Формування та кадровий склад військового штабу воєнної округи УПА "Лисоня"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формування та кадровий склад військового штабу воєнної округи УПА “Лисоня”

Практично в кожному дослідженні, присвяченому Українській повстанській армії (УПА), згадані визначні командири, які діяли на території Тернопільщини. Проте не завжди точно й об'єктивно подані їхні особисті дані та обіймані посади в підпіллі. На цей момент відтворення кадрового складу на різних етапах розвитку УПА - це складний процес. Таку ситуацію спричинили обставини, в яких діяли повстанці, та брак відомостей про очільників боротьби. Системний аналіз керівного складу воєнної округи УПА “Лисоня” (ВО 3 “Лисоня”) та місцевого проводу Організації українських націоналістів (ОУН) сприятиме належному і глибинному дослідженню діяльності цих структур, а також виправленню наявних помилок. Не виняток і кадровий склад військового штабу (ВШ) воєнної округи “Лисоня”, який активно діяв у середині 1940-х років. Збирання біографічних відомостей під час бойових дій у підпіллі було доволі складним завданням. Враховуючи, що командири УПА, як і всі підпільники, використовували псевдоніми, подати їх розлогу біографію зі службою в арміях іноземних держав, військовими вишколами, здобутим рівнем освіти, організаційним хистом та стажем перебування в підпільній організації, поки практично не можливо.

Першим та основним дослідженням, в якому висвітлено питання кадрового стану УПА й ОУН, залишається праця Петра Содоля. У ній, зокрема, фігурують і працівники ВШ ВО 3 “Лисоня” Содоль П. Українська Повстанча Армія, 1943-49. Довідник / П. Содоль. - Нью-Йорк: Пролог, 1994. - 199 с.; Содоль П. Українська Повстанча Армія, 1943-49. Довідник ІІ / П. Содоль. - Нью-Йорк: Пролог, 1995. - 295 с.. У присвячених ВО УПА “Лисоня” збірниках документів та матеріалів, виданих видавництвом “Літопис УПА”, подано керівний склад ВО, а також Тернопільського обласного/Подільського крайового проводу. Проте біографічні дані командирів та керівників ВШ стосуються періоду лише з другої половини 1943 р. - їх діяльності в підпіллі Літопис Української Повстанської Армії. - Торонто, 1989. - Т 12: Третя подільська воєнна округа УПА (“Лисоня”) / [упоряд. Є. Штендера]. - С. 7-16; Літопис УПА. Нова серія. - Київ;

Торонто, 2012. - Т 20: Воєнна округа УПА “Лисоня”. Документи і матеріали. 1943-1952 / [упоряд. С. Волянюк]. - С. 685-709.. Військової референтури ОУН

Подільського краю побіжно торкається в статті Ігор Марчук, але ця інформація фрагментарна та неповна Марчук І. Ліквідація радянськими карально-репресивними органами Подільського крайового проводу ОУН (1945-1952) / І. Марчук // Український визвольний рух. - Львів, 2011. - Зб. 15. - С. 191-214.. Упродовж останніх років у вітчизняній історіографії появилися окремі публікації з висвітленням біографій окремих командирів УПА, зокрема тих, які діяли у ВО 3 “Лисоня” Мороз В. Повстанці Підгаєччини: маловідоме і невідоме / В. Мороз // Підгайці та Підгаєччина. - Тернопіль: Терно-граф, 2012. - С. 246-249; Волянюк С. Омелян Польовий - “Остап” / С. Волянюк. - Торонто; Львів: Літопис УПА, 2013. - 128 с. - (Серія “Події і люди”; кн. 24).. Проте кадровий склад військового штабу цієї ВО залишається невідомим для загалу.

Основну джерельну базу цієї розвідки становлять матеріали українського підпілля, спогади та протоколи допитів заарештованих учасників боротьби, а також документи з Центрального державного архіву вищих органів влади й управління України (ЦДАВО), Галузевого державного архіву Служби безпеки України (ГДА СБУ), архіву Управління Служби безпеки України в Тернопільській області (У СБУ ТО), Державного архіву Тернопільської області (ДАТО) та архіву Центру досліджень визвольного руху (ЦДВР).

Борючись за здобуття Української самостійної соборної держави, ОУН упродовж усього свого існування ставила перед членами організації завдання військової підготовки для реалізації основних засад воєнної доктрини. Враховуючи, що воєнну округу “Лисоня” розпочали формувати на межі 1943-1944 рр., то варто згадати, що зі створенням у 1940 р. Тернопільського обласного проводу ОУН, який поширював діяльність на Чортківську, Бережанську, Золочівську та Тернопільську округи Шпіцер В. Крайовий провідник Володимир Тимчій - “Лопатинський” / В. Шпіцер, В. Мороз. - Львів: Афіша, 2004. - С. 116., поряд із провідником області військовими справами керував організаційно-мобілізаційний референт. У червні 1940 р. провідником Тернопільської (згідно з документами ОУН - “Східної”) області призначено Костянтина Вальчика (“Олько”, “Сум”), який на цій посаді перебував до кінця осені Роман Шухевич у документах радянських органів державної безпеки (1940-1950) / [загал. ред. В. Сергійчук]. - Київ: ПП Сергійчук М. І, 2007. - Т 1. - С. 151-152.. Того ж року обласний провід очолив Юліан Гуляк (“Марко Токар”, “Шрам”) і перебував на посаді до приходу німецьких військ у 1941 р. МизакН. За тебе, свята Україно. Бучацький повіт у визвольній боротьбі ОУН, УПА / Н. Мизак. - Чернівці, 2007. - Кн. 4. - С. 138-139, 155.. Наступниками Юліана Гуляка були Василь Охримович, який у 1941 р. коротко очолював обласну управу, та Іван Шанайда (“Данило”, “Нестор”, “Ярослав”) - до створення Подільського краю Галузевий державний архів Служби безпеки України (далі - ГДА СБУ). - Ф. 13. - Спр. 372. - Т 64. - Арк. 192; Сергійчук В. Український здвиг: Поділля. 1939-1955 / В. Сергійчук. - Київ: Українська Видавнича Спілка, 2005. - С. 57-64; Літопис УПА. Нова серія. - Т 20 ... - С. 652.. Організаційно-мобілізаційними референтами обласного проводу в 1941 р. призначено Василя Івахіва (“Рос”, “Сонар”), який організував у смт. Поморяни, Зо- лочівського р-ну Львівської обл. підстаршинську школу ОУН, шеф якої Осип Кара- чевський (“Свобода”, “Юзик”), ймовірно, виконував обов'язки заступника Василя Івахіва. На 1942 р. очолювати організаційно-мобілізаційну референтуру області призначено командирів “Анса” та Юрія Барана Архів Центру дослідження визвольного руху (далі - Архів ЦДВР). - Чижевський В. Організація військової праці ОУН. (Машинопис) / В. Чижевський. - С. 1-4.. У період створення та діяльності Української народної самооборони (УНС) в 1943 р. обов'язки організаційно- мобілізаційного референта обласного проводу й організатора УНС на Тернопільщині виконував Дмитро Росоловський (“Чугайстир”, “Чубенко”). У жовтні 1943 р. обласним командиром УНС призначено Омеляна Польового (“Остап”, “Шухай”). Ймовірно, тоді ж відбувся поділ на військову та організаційно-мобілізаційну ре- ферентури в обласному проводі ОУН Волянюк С. Омелян Польовий - “Остап” ... - С. 25, 27-28..

