Державність Київської Русі та розбудовчі закони Північної Європи

Право подібно до хамелеона. Він змінює забарвлення в кожному новому місці. Лише той, хто знає його, може його приручити.

Прислів'я народу гола (Ліберія)

Державу створюють люди. На чолі країни стають особистості, обдаровані набутими знаннями і вродженими природними здібностями керманича.

Перша християнська країна Європи Візантійська імперія зародилась 8 листопада 324 року. Римський володар Костянтин Великий заснував на узбережжі Чорного моря, на місці грецького міста Візантій нову, другу після поваленого Риму столицю -- Константинополь [1, с. 100].

В VII столітті на Балканський півострів з Волзької Булгарії прийшла частина тюркомовного народу на чолі з ханом Аспарухом, який у 679 році на заселеній слов'янами землі створив Болгарське царство. Його брат Катраг заклав одночасно підвалини Волзької Булгарії, країни на території сучасного Татарстану [2, с. 28].

Водночас вражає невизначеність дати творення Київської Русі, прадавньої попередниці сучасної України. Тільки в єдино збереженому, ранньосередньовічному вітчизняному кодексі прихована подіями буремних років маловідома звістка. "Повесть временных лет" Іпатіївського літопису сповіщає: "В лето 6455 (947) 11 апреля. Пасха. Иде Ольга к Новгороду, и устави по Мъсте погосты и дань и по Лузе погосты и дань и оброки, и ловище ея суть по всей земле и знамения и места и погосты... изрядивши, взратися к сыну своему в Киев" [3, с. 42; 4, с. 29; 5, с. 29].

Мова літопису церковнослов'янська, або старослов'янська. Вживалась у давнину македонськими болгарами і багато сотень років "мертва", як давньогрецька чи латинська [6, с. 197--198]. Водночас може "оживити", повідати потаємне, висвітлити визначну подію того часу -- початок 20-річного розбудовчого, мирного, одноосібного правління в наших давніх землях Великої княгині Ольги. Саме в цих рядках містяться перші основоположні ознаки державності. Зустрічаємо поняття "устави", "погосты", "дань", "оброки", "по всей земле", "знамення", "ловища", "места"," изрядвиши".

Усе це свідчить про нове життя на обширах Київської землі аж до Новгорода.

Тричі повторено слово "погост " (гость, від лат. hostis -- ворог, чужинець; по -- (прийменник) означає межу). Таким чином, присутність княгині Ольги біля Новгорода свідчить про творення віддалених північних кордонів Київської землі, водночас із розмежуванням на області "по всей земле". Простір, природно відокремлений ріками Мстою і Лугою до теперішнього озера Ладога (тоді називалось Нево), належав на той час Норвегії. Він був переданий Києву як посаг за доньку очільника країни Інгігерду для князя Ярослава Володимировича (Мудрого) пізніше у 1019 році [7, с. 20; 8, с. 215; 14, с. 156--157]. Тепер ця країна географічно дуже віддалена, тоді ж була близьким зарубіжжям, тобто Східнослов'янська рівнина щільно межувала зі Скандинавським світом. Спорідненим був склад військових дружин. Загальновідомі ватажки з півночі конунги Рюрик (Рерик), Олаф (Олег), Ігор (Інгвар), Аскольд, Дір, а також безіменні попередники посиленою військовою діяльністю "окультурювали" слов'янські племена майже два століття [9, с. 251--256; 10, с. 12].

Минуло більше тисячі років. Що приховують рядки літопису? Немолода слов'янська жінка змогла приборкати, очолити жорстоке іноземне військо, спрямувати до мира, розбудувати нову країну. Все це відбулось і стало можливим. Що сприяло її одноосібному правлінню? Вона -- Мати. Не тільки свого сина. Мати нашої прадавньої Батьківщини.

Слов'янка Ольга -- княгиня, точніше конунгиня, жінка Ігоря (Інгвара), іноземного очільника війська. Вона піклувалась про родову спадщину, про майбутнє сина. Відомо, що у Скандинавії жінки усувалися від престолоспадкування.

У зображенні літописця Свята Ольга також правила не як Велика княгиня Київська, а тільки як опікунка малолітнього сина Святослава, "кормлячи сына своего до мужъства его и до взраста его" [11, с. 211].

