Соціокультурні ціннісні орієнтації розвитку українського образотворчого мистецтва ХІХ початку ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Соціокультурні ціннісні орієнтації розвитку українського образотворчого мистецтва ХІХ початку ХХ століття

Л. В. Бабенко,

кандидат педагогічних наук, доцент

У статті розглянуто зародження характерних для українського образотворчого мистецтва нових стильових тенденцій, що було відгуком на історичні і соціальні зрушення в суспільстві. Розкрито прояв тенденцій культури, яка виявляє і символізує національний світогляд, етичні, естетичні, мистецькі, релігійні чи соціальні аспекти життя народу в кожній добі його існування.

Ключові слова: національна культура, образотворче мистецтво, державотворення.

образотворчий мистецтво соціокультурний

Постановка проблеми. Культура - це образ народу. Як зазначає Мирослав Семчишин, вона виявляє і символізує національний світогляд, етичні, естетичні, мистецькі, релігійні чи соціальні аспекти життя народу в кожній добі його існування. Українська культура, хоч і виростала та формувалася в різні історичні часи на підґрунті іншо-культурних наверстувань і процесів, остаточно вивершилась у наскрізь самобутню національну культуру і мистецтво [1: 22].

Метою статті є розгляд зародження характерних для українського образотворчого мистецтва нових стильових тенденцій як відгук на історичні і соціальні зрушення в суспільстві.

Виклад основного матеріалу. В. І. Наулко розглядає феномен національної культури як цілісну систему досягнень народу загалом, його внесок у сучасну цивілізацію. Національна культура не обмежується рамками сукупності лише традиційно-побутових особливостей, що складалися у минулому, оскільки відбувається постійна взаємодія нового і старого, тобто інновацій і традицій, а поряд із національно-специфічними особливостями існують та розвиваються загальнолюдські, які стають надбанням усіх народів. Належність людей до певного етносу визначається на основі того, володарями культурних надбань якого народу вони є, чиї прогресивні творчі зусилля у різних галузях господарської, громадської та культурної діяльності, науки, літератури, мистецтва продовжують.

Українська національна культура пройшла складний шлях, увібравши в себе кращі надбання минулого, збагатившись культурами інших народів та збагативши світову культуру. Вона являє собою творчу спадщину представників усіх народів, що жили і живуть серед українців. Так, давні культурні пам'ятки верхнього палеоліту Мізинської стоянки на Чернігівщині, петрогліфи Кам'яної Могили в Приазов'ї різних епох, антропоморфні стели бронзового віку, пам'ятки трипільської культури, пов'язані з культом землеробства, культура скіфів, сарматів були в основі давньоруської культури східнослов'янських племен. Високого рівня розвитку досягають архітектура і монументальний живопис в епоху Київської Русі, зароджується і розвивається писемність, удосконалюється прикладне мистецтво. У XV-XVII ст. формується українська народність, кристалізується її культура, в образотворчому мистецтві виникають жанри портрету, пейзажу, історичної, побутової картини, батального живопису. Книгодрукування дає поштовх розвитку гравюри. При цьому варто зазначити, що саме народна творчість і саме життя народу визначали характер українського професійного мистецтва. В XVI-XVIII ст. в українському образотворчому мистецтві знаходять свій вияв традиції Ренесансу і бароко, а на межі XVIII-XIX ст. - класицизму (А. Лосенко, I. Мартос, Д. Левицький, В. Боровиковський, А. Куінджі) [2: 245-248].

Буржуазно-демократичний визвольний рух, процес демократизації всього суспільства та культурного життя в XIX ст. спонукав до змін у поглядах на суспільну роль мистецтва. Ставилось завдання критичного дослідження сучасного життя, тому побутовий жанр у цей час виходить на перший план. Розширюється коло сюжетів, поглиблюється поняття типовості характерів, розкривається психологія й індивідуальна неповторність людини незалежно від її соціального становища. Найяскравішим прикладом цього може бути творчість Тараса Григоровича Шевченка (1814-1861), який художніми засобами розкриває і втілює в літературі та образотворчому мистецтві народне життя. У його творах герої проходять глибоку духовну еволюцію, як, наприклад, у ''Притчі про блудного сина'' 1856 року. Це було початком нової доби українського мистецтва, коли традиційні уявлення класичного стилю, який панував тоді в Російській імперії, відтіняються проблемами соціально-психологічного плану у висвітлені різних сторін суспільного життя. Так, порушення класичних правил перспективи в роботі ''У казематі'', що завершує ''Притчу'', - винесення на передній план з глибини тюремної камери світлого вікна з гратами, крізь яке пробивається сонячне проміння, що підкреслює та допомагає проникнути в психологію духовного світу в'язня, сповненого пробудженням людської свідомості, який здається самотнім, чужим у тому в'язничному оточенні [3].

