Сучасна російська історіографія партійно-державної номенклатури періоду сталінізму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 303.446.4:321.64(47+57)

Київський національний торговельно-економічного університет (Україна, Київ)

Сучасна російська історіографія партійно-державної номенклатури періоду сталінізму

Терлецька І.В.,

кандидат історичних наук, доцент; доцент кафедри філософських та соціальних наук, iterlets@mail.ru

Анотація

сталінізм державний номенклатура бюрократія

Проаналізовано сучасний історіографічний процес вивчення у Росії номенклатури періоду сталінізму. Автор розглядає наступні питання: висвітлення діяльності партійно--державної номенклатури; інтерпретації в історіографії дефініцій “номенклатура”, “політична еліта”, “тоталітарна бюрократія”.

Автор використав у статті методи історіографічного аналізу та історіографічного синтезу.

Висновки. Проблема номенклатури періоду сталінізму є комплексною і міждисциплінарною. Над нею працюють як історики, так і політологи, соціологи. Звертається увага на наукові дискусії навколо цієї теми, розширення тематики досліджень, використання нових концепцій, методів досліджень, оцінок номенклатури. Визначено етапи, теоретико-методологічні підходи у дослідженнях російських вчених; прослідковано особливості цих підходів і ступінь вивченості питань на кожному із періодів.

Ключові слова: бюрократія, історіографія, номенклатура, політична еліта, правлячий клас, сталінізм.

Annotation

The article is devoted to analysis of the modern historiographycal process to study of the nomenclature the period of Stalinism in Russia. Author considers following questions: revealing activity of political and state nomenclature; interpretation of definitions “nomenclature'', “political elite'' and “totalitarian bureaucracy” in the historiography.

Author is used methods of historiographycal analysis and historiography generalizes in this article.

Resume. Problem of nomenclature period of Stalinism is a complex and interdisciplinary one. It is worked at by both historians and politologies and sociologies. Attention is paid to scientific discussions on this topic, the diversification subjects of investigations, the using new conceptions, methods of investigations, and the marks of the nomenclature. The phases and theoretic-methodological approaches in studies of Russian scientists were outlined; the peculiarities of this approaches and the extent of clarification during each period are observed.

Keywords: baurocratia, historiography, nomenclature, political elite, Stalinism.

Аннотация

Проанализирован современный историографический процесс изучения в России номенклатуры периода сталинизма. Автор рассматривает следующие вопросы: освещение деятельности партийно--государственной номенклатуры; интерпретации в историографии дефиниций “номенклатура”, “политическая элита”, “тоталитарная бюрократия”.

Автор использовал в статье методы историографического анализа и историографического синтеза.

Выводы. Проблема номенклатуры периода сталинизма является комплексной и междисциплинарной. Над ней работают как историки, так и политологи, социологи. Обращено внимание на научные дискуссии вокруг этой темы, расширение тематики исследований, использование новых концепций, методов исследований, оценок номенклатуры. Определены этапы, теоретикометодологические подходы в исследованиях российских учёных, прослеживаются особенности этих подходов и степень изучения вопросов в каждом из периодов.

Ключевые слова: бюрократия, историография, номенклатура, политическая элита, правящий класс, сталинизм.

Аналіз феномену сталінізму світовою, в тому числі російською історіографією, дозволяє інтерпретувати сталінізм в СРСР як ідеократичну репресивну систему управління державою і суспільством. В цій системі склались специфічні політичні, соціальні інститути і групи, які виступали ядром цієї системи. До них слід віднести номенклатуру і як інститут, і як соціальну групу, яка виступала правлячим класом у СРСР. Вивчення партійно-державної номенклатури стало самостійним напрямом досліджень в сучасній російській історіографії. Під “сучасною” ми маємо на увазі історіографію періоду з кінця 1980-х рр., коли почали формуватись принципово нові світоглядні парадигми в історичній науці, і до початку ХХІ ст. (2013 р.).

Висвітлення сучасної російської історіографії партійно-державної номенклатури сталінської доби (1920-х - 1930-х рр.) можна знайти в монографіях: українсього історіографа Г.Васильчука “Радянська Україна 20-30-х рр. ХХ ст.: сучасний історіографічний дискурс”, істориків М. Дорошка “Номенклатура: керівна верхівка Радянської України (1917-1938 рр.)”, М. Фролова “Політична система та номенклатурна еліта радянської України 1920-х - 1930-х рр.: особливості та механізми формування і функціонування”. Проте українські історики розглядають історіографію, присвячену діяльності номенклатури саме в УСРР-УРСР. В Росії історіографія сталінської номенклатури 1930-х рр. розглядається в дослідженні М. Казьміної як один із сюжетів [49]. М. Казьміна (Кемерово) розглядає історіографію кінця 1980-х - початку 2000-х рр. (до 2005 р.). Окремих історіографічних розвідок з історії номенклатури СРСР всього періоду сталінізму нам знайти не вдалось.

