Боротьба міліції з розповсюдженням самогоноваріння на Харківщині у роки НЕПу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний медичний університет

Боротьба міліції з розповсюдженням самогоноваріння на Харківщині у роки НЕПу

О.В. Чернуха

Значних зусиль протягом 1920-х рр. харківська міліція докладала у справі боротьби із самогоноварінням та пияцтвом. Нелегальне виготовлення і збут алкогольних напоїв, пияцтво мали безпосередній вплив на криміногенну ситуацію в регіоні. Чималий відсоток хуліганських дій, грабунків, розбоїв вчинявся особами, що перебували в стані алкогольного сп'яніння. Іншим негативним наслідком розповсюдження практики самогоноваріння було те, що в його процесі витрачалися хліб, картопля, буряки, цукор - продукти, яких, особливо в голодні 1921-1922 рр., дуже не вистачало державі. Крім того, через нелегальний збут самогону значні грошові суми не потрапляли до державного бюджету.

Стан дослідження проблеми в історіографії характеризується недостатньою кількістю робіт, присвячених регіональним особливостям боротьби з самогоноварінням у період непу. Як правило, цього питання побіжно торкалися автори узагальнювальних робіт з історії правоохоронних органів [2; 4]. Лише останніми роками почали з'являтися роботи, у яких дослідники намагалися проаналізувати стан боротьби з самогоноварінням із урахуванням регіональної специфіки [6; 7]. Проте тотожних робіт подібного характеру, присвячених Харківщині, на сьогодні бракує.

Метою дослідження є спроба визначення основних заходів профілактичного та оперативного характеру, яких уживала міліція Харківщини задля протидії розповсюдженню в регіоні самогоноваріння в умовах здійснення нової економічної політики.

У наказі по Харківській губміліції від 28 лютого 1921 р. зазначалося, що самогоноваріння як у самому місті, так і в повітах, неуклінно зростає, що міліція і народні суди припустилися суттєвих помилок у боротьбі з цим злом, занадто лояльно ставлячись до виробників і розповсюджувачів «зеленого змія». Начальникам міліції та розшуку наполегливо рекомендувалося, якщо затримані особи вже неодноразово притягувалися до відповідальності за виготовлення і продаж самогону, зазначати це у протоколах. Народні суди отримували підставу для винесення більш серйозного покарання для порушників. Справи тих, хто систематично цим займався, треба було передавати на розгляд ревтрибуналів [10, ф.-Р. 563, оп. 1, спр. 38-а, арк. 14]. Поява у 1922 р. дозволу на вільну торгівлю вином спричинила в місті спалах торгівлі самогоном, сурогатними алкогольними напоями, тощо. Керівництво губміськміліції почало вимагати від своїх підлеглих активізації боротьби з самогоноварінням. Міліціонери повинні були затримувати громадян, що перебували у стані алкогольного сп'яніння, а власників закладів, де останні перебували в такому стані, притягати до адміністративної відповідальності. У зоні підвищеної уваги опинилися міські околиці та приміські селища - Іванівка, Журавлівка, Петінка, Рашкіна Дача, Холодна Гора тощо. Саме ці місцевості знаходилися серед «передовиків виробництва» [8, 1922. - 21 жовтня].