Провід ОУН, засідання якого відбулося 5 грудня 1943 р., прийняв рішення розширити дії повстанської армії на територію Галичини та сформувати на базі УНС військово-територіальну одиницю - УПА-“Захід”, першим командиром якої призначено організатора УНС Олександра Луцького (“Андрієнко”, “Беркут”) ГДА СБУ - Ф. 13. - Спр. 376. - Т. 62. - Арк. 94.. У грудні 1943 - січні 1944 рр. на основі УНС Тернопільської області створена воєнна округа “Лисоня” з порядковим номером 3 (ВО (ІІІ) 3 “Лисоня”), яку під псевдо “Остап” очолив обласний військовий референт Омелян Польовий (у документах за листопад 1944 - квітень 1945 рр. інколи фігурує число (V) 5) Волянюк С. Омелян Польовий - “Остап” ... - С. 29.. Інструкція крайового військового штабу (КВШ) УПА-“Захід” ч. 1 від 1 лютого 1944 р. визначала основні засади праці та підпорядкування командирів воєнних округ не тільки КВШ у військових справах, а й обласним провідникам ОУН - у політичних і теренових, та взаємовідносини з іншими референтурами ГДА СБУ - Ф. 13. - Спр. 376. - Т. 62. - Арк. 98.. У наказі КВШ УПА-“Захід” ч. 2 від 1 лютого 1944 р. зазначалося, що від 23 січня 1944 р. впроваджується схема побудови військових штабів ВО з розбудовою шести основних відділів. Окремі відділи штабу очолюють їх начальники, які підпорядковуються начальникові штабу. Командир ВО може мати при собі ад'ютанта та спеціальний відділ інспекторів чи відпоручників військового штабу Там само. - Арк. 95, 98.. Згідно з інструкцією КВШ УПА-“Захід” ч. 2 від 6 лютого 1944 р. організація військового штабу ВО, його відділів, підвідділів та відтинків повинна закінчитися 30 квітня 1944 р. Для реалізації цього завдання інструкція рекомендувала стягнути з теренової сітки усіх військовиків і вибрати між ними фахівців Там само. - Арк. 100..

Як зазначалося, першим командиром ВО 3 “Лисоня” призначено Омеляна Польового. До введення у склад Тернопільського обласного проводу він із травня 1943 р. командував вишкільним куренем УНС “Кривоніс І” у Дрогобицькій обл. ОУН. У члени ОУН вступив у 1932 р., упродовж вересня-листопада 1939 р. - провідник повітової екзекутиви Зборівщини. Восени перейшов у німецьку зону окупації і за наказом ОУН до квітня 1940 р. навчався в німецькій поліційно- розвідувальній школі в м. Закопане (сучасна Польща), а згодом, у 1940-1941 рр., очолював канцелярію (штаб ОУН у м. Краків) колишніх політичних в'язнів в Українському комітеті допомоги біженцям і полоненим. Для здобуття вишколу та військового досвіду у травні 1941 р. направлений в “Легіон ім. Степана Бандери” (“Спеціальний відділ «Нахтігаль»”) Дружин українських націоналістів (ДУН). Із розформуванням ДУН служив у 201 батальйоні охоронної поліції в Білорусії, де здобув перший підстаршинський ступінь - старший десятник. Після демобілізації, в кінці 1942 р., від проводу ОУН частини отримав старшинський ступінь четар (хорунжий). Повернувшись у Зборівщину на початку 1943 р., Омелян, за його ж спогадами, був призначений військовим референтом ОУН в Тернопільській обл. Згодом посадові обов'язки передав Дмитрові Росоловському, бо Провід ОУН залучив його до розбудови УНС на Дрогобиччині. Очоливши ВО 3 “Лисоня”, Омелян Польовий починає формувати військовий штаб воєнної округи, де передовсім використав членів окружних військових команд, які очолили одні з найважливіших відділів штабу. Про створення УПА в області, підготовку стрільців та бойові дії проти німецьких частин, а також про плани подальшої діяльності Омелян Польовий як військовий референт обласного проводу та командир округи “Лисоня” звітував весною 1944 р. у с. Тростянець Бережанського р-ну на засіданні обласного проводу ОУН Тернопільщини Іванові Шанайді Волянюк С. Омелян Польовий - “Остап” ... - С. 18, 20-22, 25-26, 34..

У першій половині 1944 р. для охорони обласного проводу та військового штабу, які практично упродовж німецької окупації діяли разом, згідно з протоколом допиту Михайла Осадца, була створена в Бережанській окрузі ОУН сотня під командуванням “Володька” Можливо, правильний псевдонім командира охоронної сотні - “Влодко”. ГДА СБУ - Ф. 13. - Спр. 372. - Т 1. - Арк. 18-19..

Посаду начальника (шефа) штабу ВО прийняв Володимир Якубовський (“Бондаренко”, “Стрийський”), який навчався в кадетській школі у Варшаві та закінчив її зі ступенем підхорунжого. У повідомленні про смерть В. Якубовського, виданому в підпіллі у 1948 р., зазначалося, що він продовжив навчання “у летунській школі, по відбуті якої був приділений, як підпоручник-пілот до летунського полку у Львові. По однорічній службі його усунено з війська тому, що нехотів, мимо категоричних домагань польського військового командування, змінити української національності.” Державний архів Тернопільської області (далі - ДАТО). - Ф. 3472. - Оп. 1. - Спр. 45. - Арк. 3.. За іншими даними, під час німецько-польської війни 1939 р. В. Якубовський перебував на посаді коменданта військового аеродрому в м. Познань, а після закінчення військових дій повернувся у м. Залізці Зборівського р-ну, де легалізувався перед радянською адміністрацією та влаштувався в місцеве поштове відділення і працював до приходу німецьких військ у 1941 р. Волянюк С. Омелян Польовий - “Остап” ... - С. 31.. У 1942 р. призначений членом повітової військової команди (ПВК) ОУН Зборівщини, а в 1943 - окружним організаційно-мобілізаційним (військовим) референтом Бере- жанщини. Варто зазначити, що в цитованому повідомленні про смерть посаду начальник штабу ВО 3 “Лисоня” В. Якубовський прийняв у грудні 1943 р. Проте з аналізу тогочасних документів УПА відомо, що наприкінці січня 1944 р. штаб ВО організував підстаршинську школу під його командуванням, а перебування на посаді окружного військового референта фіксується ще в березні. Ідентифікація В. Якубовського як члена штабу в документах фіксується з початком квітня 1944 р. Тому можна припустити, що у згаданий період (грудень-березень) ВШ ВО 3 “Лисо- ня” тільки формувався, а посаду начальника штабу запропоновано “Бондаренкові” Літопис УПА. Нова серія. - Т 20 ... - С. 452, 552, 565..

