Функціонування установ шліфенів та шефенів на теренах Райхскомісаріату "Україна": аналіз судової практики (1941-1944 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Функціонування установ шліфенів та шефенів на теренах Райхскомісаріату «Україна»: аналіз судової практики (1941-1944 рр.)

Михайло Куницький



Анотація

У статті аналізується процесуальні особливості функціонування місцевих цивільних та кримінальних судів на теренах РКУ. Актуальність проблеми полягає у її недостатній вивченості, адже, дослідники лише у загальних рисах схарактеризували систему судочинства в РКУ, визначили нормативно-правову базу на основі якої діяли установи шліфенів та шефенів, але так і не проаналізували особливостей здійснення відповідних процесуальних норм, не встановили закономірностей тогочасної судової практики. У публікації доводиться, що за допомогою судових установ, навіть, незважаючи на низьку якість нормативно-правової бази, на основі якої здійснювалися процесуальні дії шліфенів та шефенів, їм вдалося врегулювати ті відносини, які виникали між суб'єктами повсякденного соціального життя.

Ключові слова: нацистська окупація, Райхскомісаріат «Україна», гебітскомісаріат, цивільні суди, кримінальні суди, місцеве населення.



Аннотация

В статье анализируются процессуальные особенности функционирования местных гражданских и уголовных судов на оккупированной территории РКУ. Актуальность темы состоит в ее недостаточно полном изучении. Историки только в общих чертах раскрыли деятельность оккупационной судовой системы, работникам которой приходилось регулировать поведение местного населения оккупированных областей Украины. Автор публикации утверждает, что при помощи созданной оккупантами судовой системы, несмотря на очень низкое качество нормативно-правовой базы и небольшое количество работников судовых органов, шлифенам и шефенам удавалось урегулировать те отношения, которые возникали между субъектами общественной жизни.

Ключевые слова: нацистская оккупация, Райхскомиссариат «Украина», гебитскомиссариат, гражданские суды, уголовные суды, местное население.



Annotation

This article analyzes the procedural peculiarities of functioning of local civil and criminal courts in the territory of the CGS. The publication argues that through judicial institutions, even despite the poor quality of the legal framework on which the proceedings were conducted of judge in civil cases and judge in criminal cases, they were able to settle the relations that arise between the subjects of everyday social life. World War II and the Nazi occupation of Ukraine, which included a total predatory exploitation of human, raw and industrial potential of the country's conquest, the physical destruction of the political and racial enemies of the Third Reich, training captured spatial array «living space» for the German people set the local community to the brink of basic survival. German civil administration CGS could not refuse Ukrainian society in the ordered and regulated by legal norms guidelines and rules of conduct. Of course, an important role in this was played by the judiciary, which were established in the territory SKU: civil courts and criminal courts. That is what is predetermined relevance of the research topic. These aspects of the occupation of the last national history remain not sufficiently explored. Soviet scientists have never set ourselves the task of research problems in the functioning of local judicial institutions CGS. Researchers broadly described in the CGS system, defined regulatory framework on which institutions were judge in civil cases and judge in criminal cases, but did not analyze the peculiarities of the relevant procedural rules have not established laws of contemporary jurisprudence. Analysis of contemporary jurisprudence in matters of civil and criminal nature shows that these institutions to effectively perform their tasks, but they are few in numbers at that time, and not always qualified staffing, yet managed to resolve the relevant relationships and everyday needs that arise in the local society.

Keywords: Nazi occupation Reichskommissariat «Ukraine» hebitskomisariat, civil courts, criminal courts, the local population.



Друга світова війна та нацистська окупація Отже, аналіз історіографічних напрацювань України, яка передбачала тотальну хижаць-попередників вказує на ту обставину, що проблеку експлуатацію людського, сировинного та промислового потенціалу загарбаної країни, фізичне винищення політичних та расових ворогів Третього Райху, підготовку захопленого територіального масиву на «життєвий простір» для німецького народу поставили місцеве суспільство на грань елементарного виживання. Водночас, складність проблеми окупаційного режиму і в тому, що німецька цивільна адміністрація Райхскомісаріату «Україна» (далі - РКУ) не могла відмовити українському суспільству (як і будь-якому іншому), в упорядкованих і врегульованих правовими настановами нормах і правилах поведінки. Звісно, що не останню роль у цьому відігравали судові установи, які були створені на теренах РКУ: цивільні суди (суди шліфенів) та кримінальні суди (суди шефенів). Саме цим і зумовлюється актуальність даної теми дослідження.

