Виникнення українського козацтва та його роль у боротьбі за національну державність

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет повітряних сил імені івана кожедуба

Реферат

З навчальної дисципліни «Історія України»

«Виникнення українськог козацтва та його роль у боротьбі за національну державність»

Пономарьова Т.Ф.

Харків 2019

Зміст

Вступ

1. Передумови виникнення козацтва

2. Заснування Запорізької Січі

3. Суспільно-політичний устрій Запорізької Січі

4. Розвиток національної самосвідомості

5. Статус козацтва в міжнародних відносинах

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Українське козацтво в епоху середньовіччя відігравало величезне значення у становленні окремої етнічної спільноти і в подальшому розбудови могутньої Гетьманщини. Козацтво започаткувало державотворчі процеси, які грунтувались на підтримці братерського руху, духовного розвитку, вихованню та традицій.

Під час тривалого часу козацтво залишалось єдиною спільнотою, яка через визвольні рухи та соціальну боротьбу зберігало український етнос, забезпечувало українському народові право на існування, а також на економічний та духовний розвиток.

Дефініції «казак», «козак» зустрічаються в писемних джерелах уперше ще із середини ХІІІ ст. і трактувалися по-різному. Одні вважали їх за походженнями тюркськими чи турецько-татарськими ( такі як Г. Грабянка та М.Костомаров) , інші доводили походження від черкесів ( М.Карамзін, М. Погодін) [4, с.6].

Поява вільного населення наприкінці XVст. була не випадковою. Воно обумовлювалось економічними, політичними та духовними чинниками. З самого початку формування козацтво стало величезною групою однодумців, які займались величезним господарством. Широкий тем еволюції забезпечив козакам те, що в їх спільноті перебували різні верства населення, такі як бояри, шляхта, міщани і селянство. Це давало змогу ламати різні стереотипи. Перебуваючи в одному середовищі, передаючи досвід, козак залишався людиною збагаченою життєвим досвідом.

Життєві обставини із самого початку поставили козацтво на необхідність самоорганізації, створення об'єднаною спільною метою осередком, здатного саморозвиватися та вдосконалюватися. Таким осередком став загін-ватага, яку очолював авторитетна особа - отаман.

Розвиваючи своє суспільство, козацтво почало будувати за дніпровськими порогами військово-політичне утворення - Запорізьку Січ. Ця фортеця це більше зблизило козацьке товариство та приймало до своїх лав всіх бажаючих та у майбутньому великих повстанців ( К. Косинський, Т. Федорович, П. Бут, Я. Острянин тощо).

Участь у повстаннях та битвах дала можливість козакам заслужити авторитет серед широких верств населення. Проте найважливішою подією у цьому процесі стала Національно-визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького проти Речі Посполитої. Саме ця війна поставила козацтво на новий соціальний стан - привілейований.

Утворення Запорізької Січі означало що українська державність збагатилась історичними формами, усвідомило свою історичну значущість, яка в подальшому розбудовувала самовизначення та самореалізацію.

Козацтво в середині своєї фортеці розбудували внутрішній суспільний устрій на базі законодавчих (загальновійськова рада) і виконавчих ( кіш) органів влади, які грунтувались на демократичних засадах з республіканською формою правління. Така внутрішня самоорганізація була зумовлена необхідність згуртуватись та змогти відстояти перед сусідніми суперниками та ворогами, такими як Кримське ханство, Річ Посполита, Оттоманська Порта, а пізніше царська Росія).

Запорізька Січ існувала як окрема держава яку визнавали інші Європейські держави. Так, кіш приймав представників Австрії, Швеції, Трансільванії, Польщі, Росії, Кримського ханства тощо.

Державотворчість козацтва мало важкий та тривалий шлях. Виникнувши у Подніпров'ї, воно з часом поширилося на інші території України, стало панівною верствою населення на Лівобережжі та Слобожанщини.

Політичний спадок від козацтва дає сучасним українцям замислитись над питання минулим своєї держави, згадати тяжкий шлях боротьби за державу.

1. Передумови виникнення козацтва

Вперше назва «козак» було згадано у Початковій монгольській хроніці 1240 року, що означало в перекладі з тюркських мов «одинокий», «схильний до завоювання», «вільний».

До середини XVI ст. козаками називали людей, які займались уходними промислами ( наприклад рибальство, полювання) та боротьбою із татарами. При цьому вони залишались служити магнатам Великого князівства Литовського, до якого входили українські землі. До того ж, вони називали «козаками» найнижчий прошарок у своєму князівстві.