Оперативний (І) відділ військового штабу очолив Ілярій Лютий (“Дяченко”, “Роман”), колишній підстаршина польської армії. Після проголошення Акту відновлення Української держави у Львові 30 червня 1941 р. брав участь в організації підстаршинської школи в Поморянах. Ймовірно, в 1941 р. районний провідник ОУН Перемишлянщини, а наприкінці 1942 р. призначений повітовим військовим референтом Зборівщини. Конкретніших біографічних відомостей не виявлено. Проте відомо, що упродовж 1943 р. І. Лютий виконував обов'язки окружного організаційно-мобілізаційного (військового) референта ОУН Тернопільщини Літопис Української Повстанської Армії. - Т. 12. - С. 149, 295-296; Волянюк С. Омелян Польовий - “Остап” ... - С. 32.. Згідно з даними, поданими у протоколі допиту Євгена Липового д'Бакші, переведення “Дяченка” у штаб з посади окружного військового референта відбулося наприкінці грудня 1943 р. Літопис Української Повстанської Армії. - Торонто; Львів, 2006. - Т. 43: Боротьба з агентурою: Протоколи допитів Служби Безпеки ОУН в Тернопільщині 1946-1948. - Кн. 1 / [упоряд. П. Потічний]. - С. 460, 464.. За даними хроніки сотні “Буйні”, І. Лютий в січні 1944 р. у складі делегації від окружного проводу вітав із Різдвяними святами стрільців УПА в с. Козівка Тернопільського р-ну, а наприкінці лютого цього ж року очолив курінь у складі сотень “Буйні” та “Рубачі” Літопис УПА. Нова серія. - Т. 20 ... - С. 401-402.. Як співробітник штабу І. Лютий у документах фігурує з початку квітня 1944 р. Літопис УПА. Нова серія. - Київ; Торонто, 2008. - Т. 12: Воєнна Округа “Буг”. Документи і матеріали. 1943-1952. - Кн 1 / [упоряд.: В. Мороз, О. Вовк]. - С. 482..

Начальником розвідчого (ІІ) відділу призначений Іван Яцишин (“Беркут”, “Гордієнко”). Командував бойовою групою ОУН на Бережанщині під час повстання проти Польщі в часі німецько-польської та радянсько-польської війни 1939 р. Волянюк С. Омелян Польовий - “Остап” ... - С. 32.. Згідно з даними протоколу допиту Михайла Польового, Іван Яцишин у 1939 р. легалізувався перед радянською адміністрацією і займався за дорученням райспоживспілки м. Бережани організацією маслозаводу, а також продовжував виконувати обов'язки станичного провідника ОУН у с. Лісники Бережанського р-ну. З початком арештів членів ОУН І. Яцишин таємно переходить кордон та зупиняється в м. Краків. З початком німецько-радянської війни в 1941 р. перебуває при німецьких військових частинах як перекладач. Дійшов із німецькою армією до м. Кременчук Полтавської обл., звільнений зі служби, а в кінці 1942 р. прибув у м. Бережани. У червні 1943 р. обіймав посаду провідника ОУН в м. Бережани, згодом очолив розвідчу референтуру обласного проводу ОУН Тернопільщини ГДА СБУ - Ф. 13. - Спр. 372. - Т. 4. - Арк. 230.. Варто зазначити, що перебуваючи у Кракові, в 1939 р. І. Яцишин подав документи для вступу на заочну форму навчання медичного факультету Українського техніко-господарського інституту в Подєбрадах (сучасна Чехія). Ймовірно, через військові дії та участь у розбудові ОУН, згодом УПА, навчання так і не закінчив Мороз В. Особові справи студентів як джерело вивчення Українського визвольного руху / В. Мороз // Український визвольний рух. - Львів, 2011. - Зб. 15. - С. 190.. Член Тернопільської ПВК Володимир Качунь (“Бульба”, “Сич”) свідчив, що у с. Чортория (зараз с. Миролюбівка) Тернопільського р-ну в десятих числах лютого 1944 р. зустрівся з обласним провідником розвідки “Гордієнком”, від якого одержав інструкції на час стабілізації фронту. У свідченнях

Володимира Качуня є згадка, що в лютому 1944 р. у зв'язку з наближенням фронту в Тернопільській окрузі мала відбутися “обласна конференція військовиків”, однак через швидке наближення фронтової лінії її не вдалося провести Літопис Української Повстанської Армії. - Торонто; Львів, 2006. - Т 44: Боротьба з аґентурою: Протоколи допитів Служби Безпеки ОУН в Тернопільщині 1946-1948. - Кн. 2 / [упоряд. П. Потічний]. - С. 269..

Відділ тилу (постачання) (ІІІ) військового штабу ВО 3 “Лисоня”, згідно із спогадом О. Польового, перебрав “Шершень” - колишній вчитель Грещук Г Як “поставала” УПА на Тернопіллі. Спогади командира Третьої ВО “Лисоня” групи повстанських військ УПА-Захід поручника “Остапа” (Омеляна Польового) / Г. Грещук // Тернопіль вечірній. - 1992. - 14 жовтня.. Ймовірно, в цьому спогаді мається на увазі Дмитро Пархуць, уродженець с. Лучинці Рогатин- ського р-ну Івано-Франківської обл., який у міжвоєнний період закінчив гімназію і працював вчителем у Рогатинській торгівельній школі, де розбудовував клітини ОУН. Згодом вступив на навчання в Яґеллонський університет (м. Краків), де очолив правничу секцію Української студенської громади. У 1941 р. повернувся на Рогатинщину і продовжував працювати відповідно до завдань ОУН. У квітні 1944 р. виступив з промовою перед сотнею “Сіроманці”, яку відправляли в рейд територією Львівської воєнної округи “Буг”. У вересні 1945 р. при переході р. Гнила Липа біля с. Бабухів Рогатинського р-ну його важкопоранено, через що згодом помер Рогатинці в боротьбі за волю / [упоряд. В. Мельник]. - Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2005. - С. 494-495, 501-502; Новіцька Ю. Українські студентські організації в Кракові за часів Австро- Угорської монархії та Другої Речі Посполитої / Ю. Новіцька // Вісник Київського національного лінгвістичного університету. Серія “Історія. Економіка. Філософія”. - 2009. - N° 15. - С. 1-28..

