Північно-східне Покуття і Листопадова (1918 року) національно-демократична революція

Размещено на http://www.allbest.ru/

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

ПІВНІЧНО-СХІДНЕ ПОКУТТЯ І ЛИСТОПАДОВА (1918 РОКУ) НАЦІОНАЛЬНО-ДЕМОКРАТИЧНА РЕВОЛЮЦІЯ

В.С. Великочий

Анотація

У статті висвітлюються події, пов'язані з причинами виникнення, ходом і першими наслідками Листопадової національно-демократичної революції 1918 року на Покутті, зокрема його північно-східній частині - Тлумаччині. Висувається теза про закономірність виникнення і перебігу революційного процесу, відображаються його особливості в загальноукраїнському контексті. Застосовуються елементи методології мікроісторії, історичного краєзнавства.

Тлумаччина стала серйозною опорою для ЗУНР в процесі її розбудови і утвердження. Разом з Покуттям, зі східною Галичиною загалом їй довелося пережити як моменти тріумфу, так і національної драми в ході Української революції 1917-1923 рр. А події Листопадової національно-демократичної революції 1918 р. ввійшли в її історію визначною і вагомою сторінкою, прикладом національного героїзму і самопожертви.

Ключові слова: Покуття, Тлумаччина, Листопадовий Чин, Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР), джерела до вивчення.

The article highlights by means of elements of microhistory and historic study methodology the events related to the causes, course and first consequences of the November National Democratic Revolution in 1918 in Pokut- tia, particularly in its north-eastern part - Tlumach region. The thesis of objective laws of occurrence and flow of the revolutionary process is suggested, its features in the Ukraine-wide context are represented.

The main emphasis is done on the fact that the November National Democratic Revolution in Western Ukraine (1918), laid the foundation for restoration and development of statehood in the region, contributed to the growth of national consciousness among the West Ukrainian people. Formation of state authorities, elements of the national statehood took place in the period of 1-13 November 1918. In Tlumach region this process was consistently and systematically, and in most counties of Eastern Galicia as well. Real steps of state building was legalization of the Ukrainian National Council as a parliament, the election of the first government - the Provisional State Secretariat, forming national county councils, appointing county commissioners as local authorities and self-governing bodies. One of the State Secretaries-Ministers was appointed native of Tovmach (Pokuttia) Dr. Ivan Makukh.

It is concluded that Tlumach region became a significant support for the West Ukrainian People's Republic in the process of its development and strengthening. It inspired by its stability, confidence in the future the hope in the correctness of the chosen path, the hope for the future strengthening. However both Pokuttia and Eastern Galicia went through the moments of triumph and national drama during the Ukrainian Revolution 1917-1923. Events of the November National Democratic Revolution in 1918 went down in its history as a remarkable and significant page, an example of national heroism and selfsacrifice.

Keywords: Pokuttia, Tlumach region, Battle of Lviv, the West Ukrainian People's Republic, sources for study.

Велика війна 1914-1918 рр. значною мірою каталізувала процеси національно-державного відродження колонізованих імперіями народів Центрально-Східної і Південної Європи. До них належить і український. Розділений державними кордонами, він змагав до визволення з-під іноземного гніту і, водночас, до об'єднання. Поняття соборності набувало не лише теоретичного, а й цілком реального значення та змісту. Особливо це проявлялося на останньому етапі першої світової війни, у 1917-1918 рр. Саме в цей час найбільш помітними і глибоким як за змістом, так і за наслідками стають процеси національно-визвольного революційного характеру, що дає підстави окремим дослідникам, як от Ярослав Грицак, вважати період воєнно-революційної доби 1914-1918 рр. Великою Східноєвропейською революцією.

Саме 1918 р. стає часом найбільш активної й результативної боротьби українців за свої національно-державні права. Протягом 1918 р. на західноукраїнських землях набув широкого розмаху масовий національно-політичний рух у поєднанні з соціально-економічними виступами у формі громадських зборів чи віч.

Причиною наростання масового вічового руху в цей час було і підписання 9 лютого 1918 р. в м. Бересті мирного договору між Українською Народною Республікою (УНР) та країнами Четвертного союзу. Вітаючи підписання цього договору, західно-українська громадськість відзначала той факт, що "саме наша молода держава перша простягла руку до згоди, перша здержала криваву війну" [1].

