Сучасна українська історіографія про церковно-монастирську благодійність гетьмана Б. Хмельницького

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сучасна українська історіографія про церковно-монастирську благодійність гетьмана Б. Хмельницького

Анотація

благодійний хмельницький визвольний війна

Комплексно аналізуються наукові дослідження представників сучасної української історіографії (1991-2013 рр.), які стосуються благодійної діяльності Б. Хмельницького. Основна увага зосереджується на публікаціях щодо церковно-монастирської благодійності гетьмана. Акцентується увага на впливі Національно-визвольної війни українського народу середини ХУІІ ст. на зміну ціннісних орієнтирів, ментальності козацької старшини. Через характеристику робіт відомих істориків сьогодення наголошується на значимості утвердження ідеї національного державотворення, самобутності та самоідентифікації.

Ключові слова: сучасна українська історіографія, козацька старшина, гетьман, Б. Хмельницький, благодійна діяльність.

Аннотация

Комплексно анализируются научные исследования представителей современной украинской историографии (1991-2013 гг), касающиеся благотворительной деятельности Б. Хмельницкого. Основное внимание сосредотачивается на публикациях по церковно-монастырской благотворительности гетмана. Акцентируется внимание на воздействии Национально-освободительной войны украинского народа середины XVII века на изменение ценностных ориентиров, ментальности казацкой старшины. Через характеристику работ известных историков современности отмечается значимость утверждения идеи национального государства, самобытности и самоидентификации.

Ключевые слова: современная украинская историография, казацкая старшина, гетман, Б. Хмельницкий, благотворительная деятельность.

Annotation

There is comprehensive analysed the scientific researches of the representatives of a modern Ukrainian historiography (1991-2013), concerning the charitable activity of Bogdan Khmelnitsky. The main focus is on publications on church and monastery charity hetman. Attention is accented on the impact of the National Liberation War of the Ukrainian people in the mid-seventeenth century on the change of values and mentality of Cossack officers. There is stressed the importance of strengthening the idea of national statehood, identity and self-identification due to the characteristic of works of well known historians of nowadays.

According to modern domestic researchers (A. Brel, V. Vechersky, S. Kilesso, N. Kuksa, W. Lenchenko etc.), Bohdan Khmelnytsky continued the traditions of the Zaporozhian Cossack chieftain, colonels, captains of construction of Orthodox churches, donations for their support, taking under the protection of their ecclesiastics, rightly believing that the built churches will be best monuments to their founder or builder.

Bohdan Khmelnytsky issued to Kiev monasteries a large number of the laws, because there were the oldest and the most reputable monasteries in Kiev They concerned mainly the transfer of lands, settlements, property etc. The authority of hetmans did everything possible to enlist the support of these monasteries. According to our calculations, there were published by Bogdan Khmelnitsky up 38 the laws of such content. G. Kosobutska, A. Kozmuk, F. Stupak explore actively the questions relating the laws of Hetman regarding the monasteries and charity of Hetman towards them.

A separate line of study is charity of Hetman Bohdan Khmelnytsky on education, which is represented in researches of V. Kotsur and F. Stupak and in several encyclopedic publications. Modern Ukrainian historians are unanimous that the fundamentals of philanthropy were laid by B. Khmelnytsky already in the first months of the liberation struggle. They underwent some changes for the next time, but the main thing was that the charity had proved viable and long term. Scientists emphasize that, the merit of Hetman was the fact that the virtuous deeds have found place in his activities even in the military and political events, although they concerned mainly the church and monastery charity. In general, the charitable activity of B. Khmelnitsky is understudied that offers great opportunities for a modern national historiography.

Keywords: modern Ukrainian historiography, Cossack officers, Hetman, Bohdan Khmelnytsky, charitable activity.

Національно-визвольна війна українського народу середини XVII ст. мала великий вплив на соціальні та культурні процеси в українських землях. Патріотичне піднесення, що охопило широкі верстви українського суспільства, позначилось і на благодійності.

Важливим при вивченні різних аспектів історії України козацької доби, в тому числі й благодійних діянь, є з'ясування системи ціннісних орієнтацій, зокрема тогочасних ментально-свідомісних вимірів. Так, В. Матях наголошує, що з початком Національно-визвольної війни середини Х^І ст. відбувся стрімкий злам усталених традиційних канонів як серед представників різних соціальних прошарків, так і суспільства в цілому [28, с. 31]. Своєрідною домінантою в існуючій шкалі ціннісних орієнтацій стала ідея національного державотворення, яка «виступила яскравим виразником національної самобутності та національної самоідентифікації» [28, с. 31].

Історики В. Смолій і В. Степанков, описуючи розвиток національної свідомості, вказують на процес її лавиноподібного піднесення в ході Української революції, появу національної державної ідеї, формування нової політичної еліти, нової ментальності [35, с. 61, 338-339].

Академік В. Смолій стверджує, що «соціальні орієнтири, які детермінували поведінку різних суспільних верств населення і які, по суті, перетворилися у невід'ємний елемент культурного буття українського народу, з' явилися у роки Національної революції середини Х^І ст.» [36, с. 42]. Остання внесла величезні зміни у суспільну свідомість і спосіб мислення практично всіх верств українського суспільства.