Метою нашої статті є аналіз сучасного історіографічного процесу в Росії вивчення партійно-державної номенклатури СРСР періоду сталінської диктатури (кінець 1920-х - початок 1950-х рр.).

Наприкінці 1980-х рр. в радянській історіографії почав набувати поширення тоталітарний підхід до вивчення періоду володарювання Й. Сталіна. Серед різних аспектів сталінізму радянська перебудовча історіографія 1987-1991 рр. виокремила питання джерел формування і соціальної опори сталінського тоталітаризму, до яких віднесла передусім російську бюрократію і маргінальні, люмпенізовані маси, які сформувались і збільшились внаслідок війн і революцій, що охопили країну на початку ХХ ст. У 1989 р. на сторінках журналу “Социс” під час обговорення “за круглим столом” природи тоталітарної влади С.Ефіров звернув увагу на особливості тоталітаризму у СРСР, у тому числі його соціальну опору - бюрократію і бюрократичну еліту [1, с. 49].

А.Бутенко в праці “Звідки і куди йдемо. Погляд філософа на історію радянського суспільства” розглядає соціально-психологічне підґрунтя сталінізму, у тому числі партійно-державну номенклатуру, в якій вбачає соціальне коріння режиму, що склався при Сталіні [2]. Звертається увага на низький рівень освіти, загальної культури, звичку до пільг у чиновників. А. Бутенко відмічає, що Й. Сталін не наближав до себе і ніколи не ставив на ключові посади людей високоінтелектуальних, розвинених. Аналогічні погляди можна побачити у книзі Л. Гордона, Е. Клопова “Що це було? Роздуми про передумови і підсумки того, що трапилося з нами в 30-ті - 40-ві роки” [3].

Таким чином, “перебудовчою” радянською історіографією було поставлено “на порядок денний” питання про сталінську номенклатуру як об'єкт вивчення. Системні дослідження з'явились пізніше.

Впродовж 1990-х рр. вивчення номенклатури формувалось в тематично окремий напрямок досліджень, що мав міждисциплінарний характер. До справи долучились історики, політологи, соціологи. Основні питання, на які звернули увагу дослідники, стосувались тео- ретико-концептуальних підходів до вивчення проблематики, соціально-психологічних характеристик номенклатури, способів її формування і діяльності. У пострадянській російській історіографії різні аспекти теми висвітлювалась у наукових розвідках М. Афанасьєва [4], О. Гаман-Голутвиної [5], В. Жиромської [6], І. Ільїної [7], Т. Коржихіної', Ю. Фігатнер [8], О. Криштановської [9], В. Пашина, Ю. Свириденка [10], М. Романовського [11], О. Хлевнюка [12; 13].

Впродовж 1991-1994 рр. означена проблематика мало розглядалась. Активізація дослідницького процесу відбулась з середини 1990-х рр. В цей період вчені звернулись до нових теоретико-концептуальних підходів, запозичених із інших суспільно-гуманітарних наук: теорій еліт, теорій бюрократії, почали використовувати соціальний підхід. Протягом 1995-1998 рр. було опубліковано нові документальні джерела, спеціальні монографії, наукові статті з даного напряму. Серед перших таких публікацій пострадянського періоду - статті

