Урбанізація та її вплив на формування і трансформацію топонімічної мапи Харкова у другій половині ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Урбанізація та її вплив на формування і трансформацію топонімічної мапи Харкова у другій половині ХХ століття

У статті автор аналізує вплив урбанізаційних процесів на розширення міста та зміни у топоніміці Харкова у другій половині ХХ століття. На основі залучення широкої джерельної бази автор окреслює зміни у топонімічній політиці органів місцевого самоврядування. Було визначено основні джерела номінації нових вулиць, що з'явилися в наслідок масштабної житлової забудови, та приєднання нових територій.

Сучасне українське суспільство є переважно міським. Про це свідчить перепис населення 2001 р., згідно з яким частка міського населення становила 32 млн. 574 тис осіб, або 67,2%, а сільського - 15 млн. 883 тис. осіб, або 32, 8% [12]. Розвиток міст ґрунтувався на матеріальній та демографічній базі, що була закладена за радянських часів, та характеризувався динамічними урбанізаційними процесами. Особливої актуальності вони набули у повоєнні роки та продовжуються зараз. З 1939 по 1989 роки чисельність міського населення УРСР зросла з 34% до 67% відповідно [35, с. 139]. За даними звіту ООН із демографічної ситуації за 2007 р., наша країна ввійшла до 25 найбільш урбанізованих у світі, посівши 24-ту сходинку глобального рейтингу [33]. Сьогодні світова тенденція полягає у збільшення кількості міст та їхніх мешканців. Саме тому процеси урбанізації та їх вплив на трансформацію міського простору є надзвичайно актуальним. Важливими показниками урбанізаційних процесів є зростання чисельності міського населення та міста як такого, що пов'язано з розширенням поселень міського типу, а відповідно, й топонімічної мережі.

Метою даної статті є дослідження впливу процесів урбанізації на розширення та топонімічне оформлення вуличної мережі Харкова у другій половині ХХ ст.

Виклад основного матеріалу. Урбанізація та її вплив на історичні процеси привертали увагу дослідників. Серед них заслуговує на увагу узагальнюючі праці О. С. Сенявського, М. А. Алфьорова [35; 1]. Розвиток топоніміки Харкова радянського періоду найшов своє відображення у працях Н. Т. Дяченко, Л. І. Мачуліна, О. В. Хорошковатого [26; 32; 38]. До питання топонімічної політики влади, формування міського простору Харкова звертався у своїй монографії та історичних есеях В. В. Кравченко [29; 30]. Відомості про зміни у топоніміці Харкова містяться в узагальнюючих працях з історії міста [27; 31], та окремих його аспектів [27; 31; 40]. Довідкова інформація про місто та його вуличну мережу міститься у путівниках та довідниках [36; 37]. Однак, незважаючи на зацікавленість дослідників процесами урбанізації, поза увагою залишилося багато аспектів, пов'язаних з формуванням міського середовища. Серед них і розвиток міської топоніміки. З огляду на це, особливу актуальність набувають архівні джерела. Матеріали

Державного архіву Харківської області та Архівного відділу Харківської міської ради дозволяють дослідити процеси розширення міської межі, формування вуличної мережі, її топонімічне оформлення та трансформацію.

Ще на початку 20-х рр. ХХ ст. Харків зазнав кардинальних змін. Пройшовши шлях від слободи, ставши губернським центром, місто набуло статусу пролетарської столиці України з характерним для індустріальної ери архітектурним конструктивізмом, центром діяльності покоління нової української інтелігенції, яка прагнула поєднати комунізм з ідеями українського націоналізму. За влучним висловом Ю. Шевельова, М. Хвильовий проголошує Харків символом українського урбанізму [39, с. 454]. Це засвідчило будівництво нового пролетарського центру, яким стала авангардно-конструктивіська площа Дзержинського, поява окремих професійних селищ з власною автономною інфраструктурою, зорієнтованих на певне промислове підприємство. Серед них Червоний Жовтень [40, с. 145], Новий Побут [14, арк. 44], поселення імені Фрунзе, також відоме як «Соцмістечко ХТЗ» або Новий Харків [31, с. 293] тощо.

