Добродійність підприємців підросійської України в розвитку комерційної освіти (друга половина ХІХ – початок ХХ століття)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний економічний університет

імені Вадима Гетьмана

Добродійність підприємців підросійської України в розвитку комерційної освіти (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.)

Ніколаєва Т.М.

Відсутність чітко продуманої та організованої державної підготовки фахівців пореформеній Російській імперії, а в Україні особливо, досить негативно впливало на економічний поступ і подальший розвиток різних галузей народного господарства, що не відповідало тогочасним потребам суспільства. Існуюча мережа освітніх закладів нездатна була задовольнити потреби народного господарства в освічених кадрах, а держава не могла самостійно впоратися з посталою проблемою виділяючи на комерційну освіту надто мізерні кошти. Яким чином вдалось сприяти розвитку комерційної освіти в підросійській Україні? Що спонукало підприємців другої половини ХІХ ст. надавати доброчинну допомогу в розвитку комерційної освіти? Яке це мало значення для реформування економіки держави в цілому?

Дослідженням розвитку професійної освіти, а саме комерційної у другій половині XIX - на початку XX займається ряд відомих істориків. Чимало праць присвячено аспектам даної теми в Т. І. Лазанської, О. М. Доніка, Е. Л. Лортікяна, Р. Б. Шиханова, Н. А. Колосової та ін. Та все ж місце підприємницької ініціативи в сфері комерційної освіти на українських теренах в другій половині ХІХ - поч. ХХ ст. залишається ще недостатньо висвітленою, що і потребує подальших наукових досліджень.

Дати адекватний аналіз стану комерційної освіти в Україні на початку промислового перевороту, та в процесі підтримки підприємницьким прошарком доброчинною діяльністю - заснуванням та утриманням навчальних закладів професійно-комерційної та економічної освіти на поч. ХХ ст. Результати дослідження мали б в багатьох випадках сприяти залученню багатих українців до співпраці в розвитку економічної освіти, з метою оновлення кадрового потенціалу як для власних, так і для державних українських підприємств.

З розвитком ринкових відносин проблема освіти потребувала нагального вирішення, від якого багато в чому залежав подальший поступ промисловості. За таких умов підприємницький прошарок гостріше від інших суспільних груп відчував потребу в грамотних, мислячих і дисциплінованих працівниках, адже підприємницький прагматизм підказував, що кваліфікована праця робітника та службовця є продуктивнішою. Громадська просвітницька ініціатива розвивалася в різних формах: від клопотань перед урядом та організації нових закладів - до грошових пожертв й інших видів доброчинності. Таким чином, величезна потреба в кваліфікованих кадрах на виробництві були додатковим стимулом пожертвувань на підтримку освітніх закладів усіх рівнів.

Ініціатива промисловців та купців була зосереджена насамперед на професійній освіті. Здійснюючи як приватні, так і корпоративні пожертвування, віддаючи певний відсоток із власних прибутків - така благодійність сприяла тому, що при заснуванні навчального закладу заможний громадянин як правило і надалі, будучи його попечителем, піклувався про його благоустрій та функціонування. Спеціальна освіта в підприємницькому середовищі стала визнаватись як фактор, що сприяв якісним змінам в управлінні торгівельними закладами й промисловими підприємствами.

Ринкові відносини в пореформеній імперії найбільше стимулювали розвиток комерційних навчальних закладів. В нових умовах виникає ціла низка складних питань: де знайти сировину, яким вимогам повинен відповідати виготовлений товар, щоб задовольнити споживача, яку кількість товару потрібно виробити, кому, куди і при настанніяких сприятливих умов товар повинен бути доставлений і проданий, як забезпечити постійний збут і як завоювати ринок? Успіх, головним чином залежав від належної організації комерційної сторони справи: від уміння дешево закупити сировину, вигідно продати товар, тобто від уміння враховувати у своїй діяльності кон'юнктуру ринку і фактори, що впливають на її зміни. Набути такі знання можна лише шляхом налагодження економічної та комерційної освіти.