Водночас княгиня виявила відмінні знання права і застосувала в наших землях закони ранньосередньовічної Норвегії. Саме в цій країні сумарна довжина берегової лінії становила близько 20 000 кілометрів. Тяжким було життя людей, існування споконвічно вимагало надзвичайних зусиль для виживання в суворих природних умовах: довга, темна зима, коротке літо. Землі, затиснуті між горами і морем, завжди були бідні для ріллі -- і зараз не перевищують три відсотки, а в давнину -- і того менше.

Саме в цій країні з'явився найвизначніший здобуток давніх народів Європи, загальнодержавні закони на основі одаля: "Ніхто не має віддавати на сторону спадщину іншого, і ніхто не може позбавляти іншого його спадщини". Одаль -- невідвласнювана, спадкова, родова земельна власність. Таке право вбачало продовження непорушної єдності з поняттями "шляхетність", "знатність", "родовитість". "Той, хто має право на одаля" -- "вільна людина" у непорушній спілці з землею [12, с. 43, 48; 13, с. 47; 14, с. 132].

Державні обов'язкові, беззаперечні правила були напрацьовані на основі обласних судебників окремих земель. Закони Фростатинга представляли північно-західну частину країни, закони Гулаттінга -- південний захід, закони Боргартінга -- південь, закони Ейдсиватінга -- схід Норвегії. Перші два збереглись до наших днів. Слід зазначити, що у Норвегії ніколи не було кріпацтва, єдину країну в Європі оминуло це лихо [13, с. 12].

У номадів, кочових іудеїв і мусульман загальнолюдські закони Тора і Коран були отримані через пророків. Вони досі визначають образ життя мільйонів [15, с. 48, 72, 147, 154].

У Норвегії закони співіснування створювалися людьми на щорічних народних зборах -- тінгах. Норми з громадського права були перенесені в загальнодержавні. Уперше застосував законодавство та об'єднав землі Норвегії Гаральд Харфарг, Прекрасноволосий (850--932) (сучасник Віщого Олега й князя Ігоря (Інгвара)). Він зробив цілковитий перелом у веденні державного господарства і громадському житті: "Конунг Гаральд привласнив у кожній області спадкові володіння, всю землю залюднену і незаселену, а також море і води". Наприкінці IX століття Норвегія з'єдналась, згуртувалась в єдине королівство, установилось єдиновладдя [9, с. 83; 12, с. 104].

Історія свідчить, що норвезькі конунги успадковували країну на правах одаля родових земель. Конунгом міг бути насамперед законний син, який з народження володів одальним правом над державою і вільними мужами. По закону дворової дружини (війська) країна -- власність і одаль конунга [11, с. 166, 182].

Для порівняння слід згадати започаткування престолонаслідування у тисячакілометрово віддаленій і привабливій християнській Візантії. Воно почало затверджуватися тільки з кінця XI століття. Імператором робило не народження, а "божественне обрання", син василевса не розглядався як обов'язковий спадкоємець [17, с. 157]. У сусідній Швеції монархія стала спадковою значно пізніше, з 1544 р. [18, с. 13]. Саме тому княгиня Ольга вже при народженні сина в ім'я заклала право на одаль легендарного попередника діда Рюрика. Достеменно Хререкр -- Потужний Славою (тронне ім'я, взяте після загарбницького захоплення Новгорода). Справжнє ім'я батька -- Інгвар Хререксон [12, с. 26; 13, с. 225; 19, с. 17, 18; 20, с. 78; 21, с. 10].

Рис. Князь збирає дань

Особливе виховання спадкового керівника згідно з північними законами виявилось в подальшому оточенні Святослава. При великоможному недолітку були два скандинави -- воєвода Свенельд і кормитель Асмунд, який уособлював радника, правознавця, вихователя. У норманському суспільстві існував звичай віддавати сина на виховання до родичів.

Так, першого об'єднувача Норвегії десятирічного Гаральда Харфарга після смерті батька виховував родовитий і досвідчений Гутторм. Видатного державного діяча, історика і правознавця раннього середньовіччя Сноррі Стурлусона хлопчиком взяв на виховання знатний можновладець [1, с. 148; 11, с. 211; 12, с. 10; 20, с. 52].