В. Смолій, розвиваючи думку далі, наголошує, що Б. Хмельницький добре розумів значення релігійного фактору в розгортанні Національно-визвольної війни і чудово усвідомлював ту обставину, що матеріальна підтримка православ'я не лише не викличе супротиву широких народних мас селян і козаків, але й зміцнить авторитет гетьманської влади в їх очах [36, с. 43]. Тому, на його думку, не випадково вже у червні 1648 р. видаються перші універсали, які захищали церковне землеволодіння й передбачали суворе покарання осіб, які зазіхали на майно і землі монастирів. Характерно, пише науковець, що у майбутньому питання про підтримку православної церкви і монастирів практично не сходило з порядку денного програмних документів Б. Хмельницького та інших гетьманів [36, с. 43].

В. Ричка та К. Салій додають, що гетьмани постійно потребували ідеологічної підтримки легітимності їхнього правління з боку духовенства, яке, завдячуючи своїм наближенням до віруючих, справляло на них суттєвий вплив. Окрім того, на думку авторів, значний обсяг дипломатичної діяльності козацької верхівки здійснювався за безпосередньої участі або вагомого посередництва окремих представників українського духовенства, а Київський митрополит довгий час виконував національно-інтегруючу функцію в розділеній між різними сусідніми державами Україні [33, с. 238].

О.Крижанівський і С. Плохій у фундаментальному виданні «Історія церкви та релігійної думки в Україні» [17] також наголошують, що в роки Національно-визвольної війни середини XVII ст. гетьман і старшина постійно враховували значний вплив церкви на народні маси, тому прагнули мати в ній свого союзника. Особливої ваги надавалося підтримці з боку впливових київських монастирів, тому саме їм Б. Хмельницький видав найбільше охоронних універсалів. Автори висловили оригінальну думку про те, що «справжня мета благодійництва гетьманського уряду стосовно церкви була спрямована не в минуле, а в майбутнє - заручитися підтримкою духовенства у своїй внутрішній і зовнішній політиці» [17, с. 147]. Ця точка зору авторів не знайшла підтримки серед сучасних українських дослідників. На наше тверде переконання, Національно-визвольна війна українського народу середини XVП ст. заклала міцний фундамент для утвердження соціокультурного феномену того часу - благодійництва, яке мало високі моральні якості, свідчило про етичні норми людей, пріоритети суспільства.

Безпосередньо життю та діяльності відомого державного діяча, полководця, гетьмана Б. Хмельницького присвячено великий масив наукової літератури. Це переважно праці дорадянської та радянської доби. Сучасна українська історіографія комплексно досліджує політичну, військову, державотворчу діяльність Б. Хмельницького. Але до сьогоднішнього дня фактично не зверталася увага на благодійну діяльність гетьмана.

У монографії В. Смолія й В. Степанкова [35] висвітлюється величезна роль Б. Хмельницького у процесах формування Української національної держави, функціонування її уряду, розробки та здійснення соціально-економічної політики. На широкій документальній базі автори, простежуючи найважливіші віхи життєвого шляху гетьмана, розкривають його соціально-політичний портрет як гетьмана, політичного діяча, полководця, дипломата, просто людини. І хоча про благодійну діяльність не йде мова, але фундаментальна книга дає змогу краще зрозуміти, що спрямовувало його до цих високоморальних вчинків.

У книзі С. Кілессо «Архітектурні та мистецькі скарби Богданового краю» вже на перших сторінках видання вказується, що неподалік від Чигирина у старовинному селі Суботові знаходилась улюблена резиденція Б. Хмельницького з укріпленим дерев'яним замком і невеликим мурованим палацом [12, с. 6-7]. Тут же фундацією самого гетьмана в 1656 р. збудовано добре пристосовану до оборони муровану Іллінську церкву. Фахівець з історії архітектури наголошує, що ця дата вважається достовірною, бо свідком її спорудження був П. Алепський, який занотував усе під час подорожі зі своїм батьком - Антіохійським Патріархом Макарієм [12, с. 94-95]. С. Кілессо подає план Іллінської церкви в Суботові та її детальний опис. Автор також друкує план і характеризує Миколаївський собор Медведівського Свято-Миколаївського монастиря, який територіально відносився до Правобережжя, але за велетенськими розмірами та характером архітектури належав до групи пам'яток дерев'яного будівництва Лівобережжя [12, с. 110-120]. Науковець скрупульозно описує ктиторський портрет Б. Хмельницького, розміщений на південній стіні храму поблизу вівтаря. Портрет гетьмана «у повний зріст є фантастично втілений засобами монументального мистецтва ідеал невимовної за своєю наївністю та щирістю народної краси. Гетьман уже майже нічим не нагадує загартованого в битвах і походах мужнього полководця, спритного політичного й громадського діяча... На прихожан дивиться огрядний чорноокий, чорнобровий і чорновусий парубок, що не зовсім певно тримає у правиці символ гетьманської влади - велику булаву. На ньому кирея, жупан, підперезаний широким поясом, шапка з опушкою, заправлені в чоботи шаровари...» [12, с. 112-113].

Дослідник неодноразово підкреслює, що Б. Хмельницький і старшина прихильно ставилися до монастирів, беручи їх великі заслуги перед православною вірою, і на початку Національно-визвольної війни середини XVП ст. монастирі першими повернули собі свої землі, які були захоплені в них католиками й уніатами [12, с. 114]. Автор ретельно характеризує ту велику кількість універсалів, яку гетьман видав київським монастирям. Але найбільше уваги приділяє Флорівському, Видубицькому, Братському Свято-Богоявленському монастирям. Також дізнаємось, що на Лівобережжі особливою опікою гетьмана користувався Густинський Свято-Троїцький монастир.