Повоєнне десятиліття принесло значні зміни в архітектурний та культурний ландшафт Харкова. Одразу після вигнання нацистських загарбників, було розпочато запровадження заходів по його відбудові. У 1943 р. харківський Міськпроект під керівництвом архітектора А. Касьянова розробив новий генеральний план міста, який було затверджено у 1948 р. урядом УРСР [27, с. 381]. Особлива увага у плані приділялася збільшенню масштабів житлового будівництва, реконструкції основних магістралей, розвитку мережі міського транспорту. Основними елементами системи магістралей стали проспекти Леніна і Сталіна.

У східній частині Харкова основною магістраллю став проспект Сталіна. Згідно з генеральним планом у цьому напрямку розташовувалися промислові підприємства Харківський електромеханічний завод (ХЕМЗ), «Серп і молот», Харківський тракторний завод (ХТЗ). Поряд з ними були відведені території під житлову забудову. У 1957 р. у прилеглому до проспекту районі, де розташовувались дослідні поля Інституту рослинництва, селекції та генетики, розгорнулося масштабне житлове будівництво [36, с. 115-116]. Тут сформувалася розгалужена вулична мережа. Серед центральних магістралей якої - бульвари Юр'єва і Богдана Хмельницького [37, с. 363; 32], вулиці Маршала Рибалка [3, арк. 228], Танкопія [20, арк. 234], Петра Слинька [24, арк. 69], Харківських Дивізій [37, с. 334], Олімпійська [10, арк. 146], 60-ти річчя СРСР - первинно Стадіонна, а з 1990 р. - проспект Маршала Жукова [11, арк. 152]. Вулицю Байрона у 1982 р. було перейменовано на проспект Героїв Сталінграда на честь 40-річчя Сталінградської битви [5, арк. 82]. Аналізуючи перелік топонімів цього району приходимо до висновку, що він сформувався під впливом процесів сакралізації історичної пам'яті про Велику Вітчизняну війну.

Головна магістраль північно-східної зони - проспект Леніна - пов'язує центр з житловими масивами Павлове Поле й Олексіївка. Забудова проспекту Леніна почалася ще у довоєнний час разом з ансамблем площі Дзержинського та Держпромом, проте завершеного вигляду він набув у перші повоєнні десятиліття. До початку 2000-х рр. на відрізку між проспектом Правди та Саржиним Яром існував пішохідний бульвар, який розділяв проїзну частину на полоси одностороннього руху. У зв'язку з масштабною реконструкцією проспекту, що була здійснена до 350-річчя заснування Харкова, бульвар прибрали для розширення дорожнього покриття. Проспект перетинають вулиці та яруги. Останні упорядковані та стали одним із улюблених місць прогулянок харків'ян.

У повоєнні роки відбулися якісні зрушення в озеленені міста. Восени 1943 р. було проведено заходи по відновленню зеленого господарства міста. Зелені насадження з'явилися на центральних вулицях та майданах, в міському парку імені Шевченка [15, арк. 1-2]. Слід зазначити, що у 1946 р. на вулиці Сумській на місці тролейбусного парку, було закладено сквер «Перемоги», а двома роками пізніше там з'явилась альтанка «Дзеркальний струмінь», яка сьогодні є одним із символів Харкова [27, с. 384]. Важливим для покращення екологічної ситуації в місті стало насадження соснового бору на території григоровських, основ'янських та залютинських пісків. Ці заходи значною мірою сприяли зменшенню пилу, що так дошкуляв харків'янам. Також були відновлені зелені насадження у Лісопарку, Сокольниках, Померках, озеленено Павловські та Журавльовські схили, висаджено березовий гай навпроти парку ім. Горького, закладено новий парк імені Комінтерну у Сталінському районі [13, арк. 141-143].