На думку Р. Б. Шиханова саме одеські комерсанти починають відчувати нагальну потребу у спеціальному училищі, як для виховання своїх дітей, які повинні були успадкувати від батьків заняття торгівлею, так і для підготовки кваліфікованих бухгалтерів, касирів та інших потрібних у приватних конторах та банках фахівців. Та відчувши байдужість уряду до поширення комерційної освіти, одеське купецтво було змушене розраховувати лише на власні сили і виступило з ініціативою заснування та утримання власним коштом спеціального комерційного училища [1, с. 59].

На утримання училища купецтво домовилось вносити щорічно: купцям 1-ї гільдії по 25 крб., купцям 2-ї гільдії - по 15 крб., 3-ї гільдії - 5 крб. Обрання пік- лувальної ради училища з купецтва трьох гільдій. Головою ради було обрано австрійського підданого Йосипа Францовича Рандича. Відкрите у серпні 1862 р. Одеське комерційне училище спочатку було 4-річним і надавало виключно комерційну освіту. А вже з листопада 1869 р., згідно з новим його статутом, воно було перетворено у середній навчальний заклад з чотирма початковими загальноосвітніми та двома спеціальними старшими класами. Училище існувало виключно на кошти одеського купецтва та внески комерсантів з інших міст Південної України. Зокрема, перший параграф його статуту констатував: “Одеське комерційне училище, засноване на кошти місцевого купецтва... має завдання надавати юнакам спеціальну освіту з комерції” [2, с. 25-26]. Крім пожертвувань коштів на утримання училища, одеське купецтво виділяло додаткові кошти на стипендії його учням. Внаслідок клопотань Одеського біржового комітету 21 травня 1886 р. урядом було затверджене положення про стипендію імені комерції радника, спадково - го почесного громадянина та одеського 1-ї гільдії купця Євгена Івановича Шульца (голови Одеського біржового комітету). Стипендія складала 120 крб. і призначалася учням Одеського комерційного училища [1, с. 60].

В училищі було поставлено за мету в першу чергу дати вихованцям ґрунтовну фахову підготовку. Специфіка навчального закладу вимагала найбільшу увагу звертати на ті дисципліни, що будуть необхідні комерсантам у їх професійній діяльності. В училище приймалися діти всіх станів та віросповідань, у підготовче відділення - з 10 до 14 років, а в спеціальне комерційне - з 14 років. Його статут дозволяв звільняти від плати за навчання не більше третини від загальної кількості учнів дітей незаможних батьків купецького стану [3, арк. 13 зв. - 14, 21 зв, 23]. До 70-х рр. ХІХ ст. Одеське комерційне училище відчувало певні матеріальні труднощі, проте з цього часу, завдяки зусиллям місцевих купців і промисловців, воно по благоустрою своєї будівлі, забезпеченню навчальними посібниками, підбору педагогів та загальному стані організації навчання зайняло перше місце серед освітніх закладів Одеси. Так, лише Купецьке товариство на його заснування й утримання, спорудження навчального корпусу і домової церкви за півстоліття, з 1862 по 1912 р., асигнувало 1 374 477 крб. За цей час навчальний заклад закінчило 1600 чол. [4, с. 188]. В училищі на пожертвування окремих підприємців було засновано цілу низку стипендій для незаможних учнів. Зокрема, в 1870 р. - три стипендії на капітал у 100 тис. крб., пожертвуваний почесним громадянином Л. Ефрусі. Протягом 1873-1874 рр. - стипендію ім. Д. Ф. Феодори на кошти Г. Г. Маразлі в сумі 3300 крб., та стипендії ім. П. Е. Коцюби, С. П. Голубцова і О. Н. Пашкова на капітал, асигнований декількома представниками місцевого купецтва. Протягом 1880-х рр. одеськими купцями були закладені ще 5 стипендіальних капіталів [2, с. 81-89].

Розвиток промисловості і торгівлі, велике залізничне будівництво, проникнення капіталізму в сільське господарство в останній третині XIX ст. - на початку ХХ ст. вимагало від працівників високого рівня загальних і професійних знань, тому створення училищ та середніх спеціальних комерційних навчальних закладів для підготовки кваліфікованих комерсантів, фінансистів було вкрай необхідне. У другій половині ХІХ ст. комерційні училища Росії підпорядковувалися Міністерству народної освіти, а загальне керівництво училищем покладалося на піклувальну раду, до складу якої входили представники місцевих купецьких та біржових товариств. До кінця 80-х рр. ХІХ ст. такі школи й училища відкривалися переважно з громадськоїініціативи, без будь- якого загального плану з боку держави, тому кожний створений навчальний заклад мав індивідуальні особливості, не був схожий на інший. Оскільки уряд не мав змоги надавати відчутної матеріальної допомоги в справі заснування професійних навчальних закладів, основний тягар у їх відкритті й утриманні лягав на плечі земств, міських громад, різних товариств і організацій та окремих осіб, насамперед пов' язаних з виробництвом [5, с. 16].