С. Кілессо при вивченні пом'яника Київського Михайлівського Золотоверхого монастиря, складеного 1667 р., через десять років після смерті гетьмана, наводить вписані тут рядки: «... род пана Богдана Хмельницького, гетьмана Войська Запорозького, покривного мідю і позлатившего верх церкви святого Архістратіга Михаила року 1655» [12, с. 31]. Автор згадує й про батька Богдана - М. Хмельницького, який у період з 1616 по 1620 рр. збудував у Суботові своїм коштом тризрубну трибаневу дерев'яну

Михайлівську церкву в кращих народних традиціях, що проіснувала до 30-х рр. ХХ ст., а потім була перетворена в сільський клуб, а з часом знищена взагалі [12, с. 80].

Важливість публікації С. Кілессо полягає в тому, що автор намагається висвітлити події часів козаччини не традиційним засобом переписування відомих і маловідомих подій, а шляхом розкриття мистецької цінності пам'яток, які пов'язані з життям і діяльністю Б. Хмельницького в першій гетьманській столиці Чигирині та його улюбленій резиденції в Суботові. Все це дало змогу по-новому побачити й архітектурну спадщину цього краю, й благодійницьку діяльність козацького керманича.

У 2004 р. побачила світ стаття Ф. Ступака «Добродійно-меценатська діяльність Богдана Хмельницького» [38, с. 135-142]. У ній подається матеріал про духовне життя на Запорозькій Січі, зокрема церкву Покрови Пресвятої Богородиці. Насамперед, підкреслюється, що «запорожці дуже дбали про «благоліпіє» своєї церкви», «за непорушним звичаєм, від усіх надбань «меча і весла» найцінніша частка жертвувалася храму», а «заможні козаки відписували церкві й монастирям своє добро» [38, с. 136].

Значне місце відводиться опіці Б. Хмельницького розвитком освіти. Як наголошує Ф. Ступак, гетьман усвідомлював, що братські школи, братства активно виступають за збереження і розвиток національної культури, плекають власну науку, систему виховання, на ґрунті освіти об'єднують українців навколо ідеї захисту батьківської віри [38, с. 136]. Науковець пише про гетьманські розпорядження про надання освітнім установам привілеїв і вольностей.

У центрі уваги автора надання Б. Хмельницьким матеріальної допомоги Києво-Могилянській колегії, Київському Богоявленському та Лубенському Мгарському монастирям. Мова йде про передачу земель, двом останнім - із декільками селами.

Говорячи про благодійність, Ф. Ступак погоджується з іншими дослідниками, що Б. Хмельницький «продовжував традиції запорозьких гетьманів, полковників, сотників щодо спорудження православних храмів, жертвування на їх утримання..., справедливо вважаючи, що церкви будуть кращими пам' ятниками своєму засновнику чи ктитору» [38, с. 138]. Зокрема, після закінчення військових кампаній під Жовтими Водами та Корсунем 1648 р., він передав церкві на Січі 300 талерів, одному з монастирів Сокаля - 5 тис. злотих, а у вересні 1656 р. - підтримує будівництво монастиря на

Ірдені [38, с. 138]. Пише історик і про зведену коштом Б. Хмельницького в 1656 р. Іллінську церкву в Суботові та благодійність під час позолоти купола собору Михайлівського Золотоверхого монастиря. Одним рядком згадує й про надання коштів на ремонт міських споруд Києва, Чигирина, Переяслава, Миргорода, правда, не називаючи їх суму.

Окрема частина статті Ф. Ступака присвячена опису опіки Б. Хмельницьким православними монастирями через надання їм спеціальних охоронних грамот, як, наприклад, Батуринському, Густинському, Гадяцькому, Максаківському, Михайлівському, Печерсь- кому, Межигірському та ін. Як стверджує науковець, 55% від усіх пожалувань гетьмана припадає на монастирі [38, с. 141]. Важливим є висновок Ф. Ступака про те, що у вирі воєнних і політичних подій у діяльності Б. Хмельницького знайшлося місце для добродійних справ.

На цей же аспект проблеми звертає увагу О. Кузьмук [18, с. 244], коли йде мова про видачу Б. Хмельницьким універсалів на маєтки усім православним монастирям. Хоча акцентує увагу на особливому ставленні гетьмана до Межигір'я. Подібний матеріал подається і в книзі «Володарі гетьманської булави» [6, с. 198] та статті О. Попельницької [31, с. 131].

У статті Г. Кособуцької [15, с. 90-99] дається короткий екскурс благодійної діяльності в Україні. Зокрема, читаємо, що «закладені ще з часів Київської Русі традиції благодійництва в наступні історичні періоди не були забуті, навпаки - вони отримали свій подальший розвиток» [15, с. 90]. Одним із таких періодів була доба козаччини. Гетьман Б. Хмельницький, за твердженням авторки, з особливою увагою ставився до духовенства, монастирів, церков, беручи їх під свою опіку та наділяючи землею й виділяючи кошти [15, с. 91-92]. Найбільш ретельно дослідниця аналізує універсали гетьмана, що стосуються монастирів. Насамперед, мова йде про універсали стосовно Фролівського (грудень 1648 р.), Михайлівського Золотоверхого (листопад 1649 р.), Богоявленського (січень 1651 р.), Максоковського (травень 1651 р.), Ми- кольського Пустинного (листопад 1651 р.) та інших монастирів. Переважно - це передача в користування земель, закріплення сіл, маєтків. Бігло згадується й про особисті дарунки гетьмана монастирям.