В.Жиромської (1992); Т. Коржихіної і Ю. Фігатнер (1993). В. Жиромська проаналізувала адміністративно- управлінський апарат 20-х - 30-х рр. минулого століття за даними загальних і спеціальних переписів населення. Авторка зосередила увагу на номенклатурі судової системи, прокуратури, в тому числі керівних кадрах цієї системи в Україні [6, с. 215]. В статті Т. Коржихіної і Ю. Фігатнер “Радянська номенклатура: Становлення, механізми дії" досліджується механізм рекрутування кадрів, соціальні характеристики номенклатури всього радянського періоду історії Росії. Автори зазначають, що номенклатурний принцип керівництва і підбору кадрів повністю ствердився до кінця 1930-х рр. Чиновників постійно переводили з місця на місце - кожні 2-3 роки. Надано соціальні характеристики партійної номенклатури. На момент 1939 р. вищу освіту серед членів ЦК ВКП(б) мали вже 80%, але якість їх знань насправді була не високою. Юридичну або економічну освіту вища номенклатура не мала. Натомість 60-80% мали воєнну або партійну освіту, а інші - сільськогосподарську і технічну [8, с. 33]. Збільшилась кількість вихідців із селянських родин, натомість із інтелігенції - значно зменшилась [8, с. 32]. В статті політолога О. Криштановської розглядаються як конкретно - фактологічні, так і теоретико-концептуальні аспекти проблеми. Авторка розглядає партійно-державну номенклатуру СРСР як правлячий політичний клас, верхівкою якого виступала політична еліта. Правлячий клас складався з чотирьох груп: власне Політбюро ЦК КПРС; перелік посад (номенклатура), на які призначали на засіданнях політбюро (перші, другі секретарі республіканських ЦК компартій, союзні міністри та ін.); номенклатура Секретаріату ЦК КПРС; обліково-контрольна номенклатура [9, с. 52]. Теоретико-концептуальний характер має монографія М. Афанасьєва “Клієнтелізм і російська державність”, яка вийшла у 1997 р., а у доповненому вигляді - у 2000 р. [14]. Монографія присвячена історії російської бюрократії. Автор показує, що радянська бюрократія наслідувала сформовані традиції бюрократії російської монархічної держави. Він вважає, що клас бюрократії, який сформувався у Радянському Союзі у 1920-х рр., мав характер політичної клієнтели. Це передбачало наявність особливих зв'язків у середині бюрократії, коли навколо вищих управлінців формувались групи, яким надавалась підтримка і захист в обмін на підпорядкування, що приводило до “овельможуван- ня” функціонерів. Замість служіння державним інтересам такі відносини давали обмін послугами між вищестоящими і нижчестоящими і служили інтересам самої бюрократії.

В період 1990-х рр. історики приділили увагу діяльності вищих посадовців в системі влади - членам Політбюро ЦК ВКП(б). Відносинам між членами Політ-бюро ЦК ВКП(б) присвячено монографії О. В. Хлевнюка “Сталін і Орджонікідзе. Конфлікти у Політбюро у 30-ті рр.” (1993) і “Політбюро. Механізми політичної влади у 30-ті рр.” (1996). Як пише О. Хлевнюк, влада була жорстко централізованою і, хоча суперництво за місця на владному Олімпі і за сфери впливу мало місце, однак воно було досить обережним. Самостійності серед членів Політбюро ЦК ВКП(б) дозволити собі ніхто не міг і сперечатись із Сталіним ніхто не наважувався. Порівняно незалежно вів себе С. Орджонікідзе, який давно знав Й. Сталіна. Члени Політбюро намагались всіляко відстоювати інтереси того відомства, яке вони очолювали. У 1999 р. вийшла праця у вигляді споминів про бесіди з одним із найвпливовіших членів Політбю- ро В. Молотовим, написана публіцистом Феліксом Чує- вим - “Молотов: Напівдержавний володар” [15]. Ф. Чуєв протягом 17 років зустрічався із В. Молотовим, мав можливість з ним чимало спілкуватись. Виходячи із змісту книги, можна зрозуміти, що Молотов до кінця життя залишався “вірним сталінцем”, вважав політику Сталіна і партії виправданими.

Підводячи підсумки вивчення означеної теми перебудовчою радянською і пострадянською російською історіографією, можна констатувати наступне. Новою методологічною парадигмою у дослідженнях стали теорії тоталітаризму, теорії бюрократії і теорії політичних еліт. Отримав поширення міждисциплінарний підхід, який передбачав використання концепцій, методів і дефініцій із різних суспільних наук. Вчені дійшли висновків, що з 1920-х рр. у СРСР сформувався новий правлячий політичний клас - партійно-державна номенклатура, яка призначалась і контролювалась вищими партійними органами. Автори звернули увагу на низький рівень освіченості номенклатури, її залежність, конформізм, непрофесіоналізм.

Поглиблення процесу вивчення номенклатури спостерігається впродовж 2000-х рр. На початку ХХІ ст. було опубліковано нові документи, архівні матеріали, пов'язані із діяльністю вищої політичної номенклатури СРСР: листування між Сталіним і Кагановичем періоду 1931-1936 рр. [16], спомини про сталінських наркомів [17; 18], історико-біографічні довідники про оточення Сталіна [19; 20; 21].