Про набіги на татар є повідомлення від кримського хана Менглі-Гірея у 1492 році Литовському князю, та у 1504 році московському князю Івану ІІІ : «козаки потопили, все поимали, пеша оставили» [9, с.76].

Серед основних чинників формування українського козацтва можна виділити те, що існував величезний масив вільної землі , прагнення людей до міграції та знайти кращу долю, посилювалась феодальна експансія, прогресувало закріпачення, відбувався релігійний та національний гніт.

Природні багатства південних регіонів стягували сюди не тільки українців, а також і білорусів. В весни по осінь вони займались різними промислами та робили набіги на татар грабуючи їх. Козаки проживали в різних містах та селах разом із місцевим населенням, які разом із козаками займались спільною працею, а це означало що лави козацтва поповнювались.

З другої половини XVI розпочинається новий етап формування козацтва, який був пов'язаний з процесом суспільного поділу праці та розвиток товарно-грошового обміну. Переломним моментом було підписання Люблінської унії 1569 року між Польщею та Литвою, за якою була утворена нова держава Річ Посполита, що означало повний контроль населення новою державою, окатоличення та військову повинність, а також мати грамоту на володіння землею, якої майже ні у кого не було.

Через відсутність умов для займання землеробства, люди намагались відстояти свій соціальний статс та йшли на військову службу. Їх записували до спеціального реєстру, так вони стали реєстровими козаками. Але все одно вони залишались «нешляхетським походженням» та прирівнювались до «холопства». Такі процеси навпаки позитивно вплинули на розвиток козацтва - це була нова хвиля їх формування.

Новим етапом формування та розселення козацтва стали прагнення Речі Посполитої заселити пусті землі на кордоні із Московією. Так, варшавський сейм прийняв конституцію 1590 року, за якою "Простори пустих місць на прикордонні за Білою Церквою,-- зазначалося в цьому документі,-- не приносять ніякої користі, ні державної, ні приватної, необхідно мати з них користь, щоб вони даремно не пустували. А тому за дозволом і повноваженням від усіх чинів сейму ухвалюємо, що ми будемо роздавати ті пустелі у приватну власність особам шляхетського стану за заслуги перед Річчю Посполитою по волі і розумінню нашому" [9, с.80].

Бажаючих отримати землю за службу було багато серед українців, білорусів та навіть поляків. Це зумовило зростання престижу козацтва. До королівської служби почали приходити більш привілейовані верстви населення. Їх спільна боротьба проти ворогів викликала велику підтримку у народі.

Але конституція 1590 року мала і негативні якості. Так, вона ще більше встановила феодальну залежність українців, які в подальшому приводили до міжусобиць.

У 1572 році король Сигізмунд ІІ Август видав універсал про утворення нового козацького війська у чисельності 300 осіб (реєстровці). Таким чином вони стали першими хто був став на державній службі у короля. Вони вже мали правовий статус регулярного війська, тобто юридичне визнання прав, привілеїв та обов'язків козацтва як соціальної верстви.

Про масове покозачення населення писав у 30-х роках XVII ст. і Гійом Левассер де Боплан, зазначаючи, що серед козаків перебували "люди, досвідчені у всіх взагалі необхідних для життя ремеслах: теслі для будівництва жител і човнів, стельмахи, ковалі, зброярі, кожум'яки, римарі, шевці, бондарі, кравці... Всі уміють добре обробляти землю, сіяти, жати, випікати хліб, готувати м'ясні страви, варити пиво, мед, горілку, брагу тощо" [9, с.82].

На початку XVIIст. козацтво не було однорідним. Воно ділилось на реєстрове (привілейовані) та запорізьке або низове козацтво.

Отже, суспільні процеси значною мірою впливали на джерела формування українського козацтва уходництво й оборона південного прикордоння до середини XVI ст. були головними чинниками поповнення козакуючої людності, серед якої переважали вихідці з українських міст та містечок. козацтво річ посполита фортеця

