начальників. У контексті судових повноважень Губернське присутствіє було апеляційною інстанцією для судових рішень повітових з'їздів.

Незважаючи на низку критичних зауважень, котрими супроводжувалась діяльність земських начальників та їхніх з'їздів, вони проіснували до 1917 р. Їхні повноваження суттєво розширювались, а діяльність ускладнювалась. Проте із поновленням 1912 р. мирової юстиції земські начальники та повітові з'їзди земських начальників остаточно втратили судові повноваження [4] і перетворились на суто адміністративні установи, тісно інтегровані до системи місцевого управління та підпорядковані завданню впорядкування системи управління у рамках імперської моделі влади.

Насамкінець варто наголосити, що період 1861 - 1917 рр. у Російській імперії позначений реорганізацією усіх ланок системи управління. Проте саме на місцевому рівні процес адаптації управлінських структур до кардинальних змін у суспільному та економічному житті стає перманентним. При цьому простежується тенденція більш частих реорганізацій станових інституцій, передовсім тих, що поширювали свою юрисдикцію на селянський стан. І в цьому контексті важливою ланкою стає саме повіт. Разом із тим відбувається розбудова самоврядування: міського, станового селянського і всестанового земського, що зумовлює більш тісну взаємодію урядових та самоврядних інституцій. Саме ці процеси потребують подальшого ґрунтовного дослідження.

Джерела та література

1. Корелин А.П. Дворянское дело в пореформенной России. 1861-1904. Состав, численность, корпоративная организация. -М.: Наука, 1979. - 303 с.

2. Коркунов Н. М. Русское государственное право. - Т.ІІ. - Часть особенная. Изд. 6-е, под.. ред. и с доп. М.Б.Горенберга - СПб.: Типография М.М.Стасюлевича, 1909. - 760 с.

3. Наказ земским начальникам 11 августа 1905 года и циркуляр Министра Внутренних дел от 31 того же августа о введение наказа в действие. - СПБ: Б.и., 1905. - 105 с.

4. О преобразовании местного суда// ПСЗРИ. - Т.32 (1912 г.) - Ч.І. - № 37328.

5. Положение о губернских и уездных по крестьянским делам учреждениях// ПСЗРИ. - Т.36. - Изд. 1863 г. - № 36660.

6. Положение о земских участковых начальниках.// ПСЗРИ. - Собр. 3-е. 1889 г. - Т. ІХ. - СПБ., 1891. - № 6196.

7. Положение об изменениях в устройство местных учреждений по крестьянским делам // ПСЗРИ. - Т.49. - № 53678.

8. Чернуха Г.В. Правительственная политика и институт мировых посредников //Внутренняя политика царизма (середина XVI - начало ХХ вв.) (Труды Ленинградского отделения института истории АН СССР). - М.: Наука, 1967. - С. 197 - 239.

Размещено на Allbest.ru