До другої половини 80-х рр. Одеське училище залишалося єдиним в Україні навчальним закладом, де готувалися прикажчики, конторники, бухгалтери та різні комерційні агенти. Водночас з кожним роком поре- форменої доби все більше вимагалося професійно підготовлених комерсантів. Зокрема в Харкові велика потреба в комерційному середньому навчальному закладі відчувалася вже з середини ХІХ ст., але тільки в лютому 1888 р., коли на засіданні Купецького товариства було наголошено, що “настав час товариству подумати про заснування в м. Харкові комерційного училища, хоча б невеликих розмірів, - чотирикласного, для дітей купецького стану” [6, с. 3], справу було зрушено з місця. Згодом, 28 жовтня 1888 р. екстрене зібрання Харківського купецтва прийняло відповідне рішення про заснування такого навчального закладу. Комерсантами було прийнято рішення запровадити збір на заснування училища в розмірі 50 крб. - з купців 1-ї гільдії і 15 крб. - 2-ї гільдії. Таку постанову підписали 148 членів Купецького товариства на чолі зі старостою М. А. Жевер- жеєвим. Усвідомлюючи важливість навчального закладу для міста, Харківська дума 12 травня 1889 р. прийняла постанову про безкоштовну передачу для комерційного училища ділянки землі в центрі міста по Сумському шосе [7, арк. 82]. Спорудження його головного корпусу за проектом відомого харківського архітектора О. М. Бекетова, яке розпочалося в червні 1890 р, було завершене через три роки і коштувало 383 тис. крб. Тоді ж, 3 жовтня 1893 р., Харківське комерційне училище розпочало свою роботу в складі 68 учнів. Купецьке товариство, яке фінансувало його роботу, бажало, щоб в усіх класах згодом навчалося до 400 дітей. І хоча з кожним роком кількість учнів в училищі збільшувалася, все ж до кінця століття тут проходило повний курс навчання 290 чол. [8, с. 698]. Відповідно, тут намагалися дати своїм вихованцям як загальну середню освіту, оскільки їх випускники мали право вступу до вищих технічних і сільськогосподарських навчальних закладів, так і спеціальні знання, необхідні комерсанту-початківцю для практичної діяльності.

Ідея необхідності розвитку комерційної освіти в Харкові, в першу чергу для дітей купецького стану, спонукала до значних пожертвувань окремих представників купецького товариства, фінансово-кредитних закладів, промисловців. Так, першим благодійником училища став власник заводу сільськогосподарських машин М. Х. Гельферіх, який надав частинами 12 000 крб. на заснування трьох стипендій свого імені [9, с. 100].

Товариство взаємного кредиту прикажчиків в м. Харкові на заснування 16 стипендій для дітей своїх членів виділило 40 тис. крб. Крім них, кошти на потреби училища до середини 1890-х рр. пожертвували Земельний банк - 17000 крб., Міський купецький банк - 15000 крб., Торговий банк - 9000 крб., 2-е Харківське товариство взаємного кредиту - 11800 крб., купці П. П. Рижов та І. О. Сергєєв - по 4000 крб., голова Біржового комітету О. К. Алчевский - 1000 крб. та ін. Зі свого боку Харківське купецьке товариство, наприклад 1911 р., учням комерційного училища виділило кошти на 15 стипендій від 150 до 62,5 крб. кожна.