Зазначимо, що ці аспекти окупаційного минулого вітчизняної історії продовжують залишатися не достатньо вивченими. Радянські вчені ніколи не ставили перед собою завдання дослідження проблеми функціонування місцевих судових установ РКУ Лише у публікаціях українських істориків В. Шайкан [1, с. 205-210], О. Гончаренка [2, с. 23-34; 3, с. 299-327; 4, с. 3641], О. Лисенка та Т. Першиної [5, с. 321-367] ця тема знайшла своє часткове відображення. Водночас, дослідники у загальних рисах схарактеризували систему судочинства в РКУ, визначили нормативно-правову базу на основі якої діяли установи шліфенів та шефенів, але так і не проаналізували особливостей здійснення відповідних процесуальних норм, не встановили закономірностей тогочасної судової практики.

Аналіз судової практики установ шліфенів та шефенів на теренах РКУ усе ще потребує додаткових дослідницьких зусиль. Відповідно до цього, об'єктом дослідження визначається окупаційний режим, встановлений на теренах РКУ, предметом, - судова система, яка спрямовувалась на українське суспільство. процесуальний цивільний кримінальний судочинство

Окупаційна адміністрація розуміла, що за допомогою створення спеціалізованих судових установ у неї з'явиться можливість зняти із органів управління, й без того переобтяжених службовими завданнями, проблему врегулювання цивільних спорів та кримінальних покарань.

Аналіз тогочасної судової практики у справах цивільного та кримінального характеру засвідчує, що ці установи ефективно виконували своє завдання, а їх малочисельний, як на той час, і не завжди кваліфікований кадровий склад, таки зумів врегулювати відповідні відносини й повсякденні потреби, котрі виникали на місцях.

Однією із проблем, яка гостро постала в той час стало встановлення соціального статусу особи, а саме - особистих ідентифікаційних даних, місця та часу народження. Зрозуміло, що причиною цього ставали події воєнної доби, коли люди втрачали відповідні документи, а їм самим потрібно було ідентифікуватися в окупаційному соціумі. Саме такі справи й були віддані на розгляд цивільних судів [6, арк. 1, 4; 7, арк. 1-4; 8, арк. 1, 13].

Зазначимо, що суди відмовлялися направляти листи до органів влади областей, які належали до інших окупаційних зон. Але, якщо позивач, втративши документи, все ж міг пред'явити суду покази свідків, то як правило, у цьому випадку отримував позитивне рішення [9, арк. 1; 10, арк. 2].

Зазначимо, що судові установи були переповнені справами з проведення процедури ідентифікації особи [11, арк. 4]. Позивачі по цих типових справах, часто називали причинами втрати документів недавні військові дії, коли і свідоцтва про народження, і актові книги у приміщенні районних управ були знищені під час пожежі [12, арк. 1].

У окремих випадках, заявники намагалися знизити рік народження власним дітям, яким загрожувало відправлення на роботи до Третього Райху. Так, у одній із справ позивачу було відмовлено у зменшенні віку його доньки на 1 рік. Не погодившись із рішенням шліхтера м. Полтави, позивач подав касаційну скаргу, але під час розгляду справи, обман був виявлений у черговий раз. Суддя, який розглядав справу швидко вияснив причину, за якою батько намагався зменшити вік дитини - можливість відправки до Німеччини. На цьому ж засіданні позивача було обвинувачено по кримінальній справі і засуджено до тюремного ув'язнення [13, арк. 1, 11].

Аналогічним порядком здійснювалося оголошення людини безвісно відсутньою чи померлою [14, арк. 27-36; 15, арк. 9]. Для винесення рішення про оголошення людини безвісно відсутньою потрібен був 10-річний термін [14, арк. 28]. Але суди досить часто приймали рішення, які суперечили цьому правилу. Зазвичай, для отримання позитивного рішення, позивачу потрібно було довести факт відсутності колишнього члена сім'ї протягом останніх трьох років.

На суди шліхтерів покладався обов'язок розгляду справ, пов'язаних із оголошенням особи недієздатною. Для винесення цього рішення потрібна була заява зацікавлених осіб, як правило, родичів. Можливість оголошення особи недієздатною встановлювалася медичною комісією, за результатами розгляду якої шліхтер і приймав судове рішення [16, арк. 1]. Водночас, існували й відступи від цих правил, і судді самостійно, без проведення медичної експертизи установлювали рівень дієздатності особи [17, арк. 1, 2].