У 2000-х рр. дослідження стали тематично більш різнобічними і за тематикою, і за теоретико- концептуальними підходами. При вивченні теми дослідники стали використовувати теорію мобілізаційного розвитку Росії, теорію модернізації, методи структурно-функціональний, суб'єктно-діяльнісний та ін. Серед тематичних напрямків, що привернули увагу, - номенклатура та вища еліта періоду “пізнього сталінізму”; керівництво НКВС; воєнна еліта; регіональні партійно-державні еліти. Виникнення, еволюція партійно-державної еліти та номенклатури СРСР розглядається в працях О. Гаман-Голутвиної [22], О. Криштановської [23], Н. Саранцева [24; 25]; діяльність, взаємовідносини партійної олігархії та окремих членів Політбюро ЦК ВКП(б) досліджують Ю. Жуков [26], Р. Медведєв [27], О. Хлевнюк та Й. Горлицький [28]; вище керівництво органів НКВС вивчається у різножанрових працях Л. Наумова [29], А. Полянського [30], Б. Соколова [31], А. Сухомлинова [32], воєнна еліта середини 1930-х - 1940-х рр. - у працях А. Печенкіна [33]; регіональним номенклатурним елітам присвятили наукові дослідження В. Айрапетов [34], О. Гаман-Голутвина [35], О. Калініна [36], А. Колдушко [37], А. Коновалов [38; 39], В. Мохов [40].

Відомою дослідницею російських політичних еліт є О. Гаман-Голутвина, яка у 1997 р. видала монографію, присвячену виникненню, еволюції російської бюрократії, а у 2006 р. у доповненому вигляді перевидала її під назвою “Політичні еліти Росії: віхи історичної еволюції” [22]. Книга вийшла у видавництві “РОССПЕН”. Авторка дотримується концепції “мобілізаційної моделі” розвитку Росії і вважає політичну систему, сформовану більшовиками, саме мобілізаційною. Як пише О. Гаман-Голутвина, після смерті В. Леніна навколо кожного партійного функціонера формувалось власне оточення, свій культ. Радянська бюрократія перетворювалась на “олігархію” або “боярство”. Своє дореволюційне минуле радянські “бояри” розглядали у якості символічного капіталу, володіння яким надає право на ренту у вигляді заслуженого відпочинку, пошану, права на пільги, культ [22, с. 257]. Розуміючи необхідність великих суспільних перетворень, Й. Сталін розпочав “чистки” постійно конкуруючих між собою еліт, які складались в основному із “старої гвардії”. В результаті замість “олігархії” сформувався “служилий клас” - номенклатура, який став інструментом трансформацій у суспільному житті. В монографії аналізується освітній, культурний рівень сталінської номенклатури, основні критерії відбору. Освіта, кваліфікація функціонера особливого значення не мали, натомість Сталін висував основні вимоги до вищого керівництва такі: бичачі нерви, оптимізм і фізичне здоров'я [22, с. 270]. Історик Н. Саранцев досліджує процес виникнення, становлення і трансформації саме еліти більшовицької партії. Дослідження Н. Саранцева має міждисциплінарний історико- соціологічний характер [24; 25]. У монографії “Більшовицька володарююча еліта: виникнення, становлення, трансформація. 1900-1939. Історико-соціологічні аспекти” (Саратов, 2001) автор показує як з початку виникнення РСДРП(б) сформувалась еліта “професійних революціонерів”, більшість з яких були вихідцями із інтелігенції; які зміни відбулись після приходу більшовиків до влади; досліджує сталінську “кадрову революцію”. У 2002 р. з означеної теми Н. Саранцев захистив докторську дисертацію з історичних наук.

Новим напрямком на початку ХХІ ст. стало вивчення специфіки регіональних еліт. Зокрема, популярною серед істориків темою досліджень стала регіональна специфіка функціонування номенклатури в повоєнні роки. Увагу привернули такі регіони як Сибір, Урал; Пермська, Свердловська, Тамбовська області. Докторські дисертації з даного напрямку захистили В. Мохов, А. Коновалов; кандидатські - В. Айрапетов,

О. Калініна, А. Колдушко. Історики В. Мохов і А. Коновалов вивчають регіональну номенклатуру Кузбасу і Сибіру післявоєнного періоду. Вони аналізують соціально-психологічні характеристики, пільги і привілеї, стиль діяльності номенклатури, її відносини із центральним партійним апаратом. В. Мохов - засновник пермського центру елітологічних досліджень - надав багатий емпіричний матеріал, але не менш важливою є теоретико-концептуальна складова його праць. Історик вважає, що номенклатура має інституційну природу і її слід розглядати у першу чергу як соціальний інститут [40; 41]. Він наголошує, що необхідно розрізняти поняття номенклатурна організація влади і власне номенклатура як група людей (перше поняття є ширшим, ніж друге) [41]. В. Мохов так само як і О. Гаман- Голутвина вважає, що “чистки” номенклатури були формою необхідного примусового оновлення системи, і, що саме номенклатура була головним інструментом перебудови суспільства.