До комерційних училищ в Україні, які повністю утримувалися на кошти підприємців та плату за навчання, належало Перше київське. Рішення про його заснування місцеве Купецьке товариство прийняло 20 листопада 1888 р. також у зв'язку зі спасінням царської родини під час аварії поїзду, хоча вперше виказав думку з цього приводу староста цього об'єднання М. І. Чоко- лов на п' ять місяців раніше - 22 червня. Втім, промайнуло майже вісім років, ніж його статут був затверджений у серпні 1896 р. Повний курс навчання в училищі продовжувався сім років, який складався з п' яти загальноосвітніх і двох спеціальних класів. Крім того, при училищі було два підготовчих класи - молодший і старший. Роботу воно розпочало у жовтні того року в орендованому приміщенні по вул. Велика Житомирська, 34, справами якого керувала Піклувальна рада в складі проф. Університету св. Володимира М. В. Самофалова (її голова), купців М. І. Чоколова (заступник голови), Льва Бродського, С. С. Могилєвцева, Д. С. Марголіна, М. П. Дегтерьова та Я. М. Бернера. Одночасно була створена комісія зі спорудження власного приміщення училища на чолі з Левом Бродським. 19 серпні 1897 р. по вул. Бульварно-Кудрявській, 24 (тепер вул. Воровсь- кого) відбулися урочисті закладини училища за проектом Г. П. Шлейфера. А вже 1899 р. його учні навчалися у власному гарно облаштованому приміщенні, зведеного на кошти купців і промисловців. Загальна вартість останнього склала 340,5 крб., з них 147,5 тис. становили кошти Купецького товариства, а 156 тис. - пожертвування окремих підприємців, серед яких виділявся внесок Льва Бродського в 115 тис. крб. [10, арк. 25, 42, 47].

Двері Київського комерційного училища були відкриті для осіб будь-якого стану, хоча перевага при вступі віддавалася купецьким дітям, які становили не менше третини від загальної кількості учнів. Наприклад, у 1902-1903 навчальному році тут отримували освіту 609 учнів, з них: 237 - діти купців, 49 - дворян, 14 - почесних громадян, 29 - чиновників, 201 - міщан, 55 - селян і козаків, 10 - інших суспільних прошарків і 14 - іноземців. Після його закінчення випускники, як і у випадку з Харківським училищем, мали право на вступ до профільних вузів, але не в університети.

Більша частина коштів на утримання Київського комерційного училища асигнувалася Купецьким товариством. Так, у 1899-1900 рр. воно виділило 58,5% необхідних коштів, у той час як плата за навчання, що надходила від учнів, становила 22,5%, а прибуток училища у вигляді відсотків з цінних паперів становив 16,7%. Крім того, підприємці засновували цілу низку стипендій для незаможних вихованців. Одним із перших серед них був М. А. Терещенко, який у квітні 1897 р. вніс до стипендіального фонду на користь учнів з бідних родин 30 тис. крб. Наступного року при училищі було затверджено 12 стипендій його імені. Зі свого боку з цією ж метою купець М. Мазченко заповів училищу 50 тис. крб. Також в училищі були засновані стипендії ім. М. Г. Хрякова, М. П. Дегтерева, Д. С. Марголіна, Я. Б. Епштейна, С. Ю. Вітте, Льва Бродського, М. Чоколова, М. Толпигіна, М. Фрейдіна та ін. [11, с. 18-19, 22].

Особливістю в 90-х рр. ХІХ ст. було зростання потреб та усвідомлення суспільством, державою і підприємцями необхідності розвитку комерційної освіти. Торгово-промислові кола все більш наполегливо виявляли ініціативу у заснуванні спеціальних середніх навчальних закладів для підготовки фахівців у галузі торгівлі і промисловості. Клопотаннями харківського, київського, а за ними й інших купецьких товариств, які підтримали Міністр фінансів С. Ю. Вітте та директор Департаменту торгівлі та мануфактур Міністерства фінансів В. І. Ковалевський, призвели до появи 15 квітня 1896 р. Положення про комерційні заклади, за яким комерційні навчальні заклади з відання Міністерства народної освіти були перейшли до юрисдикції Міністерства фінансів (з 1906 р. ці повноваження перейшли до Міністерства торгівлі та промисловості).

Після видання положення 1896 р. на півдні України відкриваються комерційні училища у Сімферополі, Катеринославі (1901), Олександрівську (1902), Луганську, Мелітополі, Миколаєві (1903), Нікополі, Юзівці, Херсоні (1908), Єлисаветграді, Бердянську (1912) та Ялті (1914). Надзвичайно швидке зростання комерційних учбових закладів в Російській імперії (у 1894 р. їх було 8, а у 1906 р. - 300) досить яскраво показало, якою великою була потреба у комерційній освіті [5, с. 21].