Начальником організаційно-персонального (IV) відділу призначено обласного організаційно-мобілізаційного референта ОУН Тернопільщини Дмитра Ро- соловського, про якого мовилося вище. Походив із с. Чесники Рогатинського р-ну Івано-Франківської обл., наприкінці 1930-х років став членом “Юнацтва” ОУН Літопис УПА. Нова серія. - Т 20 ... - С. 703.. Військовий референт ОУН Західних українських земель (ЗУЗ) Лука Павлишин (“Вовк”, “Климчук”) у спогаді, критикуючи антивійськову діяльність крайового проводу, наводить дані, що стосуються, ймовірно, Дмитра Росоловського: “Не дивно, що військове навчання велося погано. Обласним Тернопільським військовиком, наприклад, був призначений хлопець, що мав двадцять один рік і не служив ще у жодному війську. Йому ж належало, в разі потреби, командувати дивізією чи корпусом. Не сильніші за знаннями та досвідом були й інші обласні [військові] референти.” Щегяюк В. “Як роса на сонці”. Політичний роман-хроніка, написаний на основі спогадів колишнього діяча ОУН-УПА Л. С. Павлишина / В. Щеглюк. - Львів, 1992. - С. 92.. За даними П. Мірчука та Л. Шанковського командир “Чугайстир” на межі 1943-1944 рр. був організатором та командиром сотні “Рубачі” Мірчук П. Українська Повстанська Армія. 1942-1952 / П. Мірчук. - Мюнхен: Ціцеро, 1953. - С. 245; Шанковський Л. УПА на Підгаєччині (Причинки до історії В.О. ч. ІІІ “Лисоня”) / Л. Шанковський // Підгаєцька земля: історико-мемуарний збірник. - Дітройт: Головний комітет підгайчан, 1980. - С. 258..

Політично-виховна робота у ВО 3 “Лисоня” до травня 1944 р., виходячи зі звітів, не велась на належному рівні, проте зі створенням політвиховного (VI) відділу при військовому штабі його члени приступили до розгортання політвиховного апарату. Розбудовувати політвиховний відділ доручено Бережанському окружному референту пропаганди ОУН Іванові Гуменюку (“Архип”, “Сум”), який у травні 1944 р. приступив до виконання обов'язків Літопис УПА. Нова серія. - Т 20 ... - С. 347; Волянюк С. Омелян Польовий - “Остап”... - С. 32.. У звіті редакційно-видавничого осередку “Зелений гай” (Головний осередок пропаганди ОУН) “Архип” на посаді політвиховника ВО “Лисоня” фігурував вже наприкінці травня 1944 р. Мороз В. Підпільна Українська Інформаційна Служба / В. Мороз // Народознавчі зошити. - 1999. - Зош. 1(25). - С. 69.. На цій посаді І. Гуменюк організував школу (курси) для політвиховників УПА, яка тривала з червня по липень 1944 р., а згодом, у вересні, для стрільців УПА розпочав випуск військово-політичного часопису “Голос УПА” Літопис УПА. Нова серія. - Т 20 ... - С. 348-354, 363.. Петро Кекіш (“Роман”) згадував, що на Бережанщині при штабі О. Польового діяли спільно обласна референтура пропаганди, яку очолював Йосип Поздик (“Євген”), та військова, яку очолював Іван Гуменюк (“Сум”): “Обі групи часто виїжджали на села і виступали на мітингах, різних святкуваннях та всяких інших зібраннях. їздили і по сотнях і там проводили всякі лекції і бесіди, знайомили стрільців з подіями на Україні і в світі. Військова референтура [пропаганди] була тісно зв'язана з радіо пунктом. Систематично кожного дня хтось один з тої служби приходив до радистів, вислуховував по радіо чергову інформації з багатьох країн і знайомив з нею штаб. Тут ця інформація опрацьовувалася і відтак розповсюджувалась по сотн[ях], а при нагоді і по окружних селах” Кекіш П. По свіжих слідах минулого / П. Кекіш. - Тернопіль: Збруч, 1993. - С. 25-26..

За згаданою інструкцією КВШ УПА-“Захід” ч. 2 від 6 лютого 1944 р. такі відділи штабу, як розвідчий, тилу, організаційно-мобілізаційний та вишкільний, треба розбудувати, бо вони повинні мати у своєму складі ще підвідділи та відтинки: розвідчий - більшовицький, польський, німецький, український, господарчий та політичний відтинки; відділ тилу - озброєння, виряду, харчовий, транспорту, санітарний, ветеринарний і механічно-технічний; організаційно-мобілізаційний відділ - організаційний, персональний, мобілізаційний та зв'язку; вишкільний - піхоти, кавалерії, артилерії (легкої, протитанкової, протиповітряної), зв'язку, видавничий і тиловий ГДА СБУ - Ф. 13. - Спр. 376. - Т. 62. - Арк. 100.. Але чи розбудовували ці відділи на сьогодні невідомо, адже основними причинами, які заважали формуванню ВШ ВО, були передовсім підпільні умови діяльності, постійні переміщення членів штабу, брак військових кадрів та різкий і водночас затяжний перехід німецько-радянського фронту з лютого по липень 1944 р.

Не виявлено даних щодо вишкільного (V) відділу військового штабу. Попри всю його організаційну діяльність, невідомо, хто саме керував ним та названими підвідділами. Відомо, що штаб ВО 3 “Лисоня” пробував організувати артилерійські, кінні відділи та підрозділ бронемашин, а також відомо, що упродовж 1944-1945 рр. відбувалися випуски підстаршинських шкіл. Можливо, що через брак старшин ці посади були вакантними або об'єднувалися під спільним керівництвом інших членів штабу.

Варто відзначити, що при військовому штабі, ймовірно, вводилася посада секретаря. Зі створенням ВШ на неї призначили Романа Брунця (ймовірно, “Бродяга”), який в 1941 р., ймовірно, був членом повітового проводу Бережанщини та якого заарештовувала німецька поліція Савчук В. За світлом ідеї / В. Савчук // Бережанська гімназія. Сторінки історії. Ювілейна книга / [упоряд. і ред. Н. Волинець]. - Бережани; Тернопіль: “Джура”, 2007. - С. 523.. У зізнанні Р. Брунець свідчив, що з приходом німецьких військ закінчив середню школу в Бережанах, а згодом, до жовтня 1942 р. працював продавцем у магазині взуття. Опісля покинув роботу і переїхав до Львова до родичів, де його спіймала німецька поліція і вивезла на працю у глиб Генерал Губернаторства. Працював сторожем військових магазинів у м. Седльце, Радом, Варшаві (сучасна Польща) тощо. Пішов у лютому 1944 р. у відпустку і до праці більше не повернувся, а в березні перейшов у лави УПА, де став секретарем при штабі ВО “Лисоня”. У травні 1944 р. переведений у склад інструкторів при підстаршинській школі Архів управління Служби безпеки України у Тернопільській області (далі - Архів УСБУ ТО). - Ф. 6. - Інв. ж. 9. - Спр. 18210. - Арк. 4-5.. Також за неперевіреними даними відомо, що особистим писарем командира ВО 3 “Лисоня” був Степан Фуглевич із с. Боршів Перемиш- лянського р-ну Львівської обл. Волянюк С. Омелян Польовий - “Остап” ... - С. 33..