Безпосередньо в місті найважчими в цьому сенсі вважалися райони Основи, залізничного вокзалу «Левада» та Кінного ринку. Зокрема, у районі Левади влітку-восени 1922 р. діяло понад десять так званих «ресторанів», паштетних, лавок, які займалися виключно продажем спиртних напоїв та одеколону [10, ф.-Р. 563, оп. 1, спр. 50, арк. 458]. Дієві заходи щодо припинення їх діяльності розпочались лише з листопада, що дозволяє припустити свідоме ігнорування міліцією цих точок внаслідок змови з їх власниками. Так, улітку 1923 р. харківський губнарсуд розглядав справу громадянина І. Сметаніна, який виконував обов'язки райнаглядача у 5-му районі. Під час слідства було з'ясовано, що Сметанін, виявивши на своїй ділянці чотири точки самогоноваріння, упродовж листопада 1922 - липня 1923 рр. систематично отримував хабарі в грошовій формі від самогонників і не мав на меті ліквідації цих точок. Суд повністю визнав провину райнаглядача, обравши мірою покарання позбавлення волі терміном на 5 років з конфіскацією майна [10, ф.-Р. 563, оп. 1, спр. 305- а, арк. 267-268]. Цікаво, що власне самогонники отримали від 1 до 3 років ув'язнення. Отже, співробітництво з кримінальними особами представників органів влади, зокрема правоохоронних, кваліфікувалося як більш небезпечний злочин. Характерним прикладом діяльності міліції у цьому напрямі є звіт начальника 3-го підрайону, де зазначалося, що за перші два тижні листопада 1922 р. під час облав та розшуків було затримано 6 громадян, які займалися самогоноварінням; у них вилучено 27 пляшок самогону, 5 бочок із закваскою, 3 самогонних апарати [10, ф.-Р. 563, оп. 1, спр. 49, арк. 153]. Звіти такого змісту щомісяця надходили до начальника губміліції з усіх підрайонів.

Нерідко в боротьбі міліції із самогоноварінням допомагала й громадськість. Наприкінці листопада 1922 р., за повідомленням співробітника редакції газети «Пролетар», було викрито точку виробництва і збуту самогону в помешканні громадянки Фролової - «Фролихи», - яка займалася цією справою, ще з 1919 р. [10, ф.-Р. 563, оп. 1, спр. 50, арк. 353].

Міліція боролася не тільки проти самогоноваріння, але і з його безпосереднім наслідком - пияцтвом. У наказі начальника харківської губміськміліції від 11 травня 1923 року було чітко сформульовано основні адміністративні заходи боротьби з пияцтвом: карати всі прояви публічного пияцтва і пов'язані з цим безчинства, а саме - запобігати появі нетверезих громадян у громадських місцях та на вулицях; не дозволяти розпивання алкогольних напоїв у громадських місцях та в кафе й ресторанах, які не мають ліцензії на продаж спиртних напоїв; переслідувати розпивання будь-де самогону та інших сурогатних спиртних напоїв. Крім того, у документі сказано, що найбільшої ефективності цих заходів можна досягти за умови поєднання каральних та профілактичних заходів, серед яких провідне місце відводилося організації лекцій на тему «Пияцтво - суспільне зло» та проведенню агітаційно-показових судів [10, ф.-Р. 563, оп. 1, спр. 305-а, арк. 51].

За 9 місяців 1923-1924 років харківською міліцією було проведено 13388 обшуків, ліквідовано 1935 осередків самогоноваріння з метою збуту, 4437 - без такого наміру. Виявлено 1570 випадків зберігання самогону й спиртних напоїв для продажу і 3673 - «для себе». Конфісковано 3756 самогонних апаратів, затримано 2911 самогонників, стягнено штрафів на 54790 рублів [5, с. 30].

Постанова Раднаркому УСРР від 30 листопада 1923 р. передбачала 75 % штрафних сум, стягнених за виготовлення, зберігання або продаж самогону, у разі розкриття злочину правоохоронцем, відраховувати на користь міліції. Коли такий злочин розкривали за допомогою громадян, то міліція отримувала 50 % від розміру штрафної суми, громадяни - 25 %, і ще чверть суми штрафу обов'язково надходила до місцевого бюджету виконкому [1, с. 35]. Проте Харківське губернське управління міліції регулярно отримувало інформацію з місць про недотримання органами місцевої влади постанови РНК і переведення штрафів у повному обсязі до місцевих бюджетів, тоді як міліція не отримувала призначених їй сум [10, ф.-Р. 563, оп. 1, спр. 167, арк. 97].

Такий перерозподіл змушував міліціонерів приховувати частину грошей, отриманих внаслідок стягнення штрафів за самогоноваріння. Наприклад, у січні - лютому 1924 року до Харківського виконкому надійшло лише 43 % коштів від загальної суми штрафів. Треба сказати, що це був ще далеко не найгірший показник у республіці. Наприклад, у Волинській та Чернігівській губерніях він відповідно становив 18 % і 13 % [10, ф.-Р. 563, оп. 2, спр. 15, арк. 163]. Це змусило керівництво виконкомів відповідальніше поставитися до розподілу коштів, отриманих внаслідок стягнення штрафів за самогоноваріння, і перераховувати відповідні суми на потреби управління Харківської губернської міліції, тим самим стимулюючи його подальшу роботу.

