Польська шляхта й римо-католицьке духовенство Правобережної України в польському повстанні 1830-1831 років

Размещено на http://www.allbest.ru/

Житомирський державний університет ім. Івана Франка

Польська шляхта й римо-католицьке духовенство Правобережної України в польському повстанні 1830-1831 рр

Буравський О.А.

В сучасній історії України науковий інтерес має проблема участі польської шляхти й римо- католицького духовенства в збройних виступах поляків на Правобережній Україні, зокрема в Листопадовому 1830-1831 рр.

Участь польської шляхти й римо-католицького духовенства Правобережної України в польському національно-визвольному русі першої чверті XIX ст. знайшло своє відображення в працях сучасних українських та зарубіжних науковців. У дослідженнях Л. Баженова [1], Е. Зваричука [2], Ю. Хитровської [3], І. Шостак [4] розкрито участь польської шляхти й римо-католицького духовенства Правобережної України в польському повстанні 1830-1831 рр.

Створені переважно з шляхти повстанські групи С. Ворцеля на Волині, К. Ружицького на Житомирщині, Колишка на Поділлі та Київщині у квітні-травні 1831 р. були розгромлені царськими військами [7, с. 600].

У повстанні також були задіяні 64 представники ри- мо-католицького духовенства, 31 уніатського та 7 православного. Однак, лише 38 з них вели боротьбу із зброєю в руках у повстанських загонах, серед них 20 ксьондзів, 13 уніатів та лише 5 православних (див. табл. 2) [1, с. 151].

Як видно із статистики, наведеної Л. В. Баженовим, участь священиків у повстанні була невелика. Це пояснювалося тим, що більшість з них залишалися на місцях і проводили там активну ідеологічну обробку населення.

Російська влада робила все можливе задля приборкання польських патріотичних виступів на Правобережжі. Маніфест “Про бунт, що відбувся у Варшаві” погрожував розправами над тими, хто візьме активну участь в антидержавних акціях [8, с. 485-488]. Однак, введення військового стану в краї не зупинило рух опору римо-католицьких священиків. Виступи набрали значних масштабів на початку квітня 1831 р., коли ри- мо-католицьке духовенство у промовах і проповідях висловлювало невдоволення діями місцевих поляків, які не підтримували повстанців у Царстві Польському. Так, на Поділлі критичними були промови ксьондза Воро- шилівського костелу О. Бохенського, вікарія Чорноко- зинецького костелу З. Жуковського, монахів Збаразького капуцинського монастиря - А. Київського та М. Томашевського [2, с. 119].

Особливим завзяттям у поширенні ідей польського визвольного руху відзначався настоятель Кривоозерсь- кого римо-католицького костелу Балтського повіту ксьондз Флоріан Лукашевич. Із рапорту подільського губернатора до головнокомандуючого 1-ої армії від 5 лютого 1832 р. дізнаємося, що ксьондз Лукашевич на початку повстання в проповіді перед прихожанами заявляв, що імператор впертий, не хоче віддати полякам їхні землі, а такі його проекти, як дотримання шляхтою подушної та рекрутської повинностей, обов'язок військової служби для осіб духовного звання виклече обурення не лише шляхти, а й простого народу, що може перерости в революцію. За антиурядові судження ксьондз Лукашевич був висланий 4 квітня 1832 р. у м. В'ятку під суворий нагляд місцевої поліції [9, арк. 1-11].

Поширювалися прокламації, які закликали до збройної боротьби не тільки поляків, а й українське селянство. Так, у зверненні повстанців до селян зазначалося: “Брати волинці, подільці й українці, Польща приймає Вас за братів своїх і хоче, щоб разом із нею Ви були вільні. Ваші брати-поляки хочуть Вас всіх приєднати до Королівства Польського. Беріть у руки ціпи, граблі, серпи й коси, створіть таке військо, щоб вигнати москалів, які з Вас зробили скотів. Із Вами Бог і Хлопіцький, наш начальник, який різав росіян, як недавно Костюш- ко. Вірте цьому, громадо селяни! Будемо битися і не підкоримося! Во ім'я Отця і Сина і Святого Духа і нині і прісно і во віки віків. Здрава Польща, здрава громада, з нами добрі люди” [10, арк. 12-14].