У колективній праці «Православні святині Києва», коли мова йде про Михайлівський Золотоверхий собор, автори наголошують, що коштом Б. Хмельницького позолоче- но по міді баню цього храму, а 1652 р. гетьман надав Михайлівському монастиреві два сільця [32, с. 77]. Уважне ставлення гетьмана до київських святинь дослідники пояснюють ще й тим, що Б. Хмельницький у 1648 р. оголосив Київ своєю столицею, де періодично перебував у 1649, 1650 і 1654 рр. Тут він створив 17 універсалів та багато інших документів і ділових паперів, в тому числі й стосовно церковного життя й будівництва. У висновках стверджується, що благодійність тих часів була зумовлена позитивними тенденціями соціально-економічного й суспільного розвитку, підвищенням авторитету церкви, зростанням ролі козацької старшини, яка становила наочні приклади подвижництва й істинно християнського благочестя.

На сьогоднішній день одним із небагатьох комплексних досліджень благодійної діяльності гетьмана Б. Хмельницького є наукова стаття В. Коцур [16, с. 75-81]. Уже в перших рядках цієї публікації заявлено, що більшість дослідників історії благодійності в Україні не виходять за межі окремих її фрагментів, задовольняються певним часовим зрізом, що не дозволяє бачити цей вітчизняний феномен як цілісний багатоаспектний процес. Національно-визвольна війна середини ХУІІ ст. мала великий вплив на соціокультурні процеси в українських землях. Б. Хмельницький дбав про підтримку національної культури, приділяв увагу проблемам і подіям культурного, духовного життя українського суспільства, невід'ємною частиною якого були милосердні та благодійні справи.

Автор акцентує увагу на основних напрямках благодійної діяльності козацького керманича. По- перше, як високоосвічена людина та справжній державний діяч, Б. Хмельницький піклувався про розвиток освіти. Йде мова про фінансування та особисті пожертвування братським школам, Києво-Могилянській колегії тощо. По-друге, підтвердження універсалами повернення монастирям земель, маєтностей і одержання нових володінь за рахунок польської шляхти, яка втекла з України. По-третє, спорудження православних храмів, жертвування на їх утримання. У статті наводяться десятки таких прикладів.

У висновках до статті наголошується, що благодійність козацької доби як органічна складова багатогранної діяльності української еліти слід трактувати як певну політику в культурно- духовній сфері. Авторка погоджується з іншими дослідниками, що суть такої діяльності полягала не в благодійності як такій: то був скоріше суспільний обов' язок, неодмінний атрибут належності до еліти, свідома державницька позиція, спрямована на створення культурного середовища, що відповідало б високим критеріям. Благодійність часів Б. Хмельницького - соціокультурний феномен свого часу. Як історичне явище, така діяльність козацької старшини несе високі моральні якості, свідчить про етичні норми людей, пріоритети суспільства [16, с. 80].

У науковій розвідці «Українська аристократія козацької доби та її меценатство»

І.Дяченко подає загальну характеристику благодійності, описує благодійну діяльність козаків [8, с. 36-38]. Окремий сюжет присвячений доброчинності гетьмана Б. Хмельницького. Хоча тут подаються лише загальні фрази про те, що він із особливою увагою ставився до церков, багато коштів надавав на будівництво православних храмів, набув поширення так званий ктиторський портрет [8, с. 37].

Слід наголосити, що гетьман Б. Хмельницький, здійснюючи доброчинні діяння, ніколи не захоплювався багатством, розкішшю. На цьому аспекті, посилаючись на історичні джерела, наголошує В. Ленченко [24, с. 29-33]. Базуючись на звітах тогочасних іноземних дипломатів, які описували чигиринський палац, дізнаємось про скромність побуту: «... кімнати в ньому не мають жодної розкіші, стіни позбавлені всяких прикрас», у них «є лише звичайні дерев'яні лави, вкриті шкіряними подушками.» [24, с. 31]. Ці та інші дані знаходимо також при описі В. Ленченком гетьманського двору Б. Хмельницького в Чигирині [24, с. 74-81]. Серед будівель і споруд: будинок гетьмана, будинок його родини, будинок гетьманської варти, кухня-пекарня, стайня-конюшня, комора для збіжжя, криниця, брама тощо; всього 16 об'єктів.

Дослідниця Н. Кукса, характеризуючи великий масив історичних та історіографічних джерел, які стосуються історії Богданових церков у Суботові, зпівставляє різні точки зору на час будівництва храмів і їх благодійників [19, с. 4047]. Вона погоджується з біографом Б. Хмельницького істориком І. Крип'якевичем, що гетьман збудував церкву св. Михайла (на пам'ять про батька) і церкву св. Іллі. Далі пише, що точних даних про рік спорудження чи освячення Іллінської церкви немає. На основі побічних відомостей у літописах С. Велич- ка й Г. Грабянки автор робить висновок, що побудовано її як домовий храм сім'ї Хмельницьких - навпроти гетьманського палацу, з південно-західного боку, протягом 1651- 1653 рр., хоча опоряджувальні роботи тривали й пізніше [19, с. 42].