2. Заснування Запорізької Січі

Історики доклали немало зусиль до пошуків документальних матеріалів про організацію Січі за дніпровськими порогами. На думку І. М. Каманіна зародження постійного осередку козацької громади на Запорожжі слід відносити до кінця XV ст "Еще в XV в. на Днепре где-то на Тавани или около нея,-- писав вчений,-- во всяком случае ниже порогов, т. е. за порогами, находилось место постоянного пребывания отряда черкасов или Козаков, и притом довольно значительного в числе; мы думаем также, что, находясь на открытой реке, стоя, так сказать, открытой грудью против ежеминутно готового к нападению врага, сдерживая его порывы к грабежу, отряд Козаков не мог не иметь хотя слабых укреплений, послуживших зародышем будущей сечи; к этому отдаленному периоду, покрытому туманом неизвестности от недостатка света тоговременных документов, мы и относим ея начало" . Протилежного погляду дотримувався сучасник І. M. Каманіна Л. В. Падалка, доводячи, що Січ постала лише в кінці XVI ст. 118. Визнаним репрезентантом низового лицарства, за М. С. Грушевським, Запорозька Січ стала у 80-х роках XVI ст. При цьому вчений слушно зауважував: "Се не могло стати ся так від разу і розвій Січи супроти сього треба класти на передні десятиліття -- семе і восьме, слідом по заложенню Хортицького замку і діяльності Вишневецького" [11, с.66].

Перша згадка про Запорізьку Січ з'явилась у 1551 році у польського історика Мартина Бєльського. У своїй «Всесвітній хроніці» він описував зосередження козаків на острові Мала Хортиця для нагляду за переправами, а також промислами і боротьбою з татарами.

В різні часи Січ мала різне розташування на різних островах, але перша з'явилась на острові Мала Хортиця завдяки козацькому ватажку Дмитру Байді Вишневецькому. Протягом 1552-1556 років була побудована фортеця з величезними мурами, яка і стала осередком згуртування козаків. Всього існувало вісм Запорізьких Січей :Хотинська (1556-1557 рр.), Томаківська (70-80 рр. XVIст. ), Базавлуцька ( 1593-1638рр.), Микитинська ( 1639-1652 рр.), Чортомлицька ( 1652-1709 рр.) , Кам'янська ( 1709-1711, 1730-1734 рр.), Олешківська (1711-1728 рр.) та Нова Січ ( 1734-1775 рр.)

Перша Січ проіснувала не довго ( 1556-1557 рр.), але вона мала значний вплив на еволюцію козацтва та поповнення його лав. У листі до козаків від 20 листопада 1568 р. Сигізмунд II Август вперше звернувся до них як до окремої групи української людності, що "з замков и мест наших Украйных, без розказаня и ведомости нашей господарской и старост наших Украйных, зъехавши на низу, на Днепре, в полю и на иных входах перемешкивают: Маем того ведомость, иж вы, на местцах помежных, у входах розных свавольне живучи, подданых царя турецкого, чабанов и татаров царя перекопского, на улусы и кочовища их находечи, великие шкоды и лупезтва им чините, а тым границы панств наших от неприятеля в небеспеченство приводите" [11, с.68].

Таким чином виникнення фортеці в другій половині XVI ст. зумовлювалось як необхідністю захисту українських земель від татарів та іншої загрози, а також внутрішнім потребам козакам.

3. Суспільно-політичний устрій Запорізької Січі

З часом у козацтва сформувалась нова козацька держава. Чинниками цього є те, що вже існувала чітка система органів та установ, принципи функціонування державної влади, існування певних систем норм, ну і звичайно наявність певної території.

Вищим законодавчим органом була січова рада, на якій приймали участь всі козаки. Рішення ради було цілком легітимним та повністю виконувалось всіма. Зазвичай рада вирішувала найважливіші питання зовнішньої та внутрішньої політики, судила злочинців, перерозподіляла землі тощо.

Найголовнішим питанням січової ради було обрання козацької старшини (кошовий отаман, військовий суддя, військовий осавул, військовий писар, курінні отамани) та військових служителів ( хорунжий, бунчужний, довбиш, канцелярист тощо). Старшина зосереджувала в своїх руках адміністративну та судову владу.

Крім легітимних органів влади, у козацтва було власне козацьке право, яке не було писане законом, а « стародавнім звичаєм, словесним правом і здоровим глуздом» [2, с.131].

Це право затверджувало адміністративно-територіальний поділ та військово-адміністративну організацію, так на Січі існувало 38 військових куренів та 5-8 територіальних паланок.

Території Січі постійно змінювались, але завжди мала назву «землі Війська Запорізького» та розташовувалась на Херсонській, Кіровоградській, Запорізькій, Дніпропетровській, Донецькій та Харківській областях.

