Гетьман Іван Скоропадський в сучасній українській історіографії

Дается оценка современной украинской историографией личности гетмана И. Скоропадского.

Ключевые слова: современная украинская историография, личность, гетман, И. Скоропадский.

Iryna Kyzymenko

HETMAN IVAN SKOROPADSKYI IN MODERN UKRAINIAN HISTORIOGRAPHY

гетьман скоропадський історіографія

Актуальність проблеми зумовлюється недостатнім, фрагментарним її висвітленням в історіографії, необхідністю переосмислення та узагальнення, окремих її аспектів. Постать І. Скоропадського тривалий час розглядалася переважно з негативної точки зору, в той час як поза увагою дослідників залишалися позитивні сторони його гетьманування. Стаття є лише спробою осмислення постаті гетьмана І. Скоропадського в сучасній українській історіографії.

Відсутність понад 20 останніх років фундаментальних наукових праць про І. Скоропадського пояснюється істориками невеликою кількістю документальних джерел, які введені в науковий обіг. Так, Г. Папакін наголосив на неоднозначності ролі І. Скоропадського в історії України, брак інтересу до згаданої особи. Причини цього вбачалися у наступному. По-перше, на тлі гетьмана І. Мазепи його наступник виглядав невиразною особистістю. По-друге, саме за І. Скоропадського розпочався швидкий занепад козацького устрою, тому ставлення до гетьмана нерідко було упередженим. Та й серед сучасників небагато знайдеться осіб, які б поважали І. Скоропадського [7, с. 3]. В народі побутувало прислів'я: «Іван носить плахту, а Настя - булаву», це слід розуміти так, що гетьман ні на що не здатен, а дружина керує ним і краєм [4].

Подібну думку висловлюють і О. Гуржій та О. Реєнт. Вони наголошують на маловиразності та схематичному зображенні постаті гетьмана в історії України [2, с. 3]. Зокрема, нерідко він протиставлявся «як космополіт, котрий втратив гідність і плазував перед російським царем..., як такий, що повністю занедбав економіку, культуру та козацький устрій на Лівобережжі» [2, с. 3].

Цілому ряду вітчизняних дослідників не імпонувала його зовнішньо спокійна вдача та національна «непатріотичність»: за І. Мазепою не пішов, Петра І побоювався [4, с. 403]. Можна припустити, що саме в цьому і причина «нехтування» І. Скоропадським, навмисне не помічання його заслуг та позитивних сторін гетьманування. Лише на початку 1990-х рр. почалася переоцінка його особистості з врахуванням усіх реалій того часу.

Переважна більшість довідкової літератури періоду незалежності містить біографічні відомості про І. Скоропадського: його життя та кар'єрну службу. Ніхто з істориків не сперечається стосовно дати його народження - 1646 р. у козацькій родині м. Умані, про освіту - отримав її в Києво-Могилянському колегіумі (1664) та службову кар'єру: служив в уряді П. Дорошенка (1665-1672) та М. Ханенка (1672-1674) [10, с. 448].

Потім, за схемою, автори описують його переселення на Лівобережжя. Протиріччя виникає лише з приводу того, з ким він переселився: В. Заруба стверджує, що він разом з братами Василем і Павлом оселився поблизу Коропа. О. Гуржій відстоює позицію, що Іван переселився туди з Василем, а Павла захопили в полон татари. В усякому разі, дослідники відзначають це переселення знаковою подією у формуванні особистості І. Скоропадського.

Історики пишуть, що він був військовим канцеляристом (1675-1676), а згодом старшим військовим канцеляристом (1676-1680) при гетьмані І. Самойловичу. Наступною важливою подією в житті І. Скоропадського стало одруження в 1678 р. з донькою чернігівського полкового обозного Н. Калениченка Пелагеєю. Разом з дружиною він переїздить мешкати до Чернігова і невдовзі дістає уряд полкового писаря Чернігівського полку (1680-1694), а згодом І. Мазепа довіряє йому уряди генерального бунчужного (1694-1700) та другого генерального осавула (1700-1706). Дослідники виокремлюють особливе ставлення до нього І. Мазепи: «Він неодноразово посилав Скоропадського з різними дорученнями до Петра І і не мав жодних сумнівів у незрадливості першого» [7, с. 8].