На підтримку дій УНР в Східній Галичині 3 березня 1918 р. пройшли масові віча як "свята миру і державності". Аналіз матеріалів тогочасної преси [2; 3] показує, що це була широкомасштабна і масова акція. За нашими підрахунками, вона пройшла в 31 населеному пункті краю, а її учасниками були, більше пів мільйона, а точніше - 515 тис. осіб. Активну громадянську позицію в цей час зайняло і українське греко-католицьке духовенство, провівши майже в кожному селі Східної Галичини святкові богослужіння, присвячені зазначеній вище події. Ці факти та цифри красномовно свідчать про справжній всенародний характер підтримки дій Української Центральної Ради західноукраїнською громадськістю та урочисте відзначення нею акту підписання Берестейського миру. Ще одна хвиля масових народних виступів прокотилася краєм восени 1918 р.

Огляд джерел. Документи і матеріали, що підтверджують і розкривають як сам факт, так і хід цього історичного процесу, відклались у фондах Центрального державного історичного архіву України у м. Львові (далі - ЦДІАУЛ) [4], а також знайшли своє висвітлення у тогочасній галицькій періодичній пресі [5].

На сторінках газети "Діло", починаючи з 20 вересня 1918 р., подавалися інформації з означеної проблеми під рубрикою "В обороні української землі". В кожній із заміток зазначено, що організаторами віч чи народних зборів були або українські повітові політичні організації [6], або керівні органи національних політичних партій, як, наприклад, Народний Комітет Національно-демократичної партії [7]. Крім того, в кожній з інформацій вказано і на кількість учасників віч та рішення, які на них приймались.

Виклад основного матеріалу

Провідною, домінуючою і найбільш характерною в рішеннях віч була ідея створення окремого автономного коронного українського краю в складі Австро-Угорщини з обов'язковим включенням до нього всіх етнічних українських земель монархії: "Домагаємось поділу Галичини і сполуки всіх українських областей нашої держави в один український коронний край з власним сеймом, намісником і з окремою українською адміністрацією" [7]. Під такими ж гаслами в цей час відбуваються віча і на Тлумаччині.

Так, за донесенням староства Намісництву в Галичині від 22 вересня 1918 р. повідомляється, що цього дня за ініціативою і під опікою доктора Івана Макуха на торговій площі в Тлумачі відбулося масове 5-ти тисячне віче, в якому взяли участь переважно місцеві городяни й жителі сусідніх сіл. "Зібрання, - повідомляє староста, - ухвалило резолюцію у справі утворення з Східної Галичини окремого коронного краю і ту резолюція телеграфно надіслано до Президента Ради Міністрів і до урядової канцелярії" [8; 9, с. 140]. покуття революція національний

Жителі Покуття також активно підтримали своїх земляків у Городенці, Коломиї, Станиславові. Домагання створення окремого коронного українського краю в складі Австро-Угорщини підтверджує факт організації вічового руху українськими галицькими політиками, для більшості яких визначальною була саме ця ідея. Провідною вона була і для українських політиків Північної Буковини, які на своїй міжпартійній нараді 15 жовтня 1918 р. в Чернівцях чітко заявили про те, що, виходячи з права "на самоозначення також для українського народа", бажають "разом з прочими Українцями Австро-Угорщини... самостійно рішати про свою долю" [10].

Проте, необхідно зазначити, що народні збори в Щирці та віча в Копичинцях 22 вересня, в Борщеві 23 вересня, в Печеніжині 28 вересня та в Сколе 7 жовтня прийняли постанови, в яких знову ж чітко звучала ідея возз'єднання всіх українських земель. Типовим в цьому плані є рішення народних довірочних зборів в Щирці, в якому говорилось: "Шлемо привіт українській державі, бажаючи їй повної самостійности і сполуки усіх українських земель" [11].

Восени 1918 р. питання розпаду Австро-Угорської держави стало лише питанням часу. Національно-визвольна боротьба, яка у вересні-жовтні охопила всю імперію, неминуче вела до її краху і утворення на землях Австро-Угорщини самостійних національних держав. Масові народні виступи, спрямовані проти існуючого режиму, в поєднанні з активною суспільно-політичною та наростаючою військово-організаційною підготовкою до збройного виступу охопили і західноукраїнські землі, а в їх складі - і Товмаччину.