Із залучення українських селян до повстання на Поділлі розвинув діяльність ксьондз Л. Колчевський, який прибув на початку квітня 1831р. в с. Липці Вінницького повіту [11, с. 22-23]. Представники римо-католицького кліру всіма засобами підтримували повстанців. Так, ксьондз Л. Ушицький, що знаходився серед загонів повстанців, підтримував їхній бойовий дух промовами в національно-релігійному дусі [2, с. 120]. Інші римо- католицькі священики розповсюджували прокламації та листівки, постачали повсталих порохом та зброєю [12, с. 196]. шляхта духовенство збройний виступ

Римо-католицькі священики не тільки займалися агітаційною роботою, а й відстоювали ідеї польського визвольного руху зі зброєю в руках. Наприклад, 23 травня 1831 р. у бою з царськими військами під с. Майдан, що на Поділлі, загинуло п'ять римо-католицьких священиків [12, с. 227-230]. На Волині під час бою в м. Овручі 9 ксьондзів були захоплені в полон [1, с. 151].

Важливими опорними пунктами повстання були монастирі. Монахи активно допомагали повстанцям, вели збір коштів серед населення, забезпечували повстанські загони грішми, продовольством, кіньми тощо.

Потрібно зазначити, що монахи поповнювалися насамперед особами дворянського стану. На думку учасника повстання Михайла Чайковського це забезпечувало тісний зв'язок політичних позицій римо- католицького духовенства з польською шляхтою, тому чернече духовенство було “цілковито відданим польській справі” [13, с. 40].

Про участь римо-католицьких костелів і монастирів у повстанні рапортувало київському, подільському і волинському генерал-губернатору В. В. Левашову місцеве начальство. Волинський губернатор навів список монастирів, які допомагали повстанцям. Серед них значились у Рівненському повіті Домбровицький піарсь- кий, в м. Овручі - домініканський монастирі. Губернатор називав також і ксьондзів Бродовича, Шалевича, Порембського, які виготовляли зброю та амуніцію для повстанців [14, арк. 15-16зв].

6 жовтня 1831 р. генерал-губернатор В. Левашов інформував шефа жандармів О. Бенкендорфа, що старо- костянтинівський городничий надіслав йому рапорт із знайденими в домініканському кляшторі двох прокламацій польських заколотників за підписом князя Адама Чарторійського. Перша, від 1 лютого, містила звернення до волинського духовенства, а друга, від 18 травня та 1 червня, - до населення Литви, Волині, Поділля та України [15, арк. 16].

Настоятель Овруцького домініканського монастиря ксьондз Август Жучковський відслужив вдячні молебні з нагоди заняття повстанцями м. Овруча та окропив святою водою принесений ними прапор. За рішенням губернської комісії від 18 серпня 1831 р. його було внесено до 3 розряду злочинців [16, арк. 452 зв - 453].

Із донесення подільського губернатора шефу жандармів О.Бенкендорфу стало відомо, що в м. Летичеві в домініканському монастирі зберігалася вогнепальна зброя, зокрема полковником Бєлогужевим у куполі монастиря було знайдено 9 рушниць, 4 пістолети, шаблю [17, арк. 120].

У повідомленні шефу жандармів, київський, подільський і волинський генерал-губенатор В. Левашов констатував, що в Домбровицькому римо-католицькому кляшторі піарів знайдено заховані між могилами померлих 13 рушниць, 32 піки, а також ще декілька рушниць у ставку. Все це підготовлено для заколотників за вказівкою начальника монастиря Куликовського. Монахи Почаївського монастиря зустріли військо Дверницького урочисто на площі містечка, запросили заколотників у монастир, пригостили їх та здійснили літургію спільно з прихожанами. Відхід загону із монастиря супроводжувався приєднанням до нього 8 монахів та дворян Волинської губернії, які прибули в Почаїв. У рапорті головнокомандуючому 1-ою армією В. Левашов рекомендував повернути Почаївський монастир православній церкві та прийняти таке правило для всіх уніатських та римо-католицьких кляшторів, які приєднаються до заколотників [18, арк. 5-7].