У таких образотворчих творах, як ''Кара колодкою'', ''Кара шпіцрутенами'', ''Мангишлацький сад'', ''Казашка зі ступою'', ''Дніпропетровські русалки'' Т. Г. Шевченко розкриває глибоке людське почуття, створює психологічний характер. Своєю творчістю він підняв українську філософську, літературну і художню традицію на новий рівень.

Твори Т. Г. Шевченка ''Циганка-ворожка'', ''Катерина'', офорти 1844 р. на історично-побутову тематику - ''Видубицький монастир'', ''Дари в Чигирині'', ''Судна рада'' визначаються блискучою технікою, життєвістю й історичною правдою. Наприкінці 1860 р. за майстерність у гравірувальному мистецтві Т. Г. Шевченко був визнаний академіком імперської Академії мистецтв.

Творчий поштовх Т. Шевченка знайшов своє продовження і розвиток у діяльності Л. Жемчужникова (1828-1912), І. Соколова (1823-1918), К. Трутовського (1826-1893) та інших, які у своїх картинах зображали багатогранність народного життя, його історію, культуру, прагнення тощо.

У другій половині ХІХ ст. спостерігаються процеси демократизації мистецтва, відхід від класицизму і звернення художників до соціальної тематики, точного відтворення дійсності. Позитивно вплинуло на розвиток образотворчого мистецтва в Україні засноване в Петербурзі Товариство пересувних виставок. Це була взаємодія двох культур на одному історичному просторі соціального розвитку. Остання третина ХІХ ст. була тісно пов'язана з діяльністю товариства і здобула назву ''передвижництво''. Українська тема сприяла посиленню романтичних тенденцій у творчості основоположників цього Товариства І. Крамського та І. Репіна, які були українського походження - з Чугуєва на Харківщині. Епічного звучання набула українська природа у полотнах А. Куїнджі, який теж народився в Україні і був учнем І. Айвазовського, який народився в Криму і започаткував цілу школу українських мореністів [4: 137-140]. Український період творчості Миколи Ге відзначається глибоко філософськими творами (''Що є істина'' (1890), ''Голгофа'' (1892), імпресіоністичними портретами (''Портрет хлопчика-українця'') та ін. Історична, соціально-побутова, пейзажна тематика, портрет знайшли своє втілення і розвиток у багатьох образотворчих творах українських художників. Прикладами можуть бути роботи голови Одеського Товариства південноросійських художників, створеного в 1890 р., М. Кузнєцова (1850-1929) ''На заробітки'', К. Костанді (1852-1921) ''В люди'', ''Бузок'', С. Кишинівського (1862-1942) ''Ранок у буцегарні'', М. Пимоненка (1862-1912) ''Святочне ворожіння'', М. Самокиша (1860-1944) ''Тройка'', В. Орловського (1842-1914) ''Хати в літній день'', С. Світославського (1857-1931) ''Воли на оранці'', П. Левченка (1856-1917) ''У Пашенному'', С. Васильківського (1854-1917) ''Бездоріжжя'', Г. Головкова (1863-1909) ''Дубки'' та багатьох інших.

Кінець ХІХ - початок ХХ ст. характерний для українського мистецтва розвитком нових стильових тенденцій. Монументальні роботи М. Врубеля, В. Васнєцова, М. Нестєрова по розпису Володимирського собору та оновленню стінопису Кирилівської церкви передають дух мистецтва давньої Русі в його невпинному русі й знаменують наступний етап, пов'язаний із зародженням нового стилю - модерну. Так, М. Врубель у Київській період творчості в модерні органічно поєднав високу традицію монументального живопису Київської Русі, поетику народного епосу та пластичну основу мистецтва Італійського Відродження. За допомогою наростаючих ритмів, контрастів пластичних форм із міцною проробкою майже кубістичних об'ємів він домагається драматичного відчуття простору.