Виняткове ставлення до "богоподібного" Святослава відзначено в рядках вітчизняного літопису "Повесть временных лет". У поході на древлян бойовище розпочинає конунг-дитина. Він кидає спис між вух коня, під його ноги. Та кормитель і воєвода проголошують: "Князь вже розпочав, продовжуємо, дружино, по князю!" Подібний звичай засвідчено у скандинавських сагах. Малолітній очільник війська іде в похід, бо має бути на полі битви. Так, після смерті Гаральда Гілі у Вікіні на Боргартингу було проголошено конунгом однолітнього сина Інги, вихователь Амунд взяв його собі у припіл і так під прапором пішов у битву проти Магнуса Засліпленого. Право на одаль свого батька Рюрика засвідчив, несучи на руках малого Ігоря, Олег перед Аскольдом і Діром, намісниками Києва. Після цього відбулося "законне" вбивство посадників [11, с. 211; 20, с. 49, 56, 86; 22, с. 12].

Таким чином, перебуваючи біля Новгорода, княгиня Ольга вперше серед скандинавських конунгів створенням погостів на землях Східнослов'янської рівнини наочно засвідчила, застосовула спадкове право на одаль для сина Святослава.

Створенням кордону по рікам Мсті та Лузі вона відмежувала спадщину на власність, отриману вогнем і мечем дружиною легендарного діда Рюрика, адже першочерговий обов'язок володаря -- захист власної землі. "Право на землю (одаль) залишається за тим, хто поставив загорожу і житло". "Під охороною вождів прості люди могли поселятися для постійного життя на угіддях, які були раніше принадою (привадою) для грабіжницьких нападів" [20, с. 50; 23, с. 8].

Через три роки недоліток конунг Святослав своєю присутністю означив входження у спадкоємну власність у землях біля Новгорода. Імператор Візантії у трактаті "Про управління імперією" (950 р.) занотував цю подію. А поки, у 947 році, мати-княгиня ставить захист і житло по "всей земле", воно в троїстому повторі слова погост... Пройшло 1067 років.

У наш час уявлення про облаштування окремих вітчизняних земель може надати Погост на річці Стир. Тепер це селище міського типу Зарічне на півночі Рівненської області. Його відповідність і одночасність з літописними Погостами на гідронімах Лузі та Мсті доведено науковцями в XIX столітті, закріплено в двох авторитетних європейських джерелах [16, с. 36, 37; 24, с. 519, 520].

У розташуванні чітко вимальовуються вимоги й ознаки одаля. Погост Зарічне (Зарічненський) знаходився на вході в берегові землі 480-кілометрової ріки Стир. За півтора кілометра вниз за течією була розташована давня військова споруда. Мала округлу форму, діаметром 55х60 м, оточену земляним валом, захищену двома ровами. На південному підвищенні виявлено докази розташування селища кінця тисячоліття. Мале городище і досить велике поселення (250х100 м) свідчили про постійний військовий табір з тимчасовими побутовими забудовами. Військова частина на вході в погост і відповідні землі уособлювали захист, варту і владу, були відділені водою і віддалені від цивільного поселення Погост [25, с. 12--13; 26, с. 160--161; 27, с. 34].

Історична пам'ять про Погост Зарічний зафіксована у словнику Брокгауза і Ефрона під останнім п'ятим числом. У землях Східноєвропейської рівнини виявлено і збережено ознаки 400 подібних довгочасних військових укріплень.

Сотні безіменних малих колоподібних городищ біля гирл річок у давніх землях Київської Русі -- ймовірні супутники погостів, свідчення "державної ходи", матері Святослава.

Використання скандинавських законів Ольгою не виняток. Подібне відбувалося в інших країнах Європи. У той час юридичні норми передавались як товар і гроші [11]. Так, датчанин Гутрум після угоди з королем Вест- Суссекса Альфредом Великим (871--899) створив Данлаг (Дейнло) -- область скандинавського права у східній Англії. У назві "Нормандія" закарбувались історичні зміни, які відбувалися на теренах Франції. Вони пов'язані з тривалою присутністю північних військовців. Заснування Сицилій- ського королівства на півдні Італії -- доказ застосування серед підкорених народів загальнодержавних досягнень давніх скандинавів [23, с. 8; 9, с. 228--232; 28, с. 94; 30, с. 10].

Вищезазначене засвідчує, що саме в Норвегії раніше, аніж в Англії та Франції (не кажучи за Німеччину та Італію), з'явилось законодавство, цілком підпорядковане центральній владі. Воно поширювалось, переповідалось у ранні часи усно [14, с. 134; 31, с. 69, 70].