В іншій публікації Н. Кукса, розкриваючи історію Іллінської церкви у Суботові в студіях ХІХ - початку ХХ ст. через тогочасні наукові розвідки, відображає й постать Б. Хмельницького, описує його як гетьмана- будівничого [20, с. 38-47]. Авторка неодноразово наголошує, що його коштом збудована мурована церква на честь пророка Іллі, яку пізніше бачив і намалював Т Шевченко [20, с. 43, 46]. Згадує вона й про дарований ним іконостас, який було вивезено до Медведівського Миколаївського монастиря наприкінці ХУШ ст. [20, с. 43].

У контексті викладу матеріалу про Медведівський Миколаївський монастир, Н. Кук- са описує одну з його святинь - портрет Б. Хмельницького, який був благодійником цієї обителі [21, с. 129].

Про мурований гетьманський палац у Суботові, придворну церкву Св. Іллі коротко йде мова у монографії В. Вечерського [5, с. 99] та колективній праці «Черкащина - духовна скарбниця» [39, с. 214, 216]. Бігло згадується участь Б. Хмельницького в модернізації замку відповідно до вимог тогочасної європейської фортифікації в статті В. Ленченка [26, с. 64]. Про розбудову замку гетьманом, площа якого становила майже 3 га, мовиться в «Історії української архітектури» [10, с. 213], де кілька рядків присвячено також гетьманському палацу з аркадою і фронтоном на головному фасаді та придворній церкві Св. Іллі.

О. Морозов, з'ясовуючи час побудови Миколаївського собору в Ніжині, стверджує, що він побудований не пізніше грудня 1655 р. на місці попереднього дерев'яного однойменного храму, що стояв в адміністративному центрі Старого міста [29, с. 22]. Нагадаємо, що подібної думки дотримувались і дослідники кінця ХУШ- ХІХ ст., зокрема, О. Шафонський, О. Лазаревський, хорватський католицький священик Ю. Кри- жанич, які пов'язували його з подіями Хмельниччини 1648-1657 рр. Сучасний краєзнавець Ю. Гірш пише, що Б. Хмельницький жертвував кошти на цей храм, оскільки в свій час у ньому вінчався на Ганні, сестрі ніжинського полковника І. Золотаренка [7, с. 31].

Дослідження історії церкви Петра і Павла в Чигирині активізувалося у часи незалежної України. З метою виявлення та вивчення залишків церкви проведені археологічні розкопки в 1991-1994, 2004 та 2006 рр. Поштовхом для досліджень стали постанови Кабінету Міністрів України № 721 від 2 червня 2004 р. «Про затвердження Комплексної програми розвитку історико-архітектурного комплексу «Резиденція Богдана Хмельницького» на 2004-2010 роки» та № 671 від 15 травня 2006 р. «Про затвердження Державної програми «Золота підкова Черкащини» на 2006-2009 роки». Побачив світ ряд статей про Петропавлівську церкву. Так, О. Брель зробила порівняльний аналіз різних версій щодо її будівництва, характеристики самої споруди, відновлення в наш час, меценатства [3, с. 3437]. Авторка посилається на публікацію за 1864 р. краєзнавця та історика Л. Похилевича, який переконливо доводив, що храм збудований коштом Б. Хмельницького. Вона ж наводить і ряд даних із публікацій сучасного дослідника В. Ленченка, який висловив припущення, що оскільки церква була названа в ім' я небесних покровителів гетьмана П. Дорошенка, то збудована, ймовірно, його коштом [3, с. 34]. Ця стаття є продовженням вивчення дослідницею церкви Святих апостолів Петра і Павла в Чигирині, розпочаті ще раніше [4, с. 178-183]. Авторка пише, що своєю архітектурою храм нагадує Іллінську церкву в родовому помісті Б. Хмельницького в Суботові, споруджену 1656 р. [4, с. 178].

Крім С. Кілессо, до вивчення поминальників монастирів звертається й В. Несторенко, досліджуючи старі (ХУІІ ст.) і переписані в них записи за 1741 та 1771 рр., зроблені в Красногірському Золотоніському монастирі. Автор підкреслює, що для вивчення козацьких родоводів мають значення записи поминальника, які починаються з 36 аркуша, де після роду монаха Іони вписаний рід «ясне Вельможного Єго милости Пана Гетьмана» Б. Хмельницького, який відзначений ще й як ктитор монастиря Ірдинського [30, с. 168].