За формою правління Січ була республікою. Про це писав М. Костомаров і назвав її «християнська козацька республіка». Між усіма козаками були рівні права , існувала виборча система, яка контролювалась козацькою радою. Демократичні засади засвідчувались на обранні старшини. Так, за звичаєм обраний кошовий отаман мусив двічі відмовитись від булави, а лише на третій раз погодитись. Після чого січовики посипали його голову піском та обмазували багнюкою.

Перша коротка згадка про козацьку раду 1581 р. міститься у творі Бартоша Папроцького, де описувалася подорож на Запорожжя польського шляхтича Самуеля Зборовського. Останній з "немалим почтом своїх слуг і гайдуків спочатку прибув до Канева, звідки їхав до Черкас, з Черкас до Псла річки і... до порогів, де лицарські люди мешкають. Там є місце на Дніпрі важке для просування, бо ті пороги з великих скель, через які вода як з високих гребель спадає, і там ніхто не може проїхати, крім козаків"[11, с.69].

Важливого значення у регулюванні суспільних відносин мав курінний отаман, який очолював курінь. Назви куренів походили від місцевості, де раніше козаки проживали. Курінний отаман обирався на курінній раді. В його обов'язки входило регулювання курінним майном та приймання нових козаків до куреню.

Поява козацького права відноситься до тих часів, коли козаки об'єднувались в товариство з притаманними їм звичаям та традиціям. Їх дії продовжували виникнення зібрання громад, обирання собі ватажків тощо. На думку О. М. Лазаревського, козацьке право і судочинство вироблялося самим життям, природними потребами людей без всіляких штучних регламентацій [12,с.119].

Писаних законів у козацтва не було, воно існувало на прикладах та вживанні. Найтяжчим злочином вважалась зрада, порушення військової дисципліни, посягання на майно. Зазвичай злочинців живцем закопували в землю.

Деякі правові норми буди запозичені із Литовських Статутів, адже пришлі запорожці раніше проживали на території князівства.

Окрім цього козацтво, звичайно, об'єднувала духовна спорідненість та прихильне ставлення до релігії.

Таким чином, Запорізька Січ все мала ознаки державності із правовою системою, але це була лише перехідна ланка. Але все одно необхідність захищати свою землю та народ змусили впливати на формування демократичних засад суспільно-політичного устрою січовиків.

4. Розвиток національної самосвідомості

XVI-XVII ст. - це час підйому різних сфер культурно-національного життя, активізації діяльності організацій української інтелігенції та українських братств, розвитку освіти й книговидавництва. Орієнтуючись переважно на візантійську та давньоруську культурну традицію, і, спираючись на духовні основи національного життя, руські інтелектуали та книжники поширювали ренесансно-гуманістичні та реформаційні ідеї в суспільстві. Розвиток української духовної культури XVI-XVII ст. своїм наслідком мав утвердження цінності індивіда, духовно активної, незалежної, сильної особистості. В людині виділялись такі риси, які виокремлювали її від інших- талант, здібності, моральні чесноти, військова доблесть, індивідуальна активність. Однак про абсолютизацію окремого індивіда і протиставлення його соціальному цілому не йдеться. В українській культурі XVI-XVII ст. формувався ідеал гармонійної людини, яка не лише спрямовує свої зусилля на задоволення власних потреб, але й діє для спільних цілей і на загальне благо.

Надзвичайно важливим для української спільноти постають кроки, що свідчать про становлення національної свідомості. До реалізації нагальних завдань, що характеризували життя українського етносу в XVI-XVII ст., долучилося і українське козацтво, яке прагнуло реалізувати політичні й державницькі ідеали українського народу. Однак на початку XVII ст., незважаючи на зростання рівня національної свідомості, ідея створення незалежної держави ще не опанувала українським громадянством. Головною причиною цього була відсутність державотворчої традиції в українській історії, довготривала перервність процесу національного державотворення на етнічно українських землях, домінування в українському менталітеті соціальних та релігійних стереотипів.

На середину XVII ст. козацтво перебрало на себе функцію національної державотворчості. Водночас соціальні ідеали козацтва - усвідомлення своєї особистості, власної людської гідності, демократичних принципів рівноправ'я і соціальної справедливості - поширилися в свідомості всього українського народу. Вони окреслили контури формування в майбутньому громадянського суспільства в Україні. Під впливом козацтва відбувалося становлення на українських теренах нових моделей світосприйняття і нової політичної культури. Завдяки козацтву відбувалася консолідація українського народу навколо національної ідеї, яка на середину XVII ст. ототожнювалась з ідеєю державності. Ця ідея домінувала в політичних планах гетьмана Б. Хмельницького з 1648-1649 років. Відповідно в тогочасній політичній свідомості трансформуються такі імперативи, як національна самоідентифікація, уявлення про владу й авторитет та їх закріплення в правових нормах, ”народний ідеал” громадського, демократичного, рівноправного ладу.