Варто зазначити, що ксьондз Почаївського монастиря А. Данилевич за підозрою в активному сприянні повстанцям був засланий в Сибір на поселення під нагляд поліції [19, арк. 101].

Монах ліквідованого Овруцького базиліанського монастиря А. Синкевич приєднався до радомишльських заколотників [20, арк. 8].

За підтримку повстанців, які перебували в костелі м. Порицька, священик В. Нарушевич був позбавлений духовного сану й звання дворянина [21, арк. 110-111].

Ксьондзи Чорнобильського доминіканського монастиря Я. Бочинський та А. Гуліцький проспівали в костелі для повстанців молебень [22, арк. 66].

Київському генерал-губернатору в березні-квітні 1831 р. безперервно надходили різні повідомлення. Наприклад, про те, що в поміщиків Звенигородського повіту С. Подлевського та А. Монастирського виготовляли велику кількість упряжок та сідел, в маєтках графів М. Бережинського та А. Потоцького - списи та іншу зброю [1, с. 106]. А в садибі поміщика Липковського, де зібралося чимало заколотників та прихожан, місцевим ксьондзом була віправлена літургія [17, арк. 65, 143].

Як бачимо, польська шляхта та магнатерія разом із римо-католицьким духовенством на Правобережжі активно прилучалися до збройної боротьби.

У списку осіб Волинської губернії (всього 376 чол.), які зараховані в розряд державних злочинців за участь в польському повстанні, що втекли за кордон і не повернулися в зазначений термін на попереднє місце проживання, указом імператора Миколи І від 4 жовтня 1834 р. було заборонено назавжди повертатися в Росію. Серед них знаходимо й прізвища римо-католицьких священиків: монахів Берестецького тринітарського монастиря Дубнівського повіту А. Воттелена, Л. Гембицького, Р. Мочульського, Ю. Маковського, П. Ольшевського, монаха Дедеркальського францисканського монастиря Ш. Лішовського, ксьондза Й. Верделе з м. Кременця, ксьондзів Домбровицького піарського монастиря Рівненського повіту Л. Єромиковича та С. Куликовського [23, арк. 58-73, 308].

Із 466 осіб Подільської губернії в розряд державних злочинців було зараховано О. Бохенського - ксьондза Ворошилівського костелу Вінницького повіту, К. Більке - клірика Летичівського домініканського монастиря, З. Жуковського - ксьондза Чорнокозенецького костелу Кам'янецького повіту, ієромонахів Збаразького капу- цинського монастиря Кам'янецького повіту А. Київського та М. Томашевського [23, арк. 40-56].

У списку державних злочинців Київської губернії (151 чол.) римо-католицьких священиків не було зареєстровано [23, арк. 32-39].

Варто зазначити, що події польського повстання 1830-1831 рр. українські селяни розглядали як чужу для себе “панську справу”, що не могла визволити їх від кріпацтва [24, с. 113]. Зокрема, у виступах на Київщині брали участь селяни Чорнобильського домініканського монастиря та Іванківського костелу. Чиновники, що розслідували заворушення в маєтку домініканців, засвідчили “непокору селян щодо роботи на полях”. Слідство в цій справі встановило, що “селяни перебувають у найбіднішому стані”, вони “знеможені роботами” [25, с. 68-77, 79-82, 85-87]. Тому вони не підтримували чужі для них інтереси польської шляхти і не брали участі в повстанні.

Отже, римо-католицьке духовенство України стало однією з рушійних сил повстання 1830-1831 рр. Згідно з офіційними даними, більш як півсотні правобережних монастирів сприяли повстанню або взяли в ньому безпосередню участь [26, с. 224].

Не залишилося осторонь і біле духовенство, яке приєднувалося до руху всупереч волі Апостольської столиці й місцевого єпископату. Звернення Папи Римського до єпископів, охоплених повстанням єпархій, не мало успіху. Це послання сприймалося як російська урядова фальшивка [27, с. 104].