У судовому порядку здійснювалася й процедура усиновлення малолітніх дітей. Підставою для винесення позитивного судового рішення був факт бездітності позивачів, довідки про їх належний матеріальний стан, а у окремих випадках і згода рідних малолітньої дитини [18, арк. 1-11]. У такому ж порядку встановлювалося опікунство над дітьми [19, арк. 1-188].

Лише у судовому порядку надавалось право на одруження неповнолітнім особам. При цьому, суд не враховував наявності підстав для свого рішення. Можливо враховувався службовий статус осіб, які бажали одружитися із неповнолітніми. Так, до Полтавського суду шліхтера звернулася неповнолітня Євко Н., яка просила надати їй дозвіл на одруження із «поліцаєм Микитенко Іваном Михайловичем». Як бачимо, позивачка відразу вказала місце роботи свого нареченого. І хоч до повноліття їй не вистачало дев'яти місяців, суд виніс позитивне рішення [20, арк. 1, 3].

У зв'язку з підвищенням шлюбного віку до 21 року, в суди зверталися й повнолітні громадяни. Так, до Полтавського суду 20 січня 1943 р. звернувся І. Коломієць 1924 р.н., який служив у німецькій військовій частині й просив надати йому дозвіл на одруження [21, арк. 1, 2]. До суду звернувся ще один військовослужбовець з цієї ж частин. Він також просив надати йому дозвіл на шлюб, оскільки, цього дня він від'їздив на фронт [22, арк. 1, 4]. Ще один із позивачів вказав, що він «працює в Ортскомендатурі». Йому також було надано відповідний дозвіл на одруження [23, арк. 1, 4].

Велика кількість судових позовів, які розглядалися шліхтерами стосувалася процедури розлучення. Зазначимо, що зміну цивільного статусу особи у сфері сімейних правовідносин мав право здійснювати лише суд, хоч певний час ці функції були покладені на відділи РАЦСу [24, арк. 1, 3, 5]. Позивачі могли звертатися до суду з приводу встановлення факту батьківства [25, арк. 1-16]. Відомі справи, у яких позивачі вимагали заборонити носити їх прізвище колишній дружині [26, арк. 1].

Підставами для розлучення могли бути подружня невірність [27, арк 1, 2], фізичні недоліки, зокрема, безплідність [28, арк. 1], безвісна відсутність одного із подружжя [29, арк. 12]. Відомі судові справи, коли позивачі намагалися розлучитися з причини того, що один із подружжя раніше перебував у шлюбі з євреєм. Так, позивач Рибалка П. просив розлучити його з дружиною «через те, що перший чоловік відповідачки був жид, з яким вона раніш розлучилась» [30, арк. 10; 31, арк. 1].

Подекуди, у заявах позивачів, які намагалися розлучитися звучали й ідеологічні мотиви. Так, до відділу РАЦСу при Полтавській міській управі 7 червня 1942 р. надійшла заява Н. Крат, яка, виклавши суть претензій до чоловіка, котрий усі роки спільного сімейного життя знущався над нею, заявила наступне: «Тепер дякуємо пану Гітлеру і всьому Німецькому командуванню, що визволили нас з неволі. Тепер мої рідні, які залишилися живими побачили вільне життя. Так, що прошу Вас розлучити мене з моїм чоловіком, бо я не можу так жити, як я жила при більшовизмі» [24, арк. 37].

Розлучення й наявність у колишнього подружжя неповнолітніх дітей, передбачало встановлення відповідних виплат на їх утримання. Здебільшого позивачами у цих справах виступали жінки, на утриманні у яких і залишалися діти. Основними вимогами позивачів ставав розмір фіксованої рішенням суду грошової допомоги. Як правило, на одну дитину відповідачі мали сплачувати 25% прибутків. А от на двох і більше дітей, відповідачам доводилося сплачувати 30% від своїх прибутків [32, арк. 8; 33, арк. 11].

У судовій практиці відомі й нетипові випадки, коли суд призначав відповідачеві сплачувати не лише 35% його заробітної плати, а й віддавати колишній сім'ї половину «пайка» [34, арк. 15, 17], - тобто продуктів харчування, які отримувалися за картковою системою постачання. Водночас, відомо немало випадків, коли місцеві цивільні суди зобов'язували відповідачів сплачувати конкретну грошову суму допомоги на утримання дітей до досягнення ними повноліття [35, арк. 1, 12].