Велика княгиня Ольга своєчасно використала досвід північного сусіда. Так само, як Гарольд, Харфарг увів систему управління Норвегією, розмежував землі на окремі області й округи [4, с. 104]. У кожному краї він призначив відповідального (ярла), наглядача за дотриманням закону і порядку з обов'язком стягнення податі. Одержані доходи йшли на утримання дружини, одна третина -- на забезпечення власних потреб [13, с. 83]. Подібне робила княгиня раніше в Древлянській землі: дві частини йшло Києву, а третя -- Вишгороду, граду Ольги [9, с. 83, 12, с. 104; 32, с. 135, 136].

Рис. Присяга Магнусу Эриксону

З 947 року дії княгині набули велетенського розмаху. Вона створила погости "по всей земле", розділила військову дружину Русь на частини і розмістила їх у місцях постійного перебування. Військові в таборах біля гирл рік стали носіями і виконавцями законів, Ольга -- Управительницею Землі. Археологічні ознаки перебування, залучення скандинавів у великокняжих дружинах на погостах датуються саме середньою і другою половиною X ст.

Охорона в Погостах, адміністративна діяльність варягів на службі київських князів знайшла відгук у родових і навіть королівських сагах Скандинавії. Виконання обов'язків означало "служити", "піти на службу", "стати захисником країни" [28, с. 224, 237, 253; 33, с. 503--504].

За часів княгині Ольги внутрішнє улаштування влади стало не тільки наближеним, подібним, а й спорідненим з норвезьким. У Київських землях набували мирного досвіду військовців майбутні очільники північної країни. Володимир Святославович у Новгороді використовував військові сили конунга Олафа Трюгвоссона (далі -- король Олаф I (995--999)). За часів київського князя Ярослава Володимировича знайшов притулок і місце служби з дружиною правнук засновника Норвегії Олаф Харольдсон -- майбутній король Олаф Святий (1015--1024), Заступник Норвегії. Його син Магнус після повернення з Києва у 1033 році був зведений на престол та відновив національну монархію. За дозволом влади Русі, як і тисяч інших військовців з Півночі, ніс службу при імператорі Візантії Харольд Сигурсон, єдиноутробний брат Олава II (у подальшому -- король Харольд, Суворий Правитель). Саме при Ользі служба скандинавів у землях країни та за її межами перестала бути приватною справою -- постала на облік, приносила прибуток Київській владі [33, с. 405; 34, с. 15; 35, с. 95].

Право одаля захищало державні справи і потреби. Погост на річці Мста закривав вхід на перший "Великий торговий шлях" на Волгу. Таким чином, набрав потужності новий торгово-військовий напрямок з "варяг у греки". Київ став центром зовнішньої торгівлі. Це закарбував Костянтин VII Багрянородний, сучасник і співдоговірник Ольги, в IX главі трактату "Про управління імперією".

Використання права одаля всередині країни створювало силу взаємних обов'язків, забезпечувало згуртованість у суспільстві, а не примус від центральної влади, що засвідчують рядки літопису. Військові табори біля Погостів захищали природну течію життя місцевого населення. Винагорода відтворюється в поняттях "дані", "оброки", "уроки". Використовувався додатковий захист через впровадження законів, норм. Виникла врівноважена взаємозалежність представників місцевої влади в особі декількох десятків державних службовців серед десятків тисяч виробників.

Рис. Шлях з варяг у греки

Після 200-річної збройної, руйнівної присутності скандинавських військовців настала рівновага сил очільника країни і народу. Військові іноземці з півночі стали державними службовцями. Їх високий рівень впорядкування слугував для мирних цивільних потреб. У погостах проходило відбір і вишкіл вітчизняне поповнення -- майбутнє 60-тисячне військо князя Святослава. Настав час розквіту державного життя в землях Східноєвропейської рівнини. Військо князя набуло назву "Русь Київська" -- країна, землі якої взяла під захист Київська Русь. Визнання і плата за духовний подвиг Ольги.

Таким чином, можна вважати, що Погости -- ознаки початку дії державних законів на основі одаля серед населення Східнослов'янської рівнини, наявність і захист одаля Київського князя Святослава -- першого національного очільника.

Більш як тисячолітнє поняття "одаль" відоме і близьке норвезькому суспільству й нині. Воно, як наріжний камінь, закарбовано в назві найвищого представницького, законодавчого органу країни. Одальстінг -- це нижня палата парламенту, найпівнічнішої і найзахіднішої з материкових скандинавських держав, країни з 4,5 мільйонами мешканців, найменш заселеної в Європі.