Наприкінці жовтня 1918 р. активізував свою діяльність Центральний Військовий Комітет (ЦВК) на чолі з уродженцем с. Медухи сьогоднішнього Галицького району, сотник Українських січових стрільців Дмитро Вітовський. Саме з цього моменту і розпочалася безпосередня підготовка до встановлення української влади в Східній Галичині збройним шляхом: ухвалено план оволодіння основними об'єктами Львова; уточнено кількісний склад українських збройних формувань, які мали його здійснювати; визначено завдання окремим військовим підрозділам.

Це був рішучий крок з боку ЦВК і його керівника-команданта, адже до цього, як стверджує О. Кузьма, "ніхто з членів цього гуртка не рахувався з ранішим явним виступом як у грудні" [12, с. 41]. Він означав, що підготовка і проведення збройного повстання у Львові і в краї набуває незворотнього характеру. Приводом до рішучих дій ЦВК стало рішення створеної 28 жовтня в Кракові Польської Ліквідаційної Комісії перенести свої керівні органи 1 листопада до Львова з метою встановлення польської влади у Східній Галичині [13, с. 99].

Таке рішення Польської Ліквідаційної Комісії, безперечно, загострило суспільно-політичну ситуацію в краї і вимагало адекватної, нагальної і рішучої відповіді з боку західноукраїнських політичних діячів. Саме таку позицію і зайняв ЦВК. На ранковому зaciданні 31 жовтня 1918 р. його членами було розроблено накази до Окружних Команд, раніше створених ним у містах, де знаходились українські військові частини австрійської армії, до повітових та громадських організаторів краю та надіслано на місця при допомозі посильних, якими були переважно студенти-українці Львівського університету.

У всіх наказах зазначалась точна дата збройного виступу. Окружні Команди Чернівців, Тернополя і Станіславова отримали завдання залишити окремі частини військових відділів на місцях для встановлення влади, а основні сили негайно направити до Львова. Накази для повітів, де не було українських військових формувань, вимагали встановити в ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 р. українську владу в повіті, організувати якомога більше селянських загонів і при потребі направити їх на допомогу сусіднім повітам. До тих повітів, з якими ЦВК не встиг налагодити зв'язок і не призначив командантів, накази надсилались відомим громадським і політичним діячам.

Незважаючи на запізнення з організаційною та технічною підготовкою повстання, ЦВК зумів підготувати збройний виступ. В ніч на 1 листопада 1918 р. у Львові була встановлена українська влада. Над міською ратушею був піднятий синьо-жовтий прапор, "встановлений 17-літнім вістуном Степаном Паньківським" [14, с. 36].

Повстанням у Львові розпочалась національно-демократична революція в Галичині. Як свідчать документи і матеріали, процес встановлення українцями влади в краї проходив мирним шляхом, лише подекуди мали місце збройні сутички в містах Перемишль, Борислав, Старий Самбір, Дрогобич та ін., тобто в районах, де переважно домінувало польське населення. Документальним підтвердженням розвитку і переможної ходи національно-демократичної революції на західноукраїнських землях є інформаційні повідомлення з міст і повітів краю до УНРади у Львові.

Швидкому і ефективному встановленню національної влади на Тлумаччині місцеве українське населення завдячувало депутатові парламенту, докторові Іванові Макуху. Газета "Діло" в числі від 17 листопада 1918 р. писала: "В місті Товмачі й повіті зарядив прийняття власти в українські руки енергійно й без найменшого спротиву посол д-р І. Макух, котрого Повітова Українська Національна Рада запросила на комісара... В цілім повіті йде якнайкращий лад і мілітарна організація" [9, с. 322; 15].

Попри наведене нами повідомлення, на сьогоднішній день істориками не виявлено більш широкого кола джерел, які дозволили б всебічно і глибоко висвітлити процес встановлення українцями влади на Товмач- чині в листопаді 1918 р. Чи не єдиним джерелом і досі служать спогади

самого Івана Макуха, які початково побачили світ 1958 р. в Детройті, а згодом - 2001 р. в Україні, у видавництві "Основні цінності". Очевидець і безпосередній учасник подій І. Макух зазначає, що в його розпорядженні, як організатора краю, на час Листопадового зриву було лише кілька військових, які перебували тут чи не напівлегально, з метою допомоги у сільськогосподарських роботах. На звернення до них про допомогу, останні просто злякалися і втікли до містечка Городенки. Тому політикові довелося самостійно збирати селян з довколишніх сіл [16, с. 190].