Так само, у судовому порядку, колишнє подружжя або особи, які проживали цивільним шлюбом здійснювали поділ спільного майна. На судове засідання викликалися свідки й адвокати [36, арк. 1-44].

Вимагати утримання від рідних дітей могли і особи, які були престарілими або непрацездатними. Так, до Полтавського суду шліхтерів звернулася 75-річна Є. Весіч, яка вказала, що двоє дітей зовсім їй не допомагають. Суд прийняв рішення на користь позивачки, - кожен із її дітей, помісячно, по черзі, зобов'язувався утримувати матір [37, арк. 1].

Немало судових засідань було проведено з приводу затвердження прав на спадщину померлих осіб. При цьому, рішення винесені в результаті судових засідань, мали досить умовний з точки зору їх правомірності, характер [38, арк. 1-9].

Позивачами могли бути й власники будинків, які вимагали від відповідачів сплати на їх користь заборгованостей по квартирній платі. Але, інколи, суди, розглядаючи позовні заяви, приймали несподіване для цих осіб рішення, - «справу зупинити до встановлення належним порядком права власності», - зазначалося у протоколі одного із судових засідань [39, арк. 42].

Мали право звертатися до судових органів і особи, які, виконавши певні роботи за трудовими угодами, так і не отримували належної їм платні [40, арк. 1]. Судді ретельно розглядали ці типові цивільні справи, опитували свідків, а позивачі надавали відповідні докази своєї правоти.

Місцеві судові органи були переповнені справами щодо непростих з юридичної точки зору майнових спорів позивачів, зокрема, повернення незаконно утримуваних відповідачами речей [41, арк. 1-21], відшкодування неумисно пошкоджених об'єктів власності [42, арк. 1-27].

Чимала кількість судових справ стосувалася позовів комунальних підприємств до боржників, які не бажали розраховуватися за надані їм послуги [43, арк. 7]. Водночас, не лише комунальні структури чи органи влади могли позиватися з населенням, а й люди могли звернутися до суду із проханням захистити їх інтереси від посягань окремих відділів міських чи районних управ [44, арк. 1-23; 45, арк. 1].

Одним із завдань шліфенів були примирення позивачів та відповідачів. Особливо це стосувалося справ про розлучення та поділ спільного сімейного майна. Якщо судді вдавалося переконати сторони процесу у необхідності примирення, то у цьому випадку вони укладали мирову угоду, яка вносилася в протокол ухвали суду [46, арк. 17].

Одночасно з судами шліфенів на теренах РКУ почали працювати суди шефенів. Як уже зазначалося, суди шефенів призначалися для розгляду дрібних правопорушень, які можна було кваліфікувати як злочини, хоча на наш погляд, частина з них усе ж мала ознаки адміністративного правопорушення.

Так, у масовому порядку кримінальні справи провадилися щодо осіб, які, наприклад, проїздили по грейдерній дорозі. І навіть той факт, що перевантажені підводи не зашкодили дорозі, не зміг зупинити районного слідчого, який на той час виконував судові функції, від призначення кримінального покарання. У результаті, осіб, визнаних винними у вчиненні цих дій, покарали грошовим штрафом розміром 200 крб. [47, арк. 1, 2].

Одночасно із застосуванням судами шефенів жорстких правових санкцій, можливість звернення до суду, певним чином, але усе ж захищала людей. Звісно, що місцевий суддя не мав права карати німецьких чиновників та осіб німецької національності, представників місцевої адміністрації та поліційних формувань, але вплинути на людину, яка посягала на права й інтереси інших членів суспільства він таки міг.

Так, наприклад, кримінальними судами охоронялися права спадкоємців, які мали отримати спадщину. Але, якщо до часу відкриття спадщини вона вже була використана особою, яка не мала на це права, щодо неї відкривалася кримінальна справа [48, арк. 2; 49, арк. 1, 8].

Найчастіше позивачі зверталися до суду шефена з позовами на членів сімей, які застосовували до них насильство [50, арк. 1, 8]. Відомо немало кримінальних справ із обвинуваченнями у хуліганстві [51, арк. 1, 2, 6, 7, 17; 52, арк. 1; 53, арк. 1, 6]. Як правило, правопорушників карали грошовим штрафом у 1000 крб. із заміною цього виду покарання двохмісячним тюремним ув'язненням [54, арк. 1, 6]. За побиття та нанесення словесних образ, суддя міг застосувати до винного порівняно м' яке покарання, зокрема, накласти штраф розміром 200 крб. [55, арк. 1, 3].