Частина римо-католицького кліру неприхильно, навіть вороже, ставилася до повстання. Наприклад, єпископ М. Пивницький брав участь у покаранні римо- католицьких священиків, які підтримали повстанців. Так, 18 вересня 1834 р. київський, подільський і волинський генерал-губернатор Левашов надіслав рапорт військовому міністру Чернишову, в якому зазначав, що римо-католицький єпископ Михайло Пивницький повідомив, що передав до суду консисторії настоятеля Миропільського костелу ксьондза В. Дунаєвського для визначення йому законного покарання в підтримці повстанців [28, арк. 38-38зв].

Папа римський Григорій ХУІ в буллі від 9 липня 1832 р. заявив, що повстання 1830-1831 рр. було спричинене “підступними діями шахраїв, які, прикриваючись релігійними гаслами, виступили проти законної влади й порушили узи покірності”. З метою заспокоїти римо-католицьке населення Правобережжя та відвернути від боротьби римо-католицьке духовенство, звернення папи було опубліковано 19 серпня 1832 р. в поль- ськомовному щотижневику “Tygodnik”, що виходив у Санкт-Петербурзі [29, арк. 1-14].

Засуджуючи репресії російського уряду щодо повстанців та дії Папи Римського, настоятель Вінницького приходу та законовчитель місцевої гімназії ксьондз Ку- явський, пояснював учням, які гріхи мали влада та Папа Римський [30, арк. 201].

Варто також зазначити, що й серед римо- католицьких монахів були й такі, що намагалися повідомляти царських жандармів про підтримку ченцями революційних виступів. Зокрема, диякон Вінницького капуцинського монастиря Януарій інформував шефа жандармів О. Бенкендорфа про безпорядки в обителі [31, арк. 1-16].

За доносом ксьондза Староконстянтінівського домініканського монастиря Підгурського підозрювався в приховуванні зброї для повстанців селянин М. Биковський, який прислуговував при монастирі [16, арк. 120 зв - 121]. Підсумовуючи події 1830-1831 рр. відзначимо, що незважаючи на поразку, вони мали велике значення для подальшої боротьби за незалежність Польщі. Основною рушійною силою збройного виступу була польська шляхта, яка відстоювала ідею державності, вела боротьбу проти абсолютизму, за свободу і демократизацію в Європі.

Місцеві ксьондзи сприяли піднесенню бойового духу повсталих, піднімали національно свідомих поляків на боротьбу за відродження своєї Вітчизни.

Особливість шляхетського руху на Правобережній Україні полягала в тому, що він не був виключно польським, в ньому брало участь і українське населення: сполонізована шляхта, представники уніатського та православного духовенства.

Список використаних джерел

1. Баженов Л. В. Восстание 1830-1831 гг. на Правобережной Украине : дис. ... канд. ист. наук : 07.00.01 / Баженов Лев Васильевич. - К., 1973. - 220 с.

2. Зваричук Е. О. Римо-Католицька церква на Поділлі кінця - початку ХХ ст.: економічний, суспільний та культурний аспекти : дис. ... канд. іст. наук : 07.00.01 / Зваричук Едуард Олександрович. - Кам'янець-Подільський, 2005. - 229 с.

3. Хитровська Ю. В. Громадянсько-політична позиція духовенства Правобережної України наприкінці XVIII - середині ст. (в контексті церковної політики самодержавства) : дис. ... канд. іст. наук : 09.00.11 / Хитровська Юлія Валентинівна. - К., 2001. - 191 с.

4. Шостак І. В. Луцько-Житомирська дієцезія наприкінці - у першій половині ХІХ століття : дис. ... канд. іст. наук : 07.00.01 / Шостак Інна Віталіївна. - Острог, 2004. - 214 с.

5. Zgorniak M. Podstawy spoleczne powstania 1830-1831 roku na Litwe, Bialorusi i Ukrainie // Struktury ruchy ideologie XVIII-XIX wieky. Prace historyczne / Pod red. H.Kozlowskiej-Sabatowskiej. - Zeszyt 78, Nakladem Uniwersytety Jagellonskiego. - Warszawa; Krakow : PWN, 1986. - S. 90-97.