Розвиток історичної свідомості в перші десятиліття XVII ст. співпадав із зміцненням в українській спільноті духу національного патріотизму, що відбувалося, в першу чергу, через вкорінення в ній “духу козацтва” і “культу пам'яті”. Апофеозом цього стали блискучі перемоги козацької армії . Патріотична спрямованість притаманна й козацьким літописам, в яких через звернення до історичної пам'яті утверджувалася ідея “тяглості руської історії”, обстоювалась ідея єдності української землі, обґрунтовувалось право на автономне і незалежне існування української держави.

5. Статус козацтва в міжнародних відносинах

В XVI-XVII ст. українське козацтво дедалі більше стало проявлять себе на міжнародній арені не тільки в Речі Посполитої та Кримському ханстві. Це обумовлювалось тим, що козацтво швидко та міцно завоювали позиції під час козацько-селянських повстань на національно-визвольній боротьбі.

Козаки не одноразово робили набіги на татар, а з XVI ст. набіги стали стихійними. Кримські татари самі робили набіги, але зазвичай невдалі. Безумовно, ефективно протидіяти численній, мобільній, гарно організованій татарській кінноті було надзвичайно важко, але на півдні вже виникла, сформувалася і зросла сила, яка була здатна не лише відбити напади татарсько-турецьких завойовників, а й здійснювати далекі сухопутні та морські походи проти Султанської Туреччини та Кримського ханства, руйнуючи фортеці, спустошуючи володіння місцевих феодалів, визволяючи своїх полонених співвітчизників. Цією силою було козацтво.

На початку XVII ст. козаки зробили декілька блискучих морських походів, що сколихнули Турецьку імперію та рознесли славу про козаків на всю Європу. Вже 1606 р. запорожці взяли турецьку фортецю Варна, яка до того вважалася неприступною. У 1608 році козаки захопили Перекоп, а вже у 1609 році робили напади на дунайські фортеці Ізмаїл, Білгород тощо.

У 1611 році козаки вперше перетнули Чорне море допливши до берегів Малої Азії та зруйнували Синоп та Трапезунд. У 1615 році відважність козаків збільшилась, вони почали з'являтися у берегів Константинополя та спалювали портові споруди. Наступного року під проводом Петра Сагайдачного козаки розпочали штурм Кримського півострова, де зруйнували головний невільницький ринок Кафу.

Про активний вихід козаків наприкінці XVI -- початку XVII ст. на міжнародну арену свідчить їхнє залучення до боротьби за престол Молдавії, Росії та інших країн. У ході цих баталій вони здобувають не тільки військовий, а й політичний досвід, розширюють своє світобачення, стають спроможними вирішувати державні проблеми і тому інколи навіть виступають самостійно.

З XVII ст. козаки активно втручались у діяльність Московського царства у боротьбі за царський престол.

Сміливі походи козацтва проти турків та татар, віртуозна військова майстерність сприяли зростанню його авторитету та популярності на міжнародній арені. В Італії, Німеччині, Франції та Англії у цей час виходить понад десяток творів, присвячених військовому мистецтву запорожців. Високо цінував козаків персидський шах: "Ви не знаєте, що це за народ, ви не знаєте, які хоробрі ці люди і як добре треба з ними обходитися. Вони -- ті, що домінують на Чорному морі" [2, с.143].

Отже, на рубежі XVI--XVII ст. козацтво стало впливовим чинником міжнародного життя. Військо козаків не тільки захищало українські землі від турецько-татарської загрози, а й своїми походами суттєво ослаблювало Турецьку імперію та Кримське ханство. У критичні періоди внутрішня стабільність у Речі Посполитій, а іноді навіть безпека держави значною мірою залежала від позиції козацтва. Запорожці брали активну участь у боротьбі за престол у Росії, Молдавії та інших країнах. Водночас через недостатній політичний досвід, слабкість економічної бази, відсутність єдності та інші причини козацтво, ставши впливовою силою, не перетворилося на самостійну силу міжнародного життя: воно не вирішувало, а лише допомагало вирішувати (інколи навіть відіграючи головну роль) тій чи іншій державі її проблеми.