Особи, які вчиняли дрібні крадіжки майна громадських господарств також ставали суб'єктами судового розгляду [56, арк. 1, 5]. Суди шефенів розглядали й справи щодо підробок дозволів на помол, незаконного забою худоби тощо [57, арк. 1; 58, арк. 13]. У разі недбальства, коли гинула худоба громадського господарства, селяни також ставали відповідачами по кримінальних справах [59, арк. 4]. Водночас, непоодинокими були випадки, коли обвинувачені в крадіжках були виправдані [60, арк. 1, 6, 9], оскільки, суддя вияснив, що акти, які складалися керівником громадського господарства свідками були підписані під загрозою [61, арк. 1-6].

Виносячи вироки обвинуваченим, часто шефени застосовували не тюремне покарання, а засуджували винних до примусових робіт у громадському господарстві, з утриманням 25% заробітку [62, арк. 7, 8, 9].

Зазначимо, що будь-яке втручання у судову справу шефена, з боку німецького керівництва могло відразу ж її припинити [63, арк. 1, 4]. Останньою посадовою особою до якої міг звернутися обвинувачений був гебітскомісар [64, арк. 22].

Отже, за допомогою організованих німецькою окупаційною адміністрацією РКУ судових установ, місцеве населення отримало певні відповідні правові засоби захисту своїх прав та інтересів.



Джерела та література

1. Валентина Шайкан. Стан системи судочинства на території райхскомісаріату «Україна» та зони військової адміністрації в роки гітлерівської окупації / Шайкан Валентина // Сторінки воєнної історії: Зб. наук. статей / НАН України. Ін-т історії України. - К., 2007. - Вип. 11. - 368 с.

2. Гончаренко О. Повсякденне життя українського населення крізь призму документів судочинства органів цивільної адміністрації Райхскомісаріату «Україна» (1941-1944 рр.) / О. Гончаренко // «Історія повсякденності: теорія та практика»: матеріали Всеукр. наук. конф., Переяслав- Хмельницький, 15 - 15 трав. 2010 р. / [Упоряд.: Лукашевич О.М., Нагайко Т.Ю.]. - Переяслав- Хмельницький, 2010. - 246 с.

3. Гончаренко О.М. Функціонування окупаційної адміністрації Райхскомісаріату «Україна»: управлінсько-розпорядчі та організаційно-правові аспекти (1941-1944 рр.): монографія / Гончаренко О.М. - К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2011. - 600 с.

4. Гончаренко О. Українські мирові суди в системі органів правосуддя гітлерівського окупаційного апарату влади Райхскомісаріату «Україна»: організаційна структура, службова компетенція та основний зміст діяльності (1941-1944 рр.) / О. Гончаренко // Вісник Черкаського університету. Серія: Історичні науки. - Вип. № 202. - Ч. ІІ. - Черкаси, 2011. - 151 с.

5. Гончаренко О. Система управління окупованими територіями України / О. Гончаренко, О. Лисенко, Т. Першина // Україна в Другій світовій війні: погляд з ХХІ століття. Історичні нариси / НАН України. Інститут історії України. - К.: Наукова думка, 2010. - Кн. 1. - 735 с.

6. Державний архів Полтавської області (далі - ДАПО). - Ф.Р-2302. - Оп. 1. - Спр. 19.

7. ДАПО. - Ф.Р-2302. - Оп. 1. - Спр. 20.

8. ДАПО. - Ф.Р-2302. - Оп. 1. - Спр. 41.

9. ДАПО. - Ф.Р-2302. - Оп. 1. - Спр. 22.

10. ДАПО. - Ф.Р-2763. - Оп. 1. - Спр. 5.

11. ДАПО. - Ф.Р-2302. - Оп. 1. - Спр. 15.

12. ДАПО. - Ф.Р-2763. - Оп. 1. - Спр. 10.

13. ДАПО. - Ф.Р-2763. - Оп. 1. - Спр. 13.

14. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. - Ф. 3206. - Оп. 2. - Спр. 224.

15. ДАПО. - Ф.Р-2342. - Оп. 1 - Спр. 1.

16. Державний архів Херсонської області. - Ф.Р-1520. - Оп. 1. - Спр. 2.

17. Державний архів Житомирської області (далі - ДАЖО). - Ф.Р-1508. - Оп. 1. - Спр. 3.