На початку 1700 р., після смерті дружини, І. Скоропадський одружується вдруге із вдовою К. Голуба Анастасією (Настусею) Марківною Маркович (1670-1729). 9 березня 1703 р. у них народилася донька Уляна. Не підтримавши антимосковського повстання І. Мазепи, 1708 р. І. Скоропадський став наказним гетьманом. 6 листопада 1708 р. на Генеральній раді у Глухові в 62-річному віці обраний гетьманом Війська Запорозького (1708-1722). О. Апанович пише про І. Скоропадського як знесиленого старця, якого обрали гетьманом під прицілом царських рушниць [1, с. 192]. Командував козацькими підрозділами на боці росіян у Полтавській битві.

Під час служби на Лівобережжі, І. Скоропадський став найбільшим землевласником після І. Мазепи та власником понад 20 тис. ревізьких душ. Володіючи 20 тис. селянських дворів, він охоче роздавав землі в Лівобережній Україні царським вельможам, особливо О. Меншикову [9, с. 209].

Найчастіше оцінка І. Скоропадського сучасними істориками подається через призму ставлення до його служби та відображення факторів, що сприяли цьому. Серед причин, які допомогли І. Скоропадському просуватися по службі, називають «сприяння тестя» (В. Заруба). В дискусію з ним вступає О. Гуржій, який стверджує: за «період писарства» Івану Іллічеві вдалося добре вивчити систему і структуру гетьманського правління, зарекомендувати себе людиною тихою, спокійної вдачі, з поміркованими політичними поглядами [2, с. 24]. Другим фактором, що допоміг кар'єрному зростанню, дослідники вважають його успішну службу: І. Скоропадський виконував важливі дипломатичні доручення І. Самойловича та І. Мазепи, учасник російсько-турецьких війн останньої чверті XVII ст. [10, с. 448]. Взагалі, більшість дослідників погоджуються з тим, що в просуванні по кар'єрній службі І. Скоропадському багато в чому допомогли родичі. Адже той породичався з усією полковою та генеральною старшиною через братів, племінників, доньок та власні шлюби [10, с. 449]. В це можна повірити, якщо розглянути схему родинних зв'язків І. Скоропадського, в якій бачимо, що його родичами були Лизогуби, Толсті, Полуботки, Апостоли, Кочубеї, Шираї, Симоновські, Заліські та ін. [10, с. 836].

Дослідники О. Гуржій, Л. Гайдай та С. Сегеда акцентують увагу, в першу чергу, на рисах характеру та особистій вдачі самого І. Скоропадського: «За час роботи на посаді писаря йому вдалося добре вивчити систему й структуру гетьманського правління, зарекомендувати себе людиною «тихою», поміркованих політичних поглядів» [7, с. 7]. Л. Гайдай дає оцінку І. Скоропадському як людині із вишуканими манерами та привітністю, що подобалося суворому Петру І [9, с. 208]. С. Сегеда позитивно оцінює особистість гетьмана, відзначаючи його м'яку вдачу [6, с. 286]. О. Гуржій на користь дипломатичності І. Скоропадського наводить той факт, що він зумів знайти спільну мову з усіма чернігівськими полковниками, а це було не так просто за тих політичних умов. Серед сприятливих факторів, що допомогли просуванню по службі, О. Реєнт та О. Гуржій називають «знайомства з поважними старшинами, представниками духовенства і т.д.» [2, с. 12].