У другій половині 1940-х - на початку 1950-х рр. у культурній політиці радянського керівництва спостерігалася практика повернення до російсько- імперської спадщини, посилення антисемітизму, великодержавних та націоналістичних тенденцій. Поступово харківська топоніміка частково, в окремих історичних місцях, починає вивільнятися від нашарувань комуністичної доби, повертаючись у дорадянське минуле. Ідеї інтернаціоналізму початку радянської ери раптово стали безрідним космополітизмом у повоєнні роки [30, с. 260-261]. Міський топонімічний ландшафт зазнав зворотної трансформації. У доповіді головного інженера Міськомгоспу Рубінштейна на засіданні виконкому міської ради Харкова 2 жовтня 1945 р. знаходимо офіційне пояснення причин повернення дореволюційних назв урбанонімам. Зокрема зазначалось, що у зв'язку з тим, що назви деяких вулиць, майданів та провулків Харкова тісно пов'язана з історією та характерними особливостями міста, виконком Харківської ради постановляє перейменувати деякі назви вулиць. Назва вулиці Карла Лібкнехта поступилася Сумській, Вільної Академії - Університетській, Узвіз 12 листопада - Бурсацькому узвозу, Клари Цеткін - Римарській, провулок Жоржа Марата - Подольському провулку, вулиця Мархлевського - Юмівській, провулок Народної освіти - Сердюківському провулку [17, арк. 336; 16, арк. 36]. У джерелах зафіксовано звернення ректорату Харківського університету до міської влади з проханням повернути вулиці Вільної Академії колишню назву Університетська [16, арк. 39]. Як вже зазначалось, це клопотання було задоволено.

Цікаво, що архіви зберегли значно ширший список проекту перейменувань вулиць ніж було реалізовано. Попередньо було складено реєстр з 30 топонімів, яким передбачалось повернути історичні назви. Вважаємо за доцільне навести цей перелік, оскільки ці дані вперше вводяться до наукового обігу. Вулиця Івги (Євгенії) Бош - Кінна, майдан та вулиця Фейєрбаха - Вознесенська, Гірка Науки Пролетаріату - Університетська гірка, Уфімська вулиця - Горяїновський провулок, вулиця Маяковського - Госпітальна, площа Грудневого Повстання - Кінний майдан, Червоножовтнева - Конторська, Лаврентія Берії - Рибна, провулок Професора Кравцова - Мордвинівський провулок, вулиця Червоного Студенства - Толкачівська, Мельникова - Куликівська вулиця, узвіз Халтуріна - Купецький узвіз, Телефонна вулиця - Лопанський провулок, Пролетарська площа - Сергіївська площа, провулок Народної Освіти - Сердюківський провулок, площа Рози Люксембург - Павловська площа, провулок Професора Покровського - Барачний провулок, вулиця Енгельса - Різдвяна, площа та провулок Шота Руставелі - Михайлівська, провулок Горійський - Троїцький провулок, вулиця Восьмого З'їзду Рад - вулиця Гастелло, Чотирнадцятого З'їзду Рад - Ватутіна [16, арк. 38]. Простежується певна вибірковість відносно повернення історичної правди до харківського топонімічної мапи. Зрозуміло, що реставрація назв певних урбанонімів таких як Купецький спуск, Сергієвська площа, або «церковні» - Різдвяна чи Вознесенська, недоцільні з точки зору ідеологічного впливу. Проте, чому залишили цілком нейтральні Лопанський провулок, Кінний майдан, Рибну й Конторську вулиці поза увагою, залишається незрозумілим.

Зі зміною керівництва в СРСР, приходом до влади М. Хрущова, та початком курсу на подолання культу особи, з харківського культурного простору зникають маркери сталінської епохи. Численні пам'ятники, бюсти, портрети, назви топонімів Й. Сталіна та його соратників зникають. Так, Сталінський проспект поступається Московському, площа Л. Качановича - Привокзальній, вулиця Л. Берії - Кооперативній тощо [30, с. 262].

Влада всіляко намагалася підкреслити у своїй політиці повернення до ленінських заповітів, ідеалізувати особистість вождя світового пролетаріату, реабілітувати імена його репресованих соратників. На підтвердження цього виступають численні пам'ятники та меморіальні дошки на честь самого В. Леніна,С. Кірова, Я. Свердлова, С. Косіора тощо. У 1963 р. на площі Дзержинського до 46-ї річниці Жовтневої революції було встановлено пам'ятник В. Леніну [30, с. 262]. Взагалі за роки радянської влади на Харківщині було встановлено 118 пам'ятників вождю революції [28, с. 293]. Міськвиконком у жовтні 1964 р. поновив історичну пам'ять про С. Косіора і постановив вулицю Абхазьку в Орджонікідзевському районі перейменувати на вулицю імені С. Косіора, а також встановити меморіальну дошку [19, арк. 150].