18. Державний архів Запорізької області (далі - ДАЗО). - Ф.Р-3077. - Оп. 2. - Спр. 2.

19. ДАЗО. - Ф.Р-1433. - Оп. 1. - Спр. 397.

20. ДАПО. - Ф.Р-2302. - Оп. 1. - Спр. 50.

21. ДАПО. - Ф.Р-2357. - Оп. 1. - Спр. 46.

22. ДАПО. - Ф.Р-2357. - Оп. 1. - Спр. 44.

23. ДАПО. - Ф.Р-2357. - Оп. 1. - Спр. 38.

24. ДАПО. - Ф.Р-2347. - Оп. 1. - Спр. 2.

25. ДАПО. - Ф. 2763. - Оп. 1. - Спр. 21.

26. ДАПО. - Ф.Р-2839. - Оп. 1. - Спр. 4.

27. ДАПО. - Ф.Р-2357. - Оп. 1. - Спр. 42.

28. ДАПО. - Ф.Р-2763. - Оп. 1. - Спр. 2.

29. ДАПО. - Ф.Р-2302. - Оп. 1. - Спр. 17.

30. ДАПО. - Ф.Р-2302. - Оп. 1. - Спр. 2.

31. ДАПО. - Ф.Р-2302. - Оп. 1. - Спр. 33.

32. ДАПО. - Ф.Р-2302. - Оп. 1. - Спр. 18.

33. ДАПО. - Ф.Р-2302. - Оп. 1. - Спр. 39.

34. ДАПО. Ф.Р-2302. - Оп. 1. - Спр. 35.

35. Державний архів Миколаївської області. - Ф.Р-1101. - Оп. 1.- Спр. 1.

36. ДАПО. - Ф.Р-2357. - Оп. 1. - Спр. 40.

37. ДАПО. - Ф.Р-2357. - Оп. 1. - Спр. 33.

38. ДАЗО. - Ф.Р-3077. - Оп. 2. - Спр. 4.

39. ДАПО. - Ф.Р-2302. - Оп. 1. - Спр. 14.

40. ДАПО. - Ф.Р-2357. - Оп. 1. - Спр. 32.

41. ДАПО. - Ф.Р-2302. - Оп. 1. - Спр. 23.

42. ДАПО. - Ф.Р-2302. - Оп. 1. - Спр. 44.

43. ДАПО. - Ф.Р-2302. - Оп. 1. - Спр. 3.

44. ДАПО. - Ф.Р-2357. - Оп. 1. - Спр. 43.

45. ДАПО. - Ф.Р-2357. - Оп. 1. - Спр. 25.

46. ДАПО. - Ф.Р-2302. - Оп. 1. - Спр. 43.

47. ДАПО. - Ф.Р-2654. - Оп. 1. - Спр. 1.

48. ДАПО. - Ф.Р-2357. - Оп. 1. - Спр. 4.

49. Державний архів Черкаської області. - Ф.Р-22. - Оп. 1. - Спр. 4.

50. ДАПО. - Ф.Р-2763. - Оп. 1. - Спр. 4.

51. ДАПО. - Ф.Р-2839. - Оп. 1. - Спр. 3.

52. ДАПО. - Ф.Р-2878. - Оп. 1. - Спр. 5.

53. ДАПО. - Ф.Р-2839. - Оп. 1. - Спр. 5.

54. ДАЖО. - Ф.Р-1196. - Оп. 1. - Спр. 5.

55. ДАПО. - Ф.Р-2927. - Оп. 1. - Спр. 2.

56. ДАЖО. - Ф.Р-1196. - Оп. 1. - Спр. 2.

57. ДАПО. - Ф.Р-2878. - Оп. 1. - Спр. 7.

58. ДАПО. - Ф.Р-2327. - Оп. 1. - Спр. 1.

59. ДАЖО. - Ф.Р-1196. - Оп. 1. - Спр. 1.

60. ДАЖО. - Ф.Р-1196. - Оп. 1. - Спр. 3.

61. ДАЖО. - Ф. Р-1196. - Оп. 1 - Спр. 4.

62. ДАПО. - Ф.Р-2655. - Оп. 1. - Спр. 8.

63. ДАЖО. - Ф.Р-1508. - Оп. 1. - Спр. 2.

64. ДАПО. - Ф.Р-2358. - Оп. 1. - Спр. 12.

Размещено на Allbest.ru

...