Окремим історіографічним сюжетом є історіописан- ня номенклатури НКВС, який був державним інститутом, що виступав одним із основних суб'єктів влади разом із партією більшовиків і радами. Керівний склад НКВС, його номенклатура, методи діяльності розглядаються у працях-довідниках: “Хто керував НКВС у 1934-1941 рр.” (підготували М. Петров і К. Скоркін) [42] та “Хто керував органами безпеки у 1941-1954 рр.” (підготував М. Петров) [43]. Частково діяльність номенклатури таємної поліції розглядається у різножанрових працях К. Столярова “Кати та жертви” [44], Л. Наумова “Боротьба у керівництві НКВС у 1936-38 рр.” [45]. Л. Наумов вважає, що у НКВС склались різні клани, які постійно конкурували між собою. Саме боротьбою номенклатурних угрупувань (кланів) в середині НКВС історик пояснює репресії в органах примусу.

Воєнну еліту напередодні і у роки ІІ світової війни вивчає у докторській дисертації А. Печенкін [33]. Він пише, що в період війни Радянського Союзу із Німеччиною посилились колегіальні методи керівництва і роль воєнної еліти в управлінні країною значно зросла. Історик аналізує склад воєнної еліти до масових репресій і після них. Як зазначає дослідник, в середині 1930х рр. вищий офіцерський склад Червоної Армії складався переважно із вихідців з родин робітників і селян, але великою була частка із колишніх дворян, міщан, інтелігенції і священників [33, с. 12]. Репресії знищили майже 90% еліти армії. Це негативно вплинуло на обороноздатність країни у 1941 р. Під час війни більше року пішло на стабілізацію вищого командного складу армії. Змінились і критерії відбору на вищі воєнні посади: на перше місце вийшли особисті якості, досвід, освіта, а не анкетні дані. Відсутність партбілету, навіть участь у колчаківській армії вже не були перешкодою. Збільшилась кількість офіцерів із вищою освітою: наприкінці війни вже 56% комдивів мали вищу освіту [33].

Партійно-державній олігархії присвячено праці Ю. Жукова, М. Романовського, О. Хлевнюка і Й. Горлицького. У монографії історика Ю. Жукова “Таємниці Кремля. Сталін, Молотов, Берія, Маленков” досліджуються складні взаємовідносини в середині вузького олігархічного кола впродовж 1938-1954 рр. [26] (2000). Вищу політичну еліту (“люди Сталіна”), що сформувалась у післявоєнний період, вивчає

М. Романовський. Він надає соціально-психологічну характеристику оточення Сталіна, членів Ради Міністрів, Політбюро ЦК компартії періоду 1945-1953 рр. [46]. Як зазначає автор, серед вищого керівництва “виховувались” і схвалювались висока виконавча дисципліна та відсутність самостійності та ініціативності; вузький практицизм; однодумність; грубість і доносительство [46, с. 68]. Також схвалювалась маска простака, дурника, відданого пса у хазяйських ніг і це ставало “другою натурою” у людей. В той же час існувала латентна корупція (наприклад, у зв'язку із трофейним майном). В повоєнні часи і генерали - переможці війни, і “стара сталінська гвардія” відійшли на другий план. Серед “висуванців” Сталіна наприкінці його життя в основному були слов'яни, в основному руської національності, воєнних серед них не було. В монографії О. Хлевнюка і Й. Горлицького “Холодний мир. Сталін і завершення сталінської диктатури” (2011) стосовно вищої номенклатури використовується поняття політична еліта. Автори вважають систему влади і політичну еліту періоду сталінізму “патримоніальною” [28]. Історики намагаються уникнути акцентуації на тоталітарній концепції, натомість обґрунтовують концепцію патримоніальної держави на чолі із диктатором. Один із авторитетних російських дослідників тоталітаризму Ю. Давидов у 1998 р. у праці “Макс Вебер і сучасна теоретична соціологія” зробив висновок, що партійно-державний апарат сталінських часів представляв собою особливий феномен - тоталітарну бюрократію, яка радикально різниться як від раціональної бюрократії індустріально- капіталістичних суспільств, так і від патримоніальної еліти і моделі управління, що склалась за часів феодальних відносин [48]. Тоталітарна бюрократія втручалась у всі сфери суспільного життя, діяла переважно шляхом терору, включаючи репресії. Деякі сучасні дослідники додають до її характеристик плебеїзований характер, який визначався не лише соціальним походженням, але і рівнем освіченості, культури.

Аналізуючи післявоєнну систему влади і становище номенклатури у ній, історики відмічають наступні тенденції: розширення кола партійної олігархії при збереженні абсолютної влади Й. Сталіна; стабілізація номенклатури, старішання кадрів, уповільнення їх ротації [28]; створення додаткового контролю над бюрократією (“суди честі”); загальне збільшення чисельності номенклатури, її непрофесіоналізм [47]. А вождізм і культ особи розцінюють як вмотивоване явище задля контролю над бюрократією. Такої позиції дотримуються О. Гаман-Голутвина, Р. Пихоя та ін.