Засновником Першого Катеринославського комерційного училища, яке розпочало свою роботу у вересні 1901 р., був купець 2-ї Гільдії О. Я. Толстиков, міський голова у 1889-1893 та 1901-1905 рр. Спочатку навчальний заклад розміщувався в одноповерховому будинку, спорудженому на кошти губернського і повітового земств, міської думи та пожертвування купців. Та згодом, з збільшенням кількості учнів О. Я. Толстиков знову організував збір коштів (340 тис. руб.) серед місцевих комерсантів на зведення нового будинку. Зокрема, купець 1-ї гільдії, член попечительної ради М. Ю. Карпас пожертвував 5 тис. руб. 21 жовтня 1905 р. будинок був освячений і став найкращим серед таких навчальних закладів на Півдні України. Нині це будинок обласної ради[12, с. 161].

Згідно нового положення з яким, крім комерційних училищ і курсів бухгалтерів вводилися два нових типи навчальних закладів - торговельні класи і початкові комерційні школи. Це положення, до якого 10 червня 1900 р. були внесені часткові зміни, відіграло досить позитивну роль у розвитку комерційної освіти та майже без змін визначало систему такої освіти в Російській імперії до 1917 р. [13, с. 29-30].

Херсонське біржове товариство доручило біржовому комітету подати клопотання про відкриття у Херсоні комерційного училища. Нарешті у березні 1908 р. Херсонське комерційне училище розпочало свою роботу, а місцевий біржовий комітет щорічно перераховував на стипендії учням по 1.000 крб. У 1913 р. ця сума зросла до 1.500 крб. Піклувався Херсонський біржовий комітет і про забезпечення учнів комерційного училища спеціальною літературою. У 1910 р. комітет асигнував кошти на влаштування при Херсонській бібліотеці відділу, присвяченого відомому херсонському підприємцю М. Є. Беккеру. Цей відділ зберігав різні економічні видання, праці самого Беккера та іншу літературу, котра була у пригоді всім, хто цікавився економічною тематикою, у тому числі й учням комерційного училища.

Стрімкий розвиток комерційної освіти на початку ХХ ст. призвів до того, що, наприклад, 1913 р. в Україні комерційних навчальних закладів різних типів нараховувалося вже 92 з 497 в усій Російській імперії. Найбільшою кількістю відповідних закладів виділялися українські міста з розвинутою промисловістю і торгівлею. Так, у Києві їх налічувалося 13, в Одесі - 8, у Харкові - 7, в Катеринославі - 5, в Єлисаветграді - 4 [14, с. 33]. Комерційні училища і торговельні школи конкурували між собою за контингент учнів, пропонували передові програми по їх підготовці, ставши, таким чином, своєрідними центрами комерційної освіти в Україні. В доповідній записці інспектора Харківського комерційного училища так зазначалося про популярність комерційної освіти серед молоді: “Поєднання курсу загальноосвітніх наук із спеціальним було і є вагомою принадою для багатьох батьків, у яких природно завжди виникає питання, де краще дати освіту своїй дитині, і ця спокуса стала ще більшою, коли Міністерство фінансів очолив граф С. Ю. Вітте, який циркулярно рекомендував усім кредитним установам Міністерства фінансів надавати перевагу при прийомі на службу, навіть перед особами з вищою освітою тим, хто закінчив курс комерційних училищ, як найбільш підготовлених для виконання службових обов'язків у кредитних закладах” [15, c. 64].

У Києві в листопаді 1896 р. відкрився ще один комерційний навчальний заклад - трикласне училище П. М. Натансона. Згодом, у жовтні 1899 р., воно було перетворене в семикласне, а на початку наступного століття - в 2-е Київське середнє комерційне училище, яке також постійно отримувало фінансову допомогу від місцевих підприємців.