Необхідно зазначити, що всі члени ВШ ВО 3 “Лисоня” брали участь у керівництві військовими підрозділами армії. Так, командир воєнної округи Омелян Польовий у липні-вересні 1944 р. командував куренем та загоном УПА і 27 вересня отримав поранення в бою біля хутора Альбанівка, що належить до с. Нетерпин- ці Зборівського р-ну. Володимир Якубовський у травні 1944 р. очолив курінь, у липні - групу, з якою рейдував територією ВО 4 “Говерля”, а наприкінці вересня очолив загін групи “Лисоня”, де виконував обов'язки шефа штабу та заступника командира. І. Лютий на чолі куреня проводив рейди по терені ВО “Лисоня” та спільно з В. Якубовським докладали значних зусиль для формування нових підрозділів УПА. Іван Яцишин із липня по жовтень 1944 р. також рейдував з куренем південною частиною воєнної округи. Іван Гуменюк поряд із діяльністю у штабі упродовж липня-вересня 1944 р. виконував обов'язки політвиховника в курені та загоні командира “Остапа”. Роман Брунець у липні-серпні 1944 р., ймовірно з частиною підстаршинської школи, перебував при курені “Бондаренка”, а з 12 вересня переведений інструктором у новосформовану сотню “Риболовці”. 9 січня 1945 р. потрапив у полон та пішов на співпрацю, за що у вересні знищений СБ ОУН Архів УСБУ ТО. - Ф. 6. - Інв. ж. 9. - Спр. 18210. - Арк. 5; Літопис УПА. Нова серія. - Т. 20. - С. 688, 690, 697, 701, 708-709..

Незважаючи на проведену організаційну та військову діяльність військового штабу на території воєнної округи, обласний провід ОУН Тернопільщини у звіті від 5 вересня 1944 р. констатував: “Звітів про роботу ВШ ВО не одержано. На основі власних спостережень та думок провідних членів можна ствердити, що військова справа. не поставлена на належному рівні. Це докладно виказалося при переході фронту, що дозволяє нам сьогодні висловитися більш об'єктивно про дійсний стан наших досягнень у військовій ділянці.” Там само. - С. 621..

Роботу військового штабу ВО 3 “Лисоня” та діяльність обласного проводу ОУН у жовтні-листопаді 1944 р. перевіряли крайовий провідник ОУН ЗУЗ Роман Кравчук (“Петро”), військовий референт цього проводу та командир УПА- “Захід” Василь Сидор (“Конрад”, “Шелест”) і керівник політвиховного відділу

КВШ УПА-“Захід” Петро Федун (“Волянський”). Зокрема двоє останніх 3 жовтня 1944 р. приймали присягу відділів УПА на вірність Україні у слов'ятинському лісі. У листопаді провідників референтур обласного проводу викликали на нараду в ліс поблизу с. Криве Козівського р-ну. Нарада відбувалася упродовж трьох днів за участю представників крайового проводу ОУН. Військову референтуру ОУН області та командування ВО 3 “Лисоня” на зібранні представляв Володимир Якубовський, адже Омелян Польовий перебував в цей час на лікуванні і чекав подальших розпоряджень командування УПА-“Захід”, оскільки Василь Сидор відсторонив його від обов'язків командира ВО 3 “Лисоня” ГДА СБУ - Ф. 6. - Спр. 75075 ФП. - Т. 2. - Арк. 98-103; Волянюк С. Омелян Польовий - “Остап” ... - С. 50..

У 1945 р. військовий штаб ВО 3 “Лисоня” зазнав значних змін. Командування воєнною округою замість О. Польового, якого у квітні 1945 р. перевели у КВШ УПА- “Захід”, прийняв колишній Тернопільський обласний, а з листопада 1944 р. Подільський крайовий провідник ОУН Іван Шанайда (“Степанович”, “Степанівський”). Як зазначається у повідомлені про смерть І. Шанайди: “Він перейшов величний ріст - Він від 17 років член Організації, 1935 р. районовий провідник ОУН Бережанщини, в 1940 р. повітовий Скалатщини, в 1941 р. окружний Тернопільщини, в 1942 р. Обласний Тернопільської Області і врешті, в 1944 р. Краєвий Провідник [Подільського краю]... ” Архів УСБУ ТО. - Ф. 6. - Інв. ж. 9. - Спр. 1074, пакет 1. - Арк. 168а.. Варто наголосити, що “Степанович”, підписуючи документи штабу Подільської ВО 3 “Лисоня” спільно з начальником штабу Володимиром Якубовським, як командир ВО не виконував обов'язків військового референта крайового проводу Літопис УПА. Нова серія. - Т 20 ... - С. 66, 652, 704, 708.. Фактично, всією військовою працею у краї керував В. Якубовський.

Для прикладу, радянські органи констатували, що 8 вересня 1945 р. у лісовому масиві на межі між Кременецьким і Вишневецьким р-нами виявлена криївка, в результаті облави у ній застрілився сотенний “Крига” та потрапив у полон сотенний політвиховник Олександр Ухневич (“Сашенько”). При них виявлено призначені на ці посади документи за підписом шефа штабу 3 ВО “Бондаренка” з повідомленням, що їм обом присвоєно старшинські ступені хорунжих. Скеровувались вони до командира тактичного відтинка (ТВ) “Північ” Василя Шепети (“Чорний”) ГДА СБУ - Ф. 13. - Спр. 372. - Т. 69. - Арк. 46..

Начальника оперативного (І) відділу військового штабу І. Лютого після невдалого наступу на районний центр Козова 28 серпня 1944 р., де отримав поранення, та розгрому проти ночі на 5 вересня куреня новобранців під с. Вулька Бережанського р-ну, звільнено від обов'язків курінного. Проте в повстанських документах є згадка, що І. Лютий весною знову виконував обов'язки курінного, а наприкінці березня 1945 р. передав підрозділ Богданові Федику (“Крук”) Літопис УПА. Нова серія. - Т 20 ... - С. 482, 506, 560, 627-629.. Омелян Польовий згадував, що “Роман” у квітні 1945 р. був учасником наради, яка відбувалася у с. Бишки Козівського р-ну за участі командира УПА-“Захід” Василя Сидора, командира ВО “Буг” Василя Левковича (“Вороний”, “Чернець”) та членів штабу ВО “Лисоня” Волянюк С. Омелян Польовий - “Остап” ... - С. 51.. Ймовірно, після цієї наради І. Лютого звільнено з УПА. Відтак повернувся додому, де самотужки переховувався в підпіллі, а 23 серпня 1950 р.

загинув у бою під час облави на с. Віцинь (зараз с. Смереківка) Перемишлянсько- го р-ну Львівської обл. Літопис УПА. Нова серія. - Т 20 ... - С. 697..

У цих спогадах мовиться й про Григорія Ґоляша (“Бей”) як члена військового штабу ВО “Лисоня”. У протоколі допиту Г Ґоляш свідчив, що, дезертирувавши з дивізії СС “Галичина”, влітку 1944 р. приїхав у с. Бишки Козівського р-ну, де у вересні відновив зв'язок з обласним провідником Тернопільщини Іваном Шанайдою, який “доручив [йому] вести військову підготовку”, а на весні 1945 р. призначив організаційним референтом обласного проводу Літопис УПА. Нова серія. - Київ; Торонто, 2011. - Т 15: Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1946-1952. - Кн. 2 / [упоряд.: С. Власенко, С. Кокін, В. Лозицький]. - С. 272-273.. На цей момент не виявлено документів, які б могли підтвердити чи спростувати таке твердження.