Згадування про погости розчинилось у часі.

У 1946 році літописна назва "Погост Зарічненський" зникло з мапи України. Разом з ним видатна, початкова частина історії Княжої доби. Стародавнє, дохристиянське слово "погост " лишається лише в пам'яті людей на клаптику землі з ім'ям "Зарічне". Так пошановують середмістя селища міського типу на півночі Рівненської області.

Ще існує легенда, що відображає події княжих часів. Із стислого змісту пригод, несподіванок, випадків, поданих у послідовному зв'язку, випливає головне. Мета подорожі була відома -- Погост. Одночасно перше згадане поселення -- Дубровиця -- отримало назву, як і всі наступні, з уст бояр. Цікаво, що містечко у 2005 році відзначило на державному рівні тисячоліття [35, с. 230--232]. престолонаслідування київський русь

Це не випадково. Автохтонне населення і "унікальна місцевість, де зберігаються традиції, легенди, вірування тисячолітньої давнини... творять своєрідний інформаційно-духовний пам'ятник жителям Зарічненщини" [НАН України. Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського, № 133/135, 19.04.2010].

Воістину: "Народам, як і людям, стільки років, скільки вони себе пам'ятають".

Список використаної літератури

1. Савинов М. А. 7 тайн Древней Руси: детектив временных лет / Михаил Савинов. -- Москва: Эксмо: Яуза, 2013. -- 285, [1] с.

2. Мунін Г. Б. Видатні болгари в історії України = Известии българи в историята на Украйна / [авт.-уклад. Мунін Г. Б.]. -- Київ: Кондор, 2012. -- 255 с.

3. Фроянов И. Я. Рабство и данничество у восточных славян (VI--X вв.) / И. Я. Фроянов. -- Санкт-Петербург: Изд-во Санкт-Петрбург. Ун-та, 1996. -- 512 с.

4. Повесть временных лет / подгот. текста, пер. ст. и коммент. Д. С. Лихачев. -- 3-е изд. -- Санкт-Петербург: Наука, 2007. -- 667, [1] с.

5. Русский хронограф. М., 2008. -- С. 29.

6. Історія української культури / за заг. ред. І. Крип'якевича. -- 4-е вид., стер. -- Київ: Либідь, 2002. -- 650, [1] с.

7. Пушкарева Н. Л. Женщины Древней Руси / Н. Л. Пушкарева -- Москва: Мысль, 1989. -- 286,[1] с., [16] л. ил.

8. Лебедев Г. С. Эпоха викингов в Северной Европе: ист.-археол. очерки / Г. С. Лебедев. -- Ленинград: Изд-во ЛГУ, 1985. -- 286 с.

9. Джонс Г. Викинги: потомки Одина и Тора / Гвин Джонс. -- Москва: Центрполиграф, 2003. -- 444, [1] с., [11] л. ил.

10. Відейко М. Коли імперії занепадають / М. Відейко // Голос України. -- 2006. -- 12 лип. -- С. 12.

11. Щепкин Е. Порядок престолонаследия у древненорвежских конунгов / Евгений Щепкин // Сборник статей, посвященных Василию Осиповичу Ключевскому его учениками, друзьями и почитателями ко дню тридцатилетия его профессорской деятельности в Московском Университете (5 декабря 1879 -- 5 декабря 1909 года). -- Москва, 1909. -- С. 166--211.

12. Гуревич А. Я. История и сага: [О произведении Снорри Стурлусона "Хеймскрингла"] / А. Я. Гуревич. -- Москва: Наука, 1972. -- 198 с. -- (Из истории мировой культуры / АН СССР).

13. Гуревич А. Я. Норвежское общество в раннее средневековье: проблемы соц. строя и культуры / А. Я. Гуревич. -- Москва: Наука, 1977. -- 337 с.

14. Ристе У. История внешней политики Норвегии / Улав Ристе. -- Москва: Весь мир, 2003. -- 416 с. -- (Тема).

15. Кин М. Религии мира / Майкл Кин. -- Харьков: Кн. клуб "Клуб семейн. досуга", 2003. -- 239 с.

16. Брокгауз Ф. А. Энциклопедический словарь / Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон. -- Санкт-Петербург: Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон, 1897. -- Т. 20. -- 1897. -- 480, [4] с.; 1894. -- Т. 24 495 с.