Тільки у червні 1924 року губміськміліцією було проведено на Харківщині (за винятком міста) 1351 обшук з метою виявлення осередків самогоноваріння. Їх було виявлено близько 300, у результаті затримано самогонників - 202, піддано покаранню в адміністративному порядку - 901, вилучено самогонних апаратів - 406, самогону, спирту і сурогатів спирту - 62 відра; притягнуто до судової відповідальності 368 громадян; стягнено штрафів, накладених в адміністративному порядку, майже 10000 рублів [8, 1924. - 12 серпня; 4, с. 144].

У січні-березні 1925 року міліція Харкова здійснила обшуки у квартирах і будинках 250 мешканців, під час яких було виявлено 45 самогонних апаратів, вилучено 392 пляшки самогону і 73 сулії закваски. За готування «зілля» наклали штрафи на 84 осіб [2, с. 38]. У 1926 р., як повідомляла газета «Пролетар», в будинку громадянки Гілокрилової на вул. Цвинтарній було «виявлено самогонний завод на повному ходу» та вилучено «величезну кількість готового самогону» [9, 1926. - 7 жовтня]. 20 жовтня того ж року міліція 6-го району у квартирі громадянки Нефьодової на 2-му Чоботарському в'їзді виявила «самогонний завод, добре обладнаний і на повному ходу... Вилучено кілька чвертей самогонного спирту» [9, 1926. - 23 жовтня].

Вагому роль у боротьбі із самогоноварінням відігравали так звані «місячники», запроваджені з 1927 р. в умовах розгортання нових кампаній хлібозаготівлі [10, ф.-Р. 564, оп. 4, спр. 42, арк. 78]. Адже через самогоноваріння держава недоотримувала від населення чималу кількість зерна. Під час «місячників» міліція мала не тільки ретельніше виявляти місця виробництва та збуту самогону, але й слідкувати за своєчасною сплатою адміністративних штрафів і перерахуванням отриманих коштів до державної скарбниці.

Під час одного з цих «місячників» у січні 1928 р. особливо відзначилися співробітники Вовчанського району, які вилучили 529 літрів самогону та 67 самогонних апаратів. Втім, у таких районах, як Харківський та Мереф'янський, показники були значно скромнішими - 52 апарати і 6 літрів та 1 апарат і 14 літрів відповідно [10, ф.-Р. 564, оп. 4, спр. 42, арк. 89-91]. У міліцейських звітах того часу очевидну розбіжність між районами прямо пов'язували зі ступенем підготовки та працездатності окремих райміліцій, їх здатністю виконувати свої безпосередні обов'язки. У цьому й полягало ще одне значення таких «місячників» - виявляти найслабкіші у професійному відношенні ланки у структурі правоохоронних органів Харківського округу. Стосовно міліцейського керівництва районів-«аутсайдерів» одразу робили відповідні оргвисновки, внаслідок яких дехто втрачав свої посади. Так, після заміни начальника і заступників у Мереф'янському районі вже за перші два тижні лютого правоохоронці виявили 89 літрів самогону, що у 16,5 рази (!) перевищувало показник січня [10, ф.-Р. 564, оп. 4, спр. 42, арк. 157].

Але, на жаль, державна політика щодо осіб, які займалися самогоноварінням, не була послідовною. До середини 1920-х років діяльність міліції з виявлення фактів шинкарства й вилучення самогону мала «компанійський характер». Дільничні здебільшого добре знали місця виробництва та збуту самогону на своїх територіях, але, отримавши хабара, заплющували очі на такі правопорушення і починали діяти лише тоді, коли наставав час губернських рейдів проти самогоноваріння [3, с. 44]. Саме під час губернських чи окружних перевірок досягали тих показників, про які йшлося вище. Із запровадженням монополії на виробництво алкоголю в 1925 році керівництво харківської міліції посилило контроль за боротьбою із самогоноварінням.