6. Skarbek J., Ziolek J. Duchowienstwo w powstaniu listopadowym (1830-1831) // Nowum (Warszawa). - 1973. - № 11- S. 33-123.

7. Залізняк Л. Польське повстання 1830-1831 рр. / Л. Залізняк // Довідник з історії України / за заг. ред. І. Підкови, Р. Шуста. - К. : Генеза, 2001. - 1136 с.

8. О возмущении произошедшим в Варшаве // Полное собрание законов Российской империи: (Собр. 2-е). - СПб. : Тип., II отделения Собственной Его Высочества Канцелярии, 1831 - Т. 5. - № 4183.

9. Державний архів Російської Федерації (далі - ДАРФ). - Ф. 109, 1-а експедиція. - Оп. 5. - Спр. 95.

10. Баженов Л. В. Польське повстання на Поділлі 18301831 рр. / Л. В. Баженов // Матеріали ІІІ Подільської історико- краєзнавчої конференції. - Кам'янець-Подільський, 1970. - С. 22-23.

11. Jelowicki A. Moje wspomnienie, 1804-1831-1838 / A. Jelowicki: Wyd. 5. - Lwow, 1833. - 254 s.

12. Записки М. Чайковского (Садык-паши) // Киевская старина. - 1819. - Т. ХХХІІ. - С. 40-72.

13. Центральний державний історичний архів України, м. Київ. - Ф. 442. - Оп. 413. - Спр. 239.

14. ДАРФ. - Ф. 109, 1-а експедиція. - Оп. 5. - Спр. 320. - Ч. 4.

15. Російський державний воєнно-історичний архів (далі - РДВІА). - Ф. 1. - Оп. 1. - Спр. 12031. - Ч. 14.

16. ДАРФ. - Ф. 109, 1-а експедиція. - Оп. 5. - Спр. 448. - Ч. 2.

17. Державний архів Київської області. - Ф. 2. - Оп. 1. - Спр. 4022. - Ч. 2.

18. Державний архів Волинської області. - Ф. 359. - Оп. 1 (1803-1891 рр.). - Спр. 124.

19. РДВІА. - Ф. 1. - Оп. 1. - Спр. 12031. - Ч.16.

20. Там само. - Ф. 80. - Оп. 109/86. - Спр. 17, зв'язка 13.

21. Історія Української РСР : у 8 т., 10 кн. - Т. 3. Україна в період розкладу і кризи феодально-кріпосницької системи. Скасування кріпосного права і розвиток капіталізму (XIX ст.). - К. : Наук. думка, 1978. - 607 с.

22. Селянський рух на Україні. 1826-1849 рр. : зб. док. і матер. - К. : Наук. думка, 1985. - 504 с.

23. Крижанівський О. П., Плохій С. М. Історія церкви та релігійної думки в Україні : у 3 кн. - Кн. 3. Кінець XVI - середина століття. - К. : Либідь, 1994. - 336 с.

24. Історія релігій в Україні : у 10 т. // редкол. : А. Колодний (голова) та ін. - Т. 4. Католицизм // за ред. П. Яроцького. - К. : Світ знань, 2001. - 598 с.

Анотація

Проаналізовано участь польської шляхти й римо--католицького духовенства Правобережної України в польському повстанні 1830-1831 рр.

Ключові слова: польська шляхта, римо--католицьке духовенство, Правобережна Україна, польське повстання, російське самодержавство.

The article analyses the participation of the Polish gentry and Roman Catholic clergy of the Right-Bank Ukraine in the Polish revolt in the 1830--1831s on the basis of the archive documents first introduced into scientific use.

Проанализировано участие польской шляхты и римско-католического духовенства Правобережной Украины в польском восстании 1830-1831 гг.

Ключевые слова: польская шляхта, римско-католическое духовенство, Правобережная Украина, польское восстание, русское самодержавие.