Висновок

Козацтво завжди виступало захисником своєї землі та православної церкви, а створення Січі остаточно допомогло утвердитись цьому. Козацька могутність, військове мистецтво та любов до Батьківщини було відоме далеко за межами України. Європейські держави їх прирівнювали до рицарів, та вважали козацтво єдиним сримувачем Османської імперії в Європу.

В своєму існуванні з XVII ст. козацтво мало одну єдину мету - визволити українські землі від свавілля польських магнатів, здобути незалежність та мати змогу будувати свою власну козацьку державу.

Таким чином, виникнення українського козацтва зумовлювало колонізацію південних степових просторів, втечею від польських та литовських магнатів та необхідністю захисту від кримських татар.

Заснування Запорізької січі і виникнення реєстрового козацтва дало змогу для визнання козацтва як окремого соціального прошарку, а також визначити особливих прав, а саме: звільнення від феодальної залежності, мати судочинство та військову адміністрацію тощо. Ці фактори офіційно закріпляли козацтво в системі суспільного виробництва, розподілом земель та соціальної структури. Такі процеси дали змогу посилити позиції українського козацтва, мати певні політичні та адміністративні вплив в Речі Посполитої, що закінчились Національно-визвольною боротьбою.

Проблемою виникнення, становлення та розвитку українського козацтва в сучасному світу займаються козакознавці. Козакознавство - це окрема міждисциплінарна наука, що досліджує еволюцію, систему цінностей, державницьку ідею українського козацтва, політичну систему Української козацької держави, міжнародні відносин та дипломатію, військову організацію та воєнне мистецтво.

Формування козакознавства як міждисциплінарної науки відбулось із здобуттям незалежності України. З цього моменту українська історіографія поповнюється світовою історичною наукою. У 2003 році розпочав свою діяльність Український військово-козацький інститут при Міжрегіональній академії управління в Києві та Окремий науковий центр українського козацтва при Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди, які проводять наукові конференції, видають періодичні видання, влаштовують козацькі ігри та вшановують пам'ять великим українським козакам.

Список використаних джерел

1. Бачинська О. А., Чухліб Т. В., Щербак В. О. Українське козацтво. Золоті сторінки історії. ? К.: ПП "КРИСТАЛ БУК", 2015. ? 400 с.

2. Бойко О.Д. Історія України: навч. посіб., 3-тє вид. /О.Д. Бойко. - К. :Академвидав, 2008. - 688 с.

3. Гоцуляк В. Історичний розвиток і сучасний стан козакознавства / В. Гоцуляк // Гуржіївські історичні читання: Зб. наук. пр. -- 2009. -- Вип. 3. -- С. 91-98.

4. Історія українського козацтва: Нариси: У 2 т. / Редкол.: В. А. Смолій (відп. ред.) та ін. - К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2006. - Т. 1. - 800 с.: іл. - Бібліогр.: с. 690-781.

5. Петренко Є.Д. Українське козацтво в останній чверті XVIII - на початку XX ст / Петренко Є.Д. // Проблеми історії України ХІХ - початку ХХ ст.. - 2008. - С. 129-133.

6. Українське козацтво: Витоки, еволюція, спадщина: Матеріали міжнародної наукової конференції, присвяченої 500-річчю українського козацтва, Київ - Дніпропетровськ, 13-17 травня 1991 р. У 3 вип. / Ред. кол.: В. А. Смолій (відп. ред.), М. П. Ковальський, В. С. Степанков, Ф. П. Шевченко, В. О. Щербак (відп. секр.). АН України. Інститут історії України; Дніпропетровський державний університет. - Вип. 1. - К.: Інститут історії України, 1993. - 164 с.

7. Щербак В. О. Українське козацтво: Формування соціального стану: Друга половина ХV - середина XVII ст. - К.: КМ Academia, 2000. - 300 с.

8. Щербак В.О. Джерела формування українського козацтва // Український історичний журнал. - 1994. - № 2. - C. 75-83.

9. Щербак В. О. Козацтво в класово-становій структурі українського суспільства (друга половина XV - середини XVII ст.) // Український історичний журнал. - 1991. - № 11. - C. 43-52.

10. Щербак Віталій. Витоки та становлення козацького права // Україна в Центрально-Східній Європі (з найдавніших часів до кінця ХVІІІ ст.). - 2000. - 1. - C. 119-127.

Размещено на Allbest.ru