Ще одним показовим моментом, що проливає світло на відношення істориків до постаті І. Скоропадського, є аргументація його рішення не приєднуватися до І. Мазепи. Гуржій стверджує, що звістка про перехід Мазепи у жовтні 1708 р. на бік Карла XII стала великою несподіванкою для І. Скоропадського, а дружба з царськими сановниками гнітила його [7, с. 8-9].

На користь того, що І. Скоропадський мав свою думку, відмінну від І. Мазепи, О. Гуржій наводить листа-відповідь до І. Мазепи, в якому засуджувалася самовладність останнього [3, с. 63-73].

Л. Гайдай, як і О. Гуржій, позитивно оцінює діяльність І. Скоропадського на посаді гетьмана. За його словами, останній намагався протестувати проти колоніальної політики царського уряду та обстоювати залишки автономії Гетьманщини. На погляди І. Скоропадського впливали тогочасні обставини та загальна атмосфера, що виховали в ньому розуміння необхідності збереження національної автономії, державного самоврядування, разом з тим, постійно озираючись на гіркий досвід своїх попередників, особливо І. Мазепи, він, одержавши булаву, ніколи не став на захист інтересів України.

О. Гуржій наводить такий приклад стосовно І. Скоропадського. 1721 р. з 10-ти тис. козаків, відправлених на будівництво Ладозького каналу в Санкт-Петербурзі, 3 тис. померло [5, с. 207]. І. Скоропадський залучив на свій бік О. Меншикова, з яким у нього до цього були непрості стосунки, і разом звернулися до Сенату з конкретними пропозиціями покращення становища козаків. 22 квітня Сенат направив у Колегію іноземних справ указ «Об облегчении, согласно доношениям фельдмаршала кн. Меншикова и гетмана Скоропадского, путишествія в Ладогу казакам, вытребованным туда на работы по прорытию канала» [5, с. 209].

Говорячи про тих дослідників, які позитивно описують особу І. Скоропадського, О. Путро наголошує, що історики задля подолання негативних стереотипів щодо І. Скоропадського дещо ідеалізують, міфологізують свого героя, створюють його новий образ [8, с. 172]. За його словами, попри всі обставини, І. Скоропадський, погодившись на гетьманство, по суті, справді «вступив у змову» з Петром І і за великим рахунком зрадив не тільки свого гетьмана, але й остаточно відійшов від ідеалів українського старшинського автономізму того часу» [8, с. 173]. На думку О. Путро, гетьман від самого початку був приречений на невдачу в своїх діях, на нього тиснули три фактори: крах виступу І. Мазепи, антиукраїнська політика російського уряду та Петра І, виснажлива війна, що знекровлювала Україну.

Справжня політична діяльність гетьмана розпочалася з поданням ним Решетилівських статей (1709 р.), зміст яких не залишає сумніву в патріотизмі автора. Але І. Скоропадському характерна «політична наївність» протягом усього періоду правління [8, с. 173]. О. Путро заперечує думку О. Гуржія стосовно того, що І. Скоропадський не мав реальної можливості для радикальних змін на краще у становищі народу, навпаки, говорить автор, є підстави думати, що «гетьман, вихований у дусі відданості російському монархові, відверто не хотів цього робити» [8, с. 174].

Помер І. Скоропадський 3 (14) липня 1722 р. у 76-річному віці в Глухові. С. Сегеда називає гетьмана «довічним в'язнем», оскільки його прах знаходиться на території колонії суворого режиму [6, с. 296]. З приводу поховання, то відомо, що він похований у Гамаліївському монастирі поблизу Шостки [10, с. 449]. Проте і тут, як не дивно, виникають питання. Незважаючи на те, що с. Гамаліївка (нині Шосткинського р-ну, Сумської обл.) знаходиться ближче до м. Шостки і належить йому в адміністративному відношенні, чимало дослідників пише про поховання гетьмана в монастирі біля Глухова [11, с. 767-768]. Це твердження, на нашу думку, справедливе тільки тоді, якщо визнати той факт, що м. Глухів, колишня гетьманська столиця, більш відоме для читача назвою, аніж м. Шостка.