У 1926-1928 роках з окружного центру на місця регулярно надходили інструкції щодо інтенсифікації заходів для припинення виробництва та продажу самогону. Від дільничних інспекторів, сільських виконавців вимагали щотижневі звіти про дії на виконання тих інструкцій [10, ф.-Р. 563, оп. 1, спр. 335, арк. 39-42]. Проте стабільно висока кількість справ, що порушувалися за фактами самогоноваріння протягом досліджуваного періоду, свідчить про не надто велику ефективність цих заходів. Очевидно, що і наприкінці 1920-х боротьба з самогоноварінням залишалась одним з головних напрямів діяльності міліції у сфері охорони громадського порядку. Слід відзначити, що певні успіхи у боротьбі з пияцтвом й алкоголізмом мали місце, однак системної протидії самогоноварінню досягти не вдалося. Це пояснюється цілим комплексом факторів.

Заміна продрозкладки продподатком створила передумови для збільшення в селянських господарствах посівних площ для виробництва товарного зерна. Проте монополія держави щодо споживання, а відповідно і закупівлі сільськогосподарської продукції, залишалася. Наслідком цього стала поява ситуації «ножиці цін». Частина селян, сподіваючись підвищити прибутковість власних господарств, вихід з цієї ситуації знайшла у перегонці зерна в самогон. Виробництва самогону дозволяло отримати прибуток у 7-8 разів вищий, ніж у разі здавання такого ж обсягу зернових державним закупівельним органам. До того ж самогон виконував роль «рідкої валюти» і нерідко використовувався для обміну на різні товари як у сільській місцевості, так і в містах. Кожне друге селянське господарство мало самогонний апарат.

Початок державного виробництва горілки не вирішив проблеми заповнення ніші, яка на ринку алкоголю належала самогону, тому що той був значно дешевшим, а інколи й кращої якості. Доступний алкоголь, своєю чергою, був наслідком зростання рівня пияцтва в різних районах губернії, згодом - округу. Заходи боротьби з цим явищем адміністративно-кримінального характеру не мали достатнього ефекту. Це можна було пояснити обмеженими можливостями для культурного проведення дозвілля більшою частиною населення. Із другої половини 1920-х рр. у сфері боротьби з пияцтвом і самогоноварінням почала домінувати політика профілактичних дій, регулярно проводилися «місячники», спрямовані на обмеження масштабів самогоноваріння. Втім, ці заходи мали лише локальні успіхи. Повністю викоренити це явище протягом періоду непу так і не вдалося.

Література

міліція протидія самогоноваріння пияцтво

1. Дейчман Э. Алкоголизм и борьба с ним / Э. Дейчман. - М.; Ленинград: Полипросвет,1931. - 102 с.

2. Зайцев Б. Харьковская городская милиция в 1920-х гг. / Б. Зайцев, Б. Мигаль // Universitates. - 2008. - № 4. - С. 29-41.

3. Історія органів внутрішніх справ. Частина ІІ (ХХ століття). Навчальні матеріали до спецкурсу / за ред. Л. Зайцева. - Х.: Університет внутрішніх справ, 1999. - 154 с.

4. Коцан І. Міліція Харківщини у 1917-1930 рр.: дис. канд. юрид. наук: 12.00.01 / І. Коцан. - Х.: ХНУВС, 2003. - 190 с.

5. Состояние губернии и работа Харьковского губернского исполкома за 9 месяцев 1923-1924 гг. - Х.: Харьковский губисполком, 1924. - 594 с.

6. Комплеева Л.Ю. Культура потребления алкоголя в средневолжской деревне в период нэпа / Л.Ю. Комплеева // Известия Пензенского государственного педагогического университета им. В.Г. Белинского. - 2012. - № 27. - С. 722-724.

7. Олійник М.П. Самогоноваріння та боротьба з ним на Поділлі в роки НЕПу / М.П. Олійник // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. - 2013. - Вип. 35. - С. 119-122.

8. Коммунист. Орган ЦК КП(б)У - Харьков, 1919-1926.

9. Пролетарий. Орган Харьковского большевистского комитета. - Х., 1920-1924. З 1924 р. - Харьковский пролетарий - Х., 1924-1930.

10. Державний архів Харківської області (ДАХО).

Размещено на Allbest.ru