17. Бостан Л. М. Історія держави і права зарубіжних країн / Бос- тан Л. М., Бостан С. К. -- Київ: Центр навч. літ., 2008 -- 728, с.

18. Росс З. Швеция: путеводитель / Зоуи Росс. -- Москва: Фаир, 2006. -- 192 с.: ил. -- (Путеводители Томаса Кука).

19. Жук М. А. Русь дохристианская. Неизвестная отечественная война 945--980 гг. / М. А. Жук. -- Харьков: Инфобанк, 2002. 48 с.

20. Будур Н. Повседневная жизнь викингов IX--XI века / Наталья Будур. -- Москва: Молодая гвардия, 2007. -- 461, [2] с., [16] л. ил. -- (Живая история. Повседневная жизнь человечества).

21. 21 Святая Ольга. Владимир Святой: [сборник / сост.: Н. Н. Лисовой, М. Б. Поспелов]. -- Москва: Новатор: Кренов, 1996. 367, [1] с., [10] л. ил. -- (Российские судьбы: изнеописания, факты и гипотезы, портреты и документы: в 30 кн.).

22. Заруба В. М. Держава і право Київської та Галицько-Волинської Русі (кінець VIII ст. -- початок XIV ст.): навч. посіб. / В. М. Заруба -- Київ: Істина, 2007. -- 123 с.

23. Наследие варягов. Диалог культур / Гос. музей-заповедник "Московский Кремль", Гос. ист. музей, Стокгольм. -- Стокгольм: Гос. ист. музей, 1996. -- 120. -- (Statens historiska museum).

24. Siownik geograficzny Krolestwa Polskiego i innych krajow stowianskich / pod red. Bronislawa Chlebowskiego, Wtadystawa Walewskiego. -- Warszawa: nakt. Filipa Sulimierskiego i Wtadystawa Walewskiego, 1886. -- T. 7. -- S. 519, 520.

25. Західне Полісся: історія та культура: наук. зб. / ред. А. Українець. -- Рівне: О. Зень, 2004. -- С. 12--13.

26. Куза А. В. Древнерусские городища X--XIII вв.: свод археологических памятников / А. В. Куза. -- Москва: Христиан. изд-во, 1996. -- 254, [1] с. + [3] отд. л. к., [1] отд. бр.

27. Кухаренко Ю. В. Средневековые памятники Полесья / Ю. В. Кухаренко. -- Москва: Изд-во Акад. наук СССР, 1961. 40 с., 13 отд. л. ил., карт. в папке. -- (Свод археологических источников; вып. Е1-57).

28. Ловмяньский Х. Русь и норманны / Х. Ловмяньский. -- Москва: Прогресс, 1985. -- 304 с.

29. Богданович Т. Страна, правительство и народ в Швеции / Т. Богданович. -- Санкт-Петербург: Вят. т-во, 1906. -- 96 с.

30. Рулан Н. Юридическая антропология: учеб. для вузов [для студентов, аспирантов, преподавателей юрид. и др. гуманит. вузов] / Норбер Рулан. -- Москва: Норма, 1999. -- 301 с.

31. Ричка В. М. Княгиня Ольга / В. М. Ричка. -- Київ: Альтернативи, 2004. -- 335 с. -- (Особистість і доба).

32. Древняя Русь в свете зарубежных источников: учеб. пособие для студентов вузов / Ин-т "Открытое о-во". -- Москва: Логос, 1999. -- 605, [1] с.

33. Джаксон Т. Н. Четыре норвежских конунга на Руси: из истории рус. -норвеж. полит. отношений послед. трети X -- первой половины XI в / Т. Н. Джаксон. -- Москва: Яз. рус. культуры А. Кошелев, 2000. -- 188 с.

34. Литаврин Г. Г. Византия, Болгария, Древняя Русь (IX--XII в.) / Г. Г. Литаврин. -- Санкт-Петербург.: Алетейя, 2000. -- 413, с. -- (Византийская библиотека: Серия / Рос. акад. наук, Ин-т славяноведения. Исследования).

35. Тарасюта К. Як в давнину княже слово сповнювали: (до історії назв землі Зарічненської) / К. Тарасюта // Етнокультурна спадщина Полісся. -- 2004. -- Вип. 5. -- С. 230--236.

Размещено на Allbest.ru