Наказом по військах УПА-“Захід” ч. 12 від 28 квітня 1945 р. розформовано розвідчий (ІІ), тиловий (ІІІ) відділи військових штабів та не діяльно спроможні військові підрозділи. Також цим наказом ліквідовано організаційно-мобілізаційні референтури, а їх працівників розподілено по відділах УПА ГДА СБУ - Ф. 13. - Спр. 372. - Т 23. - Арк. 104..

Керівник організаційно-персонального (IV) (мобілізаційного) відділу Дмитро Росоловський відповідно до наказу ВО 3 “Лисоня” від 30 січня 1945 р. одержав доручення очолити третю групу (ймовірно, Тернопільську) військ згідно з внутрішнім військово-територіальним устроєм ВО. Командування ВО “Лисоня” не мало інформації про те, що “Чубенко” загинув у бою 24 січня 1945 р. під час облави в с. Козівка Тернопільського р-ну. Згодом виконувачем обов'язків начальника IV відділу ВШ призначили Івана Яцишина, який, ймовірно, упродовж лютого-квітня 1945 р. (до ліквідації розвідчого (II) відділу) поєднував працю у двох відділах у штабі Літопис УПА. Нова серія. - Т 20 . - С. 62, 73, 703, 709.. Про діяльність “Гордієнка” та особисту зустріч із ним у с. Великі Чорнокінці Чортків- ського р-ну залишив спогад командир сотні Костянтин Гіммельрайх (“Шелест”, “Кий”), призначений командиром “над колишнім загоном” Ярослава Білинського (“Бистрий”, “Сумний”): “.зустріли начальника мобілізаційного відділу Третьої тернопільської воєнної округи УПА «Гордієнка». Цей начальник мобілізаційного відділу таки досить порядно здивував мене, прибувши на зустріч саньми панського типу, закутаний по самі вуха в хутряну шубу та в шапці архаїчного стилю. Проте «Гордієнко» виявився дуже симпатичною людиною, не дивлячись на свій аля- боярський вигляд. Він відразу поінформував мене, що з решток загону «Бистрого» навряд чи вдасться сформувати бодай порядну сотню.” Літопис Української Повстанської Армії. - Торонто, 1987. - Т 15: Кость Гіммельрайх: Спогади командира відділу особливого призначення “УПА-Схід” / [ред. Є. Штендера]. - С. 222..

З травня по 15 липня 1945 р. І. Яцишин виконував обов'язки командира ТВ “Південь”. 15 серпня 1945 р. учасник військової наради командирів ВО “Лисоня” у слов'ятинському лісі, ймовірно, ще як командир ТВ. На нараді були начальник штабу Володимир Якубовський, командир ТВ “Північ” Іван Кедюлич (“Довбня”), курінні командири - Петро Хамчук (“Бистрий”), Іван Матвіїв (“Левко”), Григорій Ковальчук (“Ворон”) та кілька сотенних командирів. Тоді ж ознайомлено командирів із рішенням Бюро Проводу ОУН та Головного військового штабу (ГВШ) УПА про розформування відділів УПА рівня група-курінь та підпорядкування територіальним проводам ОУН. “Гордієнко” та “Довбня”, якого радянські органи помилково вважали членом штабу ВО “Лисоня”, на світанку 30 серпня 1945 р. потрапили в засідку біля с. Лісники Бережанського р-ну, де й загинули Літопис УПА. Нова серія. - Т. 20 ... - С. 66, 650..

Івана Гуменюка в жовтні 1944 р. переведено у політвиховний (VI) відділ КВШ УПА-“Захід”, а на його місце призначено Ілярія Сказінського (“Крига”, “Богданович”), який з кінця червня 1944 р. добре зарекомендував себе на посаді політвиховника в курені Ілярія Лютого, а згодом, із 12 вересня - Дмитра Карпенка (“Лютий”, “Яструб”). Відомо, що І. Сказінський вступив у члени ОУН у лютому 1939 р. та під псевдо “Кутний” виконував обов'язки станичного в с. Мшана Зборівського р-ну до серпня 1941 р. Згодом, до червня 1942 р., - підрайонний провідник, а до кінця цього ж року - організаційний референт ОУН районного проводу. До серпня 1943 р. виконував обов'язки пропагандиста у Зборівському повітовому проводі, потім став заступником окружного референта пропаганди Бережанщини, а з червня 1944 - окружним референтом пропаганди ГДА СБУ - Ф. 13. - Спр. 372. - Т. 92. - Арк. 2-5.. У звіті Бережанського окружного осередку пропаганди є згадка: “.. .з днем 22 серпня 1944 р. окр[ужний] провідник передав мені [Світозару (Микола Шаблій)] тимчасову керму Окр[ужного] осеред[ку] пропаганди на місце тимчасової неприсутнього дійсного її шефа др. Криги.” ЦДАВО. - Ф. 3833. - Оп. 1. - Спр. 149. - Арк. 7..

Від початку 1945 р. секретарем (машиністкою) при командирові воєнної округи та начальникові штабу Володимирові Якубовському працювала Теодозія Гуляк, дівоче прізвище Підгайна (“Дарка”), дружина Юліана Гуляка. Загинула у криївці підчас облави 21 січня 1947 р. на хуторах с. Гаї Шляхтинецькі Тернопільського р-ну Літопис Української Повстанської Армії. - Торонто, 1985. - Т. 11: Тернопільщина: список упавших героїв української революції в боротьбі з московсько-більшовицьким окупантом за час від 13 березня 1944 р. до 31 грудня 1948 р. / [упоряд. Є. Штендера]. - С. 19.. У лютому 1945 р. співробітником штабу ВО 3 “Лисоня” призначили аптекаря при Українському червоному хресті (УЧХ) Тернопільської обл. ОУН Григорія Друля (“Луговий”, “Славко”), який з другої половини 1944 р. займався забезпеченням відділів УПА медичним персоналом та ліками ГДА СБУ - Ф. 6. - Спр. 75075 ФП. - Т 2. - Арк. 71-73, 75-81, 85; Содоль П. Українська Повстанча Армія, 1943-49. Довідник ІІ ... - С. 32.. Зі звіту ВО 3 “Лисоня” від 8 лютого 1945 р. відомо, що санітарний (медичний) відділ штабу для кожного відділу розробив та розіслав книги стану ліків й обліку хворих Літопис УПА. Нова серія. - Т 20 ... - С. 265..

Охоронець при організаційно-мобілізаційному відділі КВШ УПА-“Захід” Володимир Андрухів (“Андрій”, “Тур”) стверджував, що лікарем ВО 3 “Лисоня” призначено Костянтина Фенчина (“Каяф”), якого в січні 1945 р. арештували працівники НКВС. Дані В. Андрухіва підтверджує у свідченнях секретар ВШ ВО 3 “Лисоня” Роман Брунець. Щоправда, сам К. Фенчин при арешті вказав свою посаду як “окружний шеф медицин ОУН” ГДА СБУ - Ф. 2. - Оп. 89 (1951). - П. № 15. - Арк. 8; ГДА СБУ - Ф. 13. - Спр. 372. - Т 3. - Арк. 204; Архів УСБУ ТО. - Ф. 6. - Інв. ж. 9. - Спр. 18210. - Арк. 7..