Підсумовуючи погляди російських вчених, можна зробити наступні висновки. В російській історіографії сформувались різні підходи до визначення сутності, характеру сталінської номенклатури і політичної еліти. Частина фахівців вживають термін “номенклатура” і вважають її соціальною групою, яка призначається зверху. Інші називають цю групу тоталітарною бюрократією і роблять акцент не лише на призначенні зверху, але і на втручанні її у всі сфери життя, методи примусу, жорстку регламентацію та ієрархізацію в її діяльності. Також номенклатуру оцінюють не лише як соціальну групу або соціальний інститут, але і як спосіб організації влади в цілому. Різні підходи склались і до трактування політичної еліти. Таких підходи прослідковуються три: організаційний (аналітичний), ціннісний (нормативний) та інституційний. Російські дослідники в основному дотримуються організаційного або інституційного підходу, згідно яких елітою слід вважати тих людей або інститут, що виконують керуючі, владні функції, поза залежностей від особистих, професійних і моральних якостей. Поширення має поняття “номенклатурна еліта” (О. Криштановська та ін.). Відносно формування номенклатури також склались різні погляди. Одні вчені вважають, що вона формувалась закритим, номенклатурним шляхом, інші, - що формування відбувалось за меритократичним принципом і мало відкритий характер у зв'язку із тим, що добір кадрів відбувався із широких верств населення (О. Гаман-Голутвина). Характер політичної еліти також розцінюють по-різному: як тоталітарну, авторитарну, номенклатурну, патримоніальну тощо. Російський історик О. Хлевнюк і британський історик Й. Горлицький просувають концепцію патримоніального характеру влади і еліти, який є поширеним для феодальних суспільств з абсолютною монархією. Також використовується поняття “партійна олігархія”. Оточення Сталіна - кістяк Політбюро ЦК ВКП(б), який зберігся протягом 1930-х - початку 1950-х рр. і приймав найбільш важливі рішення, складав ядро “партійної олігархії”. Окрім поширеної у 1990-х рр. концепції тоталітаризму, поширення набула теорія мобілізаційного розвитку, в тому числі політичної системи СРСР періоду сталінізму. У зв'язку із таким підходом, постійні репресії номенклатури оцінюються як примусова, але необхідна прискорена ротація кадрів, яка зумовлювалась завданнями мобілізації всіх ресурсів і ефективного їх використання. Тому вождізм Сталіна розцінюється як закономірність для контролю над “не слухняною” і вічно конкуруючою між собою бюрократією. Відносно загальної оцінки ролі номенклатури у суспільстві точки зору також є різними. Частина наукового загалу вважає номенклатуру опорою сталінізму, яка формувала і підтримувала репресивну тоталітарну систему, охоплюючи, як Левіафан, всі сфери його життя. Інша частина розцінює бюрократію як головний інструмент модернізації країни, інструмент суспільних перетворень. Тому по-різному трактуються і репресії серед номенклатури. Одні вважають, що сталінський терор передусім було спрямовано проти власне елітних верств заради створення ефективного інструменту мобілізації системи управління. Інші відкидають цю версію і доводять, що репресії насправді спрямовані були передусім на суспільство, а “чистки” номенклатури пояснюються прагненням Сталіна встановити абсолютний контроль над бюрократією (диктатуру вождя замість олігархії), яка мала бути слухняним інструментом для створення і управління гомогенного одержавленого суспільства (саме так Сталін розумів комуністичні ідеали). Є і компромісний підхід, що поєднує елементи перших двох.

Основною дослідницькою стратегією при вивченні означеної теми є міждисциплінарність з використанням різноманітних історичних, соціологічних, політологічних, історичних, психологічних та ін. методів. В російській історіографії отримав поширення новий суб' єктно-діяльнісний підхід, який активно використовують історики В. Мохов, В. Тішков, і, який передбачає історико-ситуативний аналіз. Таким чином, найбільше поширення мають структурно-функціональний, статистичний,соціально-психологічний,суб'єктно-діяльнісний та інші методи.