У 1960-х рр. до складу Харкова було включено селища Жихор та П'ятихатки [23, арк. 207]. Владою було вжито заходів по упорядкуванню топонімічної мережі цих територій. В перу чергу замінювалися дублюючі назви [22, арк. 160]. Особливістю топонімічної мапи селища П'ятихатки стало увічнення імен відомих вчених-фізиків, наприклад, Академіка Курчатова, Академіка Вальтера, Академіка Синельникова [37, с. 7; 44; 34]. Навколо новопобудованого Харківського аеропорту з'являється вулична мережа у номінації якої використані топонімі, що вказують на прилеглий об'єкт. Це урбаноніми Аерофлотська, Стартова, Пілотів [21, арк. 156].

Наприкінці 60-х - на початку 70-х рр. ХХ ст. на місці колишнього селища Салтівка та на вільних землях північно-східної частини міста, починає розбудовуватися величезний житловий масив. Він включає близько 20 мікрорайонів, які формувалися за принципом фокусування об'єктів обслуговування на перехрестях основних магістралей. Природно, що на Салтівці склалася широка топонімічна мережа. Серед основних магістралей слід зазначити вулицю Героїв Праці, яка піл час забудови мала тимчасову назву Довга. Тимчасовий урбанонім Швидкісна магістраль - стала вулицею Тимурівців, а Східний проїзд - вулицею Світлою [3, арк. 72]. Основними ж магістралями, що зв'язують Салтівський житловий масив з іншими міськими районами, є проспекти П'ятдесятиріччя СРСР та П'ятдесятиріччя ВЛКСМ, а також вулиця Академіка Павлова. Щодо формування та топонімічного оформлення проспекту П'ятдесятиріччя СРСР зазначимо, що першою назвою урбаноніма була вулиця Автострадна, а відповідно на честь 50-тої річниці створення держави відбулося перейменування. Пізніше проспект об'єднав вулиці Далекосхідну, Тунгуську та Комунальну [37, с. 263].

На початку 70-х років владою здійснювалися заходи з упорядкування топонімічної мапи нового району. Масово замінюються «робочі» назви. Паркова стає вулицею Барабашова, Газова поступається вулиці Блюхера, Бульварна - Командарма Уборевича. Номінуються новопрокладені вулиці. Лінійний об'єкт, що виник між 601 і 604 мікрорайонами дістав назву імені Роберта Ейдемана, а вулиця між 602 і 603 мікрорайонами - Познанської [25, арк. 24]. В рамках роботи по упорядкуванню Салтівського житлового масиву вулицю Петрозаводську у межах від проспекту Тракторобудівників до вулиці Сонячної було перейменовано у вулицю Корчагінців [8, арк. 256]. У 1980-х рр. продовжилось топонімічне оформлення Північної Салтівки. З'явилась магістраль Дружби Народів, що з'єднує цей район із центром. Нові вулиці районного призначення рішенням виконкому були названі відповідно Наталі Ужвій та Метробудівників [10, арк. 146].

Житловий масив Павлове Поле завершеного оформлення набув у 1970-х рр. У плануванні цього житлового масиву вперше у Харкові використали принцип мікрорайонування з різними типами забудови: «вільний», «периметрально- симетричний», з виділенням архітектурних домінант [36, с. 115-116]. Однією з головних магістралей цього масиву стала вулиця Отакара Яроша, первинно - Шляхова [37, с. 228]. Слід зазначити, що своє топонімічне оформлення вулиця здобула за рішенням виконкому Харківської міської ради № 278 від 8 жовтня 1962 р. [18, арк. 203]. Ще одна магістраль - вулиця Двадцять Третього Серпня заснована у 1959 р., і первинно називалась Центральною. 20 серпня 1963 р. до двадцятої річниці визволення Харкова вулицю було перейменовано у Двадцять Третього Серпня. В 1967 р. до неї як продовження ввійшла вулиця Мало-Очаківська, яка первинно називалась Ново-Проектна [37, с. 84].