У наказі ГВШ УПА ч. 3 від 10 жовтня 1945 р. є згадка про присвоєння 31 серпня 1945 р. лікарю Богданові Савці (“Софрону”) старшинського ступеня сотника з локалізацією - лікар ВО “Лисоня” Літопис УПА. Нова серія. - Т 20 ... - С. 142.. У цьому наказі, ймовірно, міститься помилка, яку підзвітні відділи КВШ УПА-“Захід” та ВШ ВО 3 “Лисоня” передрукували. Доктор “Софрон” восени 1944 р. був скерований з ВО 2 “Буг” у Бережанщину, де працював викладачем на курсах лікарів. Тоді ж з'явилася за його підписом санітарна інструкція ч. 1 від 11 жовтня 1944 р. ГДА СБУ - Ф. 13. - Спр. 376. - Т 61. - Арк. 42-43.. Із 1945 р. він працював над створенням посібників з медицини для УПА. Це свідчить про те, що його перевели на посаду лікаря у КВШ УПА-“Захід” Літопис УПА. Нова серія. - Т 12 ... - С. 644-645.. Малоймовірно, що з розформуванням референтур крайового проводу ЗУЗ, зокрема й УЧХ, його направили на Тернопільщину, де він після Григорія Друля, який потрапив у полон 2 травня 1945 р. очолив санітарний (медичний) відділ при військовому штабі ВО.

З другої половини 1945 р., згідно з радянськими документами, почотом начальника штабу ВО “Лисоня” командував “Грабар”, переведений з польової жандармерії сотні “Сірі Вовки” або куреня Петра Хамчука. У липні 1946 р. ліквідований підрозділом МВС у лісі біля с. Тростянець Бережанського р-ну ГДА СБУ - Ф. 2. - Оп. 89 (1951). - П. № 44. - Арк. 95..

При кінці 1945 р. у першій половині 1946 р. відділи ВО 3 “Лисоня” зазнали значних втрат як у командному, так і в лінійному складі. Однією з причин була т. зв. “Зимова блокада”, що тривала з січня по квітень 1946 р. та проводилась у зв'язку із виборами до Верховної Ради СРСР Літопис УПА. Нова серія. - Т 20 ... - С. 67.. Поряд із цим, для виявлення та ліквідації поодиноких членів військового штабу ВО 3 “Лисоня” та команд ТВ заходами МВС у Тернопільській обл. 3 січня 1946 р. заведено агентурно-розшукову справу під криптонімом “Мертвецы” ГДА СБУ - Ф. 2. - Оп. 89 (1951). - П. № 44. - Арк. 10..

26 березня 1946 р. командир воєнної округи УПА “Лисоня” та провідник Подільського краю ОУН Іван Шанайда з дружиною Юстиною загинули у криївці під час облави в с. Криве Козівського р-ну. Новопризначений крайовий провідник “Поділля” Осип Безпалко (“Андрій”, “Задорожний”), за відомими на сьогодні документами, не брав участь у роботі військового штабу, а Володимир Якубовський накази штабу підписував сам, при цьому зазначаючи попередню посаду - начальник штабу ВО. Керувати політвиховним (VI) відділом при штабі групи “Лисоня” продовжував Ілярій Сказінський. Посади зверхників інших відділів військового штабу ВО, очевидно, були вакантними Літопис УПА. Нова серія. - Т 20 ... - С. 66-67, 69, 167, 179, 181, 186, 650-653..

З другої половини 1946 р. більшість підрозділів ВО “Лисоня” були розформовані, а стрільці, підстаршини та старшини відділів (сотень, чот) УПА вливалися до лав збройного підпілля ОУН, яке стало основною формою національно-визвольного руху спротиву в Україні. УГВР своїми рішеннями надала підпіллю певних ознак війська, тобто для членів підпілля введено ступені, поширено військові нагороди тощо. У зв'язку з цим, в серпні 1946 р. Ілярія Сказінського перевели до організаційного референта крайового проводу Івана Прокопишина (“Бурлан”), де доручили систематизувати у хронологічному порядку діяльність УПА на території Тернопільської обл. Так, підпілля створило на основі денних наказів та окремих описів боїв і рейдів низку історій військових підрозділів повстанської армії. У подальшому Ілярій Сказінський з липня-серпня 1948 р. до жовтня 1949 р. працював організаційним референтом Чортківської округи, а в жовтні 1949 р. її очолив. На посаді окружного провідника перебував до арешту 2 травня 1951 р., а згодом, 28 жовтня 1951 р., у м. Чортків публічно був страчений через повішання ГДА СБУ - Ф. 13. - Спр. 372. - Т 92. - Арк. 5; СодольП. Українська Повстанча Армія, 1943-49. Довідник ІІ ... - С. 87..

На 1947 р. згідно зі вже згаданою справою “Мертвецы” у розшуку перебували к-р ТВ “Південь” Петро Хамчук, начальник штабу Володимир Якубовський та Ілярій Сказінський ГДА СБУ - Ф. 2. - Оп. 89 (1951). - П. № 44. - Арк. 10.. Лев Шанковський у праці про причинки до історії УПА на Підгаєччині подає, що фактично ВО 3 “Лисоня” згідно з наказами ГВШ УПА перестала існувати 30 червня 1947 р. Інструкції для широкої реорганізації УПА й підпілля ОУН були схвалені ще у травні 1945 р., але запланованих заходів (демобілізації УПА, формування збройного підпілля за функційною, а не територіальною основою) неможливо було провести Шанковський Л. УПА на Підгаєччині (Причинки до історії В.О. ч. ІІІ “Лисоня”). - С. 264.. Цю тезу вважаємо помилковою, адже в наказах ГВШ УПА рішення про ліквідацію ВО 3 “Лисоня” не виявлено. Можна стверджувати, що діяльність відділів УПА та військового штабу групи “Лисоня” як самостійної військової одиниці фактично припинилися влітку 1947 р. зі смертю 17 червня біля с. Вівся Козівсько- го р-ну під час прориву з облави Володимира Якубовського та 3 серпня в с. Теляче Підгаєцького р-ну під час бою у криївці Осипа Безпалка. У цей період розформовано та переведено у збройне підпілля останні військові підрозділи УПА ВО 3 “Лисоня” Літопис УПА. Нова серія. - Т 20 ... - С. 687, 708..

У наказі головного командира УПА ч. 5 від 14 жовтня 1952 р. формальними командирами ВО “Лисоня” названі шеф штабу воєнної округи Володимир Якубовський та крайовий провідник Подільського краю Осип Безпалко ГДА СБУ - Ф. 13. - Спр. 376. - Т. 61. - Арк. 208-209..