Засновником Катеринославського комерційного училища, яке розпочало свою роботу у вересні 1901 р., був купець 2-ї гільдії О. Я. Толстиков, міський голова у 1889-1893 та 1901-1905 рр. Завдяки його зусиллям місцеве Купецьке товариство розробило статут училища й обрало зі свого середовища його Піклувальну раду. Спочатку навчальний заклад розміщувався в одноповерховому будинку, спорудженому на кошти губернського і повітового земств, міської думи та пожертвування купців. Згодом спорудження нове приміщення училища за проектом відомого катеринославського архітектора Д. С. Скоробагатова і стає найкращим серед таких навчальних закладів на Півдні України. О. Я. Толстиков із нагоди відкриття нового навчального корпусу Першого Катеринославського комерційного училища імені імператора Миколи II писав його директору: “Ця вишукана споруда створена зусиллями купецтва; мине століття, і через неї пройде не одне покоління наших співгромадян. І в мене, як у старшини купецтва, немає більш палкого бажання, ніж те, щоб із цих могутніх стін вийшли люди такої ж сильної волі і потужного духу; люди, що діятимуть в інтересах громадського блага” [16, с. 184].

Природно, що тут був і високий рівень навчального процесу. В різний час в училищі викладали такі видатні українські та російські діячі науки як Д. І. Яворницький, Д. І. Дорошенко, Ю. С. Кримський, В. І. Пічета, А. Реформатський та ін. Незмінним його директором був А. С. Синявський. З 1903 р. в стінах училища протягом десяти років працювала Катеринославська вчена архівна комісія.Нині це будинок Обласної ради.

Досить плідною була діяльність членів товариств поширення комерційної освіти в Києві й Харкові, які повністю фінансово забезпечило чітку роботу підвідомчих їм навчальних закладів. Так, у Південно-Західному краї, центром якого був Київ, потреба в спеціалістах з такою освітою з особливою гостротою відчувалася протягом останньої чверті ХІХ ст. За вирішення цього питання активно взялося місцеве Купецьке товариство. Вже у 1896 р. за ініціативи його голови М. І. Чоколова та при активній участі відомих підприємців - М. А. Те- рещенка, М. П. Дегтярьова та інших було започатковано Товариство поширення комерційної освіти з метою організації у Києві торгових класів [17, с. 2-4]. Після того, як у грудні того ж року Микола Артемійович пожертвував 100 тис. крб. на утримання в Києві торговельної школи й торговельних класів при ній, воно широко розгорнуло свою діяльність. У квітні 1897 р. міська дума виділила громаді для її навчальних закладів садибу з будинком на Подолі на розі вулиць Константинів- ської і Хоревої, 9/6, де 15 листопада 1897 р. відбулося відкриття чоловічої торговельної школи, а 10 лютого наступного року при ній почали працювати й торговельні класи.

В серпня 1898 р. Купецьке товариство порушило питання про заснування першої в Російській імперії жіночої торговельної школи. Кошти виділив М. А. Терещен- ко:спочатку 100 тис. крб. як “капітал імені Пелагеї Георгіївни”, та на утримання цієї школи та 50 тис. крб. У вересня 1902 р. жіноча торговельна школа розпочала роботу у власному приміщенні на розі вулиць Бульварно-Кудрявської й Обсерваторної, а чоловіча залишилася й надалі на Подолі. Саме щедрими пожертвами М. А. Терещенка, відбувалось поширення комерційної освіти, який їх робив за умови “надання можливості здобути освіту в навчальних закладах Товариства дітям найбіднішого населення м. Києва”. Всього протягом 6,5 років цей доброчинець пожертвував Товариству 329 814 крб. Останнє, високо оцінюючи діяльність Миколи Артемійовича, в 1899 р. обрала його своїм почесним головою. Крім того, чоловічій школі й торговельним класам було присвоєно ім'я М. А. Терещенка, а жіночій школі - П. Г. Терещенко [18, c. 8].У цих школах понад дві третини від загальної кількості учнів становили діти міщан і селян. Щорічний дефіцит коштів на їх утримання покривався внесками членів родини Тере- щенків та Купецького товариства. Попит на випускників навчальних закладів, які підпорядковувалися Товариству поширення комерційної освіти в м. Києві, був великим. Більшість з них одразу знаходили собі роботу в першу чергу у кредитних і торгово-промислових установах Південно-Західного краю.

В Харкові ініціатива в справі відкриття торговельних класів належала купцю 1-ї гільдії, комерції раднику І. К. Велитченку. Виконуючи обов'язки купецького старости, він як ніхто краще бачив, наскільки службовці в торгово-промислових закладах були мало підготовленими до такої діяльності. 30 квітня 1898 р. за його пропозиції Купецьке товариство постановило заснувати в місті торговельні класи і, з метою матеріального забезпечення їх роботи, обкласти торгові заклади і промислові підприємства щорічним внеском з кожного від 3 до 6 крб. Тоді ж товариство обрало з свого середовища комісію з підготовки статуту майбутнього навчального закладу, який був затверджений міністром фінансів 31 серпня 1899 р. [18, с. 3-4].