У «Зводі пам'яток історії та культури України» - першому в Україні багатотомному енциклопедичному науково-дослідному виданні про всі відомі на її території нерухомі пам'ятки археології, історії, архітектури та містобудування, монументального мистецтва значне місце відводиться Києву: «Культурна спадщина Києва немовби сконцентрувала в собі найважливіші події соціально-економічного, громадсько-політичного, культурного життя України впродовж багатьох століть, справляючи одночасно вирішальний вплив на розвиток національної культури, її утвердження у світі» [9, с. 4]. На сторінках про козацьку добу міститься матеріал про благодійну діяльність гетьмана Б. Хмельницького. Зокрема, читаємо, що у Михайлівському Золотоверхому монастирі «за ігумена Феодосія Софоновича коштом гетьмана Б. Хмельницького дерев'яну покрівлю храму замінено на бляшану, головну баню визолочено» [22, с. 670]. Подаючи фаховий опис Собору Успіння Пресвятої Богородиці Києво- Печерської лаври, автори пишуть, що крім релігійних сюжетів, на стінах храму були зображення гетьманів-благодійників Б. Хмельницького та І. Мазепи [37, с. 1246]. На іншій сторінці тексту конкретизується: Б. Хмельницький зображений «на північній стіні головного об'єму» храму [37, с. 1248].

Благодійна діяльність гетьмана Б. Хмельницького знайшла відображення й на сторінках цілого ряду енциклопедичних видань. У книзі «Українське козацтво: Мала енциклопедія» [23, с. 179-180] подається детальний опис визначної пам'ятки архітектури ХУІІ ст. - Іллінської церкви в с. Суботові. Автор підкреслює, що зведена вона в 1656 р. кош - том гетьмана Б. Хмельницького як церква-усипальниця. Побудована в стилі, що поєднує елементи раннього українського бароко та європейського ренесансу: «У плані майже квадратна (її зовнішні розміри 18,19х15,91 м) із шестигранним вівтарним виступом на сході. Внутрішній простір одного нефа поділено навпіл підпружною аркою, а перекрито церкву склепінням, яке в інтер' єрі зорово полегшується розпалубками біля вікон. На хори й горище ведуть сховані у товщі стіни вузькі сходи. За своїм призначенням церква одночасно виконувала і функції оборонної споруди (її міцні мури мають товщину до 2 м)» [23, с. 179]. У статті детально розкриваються й інші характеристики цієї церковної споруди та її історія.

У статті «Суботів» [27, с. 179-180] також згадується про муровану Іллінську церкву, але датою її спорудження Б. Хмельницьким називається 1653 р. Тобто, в одному виданні в різних авторів ми зустрічаємо дві різні дати завершення її будівництва. В цьому ж матеріалі йде мова про будівництво фортеці в Суботові, будинків гетьмана та козацької старшини, бібліотеки.

Аналогічна інформація подається в статті С. Кілессо в «Енциклопедії сучасної України» [13, с. 298]. Цей же автор в довідниковому виданні [14, с. 274-275] дещо розширює дані про церкву св. Іллі в Суботові. Автор наголошує, що фундована Б. Хмельницьким церква, як шедевр українського зодчества доби бароко, вражає своє красою: «Вишуканої форми західний бароковий фронтон з волютами поділений по вертикальній осі пілястром і на два яруси - горизонтальними карнизами. На 2-му ярусі фронтону зроблено чотири стрільниці, а ще дві в наріжних пілястрах північного й південного фасадів» [14, с. 195]. Згадується тут й іконостас, як і метричний опис храму, фото й характеристика яких віднайдені дослідниками ще в далекому 1888 р. під час архівних пошуків у Санкт-Петербурзі. В основу названих вище публікацій лягли матеріали статті С. Кілессо, опублікованої раніше в журналі «Пам'ятки України» [11, с. 69-73].

В іншому енциклопедичному виданні [2, с. 446-447], подаючи опис Іллінської церкви в Суботові, також стверджується, що одна з кращих архітектурних пам'яток українського бароко, «українського Відродження», «козацького Відродження» побудована на кошти Б. Хмельницького.

Козацька енциклопедія [1] широко розкриває діяльність гетьмана-державотворця Б. Хмельницького у сфері культури та духовності. Він підтримував і захищав православні церкви й монастирі, які в козацьку добу відігравали також і роль осередків освіти й науки. Видання наголошує, що особливо піклувався Б. Хмельницький про Києво-Могилянську колегію, регулярно фінансуючи її. Підтримка Братського монастиря проявилася не лише у виданні ряду відповідних універсалів, відміні податків, але й даруванні сіл, земель і особистих коштів [1, с. 604].

Отже, Національно-визвольна війна українського народу середини ХУІІ ст., яка мала значний вплив на соціокультурні процеси в українських землях, змінила й ментально-свідомісні виміри тогочасного суспільства. Утвердження в шкалі ціннісних орієнтирів ідеї національного державотворення, формування нової політичної еліти, національна самоідентифікація вплинули й на суспільну свідомість і спосіб мислення різних верств українського суспільства. Важливою складовою всіх цих процесів стала благодійна діяльність представників козацької еліти, зокрема, її гетьманів. На це звертають увагу вчені-історики В. Смолій, В. Степанков, О. Крижанівський, С.Плохій.

Як стверджують сучасні вітчизняні дослідники (О. Брель, В. Вечерський, С. Кілессо, Н. Кукса, В. Ленченко та ін.), Б. Хмельницький продовжив традиції запорозьких кошових отаманів, полковників, сотників щодо спорудження православних храмів, жертвування на їх утримання, взяття під захист їх служителів, справедливо вважаючи, що зведені церкви будуть кращими пам'ятниками своєму засновнику чи будівничому. Значну кількість універсалів Б. Хмельницький видав київським монастирям, адже саме в Києві знаходились найдавніші і найшанованіші монастирі. Стосувались вони переважно передачі земель, населених пунктів, майна та ін. Гетьманська влада робила все можливе для того, щоб заручитись підтримкою саме цих монастирів. Всього, за нашими підрахунками, універсалів подібного змісту видано Б. Хмельницьким аж 38. Питання, які стосуються універсалів гетьмана щодо монастирів і благодійність гетьмана стосовно них активно вивчають Г. Кособуцька, О. Козьмук, Ф. Ступак.