Отже, постать І. Скоропадського - досить суперечлива в українській історії. Серед причин недостатньої уваги істориків до постаті І. Скоропадського можна виділити такі: обмеження документальних джерел; неоднозначність ролі гетьмана в долі України (Г. Папакін); неповага до нього з боку сучасників (С. Сегеда); вченим не імпонувала його зовнішньо спокійна вдача та «непатріотизм» - поміркована політика (О. Гуржій). Лише останнім часом розпочалася переоцінка науковцями його діяльності з урахуванням реалій того часу. Зовсім не з'ясованим залишається питання благодійної діяльності І. Скоропадського.

На сьогоднішній день серед дослідників точаться дискусії щодо таких моментів біографії І. Скоропадського: кар'єрне зростання та причини, що сприяли йому (родинні, службові зв'язки чи особисті риси); рішення не підтримувати І. Мазепу (корисливий розрахунок чи відображення світогляду); діяльність на посаді гетьмана (обстоював залишки автономії Гетьманщини чи відхід від ідеалів старшинського автономізму) тощо. Наслідком цих протиріч є позитивне або ж негативне висвітлення постаті І. Скоропадського в історії України.

Джерела та література

1. Велика ідея гетьмана Івана Мазепи // Апанович О.М. Гетьмани України і кошові отамани Запорозької Січі. - К.: Либідь, 1993. - С. 149-208.

2. Від гетьмана до гетьмана: рід Скоропадських в історії України [Текст]: монографія / О. Гуржій, О. Реєнт; Ред.: Н. Німенко, В. Звагельський. - Суми: СумДУ, 2011. - 228 c.

3. Гуржій О. І. Мазепа й І. Скоропадський: до історії взаємовідносин // Доба гетьмана І. Мазепи в європейській історії: міфи і реалії: матеріали Міжнар. наук.-теорет. конф., 7-8 лист., Київ- Батурин / Нац. пед. ун-т ім. М. Драгоманова. - К., 2009. - С. 63-73.

4. Гуржій О. І. Скоропадський // Володарі гетьманської булави: історичні портрети / Автор передм. В.А. Смолій. - К.: Варта, 1995. - С. 403-417.

5. Гуржій О. Іван Скоропадський. - К: Видавн. дім «Альтернативи», 2004. - 312 с.

6. Іван Скоропадський / С.П. Сегеда // Гетьманські могили. - К.: Наш час, 2009. - С. 277-296.

7. Керманич української державності - Іван Скоропадський (до 365-річчя від дня народження) [Текст]: бібліогр. покажч. / ДЗ «Держ. б-ка України для юнацтва»; [уклад. Ю. Круть; ред.: В. Кучерява, Н. Лінкевич, С. Чачко. - К.: ДЗ «Держ. б-ка України для юнацтва», 2011. - 43 с.: іл.

8. Путро О. Гетьман Іван Скоропадський / О. Путро // Київська старовина. - 1999. - №4. - С. 171-175.

9. Скоропадський Іван Ілліч // Гайдай Л.І. Історія України: персоналії, терміни, назви і поняття (1648-1917): Навч. посіб.-коментар: У 2 т. - Луцьк: РВВ «Вежа» Волин. нац. ун-ту ім. Лесі Українки, 2008. - Т. 2 (О-Я). - С. 208-209.

10. Скоропадський Іван Ілліч // Заруба В.М. Козацька старшина гетьманської України (1648-1782): персональний склад та родинні зв'язки. -Дніпропетровськ: ЛІРА, 2011. - С. 448-449.

11. Швидько Г. Скоропадський Іван Ілліч // Довідник з історії України (А-Я): Посібн. для серед, загальноосв. навч. закл. / За заг ред. І. Підкови, Р Шуста. - 2-ге вид., доопр. І доповн. - К.: Генеза, 2002. - С. 767-768.

Размещено на Allbest.ru