Аналіз історіографічного процесу в Росії вивчення сталінської номенклатури дозволяє зробити наступні узагальнення. Протягом 1992-2012 рр. означена тема сформувалась в окремий напрямок досліджень. У вивченні теми можна виділити декілька періодів. 1) 19881994 рр. - постановка теми і завдань для вивчення; 2) 1995 - початок 2000-х рр. - активізація і поглиблення досліджень, формування основних теоретико- концептуальних парадигм, поява спеціальних монографій і захист дисертацій, в яких означена тема є одним із сюжетів. Якщо у 1990-х рр. в основному вивчалась номенклатура 1920-1930-х рр., то у 2000-х - повоєнного періоду; 3) 2005 р. - по сьогодення - розширення тематики досліджень, акцентуація дослідницької уваги на регіональних елітах, на діяльності номенклатури у післявоєнний період, розширення методів досліджень, переоцінка характеру номенклатури і номенклатурної еліти і поява узагальнюючих історіографічних праць (М. Казьміна), в яких одним із сюжетів виступає система влади і номенклатура СРСР 1930-х рр.

Серед визнаних фахівців - Т. Коржихіна, О. Гаман- Голутвина, О. Криштановська, В. Мохов, Н. Саранцев та ін. Вивченням “партійної олігархії” займається вузьке коло фахівців, серед яких О. Хлевнюк, Ю. Жуков, Р. Медведєв та ін. Порівняно менш вивченими є наступні аспекти проблеми: цінності і умонастрої номенклатури і порівняння цінностей еліти і середнього та нижчого щабля номенклатури (досліджено освітній рівень, соціальне походження, культура різних щаблів номенклатури, але не цінності та умонастрої, моделі поведінки); номенклатура одержавлених громадських об' єднань - профспілок, комсомолу, а також органів безпеки. Проблема, на наш погляд, потребує переходу на рівень історичної та культурної антропології, соціальної психології.

Список використаних джерел

1. Природа тоталитарной власти (обсуждение за “круглым столом” редакции) // Социс. - 1989. - № 5. - С. 42-52.

2. Бутенко А. П. Откуда и куда идём. Взгляд философа на историю советского общества. - Л. : Лениздат, 1990.

3. Гордон Л. А. Что это было? Размышления о предпосылках и итогах того, что случилось с нами в 30-40-е годы / Л. А. Гордон, Э. В. Клопов. - М., 1989.

4. Афанасьев М. Н. Клиентелизм и российская государственность. - М. : Московский общественный фонд, 1997. - 317 с.

5. Гаман О. В. Бюрократия Российской империи: вехи эволюции. - М. : РАГС, 1997.

6. Жиромская В. Б. “Кадры решают все! Административноуправленческий аппарат в 20-30-е гг. по данным общих и специальных переписей // Формирование административной системы. 20-30-е гг. Сб. статей. - М. : Наука, 1992. - С. 203-221.

7. Ильина И. Н. Партноменклатура: формы и методы секретного руководства // СССР и холодная война. Под ред. В. С. Лель- чука и Е. И. Пивовара. - М., 1995.

8. Коржихина Т., Фигатнер Ю. Советская номенклатура: Становление, механизмы действия // Вопросы истории. - 1993. - № 7. - С. 25-38.

9. Крыштановская О. В. Трансформация старой номенклатуры в новую российскую элиту // Общественные науки и современность. - 1995. - № 1.

10. Пашин В. П., Свириденко Ю. П. Кадры коммунистической номенклатуры: методы подбора и воспитания. - М. : ГАСБУ, 1998. - 235 с.

11. Романовский Н. Лики сталинизма. - М. : РАГС, 1995.

12. Хлевнюк О. В. Сталин и Орджоникидзе. Конфликты в Политбюро в 30-е гг. - М., 1993.

13. Хлевнюк О. В. Политбюро. Механизмы политической власти в 30-е годы. - М. : РОССпЭн, 1996. - 304 с.

14. Афанасьев М. Н. Клиентелизм и российская государственность. - М. : Московский общественный фонд, 2000. - 317 с.

15. Чуев Ф. И. Молотов: Полудержавный властелин. - М. : ОЛМА-Пресс, 1999. - 736 с.

16. Сталин и Каганович. Переписка. 1931-1936 гг. (Сост.

О.В. Хлевнюк, Р. У. Девис и др.). - М. : РОССПЭН, 2001. - 798 с.

17. Куманёв Г. А. Говорят сталинские наркомы: встречи, беседы, интервью, документы. - Смоленск, 2005.

18. Чуев Ф. И. Каганович. Шепилов. - М. : ОЛМА-пресс, 2001. - 382 с.

19. Вокруг Сталина. Историко-биографический справочник / авторы-составители В. А. Торчинов, А. М. Леонтюк. - Санкт- Петербург : Филологический ф-т Санкт-Петербург. Гос. Университета, 2000. - 608 с.

20. Сталин. Энциклопедия / составитель В. В. Суходеев. - М. : Эксмо, Алгоритм, 2007. - 496 с.