Окремий напрям вивчення - благодійна діяльність гетьмана Б. Хмельницького щодо освіти, який представлений дослідженнями В. Коцур і Ф. Ступака та рядом енциклопедичних видань.

Сучасні українські історики одностайні в тому, що фундаментальні основи благодійності були закладені Б. Хмельницьким уже з перших місяців визвольної боротьби. Протягом наступного часу вони зазнавали певних змін, однак головним було те, що благодійництво виявилося життєздатним і мало довгостроковий характер. Науковці наголошують, що безперечною заслугою гетьмана було те, що у вирі воєнних та політичних подій у його діяльності знайшлося місце для добродійних справ. Хоча вони переважно стосувались церковно-монастирської благодійності. В цілому ж благодійна діяльність Б. Хмельницького недостатньо вивчена, що відкриває широкі можливості для сучасної вітчизняної історіографії.

Джерела та література

1. Апанович О.М. Козацька енциклопедія для юнацтва: Книга статей про історичне буття українського козацтва / О.М. Апанович. - К.: Веселка, 2009. - 719 с.

2. Бондаренко РІ. Іллінська церква у с. Суботів / РІ. Бондаренко // Енциклопедія історії України: В 10 т. / В.А. Смолій (голова) та ін. - К.: Наук. думка, 2005. - Т. 3: Е-Й. - С. 446-447.

3. Брель О. Відродження чигиринської Петропавлівської церкви / О. Брель // Пам'ятки України. - 2011. - № 5-6. - С. 34-37.

4. Брель О.В. Церква святих апостолів Петра і Павла в Чигирині / О.В. Брель // Черкащина в контексті історії України: Матеріали Третьої наук.-краєзн. конф. Черкащини, присвяченої проблемам охорони, збереження та використання історико-культурної спадщини. - Черкаси: Чабаненко Ю.І., 2008. - С. 178-183.

5. Вечерський В. Архітектурна і містобудівна спадщина доби гетьманщини: формування, дослідження, охорона / В. Вечерський. - К., 2001. - 350 с.

6. Володарі гетьманської булави. Історичні портрети / Авт. передм. В. Смолій. - К.: Варта, 1994. - 557 с.

7. Гірш Ю. Із маловідомих сторінок історії Ніжинського Миколаївського собору / Ю. Гірш // Національно-державне відродження України: історія та сучасність: Матеріали наук.-практ. конф., 11-12 травня 2005 р. - Коломия, 2005. - Ч. 2. - С. 29-34.

8. Дяченко І.Е. Українська аристократія козацької доби та її меценатство / І.Е. Дяченко // Концептуальні проблеми розвитку української культури у світлі підготовки і проведення 2012 року як року культури та відродження музеїв України. ІХ Культурологічні читання пам'яті Володимира Подкопаєва: Зб. матер. Міжн. наук.-практ. конф., 2-3 червня 2011 р. - К.: НАКККіМ, 2011. - С. 36-38.

9. Звід пам'яток історії та культури України: Енцикл. вид.: У 28 т. / Голов. редкол.: В. Смолій та ін. - К.: Голов. ред. Зводу пам'яток історії та культури при вид-ві «Українська енциклопедія» ім. М.П. Бажана, 1999. - Кн. 1. - Ч. 1: А-Л. - 608 с.

10. Історія української архітектури / За ред. В. Тимофієнка. - К.: Техніка, 2003. - 472 с.

11. Кілессо С. Суботів / С. Кілессо // Пам'ятки України. - 1994. - № 3-6. - С. 69-73.

12. Кілессо С.К. Архітектурні та мистецькі скарби Богданового краю / С.К. Кілессо. - К.: Техніка, 2000. - 144 с.

13. Кілессо С.К. Іллінська церква у с. Суботів Чигиринського р-ну Черкаської обл. / С.К. Кілессо // Енциклопедія сучасної України. - К.: Ін-т енцикл. дослід. НАН України, 2011. - Т. 11. - С. 298.

14. Кілессо С.К. Церква Св. Іллі / С.К. Кілессо // Пам'ятки архітектури та містобудування України. Довідник Державного реєстру національного культурного надбання / За ред. А.П. Мардера та В.В. Вечерського. - К.: Техніка, 2000. - С. 274-275.

15. Кособуцька Г Допомога неповносправним в Україні ХУІ-ХУІІІ ст. / Г Кособуцька // Пам'ять століть. - 2004. - № 2. - С. 90-99.

16. Коцур В. Постать Богдана Хмельницького у контексті благодійної діяльності в козацьку добу /

B. Коцур // Сучасна молодіжна наука в Україні: Зб. наук. статей. - Переяслав-Хмельницький, 2013. - Вип. 2. - С. 75-81.

17. Крижанівський О.П. Історія церкви та релігійної думки в Україні: Навч. посіб.: У 3 кн. / О.П. Крижанівський, С.М. Плохій. - К.: Либідь, 1994. - Кн. 3. Кінець ХУІ-середина ХІХ століття. - 336 с.