10 січня 1900 р. в центрі Харкова в орендованому приміщенні розпочалися заняття в торговельних класах у складі 168 учнів. Яким попитом користувався навчальний заклад уже з перших днів своєї роботи свідчить те, що 1 лютого, коли закінчився прийом слухачів, їх кількість зросла до 297 чол. (всього подали заяви 376 чол.). Заняття відбувалися ввечері, а плата за право навчання була встановлена в розмірі 5 крб. на рік за кожен предмет [18, с. 5-9]. просвітницький комерційний торгівельний

Своєю активністю виділялося Єлисаветградське товариство розповсюдження комерційної освіти, яке в 1908 р. відкрило відповідне середнє училище. Ідея заснування в місті громадського комерційного училища належала місцевому Біржовому комітету, члени котрого 5 січня 1903 р. підготували відповідний проект статуту і порушили клопотання про його затвердження. Втім, фінансовий тягар по заснуванні й утриманні училища, який мав лягти повністю на Комітет, призупинив розпочату справу. Її реалізацію взяло на себе Товариство розповсюдження комерційної освіти. Скликана Біржовим комітетом нарада засновників під керівництвом Ю. Е. Бібера виробила статут цього товариства і громадського комерційного училища, які були зареєстровані відповідно 13 травня і 21 липня 1908 р. Пожертвування на користь нового навчального закладу почали надходити відразу від різних осіб, підприємств і закладів. Лише того року вони становили 2935 крб. [19, с. 1, 3, 6-7, 24]. При підтримці громадськості вдалося організувати роботу училища на засадах так званої “нової школи”, здійснити повномасштабний педагогічний експеримент, який тривав майже ціле десятиріччя і поставив його до ряду найкращих середніх навчальних закладів України.

Таким чином, забезпечення торгівельної та банківської системи кваліфікованими кадрами на українських землях, що належали Російській імперії, з кожним по- реформеним десятиліттям поліпшувалось. Проте, варто відмітити, що через незначні зусилля держави, поряд з бажанням наукової та технічної інтелігенції, земських та міських органів управління до 1917 року кадрову проблему не вдавалось вирішити. Хоча попит в державі на комерційні кадри, враховуючи швидкі пореформені темпи розвитку банківської сфери та торговельної, включаючи біржову, був достатньо високий. Лише участь у цій справі представницьких об'єднань торгіве- льно-промислового прошарку, насамперед купецьких товариств та біржових комітетів, та їх окремих представників сприяло частковому вирішенню проблеми комерційної освіти та забезпеченню кваліфікованими кадрами як для власних, так і для суспільних потреб.

Список використаних джерел

1. Шеханов Р. Б. Внесок біржових комітетів Південної України у розвиток комерційної освіти // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету .-Запоріжжя : Просвіта, 1999. - Вип. V. - С. 57-64.

2. Искра П. А. Исторический очерк Одесского коммерческого училища. 1862-1887. - Одесса : Тип. “Труд”, 1887. - 196 с.

3. Переписка директора народных училищ Херсонской губернии о преобразовании частного мужского 6-классного училища в Одессе Г. А. Файга в частное коммерческое училище (11.10.189216.05.1892). - ДАОО. - Ф. 42 (Канцелярія попечителя Одеського навчального округу). - Оп. 35. - Спр. 991. - 135 арк.

4. Исторический очерк 50-летия Одесского коммерческого училища. 1862-1912. - Одесса : Центральная тип. Н. Лемберга и С. Розенштрауха, 1912. - 381, 127, 152 с.

5. Кузьмин Н. Н. Низшее и среднее специальное образование образование в дореволюционной России. - Челябинск : ЮжноУральское книжное изд-во, 1971. - 278 с.

6. Верховский П. М. Краткий очерк возникновения в городе Харькове Коммерческого училища в память события 17-го октября 1888 года. - Х. : Тип. Зильберберга, 1894. - 39 с.