21. Залесский К. А. Империя Сталина. Биографический энциклопедический словарь. - М. : Вече, 2009. - 608 с.

22. Гаман-Голутвина О. В. Политические элиты России: Вехи исторической эволюции. - 2-е изд. - М. : РОССПЭН, 2006. - 448 с.

23. Крыштановская О. В. Анатомия российской элиты. - М. : “Захаров”, 2005.

24. Саранцев Н. В. Большевистская властвующая элита: возникновение, становление, трансформация. 1900-1939. Историкосоциологические аспекты. - Саратов : СГСЭУ, 2001. - 260 с.

25. Саранцев Н. В. Большевистская партийно-политическая элита: Возникновение, становление, трансформация: начало 1900-х - конец 1930-х гг. : спец. 07.00.02. : автореф. дис. ... док. ист. наук. - Саратов, 2002.

26. Жуков Ю. Н. Тайны Кремля. Сталин, Молотов, Берия, Маленков. - М. : Терра - Книжный клуб, 2000. - 686 с.

27. Медведев Р. А. Окружение Сталина. - М. : Молодая гвардия, 2006. - 519 с.

28. Хлевнюк О. В., Горлицкий Й. Холодный мир. Сталин и завершение сталинской диктатуры. - М. : РОССПЭН, 2011. - 231 с.

29. Наумов Л. А. Сталин и НКВД. - М. : Яуза: Эксмо, 2007. - 540 с.

30. Полянский А. Ежов. История “железного” сталинского наркома. - М., 2001.

31. Соколов Б. В. Наркомы террора. Они творили историю кровью. - М. : Яуза: Эксмо, 2005. - 510 с. - (Вожди в законе).

32. Сухомлинов А. В. Кто вы, Лаврентий Берия? - М., 2003.

33. Печёнкин А. А. Высший командный состав Красной Армии накануне и в годы Второй мировой войны : автореф. дис. . докт. ист. наук. - М., 2003.

34. Айрапетов В. А. Эволюция корпуса первых секретарей ГК и РК ВКП(б) / КПСС (Тамбовская область, 1945-1982 гг.) : автореф. дис. ... кан. ист. наук. - Тамбов, 2010.

35. Гаман-Голутвина О. В. Региональные элиты России: персональный состав и тенденции эволюции. - М. : Изд-во РАГС, 2005.

36. Калинина О. Н. Формирование и эволюция партийногосударственной номенклатуры Зап. Сибири в 1946-1964 гг. : автореф. дис. ... кан. ист. наук. - Новосибирск, 2007.

37. Колдушко А.А. Кадровая революция в партийной номенклатуре на Урале в 1936-1938 гг. : автореф. дис. ... кан. ист. наук. - Пермь, 2006.

38. Коновалов А. Б. Партийная номенклатура Кузбасса в годы “послевоенного сталинизма” и “оттепели” (1945-1964). - Кемерово, 2005.

39. Коновалов А. Б. Формирование и функционирование номенклатурных кадров органов ВКП(б) - КПСС в регионах Сибири (1945-1991) : дис. д-ра ист. наук. - Кемерово, 2006. - 744 с.

40. Мохов В. П. Региональная политическая элита России (1945-1991) : монография. - Пермь : Пермское книжное издательство, 2003. - 238 с.

41. Мохов В. П. Номенклатура: социальная группа или социальный институт? // Социология. - 2007. - № 1.

42. Петров Н. В., Скоркин К. В. Кто руководил НКВД в 19341941 гг. - М., 1999.

43. Петров Н. В. Кто руководил органами безопасности в 1941-1954 гг. Справочник. - М., 2010.

44. Столяров К. А. Палачи и жертвы: [Репрессии 30-40-х гг. в СССР / коммент. А. Ф. Катусева]. - М. : ОЛМА - пресс, 1997. - 362 с. Наумов Л. А. Борьба в руководстве НКВД в 1936-38 гг. - М., 2007.

45. Романовский Н. В. Люди Сталина: этюд к коллективному портрету // Отечественная история. - 2000. - № 4. - С. 65-76.

46. Пихоя Р. Москва. Кремль. Власть: Сорок лет после войны. 1945-1985. - М. : АСТ. Русь-Олимп, Астрель, 2007. - 715 с.

47. Давыдов Ю. Н. Макс Вебер и современная теоретическая социология. - М. : “Мартис”, 1998.

48. Казьмина М. В. Отечественная историография вт. пол. 1980-х гг. - начала ХХІ в. о политической и социальноэкономической модели развития СССР 1930-х годов / Маргарита Васильевна Казьмина. - Кемерово : Кузбассвузиздат, 2006. - 200 с.

Размещено на Allbest.ru