Окрім того, доктор Іван Макух виявився причетним і до встановлення збройним шляхом української влади в Станиславові. Виїжджаючи 31 жовтня зі Львова до Тлумача, він дорогою передав українським військовим у місті наказ до збройного виступу [16, с. 195].

Формування органів державної влади, національної державності загалом відбувалося головно в період з 1 по 13 листопада 1918 р. і стало частиною змісту Листопадової національно-демократичної революції. На Тлумаччині цей процес відбувався послідовно і системно, як і в більшості повітів Східної Галичини, якими керували досвідчені політики Михайло Король, Андрій Чайківський, Клим Кульчицький та багато інших. Однак, за словами того ж Івана Макуха, "в деяких повітах були дірвалися до влади, на початку з браку відповідних людей на місці, невідповідні особи, що провадили адміністрацію хаотично та викликали нелад. А були й такі, що надуживали своєї влади для особистої користи. Це викликало серед населення огірчення й нарікання" [16, с. 195].

Закономірним результатом розвитку національно-визвольного руху в Східній Галичині, активної державотворчої діяльності УНРади, справжнім торжеством історичної справедливості стало прийняття нею 13 листопада 1918 р. "Тимчасового основного закону про державну самостійність українських земель бувшої австро-угорської монархії" [17], яким на західноукраїнських землях було проголошено незалежну самостійну державу - Західно-Українську Народну Республіку.

Висновки

Листопадова (1918 р.) національно-демокритична революція на західноукраїнських землях, яка розпочалась Листопадовим зривом, заклала основи відновлення і розвитку державності в краї, сприяла зростанню масової національної самосвідомості серед західноукраїнського населення, стала виявом одвічного прагнення всього українського народу бути господарем на своїй власній землі. Реальними кроками державотворчого характеру стало узаконення Української Національної Ради як парламенту, обрання першого уряду - Тимчасового Державного Секретаріату, формування повітових національних рад, призначення повітових комісарів як представників місцевої влади і самоврядних структур. Одним з Державних Секретарів - міністрів було призначено і покутянина з Товмаччини - доктора Івана Макуха.

Сама Тлумаччина стала серйозною опорою для ЗУНР в процесі її розбудови і утвердження. Свою стабільністю, покладистістю, впевненістю у завтрашньому дні вона вселяла надію у правильності обраного шляху, надію на утвердження майбутнього. Разом з Покуттям, зі східною Галичиною загалом їй довелося пережити як моменти тріумфу, так і національної драми в ході Української революції 1917-1923 рр. А події Листопадової національно-демократичної революції 1918 р. ввійшли в її історію визначною і вагомою сторінкою, прикладом національного героїзму і самопожертви.

Література

1. Українське слово. - 1918. - 12 лют.

2. Діло. - 1918. - 5,7-9, 13 березня.

3. Українське слово. - 1918. - 8,10,12-21,23 березня.

4. ЦДІА України у м. Львові (далі - ЦДІАУЛ), ф. 146, оп. 4, од. зб. 5193, арк. 142, 144, 146, 148, 150, 152, 153, 157, 159, 161, 163, 165, 166, 168, 170.

5. Див. : Діло, Український голос, Kurjer Lwowski, Gaseta Lwowska, Rabotnik та ін. за вересень-жовтень 1918 р.

6. Діло. - 1918. - 22-23 вересня.

7. Діло. - 3 жовтня.

8. ЦДІАУЛ, ф. 146, оп. 4, од. зб. 5193, арк. 163-164.

9. Західно-Українська Народна Республіка. 1918-1923. Документи і матеріали. - Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2001. - Т. 1. - 584 с.

10. Діло. - 19 жовтня.

11. Діло. - 2 жовтня.

12. Кузьма О. Листопадові дні 1918 р. / О. Кузьма. - Львів, 1931. - С.41.

13. Великочий В. Джерела до вивчення державного будівництва в ЗУНР : монографія / В. Великочий; Прикарпатський нац. ун-тет ім. Василя Стефаника. - Івано-Франківськ: Плай, 2003. - 278 с.

14. Литвин М.Р Історія ЗУНР / М.Р. Литвин, К.Є. Науменко. - Львів: Ін-т українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 1995. - С. 36.

15. Діло. - 1918. - 17 листопада.

16. Макух І. На народній службі : Спогади / І. Макух / [За наук. ред. О. Жерноклеєва, В. Великочого]. - К. : Основні цінності, 2001. - С. 190.

17. Діло. - 1918. - 15 листопада.

Размещено на Allbest.ru