7. По устройству в г. Харькове Коммерческого училища в память избавления от опасности при крушении царского поезда 17 октября 1888 г. (07.11.1888-28.04.1890). - ДАХО. - Ф. 45. - Оп. 1. - Спр. 1461. - 114 арк.

8. Багалей Д. И., Миллер Д. П. История города Харькова за 250 лет его существования (с 1655-го по 1905-й год) : в 2 т. - Харьков : Тип. М. Зильберберг и С-вья, 1912. - Т. 2. - 974 с.

9. Мартинова І. С. До питання про зміцнення матеріальної бази середніх навчальних закладів за допомогою органів місцевого самоврядування та приватної благочинності у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. // Науковий вісник ХДПУ: Історичні науки: Вип. 2 : зб. наук. пр. / Харківський державний педагогічний університет ім. Г. С. Сковороди. - Х., 1999. - С. 95-101.

10. Об учреждении Киевского коммерческого училища (1896). - ДАК. - Ф. 94. - Оп. 4. - Спр. 1. - 118 арк.

11. Отчет о состоянии учебно-воспитательной части Киевского коммерческого училища за 1897-1898 учебный год и Хозяйственной части за 1898 год. - К. : Тип. С. А. Спилиоти, 1899. - 27 с.

12. Донік О. М. Купецтво України в імперському просторі (ХІХ ст.) / О. Донік. - К. : Інститут історії НАН України, 2008. - 271 с.

13. Постолатій В. В. Розвиток комерційної освіти в Україні (1804-1920 рр.) : дис. ... канд. іст. наук : 07.00.01 / Київський університет ім. Тараса Шевченка. - К., 1996. - 210 с.

14. Список учебных заведений, подведомственных Министерству торговли и промышленности на 1 января 1913 г. - К., 1913. - 33 с.

15. Добрянський І. А., Постолатій В. В. Громадська та приватна ініціатива в розвитку освіти в Україні (кінець ХІХ - початок ХХ ст.). - Кіровоград : Кіровоградський інститут регіонального та економіки, 1998. - 143 с.

16. Дніпропетровськ: минуле і сучасне: Оповідь про пам'ятки культури Катеринослава-Дніпропетровська, їх творців і художників. - Дніпропетровськ : Дніпрокнига, 2001. - 421 с.

17. Десятилетие Общества распространения коммерческого образования в г. Киеве (1896-1906). - К. : Тип. Р. К. Лубковского, 1906. - 18 с.

18. Отчет торговых классов Харьковского Купеческого общества за 1899-1900 учебный год. Год 1-й. - Х. : Тип. “Южного края”, 1901. - 19 с.

19. Отчет Комитета Общества распространения коммерческого образования в г. Елисаветграде. 1908-1910. - Елисаветград : Тип. И.К. Линцера, 1911. - 37 с.

Анотація

Відсутність чітко продуманої та організованої державної підготовки фахівців середньої ланки в галузі комерційної освіти в пореформеній Російській імперії, а в Україні особливо, досить негативно впливало на економічний поступ і подальший розвиток різних галузей народного господарства. В нових умовах виникає ціла низка складних питань: де знайти сировину, яким вимогам повинен відповідати виготовлений товар, щоб задовольнити споживача, яку кількість товару потрібно виробити, кому, куди і при настанні яких сприятливих умов товар повинен бути доставлений і проданий, як забезпечити постійний збут і як завоювати ринок? Успіх, головним чином залежить від належної організації комерційної сторони справи: відуміння дешево закупити сировину, вигідно продати товар, тобто від уміння враховувати у своїй діяльності кон 'юнктуру ринку і фактори, що впливають на її зміни. Набути такі знання можна лише шляхомналагодження економічної та комерційної освіти. Існуюча мережа освітніх закладів нездатна була задовольнити потреби народного господарства в освічених кадрах, а держава не могла самостійно впоратися з посталою проблемою виділяючи на комерційну освіту надто мізерні кошти. Небайдужа громадськість розвивала просвітницьку ініціативу в різних формах: від клопотань перед урядом та організації нових закладів - до грошових пожертв й інших видів доброчинності. Та найгостріше від інших суспільних груп відчував потребу в грамотних, мислячих і дисциплінованих працівниках підприємницький прошарок, вважаючи, що кваліфікована праця - продуктивніша.