Висновки

Початок ХХ ст. відзначається прагненням українських митців не тільки споглядати, а й створювати пластичну структуру внутрішнього світу людини в її складних і багатогранних зв'язках із навколишнім світом, що відповідало змісту нової епохи соціальних катаклізмів. Приходить захоплення декоративністю колірних сполучень, пружним рухом ліній, відчуттям неповторної сили процесу творення. Український портрет набуває нових рис синтетичності й концептуальності, увібравши в себе досвід народного портрета ХУП-ХУШ століть, досягнення імпресіоністів у живописі пейзажу, інтер'єра та запровадження в своїй декоративній системі барвистого світу народного мистецтва. Наприклад: роботи Ф. Кричевського (1879-1947) ''Наречена'', ''Портрет Л. Я. Старицької на золотому тлі'', О. Мурашка (1875-1919) ''Портрет дівчини у червоному капелюсі'', ''Селянська родина'' та ін.

У цей час в українському мистецтві зароджуються нові напрямки: футуризм - Д. Бурлюк (1882-1967) ''Час'', кубофутуризм - О. Екстер (1882-1949) ''Три жіночі постаті'', експресіонізм - О. Богомазов (18801930) ''Пейзаж'', гіперреалізм - В. Єрмилов (1894-1967) ''Хліб. Тарілка. Ніж'', неокласицизм - М. Водзицька (1878-1966) ''Концерт'' та ін. Це було відгуком на історичні і соціальні зрушення в суспільстві - нові форми життя вимагали нових форм мистецтва.

Як зазначав відомий історик і теоретик мистецтвознавства Ф. Шміт, українське найновіше не виникало на пустому місці, а мало тісний зв'язок із народною традицією й інтенсивно освоювало давній ґрунт іконопису, народної картини, лубка, розпису, різьби та тогочасного міського образотворчого фольклору у вигляді реклами, вивіски [5: 6].

Природа надихає і зближує творчість різних майстрів українського пейзажу - майстра пастозності широкого живописного мазка С. Колеснікова (1875-1955) - ''Напровесні'', сонячного колориста М. Бурачека (18871-1942) - ''Золота осінь'', модерніста А. Маневича (1881-1942) - ''Вінниця. Єрусалимка'' та В. Кричевського (1872-1952) - ''Річка Псьол'' та ін.

Реалістична традиція передвижників посідає й надалі важливе місце в українському мистецтві. Наприклад: картина Ф. Красицького (1873-1944) ''Гість із Запоріжжя'', в якій історична тематика вирішується в побутовому плані, по-своєму трактується відомий образ народного живопису козака- бандуриста; побутова картина Г. Світлицького (1872-1948) ''Музиканти'' та ін.

Український портрет та побутовий жанр висвітлюють народне життя у роботах І. Труша (1869-1941) ''Гуцулка з дитиною'', О. Кульчицької (1977-1967) ''У свято'', О. Новаківського (1872-1935) ''Втрачені надії'' та ін. Історична тематика найшла відображення у творчості видатних українських майстрів М. Самокиша (1860-1943) ''В бою Максим Кривоніс з Яремою Вишневецьким'', М. Івасюка ''В'їзд Богдана Хмельницького в Київ'', Ю. Коссака ''Зустріч Хмельницького з Тугай-беєм. 1885'' та ін.

Список використаних джерел та літератури

Семчишин М. Тисяча років українській культурі. Історичний огляд культурного процесу / М. Семчишин. - [2-ге видання, фототипне]. - Київ : АТ ''Друга рука'', МП ''Фенікс'' 1993. -50 с.

Наулко В. І. Культура традиційна і сучасна / Культура і побут населення України : [навч. посібник] / [Наулко В. І., Горленко Л. Ф. та ін.]. - [2-е вид., доп. та перероб.]. - К. : Либідь, 1993. - 288 с.

Говдя П. І. Українське мистецтво другої половини ХІХ - початку ХХ ст. / П. І. Говдя. - К. : Мистецтво, 1989. - 208 с.

Історія українського мистецтва : [в шести томах] / [під ред. академіка М. П. Бажана]. - Т. 4. - Київ : Гол. Ред. УРЕ, 1969. - 100 с.

Шмит Ф. Искусство. Основные проблемы теории и истории / Ф. Шмит. - Л. : Academia, 1925. - 184 с.

Размещено на Allbest.ru