У повідомленні про смерть О. Безпалка, виданого від імені Подільського крайового проводу та командування ВО “Лисоня”, хоч і не зазначалася участь у керівництві воєнної округи чи військовому штабі, проте названо основні здобутки в організаційній та військовій сферах. Так, щодо останньої зазначалося, що він з лютого 1940 р. на посаді окружного провідника ОУН Золочівщини активно розбудовував підпільну сітку ОУН та організував низку організаційних і військових вишкільних курсів, які підготовили чималу кількість організаторів та військовиків, практично для всіх Північно-західних українських земель (ПЗУЗ) Марчук І. Ліквідація радянськими карально-репресивними органами Подільського крайового проводу ОУН (1945-1952) ... - С. 204.. У грудні 1939 - березні 1940 р. О. Безпалко перебував у Кракові та навчався у старшинській школі ОУН ім. Є. Коновальця, ймовірно, після закінчення якої значно активізував діяльність військової сітки Золочівщини Літопис УПА. Нова серія. - Київ; Торонто, 2012. - Т. 21: Ярослав Старух. Документи і матеріали / [упоряд. В. Мороз]. - С. 73.. Із початком німецько-радянської війни в червні 1941 р. він спільно з похідними групами ОУН дістався Кіровоградщини та Донбасу, де активно розбудовував організацію. Із цитованого повідомлення про смерть відомо, що з 1942 р. О. Безпалка призначили обласним провідником на терені Кіровоградщини. У Чигиринщині (Холодноярщині) й Уманщині створив добре вишколену мережу ОУН, яка керувала всіма виступами й акціями проти німецької влади. У підпільній брошурі ОУН “Книга фактів терору німецьких і большевицьких окупантів.” зазначалося, що влітку 1943 р. “в містах Слов 'янськ, Краматорськ та ін. німці, повернувши, перевели арештуванняукраїнських самостійників за те, що перед їх відворотом були розкинені самостійницькі листівки... рівно ж [арештували] одного з організаторів українського самостійницького руху в Донбасі «Остапа» [Осип Безпалко]. Арештованих вивезли до Горлівки. Тут «Остап», по недовгих намаганнях утечі, таки вирвався з тюрми при помочі місцевої дівчини- революціонерки й обоє добилися у Холодноярщину, де «Остап» зайнявся організацією відділів УПА”⁷⁶. У другій половині 1943 р. О. Безпалко введений у краєвий провід Південно-східних українських земель (ПСУЗ). Він зайнявся формуванням перших військових підрозділів УПА. Б. Чорномаз подає, що діяльність “Остапа” на Уманщині фіксується ще осінню 1944 р.: “Опинившись на території Румунії, якимось чином, використовуючи зв 'язки ОУН з румунськими льотчиками перелетів фронт і мав на меті приземлитися на парашуті десь в районі Умані. Але пілот трохи помилився... ”⁷⁷. Осип Безпалко з невідомим товаришем приземлилися неподалік Кіровограда. Під час приземлення від удару зламав ногу. За тиждень обоє дісталися до уманських підпільників, а 17 жовтня 1944 р. вирушили, ймовірно, в Західну Україну. Також необхідно зазначити, що О. Безпалко за розбудову підрозділів УПА та мережі ОУН на території Центральної України одержав, ймовірно, від командування УПА старшинський ступінь поручника. У ВО 3 “Лисоня” ні один військовий командир, ні член ВШ чи командир ВО не розпочинав діяльності з таким високим старшинським ступенем⁷⁸.

Починаючи з 1948 р., керівництво Подільського краю від імені УПА, а саме ВО 3 “Лисоня”, формально вирішувало питання про нагородження підпільників та підвищення їх у ступенях. Вже в пізнішому наказі ГВШ УПА ч. 2 від 3 вересня 1949 р. зазначено, щоби з кінцем 1949 р. тимчасово припинити діяльність усіх підвідділів і штабів УПА, а для введення списків піднесених у ступенях та відзначених нагородами залишити представників організаційно-персонального (мобілізаційного) відділу (IV) ГВШ УПА ГДА СБУ - Ф. 13. - Спр. 376. - Т 84. - Арк. 218. Чорномаз Б. Діяльність національно-патріотичного підпілля на Уманщині у 1941-1945 рр.: монографія / Б. Чорномаз. - Умань: Уманське видавничо-поліграфічне підприємство, 2002. - С. 118. Марчук І. Ліквідація радянськими карально-репресивними органами Подільського крайового проводу ОУН (1945-1952) ... - С. 204; Чорномаз Б. Діяльність національно-патріотичного підпілля ... - С. 118-120. ГДА СБУ - Ф. 13. - Спр. 376. - Т 60. - Арк. 271.. Відповідно, чи залишалися працівники організаційно- персонального відділу у воєнних округах УПА, наразі не встановлено.

Фактично в 1947-1950 рр. обов'язки командира ВО “Лисоня” виконував провідник Подільського краю Василь Бей (“Гулий”, “Улас”, “Вадим”), який від червня 1945 до 1947 р. очолював крайову референтуру пропаганди ОУН Подільського краю. З наявної інформації відомо, що В. Бей у 1941 р. навчався в підстаршинській школі ОУН у Поморянах. Під час навчання в Бережанській гімназії у 1942 р. обійняв пост повітового провідника “Юнацтва” Підгаєччини, а відтак окружного провідника “Юнацтва” Бережанщини. Згодом обіймав пост обласного референта “Юнацтва” ОУН Тернопільщини. Із розформуванням Юнацтва влітку 1944 р. Василь Бей перейшов на працю в обласний провід ОУН Тернопільщини. Щоправда, його функції точно невідомі. Одні джерела вказують, що він виконував обов'язки заступника обласного провідника, інші - що працював у референтурі пропаганди. На початку квітня 1945 р. проводив на Підгаєччині вишкіл пропагандистів, а у квітні 1945 р. тимчасово призначений окружним провідником ОУН Чортківщини, оскільки тоді проводилася внутрішня реорганізація структури ОУН. На посаді командира ВО 3 “Лисоня” та провідника Подільського краю, ймовірно, перебував до свого арешту в лютому 1951 р., бо останній відомий документ, підписаний від імені воєнної округи, датований 23 грудня 1950 р. Погодившись на співпрацю, повернувся в підпілля, де зізнався в арешті й був реабілітований рішенням Проводу ОУН від 15 травня 1952 р. 23 травня цього ж року в облаві на ліси біля с. Чернихів Зборівського р-ну загинув у бою Мороз В. Повстанці Підгаєччини: маловідоме і невідоме ... - С. 246-249..

Так, радянські органи безпеки знищили все командування групи “Лисоня”. Проте воєнна округа, як і вся УПА, формально своєї діяльності не припинила й окремі осередки збройного підпілля діяли до середини 1960-х років, а останні повстанці вийшли із нього лише після проголошення Україною незалежності.

Отже, розкриття питання кадрового складу військового штабу воєнної округи УПА “Лисоня” залишається доволі непростим завданням через недостатню джерельну базу, зокрема через малу кількість документів ОУН та УПА. Основними причинами, які заважали формуванню ВШ ВО, були передовсім брак військових кадрів і їх кваліфікаційно-організаційний рівень, підпільні умови діяльності та затяжний перехід німецько-радянського фронту, що тривав із лютого по липень 1944 р. Ці причини внесли значні зміни у структурно-кадрову побудову штабу ВО, в результаті яких командування “Лисоні” змушене було пристосовуватися до реалій часу, щоб організувати повстансько-партизанську діяльність бойової одиниці.

кадровий український повстанський армія

Размещено на Allbest.ru