18. Кузьмук О. «Козацька легенда» Межигірського монастиря / О. Кузьмук // Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. - К., 2009. - Вип. 18. - С. 242-246.

19. Кукса Н. З історії Богданових церков у Суботові / Н. Кукса // Пам'ятки України. - 2002. - № 2. -

C. 40-47.

20. Кукса Н. Іллінська церква у Суботові в студіях ХІХ - початку ХХ століття / Н. Кукса // Пам'ятки України. - 2011. - № 5-6. - С. 38-47.

21. Кукса Н. Медведівський Миколаївський чоловічий монастир / Н. Кукса // Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. - К., 2000. - Вип. 9. - С. 127-132.

22. Кухаренко Р Михайлівський Золотоверхий монастир / Р Кухаренко, І. Тоцька // Звід пам'яток історії та культури України: Енцикл. вид.: У 28 т. / Голов. редкол.: В. Смолій та ін. - К.: Голов. ред. Зводу пам'яток історії та культури при вид-ві «Українська енциклопедія» ім. М.П. Бажана, 2004. - Кн. 1. - Ч. 2: М-С. - С. 670-687.

23. Лазуренко В.М. Іллінська церква / В.М. Лазуренко // Українське козацтво: Мала енциклопедія. - К.: Генеза; Запоріжжя: Прем'єр, 2002. - С. 179-180.

24. Ленченко В. Богдан Хмельницький і Чигирин / В. Ленченко // Пам'ятки України. - 2011. - № 5-6. - С. 29-33.

25. Ленченко В. Гетьманський двір Богдана Хмельницького в Чигирині за джерелами ХУІІ- ХУІІІ ст. / В. Ленченко // Архітектурна спадщина України. К.: Українознавство, 1996. - Вип. 3. - Ч.1. Питання історіографії та джерелознавства української архітектури / За ред. В. Тимофієнка. - С. 74-81.

26. Ленченко В. Гетьманський замок у Чигирині / В. Ленченко // Пам'ятки України. - 1994. - № 3-6. - С. 63-68.

27. Лях С.Р Суботів / С.Р Лях // Українське козацтво: Мала енциклопедія. - К.: Генеза; Запоріжжя: Прем'єр, 2002. - С. 179-180.

28. Матях В.М. Система ціннісних орієнтацій: ментально-свідомісні виміри / В.М. Матях // Українське суспільство на зламі середньовіччя і нового часу: нариси історії ментальності та національної свідомості. - К., 2001. - С. 7-40.

29. Морозов О. Миколаївський собор - унікальна пам'ятка доби козацького бароко / О. Морозов // Пам'ятки України. - 2013. - № 7. - С. 19-23.

30. Нестеренко В. Поминальник Красногірського Золотоніського монастиря в контексті дослідження козацьких родоводів / В. Нестеренко // Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. - К., 2009. - Вип. 18. - С. 165-172.

31. Попельницька О. Українське козацтво як складова частина населення київського Подолу у ХУІІ-ХУІІІ ст. / О. Попельницька // Українська козацька держава: витоки та шляхи історичного розвитку. - К.: Ін-т іст. України НАНУ, 2000. - Вип. 7. - С. 129-135.

32. Православні святині Києва / Н.М. Нікітенко, Л.Г Івакіна, В.Г. Киркевич та ін.; за ред. Н.М. Нікітенко. - К.: Техніка, 2011. - 352 с.

33. Ричка В.М. Політичні орієнтації та світогляд духовенства / В.М. Ричка, К.І. Салій // Українське суспільство на зламі середньовіччя і нового часу: нариси історії ментальності та національної свідомості. - К., 2001. - С. 233-248.

34. Смолій В.А. Богдан Хмельницький (Соціально-політичний портрет) / В.А. Смолій, В.С. Степанков. - К.: Либідь, 1993. - 504 с.

35. Смолій В.А. Українська національна революція ХУІІ ст. (1648-1676 рр.) / В.А. Смолій,

В.С.Степанков // Україна крізь віки / За заг.ред.В.А. Смолія:В 15т.-К.:Видавн.дім

«Альтернативи», 1999. - Т. 7. - 352 с.

36. Смолій В.А. Принципи соціальної політики і поведінки. Соціальні ідеали / В.А. Смолій // Українське суспільство на зламі середньовіччя і нового часу: нариси історії ментальності та національної свідомості. - К., 2001. - С. 41-56.

37. Собор Успіння Пресвятої Богородиці / [Граужис О., Трегубова Т, Чумаченко О., Шиденко В.] // Звід пам'яток історії та культури України: Енцикл. вид.: У 28 т. / Голов. редкол.: В. Смолій та ін. - К.: Голов. ред. Зводу пам'яток історії та культури при вид-ві «Українська енциклопедія» ім. М.П. Бажана, 2011. - Кн. 1. - Ч. 3: С-Я. - С. 1243-1252.

38. Ступак Ф. Добродійно-меценатська діяльність Богдана Хмельницького / Ф. Ступак // Пам'ять

століть. - 2004. - № 1. - С. 135-142.

39. Черкащина - духовна скарбниця / Кер. авт. кол. А. Чабан. - Черкаси, 2009. - 329 с.

До редакції надійшла 26.02.2014.

Размещено на Allbest.ru