Житловий масив Олексіївка, будівництво якого розпочато було у 1979 р., продовжує свій динамічний розвиток і сьогодні. Основними магістралями району є проспекти Перемоги і Людвіга Свободи, вулиці Клочківська і Дерев'янка. Своє топонімічне оформлення район отримав протягом 1960-х - 70-х рр. Зазначимо, що у кінці 70-х років Клочківську було реконструйовано, розширено дорожнє полотно, з'явилася висотна забудова. Проспект Людвіга Свободи було засновано у 1977 р., первинно номінувався як проспект Архітекторів. З 1979 р. носить теперішню назву - проспект Людвіга Свободи [4, арк. 25]. Топонім проспект Перемоги оформився у 1977 р. [37, с. 246]. Вулиця Дерев'янка почала формуватися в 1960-х рр. Первинна її назва Ново-Продольна. Сучасне звучання топонім набув рішенням міськвиконкому від 14 серпня 1968 р. [37, с. 87]. Сформувалась мережа вулиць районного значення. Серед них зазначимо вулицю Целінну, яка у 1962 р. здобула свою теперішню назву Целіноградська [18, арк. 202]. Колишня Садибна вулиця отримала назву Асхарова [18, арк. 202].У 1983 р. топонім було уточнено та додано ім'я Героя Радянського Союзу Асхарова - вулиця Енвера Асхарова [6, арк. 176].

Протягом другої половин ХХ ст. сформувались й інші житлові масиви, переважно на околицях Харкова. Серед них райони Східний та Рогань, центральними вулицями яких стали Луї Пастера [14, арк. 40], Сергія Грицевця [9, арк. 97], Роганська [37, с. 271]. У житловому масиві Залютино центральною вулицею стала Золочівська, яка зустрічається у списку вулиць за 1954 р. У 1983 р. до вулиці Золочівської приєднали вулицю Путивльську, оскільки вона була продовженням першої [7, арк. 116-117].

Висновки. Процес урбанізації збільшив місто на сотні квадратних кілометрів та на сотні тисяч мешканців. Колишні приміські селища були включені до складу Харкова, інтегрувалися у міський простір, маркувалися у відповідності до державної ідеології, культурних особливостей міста. Значної як архітектурної, так і топонімічної трансформації зазнав центр міста. Починаючи з 60-х років у топонімічній політиці відбулася зміна акцентів. У номінації та перейменуваннях топонімів майже не використовується тематика пов'язана з революцією, натомість, в урбанімічному просторі Харкова актуалізується історична пам'ять про Велику Вітчизняну війну. Протягом другої половини 60-х - 70-х років ХХ століття вона набуває сакрального характеру, формуючи поряд з міфологією Великого Жовтня радянську громадянську релігію. Житлові масиви, що розбудовувалися у 70-х - 80-х роках в своєму топонімічному оформленні отримали маркери пов'язані з увічненням пам'яті діячів науки, культури, знову ж таки війни, особливостями місцевого рельєфу тощо. Проте, стрімке зростання міст відбувалося без якісного збільшення житлового фонду, планомірного розвитку інфраструктури та підтримання культури на прийнятому рівні. Це призводило до появи хаотичної забудови і створювало незручності для мешканців.

Оскільки урбанізаційні процеси не завершилися, відповідно відбувається розширення меж міста. Це ставить перед міською владою питання інтеграції нових територій до міського простору, в тому числі й топонімічного. Тому перспективи подальшої розробки теми полягають у подальшому вивченні впливу процесів урбанізації на трансформацію урбаннімічної мапи міста.

урбанізаційний житловий місто

Список літератури

урбанізаційний житловий місто

1. Алфьоров М. А. Урбанізаційні процеси в Україні в 1945-1991 рр. - Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. - 549 с.

2. Архівний відділ Харківської міської ради Ф. 1, оп. 5, спр. 75.

3. Архівний відділ Харківської міської ради Ф. 1, оп. 5, спр. 188.

4. Архівний відділ Харківської міської ради Ф. 1, оп. 6, спр. 217.

5. Архівний відділ Харківської міської ради Ф. 1, оп. 7, спр. 260. 6. Архівний відділ Харківської міської ради Ф. 1, оп. 7, спр. 417.

7. Архівний відділ Харківської міської ради Ф. 1, оп. 7, спр. 420.

8. Архівний відділ Харківської міської ради Ф. 1, оп. 8, спр. 50.

9. Архівний відділ Харківської міської ради Ф. 1, оп. 8, спр. 59.

10. Архівний відділ Харківської міської ради Ф. 1, оп. 8, спр. 273.

Размещено на Allbest.ru